Київська духовна академія української православної церкви київського патріархату новітні релігійні та містичні рухи: системний аналіз Збірник наукових праць



Сторінка17/28
Дата конвертації11.04.2016
Розмір5.69 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

3.3. РУН віра: православна критика

Хоча „Рідна українська народна віра” (більше відома під абревіатурою „РУН віра”), нібито тому й „рідна”, що мала б виринути в Україні, виникла, проте, не на рідній, давно охрещеній землі, а за океаном, в далекій Америці – епіцентрі численних сект. Хтось добре продумав підступ проти українського народу – під виглядом відродження чогось дуже давнього, рідного ріднесенького, а насправді небезпечного, покликаного баламутити суспільство, розколювати його. Ініціатори РУН віри добре усвідомлювали, що це примітивне хуторянське “вчення” ніколи не переможе в Україні – країні християнського віросповідання, яке за 1000 років довело свою істинність. Але зметикували, що під виглядом гасла “Назад, до коренів!” можна внести дестабілізуючий елемент у розхитану комунізмом, атеїзмом, тоталітаризмом, теоретизмом і російським імперіалізмом свідомість українського суспільства.

У прагненні до розколу – аж до всенаціональної сварки на релігійному ґрунті – суть підступної РУН віри. Це дуже добре відчули українські християни діаспори в США й Канаді. Щойно РУН віра почала там свою руйнівну роботу – в 60-70-х роках минулого століття, орган Української Православної Церкви у США, журнал “Українське Православне слово” (ч.5, 1971р.), опублікував статтю “Блюзнірство та примітивізм” (Використавши цей заголовок, я підкреслюю єдність поглядів із колегами з “УПС”). А в тій статті йшлося ось про який обурливий факт: керівники РУН віри через газету “Свобода” привітали “дорогих посестер і побратимів” цієї віри, утвердженої “учителем Левом Силенком-Орлигорою”, - із 1 березня “українського національного нового року”. Важко було не розгадати підступності цього привітання: розсварити еміграцію, підлити оливи у вогонь від недавніх суперечок між старо – і новокалендарниками, що вже почав ущухати. Час для затівання нових розколів у діаспорі був вибраний точно: в Україні, після фальшивої “хрущовської відлиги” посилювався новий тоталітаризм Брежнєва – Суслова - Маланчука; отже, “рідні” за океаном теж мусили внести свою дещицю й посіяти своє зерно розбрату.

В Україні побутує думка, ніби РУН віра є суто українським явищем, про що говорить її назва. Вважається, що вона є реанімацією дохристиянського багатобожжя, поганських вірувань, які мали місце до офіційного хрещення Київської Руси-України у 988р. Однак РУН віра, якою вона постає з товстелезної (у 1428р.) “священної книги”, написаної “пророком” Левом Силенком, не має вигляду цілком українського явища. Джерела віри – розрахованої на побутування винятково серед українців – вказують на її інтернаціональний еклектичний характер. Тому її на всіх підставах можна віднести до змішаних західно-східних культів і сект. Типові східні стародавні вірування індуїзму, кришнаїзму, буддизму, зороастризму перемішані тут із єгипетським сонцепоклонінням, елементам юдаїзму й, особливо, - із давньою українською поганською мітологією. Ця остання є стрижнем, навколо якого будується вся “богословська” аргументація пана Силенка та його прихильників.

На еклектичний характер РУН віри вказує й сам Лев Силенко вже в назві своєї праці: “Мага Віра. Велике Світло Волі. Співвідношення Віри, Науки, Філософії, Історії”. Отож, секта має, передусім, магічний характер: культивує поклоніння світлу, тобто сонцю, з’єднує каналами все, що можна й чого не можна з’єднати з ділянок знань, вірувань, фантазій та амбіцій, - типовий шлях, яким ішли культи й секти нового часу.

І ще одна риса з’єднає РУН віру з культами і сектами – її ненависть до християнства. Із книги Лева Силенка “Мага Віра”, яка вийшла друком 1979р., при матеріальній допомозі рунвірівців п’яти країн української діаспори (Великої Британії, США, Канади, Австралії, Західної Німеччини), а також із новіших витворів рунвірівців уже в самій Україні – “Мудрість української правди”, “Святе Вчення Пророка й Учителя Лева Силенка” (обидві 1996р.) та інших – можна скласти цілий словник богохульних слів, усіх можливих негативних синонімів, оцінок святих Євангелій, особи Господа нашого Ісуса Христа, Церкви.

Хоча РУН віра продовжує українську історію рівно на десять тисяч років, проте вона є зовсім новим явищем. ЇЇ народження слід віднести до того періоду, коли писався електичний “гросбух” Льови Силенка – до 60-70-х років ХХ ст. Цікаво, що в ці два десятиліття “народилося” безліч інших сект – як на Сході, так і на Заході. Простий збіг чи активізація дій ворога Божого й людського?

Професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон) у своїй монографії “Дохристиянські вірування українського народу” (Вінніпег, 1965; перевидання – Київ, 1992) слушно вказує, що український народ позбувся багатобожжя і поганства ще в домонгольський період (до 1240р.), але деякі гуманні обряди старої віри ввів і пристосував до нової християнської релігії, з якою зжився і яку полюбив усією душею. Згадана монографія Івана Огієнка є відповіддю на Силенкову “біблію”; тому читачеві, який зважився б осилити “Мага Віру”, варто було б одразу прочитати й книгу митрополита Іларіона. Для нейтралізації. Для контрасту. Для логічного, а не ейфорічного сприйняття української мітології.

І хоча поганство давно вивітрилося з нашої історії, мов дим після пожежі, все ж цілком можливо, що по окремих поліських, подільських, степових чи карпатських закутках головешки поганства дотліли аж до ХХ століття. А відтак були занесені в місця поселення українців у західних країнах. Таке бувало й раніше: після прийняття християнства Римською імперією при Костянтині Великому (313р.) через кілька десятиліть з’являється імператор Юліан (361-363рр.), який заходився відновлювати в державі поганство, в історії Візантії та Риму отримав прізвисько „Відступник”.

Лев Силенко розповідає про коріння свого поганства. Коли він ще жив в Україні, до еміграції на Захід, його взяв на цвинтар, де були поховані предки, дід Трохим і там сказав слова: „Отож, внуче мій, написано, що „Бог Ізраїлів Саваоф”, а значить, коли Ізраїлів, то не наш. У нас – Дажбог, а ми Його онуки. І так воно на нашій землі завжди було і так має бути. Горе, що не всі знають цю благу вість. Не знають та й поклоняються зайшлим богам. А коли б знали, то воскресли б, як ось весною воскресає зерно новим життям. Я печать благословення на чоло твоє поклав, її ні смертю, ні життям стерти не можна. На дні душі вона. А мені мій батько поклав печать благословення. А йому – твої прапрадіди далекі. І тому ми з роду в рід живемо з печаттю віри Дажбогової. Твій батько боїться тобі про це сказати; я сказав, і ти благословення моє в душі хорони...Рости мені на радість. А коли мене не стане, ти дітям своїм признайся, що твій дід любив Дажбога і гордився, що коріння життя глибоко живуть у землі рідній, у душі рідній, у небі рідному, у вірі рідній. У кожному колосочку, що ось на ниві цій росте, живе життя моє. Не стидайся, що діда твого язичником називають. Внуче мій, несказанна радосте моя, зачарую тебе навіки чарами віри моєї і слово завжди стоятиме на варті душі твоєї”.

Так що „символ віри” Дажбогової проказав Силенкові його дід Трохим – і зачарував його навіки. Пан Силенко розповідає про свої подорожі до країн Азії, до біблійних пагорбів Близького Сходу; і скрізь він „знаходив” сліди впливу праукраїнців на доантичні й античні цивілізації – Вавилона, Ассирії, Індії, Тибету. Він провадить ретельні філологічні дослідження, зіставляє слова теперішні й колишні, з мов далеких і близьких. Оперує епохами; час рахує не менше, як тисячоліттями; і чим далі у глиб віків, тим більше знаходить там усякого українства – від мови до археологічної кераміки; а особливо – у вірі, у поклонінні сонцю та „первоматері Лелі й первотатові Ореві”.

Будувати власну „церкву” на засадах суперпатріотизму й ксенофобії – справа невдячна сама собою. А ще більше вона невдячна, коли ґрунтом цієї будови є сумнівні джерела, рукописи та книги, „вилами по воді писані”, бездоказові й не визнані жодними наукою й релігією.

Другий удар, який наносить Україні РУН віра, торкається питань культури. Рунвірівська концепція, що християнство – чужа „жидівська віра”, нав’язана нам, аби загнуздати вільних українців у рабство, поширюється на весь культурний процес.

Отже, треба викинути геть тисячолітній корпус української християнської літератури, від „Слова про закон і благодать” митрополита Іларіона (ХІ ст.) до Франкового „Мойсея” та епічних християнських творів нашого сучасника Василя Барки. Треба відмовитися від неповторної ікономалярської спадщини – від геніального Алимпія Іконописця до генія ХХ ст. у мистецтві творення ікон Петра Холодного. Зганьбити і зруйнувати храми, в яких втілився великий архітектурний талант українців минулих віків. Потоптатися по рукописній і друкованій українській християнській книзі з чудовими мініатюрами і гравюрами...До такого геноциду не додумалися навіть кагановичі й маланчуки.

Годі аналізувати погляди рунвірівців на Бога, викупну жертву, спасіння, вічне життя. Це – цілковита еклектика всього і вся, сіро-буре вариво, не придатне ні для чого. Шкода Лева Силенка, талановитого чоловіка, майстра поетичного слова, який умів творчо думати. Мільйони написаних ним у „Мага Вірі” слів – це пустодзвінне калатання. Тільки гарна літературна мова й образне думання автора можуть привабити читача. А за зміст її – соромно. Соромно за Лева Силенка. Соромно за Україну, що у ХХ ст. „дістала” від своїх кревних „віру”, до якої не міг додуматися не те що жоден із цивілізованих народів Європи, а й навіть ті, що лише сьогодні стають на поріг цивілізації.

Можна зрозуміти письменників, кінематографістів, митців, театралів, які підхоплюють старі легенди й роблять на їх основі сучасні детективи. Але як би ми подивилися на якогось грецького діяча, якби він сьогодні став розгортати пропагандистську кампанію в Греції проти православної віри, щоб знову ввести поклоніння Зевсові, Аполлонові, Артеміді? І якби дав згоду визнавати своє відступництво „поверненням до джерел”, а себе „пророком”?

А Лев Силенко не побоявся Бога, не посоромився України й українців...Читаємо в заголовку книги (зафундованої якимось професором Боєславом Волею і виданої 1996р. в Києві): „Святе вчення Пророка й Учителя Лева Силенка”. А ось назви параграфів із книги рунвірівців „Мудрість української правди”; „Минуло 1000 літ і прийшов Він: довгожданий рідний Пророк Силенко”; „Хто такий силенкиянин?”.

Тримайся, Україно, - маєш нового „святого пророка”! Його титули і навіть займенник „Він” пишуть із великої літери. Такої честі не удостоїлися в богословській літературі ані біблійні пророки, ні євангелісти з апостолами: тільки один Бог.

...Ми, українці, часто жаліємо себе – ніколи ж не були агресорами супроти інших народів, не хотіли чужого, не кривдили доброзичливих приходьків на нашу землю. Чого ж покарані тяжкою монгольською навалою в середині ХІІІ ст.? Через які гріхи в нас відібрано державність за великих київських князів? За що послано прокляття Переяславської ради 1654р.? За що терпіли царські кпини від Петра, Катерини, усіх олександрів і микол? Чому – стільки знущань над нами у ХХ ст.? Не бачимо відповідей на ці запитання і починаємо шукати винних десь збоку. Але немає кари без злочину. Тому краще згадаймо наші внутрішні переступи – від князівських розбратів за Київської Русі до більшовицького атеїзму і провокаційної рунвірівської реанімації поганства. Тільки з позицій верхоглядства ці явища здаються різними. Насправді ж, це ягідки з одного поля – на якому впалий із неба Денниця розсіває гріх богоборства.

Повернуся до згадуваної статті „Блюзнірство та примітивізм”. Довівши безглуздість заклику святкувати „Новий рік” 1 березня, - це ніякий не „український Новий рік”, а кельтський, - автор з ініціалами Ю.П. описує, що в кельтів із цією датою були пов’язані убивства – принесення людських жертв. І запитує: „Чи РУН віра визнає людські жертви та чи практикує їх у наші дні?” Отож, наші одурені „суперпатріоти”, яким диявол підсовує давно померлу ідею „національних богів”, повинні добре подумати, з якою небезпечною духовною цяцькою граються нині.


Дмитро Степовик, доктор богословських наук, професор Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату
3.4. Загальна характеристика і єретична суть

віровчення культів і сект
Наука Господа Ісуса Христа, віра Ісуса Христа не від учора піддаються атакам диявола – так було завжди. Але нині ці атаки стали дуже витончено-підступні: вони маскуються під „Церкви Нового віку”. До розгалуженої системи протестантських Церков і конфесій, звичайно, долучають численні нові нехристиянські або біля християнські утворення та групи, які теж ладні іменувати себе Церквами. Але Церквами їх можна назвати з великою умовністю, бо Церква є тіло Господнє на землі, а згадані групи часто-густо не мають нічого спільного ні з тілом Христовим, тобто євхаристійним, на землі, ні з дією Святого Духа серед землян; отже, вони і не є Церквами. Одне з визначень, яке дає слову „культ” „Словник іншомовних слів” (київського видання 1974р.) – „сліпе поклоніння комусь або чомусь, безмірне звеличення якоїсь особи. Справді, слово „культ”, яке походить від латинського „cultus”, означає поклонятися. Але християни поклоняються Богові як одноістотній пресвятій Трійці, проте вони не належать до культу, а до Всесвітньої, Єдиної, Святої, Апостольської Церкви, що складається з багатьох помісних Церков, відповідних етнічній і мовній різноманітності світу. Тому визначення культу, як принципової відмінності від Церкви, полягає в тому, що культ – це група людей, переконання яких засновані на уявленні про переваги певного лідера, що неминуче призводить до заперечення центральних доктрин Християнства, як вони викладені в Біблії.

Таким чином, культи як біля християнські новоутворення не варто ідентифікувати з жодною з трьох течій Християнської релігії – ні з Православ’ям, ні з Католицизмом, ні в Протестантизмом., хоч культи (як і секти) часто пов’язують себе з протестантами.

Секти – це, за визначенням уже згаданого „Словника іншомовних слів”, є релігійними групами, що відокремилися від панівної Церкви, або ж група осіб, що замкнулася у своїх вузьких інтересах. Секти мають чимало спільного з культами, проте й відрізняються від них – саме своєю замкненістю, скритністю, приховуванням своїх справжніх цілей. Культи відкрито закликають до себе всіх бажаючих, не гребуючи прозелітизмом. Вони прагнуть масовості й популізму, вивищування і звеличування своїх уявних переваг і своїх лідерів над корінними історичними Церквами, як правило, проголошуючи історичне Християнство „мертвою Церквою”. А от секти ретельніше вишукують своїх прихильників; повільно, з численними випробуваннями і перевірками залучаючи до себе вибраних. Їхні справжні доктрини утаємничені і їхнє учення сховане від людського ока.

Культи і секти дуже чисельні. У другій половині ХХ століття вони множаться з вибуховою швидкістю. Розштовхуючи інших і ворогуючи між собою, вони мають одну мету: витіснити, а то й знищити історичні християнські Церкви, які вже існують багато століть. Секти і культи можна було б не вивчати, але їх агресивність і загрози історичним Церквам змушують пильніше приглянутися до них, ознайомитися із суттю їхніх нападок на традиційне Християнство, їхньою догматикою, доказами на користь свого віровчення. Окреслити межі поглядів цієї категорії віруючих дуже важко, тому що секти і культи весь час у русі, у змінах. Одні з’являються, інші зникають, зливаються чи розколюються. Не є сталою величиною їхня догматика: одні відкидають Біблію, інші визнають тільки якусь її частину, треті дають свою, нетрадиційну інтерпретацію Християнства чи й просто спотворюють його.

Методи роботи культів і сект відрізняються від методів роботи Церков. Богослужіння в його загальноприйнятому розумінні там нема; навпаки, культивується відраза до обрядів. Основна форма роботи – агітаційні заклики, пропагандистські виступи на зібраннях, стадіонах, майданах, а також через пресу, радіо і телебачення. Будь-якими засобами набути прихильників і нових членів – ось завдання культів і сект.

Цю категорію релігійних груп можна поділити на три частини.



Західні культи і секти. Це ті, що відділилися від однієї з трьох гілок традиційного Християнства, наприклад, Трійцю, двоєдину природу Господа Ісуса Христа (Божественну і людську), особливу роль Діви Марії у справі Боговтілення тощо. Вони активно використовують Біблію, добираючи з неї короткі цитати, даючи їм своє пояснення і свій, прийнятний для них контекст.

Східні культи і секти. Вони грунтують свої погляди на східній релігійній філософії – Індуїзмі, Буддизмі, Конфуціанстві тощо. Біблія не є головною священною книгою для східних культів і сект, а лише однією з книг, яка часто ставиться далеко позаду їхніх „священних” книг. Так само Ісус Христос є, на їх думку, одним з „богів”, великим пророком, супергероєм. Християнство винесене східними культами й сектами за дужки їхніх концепцій, як придаток до східної філософії.

Змішані західно-східні культи і секти, які деякі вчені називають ще „культами Нового Часу”. Справді, це нове явище в панорамі релігій – спроба об’єднати східну релігійну ментальність, засновану на існуванні багатьох „богів і духів”, із західним монотеїзмом – вірою в одного Бога. Змішані культи і секти використовують для свого „вінегрету” не тільки далекосхідні вірування в переселення духів, а й певні положення таких монотеїстичних релігій східного походження, як Юдаїзм та Іслам. До всієї цієї мішанини вони додають також окремі положення Християнської релігії.

У наш час, коли, говорячи словами святого апостола Павла, „настали тяжкі часи” і люди стали „самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися” (Друге Послання святого апостола Павла до Тимофія, 3;2-5), - ці люди, шукаючи нової духовності, відповідної своїй зіпсованій природі, із захопленням приймають згадані культи і секти, особливо змішаного західно-східного типу. Тому культи і секти бурхливо ростуть, живлені тим спантеличенням і збаламученням, яке переповнює нині душі багатьох людей. Дуже важливо повернути людей до здорового вчення, але для цього треба знати: що ж таке культи й секти в цілому і кожна з них зокрема?

Можна назвати чотири основні причини масового припливу дезорієнтованої в питаннях правильної віри людності до культів і сект:


  • інтелектуальна, бо, оскільки людина думає і шукає свого місця в цьому житті і у вічності (а це роздумування і пошук дані їй від Бога), то культи і секти дають дуже впевнені, але далеко не правильні відповіді на інтелектуальні запити людини;

  • емоційна причина, заснована на нетерплячих пошуках частиною людей негайної відповіді на свої тяжкі проблеми й ситуації (смерть у родині, стрес, сварка, позбавлення праці, розлучення), а культи й секти негайно пропонують готові, легкі, але цілком помилкові рішення;

  • соціальна причина, тобто цілеспрямована праця місіонерів з культів і сект з певними соціальними групами, які опинилися на маргінесі суспільства (хворими, бідними, безробітними, бездомними, малоосвіченими), експлуатуючи їхні соціальні потреби, наприклад, під виглядом опіки над ними провадячи збір грошей і фондів тощо;

  • духовна причина, тобто розрахунок на прихід у культи й секти тих, хто не твердий у своїх християнських переконаннях, слабко орієнтується в найважливіших доктринах християнства, хто блудить і шукає вигідної для себе релігії; ці „духошукачі”, непевні і мляві у своїх переконаннях, стають здобиччю культів і сект, але не надовго, бо одна їм швидко набридає і вони шукають іншої, нібито кращої, поки не опиняються біля розбитого корита.

Для українського суспільства небезпечні усі чотири причини, але особливо небезпечна четверта – духовна. Бо багато старших і молодих, змучені десятиліттями атеїзму, шукають будь-якої духовності і, зазвичай, натрапляють на погану й небезпечну духовність – диявольську. Маємо дуже тонкий прошарок грамотних християн, які знають повноту істини, а не ерзац – фальшивку, підробку „під істину”. Тому так важливо дослідити спільні риси у віровченнях культів і сект, їх глибоку єретичну суть. Часом, маскуючись під „Церкву”, та чи інша секта висміює або „розвінчує” якусь одну – але вкрай важливу доктрину істинного Християнства, наприклад, Троїчність Бога або подвійну природу Ісуса Христа, Людську й Божеську; а всю решту приймає. Для неграмотного християнина ця „поправка” сектантів здається незначною або навіть логічно вмотивованою. А насправді від такої „поправки” Християнство стає повністю вихолощеним, позбавленим самої своєї суті.

Хоч численні культи і секти мають свій „індивідуальний профіль”, між ними у віровизнавчому відношенні є чимало спільних рис. Вони мають якийсь невиразний, дуже розмитий, але у чомусь спільний „символ віри”, певні доктрини, які формують їхні віровчення.

Насамперед – віра у власного пророка, тобто в духовного вождя, засновника культу або секти. Угруповання ці об’єднуються навколо якогось новоявленого „пророка”, який розкриває перед групою людей „видіння майбутнього” і каже, як треба поводитися його прихильникам, щоб найкраще зустріти це майбутнє, опанувати становище і спастися. „Месія” дає норми поведінки, в основі яких лежать безоглядна відданість йому, відділення від решти суспільства, повне підпорядкування його вказівкам і вербування нових прихильників. Вожді культів і сект використовують Біблію та священні книги інших релігій на свій розсуд, що їм підходить, вони схвалюють, виділяють; що стоїть на дорозі – відкидають. Фанатична відданість вождеві – неодмінна риса вірних у культах і сектах. Навіть якщо вождь накаже вмирати, це має бути виконане. Так було недавно з керівником секти „Народний храм” Джімом Джонсом в латиноамериканській країні Гайяні, коли за його наказом здійснило масове самогубство через прийняття отрути 912 осіб; іншим чином діяли „святі” в одній секті в Японії, здійснюючи атаку отруйним газом у метро міста Токіо.

Наступне – це віра в нібито нові богонатхненні відкриття, дані від Бога лідерам сект і культів. Нові чуда, об’явлення і послання переповнюють життя релігійних новоутворень.

Оскільки їхні документи добре продумані авторами і пристосовані до конкретних умов життя суспільства, Біблія проголошується „застарілою”, а традиційні історичні Церкви – „мертвими”. Також мертвими й неправдивими проголошуються віровчення інших (конкуруючих) сект і культів. Наголошуючи на своїй винятковості й унікальності, вожді-месії доводять, що Бог тільки їм дав потаємну місію розкрити правду і поширити її на весь світ. Вони також кажуть про вражаючі факти зцілень колишніх хворих та інші надприродні явища, які вони звершують нібито силою Божою.

Одні культи і секти роблять власні – „вчені” – переклади Біблії і дають її ясним термінам та положенням власні (і вигідні їм) трактування; інші не зупиняються навіть перед тим, щоб оприлюднювати інші „біблії”, наприклад, „Книгу Мормона”, „Коштовну перлину”, „Учення й Заповіти” (секта Мормонів); „Божественний Принцип” (секта Муна).

Заперечення або фальшиве тлумачення Пресвятої Трійці – ще один штрих нехристиянського чи біляхристиянського віровчення. Його послідовники або зовсім заперечують християнське вчення про Трійцю як єдиного Бога в трьох особах (Отця, Сина і Святого Духа), або дають Трійці ними самими вигадане тлумачення. Повністю заперечують Трійцю, вважаючи вчення про неї поганством і навіть сатанізмом, Християнська Наука, Свідки Єгови, Міжнародний Шлях. Мормони у своїх писаннях і проповідях часом вживають слово „трійця”, але це зовсім на та Трійця, в яку вірять християни. Мормонська „трійця” – це три різні боги серед деяких інших. Трохи інший зміст вкладають у це слово послідовники секти Муна. Вони кажуть, що це слово означає Отця, Матір і Сина. Отож, плутанина в питанні природи Бога і свавільні пояснення трьох іпостасей Творця світу видаляють культи і секти за межі Християнської релігії.

Спільною рисою культів і сект є спотворене навчання про другу особу пресвятої Трійці – Бога-Сина, тобто Ісуса Христа. Біблія навчає, що Ісус є Богом в образі Людини. Він втілився для певної мети – звільнення вірних від гріха, жив безгрішним життям, пролив свою кров, щоб знищити гріх, а воскрес, щоб знищити смерть. Через 50 днів після воскресіння Він піднявся на Небо, зайняв місце праворуч Бога-Отця, щоб опікатися вірними, які лишилися на землі. Свого часу Він повернеться на землю для суду над живими й мертвими для наступного встановлення царства, якому не буде кінця. Ці положення знає перший-ліпший правдивий християнин, бо вони закріплені в молитві „Символ віри”.

Одначе культи й секти повністю або частково ревізують чітку і ясну науку Християнства про природу Ісуса Христа. Услід за давно забутими єресями аріан, несторіан і монофізитів, Ісусові Христові відмовляється сьогодні у подвійній природі – Божій і Людській. Мормони вчать, що Ісус був одним з багатьох „богів”. Свідки Єгови підкреслюють, що Він був створений і є не Богом, а виконавцем Божої волі в особі архангела Михаїла. Божу іпостась Ісуса Христа заперечують Християнська наука, Міжнародний шлях і секта Муна, хоч і визнають благородство Ісуса як людини. Переповнений вигадками погляд цих людей на хресну голгофську жертву Ісуса Христа: вони не люблять самого зображення хреста, нав’язливо твердячи, що „ця шибениця” не може бути символом торжества життя. Вони не мають твердої віри в те, що кров Господа змила всі гріхи, тому в культах і сектах занедбана євхаристійна жертва. Отож, три найважливіші ознаки Ісуса Христа – його божественність, викуплення і воскресіння – ревізуються і фактично заперечуються культами і сектами.

Не менш заплутаними і помилковими є їх уявлення про сутність третьої особи пресвятої Трійці – Святого Духа. Кожне сектантське угрупування трактує Святого Духа по-своєму. Свідки Єгови, Християнська Наука і Міжнародний шлях заперечують божественність Святого Духа. Мормони визнають Святого Духа як одного з богів, але не пов’язують його з особою триєдиного Бога. Крім того, Мормони розрізняють двох Святих Духів: одного як людину, що походить від небесних батьків (англ. Holy Ghost), другого як розум Отця і Сина (англ. Holy Spirit). Секта Муна не визнає за Святим Духом ні Божої, ні Людської природи. Правдивий християнин не може бути вражений сміливістю цих людей, які забувають (чи ігнорують) Господнє попередження, що випад проти Святого Духа є гріх і богохульство, яке не прощається ні в цьому світі, ні в майбутньому, небесному.

Відмінне від християнського у них і віровчення про спасіння. Кожному християнинові відомо, що віра в триіпостасного Бога є запорукою спасіння. А вже віра виробляє в людини спосіб життя: не грішити, у допущених гріхах сповідатися, укріплятися Святим Духом. У правдивому християнстві віра і діло нерозривні. Але це не рівні величини, бо між ними існує причинно-наслідковий зв’язок. Добра віра зумовлює добре діло. Діла самі собою, як би багато їх не було і якими б гарними вони не виглядали, ніколи не спасуть людини в очах Божих, якщо вона невірна, не знає правдивого Бога. А от культи і секти дотримуються іншого віровчення. У більшості з так званих їхніх „церков” наріжним каменем спасіння є якраз діло. „Роби так, слідуй тому-то, виконуй настанови фундатора культу – і врятуєшся”, - ось приблизна логіка більшості прихильників дивних релігійних утворень. Особливо на добрих справах як на основі спасіння наголошують Свідки Єгови і муністи. Свідки Єгови у книжці з характерною назвою „Ви можете жити вічно в раю на землі” взагалі підводять читача до думки, що рай збудують самі люди, хоч пророча книга Об’явлення Івана Богослова, якою завершується Біблія, недвозначно каже: „І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого” (Об’явлення святого Івана Богослова, 21;2). Це тільки комуністи хотіли збудувати земний рай, але збудували руїну, якої ще світ не бачив.

Вірні ж люди знають підпорядкованість діл вірі. У Мормонів же діла – це примусове хрещення, виконання приписів і колективна дисципліна. У Трансцендентної Медитації (є і такий культ) – це співи псалмів, зануряння у світ видінь (трансцендентність) і читання мантрів (правил). У Християнської Науки – ліберальне розуміння гріхів і обіцянка спасіння для всіх без винятку. Правдиве ж Християнство навчає, що саме собою хрещення ще не означає спасіння, так само як і добрі справи та виконання закону: ні, спасіння – це щира віра в Господа, а добрі діла прийдуть до тих, хто врятований.

Культи і секти багато говорять про рай і пекло, але рідко де їхня мова збігається з правдивим Християнським віровченням про небесну славу як винагороду для тих, хто вірив у Бога; про вічні пекельні муки і кари для невірних. Мормони ж і кришнаїти трактують небесний рай як міжпланетарну конфедерацію богів. У єговистів рай – це майбутня земна реальність, своєрідний ідеальний курорт. Інші культи твердять, що рай – це комфортний стан душі, сп’яніння від щастя. Ще більший різнобій існує у поглядах на пекло. Як правило, кожне окреме угрупування відправляє туди, до пекла, прихильників конкуруючих сект і, звичайно, „мертві” Церкви, тобто правдиві віровизнання Христової Церкви.

Одначе не втішаймо себе надією, що лише сучасний Протестантизм спричиняє появу і „розсіяння” тоталітарних, єретичних культів і сект. Історичні Церкви – Православна й Католицька – також не позбавлені такої небезпеки. Дві крайності в середині історичних церков – надмірний лібералізм у віровченні й моралі, з одного боку, та фанатичний екстремізм, з другого, є страшною поживою для „усектанення” часом дуже помісних Церков. Ми, українські християни, маємо, на жаль, поруч себе тих, хто підмінив великі дари Христової любові, братолюбства скромності, покаяння, прощення – прямо протилежними якостями: ненависті, критиканства, гордості, втручання у справи інших Церков, претензіями бути „третім Римом”, власної безпомильності.

Хіба не такі риси притаманні більшості культів і сект? Адже сектантство, як вияв багатоликості єресі, на вимірюється числом „прихожан”, а відповідністю чи невідповідністю духові й букві євангельського вчення. Тільки на непохитній скелі Священного Писання повинно будуватися наше знання: що є Церква, а що є секта?

Володимир Тимків, студент Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату
3.5. Богословський аналіз вчення “Світків Єгови”
“Свідки Єгови” розвинули величезну доктрину світорозуміння, засновану на неправильному тлумаченні Священного Писання. Вони практикують контроль членів організації, ізолювання від зовнішніх зносин із суспільством, психологічний вплив і тиск на інакомислячих, жорстку конспірацію і дисципліну. Як релігійна організація тоталітарної спрямованості “Свідки Єгови” поділяються в собі на тих, хто володіє і управляє, і тих, хто безумовно повинен виконувати їх накази.

Існування товариства пов’язане із багатьма кримінальними справами, судовими процесами пов’язаними із обмеженням свободи особистості членів секти, психологічним тиском на громадян, навіть приведення таким чином до самогубства та ін.1 Тому їм заборонено у реєстрації в багатьох державах, зокрема у Франції. На даний час існують відгалуження в 168 країнах. В роботі і керівництві користуються утаємниченими спеціальними документами, зокрема “Організаційними вказівками для провісників царства”. Одним із методів втягнення в секту є широка благодійність. В Україні зареєстрована і очолюється “крайовим комітетом” професійних проповідників вчення “Вартової Вежі”. Безпосередньо всією роботою в нашій країні керує “бруклінський центр” в США, при активній допомозі “крайового комітету єговістів Польщі”.

Головним чином концепція єговістів зводиться до наступного. Вони стверджують, що всі християнські Церкви і світська влада сукупно складають сучасний Вавилон. Весь світ, навідміну від християнського розуміння, як творіння і об’єкт Божого піклування, вважають світом сатани (якого доречи пишуть з великою літери?)

На думку єговістів, все, що зробив Бог для людей, це те, що втрутився в “проклятий біг цього світу” і призначив його кінець. Хоча уже наближається, кажуть, битва із силами зла і вже присутні її прикмети. Тільки від самої людини залежить чи врятується.

Головна мета і задача “свідків” провіщати людям “Волю Єгови” і переконати, що врятуватися від знищення в “майбутній війні” із силами зла можна лише в їхній секті.

Не раз керівники товариства “СЄ” пророкували, вгадували і готувались, накопичуючи капітал підлеглих, до кінця світу. Такий “кінець” планували на 1874, 1918, 1925, 1977рр. кожного разу він закінчувався розчаруванням і відходом багатьох, хто побачив обман у вченні, що придумане для керування, панування людини над людиною.

На думку керівників “СЄ” мета Біблії і основна ідея – це захист і виправдання Бога, як Творця всього сущого перед людьми. Сама Біблія сприймається як історія подій, в яких Єгова відкриває Свою волю, це “Велика драма”, яка почалась в Едемському саду з гріхопадіння перших людей і завершиться всесвітнім “Армагедоном”.

“Ар+Мегило” (Євр.) – географічне місце в Палестині, пагорб де в Ст. Завітні часи Суддів відбулась битва Гарона з Сисарою, фараона Нехао з Іосією царем, тобто це просто історичне місце, якому надано якогось фантастичного “нового значення”.

Концепція “Великої драми” за книгою “Сектознавство”, сучасного православного дослідника в цій галузі Чернишова В.М.” є такою:

- Пролог. Бог Єгова творить із небуття. Даються закони Всесвіту, шлях зіркам, орбіти планетам, створюються мікро і макросвіти, даються закони природи. Світлі небожителі прославляють Творця у всьому повна гармонія, все пронизане любов’ю.

Початок дії. Пнрші люди невинно перебувають в Едемському саду.

Бог Єгова попускає одному із своїх духовних синів – люциперу приступити і ввести в спокусу першу подружню пару. Після Єви, яка з’їла плід, Адам ще роздумував чи бути з Богом, чи з Євою і вибрав - вмерти з нею. Так появились похоті тілесні очей, смаку (бо плід був гарний приємний на смак) і появилась гордість житейська...

Ці похоті, на думку єговістів, стають домінуючими знаряддями сатани для спокуси усій наступній історії людства.

Але Єгова, кажуть “свідки”, як наш люблячий Небесний Отець, визначив викуплення цього гріха Ісусом Христом – “своїм другим духовним сином вірним Йому”.

Конфлікт.

Люципер, що став сатаною після спокуси людей кидає відкритий виклик Богові і хоче забрати у Нього всіх людей, і підкорити “племена, народи, язики” на цій “проклятій в Адамі землі”.

І ось Ісус Христос прийшов на землю, щоб відшукати і спасти загинувших, тобто тих, хто прийме Його викупну жертву. Як у розбійника, який взяв в заложники людей викуповують їх, так, і ця жертва, ніби, потрібна, щоб принести плату.

Бо сатана, вигнаний з раю, створив собі, після спокуси Ісуса Христа в пустелі величезне царство. Це царство сатани переконанням керівників “СЄ” є обширне; починаючи від всіх без, виключення, Церков світу, до політичних партій, державних структур і організацій, до соціальних, міжнародних і неформальних об’єднань. Одна із головних твердинь сатани є, за єговістами, – ООН.

До 1931р. Свідки Єгови визнавали, що Христос викупив гріхи людей на дереві хресному, тобто на хресті, згодом доктрина змінювалась, нові ідеологи придумували нові ідеї, так із хреста перейшли на Т-подібне дерево, а зараз взагалі перемінили свої теорії і стверджують, що Спаситель був прибитий просто до стовпа. Христос воскресає як дух і повертається в небеса.

Люцифер посоромлений, але позицій не здає, і стає боротьба із силами добра жорстокішою.

Фінал.

Бог Єгова ніби повторно посилає Христа на землю, але в невидимому вигляді для розправи над сатаною. В Армагедоні т.зв. “священній війні” – Христос із своїм воїнством знищує люцифера і всіх його прихильників (вище названих).



На планеті, що взято у адвентистів, встановлюється тисячолітнє царство Христа, куди попадуть 144 тисячі керівних братів корпорації і найвірніших послідовників секти єговістів (правда вони не бачать і невважають значучим слова Свящ. Писання “...і 144 тис. не осквернившихся з жінками”, так як у них нема інституту монашенства).

Отже, таким чином, Єгова виправданий, настала справедливість. Всі єговісти будуть воскресінні в плоті, будуть царювати на землі. Встановиться теократична світова держава на чолі з Богом Єговою і Його Ангелом сином – Ісусом. Всі християни інших конфесій, деномінацій, сект представники інших релігій, будуть знищенні в Армагедоні і підуть в небуття.

Це вчення підтверджують обірваними і перекрученими цитатами Біблії (більше Старого Завіту і Одкровення). Священне Писання перекладене у їх редакції “Новий світ” містить спотворене багатьох ключових догматичних визначень, наприклад: Ів. 8.58 показує вищу природу Христа як Бога “і перш ніж був Авраам, Я є”.

У перекладі Нового Світу “до того, як став існувати Авраам, Я бував” (тут свідомо повторюють юдейське заблудження, що Ісус Христос, ніби не є Богом, а має прийти інший месія; всіх ворогів вигубить і поставить над усіма народами панувати єговістів – земна імперія).

За життя і існування Церкви Христової, даної нам самим засновником Господом нашим і верховним первосвященником Ісусом Христом, все відкрите нам вчення в Церкві, що виражене в Священному Писанні Старого і Нового Завіту містить в собі незмінні вічні істини, дані Богом Триєдиним для людей, щоби бути їм щасливими і виконати мету свого життя – повернення до Бога.

Ці істини називаються догматами, наприклад, фундамент віри - догмат про Пресвяту Трійцю відкритий нам Богом, догмат “Боговтілення” для спасіння і оновлення в людині образу Божого та ін. На початку існування новозавітньої Церкви Христової, всі догмати піддавали жорсткій критиці з боку людей, що хотіли розумом людини осягнути єдиного в Тройці Бога. Так виникало аріанство, де розділялось Божество і савеліанство, де змішувалось Свята Трійця, а також багато інших заблуджень, які дивним чином відродились і переплелись в колючий брехні вінець для сучасної людини у вченні товариства “Свідків Єгови”. Сім Всесенських Церковних Соборів святих отців роз’яснили і дали відсіч і чітку відповідь на всі закиди лжевчителів.

Церква Христова, як добра мати, відкинула отруючі душу вчення, однак відкинуте взято, обліплено науковими лжедоказами і фантазією, сплетено сітку, яка тихо і легко закриває людині доступ до правди істини і вічного блаженства, яке дарує Господь, віруючим і виконуючим слова повчання Його.

Важко в одній статі, проаналізувати вчення Товариства, бо для цього надруковано багато книг православних дослідників. Ми спробуємо звернути увагу на основи вчення, по яких людина мала б прийти до Бога. Єгова у “СЄ” – один, а у християн Бог – єдиний. Єговісти відкидають і не вірять у Бога, Пресвяту Трійцю, Який відкрився людям достатньо в Новому Завіті, позбавляють себе Божої істини, бо ще старозавітній пророк Ісаія запитував себе: “з ким” може радитись Господь Бог створюючи людину, “хто зрозумів дух Господа і був радником у Нього”. “Створімо” – сказав Господь при створенні людини (Буття 1.28). І найкраща відповідь дана у євангеліста Іоана, де говориться про Слово: “Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталось, що сталося” (Іоан 1. 2-3). (Словом “Єгова” – Я той Хто є (Сущий) охарактеризував Себе Господь розмовляючи з Мойсеєм).

Але Логос (Слово) споконвічний, називається “Гілка Єгови”, тобто те, що виростає з єства Єгови, або Його Син (Іс. 4.2). “Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець Вічності Князь Миру” (Іс. 9.6).

Мир, милосердя і любов Божу, видно із Предвічної Ради Трьох. Вона була не тільки про створення людини, істоти вищої, наділеної розумом і волею, свободою, яка пануватиме над всім видимим світом. І коли буде абсолютно вільною і незалежною від Бога, знаючи, що є добро і зло, захоче на практиці пізнати (в євр. “пережити”), порушить заповідь, відпаде від райського блаженства, і потрібна буде хресна Жертва Сина Божого Месії, щоб відкрити їй дорогу назад до Творця1. Це була Рада про майбутнє спасіння людини, яке було здійснене за словами ап. Петра “найдорогоційнішою кров’ю Христа, як непорочного, чистого Агнця, напередвизначеного, ще перед створенням світу” (1 Петр. 1. 19-20).

“Милосердя Боже таке велике, що Він і зараз виявляє початкову готовність принести в жертву Самого Себе” (преп. Іоан Дамаскін), щоб повернулась до Нього людина, в Його Церкву. Господь запрошує: “Прийдіть до Мене всі студженні і обтяжені, і Я заспокою вас”.

Це життя для Бога угодне, є сповнене уподібнення Йому, життя за Христовим прикладом і називається “обожненням”, - приображенням своєї природи шляхом уподібнення Божеству. Господь благодаттю таку людину оберігає від зла, збагачує, очищає, обдаровує і веде, як люблячий Батько своїх дітей.

Обожнення звершується, Божою силою, благодаттю, при певних умовах і завданням людини є поставити себе в ці умови, звернутись до Бога Живого і прикласти моральні зусилля для очищення серця, “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”. Бог є Особистість. Спілкування з Божеством в християнстві – це спілкування особистостей.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка