Керівник: Т. О. Токар, учитель української мови та літератури, Кремінська школа-гімназія; Консультант



Скачати 82.04 Kb.
Дата конвертації15.09.2017
Розмір82.04 Kb.
Національно маркована лексика

українських народних дум


Богдан Кошелев, учень 8-б кл.

Керівник: Т. О. Токар, учитель української мови та літератури, Кремінська школа-гімназія;

Консультант: О. Б.Кошелева, викладач української мови та літератури, Кремінське

обласне медичне училище, Луганська область.


Анотація. У роботі вперше досліджено лексику українських народних дум з національною маркованим компонентом. Здійснено спробу скласифікувати марковану лексику досліджених текстів і визначити її функціональні параметри, розкрити семантику аналізованих мовних одиниць.
Усім відомо, що мова являє собою віддзеркалення культури нації, вона несе в собі національно-культурний код того або іншого народу і містить слова, які найбільш яскраво відображають своєрідність і самобутність народу - носія. Наприклад: клерк, сер – в англійській мові, фрау, кайзер,– у німецькій, бандура, чумак – в українській. Такі слова називаються національно маркованими.
Представлена вашій увазі робота називається: «Національно маркована лексика в українських народних думах».
Мета дослідницької роботи – проаналізувати словниковий склад українських народних дум, вибравши такі «мовні цеглинки», які формують його національне забарвлення.
Для досягнення цієї мети визначено такі завдання:
- з’ясувати зміст поняття „маркована лексика”;
- скласифікувати марковану лексику досліджених текстів і визначити її функціональні параметри;
- розкрити семантику аналізованих мовних одиниць і довести наявність у їхній структурі та змісті національно-культурного компонента;

- розширити уявлення про духовну та матеріальну культуру українського народу через дослідження національно-культурного компонента в лексиці українських народних дум.
Об’єктом дослідження обрано мову українських народних дум.
Предметом дослідження стали національно (культурно) марковані лексичні одиниці, вилучені шляхом суцільної вибірки з текстів українських народних дум.

Актуальність роботи засвідчується загальною стурбованістю суспільства щодо низького рівня національної свідомості молодого покоління, зниженням цінностей патріотизму та моральності. Етномарковані мовні одиниці містять семантику, яка відіграє важливу роль у формуванні таких особистісних рис, як духовність та патріотизм, оскільки відображає специфічні риси культури українського народу і сприяє глибшому вивченню рідної мови.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше досліджується словниковий склад українських народних дум з метою вилучення та класифікації національно (культурно) маркованої лексики.

Мовні образи уснопоетичної творчості, пов’язані з особливостями світобачення і способом життя народу, привертали увагу вчених ХІХ – початку ХХ ст. – М. О. Максимовича, М. І. Костомарова, М. Ф. Сумцова, Й. М. Бодянського, Фр. Міклошича, І. І. Срезневського, І. Я. Франка, О. О. Потебні, В. М. Гнатюка та ін. У ХХ – на початку ХХІ ст. стилістично марковані виразові засоби українського фольклору як компонент художньо-авторських текстів розглядали Л. А. Булаховський, І. К. Білодід, В. С. Ващенко, В. А. Чабаненко, А. П. Коваль, Л. І. Мацько, С. Я. Єрмоленко, А. К. Мойсієнко, Н. Д. Бабич, Н. І. Бойко й ін. Серед сучасних дослідників слід зазначити прізвища Тупиці О., Зімакової Л., Бронської А., Шіхової А., Соломахи А.

Національно (культурно) маркована лексика становить порівняно невеликий пласт у лексичному складі сучасної української мови. Сюди належать безеквівалентні лексичні одиниці (власні назви, слова – символи, реалії), частково безеквівалентні одиниці («фонова лексика»), екзотизми.

Серед мовознавців відсутня одностайна думка щодо класифікації культурно маркованої лексики, проте в основу всіх наявних класифікацій покладено предметний принцип - номени матеріальної культури (традиційне житло, їжа та напої, національне вбрання, господарське начиння, зброя, номени деяких галузей господарства, рослин), номени духовної культури українського народу (традиційні музичні інструменти, ігри, танці, родинна обрядовість, календарно-побутові звичаї та обряди, громадський побут і звичаєвість, міфічні істоти), етикетна лексика.

Джерельною базою нашого дослідження є українські думи – «Козак Голота», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Смерть козака бандуриста», «Вдова Сірчиха Іваниха», «Буря на Чорному морі», «Козацьке життя», «Козак Нетяга Фесько Андибер», «Три брати азовськії», «Хмельницький і Барабаш», «Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат», «Про наймита чабана», «Семен Палій і Мазепа» – яскраві приклади художніх творів, у яких кількість уживаних слів із національно-культурним компонентом достатньо висока. Адже сама назва «народна» дума передбачає безпосередній зв’язок із національною культурою та світоглядом.

Усю національно марковану лексику народних дум ми умовно розподілити на такі групи:

1) власні імена ( особові імена, прізвиська, географічні назви);

2) слова-реалії - словникові одиниці, які означають предмети, поняття та ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу. У цю групу входять слова, які означають різного роду предмети побуту, матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові;

3) фонова лексика - слова, що збігаються у декількох мовах об’єктивним змістом, але не збігаються своїми емоційно-естетичними асоціаціями. До фонової лексики у  дослідженні віднесено топоніми; антропоніми; мовні одиниці, яким властиві національні асоціації; слова-символи.

1.Власні назви представлені в українських народних думах різними розрядами і класами. Більшість з них є реаліями, кожна власна назва овіяна романтичним, фольклорним серпанком і надає твору ознак національно – культурної самобутності, бо містить національну інформацію:


  • власні імена реальних історичних осіб: Самійло Кішка, Семен Палій, Богдан Хмельницький, Юрась Хмельниченко, Мазепа, Іван Богун, Іван Сірко, Семен Скалозуб, Барабаш, Мусій Грач, Марко Рудий;

  • топоніми: Україна, Чорне море, Запоріжжя, Мерефа, Азов, Полтава, Дунай, Савур – могила;

  • власні назви відомих в історії України битв: Корсунська битва.


2.Національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні відображають такі безеквівалентні лексеми, як бандура, кобза («Смерть козака бандуриста»), гречаник («Про наймита чабана»): «Сидить козак на могилі, На кобзі грає – виграває, Жалібно співає: - Гей, кобзо моя, Дружино моя, Бандура моя мальована!»; «Бодай би ти, сучий сину сильний багатир, гречаником удавився».

У народних українських думах ознаки будь-якого слова (і власного імені в тому числі), що традиційно вважаються вторинними, додатковими, стають основними". Так, власні імена Хмельницький, Іван Богун, Іван Гонта, Самійло Кішка, стають уособленням боротьби народу, символом героїзму і патріотизму. А імена Барабаш, Іван Луговський, Єврась Хмельниченко уособлюють зраду, прихильність до поляків, турків: «Ей, Єврасю Хмельниченку, гетьмане молодий! Не подобало б тобі над нами, козаками, гетьманувати, - А подобало б тобі наші козацькі курені підмітати!».


3.До фонових лексем, які відображають своєрідну мовну картину, ми віднесли топонім Україна, що в аналізованих творах уживається декілька раз і набуває символічного значення завдяки яскравим мовним засобам — рідної омріяної християнської землі: "На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений!". Набуває своєрідної символіки лексема Чорне море, виконуючи в контексті дум подвійну роль — указує місце дії і водночас уособлює турецьку неволю ("Маруся Богуславка" ), визволення козаків ("Самійло Кішка"), сподівання козаків на щасливий поворот додому ("Буря на Чорному морі"): "Що на Чорному морі, на камені біленькому, там стояла темниця кам'яная, що в тій-то темниці пробувало сімсот козаків..."; "Тогді Кішка Самійло (...) кайдани з рук і із ног у Чорноє море пороняв"; "Турок яничар впень рубайте, котрих живцем у Чорное море бросайте!"; "На Чорному морі негаразд починає (...) першу часть одбивало — у тихий Дунай заношало; другую часть одбивало — на каторгу турецькую заношало...".

У народних думах зустрічаються такі слова, як зозуля і хрещатий барвінок («Три брати азовські», «Сестра та брат»), які для українців є національно – специфічними образами і пов’язані з національною ментальністю. Зозуля - символ суму і вдівства, нещастя, туги за минулим і страждань матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя, тобто Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. Барвінок - це символ радісної життєвої сили, вічності, невмирущої пам’яті.

Національно-культурний компонент виявляється в словах ладівниця (патронташ);квилить (стогне, жалібно кричить),бирі (віці), груба (піч), козак нетяга, або летяга, голота (бідний козак, бобиль), оковита (міцна горілка),москаль (солдат) і метафоричному словосполученні «посилати гостинця» (стріляти): «І ратища поламані, І в ладівниці – ні однісінького набою…»; «… не вовки – сіроманці Квилять та проквиляють, …Козак старесенький, … Голосно – жалібно співає…»; «Чи не бачив ти моєї штирі та бирі,Сімсот і чотири…»; «На козаку, бідному летязі, сап’янці – Видні п’яти і пальці…»; «Край груби сідає, Плечі свої козацькі пригріває…»; «Настя … До погреба ходила, Меду та оковитої горілки вточила»; «Козак теє промовляв, На присішках став. Без міри пороху підсипає, Татарину у груди гостинця посилає», «Тую галеру із грозної гармати привітайте, Гостинця їй дайте!».

Своєрідним феноменом духовної культури українського народу є його мовний етикет. Етнопсихологічні риси українців виявляються в багатьох етикетних висловах української народної думи, зокрема звертаннях: дівко; хлопці, панове – молодці; братія, соколи ясненькі; пане гетьмане; братці; брате рідненький, як соколе ясненький; батьку козацький; козаки, ви, біднії невольники; товаришу вірненький; браття козаки.

Окрім словесних форм вираження етикетних стереотипів, в українській думі застосовані невербальні засоби вираження ввічливості: шапкування, уклін, рукостискання, обійми.

Висновки

Отже, проаналізувавши тексти українських народних дум, ми прийшли до висновку:

національно маркована лексика виступає важливою складовою образності тексту, сприяє його емоційно-експресивній забарвленості, створює етнічну картину світу та підкреслює національний колорит.

Оспівувані в них реальні історичні події, герої минулого набувають яскравих фольклорних рис, трансформуючись у певні символи.



У народній творчості марковані слова виконують не лише номінативну функцію, вони "є ніби кодовим знаком, який несе в собі інформацію про (...) об'єкт, специфічно інтерпретовану народом".

Література

  1. Бронська А. Лінгвокраїнознавчий аспект у викладанні української мови як іноземної // Дивослово. Українська мова й література в навчальних закладах України. – 2000. – №7.

  2. Закувала зозуленька: антологія української народної творчості: пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. – К.: Веселка, 1989.

  3. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.Українська народна поетична творчість. Том І. (Дожовтневий період)/М. Т. Рильський.- К.: «Рад.школа», 1958.

  4. Кононенко В.І. Символи української мови / В.І.Кононенко. – Івано-Франківськ, 1996.

  5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К., 1999.

  6. Слоньовська О. В. Укр. Літ.: підручник для 8 кл. – К.: Освіта, 2008р.

  7. http://www.rusnauka.com/ Тупиця О.Ю., Зімакова Л.В. ПРОБЛЕМА ВІДМЕЖУВАННЯ ПОНЯТТЯ «БЕЗЕКВІВАЛЕНТНА ЛЕКСИКА»


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка