Киренко Сергій Георгійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ робоча програма



Сторінка2/3
Дата конвертації02.04.2016
Розмір0.56 Mb.
1   2   3
Тема 3. Проблеми кваліфікації злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

36

4

4

2

2

24

-

-

-

-

-

-

Разом за змістовим модулем 2

36

4

4

2

2

24

-

-

-

-

-

-

Змістовий модуль 3.

Тема 4. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадської безпеки.

18

2

2

2

2

12

-

-

-

-

-

-

Тема 5. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадського порядку та моральності.

18

2

2

4

-

12

-

-

-

-

-

-

Разом за змістовим модулем 3

36

4

4

6

2

24

-

-

-

-

-

-

Усього годин

108

12

12

6

6

72

-

-

-

-

-

-


5. Теми семінарських занять

з/п


Назва теми

Кількість

годин


1

Тема 1. Проблеми кваліфікації злочинів проти волі, честі та гідності особи.

2

2

Тема 2. Проблеми кваліфікації злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

2

3

Тема 3. Проблеми кваліфікації злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

4

4

Тема 4. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадської безпеки.

2

5

Тема 5. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадського порядку та моральності.

2




Разом

12


6. Теми практичних занять

з/п


Назва теми

Кількість

годин


1

Тема 1. Проблеми кваліфікації злочинів проти волі, честі та гідності особи.

2

2

Тема 2. Проблеми кваліфікації злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

-

3

Тема 3. Проблеми кваліфікації злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

2

4

Тема 4. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадської безпеки.

2

5

Тема 5. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадського порядку та моральності.

-




Разом

6



7. Самостійна робота

з/п


Назва теми

Кількість

годин


1

Тема 1. Проблеми кваліфікації злочинів проти волі, честі та гідності особи.

12

2

Тема 2. Проблеми кваліфікації злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

12

3

Тема 3. Проблеми кваліфікації злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

24

4

Тема 4. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадської безпеки.

12

5

Тема 5. Проблеми кваліфікації злочинів проти громадського порядку та моральності.

12




Разом

72


8. Перелік питань для підсумкового контролю:

  1. Кваліфікація незаконного позбавлення волі або викрадення людини.

  2. Кваліфікація захоплення заручників.

  3. Кваліфікація торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини.

  4. Кваліфікація незаконного поміщення у психіатричний заклад.

  5. Кваліфікація використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

  6. Кваліфікація підміни дитини.

  7. Кваліфікація експлуатації дітей.

  8. Кваліфікація зґвалтування.

  9. Кваліфікація насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

  10. Кваліфікація примушування до вступу в статевий зв’язок.

  11. Кваліфікація статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

  12. Кваліфікація розбещення неповнолітніх.

  13. Кваліфіковані види зґвалтування та особливості їх кваліфікації.

  14. Відмежування зґвалтування від суміжних злочинів.

  15. Кваліфікація перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача.

  16. Кваліфікація порушення таємниці голосування.

  17. Кваліфікація порушення недоторканості житла.

  18. Кваліфікація ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

  19. Кваліфікація ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків.

  20. Кваліфікація порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань.

  21. Кваліфікація грубого порушення законодавства про працю.

  22. Кваліфікація грубого порушення угоди про працю.

  23. Кваліфікація невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

  24. Кваліфікація порушення авторського права і суміжних прав.

  25. Кваліфікація порушення недоторканості приватного життя.

  26. Кваліфікація створення злочинної організації.

  27. Кваліфікація бандитизму.

  28. Кваліфікація терористичного акту.

  29. Кваліфікація створення терористичної групи чи терористичної організації.

  30. Кваліфікація сприяння вчиненню терористичного акту.

  31. Кваліфікація завідомо неправдивого повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності.

  32. Кваліфікація незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

  33. Кваліфікація викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.

  34. Кваліфікація сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності.

  35. Кваліфікація створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

  36. Кваліфікація недбалого зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів.

  37. Кваліфікація незаконного виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію.

  38. Кваліфікація порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

  39. Кваліфікація групового порушення громадського порядку.

  40. Кваліфікація масових заворушень.

  41. Кваліфікація хуліганства.

  42. Кваліфікація наруги над могилою.

  43. Кваліфікація створення або утримання місць розпусти і звідництва.

  44. Кваліфікація сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією.

  45. Кваліфікація ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів.

  46. Кваліфікація втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

  47. Кваліфікація знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці.

  48. Кваліфікація знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду.


9. Методи навчання

Методи навчання:  лекції, самостійна робота студентів (написання наукових доповідей, написання рефератів), індивідуальні заняття, семінарські заняття, практичні заняття у різних формах (запитально-відповідальній, обговорення конкретних ситуацій, тестового опитування, вирішення конкретних правових ситуацій, тощо), написання курсових робіт.

Семінарське заняття проводиться у відповідності до програми, тематичного плану Загальної частини кримінального права, згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих начальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з використанням чинного кримінального законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування зі студентами, встановлення довірливих стосунків, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є :



  • розвиток пізнавальної активності і самодіяльності, вміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

  • поглиблення і закріплення знань, отриманих в процесі вивчення предмета;

  • сприяння розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і засвоєння навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів, та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Семінар – це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:



  • фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

  • семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

  • комбіноване – співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта – підготовка доповідей та повідомлень.


Методика підготовки семінарських занять.

Підготовка до семінарського заняття поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів з теми, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня – відвідування лекцій з теми семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов’язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. при проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:



  1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять.

  2. Опрацювати необхідну літературу як рекомендовану для студентів, так і додаткову.

  3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.

  4. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань.

  5. Підготувати ілюстративні приклади для зв’язку предмета з практикою, з життям.

  6. Підготувати наочні та допоміжні засоби.

  7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні труднощі у студентів.

  8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.


Методика проведення семінарських занять

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:



  • тематичні дискусії та диспути;

  • колективний пошук відповідей і ролей;

  • бесіда і вільний обмін думками;

  • інформація про конструктивні пропозиції студентів;

  • ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоча один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою більшості семінарських занять є виступи студентів. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації та демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так і викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:


  • повторює і закріплює знання студентів;

  • демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

  • готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

  • контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлене:

  • наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності;

  • методикою читання лекцій;

  • педагогічною майстерністю викладача;

  • організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

  • вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання цього семінарського заняття в курсі, який вивчаються; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з певної тематики);

  • обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, коригування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

  • заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач має викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а ті, хто виступають, на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомилися з текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов’язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд семінарського заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумок, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою може визначатися таким чином:



  1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

  2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.

  3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.

  4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.

  5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:



  • намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.

  • повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.

  • перетворення виступу студентів на діалог «викладач-студент» на фоні інертності аудиторії.

  • відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

  • недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.



Практичне заняття.

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на заздалегідь підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:



  • вступ викладача;

  • відповіді на запитання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;

  • практична частина як планова;

  • заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняти творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач має враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов’язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому матеріалі – тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно:



  • 1-й етап – визначення цілі;

  • 2-й етап – формування конкретних (окремих) навичок і умінь.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчанням з життям.

Основними цілями практичних занять є:


  • формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов’язків;

  • розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

  • формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок має бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:



  • підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

  • підготовка студентів до контрольних робіт;

  • набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

  • підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд слухачами-студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне – формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є таке:


  • у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не має бути надто великим;

  • вибір завдань, які забезпечують зв’язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

  • вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерел отримання необхідної інформації;

  • навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

  • використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, мультимедійні засоби тощо).

Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження економнішого та раціональнішого рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач має самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємопов’язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більшого поширення набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка