Київ Видавництво Національного авіаційного університету



Сторінка2/13
Дата конвертації04.04.2016
Розмір2.51 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Переклад географічних назв: проблеми та стратегії
Відповідь на питання про переклад власних назв студенти дають не задумуючись: «Власні назви (імена людей та географічні назви) не перекладаються». Проте з їх перекладом пов’язана ціла низка проблем, і не лише лінгвістичних.

Живучи у країні, де широко функціонують декілька мов, ми якось призвичаїлися до різного правопису чи звучання Одеса – Одесса, Харків – Харьков, Гельсінкі – Хельсинки (за походженням з фінської - Helsinki; зі шведської - Helsingfors). Але щойно ми виходимо за межі споріднених слов’янських мов, російської та української, як проблеми ростуть і накопичуються.

До якого роду віднести назви таких країн як Буркіна-Фасо, Гаїті, Джібуті, Малі, Марокко, Перу, Пуерто-Ріко, Того та інші? Адже всі іменники в українській мові мають відноситися до якогось роду і у реченнях поєднуватися з відповідними формами прикметників та дієслів.

Які літери українського алфавіту мають вживатися, щоб передати назви різного походження (англійського, французького, іспанського, китайського, японського)? Яким підходам, транскрипції чи транслітерації, віддати перевагу? А що робити з назвами ще більш віддалених від нас як географічно, так і лінгвістично країн Африки, Південно-Східної Азії чи островів у Тихому океані?

Яку назву обрати за основу для перекладу чи транслітерації, якщо країна в силу різних історичних обставин мала назви різними мовами, французькою - Cфte d'Ivoire та англійською - Ivory Coast. Сучасна назва країни - Республіка Кот-д'Івуар (the Republic of Cфte d'Ivoire). До 1986 року назва країни офіційно перекладалася різними мовами як Республіка Берег Слонової Кістки, то ж чи потрібно додавати ще й цю назву, щоб не виникало непорозумінь?

Якщо країну перейменували в результаті визвольного руху, військового заколоту чи нападу ззовні, яку назву вживати, стару чи нову, і яким чином це може вплинути на існуючі чи майбутні стосунки між країнами? Прикладом може послужити Бірма (Burma), яку військове керівництво країни, що прийшло до влади у 1989 році, пропонує називати Республіка Союзу М'янма (the Union of Myanmar). Проте уряди цілої низки країн і деякі міжнародні організації і досі вживають стару назву країни, виражаючи тим самим своє невдоволення встановленими там порядками.

У багатьох країн повна офіційна назва може складатися з багатьох слів. І перекладач має відчувати, де проходить межа між можливістю вживати коротку неофіційну та необхідністю застосовувати повну офіційну назву держави (її, до речі, потрібно теж правильно перекласти), щоб не образити її представників. Якщо всі варіанти назви Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland) -- Сполучене Королівство, Велика Британія, Великобританія або просто Британія -- добре відомі, то цього не можна стверджувати про назву, скажімо, Йорданії, офіційна назва якої -- Хашимітське Королівство Йорданія (the Hashemite Kingdom of Jordan або JK (скорочено від The Jordanian Kingdom) – скоріш за все невідома багатьом студентам і широкому загалу наших громадян.

Проблеми виникають не лише з назвами країн, але й інших географічних об’єктів. Річка, що відділяє Сполучені Штати від Мексики, має дві назви у цих державах: the Rio Grande у США та the Rio Bravo в Мексиці. Офіційна назва українською мовою – Ріо Гранде – базується на американському варіанті, хоча обидві назви мають іспанське походження. Чому перевагу віддали варіанту Ріо Гранде? Чи має/може перекладач з іспанської користуватися іншим варіантом? Від чого залежить вибір: від країни, де був складений документ для перекладу; від країни, яка замовила переклад; від особистого вибору перекладача; від його політичних симпатій чи антипатій? Однозначної відповіді на питання не існує, на жаль. Так само, як і чітко визначеного підходу до подібних випадків.

Ще один випадок, коли мовні проблеми поєднуються з географічними, політичними та дипломатичними, надає нам невеликий і навіть незаселений острівець в Егейському морі (англійською - Imia/Kardak. Imia – грецький варіант, Kardak – турецький). Довгий час острів належав Оттоманській імперії, яка розпалася після першої світової війни. За умовами різних договорів, що були прийняті пізніше у різні роки, острів перебував під юрисдикцією декількох держав: Греції, Італії, Туреччини. Суперечка виникла несподівано у 1995 році, коли Греція та Туреччина намагалися з’ясувати, хто з них має рятувати судно, яке потерпіло аварію біля острова. Туреччина почала проводити рятувальну операцію, яка співпала з формуванням нового уряду в Греції. Об’єднані зусилля політиків та журналістів призвели навіть до збройного конфлікту між країнами. Дипломатам із США ледве вдалося примирити обидві сторони. Але конфлікт спалахнув з новою силою після публікації у США нового видання карт регіону, у яких фігурувала турецька назва острова, а сам острів, відповідно, підпадав під юрисдикцію Туреччини. Через декілька місяців карти були перевидані з коментарями: юрисдикція острова невизначена. А питання про правильний переклад його назви і досі залишається відкритим.

Якщо ж перекладач відійде від проблем сьогодення і спробує зануритися в історію, то проблема правильного вживання та перекладу географічних назв стає такою ж заплутаною, як і сама історія. Якщо спробувати порахувати кількість воєн та військових конфліктів, що відбувалися на території лише Європи, цифри будуть вражаючими. А кожна війна – це перейменування багатьох географічних об’єктів новими володарями завойованої території, які, зазвичай, є носіями іншої мови. І всі ці назви залишаються в історичних документах та пам’яті людей. І тому ми маємо Калінінград і Кенігсберг, Гданськ і Данциг, Хемніц (Кемніц) і Карл-Маркс-Штадт, Карлові Вари і Карлсбад, Станіслав(ів) та Івано-Франківськ, Санкт-Петербург, Петроград і Ленінградську область, і цей список можна продовжувати ще довго.

Наостанок давайте поглянемо на зовсім просте, здавалося б, слово «новий» у географічних назвах. У кожній мові є свій варіант цього слова, отже проблеми не виникатимуть? Навпаки. Порівняймо варіанти перекладу українською мовою: Нью-Йорк, Ньюфаундленд, Новий Орлеан, Новий Південний Вельс (Австралія), Новосибірськ, Нуволенто (Італія), Нуво-Брансуік (Канада). Чи можливо помітити закономірність у виборі варіантів?

Що ж можна порадити майбутньому чи молодому перекладачу стосовно перекладу географічних назв? Спираючись на досвід багатьох спеціалістів, які працюють з різними мовами, бажано:



  • Відповідально ставитись до перекладу географічних назв, враховуючи історичний, політичний та культурний аспекти;

  • Застосовувати знання не тільки своїх робочих мов, але й інших сучасних та давніх мов, наприклад, латини та давньогрецької;

  • Враховувати, що невдалий переклад може призвести до національних, міжетнічних чи політичних конфліктів, що, в свою чергу, поставить під сумнів довіру як до перекладеного документу чи особисто перекладача, так і до держави, яку він чи вона офіційно представляють;

  • Перевіряти інформацію на офіційних сайтах та в офіційних виданнях відповідних країн чи міжнародних організацій;

  • Спиратися на мову оригіналу, якщо це можливо чітко її визначити;

  • У разі сумнівів додавати загальні іменники «країна, республіка, королівство, місто тощо» і відмінювати саме їх, залишаючи власні назви без змін;

  • Відслідковувати історичні зміни у географічних назвах, вживати назви відповідного історичного періоду;

  • З’ясовувати асоціації, які жителі даного регіону пов’язують з конкретною назвою, щоб не образити їх і не викликати міжетнічний чи міжнаціональний конфлікт;

  • Використовувати загально відому традиційну для цільової аудиторії назву. У разі потреби додавати роз’яснення до новостворених чи змінених назв.

Якщо перекладач, подібно капітану корабля, буде добре орієнтуватися у бурхливому морі географічних назв, його корабель зможе обійти усі рифи та подолати підводні течії на шляху до рідної гавані.

Ольга Бровко

м. Полтава
Традиції та інновації в методиці викладання іноземних мов у ВНЗ
У завдання професорсько-викладацького складу ВНЗ входить не лише навчання студентів із використанням традиційних та перевірених часом методик навчання, але і розробка, застосування нових методик навчання з використанням нових і актуальних технічних досягнень для того, щоб молоді фахівці при влаштуванні на роботу були конкурентоспроможними і легко справлялися з вимогами, які висуває сучасний світ. Все це диктує необхідність пошуку більш ефективних форм, методів та технологій навчання.

Досягти поставленої мети – навчити студента протягом обмеженого навчальними рамками періоду часу, говорити про проблеми своєї спеціальності і розуміти носіїв мови – можна, поєднуючи традиційні та інноваційні методи навчання, але роблячи рішучий наголос на принципі комунікативності. Вивчення особливостей усної наукової мови має враховувати новітні дані психологічної та методичної наук з одного боку і комунікативні особливості мови відповідно до профілю навчання з іншого.

Поліпшення викладання іноземних мов у ВНЗ залежить від реалізації таких принципів оптимізації учбового процесу: 1) відмова від авторитарного стилю викладання; 2) відхід від монологу як традиційно превалюючої форми учбової діяльності і розвиток такої форми навчання як полілог (спілкування, бесіда, обговорення; 3) виключення з учбового процесу ситуації, коли вивчення іноземних мов є для студента процесом запам'ятовування і відтворення мовних текстів. Об'єктом відтворення повинен стати не текст іноземною мовою, а інформація, яка міститься в ньому; 4) зведення до мінімуму в учбовому процесі ситуацій, де відсутня перспективна мотивація навчання не для себе, а для того, щоб "відзвітувати", "здати викладачеві матеріал", тобто звільнитися від тягаря учбового завдання, зняти з себе "учбову тривогу"; 5) орієнтація на особисті якості студента; 6) підвищення лінгводидактичних вимог до якості учбових текстів і підручників з іноземної мови. У підручниках превалюють мовні вправи, здебільшого націлені на "знання про мову". Так звані "мовні вправи" є, по суті, вправами, відірваними від мовних ситуацій, зразками учбової, а не живої мови, і тому малоефективними. Активне знання мови підміняється, таким чином, знанням про мову; 7) учбові тексти мають бути інформативні, цікаві та емоційні. На жаль, іноді навіть в "найсучасніших" вітчизняних підручниках з іноземної мови дуже бідно представлена типологія питань до учбових текстів, яка часто зумовлює учневі "підневільну", "підконтрольну" роль відповідача, а не рівноправного учасника обговорення, бесіди. Ряд питань до тексту, на які студент повинен дати відповідь, перетворюється на допит іноземною мовою і мало сприяє розвитку розмовних навиків і мовних умінь; 8) студенту потрібно займатися репродуктивними видами мовної діяльності, таких як слухання, читання і писання для того, щоб у нього з'явилося "відчуття" іноземної мови.

Ще до появи нових інформаційних технологій, експерти, провівши безліч експериментів, виявили залежність між методом засвоєння матеріалу і здатністю відновити отримані знання через деякий час після заняття. Якщо матеріал був звуковим, то людина запам'ятовувала близько 1\4 його об'єму. Якщо інформація була представлена візуально – близько 1\3. При комбінуванні дії (зорового та слухового) запам'ятовування підвищувалося до половини, а якщо людина залучалася до активних дій в процесі вивчення, то засвоюваність матеріалу підвищувалося до 75%.



Існує певний ряд традиційних та інноваційних заходів з реалізації вказаних принципів навчання і з поліпшення викладання іноземних мов: 1) метод проектів, який набуває величезної популярністі останнім часом, дозволяє індивідуалізувати учбовий процес, творчо застосувати мовний матеріал, перетворити заняття іноземної мови на дискусію, дослідження, дає можливість студенту проявляти самостійність у плануванні, організації і контролі своєї діяльності; 2) використання новітніх інноваційних технологій, таких як Інтернет, мультимедійні підручники, комп’ютерні програми, гіпертексти, дозволяє створити активне комунікативне середовище, модулювати його умови, опосередковано вивчати граматику. Інтернет пропонує різноманіття інформації та ресурсів, які можуть використовуватися як на занятті, так і під час самостійної роботи студентів. Інтернет-технології дозволяють використовувати велику кількість автентичного сучасного мовного матеріалу, надають доступ до різноманітних практичних вправ, включаючи аудіювання, читання, письмо та безліч можливостей працювати в комунікативному середовищі в реальному часі або вибирати засоби, які надають студентам змогу створювати і перевіряти повідомлення, заходити на форуми і спілкуватися з одним або декількома співрозмовниками. Електронна пошта, такі програми як Skype дозволяють студентам підтримувати зв’язки з носіями мови, спонукають їх до діалогу з ними; 3) використання технології Webquest у самостійній роботі студентів. Веб-квест (webquest) у педагогіці – проблемне завдання з елементами ролевої гри, для виконання якого використовуються інформаційні ресурси Інтернету. Веб-квест направлений на розвиток у студентів навичок аналітичного та творчого мислення. Викладач, який створює веб-квест, повинен володіти високим рівнем наочної, методичної та інфокомунікаційної компетенції. Тематика веб-квестів може бути різноманітною, завдання можуть відрізнятися ступенем складності. Результати виконання, залежно від матеріалу, що вивчається, можуть бути представлені у вигляді усного виступу, комп’ютерної презентації, есе, веб-сторінки; 4) зміна структури учбового простору (класу, аудиторії). Ліквідування традиційного розміщення студентів "потилиця в потилицю". Для цього потрібно обладнати учбове приміщення круглим столом, за яким усі будуть мати можливість зберегти "свій особистий простір" (у кожної людини є свої територіальні потреби; крайня межа зони особистої близькості, за визначенням вчених, складає від 80 до 130 сантиметрів) і дивитися один одному в обличчя. Скупченість студентів в аудиторії прзиводить до ослаблення уваги, знеособлення студентів, викликає "мовні затиски", тобто сковує комунікацію. Учбовий простір «обличчя до обличчя» дозволить заповнити такий компонент мовної діяльності як емотивність. У результаті такого перетворення мовна діяльність, яка складає більшу частину заняття, набуде "природного характеру", розуміння буде повнішим. Крім того, діалоги і полілоги, характерні для обговорення якоїсь проблеми, незалежно від того, рідною чи іноземною мовою, будуть позбавлені штучності, не будуть такими млявими, "обов'язковими". Круглий стіл як учбовий засіб сприяє також зменшенню можливості ухилення від учбової роботи, спонукає студента до участі в спільній роботі. Просторова рівність сприятиме перетворенню аудиторії, класу з безликої, підлеглої маси в співтовариство, в якому студент відчує себе особою і спробує проявити себе "на очах у всіх"; 5) використання технічних засобів навчання, таких як дидактична техніка, аудіовізуальні засоби, екранні посібники статичної проекції, окремі посібники динамічної проекції, фонопосібники, відеозаписи, дозволяє одночасно сприймати візуальну та аудіо інформацію, допомагає у подачі нового матеріалу та більш якісному засвоєнню знань; 6) створення мультимедійних навчальних лабораторій. Така мультимедійна лабораторія має бути обладнана персональними комп`ютерами та спеціальним апаратним або програмно-апаратним забезпеченням. Це обладнання дає викладачу такі основні можливості, як відображати у реальному часі лекційний матеріал, що демонструється на викладацькому комп'ютері, на моніторах студентів, та здійснювати інтерактивне спілкування студента з викладачем під час роботи на своєму робочому місці за допомогою гарнітур – мікрофонів з навушниками, що істотно підвищує ефективність навчання.

Вищезазначене дозволяє зробити такі висновки: поєднання традиційних та інноваційних методів навчання, вивчення та застосування їх на практиці сприятиме більш глибокому засвоєнню знань на всіх етапах навчання, підвищенню ефективності навчального процесу та рівню знань студентів. Викладачеві важливо знати новітні методи викладання іноземної мови, спеціальні навчальні техніки та прийоми, щоб оптимально підібрати той чи інший метод викладання відповідно до рівня знань, потреб та інтересів студентів. При цьому роль викладача полягає в тому, щоб бути провідником у інформативному просторі та навчити студентів вчитися.



Тетяна Вакуленко

м.Київ
Проблеми міжкультурної ділової комунікації
Майже вся професійна активність будь-якої людини пов’язана з міжкультурною діловою комунікацією (усною і письмовою): співбесіда під час влаштування на роботу, ділове листування, презентації, переговори, ділові зустрічі.

Для того, щоб міжкультурне ділове спілкування було успішним, недостатньо лише добре знати іноземну мову.

Культурні розбіжності між діловими партнерами різних національностей можуть бути серйозною перепоною для вирішення питань, пов’язаних з їх професійними сферами. Знання соціокультурних факторів допомагає подолати міжкультурний шок, усунути типові помилки, досягти взаєморозуміння з іноземними діловими партнерами. Важливо не лише знати іноземні мови, але й володіти культурологічною інформацією, розуміти ментальність носіїв іншої мови. Гармонічне міжкультурне ділове спілкування вимагає сприйняття стереотипів поведінки, обумовлених національними традиціями.

Важливо правильно використовувати засоби вербального і невербального спілкування, дотримуватися норм мовленнєвого етикету. Культура ділової комунікації сприяє досягненню ефективного співробітництва між діловими партнерами.

Як відомо, оволодіння мовою тісно переплітається з вивченням культури, адже в поняття «культура» входять традиційні способи мислення, поведінки, етикету, які знаходять відображення в мові. Дослідження того, як культура відображається у мові, займається дисципліна лінгвокультурологія. Розвитку лінгвокультурологічного компонента ділової комунікації сприяє вивчення мовних одиниць, в яких втілені національні особливості культури носіїв мови.

Будь-яка мова є соціальним і національним феноменом, тому вона несе в собі світогляд і норми поведінки, притаманні певній спільноті людей. В центрі уваги лінгвокультурології знаходиться взаємодія мови і культури з етносоціокультурних позицій. Так як у процесі міжкультурної ділової комунікації національно-культурні стереотипи мислення і поведінки її учасників часто не співпадають, необхідне розуміння і використання етносоціокультурних знань про носіїв мови для того, щоб таке спілкування було успішним. Отже, у процесі комунікації варто дотримуватись правил і традицій спілкування певної лінгвокультурної спільноти.

Для успішного здійснення міжкультурної ділової комунікації варто враховувати такі чинники: рівень лінгвістичної, культурної та комунікативної компетенції; вид комунікативної діяльності (говоріння, слухання, читання, письмо), комунікативні стратегії і тактики. Так, наприклад, рівень лінгвістичної компетенції впливає на розподіл комунікативної діяльності між діловими партнерами: той, хто погано володіє мовою, буде говорити менше, ніж його співрозмовник – носій мови.

Міжкультурна ділова комунікація включає передавання і отримання інформації між діловими партнерами з використанням вербальних та невербальних засобів. Передавання інформації відбувається в монологічній, діалогічній та полілогічній формах.

Міжкультурна ділова комунікація – це досить складний процес встановлення, підтримання і розвитку контакту між людьми різних національностей в професійній сфері, при цьому національно - культурні стереотипи мислення, поведінки і існуючих у суспільстві правил і стандартів часто не співпадають.

Кожне суспільство має різні культурні цінності, або, принаймні, різні ієрархії цінностей, які стосуються таких понять як час, простір, діяльність, природа, ставлення до представників інших культур, влада, тощо. Комуніканти, безперечно, повинні володіти культурною компетенцією, щоб розуміти дії і вчинки представників різних культур. Наприклад, слово «контракт» легко перекладається з однієї мови на іншу, але сприйняття цього ділового документа у представників різних культур різне. Для жителів більшості країн Європи і США – це документ, підписаний сторонами для того, щоб потім його виконувати. Для арабів усні домовленості є важливішими за будь-які офіційні документи. А японці розглядають контракт лише як попередній документ, який можна змінити у разі необхідності.

Різниться ставлення представників різних культур до часу і до запізнень зокрема – чи то у поставках товарів, чи на ділові зустрічі та інші заходи. Якщо німцям, англійцям, американцям, північним європейцям властива пунктуальність, то представники арабських країн не вважають проявом неввічливості запізнення на ділову зустріч.

Ділові переговори з представниками арабських країн можуть тривати довше, ніж з представниками західноєвропейських країн, але іншій стороні не варто наголошувати на тому, що у неї обмаль часу, або виказувати дратівливість, якщо вони прагнуть позитивного результату.

Серйозною перешкодою в міжкультурній діловій комунікації для представників різних етнокультур може бути мова. В бесідах з діловими партнерами важливо уникати ідіоматичних зворотів, сленгових висловлювань, колоквіалізмів. Слід чітко формулювати думки, говорити повільно, уміти уважно слухати співрозмовника, уникати незрозумілих висловлювань, не використовувати надто довгі речення, повторювати основну інформацію в різних формулюваннях. На розбіжність культурних традицій вказує те, як саме люди розмовляють впродовж ділових переговорів. Наприклад, японцям властиво перебивати один одного, бувають випадки, коли вони говорять одночасно, а американці, здебільшого, дотримуються черги. Важливо також знати, що представники східних культур вважають за краще промовчати, ніж відповісти «ні». Японці ніколи не звертаються до ділових партнерів по імені, звертаючись до них самих, варто використовувати японську форму «сан». Японці дотримуються чіткої ієрархії в межах своїх установ і навіть під час переговорів з іноземними партнерами молодші учасники таких переговорів вступають у розмову лише у разі згоди своїх начальників.

Представники східних культур вважають недоречними і грубими тісні зорові контакти зі співрозмовниками. Американці, навпаки, досить часто обмінюються поглядами, підкреслюючи важливість повідомлення і намагаючись таким чином впливати на ділових партнерів.

Німці під час ділових переговорів поводяться дуже офіційно. Звертатися до партнерів на ім’я будуть лише отримавши дозвіл на це. До німецьких бізнесменів старшого віку слід звертатися, використовуючи форми «герр доктор», до жінок – «фрау», незалежно від їх сімейного стану.

Під час ділових контактів з іноземними партнерами варто враховувати особливості їх релігійної приналежності. Наприклад, ортодоксальні євреї не укладатимуть угоду в суботу або впродовж релігійних свят. У євреїв і у мусульман існують суворі правила щодо дієти, тому, пропонуючи невідповідну їжу чи напої, ви ризикуєте образити їх.

Італійські та іспанські бізнесмени менше, ніж їх північні сусіди, занепокоєні додержуванням формальностей та пунктуальності під час проведення ділових зустрічей.

Успішній міжкультурній діловій комунікації часто перешкоджає хибна думка про те, що будь-якому представнику лінгвокультури притаманні риси усього соціуму. Наприклад, знаючи, що діловий партнер із Німеччини, представники іншої сторони заздалегідь припускають, що він дисциплінований, пунктуальний, надійний, добре інформований. Але, як свідчить статистика, більша половина населення не виявляє найхарактерніші риси цієї культури, або, принаймні, не демонструє їх досить виразно. Тому, спілкуючись із представниками інших культур, важливо звертати увагу на деталі і уміти робити висновки.

Прагнучи оптимізувати комунікацію, не варто запозичувати ціннісні настанови ділових партнерів або прагнути у всьому уподібнюватися їм. Наприклад, у деяких країнах мовлення без акцента не схвалюється, а сприймається з підозрою.

Важливим засобом виходу із скрутних ситуацій у ділових переговорах може бути гумор. Так, американці, британці вважають, що гумор полегшує роботу, допомагає розрядити атмосферу комунікації, що дозволяє швидше домовитися. А от німці переконані, що бізнес – це заняття серйозне, і гумор тут недоречний.

Отже, існує ряд етнокультурних чинників, які впливають на ефективність міжкультурної ділової комунікації. З метою покращення міжнародних ділових контактів представникам різних культур необхідно виробити звичку дивитися на речі з точки зору іншої культури, бути здатним іти на компроміси, уміти уважно слухати співрозмовника, поважати конфіденційність переговорів, а також бути ввічливими, виявляти гнучкість і терпіння.

Tetyana Vasiletz

Kiev

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка