Іван мазепа



Скачати 258.16 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір258.16 Kb.

ІВАН МАЗЕПА


Інформаційні матеріали до відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу

ІВАН МАЗЕПА 1

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ


(коротка біографічна довідка) 3

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ІВАНА МАЗЕПИ 4

АКЦЕНТИ У ТЕМІ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ 5

Іван Мазепа – видатний український державний діяч 5

Іван Мазепа – видатний будівничий української культури, меценат, просвітитель та захисник православної віри 6

Зовнішньополітична діяльність Івана Мазепи під час Північної війни 7

Оборона Батурина 9

Репресії проти І.Мазепи та його однодумців 10

ПІВНІЧНА ВІЙНА ТА УКРАЇНА 12

ВИСЛОВЛЮВАННЯ СУЧАСНИКІВ ПРО ІВАНА МАЗЕПУ 14

ДОДАТКИ 16


Квітень 2009 року

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
(коротка біографічна довідка)


Визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України. Народився у с. Мазипинці на Київщині. Більшість учених вважають датою його народження 20 березня 1639 року.

Навчався у Києво-Могилянській Академії, а також в єзуїтській колегії у Варшаві.

У 1659-1663 роках перебував на службі при дворі польського короля Яна Казимира, виконував низку дипломатичних доручень, зокрема був послом до гетьмана П. Тетері.

Під час боротьби між претендентами на гетьманську булаву підтримав П.Дорошенка. У 1669 році очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної хоругви козаків. Завдяки особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. У 1674 році брав участь у переговорах між гетьманами П.Дорошенком та І.Самойловичем.

У 1682 році обійняв посаду генерального осавула в уряді лівобережного гетьмана.

25 липня 1687 року на Коломацькій Раді Іван Мазепа був обраний гетьманом України. Прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі – Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину, досяг реальних успіхів у цій справі. Він передбачав побудову в Україні станової держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою.

Знаючи ставлення російського уряду до України, гетьман намагався використати свій вплив на Петра І й зв'язки з московськими можновладцями для збереження прав і вольностей Гетьманщини. Українські полки брали активну участь у війнах Московії з Кримським ханством та Туреччиною (Азовські походи 1695-1696 років).

Довідавшись про плани Петра І ліквідувати гетьманство та козацький устрій, що означало знищення державності України, гетьман навесні 1705 року розпочав таємні переговори із союзником шведського короля Карла XII польським королем С. Лещинським.

Після початку наступу шведів на Москву через територію України гетьман у жовтні 1708 року відкрито перейшов на бік Карла XII. Це викликало масові репресії московських військ проти українського населення. Було знищено гетьманську столицю Батурин, Запорізьку Січ та ін. Навесні 1709 року шведські та гетьманські війська розпочали наступ на Москву через Харків і Курськ. Однак на їхньому шляху була Полтава з сильним російським гарнізоном, невдала облога якої дала можливість Петру І підготуватися до генерального бою і отримати перемогу у Полтавському бою влітку 1709 року. Карл XII та І. Мазепа були змушені відступити у турецькі володіння, де гетьман оселився в передмісті м. Бендери.

Помер Іван Мазепа 22 вересня 1709 року і був похований у монастирі Св. Георгія в м. Галаці (нині Румунія).


ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ІВАНА МАЗЕПИ


20 березня 1639 р.

– день народження І. Мазепи

1646-1656 рр.

– навчання у Києво-Могилянському колегіумі

1657-1659 рр.

– навчання за кордоном

1659/60-1663 рр.

– перебування на службі у польського короля Яна Казимира

1668 р.

– одруження з Ганною Фридкевич

1669-1674 рр.

– служба у правобережного гетьмана П. Дорошенка

1674 р.

– перехід на службу до лівобережного гетьмана І.Самойловича

1682 р.

– був обраний на посаду генерального осавула

25 липня 1687 р.

– обрання гетьманом на військовій раді на р. Коломак

1689 р.

– поїздка до Москви

1690 р.

– участь у першому поході російських військ на Кизикермен

1693-1694 рр.

– участь у військових походах на південь

1695 р.

– війська І.Мазепи здобули Кизикермен

1696 р.

– участь в Азовських походах та взяття Азова

8 лютого 1700 р.

– нагородження російським Орденом св. Апостола Андрія Первозванного

1701 р.

– похід І. Мазепи до Ліфляндії, відновлення Переяславської єпископії та Трахтемирівського монастиря на Правобережжі, надання Києво-Могилянському колегіуму статусу академії

1702-1704 рр.

– повстання на Правобережжі

1703 р.

– будівництво корпусу Києво-Могилянської академії

1705 р.

– похід гетьмана на Польщу, взяття Замосття

1707 р.

– нагородження польським Орденом Білого Орла

1 вересня 1707 р.

– згідно з розпорядженням австрійського цісаря Йосифа І І. Мазепу наділено гідністю князя Священної  Римської імперії

2 листопада 1708 р.

– загибель Батурина

5 листопада 1708 р.

– позбавлення відзнаки Ордена св. Апостола Андрія Первозванного

27 червня 1709 р.

– Полтавська катастрофа

22 вересня 1709 р.

– смерть гетьмана у с. Варниці під Бендерами

жовтень 1709 р.

– виготовлення за наказом Петра І так званого «Ордена Іуди» з метою затаврування гетьмана як «зрадника та запроданця»

18 березня 1710 р.

– перепоховання праху гетьмана І.Мазепи у м. Галаці (Румунія)



АКЦЕНТИ У ТЕМІ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ




Іван Мазепа – видатний український державний діяч


Іван Степанович Мазепа-Колединський – представник відомого козацько-шляхетського роду України, видатний державний, політичний та культурний діяч кінця XVII – початку XVIIІ століття, полководець, дипломат, меценат; гетьман України (1687–1709 роки).

І.Мазепа був єдиним українським гетьманом, який безперервно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, піднесенням церковно-релігійного життя та культури. Великою мірою завдяки зусиллям І. Мазепи в Україні була припинена Руїна.

Талановитий дипломат І. Мазепа зумів налагодити стосунки як із царівною Софією та фактичним керівником московського уряду князем В. Голіциним, так і з їхнім наступником – царем Петром І. Цим він врятував Україну від можливих руйнацій після державного перевороту в Московській державі 1689 року.

Гетьман мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема Веттінів у Польщі, Гіреїв у Криму та ін.

З метою оборони південних кордонів І. Мазепа побудував фортеці на півдні України – Новобогородицьку та Новосергіївську на р.Самарі.

Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, І. Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями. У той же час гетьман реально захищав інтереси простих козаків та посполитих, що, зокрема, зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років, якими врегульовувалися питання оподаткування та відробітку.

У 1704 році, коли гетьман І. Мазепа на чолі козацького війська перейшов кордон Речі Посполитої для підтримки союзника Петра І – польського короля Августа ІІ, у нього з’явилася унікальна можливість реалізувати свою давню мрію об’єднати Лівобережну та Правобережну Україну. Відсутність на той час у Москви можливості втручатися в україно-польські справи на Правобережжі дозволила І. Мазепі з 1704 року користатися титулом гетьмана «обох берегів Дніпра». У цей час на території Київського, Брацлавського та частково Подільського воєводств стихійно почало відроджуватись правобережне козацтво, керівники селянських повстань стали козацькими полковниками та сотниками, що визнали владу І. Мазепи. До 1709 року у підпорядкуванні гетьманської влади, крім лівобережних полків, перебувало й сім правобережних: Білоцерківський, Богуславський, Корсунський, Чигиринський, Уманський, Брацлавський, Могилівський. Для забезпечення порядку та безпеки гетьман у містах та селах Правобережжя розмістив козацькі залоги. Таким чином, титул «гетьман обох боків Дніпра» набув реального змісту.

Наприкінці свого гетьманування, зокрема у 1708–1709 роках, гетьман висунув ідею створення антимосковської коаліції та намагався втілити її у життя. До складу коаліції, за його задумом, мали увійти Туреччина, Крим, Молдавія, Валахія, Трансільванія, Калмицька Орда, Башкирія, донські козаки, кубанські черкеси, казанські татари тощо. Це був епохальний план, гідний великого політика, дипломата й державного діяча, метою якого було створення перешкоди на шляху просування російського імперіалізму.


Іван Мазепа – видатний будівничий української культури, меценат, просвітитель та захисник православної віри


Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, І. Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, заснована у Києві ще на початку XVII століття братська школа, згодом стараннями митрополита П. Могили перетворена на колегіум та академію, завдяки І. Мазепі отримала підтвердження статусу вищого навчального закладу, а також новий корпус. За часів І. Мазепи академія стала духовним центром усієї України. Не дивно, що Києво-Могилянську академію часто ще називали «Могило-Мазепинською». Гетьман дбав і про інші навчальні заклади, зокрема Чернігівський колегіум, який також був розбудований коштом гетьмана, а його бібліотека, як і Києво-Могилянської академії, була збагачена найновішими на той час виданнями, рідкісними рукописами. Є також згадка про те, що гетьман долучився до заснування в 1689 році «латинської школи» в Харкові та її філії у Новгород-Сіверському, яка згодом перетворилася на самостійний колегіум.

Для розвитку культури велике значення мали зусилля гетьмана щодо видання творів української та перекладеної літератури, зокрема творів Афанасія Зарудного, Дмитра Туптала, Григорія Двоєслова та багатьох інших. Крім того, завдяки сприятливій внутрішній ситуації в країні, поширювалися твори з філософії і теології, розвивалися суспільні та природничі науки.

Діяльність І. Мазепи відбилася й на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало підставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Україні кінця XVII – початку XVIIІ століть унікального стилю «козацько-мазепинського бароко».

Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кількість церковних споруд (за останніми підрахунками – 43). Найвідомішими з них були будівлі в таких монастирях як Києво-Печерська лавра, Пустинно-Миколаївський, Братський, Богоявленський, Кирилівський, Михайлівський Золотоверхий, Чернігівський, Троїцько-Іллінський, Лубенський Магарський, Прилуцький, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухівський Вознесенський, Домницький Макошинський, кафедральні собори в Києві, Переяславі та Чернігові, церкви в Батурині, у Дігтярівці та інших місцях.

Крім будівництва нових або відновлення старовинних храмів княжої доби, гетьман робив до них коштовні подарунки. Це, зокрема, ікони, хрести, чаші, митри, ризи, дзвони, срібні домовини для святих мощей, богослужебні книги, оправлені та оздоблені золотом, сріблом, коштовними каміннями, парчею, оксамитом та шовком.

Гетьман І. Мазепа також опікувався станом православної церкви за межами України. Серед подарунків, зроблених Мазепою іноземним православним патріархам, найбільш відомим є срібний антимінс, що зберігається у вівтарі грецького православного собору Воскресіння при гробі Господньому в Єрусалимі й використовується лише в особливо урочистих випадках. Іншим відомим дарунком було Євангеліє, виготовлене коштом Мазепи в 1708 році для богослужебного вжитку православних сірійців. Крім цих подарунків, гетьман виділяв значні кошти на милостині та допомогу православним християнам за межами України.

За підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті І. Мазепи, за 20 років свого гетьманування на меценатські цілі гетьман витратив щонайменше 1110900 дукатів, 9243000 золотих та 186000 імперіалів.

Зовнішньополітична діяльність Івана Мазепи під час Північної війни


З початком Північної війни (1700–1721 рр.) стало зрозуміло, що Україні не уникнути участі у військових діях. У зв’язку з цим її повоєнна доля також бачилася гетьману й старшині трагічною: у разі перемоги Петра І й Августа ІІ Україна була б поділена між Московщиною та Польщею, а в разі перемоги Карла XII і його союзника польського короля Станіслава Лещинського Україна, як союзник московського царя, потрапляла під повну владу Речі Посполитої. У зв’язку з цим у козацько-старшинських колах Гетьманщини починають реанімуватися політичні концепції, які б мали забезпечити Україні єдність та збереження державності. Одна з них фактично реанімувала ідею укладеної гетьманом І. Виговським Гадяцької угоди 1658 року, згідно з якою Україна мала увійти до складу Речі Посполитої на рівних з Короною Польською та Великим Князівством Литовським правах. Прихильники цієї концепції були як у Польщі, так і в Україні. Тому від самого початку війни польські політичні кола шукали контактів з гетьманом та старшиною. Існує припущення, що україно-польські переговори відбулися ще у 1703 році. Активізації контактів сприяв Альтранштадський мир 1706 року та зречення союзника Петра І Августа ІІ польської корони.

І. Мазепа цілком усвідомлював територіальні претензії поляків на українські землі, але пішов на контакт з королем Станіславом, розраховуючи через нього налагодити прямі зв’язки з Карлом ХІІ. Це, враховуючи існуючі реалії, було цілком виправдано з тактичних міркувань.

Підготовка українсько-польського договору, яка була завданням гетьманської дипломатії протягом 1706–1707 років, завершилася укладанням формальної угоди між гетьманом та польським королем у 1708 році. Договір, ймовірно, складався з 12 статей. На підставі цієї угоди Україна мала увійти до складу Речі Посполитої фактично на тих самих правах, що й Велике князівство Литовське. До складу Українського князівства повинні були увійти Правобережжя та Лівобережжя з Сіверщиною. Решта положень договору фактично збігалась з умовами Гадяцької угоди.

Українсько-польська угода мала важливе значення, бо виводила Україну з антишведської коаліції і могла захистити її від воєнної руїни в разі просування шведів на схід. Ця угода також відкрила прямий шлях до безпосередніх переговорів зі шведською стороною, чого й прагнув гетьман. Отже, у будь-якому разі цей договір був результатом майстерної політичної гри та вигідним дипломатичним інструментом у реалізації планів української сторони.

Що стосується українсько-шведських стосунків, то перші спроби зав’язати контакти з Карлом ХІІ були здійснені І. Мазепою у 1706 році. Контакти пожвавилися 1708 року. Певна частина дослідників вважає, що у березні 1708 року в м. Смограні було укладене попереднє погодження, а вже формальний договір був підписаний наприкінці 1708 року.

Питання про українсько-шведську угоду ще й до сьогодні викликає багато питань через відсутність її тексту. Вважається, що існувало дві угоди: перша була укладена наприкінці 1708 року (після приходу Карла ХІІ в Україну), друга – у березні 1709 року, коли на бік Швеції перейшло Запорожжя на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Зміст угоди переданий у «Виводі прав України» Пилипа Орлика (1712 рік). Згідно з ним Україна й українські землі, до неї долучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов’язувався оберігати їх від усіх ворогів (зокрема, у разі потреби, король мав негайно висилати туди військо, якщо цього вимагатиме гетьман або Генеральна рада); усі українські землі, відвойовані в Московського царства, мали бути повернуті Князівству Українському; І. Мазепа мав бути гетьманом довічно; після його смерті Генеральна рада мала обрати нового гетьмана; король шведський не мав права привласнювати собі титул та герб Князівства Українського.

Друга українсько-шведська угода була укладена між гетьманом І. Мазепою і кошовим отаманом К.Гордієнком, з одного боку, і королем Швеції Карлом ХІІ – з другого. Датою укладення цього договору вважається 29 березня 1709 року. Місцем підписання стали Великі Будищі, де містилася штаб-квартира Карла ХІІ. Угода 1709 року в основному повторювала угоду 1708 року але додавався пункт про те, що Карл ХІІ зобов’язувався не укладати мирного договору з Петром І, доки не звільнить Україну та Запорожжя від московської влади.

Через поразку під Полтавою цим угодам не судилося бути реалізованими. Але саме їх наявність забезпечувала еміграційному українському урядові на чолі з П.Орликом підтримку шведського короля ще протягом кількох років.



Військово-політичний виступ Івана Мазепи

Відразу після переходу І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ гетьман відправив листа Стародубському полковнику І. Скоропадському, в якому виклав причини, що спонукали його на цей крок: «віддавна ворожа влада московська останнім часом має намір забрати під своє володіння малоросійські міста, пограбувати й вигнати з них обивателів і наповнити своїми військами… прибрати до своїх рук гетьмана, генеральних старшин, полковників і запровадити в тиранську неволю, затим усіх козаків перетворити на драгунів, стерти зовсім зі світу ім’я запорозьке й поневолити навіки малоросійський народ».

Рішення І. Мазепи прискорила відповідь Петра І на прохання гетьмана надати йому хоча б 10 тисяч війська для захисту на випадок, якщо Карл ХІІ піде в Україну. Цар тоді відповів, що не може дати й 10 чоловік, і це не лише образило гетьмана, а й дало йому формальну підставу вважати таку відповідь порушенням зобов’язань сюзерена (царя) щодо свого васала (гетьмана). Стосунки між І. Мазепою і Петром І, а потім між гетьманом і Карлом ХІІ, базувалися на договірному принципі, який був тогочасним регулятором політичних стосунків між місцевими елітами та їх сюзеренами. Договір був двостороннім актом. Тому в разі порушення «сюзереном» (Петром І) своїх обов’язків «васал» (Мазепа) міг використати право «ius resistendi», тобто повстати проти нього задля охорони власних інтересів, що й сталося 1708 року. Отже, І. Мазепа не був зрадником ні свого народу, ні своєї держави, ні Петра І, ні тим більше російського народу. Однак саме за це прагнення гетьман І. Мазепа був не лише визнаний царським режимом політичним злочинцем, а й проклятий церквою. Саме після того, як стала відомою позиція Петра І,  Мазепа активізував свої контакти з С. Лещинським та Карлом ХІІ. Крім цього, ще існував лист Петра І до Мазепи, зміст якого підтверджує позицію царя і не залишає гетьману й Україні жодного шансу уникнути військових дій на своїй території, а також наслідків війни. Петро І цілком свідомо й рішуче був налаштований на те, щоб використати Україну як розмінну карту в його власній грі. Цар вважав, що у разі приходу шведів в Україну гетьманові з військом слід оборонятися самостійно, але якщо Карл ХІІ піде під Смоленськ, тоді за царським указом гетьманові слід спільно з московськими військами стати до оборони інтересів Російської держави.

Тобто, причинами переходу українського гетьмана із старшиною та військом на бік Карла ХІІ було очевидне порушення Російською державою прав і вольностей війська Запорозького, обмеження гетьманської влади, введення в українські міста військових гарнізонів, плани ліквідації козацького війська або перетворення його на регулярні драгунські полки, перетворення козацької старшини на служилих дворян, а відтак – фактичної ліквідації етнічної окремішності українців.

Протистояти впровадженню Російською державою цих та інших планів в Україні-Гетьманщині І. Мазепа відомими та доступними йому засобами вже не міг, тому наважився на повстання. Приводом для цього кроку гетьмана І. Мазепи та його переходу на бік шведського короля стала відмова царя Петра І. боронити українські території, як того вимагали договірні зобов’язання.

Восени 1708 року шведська армія на чолі з Карлом ХІІ увійшла на територію України. Становище І. Мазепи стало критичним: треба було негайно визначатися, на чиєму боці продовжувати далі діяти. Петро І вимагав від І. Мазепи переходу на правий берег Десни та активних дій щодо затримки шведського війська. Водночас Карл ХІІ очікував від гетьмана підтвердження його намірів щодо спільних дій проти Московщини. Зволікання з боку І. Мазепи почало викликати підозри як з боку царя, так і з боку короля.

Перед тим як здійснити останній рішучий крок у бік шведського табору, І. Мазепа звернувся з промовою до свого війська, яка є дуже показовою у плані пояснення намірів гетьмана: «Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що зблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодно лиха незмірного, а між ними є точка, або ціль всього нещастя… Отже, зостається нам, братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашою неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями, нас не обтяжили. Я нащадків не маю… і нічого не шукаю, окрім щастя тому народові, який ушанував мене гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Проклятий був би я і зовсім безсовісний якби віддав вам зле за добре і зрадив його за свої інтереси!»

24 жовтня 1708 року І. Мазепа покинув гетьманську резиденцію Батурин. Наступного дня він переправився через Десну, а 28 жовтня разом із членами Генерального уряду, старшинами та частиною війська прибув до штаб-квартири Карла ХІІ в с. Гірки, де й відбулася їхня перша зустріч.

Про перехід І. Мазепи на бік шведського короля Петру І повідомив О. Меншиков, який за наказом царя мав прибути до Батурина, щоб контролювати виконання царських наказів. Петро І 27 жовтня видав маніфест, де повідомив, що «Гетьман без вісти пропав», тому генеральній старшині наказав негайно прибути до нього. Водночас О. Меншиков отримав наказ захопити Батурин, де залишилися вся артилерія, запаси пороху, склади провіанту, генеральний скарб та архіви українського гетьманського уряду.

Оборона Батурина


Обороною Батурина за дорученням І. Мазепи керував сердюцький полковник Дмитро Чечель. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть столицю ворогу. Кілька разів О. Меншиков кидав війська на штурм Батурина, але влучним гарматно-рушничним вогнем вони були відбиті. За шведськими джерелами, під час штурму Батурина полягло близько 3000 московських вояків.

Батурин був добре укріпленою фортецею з великим запасом провізії і боєприпасів, потужним артилерійським арсеналом. Він був спроможний витримати багатомісячну облогу. Але у ніч проти 2 листопада один з полкових старшин Прилуцького полку Іван Ніс повідомив О. Меншикову про таємний хід, яким московське військо вступило у фортецю.

Незважаючи на запеклий опір оборонців, гетьманська столиця впала. О. Меншиков наказав: «Батурин іншим на приклад спалити весь». Його розпорядження виконувалося з ретельністю. Жертвами різанини 2-3 листопада 1708 року у Батурині, за оцінками фахівців, стало близько 7000 мирних жителів, 6000 військовиків, разом 13000 батуринців, сердюків та козаків. Карателі залишили живими лише воєначальників українських військ, але тільки для того, щоб потім їх жорстоко стратити.

Батуринські події мали значний резонанс у Європі. Прусський посол Кайзерлінг і його англійський колега Витворт повідомили своїм народам про каральну операцію росіян. Французький посол свідчив про Батуринську трагедію: «Україна залита кров'ю, зруйнована грабежами і всюди являє собою страшну картину варварства переможців...».

Лише у липні 1709 року Петро  І дозволив знову заселяти Батурин, але за „зраду” зобов’язав мешканців сплачувати спеціальний податок до царської скарбниці.

Репресії проти І.Мазепи та його однодумців


Після знищення Батурина для закріплення своєї моральної переваги над суперником Петро І наказав взяти під варту жінок та дітей тих старшин, які пішли за І. Мазепою. А невдовзі в Лебедині почала діяти комісія, яка жахливими тортурами виривала зізнання старшини у причетності до акції гетьмана і сотнями відправляла людей на смерть. Ховали «гетьманців» на окремому кладовищі.

Частина «мазепинців» після допитів «с пристрастием» була замордована в Лебедині. Звідти ж на заслання на північ або до Сибіру було відправлено членів родин прибічників гетьмана, а їхні маєтки конфісковано. Частина «гетьманців» була залучена до воєнних робіт аж до кінця Північної війни.

Для науки тим, хто співчував повстанцям, а також з метою залякування мирного населення Петро І не лише наказав знищити кожного мешканця гетьманської столиці від немовлят до літніх людей; смертю було покарано кожного десятого мешканця с. Водолаз та Новгород-Сіверської фортеці; зарубано полонених козаків-запорожців; знищено разом із мешканцями населені пункти: Маячна, Нехворощ, Келеберда, Переволочна, Старий та Новий Кодаки, інші.

Покарання осіб, фактично причетних до повстання І. Мазепи, а також тих, хто був зарахований до «мазепинців» за доносами, відбувались протягом 1708-1730-х років. Є підстави вважати, що це були перші масові політичні репресії, вчинені Російською імперією проти українців.

Цар Петро І здійснював справжню інформаційну кампанію проти І. Мазепи і його сподвижників з метою їх дискредитації. Основним елементом для підриву авторитету гетьмана серед населення стало проголошення анафеми І. Мазепі. Анафема відбулась 12 листопада 1708 року в Глухівському соборі Св. Трійці у присутності царя, російських можновладців, нового українського гетьмана Івана Скоропадського, генеральної старшини, яка виявила лояльність до російської влади, київського митрополита Іоасафа Крюковського, деяких інших представників духовенства. Одночасно анафема була виголошена в Успенському соборі Кремля у присутності царевича Олексія Петровича.

Анафема (грец. – прокляття) – у християнстві означає церковне прокляття, відлучення від церкви, що вважалось найвищим покаранням. Зміст цього акту полягав в необхідності захисту церковної громади від небезпечних для неї людей. Підставою для анафеми могли бути порушення «науки віри чи моралі», яких припускалась людина, наприклад, кровозмішення, єретицтво тощо. Існувало два види відлучень – неповне (тимчасове) та повне (вічне). При цьому анафема, що накладалась на будь-кого без добровільного визнання ним своєї провини була незаконною, а відтак – недійсною.

Проголошена в Глухові та Москві анафема І. Мазепі була визнана дійсною лише в межах колишньої Російської імперії. Православні патріархи за кордонами Росії її ніколи не визнавали.

Слід також зазначити, що у Московській державі анафема часто накладалась не за відступ від віри, а за політичні злочини. Зокрема за «посягательство» на царську владу церквою були прокляті Григорій Отрєп’єв, Тимофій Акундінов, Степан Разін, Омелян Пугачов.

З огляду на ці обставини, а також завдяки дослідженням багатьох світських та церковних істориків, є всі підстави відповісти на питання щодо сенсу, законності та правосильності церковної анафеми гетьмана І. Мазепи таким чином – вона незаконна і недійсна. А на тлі того величезного внеску, який зробив гетьман у розвиток та захист православної віри, ця анафема скоріше свідчить про підпорядкованість церкви у Московській державі політичному режиму, аніж щирі наміри захистити православну віру від відступника.

ПІВНІЧНА ВІЙНА ТА УКРАЇНА


На початку XVIII ст. на Півночі Європи розпочалася Велика Північна війна, яка змінила хід української історії. 18-річний шведський король Карл ХІІ реалізовував свої завойовницькі амбіції на Балтиці, а 28-річний Петро І вирішив скористатися з ситуації і «прорубати вікно у Європу».

Росії для проведення світової експансії був необхідним вихід до моря. Спроби Росії закріпитися на узбережжях Чорного і Азовського морів наприкінці XVII ст. виявилися невдалими. Тому у листопаді 1700 року Петро І починає експансію на шведські території, де пізніше постане Санкт-Петербург.

Незважаючи на те, що у листопаді 1700 р. російське військо було вщент розгромлено під Нарвою, Петро І не відмовився від завойовницьких планів. Всі матеріальні і людські ресурси, були кинуті на реалізацію імперських амбіцій.

У 1701 —1704 pp., коли Карл XII зосередив увагу на воєнних діях у Польщі і Саксонії, російські війська провели в Прибалтиці ряд успішних боїв, відвоювали гирло Неви й здобули вихід до Балтійського моря. У 1703 р. вони взяли Нотебург і Нінієншанц, де було збудовано Петропавлівську фортецю — майбутній Санкт-Петербург, в 1704 р. — Дерпт і Нарву.

У Північній війні Україна не мала жодних власних інтересів, бо коли Петро «рубав вікно в Європу», Україна, за словами І.Мазепи, «ходила до Європи через двері», передусім у сенсі торгівельному, культурному дипломатичному.

Хоча за Переяславською угодою 1654 р. московські царі не мали права використовувати козацькі частини проти держав, які не виступали безпосередньо проти України, з самого початку Північної війни за розпорядженням Петра І козаки були змушені воювати в Лівонії, Литві, Польщі, Білорусі тощо. Всі ці походи фінансувалися за рахунок українського населення, відповідно збільшувалися різні податки. Багато козаків гинуло на примусових «канальних» та будівельних роботах, зокрема й Петербургу.

Крім матеріальних ресурсів, Петру І була потрібна абсолютна влада. Україна зі своїми «вольностями» не вписувалася в імперські плани. Цар вдавався до репресій, в українських містах розмістилися російські війська. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля російських військ». Петро І мав намір усунути гетьмана від влади та запровадити кріпацтво.

Гетьман Мазепа усіма можливими способами намагався не допустити втягування України у «чужу» війну. Його ціллю була розвинена, високоосвічена країна європейського типу: він будував церкви, університети, бібліотеки. Завдяки дипломатичному таланту гетьмана вдалося фактично об’єднати Правобережну та Лівобережну України.

Але з кожним роком ставало зрозуміліше, що цар розглядає Україну виключно як свою вотчину. Так, за допомогу Польщі у боротьбі проти шведів Петро І наказав Мазепі віддати їй Правобережжя.

Велика Північна війна з роками перемістилася з Північної до Центрально-Східної Європи. Здобувши перемогу в Польщі, Карл XII вирішив повернути основні сили проти Росії. Влітку 1708 р. на чолі 50-тисячної армії він через Гродно і Мінськ вирушив на Москву.

Петро І боявся вступати з Карлом ХІІ у відкритий бій і тому на шляху шведів застосував тактику «випаленої землі» – знищували цілі села та весь провіант. Спаливши значну частину Білорусі, цар практично змусив шведські війська повернути в Україну. Були спалені українські міста Почеп, Мглина, Березна, Мена і сотні сіл. 9 серпня 1709 року Петро І надіслав указ: «Якщо ворог піде в Україну, тоді йти у нього попереду і скрізь провіант та фураж, також хліб на полях і в гумнах або в житницях по селах (крім тільки міст), польський та свій палити… Усі млини палити також, а мешканців усіх висилати в ліси з пожитками та худобою…. Ті села, з яких повезуть, також палити».

Як повідомляв 12 жовтня 1708 року Ф.Бартнєв, «села і млини кругом ворога всі палили». Фельдмаршал Шереметєв доповів царю, що на Стародубщині «села перед ворогом велів палити: тільки тамтешні жителі з невдоволенням це сприймають».Загалом, за планом Петра, перед шведами мали випалити територію на 220 км.

Гетьман до останнього сподівався, що шведи знову повернуть на московський напрямок, проте московські війська випередили шведів і першими вступили у Стародуб, а потім у Новгород-Сіверський. Спроби шведських військ захопити ці та інші міста виявилися марними. Вони зазнавали все більших втрат. Окрім того, основний обоз шведів був розгромлений під Лісною (сучасна Білорусь). Загроза опинитися без провіанту змусила шведів почати заглиблюватися в Україну. Такий хід подій прирікав Гетьманщину на руйнування за будь-чиєї перемоги.

Ще до того, як шведи остаточно повернули в Україну, Мазепа двічі просив Петра І надати хоча б 10 тисяч війська для захисту кордонів України. Цар, порушуючи свої зобов’язання (згідно з Переяславською угодою), відмовив: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш». Натомість цар змусив збирати додатковий провіант та коней для російських частин. Крім того, Мазепа мав направити кілька полків під Смоленськ і Пропойськ та випалити міста і села Стародубщини. Постійне порушення умов україно-московського договору, руйнування Гетьманщини фактично означало зраду Петром І гетьмана. За тогочасними законами це дало підстави Мазепі шукати іншого протектора, що й зробив гетьман, уклавши союз з Карлом ХІІ.

Метою І. Мазепи було врятувати Україну від спустошення внаслідок воєнних дій та перешкодити планам Петра І знищити українську державність, які стали очевидними в ході Північної війни.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ СУЧАСНИКІВ ПРО ІВАНА МАЗЕПУ


«Цей князь з обличчя негарний, але людина дуже освічена і прекрасно говорить латинською мовою. Він родом козак і був на дворі короля Казимира...»

Де Ля Невіль. Записки про Московію. 1689 р. (Див.: Січинський В. Чужинці про Україну. – К.: Довіра, 1992. – С.120)

«З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька день гостем володаря Мазепи, що держить найвищу владу в цій країні. … Колись він, хоч козак, але знатного шляхетського роду, мав надворну рангу при королі Казимирі. Батько мій і він зналися добре, навіть я замолоду бачив п.Мазепу, гарного й стрункого, при дворі (польському)...

Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими отцями ієзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших…

Володар Мазепа вже поважного віку, на яких десять літ старший від мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий.

Він дуже поважний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішними прийняттями в своїй резиденції для козацької старшини.

Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чожоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у життю, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки."



Жан Балюз. Лист 1704 р. (Див.: Іван Мазепа. – К.: Веселка, 1992. – С.76.; Січинський В. Чужинці про Україну. – К.: Довіра, 1992. – С.120 – 124.)

Козаки «… стоять під командою їхнього вождя Мазепи, котрий завдяки своїй спритності і великому воєнному досвіду, має у світі вже велику славу»



Повідомлення зі шпалт тижневика "Europaische Fama" 1704, 1706 рр.

«Побачив чоловіка, котрого кожний крок і кожний рух свідчили про дуже високу культуру і про незвичайно вироблені товариські форми.»



Карл ХІІ. (Шведський король. 1708 р.)

«Мазепа – вождь козаків, планував звільнити Україну з-під московського ярма, щоб володіти як суверенний володар під шведською короною».



«Wochentliche Relation» 14 вересня 1709 року

Поезії гетьмана

ДУМА

Всі покою щиро прагнуть,

А не в оден гуж всі тягнуть,

Той направо, той наліво.

А все браття: то-то диво!

Не маш любви, не маш згоди,

Од Жовтої взявши Води.

През незгоду всі пропали.

Самі себе звоювали.

Гей, братове, пора знати,

Що не всім нам панувати

І речами керувати.

На корабель поглядімо,

Много людей полічимо.

Однак стерник сам керує,

Весь корабель управує.

Пчулка бідна матку має

І оної послухає.

Жалься, Боже, України,

Що не в купі має сини:

Оден живе із погани,

Кличе сюди отамани.

Ідем матку рятувати,

Не дамо їй погибати!

Другий ляхам за грош служить,

По Україні і той тужить;

Мати моя старенькая!

Чом ти вельми слабенькая?

Різно тебе розшарпали,

Кгди аж по Дніпр туркам дали:

Все фортель щоб заслабіла

І аж вконець сил не міла.

Третій Москві юж голдує.

І їй вірно услугує.

Той на матку нарікає

І недолю проклинає:

Ліпше було б не родити,

Нежлі в таких бідах жити.

Од всіх сторон ворогують,

Огнем, мечем руїнують,

Од всіх не маш зичливости,

А не слушной учтивости;

Мужиками називають,

А підданством дорікають.

Чом ти синів не учила.

Чом од себе їх пустила?

Ліпше було пробувати

Вкупі лихо одбувати.

Я сим, бідний, не здолаю,

Хіба тілко заволаю:

Гей, панове — єнерали,

Чому ж єсте так оспали?

І ви, панство — полковники,

Без жадної політики

Озметеся всі за руки —

Не допустіть гіркой муки

Матці своїй більш терпіти,

Нуте врагів, нуте бити.

Самопали набивайте!

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте,

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права.
Іван Мазепа



ДОДАТКИ


Гетьманська Україна за Івана Мазепи

1687-1709 рр.



Кримські походи

1687 та 1689 рр.



Облога Азова

1695 та 1696 рр.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка