Ж. “Психолог” квітень 14(158)2005



Скачати 181.11 Kb.
Дата конвертації14.04.2016
Розмір181.11 Kb.
МУЗИКОТЕРАПІЯ ЯК МЕТОД ПСИХОКОРЕКЦІЇ
ж. “Психолог” квітень 14(158)2005

Г.БАТИЩЕВА, психолог І категорії школи-гімназії № ЗО, м. Луганськ


Музикотерапія належить до так званих активних методів групової психологічної допомоги, кінцева мета якої— реставрація почуття гідності, набуття стресотолерантності, реабілітація та реадаптація. Цей метод може використовуватися в роботі з дітьми дошкільного віку, їхніми батьками, з «важкими» підлітками, тими, хто зловживає алкоголем і наркотиками, дітьми-інвалідами.

Музикотерапія — один із засобів підви­щення соціальної активності, комунікативних здібностей особистості, її адекватної соціалі­зації в суспільстві. До того ж це засіб корекції функціональних рухових, психогенних або соціальних відхилень, бо за допомогою своїх специфічних форм і методів впливає на осіб із соціальними, психічними та соматичними відхиленнями. Музикотерапія є джерелом активізуючої творчості та соціальної стиму­ляції, що оздоровчо впливає на емоційну й вольову сферу людини. Кожний з елементів музикотерапії, якою б формою він не вира­жався (вокальною, інструментальною, мовленнєвою, руховою чи образотворчою), всту­пає у специфічний зв'язок з індивідом. Вплив музики не залежить від віку, освіти, професії, соціальної чи національної приналежності.

Виховна сила музики полягає в тому, що вона своєрідно акцентує на певних моментах і ситуаціях у житті людини, підсилює емоцій­не сприймання і виробляє особливе ставлення до них. Душевні імпульси та спонукання, що виникають при цьому, впливають на характер людини. Музика стимулює нервові центри, від тональності та сили звуків залежать сер­цевий ритм і робота органів дихання, а також живлетканин організму. Психолог В. Карвасарський (1), посилаючись на роботи зарубіжних дослідників, визначає такі меха­нізми лікувальної дії музики: катарсис, емо­ційний стан, підвищення доступності для сві­домого переживання психо- і соціально-дина­мічних процесів.

Призначення музикотерапії — проник­нення в глибинні сфери особистості, куди не можна сягнути за допомогою слова.

Основні аспекти застосування музико­терапії:

• блокування процесу комунікації із соці­альним оточенням;

• підготовка до застосування психотера­пії та релаксації;

• підтримка підчас релаксації, пов'язаної з аутогенним тренуванням;

• подолання тривожних станів, корекція астенії, роздратованості, внутрішнього напру­ження, зумовлених стресовим станом.

Методи музикотерапії поділяють на такі, що спрямовані на емоційну активізацію, тре­нінгові, релаксуючі, комунікативні, а також творчі методи у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації, музичний тренінг чутливості для вироблення здатності бачити виявлення життя в музиці.

Музикотерапію застосовують як індиві­дуально, так і на групових заняттях. Найчастіше її сполучають з іншими метода­ми в комплексній психотерапії. Значного ефекту можна досягти тоді, коли музичні тво­ри виконують самі психологи чи психотера­певти. Відоме широке використання музики разом із гіпнозом, аутогенним тренуванням та іншими методами релаксації. Існують при­клади застосування так званої кольорової музики, що дає змогу отримати седативний і тонізуючий ефект.

Форми роботи, що застосовуються в музикотерапії, — рухове розслаблення і злит­тя з ритмом музики; музично-рухові ігри і вправи; психічна й соматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи; гра на музичних інструментах і ритмічна декламація; рецептивне сприймання музики; музичне малювання; пантоміма; рухова дра­матизація під музику; музична розповідь; гра з лялькою та дихальні вправи з музичним супроводом.

1. Рухове розслаблення і злиття з ритмом музики

Метод занять — свідоме й чуттєве спри­ймання музичного ритму, що відбувається в русі як в одному з найхарактерніших спон­танних життєвих виявів у молоді, а також вироблення здатності психічно й соматично підкорятися ритму музики та зливатися з ним; повноцінне переживання почуття евритмії та синтонії, гармонійного поєднання ритму рухів свого тіла з ритмом музики.

У цій роботі застосовуються такі вправи: під звуки музики із заплющеними очима погойдуватись у ритм музики, стоячи в колі й тримаючись за руки.



Орієнтовні музичні твори:

В.Адамець. «Зірочне» (з дитячих танцю­вальних пісень «Золоті ворота»).

Р.Адисалл. Варшавський концерт.

Р.Бінгел. Серенада Альжбеті.

П.Чайковський. Танець маленьких лебе­дів (балет «Лебедине озеро»).

А.Дворжак. «Слов'янський танець № 1, до-мажор», «Слов'янський танець № 2, ля-мінор», «Слов'янський танець №6, ре-мажор», «Слов'янський танець № 15, до-мажор».

Е.Гріг. Пісня Сольвейг із сюїти «Пер Гюнт».

Ф.Шопен. Етюд мі мажор.

М.Равель. Болеро.

М.Римський-Корсаков. Пісня індійського гостя з опери «Садко».

К.Еіднінг. Розквіт весни.

Б.Сметана. Нашим дівам (полька).

А.Вівальді. Симфонія сі мінор.
2. Музично-рухові ігри та вправи

Мета занять — стимуляція та концен­трація уваги, координація аудіовізуальної, моторної і тактильної корекції людини, ство­рення умов для комунікації та взаємодії у групі, зв'язку індивіда з групою та групи з індивідом. У процесі цих занять можна вико­ристовувати ритмічні інструменти, костюм­ний реквізит, спортивні знаряддя та інвен­тар, іграшки. У музично-руховій грі, що керується звуковими сигналами, динаміч­ний напрям однієї фази діяльності чергу­ється з гармонійним розслабленням. Цим досягається психічна й соматична релакса­ція. Для стимуляції музично-рухових ігор і вправ необхідні ритмічно виразні, динаміч­ні та жваві за темпом, із привабливою мело­дійною та гармонійною лінією: класичні, фольклорні, популярні танці, тобто оркес­трові мелодії в хорошому стереофонічному виконанні. Як звукові сигнали можна вико­ристовувати барабани, тарілки, гонг, три­кутник, рожок.

Музичні ігри та вправи завдяки жвавому (жартівливому) характеру, різноманітності привабливих форм, оптимістичному настрою є одним з улюблених компонентів музично-терапевтичних занять.



Орієнтовні музичні твори, що їх можна застосовувати в процесі проведення музич­но-рухових ігор і вправ:

М.Бернар. Пісенька «М» (з дитячих тан­цювальних пісень «Золоті ворота»).

П.Чайковський. Дитячі танцювальні піс­ні. Марш дерев'яних солдатиків. Марш із балету «Лускунчик».

І.Доніцетті. Увертюра до опери «Дочка полку».

М.Глінка. Увертюра до опери «Руслан і Людмила».

А.Хачатурян. Танок із шаблями з балету «Гаяне». Танець з музичної сюїти «Мас­карад».

Ф.Шопен. Вальс сі-бемоль-мажор. Революційний етюддо-дієз-мінор.

Ф.Ліст. Угорська рапсодія.

М.Мусоргський. Картинки з виставки. Гра дітей.

В.Новак. “Розбійницька сонатина”, С.Прокоф'єв. Марш зі збірника «Дитяча музика».

Р.Шуман. Лісові сцени «Одинокі кві­ти», «Мисливська». Марш з «Альбому для молоді».

Б.Сметана. Нашим дівам (полька).

Й.Штраус. «На прекрасному голубому Дунаї». Піцикато. Марш Радецького.
3. Психічна і соматична релаксація за допомогою музики

Музична релаксація є формою пасивного сприймання музики, спрямованою на глибоку релаксацію людини з психічними, соматични­ми або соціальними відхиленнями. Людина не має концентрувати увагу на формі та змісті музики, а сприймати її як «звукове поле», що допомагає процесу розслаблення й занурення у вільну течію асоціацій, зумовлених вираз­ністю та динамічністю музики.

Цей метод має три складові: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різ­них варіаціях. Психологічний вплив здійсню­ється через яскраву та образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблен­ня м'язів тіла. Унаслідок цього розширюються периферійні судини, тепло надходить до них і перерозподіляється вміст крові. Усе це забез­печує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан, з'являється відчуття відпочин­ку. Для заспокоєння та відновлення викорис­товують музичні програми і звуки живої та неживої природи. На ігоослуховування відбира­ють реально скомпоновані фрагменти записів голосів пташок, тварин, які викликають спри­ятливі асоціативні спогади, образи природи. На релаксацію ефективно діють ранкові хори пташок у лісі, шум лісу чи моря. Це заспокоює та відновлює працездатність.

Тривалість цієї частини заняття 17—20 хв, гучність звучання 30—40 Дб. Рівень сторон­ніх шумів під час сеансу повинен бути ниж­чим за ці показники. Тому заняття музикоте­рапією слід проводити у звукоізольованому приміщенні з неяскравим світлом, зі стерео­фонічною музикою. Важливо, щоб апаратура була в іншому приміщенні, щоб не заважали технічні шуми.

Під час музичної релаксації учасники лежать на спеціальних матах або сидять у гли­боких кріслах, шезлонгах. Відстань між кріс­лами — 50 см. Процес психічного та соматич­ного розслаблення починається з відтворення музичного твору. Через деякий час слід заплю­щити очі й віддатися течії тихої музики. Використовують методику аутогенного трену­вання за Шультцем або інші модифікації, залеж­но від завдань заняття й категорії молоді.

Слухання музики можна поєднувати з демонструванням картин, слайдів. Відеометод полягає у тому, щоб допомогти людині за допо­могою зору утворити необхідний образ, спов­нений відчуттів і уявлень.



Основний критерій добору музичних творів — пом'якшувальний і гармонійний вплив. Найсприятливішими є твори періоду музичного бароко та класицизму. Із сучасних авторів — ліричні твори, задушевні та сумні мелодії та плавні твори з м'яким ритмічним малюнком, негучним звучанням. Темп музи­ки — плавний, повільний, заспокійливий.

Орієнтовні музичні твори.

І. С.Бах. Концерт для клавесина з орке­стром ре-мінор, 2 ч. Концерт для двох скри­пок ре-мінор, 2 ч.

А.Вівальді. Пори року. Частини «Літо», «Зима». Концерт фа-мажор.

В. А.Моцарт. Дивертисмент № 7, 2 ч.

А.Дворжак. Симфонія № 3, соль-мажор, 2 ч.

А.Кореллі. Концерте гроссо № 5


4. Вокальне вираження — співи

Мета занять — зняття напруження, гар­монізація особистості, позитивний психічний і соматичний вплив на дихання, серцеву діяль­ність, травлення. Встановлення соціальних контактів.

Груповий спів передбачає анонімність спі­вака, тому він є дієвим засобом зняття напру­ження й гармонізації особистості; він орієн­тує молоду людину на групу, дає змогу їй при­єднатися до групи, встановити соціальний контакт, викликає почуття безпечної самореалізації. Груповий спів можна комбінувати із сольним у іграх, наприклад, «Ходить пісень­ка по колу», коли кожен співає по куплету. Ігри та музичні загадки застосовують для осіб із психічними та соматичними відхиленнями. Вокальний елемент музикотерапії допомагає зайняти активну позицію у груповій діяль­ності та за допомогою відтворення обраної пісні приводить особистість до внутрішньої конфронтації з власним невротичним станом. Це допомагає долати психологічні бар'єри, перелаштувати особистість і займати в групі безпечну та стабільну позицію. Почуття успі­ху під час групового співу відіграє значну роль, особливо в осіб із соціальними відхи­леннями. Це допомагає об'єднати й активізу­вати групу. Дієвою є також гра на музичних інструментах, що поєднується зі співом.

Рекомендується використовувати пісні, які можна драматизувати, відображати. Вони мають бути емоційними, цікавими, мати прос­ту і приємну мелодію, живий темп, відповід­ну тональність.


5. Гра на музичних інструментах і ритмічна декламація

Мета занять — реалізація відчуття рит­му й розвиток творчих здібностей. Завдяки фізичній активності діти набувають навичок спритності, гнучкості, відчуття координації моторики. Розвивається не тільки акустичне, ритмічне, моторне, тактильне та візуальне сприйняття, а й увага, фантазія, підтримуєть­ся психічна соматична стабільність.

Гра на музичних інструментах і деклама­ція доповнює вокальну, музично-рухову та мовленнєву форми музикотерапії. Гра засто­совується у вигляді:

• «тілесної гри», що полягає у відтворенні різних звуків (оплесків, ляскання, клацання тощо);

• найпростішої музичної гри-імпровізації за допомогою простих музичних інструмен­тів і предметів побуту.

Використовуються такі інструменти: дитя­чі барабани, тамтами, дерев'яні колотушки, пандейра, дзвіночки різної висоти звучання, тарілки, кастаньєти, маракаси, тамбурини з тарілочками й трикутниками, металофон, клар­нет, бубон, ксилофон, дерев'яні ложки, бряз­кальця, кубики, сопілка, флейта, ліра, домра.

Вправи з барабаном мають супроводжу­ватися співами або грою на фортепіано. Для молоді з відхиленнями в поведінці ударні інструменти слід використовувати дуже обе­режно. Тут краще застосувати гру на клаве­сині, лірі чи підручному матеріалі (молочних пляшках, консервних бляшанках). Треба вра­ховувати й природжену схильність до певно­го тембру чи висоти тонів. Тому деякі відда­ють перевагу струнним інструментам, інші — духовим, треті — ударним. Гра на інструмен­тах допомагає подолати комплекс неповно­цінності.

Цей метод музикотерапії бажано вико­ристовувати в роботі з інвалідами, бо він допо­магає долати соматичні, фізичні та психічні слабкості, вади діяльності, нейтралізує нега­тивний процес ізольованості хворого від суспільства здорових людей, створює почуття впевненості в собі, звільняє від гнітючих емо­цій. Методика передбачає ознайомлення з інструментами, зосередженість на тривалос­ті звучання, силі, тембрі, частоті звуку. Здійснюються навчання правильних прийо­мів гри, словесного вираження почуттів, настрою, бажань, ритмічного «витягування» звуку, власне ритмічної гри.
6. Рецептивне сприймання музики

Мета занять — зняття внутрішнього кон­флікту, проблем, сприяння стабілізації осо­бистості. Використовується для розслаблен­ня й стимуляції особистості, яка в процесі сприймання музики стає активним учасни­ком образної дії, збагачуючи її своїм внутріш­нім світом переживань. Такі заняття спрямо­вані на спонукання активного сприймання своєї особистості. У їх процесі закладається основа чуттєвих та уявних асоціацій, що від­повідають конфліктним переживанням; від­бувається свідоме збудження механізмів абстрагування від особистих патогенних фак­торів. Це допомагає стабілізувати загальний психічний та соматичний стан.

Добираючи музику, використовують метод ізопринципу, тобто добирають музич­ні твори, за настроєм подібні до психічного стану людини, бо темп музики тісно пов'яза­ний із тілесним ритмом. Наприклад, якщо людина перебуває у стані меланхолії або три­воги, в першій частині занять використову­ють суголосні цьому стану ритми. У другій частині застосовується музика, що вчить протистояти, нейтралізує стан особистості, несе втіху, втілює надію. У третій частині звучить динамічна музика, що втілює впев­неність у собі, мужність духу.

Під час прослуховування музики слід враховувати особистість хворого, його музич­ну культуру, смаки, індивідуальні здібності сприймання. Цю частину занять можна вико­ристати й для ознайомлення з творчістю композитора, його долею. Це допомагає поступовому розкріпаченню, подоланню гострої стресової ситуації, адаптації до нор­мальних умов життя.

Слухання музики можна поєднувати з одночасним спостереженням пластичного кольорового руху. За прозорим екраном руха­ється людина, освітлена червоним, синім, зеленим або жовтим світлом. Регулярні рит­мічні рухи проектуються на екран. Світло різного кольору створює враження пластич­ності. Це поєднання допомагає позбавлятися тяжких емоційних переживань. Синій і зеле­ний кольори заспокоюють, жовтий — збу­джує, червоний — активізує, і одним або двома олівцями безперервну лінію (навіть із заплющеними очима).

Малюють також, стоячи перед стіною, на якій закріплено великий аркуш паперу (вико­ристовують 1—2 олівці): малюють довільну безкінечну лінію. Можна малювати й лежачи перед великим аркушем паперу всією гру­пою. Можна малювати на одному аркуші або на окремих аркушах, доповнюючи кожний малюнок своїм баченням. Малювання супро­воджують співом, що сприяє психічному та соматичному розслабленню, загальній гар­монізації особистості.

Для першої фази музичного малюван­ня — фази релаксації— застосовують твори, які розслабляють і гармонізують, із помірним темпом, але з високим ритмом: вальси Й.Штрауса, К.Вебера, П.Чайковського, опе­ра «Євгеній Онєгін».

Для другої фази застосовують твори виразного динамічного й ритмічного спряму­вання в дуже швидкому темпі: Друга Угорська рапсодія, увертюра до опери «Руслан і Людмила», «Танець з шаблями».

Орієнтовні музичні творі, які можна вико­ристовувати на заняттях:

П.Чайковський. Вальс із опери «Євгеній Онєгін».

АТлазунов. Галоп з балету «Раймонда».

Й.Гайдн. Концерт у ре-мажорі (у вико­нанні М.Варги).

А.Хачатурян. Танець з шаблями з балету «Гаяне».

Ф.Легар. «Золото і срібло» (вальс).

Й.Штраус. Марш кадетів.

Ф.Зуппе. Увертюра до опери «Легка кава­лерія» (швидка частина).

К.Вебер. Запрошення до танцю.
8. Пантоміма

Мета занять: сприяти психічній релак­сації та творчій стимуляції, розвивати творчу фантазію та уяву, рухові здібності до само­вираження, допомагати зняти психічне напру­ження.

Тести й пантоміма збагачують міміку обличчя. Це гра, а не танець. З метою корек­ції використовують кілька варіантів панто­міми.

1. Прості, короткі оповідання чи драма­тичні етюди. Дію оповідання доповнює й оживляє музична імпровізація. Показується те, про що розповідається словами та пере­дається музикою. Спочатку пантоміму вико­нує один учасник, а потім до нього приєдну­ється вся група.

2. Лунає музика, а учасники придумують розповідь, виражаючи її в пантомімі.

3. Психолог розповідає про будь-який випадок, а учасники показують це. У роботі використовуються певні пантомімічні зобра­ження: вид діяльності, характерні особливості видів тварин; веселий чи сумний випадок; те, чого найбільше боїться учасник тощо.


9. Рухова драматизація під музику

Драматизація є синтезом музики, рухів, драматичного та мовленнєвого вираження. Використовуються пісні, сюжет яких можна зобразити в рухових елементах. Наприклад, твір, що оспівує море або озеро, його широ­ту, глибину, колір, бурхливість або навпа­ки — спокій, а також твори з переліку орієн­товних музичних творів для рухового розсла­блення і злиття з ритмом музики.


10. Музична розповідь

Це ефективний спосіб психічної та сома­тичної стимуляції за участі рухів, драматиза­ції та мовлення. Усі розповіді супроводжу­ються музикою, в якій простежується і дзюр­чання струмочка, і виття вітру, і звички тва­рин. Під час таких занять психолог грає роль оповідача, а учасники — героїв сюжету. Мотиви сюжету обирають з урахуванням психічного й соматичного стану учасників, характеру їх невротичних бар'єрів, психічної напруженості. Можна використовувати й такий варіант оповідання, коли учасники при­думують закінчення розповіді на основі сво­їх уявлень, фантазій, зіставлення з власним досвідом.


11. Гра з лялькою та Бібабо (персонаж лялькової вистави на зразок Петрушки)

Гра з лялькою та Бібабо сприяє виражен­ню внутрішнього стану дитини та характеру її взаємин із батьками, рідними, друзями та соціальним оточенням. Цей метод викорис­товують у роботі з дітьми до 15 років. Ляльок і лялькових персонажів обирають залежно від роду діяльності батьків. У процесі гри від­криваються глибинні (часто приховані) почут­тя. За характером гри можна визначити харак­тер впливу соціального оточення на дитину, вихід агресії, афектів, почуття неповноцін­ності й невизнання, особливо якщо це стосу­ється жертви морального, фізичного або сек­суального насильства. Під час гри нейтралі­зуються внутрішні конфлікти, вона стає катарсисом на ґрунті емоцій.

Ця форма музикотерапії навчає самостій­ності, незалежності від оточення, адекватної поведінки в пристосуванні до цього оточення. Музика створює відповідний фон і гармоній­ний вплив, що пробуджує активність, упевне­ність у собі, сприяє розслабленню та психіч­ній урівноваженості, а також гармонізації, стабілізації, позитивній самореалізації.
12. Дихальні вправи з музичним супроводом

Правильне дихання має вирішальне зна­чення для тренування вольових якостей, загальної релаксації. Розслаблювальні музич­ні стимули приносять полегшення, відчуття гармонії, врівноваженості; характер людини стає м'якшим і пластичнішим.


Перелік дихальних вправ:

1. Лежачи на спині, робити вдихи та види­хи в ритмі музичного супроводу.

• Сидячи, робити вдихи та видихи в рит­мі музичного супроводу. Фаза видиху:

• вимовляння звука «А» (виражаючи почуття полегшення);

• вимовляння звука «О» (виражаючи почуття подиву);

• вимовляння звука «У» (виражаючи почуття подиву);

• вимовляння звука «І» (виражаючи почуття радості);

• вимовляння звука «Е» (виражаючи внут­рішню рівновагу).

2. Лежачи на спині, в ритмі музики роби­ти глибокі вдихи й видихи з вимовлянням звука «А».

3. Стоячи у вільних позах, робити вдих і видих із руховим вивільненням.

4. Стоячи у вільній позі, слід тренувати вдих і видих з одночасним розслабленням.

5. Лежачи на спині, поклавши ліву руку на живіт, праву — на груди, тренують черев­не і грудне дихання. Вдих — підйом черевної стінки, видих — опускання.

Цю частину музикотерапії проводять у добре провітреному приміщенні при відкри­тій кватирці або на вулиці. Тривалість занят­тя 60—80 хв, окремі елементи тривають 8—12 хв. Велику користь приносить поєднан­ня діяльності психотерапевта, психолога, музич­ного педагога, балетмейстера, викладача ліку­вальної фізкультури, культпрацівника.
Орієнтовний конспект заняття з музикотерапії

1. «Знайомство». Під музику З.Фібаха «Поема» називають ім'я й водночас передають м'яч. Наступний учасник, отримавши м'яч, називає ім'я попереднього учасника та своє.

2. Слухання «Пір року» П.Чайковського. Після прослуховування частини твору звук приглушується, створюючи тільки емоцій­ний фон розмови. Психолог дістає з короб­ки карту із заздалегідь підготовленим іме­нем учасника, який з переліку музичних творів обирає улюблений. Усі слухають час­тину твору. Потім учасник знову називає своє ім'я, яким би йому хотілось, щоб його називали у групі, і дістає картку наступно­го учасника. Поступово відрекомендову­ються інші.

3. Гра «Ходить пісенька по колу». Група поділяється на пари, обирає улюблену піс­ню й виконує її. Кожна пара виконує свою пісню.

4. «Пантоміма». Під звуки музики всі поді­ляються на пари. Кожна отримує завдання (наприклад, зобразити: юнак — велосипед, вулиця — світлофор — машина — перехрес­тя — міліціонер). Уся група відгадує та роз­повідає сюжет.

5. Вправа «Відлуння». Кожен по черзі показує свій музичний танцювальний рух, а потім усі разом намагаються його найточні­ше скопіювати.

6. Розігрується казка «Червона шапоч­ка» (під музичний супровід). Кожен дістає свою роль.

7. Під музичний супровід К.Вебера «Запрошення до танцю», лежачи, діти малю­ють безперервну лінію спочатку однією рукою, а потім — обома.

8. Музична релаксація (музичний твір І.С.Баха «Концерт ре-мінор для клавесина з оркестром») за методом Шультца. Бесіда про почуття, настрій, враження від музич­ної релаксації.

9. У ритмі музики учасник демонструє просту комбінацію елементів тілесної гри. Учасники, сидячи в колі, намагаються повто­рити те, що демонструє ведучий. Елементи гри не мають повторюватися.

10. Під музичний супровід у стилі народ­ної музики кожен обирає собі інструмент і намагається в такт відтворити музичні зву­ки. Коли всі учасники продемонструють гру, всі разом грають як оркестр.

11. Вправа «Музична загадка». Учасник пригадує пісню, у якій використовується якесь одне слово. Наступний учасник наспі­вує будь-яку пісню, де є це слово.

12. Під музику А.Вівальді «Симфонія сі-мінор» усі стоять у колі, тримаючись за руки. Із заплющеними очима намагаються погойдуватися в такт музики і злитися з нею.

13. Наприкінці заняття кожен з учасни­ків розповідає, як він почувається, який у нього настрій. Які твори справили враження, щоб хотілось їх послухати на наступних заняттях. Що заважало на занятті.

Отже, музикотерапія є складовою части­ною психолого-педагогічних і психотерапев­тичних методик, загальне завдання яких — збереження психічного здоров'я й запобіган­ня емоційним розладам.
Основна мета музикотерапії — подолан­ня бар'єрів у спілкуванні, покращення розу­міння себе та інших, зняття психічного напру­ження, створення можливостей для самови­раження, набуття навичок адекватної групо­вої поведінки та соціалізації молодої людини в суспільстві.

Форма роботи з методикою має бути орі­єнтована на індивідуальні особливості того, хто проводить заняття, його погляди на музи­котерапію та творчу уяву.



Список літератури

1. Брусиловский Л.С. Руководство по психотерапии. — Ташкент: Медицина, 1979.

2. Блаво Рушель. Исцеление музыкой. — Питер, 2003.

3. Блаво Рушель. Музыка здоровья. — М.: Диля, 2002.

4. Гарбузов В.И. Практическая психотерапия. — С.-Пб.: Сфера, 1994.

5. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. — М.: Медицина, 1985.

6. Лисицин Ю.П., Жиляева Е.П. Союз меди­цини и искусства. — М.: Медицина, 1985.

7. Лобзин В.С., Решетников М.М. Аутогенная тренировка. —Л.: Медицина, 1986.

8. Петрусинский В.В. Игры: обучение, тренинг, досуг. — М.: Нов. шк., 1994.

9. Петрушин В.И. Музыкальная психотера­пия. — М.: Владос, 2000.

10. Рудестам Кьел. Групповая психотерапия. Психокоррекционнне группы: теория и практи­ка. — М.: Прогресе, 1993.

11. Самоукина Н.В. Игры в школе и дома. — М, 1995.

12. Чистякова М.И. Психогимнастика. — М.: Просвещение, 1990.

13. Шмаков С, Безбородина И. От игры к самовоспитанию: Сб. игрокоррекций. — М.: Нов. шк., 1993.



При роботі з учнями, використовуючи метод музикотерапії, діти змінюються під впливом виліковних процесів музики. Вони заспокоюються, стаються менш дратівливими. Музика зіграє свою велику роль ще і при використанні відео подразників, аутогенного розслаблення.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка