Інноваційні моделі підвищення кваліфікації працівників психологічної служби І консультантів пмпк



Сторінка1/8
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.28 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8



Інноваційні моделі

підвищення кваліфікації працівників психологічної служби і консультантів ПМПК
Електронне видання комбінованого

використання на CD-ROM

Київ
Національна академія педагогічних наук України

Український науково-методичний центр

практичної психології і соціальної роботи
2013

УДК 159.9.316

ББК 88.88.4
Рекомендовано до друку Радою Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи(протокол № 9 від 27.12. 2012)
За загальною редакцією: докт.психол.наук Панка В.Г., канд. психол.наук Гаркавенко З.О.
Авторський колектив: Панок В.Г., Бегеза Л. Є., Гаркавенко З.О., Гобод І.Ю., Кухарь С.Ю., Луценко Ю.А., Обухівська А.Г. Острова В.Д., Почупайло В.М., Сосновенко Н.В. Тінякова А.В., Цушко І.І.

Інноваційні моделі підвищення кваліфікації працівників психологічної служби і консультантів ПМПК/ авт.кол. за ред. Панка В.Г., Гаркавенко З.О. - Електрон. дані. – Київ, Український НМЦ практичної психології і соціальної роботи, 2013. - 1 електрон. опт. диск (CD-ROM),12 см.

Науково-методичнийпосібник «Інноваційні моделі підвищення кваліфікації працівників психологічної служби і консультантів ПМПК» презентує сучасне бачення професійного розвитку фахівців психологічної служби системи освіти, в якому важлива роль відводиться самому спеціалісту. У посібнику представлено теоретико-методологічний підхід до проблем підвищення кваліфікації, а також кращі інноваційні практики організації міжкурсової підготовки фахівців психологічної служби системи освіти України: практичних психологів, соціальних педагогів та консультантів ПМПК.


ISBN978-617-7118-01-4

©Український НМЦ практичної

психології і соціальної роботи, 2013


Зміст

Передмова

4

Розділ 1. Професійний розвиток фахівця психологічної служби системи освіти (Панок В.Г., Гаркавенко З.О., Обухівська А.Г.)




1.1. Опанування професії. Планування кар’єри

6

1.2. Організація професійного розвитку

19

1.3. Саморозвиток фахівця

31

1.4. Професійне вдосконалення консультанта ПМПК

49

Розділ 2. Сучасні підходи до міжкурсової підготовки – складової підвищення кваліфікації фахівців психологічної служби системи освіти (Гаркавенко З.О., Почупайло В.М.)




2.1. Сутність та зміст міжкурсової підготовки

62

2.2. Форми і методи міжкурсової підготовки

79

Розділ 3. Ресурси підвищення кваліфікації: інноваційні моделі (Цушко І.І., Гобод І.Ю., Сосновенко Н.В.,Бегеза Л.Є., Луценко Ю.А., Гаркавенко З.О.)




3.1. Професійна адаптація фахівців: робота із молодими спеціалістами.

Районний, міський, обласний рівень



91

3.2. Районне методоб’єднання практичних психологів і

соціальних педагогів ЗНЗ та ДНЗ



102

3.3. Спеціалізація фахівців: методична робота центрів практичної психології

106

3.4. Особливості підвищення кваліфікації практичних психологів і соціальних педагогів ПТНЗ

120

3.5. Особливості організації підвищення кваліфікації спеціалістів психологічних служб ВНЗ ІІІ-ІУ рівнів акредитації

134

Розділ 4. Огляд сучасного ринку тренінгів для фахівців психологічної служби (Гаркавенко З.О., Кухар С.Ю., Острова В.Д., Тінякова А.В.




4.1. Аналіз сучасного ринку тренінгів для працівників психологічної служби в Україні

139

4.2. Форми і методи підвищення кваліфікації фахівців психологічної служби: зарубіжний досвід

145

Додатки

155

Передмова
Працюючи над цим посібником ми раз від разу запитували себе: для кого й для чого ми його пишемо? Найважливішим адресатом для нас є спеціаліст, який працює безпосередньо у навчальному закладі: практичний психолог, соціальний педагог, консультант ПМПК. Не зменшуючи важливості та інколи непересічної складності роботи районного, міського, обласного рівня служби, ми переконані, що саме рядовому фахівцеві вкрай важливі наші здобутки. Такий висновок слідує із аналізу стану психологічної служби на сьогоднішній день. Вирішення проблем професійної позиції та професійного розвитку фахівців не можуть і далі залишатись у віданні лише методично-керівного складу служби.

Актуальність теми цього посібника підтверджують реалії життя. З одного боку стрімкий розвиток процесів глобалізації світової економіки та інформаційної революції, прагнення України долучитись до європейського освітнього простору, що вимагають якісно інших підходів до підготовки та перепідготовки сучасного фахівця психологічної служби. З іншого боку, саме інноваційні процеси здатні прискорити оновлення системи освіти загалом і покращання якості підвищення кваліфікації фахівців психологічної служби, зокрема.

Розуміючи всю складність завдань, що поставлені перед системою післядипломної освіти, автори намагались рухатись відповідно до основних орієнтирів, які регламентують здійснення інноваційної діяльності: Закон України про інноваційну діяльність» (від 04.07.02 р., №40-ІУ), «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (від 16.01.03 р., №433-ІУ), накази Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності» (від 07.11.00 р., №522) та інші.

Основу інноваційних процесів в освіти складають дві важливі проблеми – проблема вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику.

Не оминають ці проблеми й систему підвищення кваліфікації практичних психологів, соціальних педагогів, консультантів ПМПК та інших.

Працюючи над посібником автори орієнтувались на основний критерій інноваційності – зміну цілей, тобто змісту освіти (його результатів), як основних складової діяльності учасників процесу підвищення кваліфікації, враховуючи існуючу нині класифікацію інновацій за рівнем інноваційної зміни.

Інноваційним ми вважаємо і сам підхід до суб’єктів ініціативи у процесах підвищення кваліфікації, а саме зміна акцентів. Традиційно, ініціатором підвищення професійної майстерності (курси підвищення кваліфікації, атестації тощо) виступає методична служба. Автори пропонують розглядати в якості основного «актора» цього процесу самого фахівця, який повинен сформувати бачення власного професійного розвитку та бути його активним співдіячем.

Структура посібника містить чотири основних розділи: «Професійний розвиток фахівця психологічної служби системи освіти», «Сучасні підходи до міжкурсової підготовки складової підвищення кваліфікації фахівців психологічної служби системи освіти», «Ресурси підвищення кваліфікації: інноваційні моделі», «Огляд сучасного ринку тренінгів для фахівців психологічної служби».


Розділ 1. Професійний розвиток фахівця психологічної служби системи освіти
1.1 Опанування професії. Планування кар’єри.
Вибір професії психолога зазвичай відбувається у молодої людини під впливом зовнішніх факторів. Сучасний світ наповнений привабливими прикладами, чи то кіно, де група психологів розкривають один злочин за іншим, чи то шоу-програма, де психолог легко та невимушено роздає поради на всі випадки життя. Проте найчастіше, молода людина обираючи професію психолога навіть не уявляє, що саме вона собою являє, і який власне із напрямів психології варто опановувати. Питання популяризації професій психолога та роз’яснення змісту та їх специфіки на часі.

Психологи вже зрозуміли, що наукова і практична психологія не є тотожними, що жодна з них не може бути зведена до іншої. Адже наукова психологія – це наука про закони й закономірності психічного життя, виникнення й розвитку психіки.

У свою чергу практична психологія – це одна з форм професійної діяльності, що має на меті надання допомоги людині, яка знаходиться у складних життєвих обставинах, шляхом внесення коректив у структуру та зміст ментального життя людини, її взаємини з навколишнім соціальним і природним світом, розглядаючи при цьому особистість з точки зору її індивідуальності, як неповторне соціобіологічне явище.

Різниця між науковою і практичною психологією виявляється передусім на рівні підходу до людської особистості. Наукова психологія у реалізації своїх цілей і завдань займається збиранням наукових фактів, установленням хмизків між окремим явищами та перевіркою надійності віднайдених закономірностей. Основне ж завдання практичної психології – допомога людині психологічними засобами, корекція її особистісних рис і структури особистості, соціальних стосунків, розкриття творчого потенціалу, допомога людині у проектуванні її власного життєвого шляху. Отже підходи до особистості тутрізні: аналітико-статистичний у науковій психології та синтетичний у практичній.

Спроба побудови цілісної взаємоузгодженої системи уявлень про зміст, форми й методи навчання та формування особистості практичного психолога була здійснена під час роботи на концепцією підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів. Концепція розроблена з урахуванням сучасних вимог практики і ґрунтується на ряді положень.

Перше з них: практична психологія – це особливий вид діяльності, який не повністю збігається з академічною психологією, має специфічну методологію та підходи до предмету. Специфіка практичної психології зумовлює й відповідні форми, методи та зміст підготовки практичних психологів, які відмінні від змісту, форм та методів підготовки психологів-викладачів або психологів-дослідників.

Друге, не всякий спеціаліст, який опанував теоретичні засади психологічної науки, здатен працювати в якості практичного психолога. Тому процес підготовки таких спеціалістів має включати не тільки навчання психології, що в принципі достатньо для підготовки викладачів-психологів, а й формування професійно важливих рис особистості майбутнього фахівця. До таких можна віднести психологічну культуру або психологічний світогляд як певний тип життєвої філософії особистості, побудовані на ньому структуру цінностей, спрямованість особистості, розвинуті механізми соціальної перцепції, навички спілкування, нахили та ін..

Найбільшими можливостями у підготовки практичних психологів володіють вищі педагогічні заклади освіти. П’ятирічний курс навчання може забезпечити і якісну теоретичну підготовку, і формування практичних навичок, і професійний, особистісний добір.

На наш погляд, зміст професійної підготовки практичних психологів і соціальних педагогів має бути трирівневим: загальногуманітарна і загальнотеоретична підготовка, вивчення теоретичних і методичних засад та конкретного напряму практичної психології, рівень практичної роботи (ординатури), час оволодіння основними технологіями у межах обраної спеціалізації

Відповідно до кожного рівня підготовки добираються форми та методи, які трансформуються та ускладнюються на кожному наступному рівні. Серед умов ефективності здійсненої підготовки фахівця є чітке уявлення про основні результати навчання та їх зв'язок із майбутньою професійною діяльністю, а також взаємозалежність та взаємоузгодженість всіх рівнів підготовки між собою. 2

Основні особливості підготовки практичних психологів на основі трирівневого підходу відображені в таблиці 1.
Таблиця 1.Зміст, форми, та результати

підготовки практичних психологів.



Рівні


Зміст навчання


Спосіб організації навчального матеріалу

Основні форми навчання


Форми та зміст практики


Основні резуль­тати навчання


І


Основи наукової психології та її галузі


Аналітично-статистичний; основна одиниця - науковий факт, наукова концепція.

Лекційно-лабораторна; самостійна робота з першоджерелами; дослідження.


Монологічна (спостереження, аналіз); науково-дослідна; педагогічна (асистентська)

Система наукових знань; гуманістична спрямованість особистості; навички дослідної роботи; уміння організувати і провести дослідження.

ІІ


Теоретичні основи практичної психології; методика роботи у конкретному

напрямі.


Синтетичний; категорії: жит­тєвий шлях, соціальна активність особистості, життєва перспектива.

Семінари, дискусії, тренінги, обговорення реальних випадків з практики надання психологічної допомоги.


Виробничо-ознайомлювана; переддипломна; монологічна; участь у практичній роботі психолога (спостереження)


Знання теоретичних

основ прак­тичної пси­хології та її окремого на­пряму; професійно важливі риси осо­бистості про­фесіонала.



III

Опанування основними технологіями роботи в

одному з


напрямів психологічної практики.

Індивідуально-

типологічний;

одиниця —

випадок,


життєва

ситуація, життєва проблема.



Аналітично-практичні: практична робота, семінар з аналізу практичного досвіду, професійна рефлексія та ін.

Практична робота під керівництвом спеціалі­ста (орди­натура)



Володіння основними технологіями в одному з напрямів

діяльності


Окремо наголосимо, що підструктура "знання" відіграє важливу роль у підготовці та професійній діяльності практичного психолога. Мало сказати, що спеціаліст повинен володіти певною сумою знань, вони ще мають бути спеціально організованими і мати певну структуру. Основою професійної діяльності психолога, як відомо, є життєва ситуація, в якій опинився клієнт і яку психолог має проаналізувати, оцінити та скоригувати. До такої роботи залучаються усі наявні знання, життєвий і професійний досвід, інтуїція. Зрозуміло, що чим більш ерудований психолог, тим краще. Тому він має здобути широку гуманітарну освіту: історія, культура, філософія, народознавство, релігія, етика, логіка і т. ін., на основі якої стають можливими і формування професійно необхідних рис особистості, і прищеплення професійних знань, умінь та навичок.

Що стосується професійних знань, то вони вбачаються трирівневими. Перший —загальнопсихологічна теоретична підготовка: історія психології, загальна психологія, психофізіологія, психологія особистості та окремі галузі психологічної науки (соціальна, інженерна, вікова та ін.). Другийспеціальна психологічна підготовка. Тут передбачається опанування загальними відомостями про прийоми роботи у певному напрямі практичної психології: шкільній, військовій, економіки та бізнесу, сім'ї та соціальної допомоги населенню тощо. Іншими словами, це знання основ практичної психології. Третій рівеньзнання зі спеціалізації. Це — прийоми та досвід роботи у конкретній техніці (техніках). До таких технік можна віднести: сімейне консультування у школі; діагностику і корекцію взаємин у підрозділі (військова психологія); конфліктологію (управління) та ін. Кожен із рівнів підготовки практичного психолога має відрізнятися від інших специфічним способом організації та подання знань.

Основу першого рівня — загальнонаукового — мають складати ті відомості, що накопичила наукова психологія у вигляді наукових фактів, законів, теорій. Такий спосіб організації матеріалу можна назвати аналітично-статистичним. Це фактично той матеріал, який нині подається майбутнім психологам, учителям, вихователям: аналіз психологічних явищ, опис законів, структура наукових психологічних знань та психологічних наук. Основна форма навчання — лекційно-лабораторна. Результат — сума (система) знань, відомостей, фактів із психології.

Наступний рівень — практична психологія. Він складається із загальних основ практичної психології та науково-методичних основ певного її напряму. Тут повною мірою виявляє себе синтетичний підхід до змісту та організації навчання. На нашу думку, це принципова відмінність практичної психології від наукової. Основним результатом на цьому щаблі навчання має стати сформований "психологічний світогляд" майбутнього спеціаліста. Студент тільки тоді стає справжнім фахівцем, коли починає бачити світ очима психолога. Така особистісна характеристика включає в себе знання умов професійної діяльності людини та її психологічних аспектів, "зануреність" у практичну проблематику, орієнтацію на реконструкцію та розв'язання психологічних проблем інших людей, уміння аналізувати поведінку інших і робити практично значущі висновки.

Третій щабель можна назвати індивідуально-типологічним. Тут знання організуються довкола певної типології життєвих ситуацій особистості з урахуванням сфери її активності та вікових особливостей. Основою навчання тут є життєва ситуація, а результатом — навички і вміння практичної роботи, володіння набором технік, технологій та професійних дій.

Кожен із щаблів психологічної освіти передбачає набуття певної суми теоретичних знань і формування практичних навичок. Ясно, що їх співвідношення будуть різними. Перший рівень можна назвати переважно теоретичним, а третій переважно практичним (прикладним).

Трирівневий поділ змісту психологічної освіти в основному узгоджується з прийнятим у світовому співтоваристві, але й ураховує специфіку розвитку вітчизняної психології.

Сьогодні суспільна практика очікує від практичної психології ефективного розв'язання найрізноманітніших проблем, тому проблема вузької спеціалізації працівників відповідної служби, а отже й освіти, стоїть на часі. Ми маємо досягти такого стану, коли кожний спеціаліст був би дійсно спеціалістом у своїй, хай навіть вузькій, галузі практичної психології. Не так вже й важко бути психологом "взагалі", набагато важче бути психологом-професіоналом, скажімо, у сімейному консультуванні й терапії або з питань формування навчальної діяльності і т. ін.

Якщо говорити про проблему підвищення кваліфікації практичного психолога, то вона має, на нашу думку, два аспекти: вдосконалення в межах своєї спеціалізації та вдосконалення як опанування іншою спеціалізацією. У першому випадку зміст, форми й методи підвищення кваліфікації зумовлюються тими технологіями роботи, якими володіє спеціаліст. У другому організація та зміст удосконалення залежать від того, наскільки близькими є спеціалізація, якою він володіє, і спеціалізація, котру хоче здобути.

Тут мова має йти про два типи підвищення кваліфікації: набуття навичок і досвіду практичної роботи у певній психологічній техніці (соціальній технології); формування навичок методиста (майстра), який уміє не тільки виконувати роботу, а й навчати цього інших (методичний тренінг). Ці типи підвищення кваліфікації мають наслідувати один одного. У разі, коли фахівець змінює спеціалізацію, він має спочатку опанувати її у повному обсязі, пройти так званий клієнтський тренінг, а вже потім підвищувати свою методичну майстерність.

Спеціалізація — це певна сума технологій роботи, які забезпечують діяльність психологічної служби у певному її напрямі. Тому коли спеціаліст опановує нову для себе спеціалізацію, він має навчатися близько двох семестрів. Якщо ж удосконалення здійснюється у межах одного напряму (спеціалізації), то час і форми навчання цілком залежатимуть від змісту й кількості соціальних технологій, що опановуються.



Перепідготовка спеціалістів, яка подекуди іще залишилась, сьогодні вже не відіграє вирішальної ролі у підготовці практичних психологів. У перспективі перепідготовка (здобуття другої вищої освіти) має бути замінена повноцінною фаховою підготовкою спеціалістів із практичної психології і соціальної педагогіки. Головною метою усіх реформацій тут убачається досягнення рівня підготовки "психолога закладу освіти" або "практичного психолога". Відтак зміст, форми і методи перепідготовки мають будуватися таким чином, щоб повною мірою відповідати названим спеціальностям.

Продовжуючи аналіз проблем оволодіння професією фахівця психологічної служби не можна оминути такого важливого питання як розвиток його кар’єри. У соціальній психології та психології професійної діяльності поняття «кар’єра» розглядається як соціальна динаміка розвитку особистості та її поведінкових проявів, що пов’язані із досвідом та активністю у сфері праці протягом людського життя. Професійна кар’єра спеціаліста об’єднує його успіхи на роботі з етапами особистісного розвитку, включаючи всі сфери життя. Критеріями вдалої кар’єри є задоволення життєвою ситуацією (суб’єктивний критерій) і соціальний успіх (об’єктивний критерій). Об’єктивна сторона кар’єри – це послідовність професійних позицій, які займає індивідуум, а суб’єктивна – це те як людина сприймає власну кар’єру, як спосіб її професійного життя і власної ролі в соціумі.

Аналізуючи літературу ми знаходимо наступні трактування видів «кар’єри»: прогресивний (розвиток по висхідній), регресивний (розвиток із спадами і низхідним рухом), лінійний (безперервний послідовний процес розвитку кар’єри), нелінійний (наявність стрибків, перерв, проривів), спіралеподібний (сході процеси кар’єрних ротацій здійснюються на різних ієрархічних рівнях), стагнаційний (застій, коли тривалий час немає змін ні в посаді ні в зарплаті). 3

Найважливішою детермінантою професійного шляху людини є її уявлення про себе, про свою особистість – тобто професійна складова «Я-концепції», яку кожна людина втілює в серію кар’єрних рішень. Однією з ознак розвитку особистості у плані професійної діяльності, якою ці сподівання і потреби визначаються, - є кар’єрна орієнтація. Поняття кар’єрна орієнтація пов’язують з іменем Гулднера (A.W. Gouldner), який у 1957 році запропонував дихотомію кар’єрних орієнтацій «організаційна – професійна». При цьому передбачалось, що особи з організаторською кар’єрною орієнтацією спрямовані на рух в організації по службовим сходам, а особи з професійною кар’єрною орієнтацією – на визнання їх дій і здібностей колегами по роботі. 4 Кар’єрні орієнтації виникають в процесі соціалізації індивіда на основі навчання в початковий період розвитку кар’єри. Вони достатньо стійкі і можуть залишатися стабільними протягом тривалого часу. Ці орієнтації визначаються особистісною концепцією, талантами, спонуканнями, мотивами і цінностями. Ними керується людина обираючи кар’єру. Кар’єрні орієнтації особистості – це вимоги індивіда, які він висуває до себе як професіонала і до обраної ним професійної діяльності.

У 70-х роках минулого століття Едгар Шейн (Е.Н.Shein) запропонував і емпірично обґрунтував «якірну модель» розвитку кар’єри. Ним було розроблено опитувальник для виявлення кар’єрних якорів (“Career Orientations Inventory”), який презентує 8 типів кар’єрних орієнтацій.


  1. Професійна компетентність – орієнтація пов’язана з наявністю талантів і здібностей у певній сфері діяльності. Вона визначає прагнення людини стати майстром своєї справи, домогтися успішності у професійній сфері, здобути визнання свої талантів.

  2. Менеджмент – орієнтація особистості на інтеграцію зусиль інших людей, на управління різними сторонами діяльності виробництва.

  3. Автономія (незалежність) – орієнтація з яскраво вираженою потребою все робити по-своєму, звільнитись від організаційних правил, приписів, обмежень.

  4. Стабільність – орієнтація, обумовлена потребою в безпеці, стабільності, передбачуваності майбутніх подій. Розрізняють два типи стабільності – стабільність місця роботи (гарантований термін служби, гарантована зарплата, велика пенсія), стабільність місця проживання (відмова від підвищення, пов’язаного з ризиком і тимчасовими незручностями).

  5. Служіння – орієнтація, спрямована на реалізацію головних цінностей життя таких, наприклад, як робота із людьми, служіння людству, допомога людям, бажання зробити світ кращим.

  6. Виклик – орієнтація, пов’язана із такими цінностями, як конкуренція, перемога над іншими, подолання перешкод, вирішення складних завдань.

  7. Інтеграція стилів життя – орієнтація на інтеграцію різних сторін способу життя. Прагнення до того, щоб все було збалансовано – і сім’я і кар’єра і саморозвиток.

  8. Підприємництво – орієнтація пов’язана з прагненням людини створювати нове, долати перешкоди, з готовністю до ризику.

Текст методики Е. Шейна в адаптації В.А. Чикер і В.Е. Винокурової міститься в додатку 1.

Існує низка факторів, що впливають на розвиток того чи іншого типу кар’єрної орієнтації. Це психологічний тип особистості, пізнавальні інтереси, нахили, професійна спрямованість, професійна мотивація. Кар’єрна орієнтація допомагає людині реалізувати себе чи само актуалізуватися у професійному плані. Це стає можливим, коли професія обирається відповідно до власних інтересів і здібностей.

Здебільшого ці питання актуалізуються для фахівця вже в процесі трудової діяльності. Проте, вважаємо необхідним розглядати цей аспект саме на початку професійної діяльності.

Сучасні економічні реалії диктують необхідність обираючи професію зважати не тільки на особисті схильності та суспільну корисність майбутньої професії. Невід’ємною складовою будь-якої діяльності є можливість та необхідність самостійного забезпечення людиною потреб існування та якості життя. Відтак, обираючи професію, майбутній фахівець повинен мати бачення та розуміння можливостей джерел, які дає професія та кар’єрний розвиток.

Ми спробували унаочнити та викласти у лінійному часовому вимірі типовий кар’єрний шлях спеціаліста психологічної служби, наприклад практичного психолога, враховуючи законодавчі та нормативні вимоги до процедур підвищення кваліфікації педагогічного працівника (Положення про атестацію педагогічних працівників) 1. Важливим, на наш погляд, є розуміння, що зміна соціального та матеріального статусу спеціаліста у великій мірі залежить від успішності проходження всіх стадій кваліфікаційного зростання.


Вік фахівця

21 рік

26 років

31 рік

36 років

Здобуття відповідної кваліфікації

Спеціаліст

Спеціаліст другої категорії

Спеціаліст першої категорії

Спеціаліст вищої категорії

Отже, випускник вищого навчального закладу, маючи вік 21 рік, який отримав повну вищу освіту за спеціальністю практичний психолог отримує кваліфікаційну категорію «спеціаліст» та приймається на роботу до загальноосвітнього навчального закладу. Для того, щоб піднятись на наступний кваліфікаційний щабель йому необхідно попрацювати до п’яти років на посаді практичного психолога, постійно вдосконалювати свій професійний рівень, оволодіти сучасними освітніми технологіями, методичними прийомами, проявити себе в професійному середовищі, здобути певний авторитет серед учнів, батьків, педагогів. За такої умови та на підставі успішного проходження чергової атестації спеціаліст може отримати кваліфікацію «спеціаліст другої категорії».

Наступний етап професійнокваліфікаційного зростання триває також орієнтовно п’ять років і містить в собі подальше професійне вдосконалення, опанування технологій творчої діяльності, впровадження передового досвіду, розвиток спеціальних професійних навичок та вмінь. У цей період фахівець має пройти обов’язкові курси підвищення кваліфікації на засадах вільного вибору форм навчання, програм і навчальних закладів. Важливим нюансом є той факт, що фахівець може залишатись працювати в тій самій освітній установі, або змінити її, проте на процес атестації це не впливає. Лише у тому випадку, якщо спеціаліст працював на посаді практичного психолога, а потім перейшов на посаду методиста психологічної служби, його кваліфікація як практичного психолога може бути скасована, а наступні атестації прийдеться проходити з початку як методист психологічної служби. Закінчується цей період отриманням кваліфікації «спеціаліст першої категорії».

Проходження атестації спеціалістами першої та другої категорії відбувається на рівні навчального закладу. Атестування на отримання кваліфікації «спеціаліст вищої категорії» відбувається вже на рівні районних відділів освіти.

Період наступного професійного розвитку передбачає опанування інноваційними технологіями та методиками, їх впровадженням та застосуванням, активне продукування нових методів та ідей, застосування нестандартних форм та методів організації навчально-виховного процесу, активну участь у конкурсах фахової майстерності, методичних об’єднаннях тощо. Фахівець також має пройти курси підвищення кваліфікації. За умови виконання всіх вимог, йому присвоюється кваліфікація «спеціаліст вищої категорії», а також у разі відповідного подання може бути присвоєне педагогічне звання «практичний психолог-методист».

Як видно із вищенаведеної таблиці, весь період може складати 15-18 років. Така схематичність трохи спрощує уявлення про кар’єрний розвиток, проте дає можливість розглядати інші варіанти і бути в них більш свідомим та активним діячем власного життя. Хочеться зауважити, що мова йде про типовий шлях, проте, можуть бути різноманітні індивідуальні варіації (наприклад, проходження атестації не через 5 років, а через два).

Отже, професійне становлення працівника психологічної служби системи освіти проходить декілька важливих стадій: опанування основ професії у вищому навчальному закладі, формування професійно важливих рис особистості, побудову уявлення про власний професійний розвиток і кар’єру. Варто пам’ятати, що практична психологія – професійна діяльність, в основі якої є надання допомоги іншій людині, тому фахівець має володіти таким рівнем компетентності та особистісної готовності, щоби завжди виконувався ключовий етичний принцип «не зашкодь!».
Література:


  1. Положення про атестацію педагогічних працівників навчальних закладів та навчально-методичних установ сфери культури. // Офіційний вісник України від 05.12.2011 — 2011 р., № 92,с. 62.

  2. Панок В.Г. Практична психологія.Теоретико-методологічні засади розвитку. Монографія. Чернівці: Технодрук, 2012. – 486 с.

  3. Почєбут Л.Г., Чикер В.А. Организационная социальная психология:Учебное пособие. - СП6: Изд-во «Речь», 2000. - С. 207-212.

  4. Провоторова Н.В. Психологічний аналіз кар’єрних орієнтацій держслужбовців. Електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VKhnpu_psykhol/2009_29/15.html


1.2 Організація професійного розвитку
Проблема організації та змісту професійного розвитку фахівців психологічної служби системи освіти України набуває додаткової актуальності з огляду на збільшення її чисельності, складність організаційно-управлінських структур, які опікуються її розвитком, з одного боку. З іншого – змінюється світ дитинства,кількість та характер проблем, які необхідно вирішувати фахівцям, змінюються вимоги до здатності та готовності практичних психологів, консультантів ПМПК діяти в умовах невизначеності, непевності тощо.

Складність оволодіння професією практичного психолога полягає в тому, що крім набуття знань, практичних навичок та вмінь, за час навчання необхідно здійснити величезну роботу зі становлення власної особистості, оволодіти багатьма соціальними і життєвими компетенціями. Іншими словами, - достатній рівень професійної підготовки майбутнього психолога можливий лише за умови певного рівня розвитку та самореалізації його особистості.

На думку багатьох фахівців психолог фактично є суб'єктом «допомагаючої діяльності» і здійснює допомогу власне собою, оскільки від його індивідуально-особистісних рис і таких якостей як емпатія, безумовне прийняття іншої людини, гнучкість у міжособистісній взаємодії, наполегливість, саморозкриття залежить характер відносин з клієнтом, ступінь впливу на нього та зумовлюється успішність корекційно-терапевтичної роботи в цілому.

У відповідності із вимогами професії до особистості психолога, система організації підготовки майбутнього психолога має включати такі рівні:

– світоглядний, що має на меті формування професійної свідомості майбутніх фахівців. Він повинен також забезпечити засвоєння норм, зразків, правил поведінки, стійкої системи цінностей, яка б відповідала професійному етикетові психолога;

– професійний, що спрямований на оволодіння необхідною системою знань, технологіями практичної діяльності майбутнього психолога, формування його психологічної та загальної культури;

– особистісний, мета якого – формування у студента професійнозначимих якостей особистості, гуманістичної спрямованості, «діалогічності» як центрального її компонента, здатності до професійної ідентифікації. 6

Існує певне протиріччя: професійну підготовку здійснюють зовнішні структури (інститути), а професійне становлення є результатом власного внутрішнього руху. Таким чином, професійний розвиток можна визначити як процес інтеграції зовнішніх впливів (зміст, форми, структури) та внутрішнього руху особистісного становлення та самовизначення людини (реалізація, особистісні смисли, прагнення, мотиви).

Процес становлення особистості професіонала у вітчизняній психології тлумачиться як професіоналізація, яка являє собою цілісний багатокомпонентний процес від вибору професії через її опанування до закінчення професійної (трудової) діяльності. Традиційно виокремлюють чотири основних стадії професіоналізації:


  • Вибір професії;

  • Опанування професії;

  • Соціальна та професійна адаптація;

  • Виконання професійної діяльності.

Термін “професійне становлення особистості” (Є.М. Борисова, Є.А. Клімов, Т.В. Кудрявцева, Т.Н. Щербакова та інші) досить широко застосовується у психології. Вивчення наукової літератури показує, що професійне становлення може бути представлено: за схемою процесу (як тимчасова послідовність ступенів, періодів, стадій зростання особистості фахівця) і за структурою діяльності (як сукупність її способів і засобів, де послідовність їх один за одним має не тимчасову, а цільову детермінацію). Однак уявлення про професійний розвиток психолога не зводиться ані до процесуальних, ані до діяльнісних характеристик. Це є їх сукупність, що пов’язана із особистістю практичного психолога.

В.А.Бодров визначає професіоналізацію як психологічну категорію, яка відображує процес формування специфічних видів трудової активності особистості на основі розвитку та структурування сукупності її професійно орієнтованих характеристик, які забезпечують реалізацію функцій пізнання, спілкування, регуляції у конкретних видах трудової діяльності та на етапах професійного шляху. Можна стверджувати, що професіоналізація – це специфічна форма трудової активності особистості, яка реалізується протягом професійного етапу життєвого шляху, яка віддзеркалює процес її соціалізації..

На підставі повноти професійного досвіду та особливостей його використання виокремлюють наступні стадії професіоналізації особистості у циклі оволодіння людиною однією професією (Е.А.Клімов) 3.

Оптант(фаза оптації) – потенційний суб’єкт праці. Людина стурбована питаннями вибору або змушеної зміни професії та робить цей вибір. Точних хронологічних меж тут не має, оскільки вікові особливості задаються ні тільки фізіологічними, але й багатоаспектними умовами культури. Типові проблеми цього етапу – прийняття рішень в ситуації невизначеності, вибір не тільки професії, а й способу життя, пов’язаного із професією.

Адепт(фаза адепта) – людина, що навчається у професійному навчальному закладі, опановує основи професійних знань та вмінь, а також інтеріоризуючий систему професійних цінностей. В залежності від професії це може бути й довготривалий й короткочасний процес (наприклад, простий інструктаж). Типові проблеми – оптимальне засвоєння програм навчання, вибір спеціалізації, накопичення первинного професійного досвіду, орієнтація у можливостях працевлаштування.

Адаптант(фаза адаптації) – людина, що знаходиться на початку самостійної професійної діяльності, повинен пристосуватись до трудового колективу, організаційної культури закладу (соціальна адаптація), складності професійних завдань (професійна адаптація), професійній ролі, її включенню до системи особистісних смислів, мотивів, потреб (особистісна адаптація).

Інтернал(фаза інтернала) – людина, яка засвоїла професійні завдання середнього рівня складності. Цей етап може тривати доволі довго і не досягти наступного рівня (майстра), оскільки не всі люди здатні та прагнуть вирішувати складні завдання.

Майстер( фаза майстерності) – людина, яка оволоділа вершинами професійної майстерності, вміє виконувати найскладніші професійні задачі. На цій стадії ймовірні проблеми професійного розвитку, кризи, протиріччя, прояви професійної дезадаптації.

Авторитет(фаза авторитета) - людина, яка досягла вищого рівня майстерності, але, окрім цього, має лідерські здібності, вміє переконувати, впливати на інших.

Наставник(фаза наставництва) – людина, яка володіє вершинами майстерності та має потребу передавати свій досвід іншим людям, реально здійснює функції вчителя, інструктора по відношенню до інших працівників.

Специфіку професійного розвитку, властиву педагогічній діяльності виділяє А.К.Маркова. Зокрема, вона вважає, що у педагогічних професіях поняття професіоналізму тісно пов’язане із поняттям педагогічної майстерності. Можна виділити декілька рівнів:

- репродуктивний – рівень, на якому педагог вміє переказати іншим те, що знає сам і те, як знає сам;

- адаптивний – коли педагог вміє передавати навчальну інформацію, враховуючи особливості учнів;

- локально моделюючий – педагог, який вміє не тільки передавати та трансформувати інформацію, а й моделювати систему знань з окремих питань;

- системно моделюючий знання – на цьому рівні вміє моделювати систему діяльності, формуючий систему знань із своєї дисципліни;

- системно моделюючий діяльність, згідно якої педагог вміє модулювати систему діяльності, яка в свою чергу формує в учнів необхідні властивості.4

Якщо адаптувати запропоновану модель до професійної діяльності практичного психолога, то її можна охарактеризувати наступним чином:

Репродуктивний рівень – відтворення (застосування) прийомів та технік за зразком. Наприклад, проведення діагностичних процедур за відомими методиками.

Адаптивний рівень – добір та застосування прийомів та технік з урахуванням запиту та особливостей клієнта (клієнтів).

Локально моделюючий – формування власних технологій в окремих видах діяльності (наприклад, розробка техніки проведення групової роботи з профілактики здорового способу життя).

Системно моделюючий діяльність – формування системи роботи практичного психолога, яка враховує специфіку навчального закладу, особливості його проблематики та забезпечується власними техніками та технологіями.

Опанування вищезгаданих рівнів професійної майстерності великою мірою залежить від цілеспрямованого розвитку професійних здібностей. В процесі професіоналізації загальні здібності особистості наповнюються професіональним змістом та перетворюються таким чином у професійні. Останні починають з’являтись тільки тоді, коли діяльність, що пов’язана із загальними здібностями, наповниться професійнотехнологічним змістом і цей зміст буде різним для різних професій.

В сучасній психології намітилась тенденція ототожнювати поняття професіоналізму та компетентності. Проте, професіоналізм як найвищий рівень виконання діяльності забезпечується окрім компетентності також професійною спрямованістю та професійно важливими якостями.

Зрозуміло, що на різних етапах професіоналізації домінуючими виявляються різні групи якостей, при цьому спостерігається гетерохронність (не збіг у часі) розвитку загальних та професійних здібностей. Так, наприклад, для педагогічних професій на перших етапах професіоналізації провідними виступають пам'ять, мислення, комунікативні здібності. Найменший рівень розвитку (відносно до інших) мають емпатія, оперативне мислення. Наступна стадія професіоналізації педагога характеризується рівномірним розвитком всіх якостей. А вже на третьому етапі емпатія, оперативне мислення, відповідальність набувають провідного значення.

Ефективне вирішення психологом-практиком різноманітних професійних завдань, як показують дослідження Н.І. Пов’якель, значною мірою залежить від наявності та рівня сформованості професійно важливих особистісних рис і якостей (адекватність і сталість самооцінки, сензитивність, емпатійність, фрустраційна толерантність, відсутність хронічних внутрішніх особистісних конфліктів, які обумовлюють проекції, неадекватні психологічні захисти тощо), що дають змогу займатися насамперед запитами і станом клієнта, а не стверджуватися за рахунок клієнта, не відволікатися під час роботи з клієнтом на свої психічні стани і переживання.6

Як зазначає О.Ф. Бондаренко, професія психолога вимагає від свого представника перш за все цілком визначеної особистісної роботи: відпрацювання власних емоційних i змістових проблем, оволодіння певною культурою самоаналізу та особистісної рефлексії, усвідомлення у більш повному обсязі своїх власних особистісних, моральних, культурних, когнітивних i глибинних цінностей, без співставлення з якими практика психологічної допомоги не може бути професійною. Професіоналізм психолога-практика потребує формування власної особистісної готовності до діяльності, інакше актуальний матеріал взаємодії з клієнтом може бути сприйнятий спотворено на емоційному та когнітивному рівнях. Дійсно, важко i навіть неможливо уявити собі професійного психолога – консультанта незрілим, нездатним інтегрувати в собі різноманітні цiнностi світу, обтяженим власними особистісними чи екзистенцiйними конфліктами, або таким, що нав'язує свою концепцію світу клiєнтовi. 2

У процесі діяльності практичному психологу потрібно формувати інноваційний потенціал власної особистості. Інноваційним потенціалом психолога є сукупність соціокультурних і творчих характеристик його особистості, готовність до удосконалення власної професійної діяльності, що є бажання і можливості розвивати свої інтереси, уявлення, здатність шукати і знаходити власні шляхи оптимізації процесу психологічної допомоги особистості. Високий рівень розвитку інноваційного потенціалу психолога-практика є однією з найважливіших умов його професійного становлення.

За критерієм творчості психолог – це людина індивідуально-творчого стилю життя, який властивий особистостям з виразними особистісними характеристиками, адекватною, іноді навіть високою самооцінкою, людям цілеспрямованим, з розвинутими і різноманітними потребами й інтересами, що здатні приймати нетривіальні рішення, добре адаптуються в новому середовищі, не втрачаючи своєї самобутності. А це можливо за умови продуктивного впливу психологічних знань на професійну діяльність таких чинників: професійна практика обумовлюється специфічною для неї комбінацією переконань, знань та навиків; професійне знання може мати не тільки науковий характер: накопичення емпіричного досвіду в процесі розвитку ряду категорій областей знань може значно випереджати концептуалізацію цього досвіду; процес здобуття любого знання має спіралеподібний характер і складається із взаємопов’язаних між собою процесів – досвіду, збору інформації, концептуалізації, тестування (верифікації), конкретизації та комунікації; критерієм рівня розвитку професіоналізму в конкретній області є степінь інтегрованості професіонального досвіду; у створенні системної теорії професійної діяльності теоретики і практики можуть використовувати різні теорії, гіпотези, поняття, конструкти, моделі та аналогії, якщо дотримується відповідність розробок загальним професійним цінностям та усвідомлюються границі конкретних теорії, гіпотези, поняття, конструкта і моделі, які використовуються або створюються, а також усвідомлюється природа метафор або аналогій, що використовуються.

К. Роджерс, у свою чергу, виокремив три найсуттєвіші якості особистості психолога-консультанта, які потрібні для ефективної взаємодії з клієнтом: щирість, безумовне прийняття іншої людини, здатність до емпатичного розуміння. До даного переліку можна додати слова, у свій час сказані про психолога-консультанта відомим спеціалістом у цій галузі Р. Меєм. Він писав, що консультант-психолог має вміти привертати до себе людей, вільно почувати себе у будь-якому товаристві, бути здатним до емпатії. Головне у справжнього психолога-консультанта – це “доброзичливість і бажання зрозуміти клієнта, допомогти йому побачити себе з кращої сторони і усвідомити свою цінність як особистості ” (К. Роджерс).

Продовжуючи аналіз професійного розвитку фахівця психологічної служби варто звернути увагу на феномен «професійної компетентності психолога», дослідженню якої присвячено чимало наукових праць.

А.А. Деркачем та Л.Г.Лаптевим було розроблено акмеографічний підхід до опису професійної компетенції практичного психолога. Вважаючи професійну компетентність стрижнем конкретної діяльності, автори виділяють наступні рівні:

- здатність успішно виконувати професійну діяльність;

- готовність до стабільної продуктивної праці;

- професійна майстерність у реалізації функцій та обов’язків;

- творче оволодіння дослідницько-інноваційним стилем професійної діяльності.

В результаті досліджень Т.Ю.Базаров узагальнив три типи професійної компетентності, що обумовлюють ефективність діяльності практичного психолога: методичну, соціальну та організаційну.

Методична компетентність містить володіння спеціальним професійним інструментарієм – технологіями, методами та техніками дослідження особистості, групової динаміки, між групової взаємодії, організаційної поведінки.

Соціальна компетентність розглядається як соціальна зрілість особистості психолога-практика, наявність у нього навичок ефективної взаємодії з іншими людьми, вирішення міжособистісних та між групових конфліктів, впливу на партнерів тощо.

Виокремлення організаційної компетентності пов’язано, передусім, із специфікою діяльності практичного психолога, яка має суттєву проектну складову (що передбачає вміння визначати цілі практичної діяльності, планування їх досягнення), а також суттєво пов'язана із організацією групової роботи та взаємодії із партнерами. 1

Як вже зазначалось вище, професійний розвиток фахівця – це складний багатоаспектний процес, який містить в собі опанування професійних знань, навичок, розробку індивідуальних технік та технологій, формування індивідуального професійного стилю, розширення кола професійних можливостей за рахунок розвитку особистісних якостей. Серед іншого важливу роль у ефективній професіоналізації відіграють ще два аспекти: психологічна готовність до професійної діяльності та здатність запобігати (долати) професійні кризи.

На визначній ролі психологічної готовності до професійної діяльності наголошували у своїх працях М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович, Л.М.Карамушка, Л.В.Кондрашова, С.І.Шкіль, В.О.Моляко. Психологічну готовність до управлінської діяльності Л.М.Карамушка пропонує розглядати як сукупність чотирьох компонентів: когнітивного, мотиваційного, операційного та особистісного.



Рисунок 1.Структура психологічної

готовності до професійної діяльності




Дещо іншу структуру психологічної готовності презентують В.ОМоляко та М.Л.Смульсон, акцентуючи увагу на складності виду діяльності. Вона містить наступні компоненти:

  • мотиваційні (потреба успішно виконувати поставлене завдання, інтерес до діяльності, прагнення домогтися успіху і показати себе з кращого боку);

  • пізнавальні (розуміння обов’язків, трудового завдання, оцінка їх значущості для досягнення кінцевих результатів діяльності і для себе особисто, уявлення ймовірних змін обстановки тощо);

  • емоційні (почуття професійної та соціальної відповідальності, впевненість в успіху, наснага);

  • вольові (управління собою, мобілізація сил, зосередження на завданні, подолання сумнівів й страху). 5

Отже, професійній розвиток практичного психолога, нерозривно зв’язаний із його практичною діяльністю, постійно перебуває у зв’язку із іншими видами діяльності психолога, його повсякденним спілкуванням, особистісним розвитком і результатами сукупної праці. З урахуванням цих зв’язків і показників можливо проаналізувати основні складові професійної компетентності психолога, що необхідні для його продуктивної діяльності. Цей підхід відрізняється від існуючих дотепер тим, що вводяться поняття механізм професійного розвитку й стадій професійного росту практичного психолога, розглядаються механізми становлення й формування розвитку професійної компетентності.

Такий підхід, дозволив розробити модель професійного розвитку практичного психолога.6

В цілому професіонала характеризує, що він:


  • опановує норми професії в мотиваційній й операційних сферах;

  • результативно й успішно з високою продуктивністю здійснює свою трудову діяльність;

  • дотримуючись високих стандартів, досягаючи майстерності, володіє розвиненим професійним цілепокладанням;

  • самостійно будує сценарій свого професійного життя;

  • стійкий до зовнішніх перешкод, прагне до розвитку своєї особистості;

  • індивідуальними засобами професії збагачує досвід оригінальним творчим внеском;

  • сприяє підвищенню соціального престижу даної професії в суспільстві, інтересу до неї;

  • конкурентоздатний у своїй сфері діяльності.

Навчаючи людей самостійно вирішувати свої проблеми, психолог піднімає тим самим суспільну свідомість на новий рівень; він використовує свої професійні та особистісні можливості, щоб впливати на зростання самосвідомості конкретної особистості. Реалізувати цю місію може тільки особистісно зріла людина, внутрішньо і професійно підготовлена до вирішення професійних завдань, які стоять перед нею.
Література:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка