Інноваційні моделі підвищення кваліфікації працівників психологічної служби І консультантів пмпк



Сторінка2/8
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Базаров Т.Ю. К проблеме инструментария практического социального психолога // Весник Московского университета. – сер.14. – Психология. – 1997. – № 4. – с.45-51

  • Бондаренко А.Ф. Личностное и профессиональное самоопределение отечественного психолога-практика// Московский психотерапевтический журнал. – 1993, №1.

  • Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения //М.: Академия, 2010 г. – 304с.

  • Маркова А.К. Психология профессионализма / Маркова А.К. – М.:Педагогика, 1996 г. – 286 с.


  • Моляко В.А. Психологическая готовность к труду на современном производстве // В.А.Моляко, М.Л.Смульсон. – Киев: Знание, 1985. – 14 с.

  • Панок В.Г. Практична психологія. Теоретико-методологічні засади розвитку. Монографія. Чернівці: Технодрук, 2012. – 486 с.


    1.3 Саморозвиток фахівця
    Актуальність проблеми саморозвитку працівника психологічної служби системи освіти викликана постійними змінами в освітньому середовищі та вимогами до його професійно особистісних якостей

    Загальними для всіх людей, які здійснюють своє життя, є питання: хто я є? куди я іду?, чого я прагну? що для цього мені треба зробити? З іншого боку, фахівці психологічної служби, професія яких пов’язана із оволодінням та застосуванням теоретичних знань та інструментів психологічної практики, подекуди опиняються як у промовці «чоботар без чобіт». Саме по собі володіння знаннями та технологіями не завжди стає запорукою їх застосування по відношенню до себе.

    Ще у період античності багато хто з філософів цікавився проблемами самопізнання, самовдосконалення та самореалізації. Серед найбільш відомих – Геракліт, Піфагор, Сократ, Платон, Аристотель, Епікур, Сенека. Так, на думку Піфагора, людина може керувати собою і бути ефективною: «Будь повелителем самого себе:володіючи і управляючи собою, ти матимеш чудове царство і найбільш важливу посаду». Позиція Сенеки щодо морального вдосконалення є провідною в його філософських міркуваннях: найвища цінність – це вдосконалення власної душі та розуму, тобто самого себе, і не просто вдосконалюватись, а й бути у злагоді із самим собою. 10 Вагомий внесок в розвиток ідей самопізнання вніс український філософ Г. Сковорода. Він вважав, що людське життя має бути спрямоване на самопізнання, яке є засобом подолання людських вад; на розвиток природних задатків шляхом самовдосконалення. 11. Проблемами всебічного розвитку і формування особистості займалися Й.Песталоцці, Ж.Піаже, М.Монтессорі, А.Маслоу та багато інших. Сучасна наукова позиція щодо саморозвитку особистості, його джерел, напрямків та умов здійснення представлена у роботах провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників: БАнаньєва, В.Андрєєва, К.Абульханової-Славської, І.Беха, В.Беспалько, О.Бондаренко, М.Боритко, Г.Костюка, О.Леонтьєва, В.Маралова, В.Панка, С.Рубінштейна, В.Рибалки, В.Татенка, Т.Титаренко, А.Роше, ЕБерна, Р.Бернса, К.Роджерса та інших, які виступили теоретичною базою нашого дослідження.

    Основною метою нашого дослідження було: сформувати практичні підходи до побудови практичної та реально-здійсненної програми саморозвитку фахівця психологічної служби системи освіти.

    Основні завдання нами було сформульовано у вигляді переліку питань, серед яких: що таке саморозвиток та його основні компоненти, яким чином формується та відбувається процес саморозвитку, які джерела самоформівного процесу існують на різних етапах життя людини, проаналізувати основні форми саморозвитку та побудувати теоретичну модель управління саморозвитком.

    Аналіз поняття саморозвиток фахівця дає підстави стверджувати, що більшістю дослідників він розглядається як внутрішній процес, який відбувається у свідомості особистості.

    Так, І. Бех вважає, що саморозвиток фахівця – це самозміна суб’єкта у напрямі свого Я-ідеального, яке виникає впливом зовнішніх та внутрішніх причин. Саморозвиток переважно є індивідуальним процесом, що розгортається у внутрішньому плані особистості. Водночас він є процесом об'єктивним, що здійснюється під впливом значущих інших.2

    На думку С. Рубінштейна процес саморозвитку є сходженням неповторної індивідуальності із самосвідомістю і самостановленням до своєї родової сутності. За такої позиції, особистість, виступаючи як творець, реалізує свою нескінченну сутність у нескінченному процесі саморозвитку.

    Процесом активної, послідовної, прогресивної і в цілому незворотної якісної зміни психологічного статусу особистості, називають саморозвиток Г. Желєзовська і А. Єлісєєва, вважаючи його потребою у самовдосконаленні,самовихованні, в побудові себе.

    Є.Дурминенко стверджує, що процес саморозвитку не має меж, як немає меж досконалості людини, його обов’язковими умовами є усвідомлюваність та керованість, а результатом стає удосконалення фізичних, розумових і моральних потенцій людини, розгортання її індивідуальності.

    Велика група дослідників, серед яких В.Маралов, М. Сергеєв, В. Сластьонін, Б. Фішман, І. Шаршов виділяють істотні характеристики саморозвитку педагога:

    - обов’язково внутрішній процес самозміни особистості під впливом внутрішніх протиріч;

    - це внутрішній процес самозміни системи під впливом власних протиріч, вищий рівень саморуху; при цьому система, що саморозвивається, повинна бути відкритою, оскільки внутрішні ресурси не зможуть забезпечити тривале існування системи;

    - спосіб реагування людини на вплив соціального середовища;

    - вияв активності, яка визначається здатністю здійснювати особистісні вибори на основі пізнання себе;

    - свідома якісна зміна самого себе і власної діяльності;

    - це не що інше як сублімація його креативної діяльності, що реалізується безпосередньо в педагогічній діяльності, що в свою чергу направлена на особовий, інтелектуальний і діяльний розвиток учня, одночасно функціонуючи як основа самовдосконалення педагога й учня в їх взаємодії;

    - цілеспрямований процес, в якому зміни відбуваються не тільки у мотиваційній, емоційній, вольовій та інтелектуальній та інших сферах, але і в процесах „самості”;

    - особливий вид діяльності, що є цілеспрямованою на підвищення ефективності процесів „самості”, які необхідні для успішного виконання діяльності (В. Андреєв, О. Леонтьєв, В. Маралов, Л. Рувинський). Як стверджує В.Беспалько, „самість” (або уявлення про себе) – погляд людини на себе, заснований на минулому досвіді, даних теперішнього й очікування майбутнього; вираження загальної тенденції організму вести себе так, щоб підтримувати та підсилювати себе; 1

    - свідома діяльність людини, спрямована на якомога більш повну реалізацію себе як особистості. Саморозвиток припускає наявність ясно усвідомлених цілей діяльності, ідеалів і особистісних установок.

    В результаті категоріально-понятійного аналізу можна зробити висновок, що саморозвиток – це особливий вид усвідомленої діяльності людини, який детермінується зовнішніми та внутрішніми факторами, не має обмежень у часі і виявляється у поступовому самозміненні всіх сфер внутрішнього світу людини. Безумовно це визначення не можна вважати вичерпним, проте воно дає можливість далі розгортати наше бачення процесу саморозвитку фахівця психологічної служби.

    Важливим уточненням до розуміння поняття саморозвитку є тлумачення категорії «само-», яке присутнє у всіх його компонентах. Механізм "само-", яке визначає особистість людини, проявляється у трьох якостях:

    - як суб’єкт процесу (той, хто його організує та скеровує);

    - як об’єкт процесу (матеріал, по відношенню до якого цей процес відбувається);

    - як засіб організації здійснення та забезпечення цього процесу.

    Важливою умовою, первинною сходинкою саморозвитку особистості є самоусвідомлення себе як фізичної сутності, яка володіє формою та іншими характеристиками і може ставати предметом самооцінки і суджень інших людей, супроводжує людину протягом усього життя. У структурному відношенні самоусвідомлення людини являє собою єдність трьох складових компонент: пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самоставлення) та дієво-вольової (саморегуляція).

    Представлена на мал.1 Система самоформувального процесу відтворює загальну структуру саморозвитку.

    autoshape 6autoshape 8
    Ефективність саморозвитку особистості залежить від самопізнання, від розуміння того, якою є особистість і якою прагне стати.

    Самопізнання – це вивчення себе як частини природи, виявлення своїх біологічних особливостей і потреб, це розуміння себе як частини соціуму, це усвідомлення себе і як морального та духовного феномену. 6

    Можна цілком погодитись із думкою Л.Пилипенко, що «самопізнання проходить ті ж стадії, що й пізнання людиною об’єктивного світу: від елементарних відчуттів, спочатку чисто органічних, до самосприйняття, самоуявлення, думки про себе й, самооцінки». 9 Дійсно, на початковому етапі розвитку самопізнання усвідомлюється зовнішня, видима сторона власних дій і вчинків. Пізніше відбувається перехід на вищі рівні пізнання, потім усвідомлюються глибинні механізми діяльності і поведінки (особистісна і соціальна рефлексія). В міру пізнання залучаються емоції, інтереси, прагнення, система різноманітних спонукань особистості. Пізнаючи особливості інших людей, свої зовнішні прояви в діяльності й поведінці, ставлення до себе інших людей, людина починає зіставляти окремі аспекти пізнання об’єктивного та суб’єктивного і в результаті порівняльно-оцінної роботи складає самооцінку.

    Результатом самопізнання психолога, з одного боку, є певний усвідомлений ним образ «Я-реального-особистісного», суб’єктивного як сукупність властивостей та особливостей їх прояву в діяльності, з іншого – усвідомлений рівень відповідності цього Я професійним нормативним вимогам (Я-професійне-нормативне).

    Обираючи професію, людина робить крок в напрямку самореалізації, ускладнення самоідентифікаційних характеристик. Професії практичного психолога, соціального педагога не є винятком. Але, на думку А.Ф.Бондаренка, це не тільки вибір сфери діяльності, але й вибір «базисного, універсального принципу прийняття відповідного рішення або курсу, напрямку поведінки, яким може керуватись професіонал. Так, психолог-практик, роблячи свій перший моральний вибір, визначає свою діяльність або як отримання вигід (задоволення) або як служіння (справі чи іншим людям). Саме таким чином формуються особистісно-смислові структури, що визначають етичні мотиви та способи діяльності безвідносно до інституціональних стандартів професії («кодексу честі»). 3

    Практичним кроком, який дозволяє фахівцю спрямовувати власний розвиток, має стати процедура самоідентифікації. Відповіді на запитання «хто Я?» та їх інтерпретація в категоріях структури Я-концепції (фізичне, соціальне, функціональне, психологічне) допомагає зрозуміти особливості Я-реального на момент проведення аналізу та зорієнтуватись у напрямку Я-ідеального, як фактичних мети та завдань саморозвитку. Не останню роль у питаннях самовизначення відіграє усвідомлення Я-дзеркального, як набору зовнішніх чинників, уявлень та очікувань, які подекуди виступають більш суттєвим фактором самоздійснення індивіда, ніж його власні наміри, прагнення, цілі. Зовнішні умови впливають на розвиток особистості не безпосередньо, не прямо, а лише проходячи через її внутрішню сферу і породжуючи у неї відповідні потреби, що зумовлює несхожість, різноманітність і неповторність особистісного розвитку кожної людини, її індивідуальну, своєрідність. Саме тому, здійснення процедур самоідентифікації є ключовим етапом саморозвитку фахівця.

    Діяльний характер саморозвитку особистості підкреслює той факт, що без бажання та активних власних зусиль в роботі над собою неможливе її формування.

    Механізмами, які забезпечують ґрунтовний самоаналіз, науковці вважають рефлексію (соціальна та особистісна), самопрогнозування та самоприйняття.



    Соціальна рефлексія як механізм самосвідомості – акт дослідження свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з соціальними очікуваннями. Соціальна рефлексія – важлива складова особистісної рефлексії індивіда. Під особистісною рефлексією розуміється дослідження самою людиною своєї афективно-потребової сфери, що виникає лише в процесі спілкування, до того ж переважно в конфліктних ситуаціях. 9 Соціальна рефлексія – складне структурно-функціональне утворення, яке має наступні структурні компоненти:

    1) інтелектуальний (рефлексія передбачає певний рівень інтелектуального розвитку особистості;

    2) екзистенційно-практичний (наявність у досвіді індивіда рефлексивних знань, умінь);

    3) мотиваційний (мотивація самопізнання, самовизначення, самореалізації).

    Активна рефлексивна позиція є необхідною умовою саморозвитку фахівця, а її відсутність практично повністю виключає можливість його як особистісного, так і професійного саморозвитку.

    Самопрогнозування – механізм, за допомогою якого особистість визначає можливості свого розвитку, виокремлює вимоги, на які необхідно орієнтуватися.

    Самоприйняття – безумовне позитивне ставлення суб'єкта до власних особистісних надбань незалежно від їх оцінки оточуючими людьми. Важливо зазначити, що прийняття себе таким як є, відіграє надзвичайно важливу роль, особливо в ситуаціях криз (професійних, вікових, особистісних), як стабілізуючий, подекуди мобілізуючий, чинник життєздійснення людини.

    Саморозвиток, як процес самовдосконалення людини, відбувається нелінійно, тобто певні компоненти особистості можуть зростати та змінюватись швидше чи повільніше, тим самим спричиняючи певні внутрішні проблеми. Саме тому, цікавим видається погляд на саморозвиток як систему Т.Титаренко. «Усі люди мають внутрішні ресурси для саморозвитку, і цей процес, що дуже тішить, цілком не зупиняється майже ніколи, далеко не вичерпуючись дитинством, юністю, молодістю, навіть зрілістю. Самотворення не знає вікових меж. Воно не підпорядковується остаточно ані зовнішнім, ані внутрішнім умовам, хоча, безумовно, деякою мірою від них залежить. Цей детермінізм непростий, нелінійний, і простежити, що саме рішучим чином гальмує або підштовхує людину на шляху самотворення – це справді завдання, заради якого варто займатися психологією. У людини завжди є вибір, який здатний змінити смисложиттєві орієнтації. Це вибір – йти до себе чи не помічати цього найважливішого шляху, вибір траєкторії життєвого шляху, подальшого напряму самостворення. Саме вибір квантує час життя людини, позначаючи його головні віхи, вибір дає змогу вирватися з полону буденності і побачити нові обрії зростання». 11

    Наступним важливим аспектом саморозвитку є самоосвіта. Фактично, самоосвітня діяльність передбачає удосконалення у всіх аспектах розвитку людини: загальнокультурному, професійному, компетентнісному. Особливої актуальності набуває проблема самоосвіти педагогічних працівників у сучасному освітньому середовищі. Ні для кого не секрет недосконалість базової професійної підготовки, що спричиняє необхідність компенсації її недоліків шляхом самоосвіти. Серед завдань самоосвіти безумовно і адаптація до нових знань, професійної культури, розвиток творчого потенціалу.

    На думку В.Волкової «поняття самоосвіта є багатоаспектним не лише за своїм змістом, а й за структурою. Для підвищення рівня педагогічної майстерності важливим є аналіз суттєвих, глибинних сторін самоосвіти як складного феномена, який є, з одного боку, органічною частиною професійної підготовки вчителя. А з іншого, його розглядають як загальний розвиток особистості, що зберігає чітко визначені цілі загального і професійного вдосконалення суб’єкта педагогічної діяльності». 4 Проведений автором аналіз науково-дослідних джерел дає підстави стверджувати, що самоосвіта може виконувати дві головні функції: освітню і виховну.

    У процесі виконання освітньої функції самоосвіта є інструментом набуття професійного досвіду, що ґрунтується на набутті й практичному використанні різного типу педагогічних знань (загальноінформаційних, теоретичних, прикладних). У процесі застосування цих знань відбувається їхнє поглиблення, закріплення, а також конкретизація, синтезування.

    Чимало дослідників, акцентуючи увагу на значущості освітньої функції, визначають самоосвіту як самостійну (самокеровану) діяльність, спрямовану на здобуття знань, які виходять за межі навчальних планів і програм (І. Бочар, А. Громцева, Л. Каразян, О. Мартинов).

    Здійснення виховної функції самоосвіти спрямоване на духовний розвиток особистості, її самовдосконалення, розширення кругозору, ерудиції, світоглядних позицій. Самоосвіту класифікують і як важливу складову самовиховання. На думку Г. Зборовського і Є. Шуклиної, самоосвіту неправомірно вважати лише простим продовженням освіти, пізнанням навколишнього світу.

    Джерелом та рушійною силою самоосвіти цілком закономірно вважати взаємодію двох чинників: зовнішнього та внутрішнього, коли зовнішніми детермінантами професійного самовдосконалення є соціальні вимоги суспільства, вплив навколишнього середовища, а також сукупність педагогічних впливів.

    Щодо внутрішніх чинників, звернемось до результатів аналізу психолого-педагогічних досліджень, який було проведено С. Некрасовою, в якому вони представлені як одиниці внутрішніх змін:



    мотиваційно – цільовий: ціннісні орієнтації, особистісні смисли, потреби, інтереси, мотиви зовнішнього стимулювання, мотиви внутрішнього самоствердження, що визначає змістовну сторону діяльності фахівця із саморозвитку (відображає психологічний настрій людини, усвідомлення себе як професіонала, своїх професійних ускладнень і особистіснозначущих професійних якостей, цілепокладання в умовах творчого саморозвитку);

    когнітивний: знання методик самоаналізу і самоперевірки, технологічні знання (система методів, засобів, форм і механізмів особистісно-професійного саморозвитку);

    емоційно-вольовий: емоційно-позитивне ставлення до змісту і процесу творчого саморозвитку, усвідомлення і позитивне сприйняття власного образу „Я” як професіонала, емоційну стійкість, здатність контролювати процес саморозвитку і не допускати невиправданих відхилень від наміченого плану;

    конструктивно-діяльнісний: самостійна інтерпретація умов творчого саморозвитку, вміння проектувати та реалізовувати творчий саморозвиток шляхом оптимального вибору форм і технологій реалізації цілей і завдань діяльності, яка саморозвивається, відслідковувати хід цього процесу;

    рефлексивний здатність до самопізнання і самооцінки професійної діяльності і своєї особистості, рефлексивного аналізу процесу творчої самореалізації, самоконтролю ефективності власних дій, корекції результату, стимулює розвиток здатності вчителя до роботи над собою;

    результативний: новоутворення професійних знань і умінь, особистісно-значущих якостей, процесів „самості”, результати професійно-педагогічної діяльності. 7

    Нам видається цілком обґрунтованим використати ці компоненти в процесі формування моделі саморозвитку фахівця, як рівні, на яких відбуваються внутрішні зміни.

    Для подальшої характеристики процесів саморозвитку особистості важливо визначити критерії процесу саморозвитку та механізми його здійснення. Якщо критерій – ознака взята за основу класифікації, тоді до критеріїв саморозвитку можна віднести:

    1) самоорганізацію якісних змін особистості та діяльності;

    2) домінування в структурі професійної діяльності дій, спрямованих на професійне оновлення, зміну своїх способів дії;

    3) постановку та вирішення по відношенню до самого себе педагогічних, психологічних, організаційних та інших завдань;

    4) здатність фахівця сприймати різні прояви оточуючого середовища як передумови для свого професійного розвитку.

    Безумовно, завжди виникає проблема кількісного вимірювання якісних досягнень. На сьогодні існують кваліметричні моделі, які дозволяють з великою мірою вірогідності оцінювати якісні зміни будь-яких процесів, а відтак їх прогнозувати, планувати та здійснювати. Їх цілком можна застосовувати й до оцінювання ефективності процесів саморозвитку. Кожен критерій можна оцінити («зважити»), з точки зору значущості по відношенню до всього процесу саморозвитку на певному його етапі, а також «розкласти» на показники, які можуть виступати індикаторами «руху» (завданнями плану), даючи відповіді на питання: чи правильно я йду? Загальним показником ефективного саморозвитку можна вважати ступінь досягнення очікуваних результатів.

    Як вже згадувалось раніше, саморозвиток починається з дії та перетворюється на процес, тому представлені нижче механізми саморозвитку можна розглядати як окремі дії, так і механізми, тобто внутрішні рушійні сили:


    Механізми саморозвитку

    Зміст

    Самосвідомість

    Пов’язана із розумінням свого «Я»,

    Самоідентифікація

    Пов’язана із ототожненням або разототожненням себе з певною роллю, образом, статусом на момент часу

    Самооцінка

    Пов’язана із співвіднесенням себе актуального («Я-реальне») із потенційним («Я-ідеальне») на різних підставах.

    Самовизначення

    Пов’язане із визначенням меж свого «Я», а також орієнтацією у системі професійних та особистих відносин

    Самоактуалізація

    Пов’язана із проявом та вивільненням того, що закладено та сформовано в «Я» людини

    Самореалізація

    Пов’язана із проявом потенціалу «Я»

    Саморегуляція

    Пов’язана із управлінням різними аспектами своєї особистості та їх інтеграції

    Створення моделі професійно-особистісного розвитку фахівця психологічної служби системи освіти, передбачає визначення системи координат та основних складових (компонентів). Аналіз наукових джерел дає підстави виокремити чотири основних компоненти, які знаходяться між собою у сутнісному взаємозв’язку:



    самоусвідомлення – самооцінка – самоорганізація – самоврядування.

    Кожен компонент має свої істотні характеристики, які можуть виступати показниками розвитку. Так, на думку С.Нєкрасової, істотними характеристиками самоусвідомлення є: логічність міркувань і послідовність висновків на основі практичного досвіду; збагачення знання про себе як професіоналові та ідеальної моделі професійної діяльності; співвіднесеність засвоєних знань з дійсним ставленням особистості до себе і до оточуючих. Без глибокого розуміння себе, своїх прагнень, без адекватної оцінки своїх здібностей неможливі ні ясність професійної мети, ні твердість і послідовність у її досягненні.

    Істотними ознаками, для самооцінки виступають: усвідомлюванність особистих професійних якостей і цих якостей у інших; співставлення професійної оцінки і оцінки інших. Самооцінка означає не просто фіксацію рівня розвитку особистості, а ціннісне ставлення до якостей особистості, яке з необхідністю припускає задоволеність позитивними якостями і потреба в їх закріплення, незадоволеність негативними або недостатньо розвиненими якостями своєї особистості і бажання внести до них зміни на краще. Самооцінка, таким чином, забезпечує реалізацію рефлексивної функції.

    Самоорганізація носить свідомий характер: внутрішня мета усвідомлюється і формується безпосередньо самою особистістю, здійснюється взаєморозуміння і саморегуляція між різними компонентами особистості як системи, відбувається усвідомлення, облік і вироблення ставлення до зовнішніх цілей і впливів, у результаті чого вони можуть набути або не отримати внутрішню значущість для особистості, далі відбувається вибір подальшого поведінки особистістю, виходячи зі ступеня важливості для неї внутрішніх і зовнішніх цілей, вибір ступеня активності та відповідних практичних дій для реалізації цих цілей.

    Самоорганізація виявляється в наступних ознаках: співвіднесеність засвоєних знань з дійсним ставленням особистості до себе і до оточуючих, регуляції навчально-практичної дій, доцільності самовиявлення на навчально-практичної діяльності; оцінкою, контролі, корегування фахівця як особистості і суб’єкта діяльності.

    Для самоврядування слід вважати найбільш яскравими проявами:

    прогнозування результатів власної педагогічної діяльності, рефлексія власної професійної діяльності. Розвиток даного компонента пов’язаний з умінням спеціаліста усвідомити свої специфічні особливості, правила організації власних дій і власного ставлення, в яких зафіксовані значущі для нього цінності, існує певна ієрархія переваг, про які він здатний дати собі звіт, що йому самому треба. Самоврядування – процес творчий, в якому послідовно розгортаються етапів: аналіз протиріч, прогнозування, цілепокладання, формування критеріїв, оцінки якості, прийняття рішень до дії, контроль, корекція. Самоврядування виконує нормативну функцію, виходячи з певних норм і вимог професії. 7

    Важливе місце в нашому дослідженні посідає з’ясування проблем управління саморозвитком. Для розв’язання цього питання ми скористались управлінськими підходами, з огляду на наявність слова «управління». Відтак, можна сміливо говорити про п’ять основних функцій: планування, організування, мотивування, контролювання та корегування, які мають буди здійснені у процесі саморозвитку.

    Перший етап планування починається із з’ясування актуальних проблем (самоусвідомлення, самоідентифікація, самовизначення), формування образу бажаного майбутнього (самопрогнозування, цілепокладання) та визначення особистісного ресурсного потенціалу для самореалізації. Окремо хочеться нагадати, що час – є важливим ресурсом, який інколи або переоцінюється (у мене достатньо часу життя і його вистачить на всі мої наміри), або недооцінюється, коли заплановані особистістю кроки та досягнення навіть технічно не можуть бути реалізовані, внаслідок чого можуть виникнути фрустрація, стреси, емоційні та психологічні проблеми.

    Наступний етап – організування, тобто створення умов для здійснення задуманого (саморегулювання, самоорганізація). Суттєвим фактором цього етапу управління саморозвитком є необхідність встановлювати та підтримувати велику кількість комунікацій (професійні, особистісні, побутові тощо). На значущості для саморозвитку зовнішніх чинників ми акцентували увагу вище, тому важливо скеровувати процеси таким чином, щоби мінімізувати проблему залежності власних успіхів від зовнішніх обставин.

    Важливий і фактично найскладніший етап управління саморозвитком – мотивування. Ефективність цього етапу у великій мірі залежить від індивідуальної мотиваційної спрямованості особистості, провідних мотивів професійної діяльності, а також етапу життя, на якому знаходиться людина. Основним механізмом цього етапу є саморегуляція, а також методи самовпливу (самозбудження, самосхвалення, самообмеження, самозобов’язання тощо).

    Функція контролювання, а у випадку саморозвитку, самоконтролю є змістом четвертого кроку. Сутність її полягає у здійсненні певного «зворотного зв’язку» між «Я- тим, що був» і «Я, тим, що є» і «Я, тим, що має бути». Основним механізмом виступає самооцінка (саморефлексія). Найскладніше у процесі самоконтролю віднайти сутність та зміст критерію «правильно»: чи правильно я вчиняю? Відсутність чіткого усвідомлення напрямку руху, його мети та обраних засобів можуть спричинити непевність і, як наслідок, неефективність цього етапу. Важливо пам’ятати, критерій «правильно» знаходиться в самому процесі саморозвитку.

    Корегування, як етап управління саморозвитком, передбачає внесення змін. Підставами для корекції програми саморозвитку можуть виступити багато чинників, серед яких зміна пріоритетів, ціннісних ставлень, мотивів та очікувань, засобів досягнення цілей та інш. Механізмом корегування виступає самоактуалізація та самокорекція.

    Отже, саморозвиток – це особливий вид усвідомленої діяльності людини, який детермінується зовнішніми та внутрішніми факторами, не має обмежень у часі і виявляється у поступовому самозміненні всіх сфер внутрішнього світу людини. Побудова програми саморозвитку фахівця передбачає проходження нею послідовно декількох етапів: самоусвідомлення (через механізми самоідентифікація, самовизначення), самооцінки (через механізми рефлексії та само прийняття), самоорганізації (через механізми самоактуалізації та самопрогнозування), самоврядування (через механізми саморегуляції та самокорекції).


    Література:

    1. Беспалько В.П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения/ В.П.Беспалько. – М.:ИПРО, 1995. – 336 с.

    1. Бех І.Д. Саморозвиток і процес самореалізації особистості. Електронний ресурс: http://pidruchniki.ws

    2. Бондаренко А.Ф. Личностное и профессиональное самоопределение отечественного сихолога-практика. // Московский психотерапевтический журнал. 1993 г., №1

    3. Волкова В. Самоосвітня діяльність як складова професійної культури педагога // вісник Львівського ун-ту. Серія Педагогіка, 2009 р., Вип.25, ч.1. с.235-241

    4. Дурминенко Є.А., Кормиш Л.І. Саморозвиток як творення особистості. Електронний ресурс: http://www.interklasa.pl

    5. Коробка Л.М. Саморозвиток особистості фахівця як мета та умова креативної та партнерської освіти. Електронний ресурс: http://soippo.narod.ru

    6. Некрасова С.М..Готовність педагога до професійного саморозвитку: сутність, структура, проблеми дослідження/ Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Серія Педагогіка, 2011 р.

    7. Петрикей О.О. Професійний саморозвиток як наукова проблема. Електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua

    8. Пилипенко Любов. Соціальна рефлексія як складова життєвого самовизначення сучасної Молоді // Вульфов Б.В. Педагогічна рефлексія. – К.: ІСДО, 2002. – с.258-269

    9. Росина Н.Л. Условия и средства развития способности к рефлекси при подготовке к профессиональной деятельности. Електронний ресурс: http://upsihologa.com.ua

    10. Сенека Луцій Аней. Моральні листи до Луцілія / Пер.з латин. А.Содомори. – К.: Основи, 2005. – 603 с.

    11. Григорій Сковорода. Твори в двох томах. – Т.1. – Наркісс. Разглагол о том: узнай себе. – К., 1961. – 640 с.

    12. Титаренко Т.М. Шляхи навчання самопізнання в сучасному персонологічному дискурсі. Електронний ресурс: http://upsihologa.com.ua

    13. Хлєбнікова Т.М. Управління розвитком саморозвитку особистості вчителя/ Витоки педагогічної майстерності. Збірник наукових праць. Потала, 2011 р.


    1.4 Професійне вдосконалення консультантів психолого-медико-педагогічних консультацій (ПМПК)
    Серед фахівців психологічної служби системи освіти особливе місце посідають консультанти психолого-медико-педагогічних консультацій. Їх діяльність спрямована на підтримку і фахову допомогу дітям, які мають різноманітні вади (порушення) психофізичного розвитку, у тому числі, з інвалідністю, і визначаються терміном "діти з особливими (освітніми) потребами", та їхнім сім’ям. Вони виконують функцію вищої експертної служби у визначенні особливих освітніх потреб дітей і надання рекомендацій щодо організації педагогічної стратегії, яка передбачає визначення навчальної програми, формиздійснення навчання, необхідності у належних засобах та пристосуваннях. Ця функція законодавчо закріплена в статтях Законів України "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", у Постанові КМУ «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх школах», у чинному Положенні про психолого-медико-педагогічні консультації.

    До кадрового складу психолого-медико-педагогічних консультацій входять фахівці різної спеціалізації, які називаються консультантами. Це, насамперед, дефектологи (за сучасною термінологією - корекційні педагоги) вузьких спеціалізацій, що відповідають видам порушень психофізичного розвитку у дітей, а саме: учитель-логопед, учитель-тифлопедагог, учитель-сурдопедагог, учитель-олігофренопедагог (психопедагог); лікарі (психіатр і невролог), практичні психологи.

    Завдяки такому добору кадрів забезпечується повноцінне функціонування консультації, оскільки в щоденній практиці вона має бути постійно готовою до надання якісних професійних послуг дітям з різними видами порушень, особливо до глибокого і всебічного вивчення дитини, до розробки шляхів і засобів для подолання труднощів у процесі навчання,виховання і трудової підготовки.

    У зв’язку з цим кожна консультація повинна бути укомплектована фахівцями виходячи з двох позицій. По-перше, кожний спеціаліст повинен мати відповідну до вимог Положення освіту: повна вища педагогічна освіта зі спеціальності «Корекційна освіта» (за нозологіями). По-друге, кількісний склад консультації має бути повним, тобто укомплектований фахівцями усіх визначених вузьких спеціалізацій. Відсутність бодай одного з них неодмінно негативно позначиться на ефективності діяльності консультації, обмежуючи надання передбачених чинним Положенням послуг у повному обсязі.

    Згідно посадових обов’язків консультант повинен:

    - здійснювати (спільно з іншими фахівцями консультації) психолого-педагогічне вивчення дітей та підлітків з метою виявлення особливостей їхнього розвитку, формулювати психолого-педагогічні висновки;

    - розробляти психолого-педагогічні рекомендації щодо змісту, форм, методів навчання та особливостей корекційно-розвиткової роботи відповідно до потенційних можливостей розвитку, для дитини з інвалідністю – з урахуванням індивідуальної програми реабілітації;

    - надавати відповідну консультативну допомогу батькам (особам, які їх замінюють), керівникам навчальних закладів, педагогам, практичним психологам, соціальним педагога, медичним, соціальним працівникам, громадськості з питань

    навчання і виховання, психосоціальної реабілітації та трудової адаптації дітей з особливими освітніми потребами;

    - здійснювати консультативний супровід функціонування спеціальних класів та класів з інклюзивним навчанням у загальноосвітніх навчальних закладах, супровід сімей, які виховують дітей зі складними та тяжкими вадами розвитку, за необхідності - психолого-педагогічний супровід дітей з різними видами порушень психофізичного розвитку та девіантною поведінкою;

    - організовувати і проводить корекційно-розвиткові заняття із залученням батьків та осіб, які їх замінюють (індивідуальні і групові);

    - надавати рекомендації у розробленні індивідуальної програми розвитку та складанні індивідуального навчального плану;

    - брати участь у формуванні банків даних про кількість дітей за видами порушень та особливими потребами;

    - вести встановлену документацію;

    - використовувати в своїй діяльності досягнення психодіагностики та новітніх корекційно-розвиткових програм;

    - постійно працювати над підвищенням своєї фахової компетентності.

    Особливістю фахової компетентності педагогічних працівників ПМПК (консультантів і завідувача) є володіння знаннями не лише з галузі їхньої власної спеціалізації, але більш загальними закономірностями і поняттями, інтегральними знаннями і уявленнями, які стосуються сутності і логіки порушеного розвитку взагалі, механізмів їх подолання. З огляду на посадові обов’язки їм конче необхідно орієнтуватися у проблемах, педагогічних цілях і особливостях корекційної роботи з дітьми з різними видами порушень.

    Окремий аспект фахової компетентності зазначених працівників складають знання з психодіагностики відхилень в розумовому розвитку дітей. Вони пов’язані з високою відповідальністю за результати професійної діяльності, які є доленосними для дитини. Підходи, методи, технології цієї діяльності лежать в основі здійснення психолого-педагогічного вивчення дитини, точного означення її здатностей до засвоєння знань (особливостей навчуваності) і визначення педагогічної стратегії реалізації її потенційних ресурсів

    Діяльність сучасних психолого-медико-педагогічних консультацій багатоаспектна. Вони виконують широкий діапазон функцій (консультаційну, методичну, психолого-педагогічну, корекційно-розвивальну, прогностичну, профілактичну, інформаційно-аналітичну, просвітницьку) і напрямків діяльності (виявлення та облік дітей, організація ранньої допомоги; психолого-педагогічне вивчення; консультування; індивідуально-корекційна робота; створення банків даних, аналітична (вивчення тенденцій, пропозиції розвитку і оптимізації форм підтримки), просвітницька, складання Індивідуальної програми дитини з інвалідністю; патронаж сімей, які виховують дитину з тяжким чи складним порушенням; сприяння впровадженню інтегрованого/інклюзивного навчання). Всі вони дуже важливі для підтримки дітей. Але пріоритетними серед них є консультування і психолого-педагогічне вивчення проблем дитини. До їх здійснення ставляться дуже серйозні вимоги: толерантність у спілкуванні, дотримання процедури, фаховість і обов’язковість психолого-педагогічного вивчення, добір адекватного і науково-обгрунтованого діагностичного інструментарію, врахування несприятливих факторів розвитку (гіпо-гіперопіка, депривація, госпіталізація, ізоляція, сирітство) тощо.

    Процес консультування та психолого-педагогічне вивчення дитини в консультації являє собою своєрідну технологію, що передбачає особливу процедуру, послідовні і взаємопов’язані етапи:

    - вивчення проблем (конкретних скарг, труднощів), пов’язаних з труднощами психічного розвитку дітей, особливостей пізнавальної діяльності, взаємодії, спілкування, засвоєння знань, формування умінь та навичок, поведінки;

    - аналіз причин їх виникнення, означення специфічних ускладнень, їх роль у виникненні негативних індивідуальних проявів – змісту проблеми, скарги тощо;

    - надання методичних порад (рекомендацій):

    Різнобічне консультування – основна форма діяльності сучасних консультацій і спрямоване на допомогу різним групам споживачів у вирішенні широкого кола питань, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб дітей мало захищених груп. Консультації надаються не лише батькам, але й педагогам, учнями чи вихованцями котрих є такі діти; спеціалістам органів управління освітою, котрі координують питання щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими потребами та з інвалідністю; служб у справах дітей. Такі консультацій мають різний зміст в залежності від того, кому вони адресовані.

    Так, для батьків за результатами психолого-педагогічного вивчення формулюються висновки про особливості розвитку, навчання і виховання їхніх дітей, визначаються особливі освітні потреби щодо змісту, методів, прийомів, належних засобів і пристосувань у навчально-(ре)абілітаційному процесі; надаються пояснення труднощів засвоєння знань, сильних сторін психічного розвитку, ролі і значення "батьківської педагогіки", розробляються стратегій сімейного виховання, демонструються заняття з метою навчання педагогічних технологій.

    В консультаціях для педагогів з’ясовуються труднощі, специфічні особливості розвитку, природа їх виникнення у їхніх вихованців; визначається навчальна програма, методи навчання, ведеться ознайомлення з корекційними програмами, методичними посібниками, належними технічними засобами і пристосуваннями тощо, необхідними в умовах індивідуального, інтегрованого чи інклюзивного навчання.

    Істотну допомогу психолого-медико-педагогічні консультації надають спеціалістам органів управління освітою завдяки аналітичній діяльності. Вони формують банки даних про кількості дітей за видами порушень психофізичного розвитку, вивчають тенденції в їх домінуванні, рівень доступу до здобуття освіти, достатність і різноманітність форм надання освітніх послуг в регіоні. Завдяки такій обґрунтованій інформації створюються умови для своєчасного і гнучкого реагування виконавчої влади щодо задоволення особливих потреб таких дітей, запровадження інклюзивної освіти.

    Отже, з огляду на зміст діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій до роботи в них мають залучатись висококваліфіковані педагогічні працівники, готові до фахового і грамотного застосування на практиці знань і умінь в навчально-методичній, корекційно-розвивальній та діагностичній роботі. Професійний рівень консультантів визначено одним з провідних факторів забезпечення ефективної діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій як осередків надання належної допомоги дітям з особливими освітніми потребами безпосередньо в місцях їхнього проживання.

    З метою стимулювання цілеспрямованого безперервного підвищення рівня професійної компетентності як педагогічних працівників, росту їх професійної майстерності, розвитку творчої ініціативи, підвищення престижу й авторитету, забезпечення ефективності навчально-виховного процесу посади консультантів та завідувачів психолого-медико-педагогічних консультацій внесені до Типового положення про атестацію педагогічних працівників на підтвердження відповідності займаній посаді (Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1473 від 20.12.2011). В новій редакції Положення про психолого-медико-педагогічні консультації посилено вимоги до освітнього рівня консультантів та їхньої фахової компетентності, міститься вимога сприяння регулярному підвищенню рівня фахової підготовки консультантів обласних та районних (міських) консультацій.
    Основними видами підвищення фахової підготовки консультантів і завідувачів психолого-медико-педагогічних консультацій є:

    а) курсова перепідготовка в системі післядипломної педагогічної освіти через систему спецкурсів (тренінгів);

    б) професійне самовдосконалення, форми міжкурсової підготовки.

    У змісті кожного з них передбачається поглиблення рівня сформованості як професійних, так і особистісних якостей фахівця, розвиток мотивації професійного зростання, активізація самостійної діяльності у напрямку самовдосконалення. Зумовлена така необхідність тим, що психолого-медико-педагогічні консультації відносяться до спеціальних закладів в системі освіти України з особливим режимом роботи (Додаток №5 до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти), що зумовлено їхньою діяльністю, спрямованою на задоволення освітніх потреб і психолого-педагогічний супровід дітей, які мають різноманітні вади фізичного чи психічного розвитку і потребують особливих умов навчання та виховання і психосоціальної корекції.

    Виконання професійних обов'язків завідувачів та консультантів ПМПК відбувається в умовах високого нервово-емоційного напруження, оскільки супроводжується негативними переживаннями, часто протестно-агресивними реакціями батьків, які до певного часу не можуть прийняти факт неповносправності їхньої дитини. Необхідність постійного контролю за своїми власними почуттями та емоціями, вияву доброзичливості, толерантності, професійного дотримання деонтологічних принципів спілкування у конфліктних ситуаціях, призводять до стану «емоційного вигорання», потребують від працівників ПМПК високих моральних і психофізичних затрат, а також мір для відновлення здоров'я, а також оволодіння знаннями про шляхи розвитку психологічної готовності до професійної діяльності в умовах постійної психотравмуючої ситуації.

    а) Курсова перепідготовка. При курсовій перепідготовці обов’язковим компонентом фахового вдосконалення цієї категорії слухачів має бути спеціальний курс, який й би задовольняв їхню потребу не лише у поповненні і поглибленні спеціальних знань з галузі корекційної педагогіки і психології, діагностики відхилень у психічному розвитку, але й відповідав запитам практики, спрямованої на активну підготовку педагогічний кадрів до роботи з дітьми в умовах інклюзивного навчання в загальноосвітній школі на умовах доступності та рівності. У результаті опанування змісту такого спецкурсу слухачі повинні ознайомитись з особливостями соціальної політики у підтримці дітей з вадами розвитку, з принципово новими досягненнями науки і практики в галузі спеціальної (корекційної) педагогіки та психології, практичними технологіями.

    Метою спецкурсу є формування у консультантів та завідувачів психолого-медико-педагогічних консультацій компетентності організації і здійснення діяльності на наукових засадах і відповідно до нових концептуальних позицій і принципів (у контексті ідей соціальної інклюзії).

    Завданнями спецкурсу є:

    - ознайомлення слухачів з нормативно-правовою базою функціонування психолого-медико-педагогічних консультацій;

    - аналіз змін у філософіїї ставлення до підтримки дітей з особливими потребами, засвоєння наукових і концептуальних засад організації діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій;

    - отримання знань про стандартні правила організації здобуття освіти дітьми з порушеннями в розвитку в інклюзивних умовах;

    - особливості психолого-педагогічного супроводу навчально-виховної роботи з дітьми, які навчаються в інклюзивних умовах;

    - оволодіння знаннями про особливості психічного розвитку дітей з різними видами порушень, а саме: сенсорними, моторними, психічними (інтелекту, поведінки);

    - оволодіння знаннями про психодіагностику відхилень у психічному розвитку дітей та технологіями їх здійснення;

    Зміст програми навчального курсу з вдосконалення професійної компетентності консультантів та завідувачів психолого-медико-педагогічних консультацій орієнтовно може містити чотири функціональні компоненти:

    інформаційно-пізнавальний (аналіз ключових наукових позицій, ідей, змісту законодавчих регламентацій, поповнення знань осмислення змісту та значення знань про своєрідність психічного розвитку дитини, породженого певним видом порушення);

    діагностичний (аналіз методів психодіагностики, засвоєння процедури здійснення психолого-педагогічного вивчення дітей з різними порушеннями в розвитку, оволодіння технологією навчально-діагностичного методу діагностики потенційних можливостей розумовому розвитку);

    практичний (правила ведення документації, формування банків даних про дітей за освітніми потребами, навички ведення протоколів засідань, формулювання висновків та рекомендацій на основі психолого-педагогічного вивчення);

    особистісно-рефлексивний (розвиток особистісних якостей і властивостей, актуальних для забезпечення психологічної готовності фахівця до роботи в консультації).

  • 1   2   3   4   5   6   7   8


    База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка