Інформаційно-комунікаційні технології Суть



Сторінка4/5
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.69 Mb.
1   2   3   4   5

Підготовчий період. Здійснити аналіз під­сумків навчального року неможливо без наявності банку даних, формувати який необхідно з перших днів навчального року. У школі створюється сис­тема інформаційного забезпечення, яка постачає дані з напрямів, що є важливими і необхідними для спостереження, контролю й управлінського впливу.

Основні джерела ПАПРПНР:

  • система внутрішньошкільного контролю;

  • матеріали оператив­ного й тематичного аналізу;

  • аналізу роботи школи за певні звітні періоди;

  • протоколи засідань і вико­нання рішень педагогічних рад;

  • накази по школі (їх виконання);

  • матеріали методичних об'єднань учителів-предметників;

  • матеріали роботи творчих груп;

  • річний план роботи школи;

  • матеріали з бать­ківських зборів;

  • матеріали щодо учнівського само­врядування;

  • бесіди, анкети, тести, спостереження;

  • щоденники та робочі книги керівників;

  • шкільна документація.

Декомпозування. Виокремлюються об'єкти аналізу, здійснюється їх розшарування на менші компоненти. Визначається логіка, елементи та структура ПАПРПНР.
Аналіз показників роботи школи. Він дає можливість проникнути у сутність того, що відбу­валося в закладі освіти впродовж року.

Встановлення причиново-наслідкових зв'язків.

Завдання етапу:

  • аналіз способів зв'язку між окремими об'єктами аналізу;

  • вияв ступеня позитивного чи негативного впливу об'єктів один на одного; складання уявлення про домінуючий вплив та певні субординаційні залежності;

  • вста­новлення найбільш позитивних та негативних чинників.


Узагальнення. Заповнюється таблиця, що уможливлює впорядкування матеріалів й ук­ладання їх у певну систему.




Об'єкти аналізу

Успіхи, пози­тивний

досвід

Недоліки,

проблеми

Причини

недоліків

Завдання

на новий

навчаль­ний рік



















Підсумки навчального року оформлюються у вигляді:

  • доповіді директора на підсумковій пе­дагогічній раді;

  • вступу до плану роботи школи на наступний навчальний рік.


Алгоритм доповіді:

  • вступ (актуалізація пе­дагогічної проблеми школи, цілей та завдань за­кладу, мета ПАПРПНР);

  • аналіз виконання плану роботи школи за рік;

  • аналіз роботи адміністрації школи;

  • аналіз методичної роботи;

  • якість викладання і навчання;

  • результати виховної роботи;

  • висновки (об'єктивне оцінювання стану справ, аналіз причин, формулювання проблеми та за­вдань школи на новий навчальний рік).

Зазначимо, що вступ до плану роботи ЗНЗ на но­вий рік, на відміну від доповіді, містить більше вис­новків, узагальнень, ніж фактів. Він повинен вико­нувати своє призначення: відкрити основні проблеми га проаналізувати шляхи їх розв'язання. У вступі на основі аналізу роботи закладу за попередній рік формулюються цілі та завдання на наступний.


Прогнозовані результати: цілеспрямований розвиток закладу освіти.

Методики навчання,

виховання й управління

Методика визначення рівня

готовності керівника ЗНЗ

до управління інноваційною діяльністю

Автор-розробник — Л.Даниленко.
Суть. Готовність керівника ЗНЗ до управ­ління інноваційною діяльністю розглядається як сукупність знань і вмінь щодо цього виду діяльності, мотивації та особистісних рис і характеризується трьома компонентами — мотиваційно-діяльнісним (Мs), когнітивним (Кs) га особистісним (Тs).

Для визначення показника готовності керів­ника ЗНЗ до управління інноваційною діяль­ністю (S) необхідно знайти середнє арифметичне значення між показниками кожного компонента за формулою:


Ms + Ks + Ts

3

S=

Компоненти показника рівня готовності керів­ника ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю вимірюються за допомогою певних діагностичних методик та оцінюються так:




  • мотиваційно-діяльнісний — через участь керівника в інноваційній діяльності регіонального, державного й міжнародного рівнів або прояв його зацікавленості в інноваційній діяльності;

  • когнітивний — через визначення рівня знань керівником основних положень менедж­менту освітніх інновацій та вміння реалізувати проектно-інвестиційну модель в управлінні;

  • особистісний — через визначення ко­ефіцієнта творчих здібностей особистості керівника.


Рівні готовності керівника

  • високий (ве­личина показника від 0,66 до 1,0);

  • достатній (від 0,33 до 0,65);

  • недостатній (від 0 до 0,32).


Прогнозовані результати: високий рівень го­товності керівника до інноваційної діяльності за­безпечує стабільне функціонування та розвиток закладу освіти в ринкових умовах на засадах ін­вестицій та інновацій.
Методика розвитку творчих здібностей

на заняттях з малювання
Автор-розробник — Л. Шульга.
Суть. Основна ідея — «малювання — діяль­ність, що сприяє появі й розвитку почуттів». Вона полягає в тому, що діти зображають навколишнє тільки після емоційних зустрічей з ним у процесі спостереження, розгляду картин, слухання музики, читання, розповідання.
Головне завдання організації зображу­вальної діяльності — виховання естетичних почуттів, а допоміжне — навчання технічним прийомам. Що більше органів чуття беруть участь у сприйманні навколишнього, то повнішими будуть уявлення і глибшим — пізнання.

Щоб краще зрозуміти своїх нових друзів, пише Л.Шульга, проводимо заняття-зустрічі, у процесі яких у дитини формується особливе поетичне став­лення до приладдя художника, яким вона буде користуватися. Їх мета — організувати заці­кавлене спілкування, що допоможе дитині чутливіше реагувати на зовнішній світ, тонше сприймати його. Зустрічі становлять цілий цикл занять.

Розвиток творчих здібностей дошкільників про­довжується на заняттях з малювання, організова­них за методикою «занурення». Близькі за темою і змістом заняття об'єднуються в один цикл (З—4 за­няття). Його завдання — здійснити «занурення» у певну тему. Структура циклу: перше заняття — ознайомлення. Воно має інформаційне й емоційне навантаження. Основна частина присвячена «за­нуренню» в тему і лише невеличка — малюванню, що проводиться у вигляді вправ з фарбами, пен­злем або олівцями. Друге та третє заняття підпо­рядковані меті набуття певного досвіду з теми, ово­лодіння прийомами й технікою малювання. Це вже навчальні заняття ознайомлювального характеру. Четверте — творче заняття, на якому вихованці висловлюють своє ставлення до навколишнього, виражають у малюнку свої почуття.
Прогнозовані результати: діти вчаться помі­чати красу навколишнього світу, використовують для зображення різноманітні засоби та матеріали, встановлюють зв'язок між звуками й барвами.

Методика використання

схем-моделей для навчання дітей

описових розповідей
Автор-розробник — Т.Ткаченко.
Суть. За цією методикою для роботи викорис­товується аркуш картону 45 х ЗО см шість квадратів за кількістю характерних ознак предмета чи об'єктів або пір року, про які потрібно розповісти. Дітей навчають знаходити основні, сут­тєві ознаки предмета, відрізняти їх від другоряд­них.

Навчаючи старших дошкільників складанню описових розповідей, використовують схеми-моделі. Діти вибудовують розповідь з дотриманням послідовності та параметрів, закладених у схемах: колір, форма, величина, матеріал, частини, дії.



Автор-розробник методики зазначає, що вико­ристання схем при складанні описових розповідей дає змогу дітям засвоїти порівняння предметів не в загальній формі (чим подібні або чим відріз­няються предмети), а диференціювати, порівню­ючи предмети за формою, величиною, кольором тощо.
Прогнозовані результати: розвиток мис­лення, монологічного мовлення, самодостатності дошкільників.
Методика використання

схем-моделей для навчання дітей

творчому розповіданню
Автор-розробник — О.Дяченко.
Суть методики полягає в тому, що для скла­дання дітьми творчих розповідей використовують схеми-моделі різної складності.
Основні етапи навчання дітей творчому розповіданню:

  • формування уявлення про предмети за ви­димою ознакою;

  • уявне конструювання цілісної ситуації та включення її у нескладний сюжет; складання розповіді за планом, відбитим у схемі-моделі;

  • формування вміння і навичок творчого роз­повідання шляхом складання дітьми розповідей за власним задумом.


Прогнозовані результати: формування вмінь і навичок творчого розповідання, розвиток образ­ного мислення.

Методика використання

схем-моделей

у лексико-граматичній роботі
Автор-розробник — К.Крутій.
Суть. Розвиток у дітей словесно-логічного мис­лення, вироблення у них уміння користуватися основними логічними прийомами й операціями є одним із важливих завдань у процесі навчання старших дошкільників, зазначає К.Крутій.
Пропонується така схема ознайомлення дітей з предметами:


  1. Первинне ознайомлення з предметом і його назвою.

  2. Дослідження властивостей предметів:

  • колір, відтінки;

  • форма;

  • розмір;

  • звуки,

  • шуми;

  • співвідно­шення в просторі;

  • вага;

  • властивості поверхні;

  • ритм;

  • рух предмета;

  • назва деталей предмета.

  1. Групування, узагальнення і найпростіша кла­сифікація предметів, формування родових і видо­вих понять, наступна класифікація — диференціа­ція родових понять.

  2. Розвиток елементів логічного мислення шля­хом складання моделей, схем, коректурних таб­лиць разом з дітьми.


Прогнозовані результати:


  • активізація слов­никового запасу;

  • формування навичок побудови звукових моделей слова;

  • розвиток логічного мис­лення.



Методика вивчення епічних

творів параболічного типу
Автор-розробник — Г.Островська.

Суть. Мета — формування вмінь і навичок сприйняття й аналізу епічних творів параболіч­ного типу. Досягти поставленої мети можна шля­хом розв'язання проблеми двопланового прочи­тання притчі (роману-притчі) і пошуку символіки роману-параболи.

Системний характер різних видів асо­ціативного мислення сприяє встановленню смислових зв'язків на рівні певного сюжету та багатовимірного художньо-естетичного простору роману-параболи. Твори параболіч­ного типу класифікуємо на притчі, романи-притчі, романи-параболи. Методика їх аналізу ґрунтується на ідеї спільного походження притчі й параболи, подібності цих жанрів, їх автономності. Так, ви­явлено такі типологічні ознаки творів параболіч­ного типу: алегоричність оповіді, образна асоціа­тивність, змістова незавершеність (відкритість для співвіднесень), часово-просторова умовність, що потребує зіставлення загальнолюдського (при­тчі) й авторського, міфологічного та сучасного, ви­явлення подібності у темі, ідеї, проблематиці, сис­темі образів, характері головних героїв, мотивації вчинків, стилістичних засобах тощо.

Аналіз роману-параболи передбачає поєднання читацького досвіду аналізу епічного твору фабуль­ного типу з технологічністю знань аналізу підтек­сту параболічної основи твору.



Моделювання логічно-змістових ланцюжків

епічного твору параболічного типу


Підтекст (протилежність очевидному)



Естетична концепція твору (реінтерпретація)

Узагальнення (альтернативне рішення)

Текст – буквальний зміст (очевидне)

Це потре­бує формування умінь пошуку протилежностей між поетичністю та алегоричністю оповіді. Адже сам текст містить приховані підказки — амбівалентні образні пари, бінарні пари, притчево-міфологічні сюжети тощо.

Побудова логічно-змістових ланцюжків ґрун­тується на системі відібраних учителем ключових епізодів. З огляду на специфіку вивчення епіч­ного твору параболічного типу (роман-парабола), методика передбачає: виявлення сюжетних ліній твору; реконструювання притчі (міфу), що є осно­вою сюжетного дійства; пошук домінантних ознак (образ, паралель, порівняння) роману-параболи; переосмислення тексту — реінтерпретація естетич­ної концепції автора.
Прогнозовані результати: формування чита­цьких умінь і навичок аналізу художнього твору параболічного типу;

розвиток асоціативного мис­лення, естетичної культури.




Методика лабораторно-

практичних робіт К.Баханова
Автор-розробник — К.Баханов.
Суть. Сутність методики полягає в організації учнівських досліджень з історії. Беручи до уваги особливості навчального предмета, доцільно ви­користати форму лабораторно-практичних робіт. Навчальне дослідження здійснюється суто аналі­тичного характеру.

Своєрідністю лабораторно-практичних робіт є те, що, на відміну від природничих предметів, тут не використовуються прилади, різноманітне обладнання. Об'єкт дослідження у таких роботах — історичне джерело. Особливість навчання історії в тому, що воно проходить як експеримент у бук­вальному значенні, під час якого учні працюють із фіксованими у джерелах історичними фактами, зазначає К.Баханов. Тому школярі не можуть без­посередньо впливати на об'єкт дослідження, пос­тійно змінюючи умови як у природничому екс­перименті. Однак вони мають змогу аналізувати джерела під різними кутами зору, щоб дійти віро­гідних, на їхню думку, висновків.


Структура лабораторно-практичних робіт:


  • актуалізація знань і корекція опорних уяв­лень;

  • мотивація навчальної діяльності;

  • усвідомлення змісту;

  • самостійне виконання роботи;

  • узагальнення і систематизація результатів;

  • підбиття підсумків.


Прогнозовані результати:


  • активізація пізна­вальної діяльності учнів;

  • формування вмінь і на­вичок роботи з історичними джерелами;

  • розвиток критичного мислення.



Методика

колективних творчих справ

Автор-розробник — І.Іванов.

Суть. Провідна ідея — створення учнівського колективу як засобу самовиховання і становлення особистості. Колективна діяльність проектується на основі конкретної справи, вирішення якої є про­цесом спільного творчого пошуку кращих рішень життєво важливих завдань. Вона відрізняється від виховних заходів відкритістю щодо постановки виховних завдань та шляхів їх розв'язання.

Тривалість колективної творчої справи (КТС) за­лежить від складності поставлених завдань. За на­прямом її можна класифікувати як художньо-есте­тичну, трудову, суспільно-корисну тощо. Вона має такі технологічні етапи, які І.Іванов визначав як



стадії колективної творчості:


  • попередня робота колективу: визначення ви­ховних цілей КТС, накреслення основних напрямів зусиллями дорослих і дітей оптимальний проект майбутньої КТС; бесіда із школярами;

  • колективне планування КТС: обговорення та відбір ймовірних ідей відповідно до умов і мож­ливостей членів колективу;

  • підготовка КТС: спільний проект КТС уточ­нюється, конкретизується спочатку радою, а потім у мікроколективах, які планують і починають вті­лення певних частин загального замислу, зважа­ючи на висловлені пропозиції;

  • проведення КТС;

  • колективне підбиття підсумків: аналіз та оці­нювання справи, виявлення здобутків і недоліків, позитивного й невдалого (акцентування на пози­тивному досвіді);

  • стадія найближчого застосування КТС.


Прогнозовані результати:


  • формування уч­нівського колективу, умінь та навичок самооргані­зації; розвиток творчих здібностей;

  • виховання по­чуття відповідальності.



Метод неформальної європейської освіти

«Оксфордські дебати»
Проект «Фабрика мультиплікаторів — лі­дери європейської освіти» за підтримки про­грами «Громадські ініціативи у Східній Європі» фонду ім. Стефана Баторія
Суть. «Оксфордські дебати» — це ігрова ме­тодика публічного дискутування у групах. їх мета — формування вмінь і навичок у колектив­ному дискутуванні, а також розвиток інтелекту­альної культури, лідерських якостей, толерантності та взаємоповаги.

Групи «Пропозиції» та «Опозиції» складаються з чотирьох осіб у кожній. Учасникам пропонується теза для обговорення. Останні добирають по три аргументи та підаргументи для її захисту. Методи­кою чітко прописані рольові позиції груп дебатерів, голови групи, секретаря, асистентів та учасників слухання. Роль глядацької аудиторії полягає в ін­терактивному оцінюванні обґрунтованості вислов­лених аргументів та емоційної переконливості де­батерів.


Прогнозовані результати:


  • розвиток суб'ектності в процесі ігрової діяльності;

  • форму­вання активної позиції, розвиток риторичних умінь і навичок майбутніх лідерів;

  • популяризація дебатних практик серед учнівської молоді.


Методика побудови уроку.

Конструктор А.Гіна
Автор-розробник — А.Гін.
Суть. Конструктор А.Гіна — це універсальна методика побудови уроку. Вона охоплює його ос­новні етапи (таблиця 2), будь-який з них може бути реалізований різноманітними прийомами або їх комбінуванням. Учителю пропонується до вибору система методів і прийомів, із яких він може конс­труювати власний урок відповідно до поставленої мети й завдань. Конструктор може змінюватися. Якщо деякі прийоми ви не вважаєте за доцільне використовувати на уроці, то вилучаєте їх із таб­лиці, пропонуєте власні методичні знахідки. Автор методики вважає, що пропонований конструктор — імовірнісна форма оптимальності побудови уроку. У кожного може бути свій конструктор. Наприклад, можливий проект уроку за конструктором:


Етап уроку

А 2

Б З

В 5

Г 1

Д 6

Е 10

Ж З

Час

5 хв

15 хв

10 хв

5хв

7хв

О хв

4 хв
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка