Інформаційний бюлетень на допомогу вчителю



Скачати 450.5 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації26.04.2016
Розмір450.5 Kb.
  1   2   3

Інформаційний бюлетень

на допомогу вчителю



Історія України в особах

(допрофільний курс)

Частина 2




Городок

2015

Даний посібник містить ілюстративні та біографічні матеріали на допомогу вчителю. Він є додатком посібника з розробками уроків допрофільного курсу «Видатні постаті України ХVI - ХVIІІ століть». Містить галерею історичних портретів та життєписів видатних представників свого народу.



Костянтин Іванович Острозький

(бл.1463-1533 рр.)

Костянтин Іванович Острозький – один із найбагатших і найвпливовіших політичних діячів свого часу. За свідченням сучасників-іновірців, він був "настільки набожним у своїй грецькій вірі, що русини вважали його святим".

Залишившись єдиним нащадком батька, до свого хресного імені Василь він почав додавати батькове ім'я – Костянтин, називаючи себе Костянтин-Василь Острозький.

Одна з перших згадок про бій молодого князя з татарами датується 1547 роком, де він відразу на практиці засвоював військову справу. Будучи ще юнаком, він вперто просувався сходинками політичної та військової кар'єри. 15 грудня 1559 р. К.-В. Острозький був призначений на найвищу посаду в Руській Литві – воєводи Київського. На півстоліття, аж до своєї смерті, він фактично став володарем всієї України.

Князь Острозький відчував, що в душі він русин, частина свого народу і ланка довготривалого ланцюжка київських князів. Він намагався зберегти традиції своїх предків і піклувався про свою Батьківщину. Саме завдяки йому була надрукована перша слов'яномовна Біблія, багато зроблено для Києво-Печерської лаври, створена ним Острозька академія стала першою вищою школою в Східній Європі.

Велике значення мала закладена князем Острозька друкарня, яка стала першою друкарнею на українських землях, діяльність якої мала постійний і систематичний характер. Поряд із Острозькою Біблією, "королевою українських книг", у ній побачили світ чимало різних видань – підручників, богослужбових книг, богословських і полемічних творів.

Василь-Костянтин Острозький, виступаючи покровителем православ'я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Він був фундаментатором численних церков і саме завдяки його діяльності вдалося зберегти православ'я в Україні.

Роксолана

(Хюррем Султан)

(1505 – 1558 рр.)

Роксолана або Хюррем Султан (лат. Roxolana, «Русинка»; тур. Hürrem Sultan,осман. خرم سلطان; * бл. 1505 — †15 квітня 1558) — спершу наложниця, а потім — дружина Сулеймана І Пишного, султана Османської імперії. Мати султана Селіма II. Справжнє ім’я та місце походження невідомі. У польській літературній традиції — Олександра, в українській — Анастасія. Ймовірно, була донькою священика Лісовського з галицького міста Рогатина або подільського містечка Чемерівці. У 1518–1520 роках потрапила до татарського полону й була продана в рабство. У 1520 році опинилася в султанському гаремі, де стала улюбленою дружиною Сулеймана І. Отримала нове ім'я Хюррем та титул хасекі султан. Народила султану 5 синів, а також доньку Міхрімах. Своїм коштом будувала мечеті, школи, караван-сараї та кухні у Стамбулі, Едірне, Єрусалимі, Мецці й Медіні. Посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II. Хюррем Султан стала четвертою дружиною Сулеймана.

Шлюб та гучне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися в 1530 році. Султан призначив їй посаг у 5 тисяч золотих. Також Сулейман запровадив спеціально для Хюррем титул хасекі султан, другий за значимістю в гаремі після валіде — щоб позбавити першості титул баш кадин, який за традиційною гаремною ієрархією належав матері старшого сина султана — Махідевран.

Ім'я Роксолана дав їй посол імператора Священної Римської імперії в Стамбулі барон Ож'є Гіслен де Бусбек у своєму творі «Чотири листи про турецьке посольство» або «Турецькі листи» (1581). Описуючи змагання між наложницями султана Сулеймана, де Бусбек дав їм імена Роксолана та Боспорана, утворені ним від античних однойменних назв сарматських племен — роксолани та боспорани. По смерті матері султана у 1534 році — стала управительницею гарему. Після пожежі — 25 січня 1541 року — в Старому палаці, де розташовувався гарем, — домоглася його перенесення до султанської резиденції Топкапи, місця засідань уряду.

Роксолана запропонувала султанові збудувати мечеть, названу його ім'ям — Сулейманіє Джамі. У ній султану і поховали.

Дмитро Іванович Вишневецький

(1517 – 1563 рр.)

Відомий своїми походами проти турків і татар, Вишневецький прославився серед простого народу та прихильної шляхти і магнатів.

Народився у 1517 році, походив з відомої князівської династії Збаразьких-Вишневецьких. Отримав від Сигізмунда-Августа староство Канівське і Черкаське, його обов’язками була оборона цих територій від татар. У війську Бернарда Претвича у 1548-1549 роках Вишневецький проводить ряд походів, і здобуває великий авторитет як талановитий воєначальник.

Вишневецький сподівається на поєднання зусиль Великого князівства Литовського та Московського царства у боротьбі з Кримом та Туреччиною. Однак Сигізмунд, шляхта і магнати інертно реагують на його ініціативи, і він самостійно фінансує фортецю на Дніпрі на о. Мала Хортиця у 1556 році. А влітку того ж року вирушає на службу до турецького султана Сулеймана І. У 1556 році Вишневецький вже домовляється з Московським царем Іваном ІV про допомогу та фінансування. Тоді ж відбувається їх спільний похід проти Криму. Польща і Литва, стривожені цими успіхами політики Вишневецького, починають власну ініціативу стосовно спільних дій з Москвою проти татар, однак ці переговори закінчуються безрезультатно. Того ж року татари беруть фортецю на Дніпрі в облогу, однак безрезультатно.

В наступному, 1557 році, все ж їм вдається добитися перемоги, хоча Вишневецький і частина залоги рятуються втечею. У 1558 році планується новий похід на Крим козаків та Москви, та він закінчується безрезультатно, і Вишневецький повертається до України. Це було пов’язано із його литовським підданством, а в той момент розпочалася Лівонська війна з Москвою. Після багатьох невдалих спроб протистояння з татарами Вишневецький захворів. У 1563 році його запросили на князівство до Молдавії місцеві бояри, які знаходилися під протекторатом Туреччини, і там по-зрадницьки захопили в полон та відправили до Стамбула, де пізніше стратили.
Іван Підкова

(1533- 1578 рр.)

Іван Підкова - козацький отаман і господар Молдавії. За підписом під єдиним збереженим у польському альбомі початку XVII ст. портретом Підкови, він "був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочівку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота".

У 1577р. разом з отаманом Яковом Шахом Підкова на пропозицію молдавських бояр, невдоволених правлінням поставленого турками господаря Петра Кульгавого, пішов у Молдавію, розбив військо господаря в кількох битвах і 29 грудня здобув Ясси. Підкову було проголошено господарем, але згодом турецько-волоська армія змусила козаків покинути Молдавію.

У Немирові Підкову по-зрадницьки схопили слуги брацлавського воєводи Я.Збаразького (попередньо він підтримував Підкову). На вимогу турецького султана король Польщі Стефан Баторій наказав стратити козацького ватажка у Львові. Його було стято на площі Ринок 16 червня 1578 р. й поховано в Успенській церкві. Згодом козаки з почестями перевезли останки героя до Канева й поховали в монастирі під Чернечою горою над Дніпром. Діяльність Івана Підкови оспівана в козацьких думах, у поемі Т. Шевченка, творах румунського письменникам. Садовяну. Пам'ятники І. Підкові споруджено у Львові (1982) і Черкасах (1987).

Діяльність Івана Підкови була однією з найгероїчніших сторінок боротьби українського козацтва проти турецько-татарського поневолення. Водночас вона виразно засвідчила, що козацтво, активно діючи на міжнародній арені, починало усвідомлювати себе самостійною силою, непідвладною польському королеві, шукало шляхи для створення власної незалежної держави.

Северин Наливайко

(бл.1560—1597 рр.)
Козацький отаман, керівник антифеодального селянсько-козацького повстання 1594—1596 років в Речі Посполитій

Наливайко Северин народився близько 1560 року у місті Гусятині в родині кушніра. Після смерті батька, замордованого слугами польського магната О.Калиновського, родина переїхала до Острога. Северин Наливайко навчався в Острозькій академії, а юнацькі роки провів на Запоріжжі. Пізніше служив сотником надвірної корогви князя К.Острозького.

У 1594-1595 роках на чолі козацького загону разом із гетьманом Г.Лободою здійснив кілька успішних походів до Молдавії та проти турків, які набули гучного резонансу в Європі.

Повернувшись восени 1595 року з походу в Угорщину, Северин Наливайко почав організовувати визвольне повстання проти Речі Посполитої. Він звернувся з листом до польського короля, обґрунтовуючи доцільність створення в межиріччі Дністра та Бугу козацької території на чолі з виборним гетьманом, яка мала б служити плацдармом для боротьби з татаро-турецькою агресією.

Спочатку козацьким військом було захоплено Волинь, а потім бойові дії перейшли на терени Білорусі, де повстанці здобули Слуцьк, Бобруйск і Могилів. На початку 1596 року С.Наливайко об'єднав свої сили із загонами Г. Лободи й М. Шаули.

24 березня 1596 року під Білою Церквою козаки завдали поразки ворожому авангарду, а в бою біля урочища Гострий Камінь обидві сторони зазнали серйозних втрат. Тут замість важко пораненого Шаули Северин Наливайко був обраний гетьманом. Завершенню козацького повстання передувала жорстока кровопролитна битва. Довідавшись про наближення головних сил ворога, 12 000 козаків і членів їх сімей почали відступ на схід. В урочищі Солониця біля Лубен вони були оточені армією С.Жолкєвського й через 2 тижні капітулювали. Разом із кількома значними старшинами С. Наливайко був виданий полякам і після жорстоких тортур страчений 11 березня 1597 року у Варшаві.


Самійло Кішка

(1530 1620 рр.)

Самійло Кішка (1530 - 1620) - шляхтич брацлавський з роду Кошичів або Кошків. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом в Інфляндській кампанії, низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Білгород-Дністровський.

Народився близько 1530 року у шляхетській сім'ї в Каневі, здобув добру освіту.

З 1550 року брав участь у походах Дмитра Вишневецького, де набув великого бойового хисту та авторитету серед козацтва. Після загибелі Вишневецького його у 1564 році обирають гетьманом.

Ставши гетьманом, Кішка взявся відкрити запорожцям шлях до моря. Вперше вийшов у Чорне море у 1567 році і протягом двох років штурмував міста Козлов, Ізмаїл, Кілю, Білгород та Очаків, нещадно громив турецькі галери в морі.

У 1573 році в одному з морських походів ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, а сам гетьман потрапив у полон і був прикутий ланцюгом до весла на галері, де перебував близько 25 років. У 1599 організував на турецькій галері повстання українських невільників, які, перебивши команду, повернулися в Україну.

Будучи обраний гетьманом, добився від польського короля Сигізмунда ІІІ Вази скасування баніції (закону про визнання козаків поза законом), що привело до визнання козацтва як суспільного стану. В 1600 році очолював запорожців у спільному українсько-польському поході до Криму. В 16011602 роках К. на чолі 4-тисячного козацького загону брав участь у польсько-шведській війні у Лівонії.

Про дальшу діяльність К. і обставини смерті достовірних даних немає. Одні дослідники вважають, що К. загинув 28 лютого1602 року під час Інфляндської війни у бою під Фелліном і був перевезений та похований у Каневі. За іншою версією гетьман К. ще брав участь у Цецорській битві 1620, помер у 1620 і похований у Каневі.

Петро

Конашевич - Сагайдачний

(бл.1582-1622 рр.)

Петро Конашевич- Сагайдачний був родом із Галичини, народився в родині священика. Змалку навчався військової справи, був високоосвіченою, інтелігентною, глибоко релігійною людиною. Особливо добре вмів стріляти з лука. На Запорозькій Січі мав величезний авторитет. Його організаторські здібності добре проявилися в першу чергу у вишколі запорожців та створенні регулярних частин війська. Залізна дисципліна, яку всіляко підтримував Петро Сагайдачний, зробили свою справу досить швидко. Військо стало якісно найкращим в Європі.

Османська імперія страждала від походів Сагайдачного, особливо нападів з моря. В 1606 році відбулося взяття Варни з моря, і Запорозьке Військо проголосило Петра Сагайдачного гетьманом України. У 1616 році відбувся історичний похід на Кафу, турецьку твердиню в Криму з найбільшим в імперії ринком рабів. Річ Посполита рахувалася з козаками вперше за довгу історію існування Січі.

У 1618 році Петро Сагайдачний підійшов до Москви, здобувши попередньо ряд міст, і розпочав разом з поляками фінальний штурм, однак невдовзі відмовився руйнувати столицю православного народу. Отримавши політичні дивіденди, він сподівався на виконання Польщею обіцянок про вольності. Однак та не дотримала слова, і Сагайдачний відмовився допомагати Варшаві. В битві під Цецорою на території Молдавії проти турків у 1620 році шляхта була розгромлена, а в наступному 1621 році 200 тисяч турецько-татарського війська підійшли до Хотина. Без запорожців Річ Посполита виглядала приреченою. Король благав допомоги, і український гетьман відвернув загрозу, таким чином врятувавши всю Європу від поневолення. Турецька сила могла надовго захопити Річ Посполиту, а потім і сусідні країни. А в першу чергу могла постраждати Україна. Важке протистояння давалося взнаки і полякам, і козакам. Петро Конашевич- Сагайдачний проявив себе в цій війні як неперевершений військовий стратег і тактик. На жаль, в одній із битв його було поранено отруєною стрілою. Помер гетьман наступного року навесні.

Іван Федоров

(1525-1583 рр.)

Народився близько 1525 року в Москві. До 1553 року був дияконом у московській церкві Миколи Гостунського. 1551 року московський цар Іван Грозний і Стоглавий Собор, спираючись на думку просвітителя Максима Грека, вирішили з метою уникнення помилок у церковних книгах переписувачами запровадити друкування книг на взірець тих, що виходили у Греції, Італії. Близько 1552 року в Москві запроваджено друкарський верстат і літери, привезені із західноруських земель, і під керівництвом данського місіонера-протестанта Місінгейма та за допомогою диякона Івана Федорова розпочато друкарську справу. 1564 року вийшла перша книга московського друку за участю Івана Федорова — «Апостол».

На початку 1566 року Іван Федоров і Петро Мстиславець закладають друкарню в Заблудові. 1568 року вийшло «Заблудівське Євангеліє», пізніше «Псалтир» та «Часословець». 1572 року Іван Федоров переїжджає до Львова, де закладає нову друкарню. 25 лютого 1573 року друкар Іван Федоров почав друкувати першу відому нам друковану книгу в Україні — «Апостол». Того року вийшов також «Буквар», перший навчальний посібник з граматики старослов’янської мови. Через деякий час Івана Федорова запрошує до себе князь Костянтин Острозький і з 1575 року він перебуває у нього на службі з метою видати слов’янську Біблію. Деякий час, з 1575 по 1576 рік, Федоров був управителем Дерманського монастиря поблизу Острога.

12 липня 1580 року в Острозькій друкарні Іван Федоров надрукував «Острозьку Біблію», наклад якої вийшов 12 серпня 1581 року. У 1583 році Федоров повернувся до Львова, заклав нову друкарню, але за браком коштів так і не зміг почати роботи. Щоб добути кошти, на замовлення короля Стефана Баторія відливає гармати. Того року князь Острозький на прохання кардинала Птолемео Галлі посилає Івана Федорова в Рим для надання допомоги в друкуванні. Великі борги та судові справи з кредиторами підірвали здоров’я Івана Федорова, і 15 грудня 1583 року він помер. Поховано його на цвинтарі в Онуфріївському монастирі у Львові.

Єлизавета Василівна Гулевич

(1575 — 1642 рр.)

Єлизавета (Галина, Галшка Василівна Гулевич (відома як Галшка Гулевичівна) (1575, Затурці, за іншими даними Лозчина — 1642, Луцьк) — одна з засновниць Київського братства, монастиря і школи при ньому.

Народилася у заможній родині шляхтича Василя Гулевича, ймовірно у селі Затурці на Волині, найвірогідніше 1577 р. Походила зі старовинного українського православного роду Гулевичів,

У сім'ї Василя Гулевича було п'ятеро дітей — Єлизавета була серед них наймолодшою. Її діда Федора Гулевича було обрано під іменем Феодосія владикою Луцьким. Єлизавета освоює основи православної віри, граматику рідної мови, грецьку та латинську мови.

Згодом Василь Гулевич відправляє дітей на навчання до Острозької академії. 1594 р. одружилася з Христофором (Криштофом) Потієм, сином брацлавського каштеляна, потім Володимирського єпископа Іпатія Потія. Овдовівши, Галшка сама виховувала доньку Катерину, котру 1615 р. віддала заміж за православного Оршанського хорунжого Миколу Млечка. 1606 р. Галшка одружується вдруге — зі Стефаном Лозкою, представником заможного українського шляхетського роду Київщини. Вони мали сина Михайла.

Жахлива пожежа літньої пори 1614 року на Подолі у Києві знищила кілька церков, українську школу, монастир, велику книгозбірню древніх літописів. Галшка разом із сотнями подолян і прибулих козаків гетьмана Сагайдачного мужньо рятувала книжні скарби. Прагнучи бути корисною своєму народові, Гальшка Гулевичівна складає й підписує дарчу, а 15 жовтня вносить її при поважних свідках до київських гродських книг, за чим вона набрала юридичної ваги, за яким відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей шляхти і міщан. У наступному році школа перейшла під опіку Київського братства. З часом, як відомо, вона переросла в колегіум, а потім до Київської академії.

У Луцьку вона і померла. Похована там же, біля Братської церкви.
Борецький Іван (Іов)

(? – 1631 рр.)
Борецький Іван Матвійович , чернече ім'я Іов— український церковний, політичний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (1620–1631), педагог, ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи, полеміст, святий, письменник. Духовний та політичний наставник Петра Могили.

Народився у містечку Бірча(Галичина) в сім'ї Матвія Борецького, дрібного українського шляхтича. Припускалося, що освіту він отримав у Львівській братській школі, але зважаючи на блискуче знання латини, яка на той час там не викладалася (першим викладачем латини у ній з 1604 року був він сам), найбільш вірогідним є навчання в Острозькій академії, а після неї — у Краківському університеті. З 1604 року — викладач латинської й грецької мов Львівської братської школи. 1604–1605 рр. — ректор, «котрому братія подала в школу, а також і порядки школниє». Заслужив високу шану як людина, що «Апполонові кохана і в Парнасі на лоні муз вихована». 1610–1615 Борецький — священик Київської Воскресенської церкви на Подолі, де заснував парафіяльну школу. Мав власний двір на Подолі (тепер вул. Спаська). Входив до вченого гуртка архімандрита Києво-Печерської Лаври Єлисея Плетенецького.

Борецький — один із засновників Київського братства та Київської братської школи, її професор й перший ректор (1615–1618)..

У грудні 1619 Борецький прийняв чернечий постриг. Борецький став ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Борецький відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана українську православну ієрархію (1620).Став першим по її відновленні митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси і був ним до смерті.

Помираючи, Борецький передав опіку над освітніми справами «превелебнійшому в Бозі отцю Петру Могилі» але застеріг його, щоб «школи в братстві київськім, а не де індей ґрунтовані були». Похований Борецький, за його заповітом, «…при церкві святого Архистратига Михаїла над Києвом» Михайлівського Золотоверхого монастиря, що був на той час резиденцією митрополита.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка