Ілона Тивонюк педагогічна діяльність вчителя як основна складова професійної компетентності майбутнього освітянина



Скачати 92.57 Kb.
Дата конвертації31.03.2016
Розмір92.57 Kb.
Ілона Тивонюк

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ОСВІТЯНИНА

У статті розглядаються основні підходи щодо розкриття ролі вчителя у формуванні своєї професійної компетентності. Окреслюються основні риси педагогічної діяльності сучасного вчителя. Пояснюється прагнення вчителя до самовдосконалення та самоосвіти, а також до вершин своєї педагогічної майстерності.

Ключові слова: професійна компетентність, педагогічна діяльність, самоосвіта.

Ilona Tyvoniuk

PEDAGOGICAL ACTIVITY AS THE MAIN CONTAIN OF THE FUTURE TEACHERS PROFESSIONAL COMPETENCE

The article examines the main approaches according the discovering of the teachers role in the forming of his professional competence. The main features of a pedagogical activity of a modern teacher are outlined. The teacher aspiration to self-education and to the top of his pedagogical skillness are explained.

Key words: professional, pedagogical activity, self-education.
Илона Тивонюк

ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ УЧИТЕЛЯ КАК ОСНОВНАЯ СОСТАВНАЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ БУДУЩЕГО ПЕДАГОГА

В статье рассматриваются основные подходы к раскрытию роли учителя в формировании своей профессиональной компетентности. Очертываются основные черты педагогической деятельности современного учителя. Объясняется стремление учителя к самообразованию, а также к вершинам своего педагогического мастерства.

Ключевые слова: профессиональная компетентность, педагогическая деятельность, самообразование.
Постановка проблеми у загальному виді та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями.

У наш складний час нам стає все важче і важче жити, а нашим дітям – все важче і важче вчитись. Це пов’язано з тим, що по-перше - в навчальних закладах не завжди достатні умови для навчання дітей (наприклад нестача підручників), по - друге – не вистачає висококваліфікованих вчителів, які б могли займатися вихованням і навчанням дітей.

Проблеми пошуку ефективних шляхів для формування професійної компетентності майбутнього вчителя є особливо важливою для вищих навчальних закладів. Адже так важко знайти вчителя, який би був дійсно майстром своєї справи. У процесі розвитку, навчання і виховання учня в умовах сучасності головну роль відіграє вчитель.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковане вирішення даної проблеми.

Питання формування професійної компетентності вчителя, та розвиток його педагогічної майстерності у педагогічній літературі досліджуються багатьма психологами та педагогами, зокрема А. Макрова, С. Макаров, О. Гнатишина, К. Рєпніна. Аналіз праць цих видатних психологів та педагогів свідчить, що важливе місце у педагогічній діяльності вчителя займає формування його професійної компетентності, яка передбачає вільне володіння своїм предметом, усвідомлення своєї ролі у навчанні та вихованні учнів, володіння професійно – педагогічними якостями . Проте проблема формування професійної компетентності вчителя потребує подальшого дослідження та узагальнення.



Формування мети статті.

Метою статті є розкриття ролі вчителя у формуванні своєї професійної компетентності, акцентування уваги на самовдосконаленні та самореалізації педагога.



Виклад основного матеріалу дослідження.

Формування професійної компетентності – одна з найважливіших проблем сьогодення. Адже це необхідна умова удосконалення педагогічної діяльності вчителя.

Важливе місце у формуванні професійної компетентності майбутнього вчителя займає професійно-педагогічна комунікація, яка є основною формою педагогічного процесу. Професійно-педагогічна комунікація – це система безпосередніх чи опосередкованих взаємодій педагога, що реалізуються за допомогою вербальних і невербальних засобів з метою взаємообміну інформацією, регулювання педагогічних відносин. Він забезпечує передавання через учителя учням людської культури, засвоєння знань, сприяє формуванню в них ціннісних орієнтацій. Педагогічне спілкування забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження.

Культура мовлення є одним із вирішальних чинників у налагодженні вчителем соціальних, професійних контактів засобом його самовираження за допомогою мови і мовлення. Вона віддзеркалює ціннісні орієнтації, гармо­нню професійних знань, комунікативних і морально-психологічних можливостей, характеризує його вихованість .уміння висловлювати думки, дотримуватись етичних норм спілкування та ін. Опанування вчителем культури мови і мовлення і мовленнєвого етикету є передумовою ефективності професійної і особистісної комунікації.

Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування Важливими характеристиками культури мовлення є: правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, простота і емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, емоційність. Культуру мовлення вчителя характеризують такі ознаки:

- правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним лексичним нормам

- різноманітність: володіння мовним багатством на
роду, художньої і публіцистичної літератури, лексичним
арсеналом літературної мови (освічена людина використовує у мовленні 6-9 тис. слів) використання різноманітних мовних одиниць.

- виразність забезпечуватися оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Виразність розвивається на основі тренінгів, власної творчості, спостережень за мовленням різних со­ціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо. Завдяки їй здійснюється вплив на почуття аудиторії;

- точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам: адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців

- багатство (розмаїття використовуваних слів). Чим більше різноманітних і розрізнюваних свідомістю слухача мовних знаків, їх ознак припадає на «мовленнєвий прос­тір», тим мовлення багатше і цікавіше

- актуальність: вибір і використання вчителем життєво важливих фактів прикладів, образів.

Немає ні одного вчителя, який не прагнув би до вершини педагогічної майстерності у своїй професії. Адже майстерність – знаряддя, без якого не можливі високі результати діяльності вчителя, її ефективності і якості. Педагогічну майстерність набувають в досвіді, у повсякденній праці. В сукупності з цією ідеєю діяльність припускає ціле направлену зміну навколишнього світу, являється основним фактором формування і розвитку особистих і професійних якостей людини. Але це не означає, що будь-який досвід стає джерелом професійної, а також педагогічної майстерності. Таким джерелом виявляється тільки праця. Причиною постійних невдач, помилок і низьких результатів праці вчителів часто виявляється нерозуміння ними змісту своєї професійної діяльності. Головним об’єктом професійно-педагогічної діяльності вчителя є учень, а її предметом є формування духовного світу школяра. Навчальний процес займає провідне місце в системі навчально-виховної роботи.

Діяльність вчителя називають викладанням. Вона не обмежується лише виконавчою частиною навчального процесу, але і охоплює всі його етапи, а саме: підготовчий, організації і здійснення навчання, аналізу результатів. Важливою частиною педагогічної діяльності являється також велика позакласна робота, яка включає в себе професійно-педагогічне самовдосконалення, оволодіння новими досягненнями науки і передовим педагогічним досвідом, особисті методичні пошуки, аналіз результатів навчального процесу в цілому, щоденну підготовку до уроків.

Для того, щоб виділити специфіку вчительської праці, її часто порівнюють з творчістю письменника. Створений вчителем урок повинен відповідати не лише потребам педагогічної науки, а й особливостям шкільної практики. І звичайно в ньому відображається і особистість самого вчителя, і його педагогічна позиція, рівень професійної і загальної культури, коло його духовних інтересів. Таким чином, вчитель виконує функції сценариста, режисера, драматурга, і в той же час являється виконавцем головної ролі в створеному ним творі. Самооцінка і аналіз ефективності своєї праці і її результатів в порівнянні із запланованими – необхідна умова удосконалення педагогічної діяльності.

Таким чином навчання вчителя, пов’язане з підвищенням його професійної майстерності, повинне охоплювати всі сторони його педагогічної діяльності, які забезпечують:

- Підготовку навчального процесу і проектування його конкретних варіантів

- Реалізацію, здійснення навчального процесу

- Вивчення, аналіз і оцінку кінцевих результатів навчального процесу і виявлення ефективності професійної діяльності.



Самоосвіта основа зростання вчителя, як спеціаліста. .

Що ж дає самоосвіта вчителю?

- По-перше, вона забезпечує безперервність і систематичність роботи по оволодінню педагогічною майстерністю.

- По-друге, дозволяє максимально врахувати індивідуальні особливості і потреби.

- По-третє, не потребує відволікання від повсякденної практики, яке викликає порушення навчально-виховного процесу.

- Разом з тим самоосвіта пов’язана з цілим рядом труднощів. На відміну від організованих форм підвищення кваліфікації, де зміст знань визначається навчально-тематичними планами, програмами, самоосвіта вчителя базується на принципі самоорганізації роботи. Він сам вирішує, в якій науці потрібно вдосконалюватись, якими конкретними знаннями потрібно оволодіти, здійснює самостійний пошук джерел інформації, осмислює спосіб роботи над ними.

- Щоб надати майбутньому вчителеві методичну допомогу професійно-педагогічній освіті, розглянемо деякі аспекти її організації.

Перш за все вчитель повинен визначити, в яких галузях наукових знань потрібно підвищити свою кваліфікацію; далі осмислює цілі і конкретні завдання своєї педагогічної діяльності. Свою освіту вчитель підвищує на методологічних семінарах, в університетах, поєднуючи колективні форми роботи з індивідуальними. Досвід показує, що вузьким місцем в професійній підготовці молодих вчителів являються їх знання про учнів. Як правило, особистість учня характеризується абстрактно («хороший учень», «поганий учень», «не хоче вчитись»). Вчитель здатний здійснити тонку педагогічну діагностику особистості учня і дати його «психологічний портрет»,на жаль, це рідкісне явище. Навіть в тих випадках, коли вчитель володіє достатньо вичерпною інформацією про учня, він не завжди може розповісти правду, щоб інший вчитель міг використати її, і врахувати при організації навчально-виховного процесу.

Які ж психологічні знання необхідні вчителю для успішної організації навчального процесу і навчання учнів?

- По-перше, знання найбільш загальних характеристик особистості, а також - особливості протікання психічних процесів

- По-друге, знання методів психологічного дослідження особистості учня і діагностика його розвитку.

- По-третє, знання про закономірності і особливості вікового розвитку учнів.

Для того щоб підвищити педагогічну ефективність своєї діяльності, вчитель повинен перш за все з’ясувати, які сторони навчального процесу потребують вдосконалення. Діяльність вчителя і її результати являються предметом вивчення, аналізу і оцінки зі сторони школи, методистів, допомагають вчителю покращити свою роботу. Вчитель, будучи організатором навчального процесу, повинен забезпечувати управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів не тільки на уроці чи на іншому занятті в школі, але і в умовах домашньої роботи. Для цього він повинен добре знати можливості кожного учня, його відношення до навчальної дисципліни, труднощів у засвоєнні матеріалу. Досвідчений вчитель, який досягнув високого рівня педагогічної майстерності, до такої міри знає своїх вихованців, що може без помилок визначити, з яким завданням упорається, з якими труднощами стикнеться, скільки часу потрібно учневі щоб виконати домашнє завдання.

Вчитися бути вчителем і прагнути до вершин професійно-педагогічної майстерності – це означає вчитися працювати колективно, на основі загальної педагогічної позиції і єдність дій своїх вчителів, класних керівників і батьків учнів.

Вчитися бути вчителем – це значить намагатися до того, щоб додержуватись норм часу на всі види навчальної діяльності з урахуванням вікових та індивідуальних особистостей учнів, їх праці, стану здоров’я та інших якостей.

Висновки й перспективи подальших розвідок в цьому напрямку.

Отже, вчитися бути вчителем, значить, постійно думати про те, як на науковій основі раціоналізувати нелегку працю навчання, як використовувати всі можливості свого предмету, створювати методику навчання, яка дозволить все краще навчати і виховувати кожного учня, одночасно створюючи умови для максимального розвитку його здібностей і внутрішніх сил. Тому, подальше дослідження слід провести у напрямі активної праці вчителя над собою.


Список використаних джерел

1. Скульський Р.П. Вчитися бути вчителем. – К., Педагогіка, 2008. – 155с.



2. Карпович В.А. Діяльність сучасного вчителя. – К., 2004. – 121 с.

3. Добродін В.Г. Педагогічна майстерність вчителя. – К., 2006. – 520 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка