Кафедра дошкільної та початкової освіти актуальні питання дошкільної освіти робота на ІІ етапі (організаційно-моделюючому) обласної проблеми «Освітні стратегії соціалізаціі особистості громадянського суспільства»



Скачати 235.88 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір235.88 Kb.
Кафедра дошкільної та початкової освіти
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Робота на ІІ етапі (організаційно-моделюючому) обласної проблеми «Освітні стратегії соціалізаціі особистості громадянського суспільства»:
Реалізація обласного науково-методичного проекту «Освітні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства» на організаційно-моделюючому етапі передбачає наукове обгрунтування стратегій соціалізації дітей різного віку, розробку відповідних проектів, моделей на рівні конкретних освітніх установ, координацію діяльності методичних служб різних рівнів в забезпеченні умов для підвищення творчої активності педагогічних кадрів.

Синтезуючи теоретичні здобутки вітчизняної та світової психолого-педагогічної практики стає можливим створення в умовах дошкільного закладу оптимальної моделі соціалізації особистості дошкільника через засвоєння соціальних норм, моделей поведінки. Модель взаємодії дорослого з дитиною стане запорукою гуманних проявів дошкільнят в особистісних взаєминах у середовищі дитячого співтовариства.

Прогресивна філософська думка у різні історичні епохи пов’язувала формування у дітей соціальних норм, правил з вихованням їх у спільній діяльності, колективі, через стосунки в групі.

У працях В.Котирло, С.Кулачківської, С.Ладивір, О.Кононко, Ю.Приходько та інших науковців наголошується: ціннісне ставлення дитини до себе і тих, хто її оточує, та її суспільна поведінка формуються на основі емпатії, гуманних почуттів, позитивного сприйняття навколишнього світу. Відповідні переживання виникають під час взаємодії з однолітками й зумовлюються оцінними впливами дорослих.

Ураховуючи багатоаспектність теми обласної проблеми пропонується визначитися з колом питань для вирішення їх на різних рівнях: обласному, об’єднаних територіальних громадах, районному (міському) та дошкільних навчальних закладах.
На рівні навчально-методичної лабораторії дошкільної освіти кафедри дошкільної та початкової освіти
- визначає дошкільні навчальні заклади для проведення експериментальної роботи з проблеми соціалізації;

- проводить навчальні семінари, курси з питань формування у дітей соціальних компетентностей;

- визначає напрями експериментальної науково-дослідницької діяльності дошкільних навчальних закладів;

- відслідковує можливий вплив результатів експериментальної науково-дослідницької діяльності на стан соціалізації особистості дитини;

- розробляє методичні рекомендації щодо впровадження в навчально-виховний процес новітніх технологій, які сприятимуть вихованню соціально компетентного дошкільника;

- надає консультативну допомогу з питань менеджменту освіти щодо розробки структури (моделі) освітнього соціалізую чого простору.


На рівні методичних кабінетів при районних (міських), територіальних об’єднаних громадах:
- запроваджує проведення для педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів навчально-методичних семінарів, тренінгових занять з метою практичного засвоєння інноваційних методів, прийомів в роботі;

- організовує проведення «Днів педагогічної ідеї», «круглих столів» під час яких керівники ДНЗ отримають можливість презентувати та захистити ідею оригінальної структури (моделі) освітнього соціалізую чого простору та внести корективи, доповнення відповідно до наданих рекомендацій.


На рівні дошкільних навчальних закладів:
- спрямовують роботу творчої групи педагогічних працівників та інших спеціалістів за темою дослідження на розробку оригінальної структури (моделі) соціалізую чого освітнього простору;

- укладають угоди про спільну діяльність з усіма соціальними партнерами, які дали згоду бути суб’єктами освітнього соціалізую чого простору;

- активізують роботу з батьками дітей з урахуванням їх вікових особливостей соціалізації шляхом проведення спільних свят, екскурсій, дискусійних студій;

- залучають батьків до проведення гурткової роботи на громадських засадах;

- організують роботу клубу «Людина професії», на засіданнях якого відбувається не лише зустріч з представниками різних професій, але й творчі змагання, виступи, екскурсії на виробництво;

- встановлюється партнерство з усіма навчальними закладами, які функціонують в територіальних межах місцевої районної (міської, територіальної об’єднаної громади ради;

- розглядає на засіданні педагогічної ради питання активної участі та відповідальності кожного педагогічного працівника за успіх розбудови оригінальної структури (моделі) освітнього соціалізую чого простору.

Створюючи модель дошкільного закладу з реалізації обласного проекту «Освітні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства» слід визначити мету, завдання, принципи, засоби, форми та методи організації педагогічної взаємодії, результат. Дієвим засобом може стати технологія психолого-педагогічного проектування взаємодії дорослого і дитини «Радість розвитку» (автор Піроженко Т.О.).

Тарабасова Л.Г.,

завідуюча кафедрою дошкільної та

початкової освіти ДОІППО

Купрієнко В.І.,

завідуюча навчально-методичною

лабораторією дошкільної освіти

ДОІППО
ФОРМУЄМО СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНУ КОМПЕТЕНЦІЮ У ДОШКІЛЬНИКІВ
Багатий науковий матеріал з питань соціалізації дошкільника дає змогу обґрунтувати такі компоненти соціальної компетентності, як:

1) компетенція «розвиток комунікативних здібностей», яка являє собою передумову формування комунікативного компоненту соціальної компетентності згідно з О.Л.Кононко (уміння знайомитися, просити однолітка чи дорослого про допомогу або пропонувати допомогу; уміння вербально виражати потреби та інтереси, розуміти вербальні інструкції, чути, ставити запитання;

2) компетенція «розвиток емоційного інтелекту», яка становить передумову формування емоційного компоненту соціальної компетентності згідно з структурою О.Л.Кононко та Т.І.Поніманської (уміння відтворювати почуття, розпізнавати почуття інших, співчувати, розпізнавати власні почуття, регулювати власний емоційний стан);

3) компетенція «готовність адекватно реагувати у ситуації стресу та конфлікту», яка є передумовою формування поведінкового компоненту соціальної компетентності згідно з структурою Т.І.Поніманської (уміння вибрати адекватний стиль вирішення конфлікту, говорити «ні» та адекватно реагувати на відмову; уміння впоратися зі збентеженням, програвати в іграх, впоратися зі стресом за допомогою рухової активності);

4) компетенція «готовність бути частиною колективу», яка утворює передумову формування поведінкового соціально-когнітивного компоненту компетентності.

Наша розмова йтиме про компетенцію «розвиток комунікативних здібностей».



Комунікативність - здатність до спілкування, контактів; зв'язок, спілкування, контакти між ким, чим-небудь; комунікабельність ( великий тлумачний словник сучасної української мови, В.Г.Бусел, 2003)

Комунікабельність – риса особистості, яка проявляється у товариському ставленні до інших, готовність та вміння ініціювати, налагоджувати, підтримувати спілкування з ними (О.Кононко).

Від моменту народження дитина розвивається як соціальна істота. Під час спілкування з оточенням вона набуває суспільного досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Без цього неможливе формування психічних процесів і якостей її особистості.

Важливе виховне завдання, окреслене Базовим компонентом, - розвиток в юної особистості комунікативних здібностей – способів організації, підтримки та розвитку спілкування. Одним із центральних видів діяльності, через який дитина освоює правила співжиття з людьми (рідними, близькими, чужими, чоловіками та жінками; молодшими, однолітками, старшими за себе, дорослими, старими людьми, приємними, байдужими їй, неприємними) є спілкування. Воно має привертати до себе увагу педагогів, ніяк не меншу, ніж, наприклад, навчальний процес. Адже завдяки йому дитина сприймає і розуміє інших людей, формуються її лідерські та організаційні вміння, згуртованість, товариські почуття. Особливість цієї діяльності, яка відрізняє її від усіх інших, полягає в спрямованості на підтримку самого процесу спілкування. Тобто дитина спілкується з іншими заради того, щоб спілкуватися, а не мати від цього якийсь зиск. У певному сенсі спілкування є само мотивованим процесом.

Як зазначає О.Кононко, потреба у спілкуванні є базовою у юної особистості, адже малюкові необхідно поділитися своїми переживаннями, розповісти про нові враження, відчути себе часткою людського угрупування. Отже, спілкування – не лише засіб досягнення дошкільниками цілей спільної діяльності, а й самостійна цінність. Блокування, обмеження його прирікає дитину на самотність і є надзвичайно сильним стресогенним чинником, який негативно позначається на її особистісному зростанні.

Одним із важливих завдань близьких дорослих – як педагогів, так і батьків – є формування в дитини навичок взаємодії з дорослими, зокрема таких , як:



  • Готовність відгукнутися на звернення;

  • Уміння уважно вислухати;

  • Уміння відповідати на запитання за потреби;

  • Навички ввічливого завершення розмови.

Такі навички закладають фундамент ділових і довірливих взаємин дитини з оточенням. Їх відсутність може стати серйозною перешкодою на шляху до успішного входження дитини в шкільне життя.

Ураховуючи специфіку проявів комунікативної активності дітей, вихователь має здійснювати індивідуальний підхід під час організації різних видів і форм їхньої діяльності, зокрема:



  • дітей із низьким і середнім рівнем комунікативної активності варто систематично залучати до діяльності, в якій ініціатива належить дорослому, тому що малоконтактні та замкнуті діти потребують керування, спеціального спонукання з боку вихователя;

  • невпевнені та сором’язливі під час спілкування з дорослими й однолітками діти також потребують уважного ставлення вихователя.

Активність, як із боку дитини, так із боку вихователя, сприяє ліпшому взаєморозумінню під час спілкування. Якщо комунікативна активність дитини слаборозвинена, це ускладнює її спілкування з оточенням, зазначає О.Писарєва.

Організовуючи та підтримуючи взаємодію дошкільників педагог має знати такі основні правила позитивного спілкування ( за О.Кононко):



  • розмовляти мовою партнера ( дорослий з дитиною та діти між собою мають спілкуватися знайомою, доступною, зрозумілою всім учасникам угрупування мовою);

  • поважати партнера, підкреслювати його значущість ( базовими потребами кожної дитини є потреба у визнанні, прийнятті та повазі) ; проявляти повагу до однолітка слід щиро й у різні способи: увагою до його пропозицій, умінням рахуватися з його знаннями й можливостями, наданням права вибору, схваленням його досягнень, тощо;

  • підкреслювати спільність – «ми з тобою схожі» (єдність інтересів, цілей, завдань, планів, думок, точок зору, партнерів по спілкуванню); краще підкреслювати спільність позитивних, ніж негативних рис чи нахилів;

  • прояв інтересу до проблем партнера (зневага до товариша гальмує конструктивне спілкування), який має бути явним, тобто вираженим за допомогою слів, дій, вчинків.


Техніки гармонізації групової взаємодії за О.Кононко:

  • надання партнерові можливості виговоритися ( висловити свою точку зору без обмежень);

  • вербалізація емоційного стану (педагог: « Те, як ви зараз поводитися, мене прикро вразило. Навіть не знаю, що далі робити? Подумай, що відчуває партнер після всього почутого»);

  • позиція «на рівних» (звернути увагу на чесноти кожного із сторін, підкреслити перевагу одного в чомусь та іншого, наприклад, в знаннях, наполегливості);

  • активне слухання ( вживати в спілкування ствердні слова типу «так», «ага»);

  • отримання ствердних відповідей ( не одне, а багато «так»);

  • відповідь починається з «так»;

  • не вживаємо слово «ні» ( починати свої звернення і відповіді зі слова «так», навіть якщо це буде «так, але…»);

  • упереджене самооцінювання ( « Зі мною не дружать, не люблять мене, чому називають жадібним?»...коли при цьому працюють слова, інтонація, міміка, жести, рухи, це обов’язково спрацює, дістане емпатійний відгук, у когось з оточуючих. « Ми тебе любимо» і т.д.);

  • підсилення дій партнера ( у спілкуванні важливі не напад, захист і змагання, а надання партнерові зробити те, що він хоче, підсилити його дії. Можна сказати: «Я навіть і не знаю, чи варто продовжувати розмову, ти мене зовсім засмутив»);

  • звужуємо зону конфлікту ( коли дитина «зривається», варто сказати: « Слід навчитися не реагувати на твої зриви»);

  • питання про запитання ( перепитування і розпитування показують наше прагнення краще зрозуміти співбесідника, а не випитувати );

  • допомагаємо дитині визначити свій статус у колективі ( Для дитини важливо зрозуміти ступінь своєї «авторитетності», порівняти себе з однолітками. Завдяки цьому формується прагнення вдосконалитися, звільнитися від недоліків, щоб посісти вище місце в ієрархії групових ролей.

В БКДО зазначено, що в результаті освітньої роботи у дошкільника повинна бути сформована соціально-комунікативна компетенція, яка включає обізнаність із різними соціальними ролями людей ( знайомі, незнайомі, свої, чужі, діти, дорослі, жінки, чоловіки, дівчатка, хлопчики, молоді, літні ,тощо); з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин; уміння дотримуватись їх під час спілкування. Здатність взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе. Вміння співпереживати, співчувати, допомагати іншим, обирати відповідні способи спілкування в різних життєвих ситуаціях; та комунікативна компетенція, що означає комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування, стриманість у спілкуванні; культура мовленнєвої комунікації. Комунікативна компетенція передбачає сформованість усіх видів мовленнєвої компетенції.

ДОДАТКИ
Поради щодо стимулювання комунікативної активності дітей (за Карлом Роджерсом):


  • намагатися уникати безапеляційних вимог, прагнути делікатно їх аргументувати;

  • яскравіше проявляти доброзичливість до всіх дітей;

  • оперувати максимальною кількістю позитивних оцінок (багато не буває);

  • заохочувати успіхи в пізнанні і доброзичливе ставлення дітей одне до одного, вважати їх рівноцінними, важливими;

  • індивідуалізувати спілкування – знаходити можливість персонального звернення до дитини;

  • не вішати ярлики.


Рекомендації для педагогів щодо розвитку комунікативної активності дитини старшого дошкільного віку:

  • надавайте дитині можливість вільного вибору діяльності. Це забезпечить особистісну значимість того, що вона робить;

  • забезпечуйте позитивну мотивацію дитини до певної діяльності. Для формування такої мотивації дитині необхідне постійне підтвердження, що вона діє правильно, що в неї все вийде. Цьому буде сприяти і створення ситуацій бодай маленького успіху, під час яких у дитини формуватиметься впевненість у своїх силах і бажання йти далі;

  • пильнуйте, аби ігри та вправи, які використовуєте на заняттях, відповідали віковим інтересам діяльності дитини;

  • пам’ятайте, що матеріал, який пропонуєте дітям для усвідомлення й засвоєння, має бути емоційно забарвленим, «зручним» для сприймання (виділеним кольором, графічно тощо);

  • ураховуйте двоплановість діяльності: її зовнішній (предметні дії, маніпуляції) і внутрішній (процеси, що відбуваються у свідомості) аспекти;

  • зважайте, що під час організації спілкування домінувати мають дії і розмірковування дитини, а не дорослого;

  • заохочуйте дитину до перенесення засвоєних під час заняття навичок у повсякдення, використання їх у різних ситуаціях. Це свідчить про успішне засвоєння дитиною матеріалу.


Теми бесід зі старшими дошкільниками (за О. Кононко):

«Твоє місце у товаристві», «Моя і чужа ролі», «Твої улюблені ролі», «Про перші і другі ролі», «Ти - командир», «Ти - підлеглий», «Ти – лідер», «Ти – виконавець», «Чи авторитетна ти людина?», «Чим ти подобаєшся (не подобаєшся) друзям?», Що означає «бути визнаним» іншими?, «Чи можна силою домогтися визнання?», «Чи важко бути лідером?», «Правила товаришування», «Кого і чому ти обираєш?», «Хто і чому обирає тебе?», «Що означає поважати друзів?», «Про колективні та особисті інтереси» тощо.


Тарабасова Л.Г.,

завідуюча кафедрою дошкільної та

початкової освіти ДОІППО
ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА В УМОВАХ ДНЗ
На початку ХХI століття практика педагогічної діяльності на інклюзивній онові набуває певного розвитку, оскільки на думку багатьох учених найвищим щаблем інтеграційних процесів в освітньому просторі є інклюзивна освіта, що нині визначається як найпопулярніший і найважливіший інноваційний освітній рух. Зважаючи на реформування сучасної освітньої галузі, ця проблема набуває сьогодні особливої ваги та актуальності.

Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з не різко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку, певні мовленнєві відхилення, зниження слуху чи зору, нескладні опорно-рухові вади, порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвід у середовищі здорових однолітків.

На думку Є. Ю. Плетньової, для навчання та виховання дітей з особливими потребами мають бути створені такі умови:

- регламентоване нормативно-правовими документами фінансове та юридичне забезпечення навчально-виховного процесу;

- спеціально підготовлений для роботи з «особливими» дітьми кадровий ресурс інклюзивного навчального закладу;

- матеріально-технічна база для створення безбар’єрного середовища (пандуси, підйомники, спеціально обладнані туалети, кабінети лікувальної фізкультури, психомоторної корекції, кімнати для логопедичних і корекційних занять, спортивна зала і т.п.);

- адаптовані навчальні плани й програми занять, складені спеціалістами, педагогами;

- необхідний роздатковий і дидактичний матеріал для занять з дітьми. 

Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі. Період дошкілля відіграє важливу роль у становленні особистості і є сензитивним для формування її первинного світогляду, самосвідомості, розвитку соціальних властивостей. Саме в цей час закладаються передумови майбутньої навчальної діяльності дитини, відбувається активний розвиток її пізнавальних можливостей.

Поради й рекомендації вихователю, у групі якого навчається дитина з особливими потребами:

1. Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині.

2. Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.

3. Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості, справедливості й терпимості.

4. Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.

5. Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.

6. Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, дефектологом, психологом, лікарями) та батьками в одній мультидисциплінарній команді.

Вихователі мають бути компетентними у таких питаннях:

• підходи держави та суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку;

• основні поняття корекційної педагогіки та спеціальної психології;

• особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами;

• комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей;

• диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання та виховання кожної категорії дітей;

• зміст та методи роботи з родинами вихованців.
Що дає інклюзивна освіта дитині з особливими потребами?


  • Перебування в групі зі здоровими однолітками дає дитині можливість набувати комунікативних та соціальних навичок відповідно до її віку.

  • Спільні заняття сприяють концентрації її уваги, посиленню мотивації до навчання.

  • Досвід перебування в інклюзивній групі – добре підґрунтя для подальшої освіти та набуття вмінь, які потрібні для успішного самостійного життя в суспільстві.

Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної і лікувально-профілактичної роботи в інклюзивній групі значною мірою залежить від координованості впливів усіх членів команди (керівника закладу, педагогів, лікарів, психолога, дефектолога, реабілітолога, батьків) на дітей з особливостями психофізичного розвитку, комплексного підходу до планування і реалізації корекційно - розвивальних заходів. Батьки повинні приймати активну участь у навчанні та вихованні дитини. Ця участь вимагає певних зусиль з боку вихователів, спеціалістів ДНЗ, адміністрації та батьків, але ці зусилля приносять свою користь для дітей, родин та навчального закладу та виходять за межі закладу, поширюючись на життя в суспільстві.

Правильно спланована та систематично проведена навчально-виховна робота забезпечить захист права кожної дитини, а особливо дитини з обмеженими можливостями, на отримання якісної освіти.
Олефір Н.В.,

старший викладач кафедри

дошкільної та початкової

освіти

ГРА – ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДОШКІЛЬНИКА

Розвиток особистості дитини нерозривно пов'язаний з виникненням і становленням її свідомості у найважливіших видах діяльності. Особистість і діяльність внутрішньо пов’язані між собою. Залучення дитини до різних видів діяльності є головною умовою її розвитку як соціальної істоти.

Гра – найдоступніший для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих з навколишнього середовища вражень. У грі яскраво проявляються особливості мислення і уяви дитини, здатність її до фантазування, емоційної активності. Гра є соціальною практикою дитини, за допомогою якої дошкільник виражає свої інтереси, проявляє набутий досвід, творчо самовиявляється.

Соціальна якість гри має велике значення у становленні особистості дитини і виявляється через:

- різноманітність предметного змісту ігор, що представляє широкий спектр знань про навколишній світ;

- емоційну привабливість, що є мотивацією до позитивної взаємодії з соціумом;

- практичну спрямованість на творчість, що надає мотивацію до позитивної взаємодії з соціумом;

- практичну спрямованість на творчість, що дає можливість самореалізації;

- досвід індивідуального проживання унікальних соціальних ролей;

- навички соціально-адекватної поведінки.

Під час ігрової діяльності у дитини виникають різноманітні почуття, мрії, що спонукають її до творчості, креативного мислення, а також уміння відтворювати події суспільного життя, передавати та індивідуалізувати діяльність людей, переходити від зображення зовнішнього боку життєвих явищ до передачі їхньої суті.

Саме гра вводить дітей до нового небуденного світу – світу соціальних взаємин людей, їх спільних сенсів. У процесі проживання ігрових ролей дошкільник засвоює знання про себе та навколишній світ. Ігрові засоби втілюють прагнення дитини брати активну участь у діяльності дорослих та визначати своє місце у системі реальних взаємин з однолітками. У процесі розігрування ролей та відтворення сюжету гри, дитина вчиться самостійно підпорядковувати свою поведінку ігровим вимогам, а саме:

- взаємодіяти з однолітками;

- радіти успіху: своєму і товариша;

- підтримувати, захищати партнера по грі;

- скеровувати свою та спільну діяльність;

- збагачувати сюжет;

- співчувати;

- діяти відповідно до моральних норм та загальнолюдських цінностей.

Формуючи соціальну компетентність дошкільника у грі, педагог стимулює його творчу активність, формує навички соціальної поведінки дитини. Завдяки ігровому наслідуванню і рольовому перевтіленню дитина знайомиться з нормами і моделями поведінки, необхідними для встановлення контакту і розвитку взаємодії з навколишнім світом.



Необхідним компонентом соціальної інтеграції дошкільника є соціокультурне оточення та його предметно-розвиткове середовище. З погляду психології, середовище – це умова, процес та результат саморозвитку особистості людини.

Сучасна педагогіка вважає, що середовище – це умова життєдіяльності дитини, формування ставлення до базових цінностей, засвоєння соціального досвіду, розвиток життєво необхідних рис особистості, засіб трансформації зовнішніх стосунків у внутрішню структуру особистості, задоволення потреб суб’єкта.

Філософське розуміння поняття «середовище» передбачає умови, процес і наслідок саморозвитку особистості. Ключовою умовою життєдіяльності дитини є формування її ставлення до базових цінностей, засвоєння соціального досвіду.

Всі види середовищ – сім’я, дошкільний навчальний заклад, місто, село, природні, паркові ландшафти - є джерелом збагачення досвіду дитячої діяльності, психіки особистості. Організація предметно-розвиткового середовища є обов’язковим елементом педагогічного процесу розвитку в дошкільному навчальному закладі та в організації ігрової діяльності, що має ознаки соціального інституту і є для дошкільника середовищем, через яке вона пізнає світ навколо себе.



Клімова Л.В.,

методист навчально-методичної

лабораторії дошкільної освіти

кафедри дошкільної та початкової

освіти ДОІППО
ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ДОШКІЛЬНИКІВ

Патріотичне виховання – це суспільна категорія, яка формує ставлення людини до себе, свого народу, своєї Батьківщини. Сензитивним періодом для формування патріотичних почуттів є дошкільне дитинство. Знання та вміння, накопичені дитиною у цьому віці, стають основою для формування моральних звичок і переконань, високих життєвих ідеалів.

Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує на засвоєння дітьми дошкільного віку знань про державні символи, обереги, природу Батьківщини. Тому патріотичне виховання дошкільників має вирішувати широке коло завдань, не лише виховання любові до рідного краю, дому, сім’ї, але й шанобливого ставлення до людини-трударя, захисників Вітчизни, державної символіки, загальнонародних свят.

Базовим етапом формування у дітей любові до Батьківщини є накопичення ними соціального досвіду життя в своєму оточенні.

Важливо правильно визначити віковий етап, на якому стане можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Цілеспрямоване патріотичне виховання має поєднувати любов до найближчих людей, формування такого ж ставлення до суспільного життя. Для цього факти життя країни, з якими ознайомлюються дошкільнята, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, залучають батьків до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, великі міста, головні географічні назви (Карпатські гори, річка Дніпро), пам’ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця), знати, люди яких національностей живуть поряд, хто прославив рідну країну, увесь світ.

Щодо найменших, у віці 2-3 років, то необхідно через спостереження явищ природи знайомити їх з рослинами рідного краю, народними забавлянками і закличками про сонечко, дощик, веселку, завдяки чому формуємо уявлення не лише про природу краю, але й виховуємо почуття малої Батьківщини.


Завдання патріотичного виховання дошкільників:

- формування любові до рідного краю;

- формування духовно-моральних взаємин;

- формування любові до культурного спадку свого народу;

- виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

- почуття власної гідності як представника свого народу;

- толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.
Методи і форми роботи з патріотичного виховання:

- екскурсії вулицями рідного міста, села до історичних пам’яток, визначних місць;

- розглядання ілюстративних матеріалів;

- спільні з родинами виховні заходи;

- свята, розваги;

- слухання народної, класичної, сучасної музики;

- розглядання творів образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва;

- ознайомлення дітей з історією і сучасністю рідної країни.


Основні напрямки патріотичного виховання:

- формування знань про сім’ю, родину, рід, родовід;

- краєзнавство;

- ознайомлення з явищами суспільного життя;

- формування знань про історію держави, державні символи;

- ознайомлення з національною культурою;

- формування знань про людство;

- ознайомлення з традиціями, культурою свого народу;

- ознайомлення з лідерами та героями народу, нації, держави;

- формування знань про рідне місто (село);

- розвиток національних рис (щирість, гостинність, доброта, мудрість).
Методичні рекомендації щодо оформлення етнографічного (національного) куточка

Виставляються по 1-2 предмети кожного виду виробів, які протягом року змінюються на інші. Альбоми, папки виставляються за потребою.

1. У групі дітей четвертого року життя:

- ляльки – дівчинка і хлопчик – у національному вбранні;

- вироби народних промислів України;

- посуд (миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець). Посуд можна ставити на рушник-стирок, на святковий рушник у дні свят;

- іграшки;

- музичні дитячі інструменти – сопілка, дзиґа, свищики (різної форми);

- писанки (виставляють напередодні Великодніх свят);

- альбом «Українські казки»;

- тематичні книжки-саморобки;

- макет подвір’я з українською хатою, спорудами для свійських тварин та фігурками тварин;

- тематичні дидактичні ігри, що відповідають віку дітей;

- тематичні предметні та сюжетні картини.

2. У групі дітей п’ятого року життя:

- ляльки – дівчинка і хлопчик – у національному вбранні;

- вироби народних промислів України:

- посуд (миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець, горнятко). Посуд можна ставити на рушник-стирок, на святковий рушник;

- іграшки;

- музичні дитячі народні інструменти – сопілка, дзиґа, свищики;

- писанки (виставляють напередодні Великодніх свят);

- альбоми «Українські казки», «Знайди за назвою український посуд»;

- дидактичний фотоальбом «Наше місто – Дніпро»;

- «Легенди рідного краю»;

- «Українські художники-класики»;

- картини сучасних митців;

- портрети Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка (вивішуються у дні народження та у дні вшанування пам’яті);

- «Українські страви».


3. У групі дітей шостого року життя:

- мапа України або її макет, глобус;

- ляльки – дівчинка і хлопчик – у національному вбранні;

- вироби, які представляють різні види мистецтв краю;

- вироби народних промислів України;

- посуд;

- іграшки;

- писанки (виставляють напередодні Великодніх свят);

- різьба, таріль, таця;

- лозоплетіння: бриль, кошик тощо.

- скульптури малих форм;

- портрети Івана Франка, Лесі Українки, Тараса Шевченка (у дні народження та в дні вшанування пам’яті);

- музичні народні інструменти (скрипка, сопілка тощо), аудіозаписи українських народних пісень;

- альбом «Українські казки»;

- «Легенди рідного краю»;

- «Державні символи України»;

- «Сімейні свята»;

- «Птахи-символи»;

- «Дерева-символи»;

- «Рослини-символи»;

- «Українські витинанки»;

- дидактичний фотоальбом «Наше місто – Дніпро», «Київ – столиця України», «Митці України», «Визначні дати України».


Міхіна Н.О.,

методист навчально-методичної

лабораторії дошкільної освіти

кафедри дошкільної та початкової



освіти ДОІППО




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка