Інформації зацікавленими особам забезпечується через аудиторський висновок, про що свідчить віковий досвід зарубіжних країн, а також робота вітчизняних аудиторів




Сторінка1/3
Дата конвертації18.04.2016
Розмір0.52 Mb.
  1   2   3


ВСТУП
Розвиток України на сучасному етапі характеризується становленням ринкової економіки, її інтеграцією у систему міжнародних економічних відносин. До розвитку економіки залучаються зовнішні та внутрішні інвестиції, кредити проводяться емісії цінних паперів, іде роздержавлення власності та приватизація майна. Учасники таких процесів потребують достовірної та неупередженої інформації про фінансово-майновий стан, перспективи розвитку та фінансову стабільність суб’єктів господарювання, нарахування дивідендів. Подання достовірної та неупередженої інформації зацікавленими особам забезпечується через аудиторський висновок, про що свідчить віковий досвід зарубіжних країн, а також робота вітчизняних аудиторів.

Аудит для України має досить важливе значення. Він виник у відповідь на зростання попиту на аудиторські послуги. На сьогоднішній день, так я країна стоїть на порозі євро-відносин, досить важливо, щоб усі галузі, в тому числі облік та економіка, були організовані на належному рівні, належним чином повинні бути встановлені аспекти діяльності підприємств, установ, організацій. Для забезпечення високого рівня діяльності суб’єктів господарювання, необхідно регулярно та досконало здійснювати їх перевірку, а саме—аудит, який має проводитися на найвищому рівні. Тому, на сьогоднішній день, тема курсової роботи в розрізі досліджуваних питань є надзвичайно актуальною і вимагає подальшого дослідження.

Наявність у народному господарстві України (як і будь-якої іншої країни) установ та організацій, що утримуються за рахунок державного бюджету об’єктивно обумовлена. Значна частина соціально-культурних та інших потреб, серед яких: наука, культура, охорона здоров’я, освіта, правове забезпечення держави, армія та інше може повноцінно існувати лише за рахунок коштів відповідного бюджету.

Метою курсової роботи є систематизація, закріплення і розширення набутих теоретичних знань, практичних навичок організації та проведення контрольно-ревізійних дій, перевірка вміння застосувати ці знання для оцінки постановки контролю господарської діяльності даної установи і розробка пропозицій щодо його удосконалення , розвинути навички самостійної роботи, використання отриманих знань з організації і методики наукових досліджень у вирішенні проблем, поставлених у курсовій роботі.

Під час виконання курсової роботи слід вирішити такі завдання:

- розширити і закріпити набуті теоретичні знання з дисципліни „Організація і методика аудиту”;

- розвинути навички самостійної роботи при формуванні і вирішенні проблем, поставлених у курсовій роботі;

- ознайомитись з організацією, методикою і технікою здійснення внутрішнього контролю на прикладі конкретної бюджетної установи ;

- описати методику здійснення аудиторської перевірки видатків Управління державного казначейства у Зарічненському районі;

- документувати процес здійснення аудиту та його результатів.

При написанні курсової роботи використані нормативно-правові акти, спеціалізована література та дані первинного, аналітичного та синтетичного обліку, фінансова звітність установи, на прикладі якої здійснено аудит обраної категорії.

Управління державного казначейства у Зарічненському районі Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області (далі Управління, або УДК) утворене в результаті реорганізації управління Державного казначейства України у Рівненській області шляхом його перетворення в Головне управління Державного казначейства у Рівненській області. УДК є відокремленим структурним підрозділом без статусу юридичної особи.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, нормативно-правовими актами (наказами розпорядженнями) Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області, Положенням про управління, затверджене наказом Головного управління №35 від 20.10.2006 року за погодженням голови Державного казначейства України. Управління має самостійний баланс, відокремлений кошторис структуру і штатний розпис затверджений головою Державного казначейства України та утримується за рахунок коштів державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання Головного управління Державного казначейства України у Рівненській області.

Основними завданнями, згідно затвердженого положення, Управління є: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, інших клієнтів казначейства; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, реєстрації зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями; в межах своїх повноважень здійснення контролю за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевого бюджетів.

Виконання вищезазначених завдань здійснюється апаратом установи граничною чисельністю 15,5 штатних одиниць.

Управління здійснює свою діяльність в орендованому приміщенні за адресою вул. Грушевського, 2, смт. Зарічне, Рівненської області. Щодо структурної організації, то для забезпечення безперервної та систематичної роботи, усі функції та завдання розподілені в установі між такими відділами: відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності, відділ доходів, відділ видатків, відділ комп’ютеризації та автоматизації обробки даних.

Курсова робота складається з чотирьох розділів. В розрізі теоретичної та практичної частини аудиту певних категорій. А саме розділ 1 «Завдання та інформаційну базу аудиту резервного капіталу», містить інформацію про загальні та конкретні завдання аудиту резервного капіталу, джерела інформації для проведення аудиту та перелік необхідних даних. Така інформація систематизована у вигляді таблиць. Розділ 2 «Визначення та оцінка системи внутрішнього контролю» містить теоретичні основи, характеристику та оцінку кожної складової частини системи внутрішнього контролю досліджуваної установи. Наводиться характеристика особливостей системи контролю при здійсненні обліку видатків бюджетної установи. Розділ 3 «Методика аудиту» представляє методику проведення аудиторської перевірки собівартості реалізованої продукції та програму аудиту дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом. Розділ 4 «Аудиторські процедури відносно достовірності показників звітності» являє собою практичні основи здійснення аудиторської перевірки на прикладі аудиту видатків бюджетної установи. В даному розділі наведено результати практичного виконання процедур аудиту в розрізі формальної, арифметичної, перевірки за змістом та зустрічної перевірки показників фінансової звітності бюджетної установи на прикладі Управління Державного казначейства у Зарічненському районі.

Тема курсової роботи в розрізі досліджуваних питань за розділами є достатньо висвітленою в ряді спеціалізованих підручників, посібників, монографій. Над вищевказаними питаннями працювали такі вчені: доценти, кандидати економічних наук, як Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Шатковська Л.С., Давидов Г.М., Білуха М.Т., Дорош Н.І., Бутинець Ф.Ф. та інші.

1. ЗАВДАННЯ ТІНФОРМАЦІЙНА БАЗА АУДИТУ РЕЗЕРВНОГО КАПІТАЛУ

Власний капітал—загальна вартість засобів підприємства, які йому належать на правах власності й використовуються ним для формування його активів. Такі активи формуються за рахунок інвестованого в них власного капіталу і є чистими активами підприємства. До власного капіталу належить: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал.

В цілому резервний капітал слід означати як суму резервів, створених підприємством відповідно до чинного законодавства або статутних документів.

Аудит власного капіталу в тому числі резервного капіталу проводиться з метою підтвердження аудиторським висновком інформації про власний капітал, його структуру та зміни у власному капіталі, що сталися протягом звітного періоду, а також надання висновку щодо ступеню впливу та значимості таких змін для підприємства та його діяльності.

У товаристві створюється резервний капітал у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше як 25% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу визначається установчими документами, але не може бути менше від 5% суми чистого прибутку.

При перевірці правильності відображення інформації про стан та рух коштів різновидів власного капіталу в бухгалтерському обліку необхідно керуватися Інструкціями про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Зміст і форма фінансової звітності про власний капітал визначні Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал».

Проводячи аудит власного капіталу на відповідність чинному законодавству, аудитор перевіряє законність відображеної в установчих документах та фінансовій звітності інформації про стан і рух коштів власного капіталу стосовно його елементів: статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого капіталу, нерозподілених прибутків (непокритих збитків).

Національні стандарти аудиту визначають усі організаційні питання проведення аудиту, етичні та методологічні принципи, яких повинні дотримуватися аудитори при проведенні аудиту.

Дотримання вимог Національних стандартів дає змогу аудитору провести аудит якісно і довести, в разі необхідності, що ним не було допущено недбальства у роботі.

Таблиця 1.1
Конкретні завдання аудиту резервного капіталу

Загальні завдання аудиту

Конкретні завдання аудиту

Наявність

резервний капітал дійсно сформований і відображений у пасиві балансу підприємства;

Права і зобов’язання

перевірити право власності на власний капітал, в тому числі резервний; переконатися, що внески до статутного капіталу здійснені в межах власності засновників; перевірити установчі документи підприємства, в яких зазначається початковий розмір резервного капіталу та розміри щорічних відрахувань;

Оцінка

перевірити правильність відображення початкового резервного капіталу, оцінки наявного резервного капіталу та правильність щорічного нарахування відповідно до П(С)БО12; оцінка стану та руху коштів резервного капіталу

Факт події

нарахування резервного капіталу відображено у відповідних регістрах обліку

Повнота обліку

перевірки повноти нарахування початкового резервного капіталу та щорічних донарахувань; повноти відображеної в установчих документах та фінансовій звітності інформації про стан і рух коштів резервного капіталу; перевірка дотримання передбаченого законодавством розміру щорічних відрахувань до резервного капіталу, повноти відображення операцій на бухгалтерських рахунках;

Подання і розкриття інформації у звітності

перевірка факту, що резервний капітал, який належить підприємству, правильно відображений у звітності

Перевірці піддають інформацію про власний капітал, яка відображена у фінансовій звітності, Головній книзі, регістрах аналітичного та синтетичного обліку, в первинних документах та інших джерелах інформації.

Проте рамки аудиту резервного капіталу не обмежуються лише інформацією, яку надають бухгалтерський облік і фінансова звітність. З метою якісного проведення аудиту резервного капіталу в обов’язковому порядку досліджуються ряд інших документів. Джерела інформації резервного капіталу доцільно систематизувати у вигляді таблиці за видами документів. Такий розподіл подано у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2


Джерела інформації для аудиту резервного капіталу

Нормативні документи

«План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій» від 30.11.99; (балансовий рахунок резервного капіталу 43 «Резервний капітал»); П(С)БО 12, П(С)БО 5; Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку; Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу АТ, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 08.04.98р. № 44 , зареєстрованого у Мін.юстиції України 27.10.2000г. під № 753/4974, Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91р. № 1576-XII

Форми фінансової звітності

Звітність за початковий період діяльності суб’єкта господарювання після державної реєстрації; річна звітність, а саме: форма 1 «Баланс»,пасив, розділ І «Власний капітал» (рядок 340); Ф.4. «Звіт про власний капітал» (графа 7); Ф.5. «Примітки до фінансової звітності »;

Первинні документи

Довідки бухгалтерії; виписки банку

Регістри аналітичного та синтетичного обліку

Журнал 7; головна книга

Інші документи

Статут суб’єкта господарювання; установчий договір; патент для суб’єктів малого підприємництва; протоколи зборів засновників; свідоцтво про державну реєстрацію; документи, пов’язані з приватизацією та акціонуванням підприємств; документи, що підтверджують право власників на майно, яке вноситься в оплату придбаних ними акцій при державній реєстрації товариства за участю державних чи муніципальних підприємств; зареєстровані зміни до установчих документів; реєстр акціонерів; рішення Ради директорів або правління; внутрішнє положення; документи, які підтверджують внесення часток засновників до статутного капіталу; ліцензії, дозволи на певні види діяльності; накази і розпорядження виконавчої дирекції; звітність за початковий період діяльності суб’єкта господарювання після державної реєстрації; рішення зборів учасників

Рахунок 43 «Резервний капітал» призначено для узагальнення інформації про стан та рух резервного капіталу підприємства, створеного відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. За кредитом рахунку 43 відображається створення резервів, за дебетом—їх використання. Сальдо цього рахунка відображає залишок резервного капіталу на кінець звітного періоду. Аналітичний облік резервного капіталу ведеться за його видами та напрямками використання.

Таблиця 1.3

Клієнт УДК у Зарічненському районі Аудиторська фірма «Аваст»

Період перевірки 01.01.08 по 31.12.08 Аудитор (асистент) Панчук О.М.

Номер (шифр документа) 1.3.

Перелік інформації, що належить до отримання

при перевірці резервного капіталу

№ з/п

Перелік необхідних даних

Інформація по підприємству

Джерело інформації

1

Дані за звітністю за початковий період діяльності суб’єкта господарювання після державної реєстрації; рішення зборів учасників







2

Суми резервного капіталу, відображені у звітності за звітний період.







3

Адекватність методів нарахування та щорічного донарахування резервного капіталу







4

Перелік джерел формування прибутку, використовуваного у нарахуванні резерву сумнівних боргів







5

Дані по сумах руху коштів резервного капіталу







6

Напрямки використання сформованого резервного капіталу







7

Елементи системи внутрішнього контролю за порядком формування та правильності відображення в обліку резервного капіталу







Складено аудитором Панчук 15.01.08

підпис дата

2. ВИВЧЕННЯ ТА ОЦІНКА СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНРОЛЮ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА У ЗАРІЧНЕНСЬКОМУ РАЙОНІ

2.1. Характеристика системи внутрішнього контролю Управління державного казначейства у Зарічненському районі

Однією з функцій управління окремим суб’єктом є внутрішній контроль, суб’єкти якого здійснюють порівняння планових та фактичних значень параметрів, проводять аналогію з зовнішнім економіко-правовим середовищем, виявляють відхилення для суб’єкта господарювання, виявляють фактори, що викликали відхилення, а також визначають ступінь їх впливу, проводять підготовку інформаційної бази для прийняття інформаційних рішень. Внутрішній контроль—процес, який забезпечує відповідність функціонування конкретного об’єкта прийнятим управлінським рішенням і направлений на успішне досягнення поставленої мети. Основною метою системи внутрішнього контрою є об’єктивне вивчення фактичного стану справ у суб’єкта господарювання, виявлення та попередження тих факторів, і умов, які негативно впливають на виконання прийнятих рішень і досягнення поставленої мети та доведення цієї інформації до управління.

Структура системи внутрішнього контролю в Управлінні Державного казначейства у Зарічненському районі має стандартизований вигляд, який доцільно подати у вигляді рисунку 1.




Рис. 1.1 Структура системи внутрішнього контролю підприємства
Щодо внутрішніх факторів, то вони мають значний вплив на діяльність установи. Томі варто розглянути значення кожного з них зокрема.

Філософія та стиль управління: керівництво Управління Державного казначейства у Зарічненському районі в особі начальника здійснює регулярний контроль над веденням облікових та інших операцій, мають місце щотижневі наради з питань організації діяльності, обговорення вже здійснених процедур, виправлення помилок та надання інформації про нововведення в галузі бюджетного обліку. Саме завдяки такій організації діяльності вдається уникнути багатьох звичних помилок та запобігти викривленню інформації в поточних та звітних облікових документах.

Організаційна структура установи має такий вигляд:

Така організаційна структура не лише дає змогу належним чином виконувати покладені на них функціональні обов’язки, але й здійснювати підпорядкований контроль діяльності одних штатних одиниць іншими, вище стоячими. Розподіл обов’язків здійснюється відповідно до розподілу за відділами установи. Начальники відділів складають посадові інструкції на кадровий склад відділу, керуючись Положенням про відділи. Відповідно начальник управління складає посадові інструкції на начальників відділу, керуючись положенням про Управління. В свою чергу заступник начальника-головний бухгалтер складає посадові інструкції на головного спеціаліста та головного казначея, які не є підвіддільними штатними одиницями.

Для висвітлення результатів діяльності за звітний рік установа складає такі форми звітності:


  • форма №1 «Баланс»;

  • форма 2Д «Звіт про надходження та витрачання коштів загального фонду»;

  • форма № 5 «Звіт про рух необоротних активів»;

  • форма № 6 «Звіт про рух матеріалів і продуктів харчування»;

  • форма № 7Д, 7М «Звіт про заборгованість за бюджетними коштами»;

  • форма № 9 «звіт про результати фінансової діяльності»;

  • форма № 15 «звіт про недостачі та крадіжки грошових коштів та матеріальних цінностей в бюджетних установах»;

  • пояснювальна записка до річного фінансового звіту.

Облік ведеться частково комп’ютеризовано за допомогою відповідних програм для обліку у бюджетних установах.

Процедури контролю в Управлінні Державного казначейства у Зарічненському районі представлені такими складовими, як: інвентаризація, санкціонування, обмеження доступу до активів, розподіл обов’язків, робочий план рахунків.

Інвентаризація проводиться на підставі наказу начальника управління, перед складанням річної фінансової звітності. Проводиться інвентаризація необоротних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, дебіторської та кредиторської заборгованості, бланків суворої звітності. З них матеріальні рахунки інвентаризуються станом на 01.12.звітного року а грошові кошти на 01.01.року наступного за звітним.

Санкціонування: облік коштів, розрахунків, інших активів проводиться згідно з Бюджетним кодексом України, Законом України «про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до інструкцій, затвердженими наказами Державного казначейства №61, нормативними документами та внесеними змінами до них. Так як установа здійснює операції з коштами, то кожна операція регламентована тим чи іншим наказом, розпорядженням вищестоящих інстанцій.

Обмеження доступу до активів: в установі укладено договір про матеріальну відповідальність. Зберігання активів знаходиться під відповідальністю матеріально-відповідальних осіб. Такі договори заключні практично зі всіма працівниками окремо.

Несумісність обов’язків. Таку особливість було передбачено, а виникнення попереджено посадовими інструкціями. Відповідальність за здійснення облікових операцій покладено на відповідних осіб, які мають право підпису документів. Право першого підпису і право банківських документів надано начальнику управління, а право другого підпису – головному бухгалтеру. Таку відповідальність на вищевказаних осіб покладено згідно Положення про управління і посадової інструкції, яка розроблена відповідно до Положення про головного бухгалтера.

Робочий план рахунків установи дещо відмінний від плану рахунків усіх бюджетних установ. Наведений у додатку .
2.2 Стан внутрішнього контролю за формуванням та обліком видатків

Опис системи обліку і внутрішнього контролю операцій по здійсненню видатків на відрядження Державного казначейства у Зарічненському районі

Видача готівки проводиться на витрати, пов’язані зі службовими відрядженнями (підвищення кваліфікації) з дотриманням вимог постанови КМУ «Про норми відшкодування в межах України та за кордоном» зі змінами.

Посвідчення про відрядження видаються працівникам згідно наказу управління, де вказуються дані щодо мети відрядження та підстави, реєстрація посвідчення про відрядження проводиться в журналі обліку працівників, які вибули у відрядження, де зазначається номер наказу на відрядження, термін відрядження.

Видатки по КЕКВ 1140 «Видатки на відрядження» проводяться в межах кошторисних призначень. Розрахунки по підзвітних коштах проводяться через карткові рахунки. Перерахування коштів на відрядження проводиться на підставі платіжних доручень на карткові рахунки працівників управління.

Списання підзвітних сум здійснюється на підставі авансових звітів, затверджених начальником управління і поданих в межах встановлених термінів. Здача авансових звітів у бухгалтерію управління проводиться у терміни та згідно з нормами відшкодування, визначеними вищевказаною постановою.

Для докладнішого вивчення процедур внутрішнього контролю установи варто подати анкету вивчення процедур контролю операцій, які наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Клієнт УДК у Зарічненському районі Аудиторська фірма «Аваст»

Період перевірки 01.01.08 по 31.12.08 Аудитор (асистент) Панчук О.М.

Номер (шифр документа) 2.1.

Опитувальний листок (анкета) з внутрішнього контролю

видатків Управління державного казначейства у Зарічненському районі



Питання

Наявність так (ні)

Результати аудиту

1

2

3

4

1.

Чи складений кошторис доходів та видатків в межах доведених лімітів?

Так




2.

Чи затверджені кошторисні видатки вищестоячою керівною особою?

Так




3.

Чи відповідають асигнування загального фонду бюджету затвердженим?

Так




4.

Чи підтверджені видатки в розрізі кожного коду економічної класифікації відповідними розрахунками?

Так




1

2

3

4

5.

Чи включені до складу видатків видатки , передбаченні чинним законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи?

так




6.

Чи не перевищують фактичні видатки кошторисних призначень?

Так




7.

Чи відповідають касові видатки відповідному фінансуванню?

Так



3. МЕТОДИКА АУДИТУ

3.1. Методика аудиту собівартості реалізованої продукції

Аудит виробничої діяльності підприємства є найважливішою і, водночас найскладнішою частиною аудиторської перевірки. Одним з основних показників роботи будь-якого підприємства є випуск продукції та її собівартість.

Останній показник залежить від багатьох чинників, на яких повинен зосередити увагу аудитор.

На етапі ознайомлення необхідно вивчити організацію виробництва і технологіч­ного процесу на підприємстві, умови роботи.

Вивчення організаційно-технологічних особливостей клієнта.

Перед початком перевірки в першу чергу аудитор повинен ознайомитися з орга­нізаційними і технологічними особливостями виробництва, видами продукції, що випускається, ресурсами, що використовуються підприємством.

Під організаційними особливостями необхідно розуміти етапи проходження техноло­гічного процесу від одержання сировини та матеріалів зі складу до здавання на склад го­тової продукції після проходження відділу технічного контролю. При цьому аудитор вив­чає документальне оформлення руху сировини, напівфабрикатів з одного цеху до іншого, як здійснюється контроль за збереженням і раціональним використанням сировини.

Технологічні особливості залежать від типу обладнання, яке використовується, наскільки це обладнання завантажене роботою — як повно використовується його потужність. Важливо звернути увагу на правильність застосування норм на списан­ня сировини та матеріалів.

Слід мати на увазі, що при багатьох технологіях ці норми залежать від типу обладнання. Також необхідно перевірити відповідність наявного обладнання тому, яке відображене в бухгалтерському обліку. Шляхом спостереження аудитор може пе­ревірити час використання обладнання протягом доби. Перевіркою витрачання електроенергії за лічильниками розрахунковим шляхом можна встановити, скільки обладнання працювало фактично і зіставити одержані дані з даними обліку.

Таким чином можна перевірити достовірність даних про використання обладнан­ня. Якщо при перевірці виявиться, що за розрахунками обладнання використовувалось у дві зміни, а за даними обліку — в одну, це свідчитиме про наявність грубих порушень і потребуватиме від аудитора вжиття відповідних заходів:

- взяти пояснення від начальника цеху й енергетика клієнта;

- провести опитування працівників.

Подібна ситуація може свідчити про випуск "лівої" продукції.

Якщо в аудитора виникли такі підозри, він зобов'язаний зібрати докази, які об'єктивно підтвердили б або спростували цю інформацію.

При вивченні технологічних особливостей слід зіставити технологію, яка викори­стовується підприємством, і технології, що використовуються в галузі, порівнявши такі характеристики: потужність; енергозатрати (необхідно орієнтуватися на енер-гозбережні технології); норми витрачання сировини; процент відходів тощо.

На етапі ознайомлення аудитор повинен встановити основні види продукції, що випускаються підприємством, її якість, супутню продукцію, її використання.

Аудит витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) проводиться після ауди­ту основних засобів, виробничих запасів, розрахунків з оплати праці тощо, що накла­дає відбиток на організацію аудиту інформації цієї підсукупності. При проведенні аудиту витрат на виробництво використовується вся інформація про встановлені суттєві відхилення при перевірках попередніх розділів, аналізується, розглядається в сукупності шодо об'єктів калькуляції.

Перевірка достовірності показників собівартості

Для визначення собівартості випущеної продукції має важливе значення вирахування правильних залишків незавершеного виробництва.

Залишки незавершеного виробництва оцінюються за фактичною собівартістю в розрізі калькуляційних статей витрат за винятком статті «Витрати від браку» і деяких інших статей, що відносяться як правило повністю на товарну продукцію. В окремих галузях промисловості з коротким циклом технологічного процесу як виняток допускається оцінка незавершеного виробництва тільки за фактичною собівартістю.

Майже в усіх галузях промисловості при виробництві основної продукції отримують супутню продукцію і зворотні відходи. Недостовірна оцінка відходів та супутньої продукції може призвести до перекручення показника собівартості продукції. Відходи повинні оцінюватись за цінами їх можливої реалізації чи використання на підприємстві.

Окремі підприємства допускають списання на виробництво недостач матеріалів, виявлених при проведенні інвентаризації, неправильний розподіл відхилень фактичних цін між матеріалами, списаними на виробництво, і залишками матеріалів на складі, що призводить до неправильного визначення собівартості продукції.

Аудитор вивчає методи обліку затрат на виробництво і калькулювання фактич­ної собівартості продукції. Залежно від виду продукції, її складності, типу і характе­ру організації виробництва в промисловості найчастіше виділяють: попередільний метод — на підприємствах з однорідною за вихідним матеріалом і характером оброб­ки масовою продукцією з неперервним технологічним процесом; позамовний ме­тод — в індивідуальному і дрібносерійному виробництвах, а також при виконанні дослідних, експериментальних, ремонтних та інших робіт. Аудитор оцінює обґрунто­ваність застосування того чи іншого методу обліку затрат і його вплив на правиль­ність визначення собівартості продукції.

З'ясовується правильність вибору на підприємстві способу розподілення непря­мих затрат між об'єктами калькулювання, з тим, щоб встановити, наскільки еконо­мічно обґрунтовано оцінюється продукція, яка виробляється. У промисловості, на­приклад, використовується розподіл пропорційно сумі витрат на оплату праці, величині матеріальних затрат і т. ін.

У процесі аудиту собівартості звертають увагу на організацію обліку руху напів­фабрикатів (деталей) у виробництві. Порядок організації обліку руху напівфабрика­тів залежить від особливостей технологічної організації виробництва, номенклатури напівфабрикатів (деталей), які виготовляються, порядку приймання виконаних ро­біт, умов зберігання та інших факторів. Вибір варіанта обліку на підприємстві, яке перевіряється, повинен сприяти покращанню оперативно-виробничого планування і бути спрямованим на контроль за рухом напівфабрикатів у виробництві й залишка­ми незавершеного виробництва, попередження можливого приховування браку і виявлення нестач, підвищення відповідальності осіб, які пов'язані з прийманням, ви­дачею і транспортуванням напівфабрикатів. Для повної впевненості в обґрунтовано­сті формування собівартості аудитору необхідно оцінювати організацію зведеного обліку затрат на виробництво.

На підприємствах, що перевіряються, можлива організація зведеного обліку за безнапівфабрикатним або напівфабрикатним варіантами. Перший передбачає ве­дення обліку без визначення собівартості напівфабрикатів власного виробництва при передачі їх із цеху в цех; затрати на виготовлення напівфабрикатів, деталей і вузлів, що передаються з однієї стадії виробництва на іншу, враховуються в наступ­ному переділі в розрізі статей витрат. При другому варіанті облік здійснюється з визначенням собівартості напівфабрикатів власного виробництва і передачі їх із цеху в цех у системі рахунків бухгалтерського обліку; собівартість напівфабрикатів враховується в подальшому переділі комплексною статтею "Напівфабрикати влас­ного виробництва".

При аудиті собівартості особливу увагу приділяють вивченню складу затрат за ви­дами калькуляційних статей. Така перевірка затрат розкриває їх цільове призначен­ня і зв'язок із технологічним процесом, дає змогу визначити, як формуються затра­ти за видами виробленої продукції і місцями їх виникнення (цехи, дільниці, бригади), а також виявити невиробничі втрати і результати внутрішньозаводського госпрозрахунку.

Калькуляційні статті являють собою одноелементні або комплексні витрати. Для перевірки комплексних статей аудитор залучає кошториси і порівнює планові й фак­тичні затрати, звертаючи особливу увагу на допущені втрати і перевитрати.

Одним із найважливіших напрямів аудиту є вивчення поелементного складу і структури затрат у динаміці за ряд років, що дає змогу аудиторам позначити голов­ні напрями пошуку резервів зниження собівартості продукції. До цих затрат з ура­хуванням їх економічного змісту належать: матеріальні затрати (за вирахуванням вартості повернених відходів); затрати на оплату праці; відрахування на соціальні по­треби; амортизація основних фондів; інші затрати.

В елементі "Матеріальні затрати" знаходить відображення вартість сировини і матеріалів, які придбані зі сторони, покупних матеріалів, комплектуючих виро­бів, робіт і послуг виробничого характеру, природної сировини, придбаного зі сторони палива, покупної енергії всіх видів. Аудитор вивчає повноту оприбутку­вання матеріальних цінностей і дотримання норм їх витрачання на виробниц­тво продукції. Установлюється правильність визначення вартості матеріальних ресурсів. Вона формується виходячи з цін їх придбання (без врахування подат­ку на додану вартість), націнок (надбавок), комісійних винагород збутових організацій, вартості послуг товарних бірж, мита, плати за транспортування, збереження і доставку.

У вартість матеріальних ресурсів входять також затрати підприємств на придбан­ня тари й упаковки.

Аудитору необхідно звернути увагу на обґрунтованість вилучення із затрат на ма­теріальні ресурси вартості повернених відходів і правильність їх оцінки.

Важливим елементом, що утворює собівартість продукції і підлягає перевірці, є "Затрати на оплату праці". У цьому елементі групуються витрати на оплату праці ос­новного виробничого персоналу підприємства, враховуючи премії робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулюючі й компенсуючі виплати, а також затрати на оплату праці працівників, які зайняті в основній діяльності, але не знача­ться в штаті підприємства. При цьому аудитор бере до уваги, що виплати заробітної плати за фактично виконану роботу, розраховані виходячи з відрядних розцінок, та­рифних ставок і посадових окладів у відповідності з прийнятими на підприємстві формами і системами оплати праці, входять до собівартості в повній сумі, яка вия­влена за відповідними розрахунковими документами.

Вивчаються компенсаційні виплати (оплата праці у зв'язку з підвищенням цін і індексацією доходів, виплати матерям по догляду за дитиною і т. ін.), які повинні входити до собівартості тільки в порядку норм, передбачених законодавством.

При перевірці затрат на оплату праці аудитор також враховує, що до них входять: вартість продукції, яка видається в порядку натуральної оплати працівникам, вар­тість предметів (форменого одягу, обмундирування), які безкоштовно видаються окремій категорії працівників, виплати, обумовлені районним регулюванням оплати праці (виплати за районними коефіцієнтами і коефіцієнтами за роботу в пустелях, безводних і високогірних місцевостях, надбавки до заробітної плати за неперервний стаж роботи в районах із тяжкими природнокліматичними умовами).

Ретельному дослідженню підлягають виплати, передбачені законодавством про працю, за невідпрацьований на виробництві (неявочний) час. Значну частку цих зат­рат, поряд з оплатою пільгових годин підлітків, перерв у роботі матерів для годуван­ня дитини, оплати часу для виконання державних обов'язків і т. п., становлять випла­ти винагород за вислугу років, оплата чергових І додаткових відпусток. Якщо підприємство створювало резерв витрат на оплату чергових і додаткових відпусток, на виплату винагород за вислугу років, то встановлюється обґрунтованість операцій за рахунком 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів".

Перевіряючи статтю "Амортизація основних фондів", аудитор встановлює правильність і законність відображення сум амортизаційних відрахувань. Вони повинні рахуватися за обраним методом, рекомендованим П(с)БО 7 "Основні засоби".

Керуючись галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, аудитор встановлює правильність групування витрат за статтями, розподіл їх за видами продукції, між звітними періо­дами, а також між готовою продукцією і залишками незавершеного виробництва.

Результати перевірки правильності відображення витрат оформлюють у робочо­му документі, зразок якого подано нижче.

У процесі аудиторської перевірки аудитор повинен проаналізувати також пра­вильність використання обраних способів (варіантів) обліку випуску продукції і виз­начення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).

Облік готової продукції, відвантаження і реалізації ведеться на рахунках 26 "Го­това продукція" і 90 "Собівартість реалізації".

При перевірці обліку випуску і руху готової продукції аудитор з'ясовує, як органі­зований облік випуску готової продукції.

Уточнюється, як оцінюється готова продукція. У зв'язку з інфляцією і зміною цін у цей час використовують такі види оцінки:

- за фактичною виробничою собівартістю (для індивідуального виробництва);

- за неповною (скороченою) виробничою собівартістю, що розраховується за фактичними витратами без загальногосподарських витрат (для індивідуаль­ного і дрібносерійного виробництва);

- за оптовими цінами реалізації, коли оптові ціни застосовуються як тверді облікові ціни. При цьому відхилення обліковуються на окремому аналітично­му рахунку. Цей метод можна успішно застосовувати при стабільних оптових цінах;

- за плановою (нормативною) виробничою собівартістю. При цьому виникає необхідність окремого обліку відхилень фактичної виробничої собівартості продукції від планової або нормативної. Однак у зв'язку зі змінами цін на матеріали нормативна собівартість часто змінюється, що ускладнює пере­оцінку;

- за вільними відпускними цінами, збільшеними на суму ПДВ;

- за вільними ринковими цінами. Цей варіант оцінки використовується, як
правило, для обліку товарів, що реалізуються через роздрібну мережу.

Поряд із перевіркою застосування відповідного варіанта оцінки необхідно звер­нути увагу на: правильність визначення собівартості за видами виробів або замовлен­нями; розрахунок відхилень фактичної собівартості від планової (нормативної); пра­вильність бухгалтерських проводок з обліку готової продукції; правильність ведення регістрів обліку. Аудитору необхідно перевірити облік руху готової продукції на скла­ді. З цією метою використовують такі способи, як оперативно-бухгалтерський (саль­довий), картково-документальний, безкартковий. Необхідно уточнити наявність класифікатора з готової продукції, вартісну оцінку, правильність оформлення при­буткових і видаткових документів.

Наступним етапом є перевірка обліку відвантаження і реалізації готової продук­ції(робіт, послуг).

При перевірці організації обліку відвантаження і реалізації продукції необхідно встановити і перевірити:

- наявність договорів на збут готової продукції і правильність їх оформлення;

- правильність оформлення документів і цін;

- ведення рахунка 90 "Собівартість реалізації продукції".

При аудиті операцій із відвантаження і реалізації продукції необхідно зверну­ти увагу на облік витрат, пов'язаних зі збутом продукції. Такі витрати називають­ся комерційними (позавиробничими) і обліковуються на рахунку 93 "Витрати на збут".

Типові помилки і порушення

При проведенні аудиторського дослідження правильності відображення в обліку і звітності витрат та встановлення собівартості продукції (робіт, послуг) необхідно впевнитися у відсутності типових помилок і порушень. Розглянемо деякі з них.

Одним із найпоширеніших порушень, які призводять до перекручення собі­вартості продукції (робіт, послуг), є неправильний розрахунок амортизації. Амор­тизація основних засобів є значним і, водночас, легко регулюючим елементом за­трат на виробництво. Викривлення її величини може бути досягнуте порушенням діючих норм, продовженням нарахування амортизаційних відрахувань після закін­чення терміну експлуатації основних засобів, неправильним визначенням первіс­ної вартості, неправильним застосуванням прискореної амортизації. Однозначне вирішення цих питань повинно бути зафіксоване в обліковій політиці підприєм­ства. У протилежному випадку можливе штучне регулювання витрат і непослідов­ність їх обліку.

Послуги, отримані зі сторони і спожиті в виробничому процесі підприєм­ства, входять до собівартості продукції на основі рахунків, пред'явлених поста­чальниками, як правило, на початку наступного місяця. З метою штучного зни­ження величини цих затрат такі записи можуть відкладатися на наступний місяць, що найбільш доступно для послуг, які споживаються рівномірно протя­гом усього місяця. Можливість такого викривлення обліку витрат полегшується тим, що повнота і своєчасність відображення цих даних контролюється записа­ми про оплату послуг на грошових рахунках. При нормальній постановці обліку вартість спожитих послуг, навіть за відсутності рахунків постачальників чи надходження їх із запізненням, повинна бути внесеня у витрати виробництва за попереднім орієнтованим розрахунком.

Вразливим для достовірності обліку операцій є розподілення транспортно-за­
готівельних витрат (відхилень у вартості матеріалів). Тут можливі порушення, пов'язані з їх повним списанням (без віднесення частини їх на вартість залишку ма­теріалів), чи, навпаки, відмова від списання і залишення їх на балансі. На практиці зустрічається різний підхід до списання дебетових і кредитових відхилень залежно від загального стану витрат на виробництво. Зокрема збільшують частку кредитових (червоних) відхилень, які списують, і зменшують частку дебетових відхилень, коли загальні витрати перевищують їх нормативну величину. Протилежний спосіб неза­конного регулювання витрат застосовують при більш сприятливому їх стані. В усіх
цих випадках виявляється недопустиме ігнорування середнього відсотка відхилень як основи для їх розподілення між затратами на виробництво і залишком матеріалів на складах на кінець місяця.

Однією з умов повноти і достовірності обліку затрат на заробітну плату є пра­


вильне відображення в обліку виникнення і використання резерву на оплату відпу­сток. Як свідчить аудиторська практика, сьогодні деякі суб'єкти господарювання відмовляються від створення резерву за умови рівномірного протягом року надання відпусток працівникам підприємства. Відмова від створення резерву може призвести до штучного приховування витрат, не кажучи вже про те, що при цьому затрати на оплату відпусток отримують нерівномірний характер. Проте за наявності такого резерву не виключається можливість викривлення облікових даних у части­ні витрат на оплату відпустки. Тут необхідне точне дотримання ряду вимог, без
яких враховані затрати будуть недостовірними. Перш за все повинен бути реальний відсоток відрахувань до резерву у відповідності з тривалістю відпустки, що має найти відображення в обліковій політиці економічного суб'єкта. Кінцеву суму витрат на оплату відпусток потрібно уточнювати шляхом проведення інвентаризації резерву, яка складається з вирахування обумовленої величини можливих затрат для компенсації працівникам підприємства невикористаної ними частини відпустки. Порушення цих вимог може бути одним зі способів фальсифікації обліку затрат на
заробітну плату.

Вибір методу розподілення видатків на управління і обслуговування вироб­ництва між видами продукції належить до компетенції підприємства і становить ча­стину його облікової політики. Тому найважливішими умовами достовірності вне­сення таких затрат у собівартість продукції є:

• відповідність бази їх розподілу між видами продукції особливостям галу­зі й організаційно-технічній специфіці конкретного підприємства;

• дотримання принципу і послідовності здійснення обраної методики.


На рис. 15.6 показано алгоритм розподілу загальновиробничих витрат.
Порушення вказаних вимог може призвести до перекручення фінансової звітності.

В аудиторській практиці нерідко зустрічається викривлення показника собівар­тості незавершеного виробництва, який встановлюється шляхом проведення інвен­таризації незавершеного виробництва та його оцінки за методами, обраними під­приємством і узаконеними наказом про облікову політику.

Загальну оцінку ступеня достовірності даного показника можна дослідити проа­налізувавши динаміку його зміни. Різке коливання рівня затрат, яке належить до не­завершеного виробництва, в більшості випадків може свідчити про штучне регулю­вання цього показника залежно від економічної ситуації на підприємстві.

При перевірці показника собівартості одиниці виробленої продукції необхідно звернути увагу на розподілення затрат між основною, допоміжною і супутньою продук­цією. Неправильне визначення собівартості різних видів продукції може мати негатив­ні наслідки, коли завищується собівартість одного виду продукції за рахунок іншого.

Для забезпечення правильного калькулювання собівартості кожного виду про­дукції і достовірності обліку результатів їх реалізації потрібні відповідні методичні підходи і їх відображення в обліковій політиці підприємства.

Із точки зору дотримання облікової політики можуть бути допущені такі помилки:



  • порушення вимоги незмінності вибраного на початку періоду, що переві­ряється (облікового року), методу обліку витрат та калькуляції собівартості продукції, їх відповідності нормативним документам (позамовний, попро-цесний (простий), попередільний, нормативний методи калькуляції);

  • помилки в розмежуванні й віднесенні витрат за звітними періодами (залиш­ки незавершеного виробництва, витрати грудня в січні і навпаки);

  • помилки в нарахуванні зносу за основними засобами і віднесення на рахун­ки витрат;
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка