Інноваційні стратегії розвитку соціалізованої особистості у процесі викладання української мови та літератури



Скачати 84.63 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір84.63 Kb.
Інноваційні стратегії розвитку соціалізованої особистості у процесі викладання української мови та літератури
За всієї різноманітності соціально-психологічних явищ головним джерелом їхнього виникнення є сфера спілкування. У спілкуванні здійснюються сприймання та розуміння людини людиною, формуються засоби комунікації, такі прояви, як імітація, навіювання, засвоєння соціальних норм, традицій.

Процес міжособистісного спілкування слугує основою і головним фактором формування соціально-психологічних явищ.

Соціально-психологічні явища виникають як відображення (пізнання, переживання та засвоєння) різних форм спілкування. Але всіх соціально-психологічних рис кожен із нас набуває передусім завдяки власному досвіду спілкування, безпосереднім контактам у соціальному оточенні Дім, друзі, родина, колеги, дозвілля створюють коло безпосереднього спілкування людини, її мікросередовище. Через мікросередовище, у безпосередньому спілкуванні людина зазнає впливу макросередовища - суспільства, його культури, моралі, соціальних норм. Цей вплив реалізується опосередковано, людина й суспільство взаємодіють у процесі міжособистісних контактів, безпосереднього спілкування та набуття індивідуального досвіду.

Аналіз взаємодії особистості та її соціального оточення вимагає глибшого вивчення впливу соціальних факторів на поведінку й самосвідомість особистості в системі суспільних відносин, макро- та мікросередовищі. Цей процес має назву соціалізації особистості.



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\социализация\img7.jpg

Загальна характеристика процесу соціалізації

У широкому розумінні поняття "соціалізація" використовується для визначення процесу, в якому людська істота з певними біологічними задатками набуває властивостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві Теорія соціалізації покликана визначити, під впливом яких соціальних факторів виникають та усталюються ті або інші особливості особистості, механізм нього процесу та його наслідки для суспільства.

У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує включення людини в ту чи іншу соціальну групу або спільноту. Формування людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок, орієнтацій, передбачає вироблення в неї необхідних для цього властивостей та здібностей.



c:\documents and settings\admin\рабочий стол\социализация\image006.jpg

Соціалізація є одним із провідних процесів формування особистості Цей процес здійснюється за допомогою соціальних механізмів, що забезпечують досягнення групових цілей. Дослідники, аналізуючи психологічні механізми соціалізації, виділяють серед них такі: засвоєння знань, умінь, навичок; імітація, ідентифікація, керівництво; при засвоєнні системи соціальних відносин - переконання, ідентифікація, керівництво, а при засвоєнні предметної культури - навіювання, адаптація, імітація, приклад та ін..

Треба розрізняти психологічні механізми соціалізації й ті фактори середовища, що є зовнішніми для психічного світу людини, але впливають на процес засвоєння соціальної інформації. До останніх можна зарахувати специфічні для формування та життя людини фактори мікро- та макросередовища, які називаються соціальними інститутами. Соціальні інститути - це історично усталені форми організації спільної діяльності Вони забезпечують спадкоємність у використанні культурних цінностей, переданні навичок та норм соціальної поведінки. Це такі інститути, як сім'я, школа, установи та організації, неформальні групи, засоби масової інформації, комунікації, громадська думка тощо.

Розглядаючи соціалізацію як результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального досвіду, можна виділити два її аспекти - типізацію та індивідуалізацію. Перший пов'язаний з формуванням типових для певної соціальної групи, спільноти властивостей особистості, стереотипів, еталонів, норм поведінки. У другому аспекті індивідуальність - не передумова соціалізації, а її підсумок Розвиток людини розгортається в індивідуалізованих та конкретних умовах і ситуаціях, що характеризують життєвий шлях особистості. Засвоєння знань, що входять у суспільну свідомість, не може замінити людині її особистого життєвого досвіду.

Розширення та поглиблення соціалізації людини відбувається в трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні та самосвідомості У сфері діяльності соціалізація пов'язана із засвоєнням нових видів діяльності, спрямованих на виділення передусім особистісних смислів, найбільш значущих саме для конкретної людини певних видів та аспектів діяльності. У сфері спілкування соціалізація розширює коло спілкування, збагачує його зміст, поглиблює розуміння інших людей, розвиває навички спілкування. У сфері самосвідомості соціалізація означає формування власного "я" як активного суб'єкта діяльності, осмислення особистістю своєї соціальної належності, соціальної ролі, формування самооцінки та ін.

У процесі соціалізації виділяються окремі стадії. За принципом відношення до трудової діяльності можна виділити три основні стадії - до трудова, трудова, післятрудова. Дотрудова стадія, що охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, має два самостійні етапи: а) ранньої соціалізації, де провідною виступає ігрова діяльність, а її засвоєння відбувається шляхом імітації дій дорослих; б) навчання. Трудова стадія стосується "зрілого" віку індивіда. її специфіка полягає не стільки в засвоєнні, скільки в реалізації та поглибленні соціального досвіду. Післятрудова стадія соціалізації пов'язана з реалізацією потенціалу осіб пенсійного віку.

Процес соціалізації людини невід'ємний від засвоєння нею соціальних ролей. Коли людина реалізує свої права та обов'язки відповідно до соціальних сподівань, людина виконує певну соціальну роль. Роль означає соціальну функцію конкретної людини, певну модель поведінки. Вона залежить від певних соціальних норм, очікувань, стосунків і взаємозв'язків між людьми в процесі спільної діяльності. Індивідуальне виконання ролі має певну особистісну ознаку, зумовлену передусім знаннями та уміннями перебувати в певній ролі.

Діапазон та кількість ролей, здійснюваних людиною, залежать від тих соціальних груп і видів діяльності, в які вона включена. Виділяють ролі соціальні, зумовлені місцем людини в системі об'єктивних соціальних відносин (професійні, вікові ролі), та міжособистісні, які визначаються місцем людини в системі міжособистісних стосунків (лідер, ізолянт).

Отже, роль - це реалізована поведінка, що очікується від людини. Становище ж, яке займає людина в системі соціальних відносин при виконанні ролей, визначається поняттям соціального статусу. Статус людини охоплює її права, обов'язки та привілеї, це інтегрований індекс становища людини в суспільстві. За допомогою статусу формулюються, упорядковуються, регламентуються взаємини та поведінка людей у групах, засвоєння відповідних тому чи іншому статусу ознак і характеристик, мотивація соціальної поведінки та ін. Важливими характеристиками статусу є престиж і авторитет як міра визнання оточуючими певних заслуг людини.

Усвідомлюваний вибір, моральна орієнтація людини, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках, пов'язані з поняттям "соціальна позиція". Позиція людини - це інтегральна, найбільш узагальнена характеристика, що показує становище людини в статусно-рольовій структурі групи. Психологічно зріла людина формує сталу систему ставлень до важливих аспектів буття, для неї характерні цілісність та відносна стабільність поведінки в соціальному середовищі.

До важливих загальносвітових тенденцій соціокультур-ного розвитку українського суспільства належать інформатизація і модернізація освітнього простору, підготовка конкурентоспроможних фахівців міжнародного рівня, орієнтованих на творчу продуктивну діяльність в умовах трансформації соціального й індивідуального буття, відповідно до вимог ринкової економіки.

Важливе значення у процесі соціалізації особистості має система освіти та педагогіка. Сучасна освіта — це не лише набуті знання, певні уміння і навички,а водночас культура їх розвитку, трансформації, оновлення. Маємо всі підстави стверджувати, що освіта — це спосіб буття людини в універсумі культури.

З модернізацією освітньої системи України пов'язано становлення середньої верстви українського суспільства, від професійної підготовки і культури якого суттєво залежить добробут країни. Тут потрібні реальне спрямування економічної, правової, освітньої та соціокультурної політики на Людину як найвищу суспільну цінність, поєднання зусиль держави, виробництва і бізнес-структур.

Перспективи модернізації освітньої системи в Україні зумовлює поєднання пріоритетності національних інтересів і системної інтеграції у міжнародний (європейський) освітній простір на засадах гуманітарно-ціннісного світобачення і культурної взаємодії.

Інноваційні стратегії розвитку соціалізованої особистості у процесі викладання української мови та літератури є актуальними, адже:

- сприяють формуванню та розвитку інноваційної особистості, яка спроможна повноцінно реалізуватися в житті.

- забезпечують умови для розвитку креативної особистості дитини;

- сприяють позитивній мотивації учнів до пізнавальної діяльності, потребі в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;

- роблять можливим оригінальний підхід до побудови структури сучасного уроку української мови та літератури;

- сприяють здобуванню знань учнями самостійною роботою думки;

- диференціюють та індивідуалізують процес навчання;

- стимулюють роботу з додатковою літературою.

Життя доводить, що в умовах постійних змін, конкуренції найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей, задумів, планів, нових підходів та рішень). Це людина, яка володіє певним переліком якостей, а саме: рішучістю, умінням не зупинятися на досягнутому, сміливістю мислення, вмінням бачити за межі того, що бачать сучасники і бачили попередники.

В умовах впровадження інноваційних стратегій розвитку соціалізованої особистості в процесі викладання української мови та літератури педагоги апробовують спосіб інтеграції окремих елементів сучасних технологій навчання.



Ефективність розвитку соціалізації особистості на уроках української мови та літератури забезпечується :

Висновки:

Соціалізація підростаючого покоління відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу. Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова – сім’я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі. Суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.

Ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти з соціумом. Нами виділяються три шляхи формування цієї ознаки:

- перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин;

- другий – набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;

- третій – одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками. 

Готовність підлітка взаємодіяти з соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями:

а) суспільно ціннісна спрямованість;

б) свідома соціальна поведінка;

в) соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.



 Характерними рисами інноваційних освітніх технологій ХХІ століття є формування в учнів здатності до розуміння нових, незвичайних ситуацій, прогнозування майбутніх подій, оцінки наслідків прийнятих рішень і, більше того, навіть до створення можливого і бажаного майбутнього. На уроках української мови та літератури здібності учнів найбільш ефективно розвиваються під час продуктивної творчої діяльності. Особистість значно краще адаптується до соціальних, побутових та виробничих умов, ефективно їх використовує, удосконалює, змінює. Творчість являє собою цілеспрямовану, наполегливу працю, спрямовану на вирішення творчих задач, що ставить життя. Учитель повинен постійно працювати над темою самоосвіти та розвитком творчого потенціалу учнів.

ЗАВДАННЯ

  1. З метою створення банку ідей розробити систему інтерактивних технологій для розвитку соціалізованої особистості у процесі викладання української мови та літератури. Презентувати свої наробки у вигляді схем або у вигляді мультимедійної презентації.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка