І. В. Волобуєва індивідуалізація навчання як психолого− педагогічна проблема сучасної вищої школи анотація. У статті проаналізовано різні трактування поняття «індивідуалізація навчання»



Дата конвертації14.04.2016
Розмір98 Kb.


УДК 378.013.41

І.В. Волобуєва

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ЯК ПСИХОЛОГО−
ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ


Анотація. У статті проаналізовано різні трактування поняття «індивідуалізація навчання», розкрито сутність індивідуалізації навчання, конкретизовано розуміння індивідуалізації навчання в вищій школі, а також висвітлено особливості тлумачення індивідуалізації навчання для учнів шкіл та для студентів вищих навчальних закладів.

Ключові слова: індивідуалізація навчання, педагогічний процес, індивідуальні особливості.

Volobueva I. INDIVIDUALIZATION OF EDUCATION AS PSYCHOLOGICAL AND PEDAGOGICAL PROBLEM OF MODERN HIGHER SCHOOL

Annotation. The article examines different interpretations of the concept of individualization of education, discloses the essence of individualization of education, and specifies the sense of individualization of education in higher school, іt also highlights the specific features of an interpretation of individualization of education for high school and higher institution students.

Key words: individualization of education, pedagogical process, individual peculiarities.

Постановка проблеми в загальному вигляді. У сучасних умовах перед вищою школою постають принципово нові проблеми, пов’язані з забезпеченням всебічного розвитку особистості студента, розкриття його творчого внутрішнього потенціалу та здібностей, професійного зростання. Одним із шляхів вирішення визначеної проблеми є індивідуалізація навчання студентів. У теперішній час, коли виші працюють відповідно до Болонського процесу, індивідуалізація навчання набуває нової актуальності та має велике значення у побудові індивідуальної навчальної траєкторії для студента. Тому індивідуалізація навчання є важливою науково-методичною проблемою сьогодення.



Аналіз актуальних досліджень і публікацій. Як свідчить аналіз наукової літератури, окремі аспекти індивідуалізації навчання знайшли своє висвітлення. Зокрема, у сучасних дослідженнях мають місце напрацювання з таких питань:

− особливості здійснення індивідуалізації навчання у вишах (В.М. Володько, С.У. Гончаренко, Б.А. Дьяченко, Н.С. Завізєна, І.Е. Унт та інші);

− реалізація індивідуального підходу в організації самостійної роботи студентів (І.А. Шайдур, І.М. Шимко та інші);

− визначення умов організації індивідуалізації навчання (Т.Л. Годованюк, А.О. Кірсанов, Ж.В. Ковалів, С.М. Овчаров та інші);

− формування індивідуального алгоритму навчання (Ж.Б. Богдан,
В.Д. Колдаєв, П.С. Носов, А.В. Хуторський та інші).

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проте неоднозначність розуміння індивідуалізації навчання студентів зумовлює необхідність вивчення різних тлумачень.

Формулювання цілей статті. На основі запропонованих визначень узагальнити це поняття та конкретизувати щодо вживання даного визначення для студентів вищих навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Багато науковців розглядали та досліджували індивідуалізацію навчання, що є свідченням накопичення емпіричного матеріалу з питань індивідуалізації. Аналіз наукових джерел показав, що зараз відсутнє єдине розуміння поняття індивідуалізації навчання. Дослідники розмірковують про одне й те ж, але проблему індивідуалізації навчання розглядають з різних боків. Спочатку проблему індивідуалізації навчання почали вивчати стосовно навчального процесу, який відбувається в школі. Оскільки проблема індивідуалізації навчання розповсюдилась на весь навчальний процес, то ця проблема постає і в межах вищої школи.

Ця проблема привернула увагу дослідників різних галузей науки, психологів та педагогів.

Передусім поняття індивідуалізації розкрито в психологічному словнику-довіднику, в якому це поняття позначає відрізнятися від інших людей в обумовленому відношенні, щоб не відчувати себе схожим на інших [9, с. 82].

Як зауважує В.О. Крутецький, індивідуалізацією навчання є максимальне наближення процесу навчання до оптимальної моделі, коли кожен учень працює у звичному для нього темпі і манері. Це відповідає його загальній підготовці, природним здібностям, пам’яті, характеру [7].

Визначення індивідуалізації навчання тлумачиться в педагогічній енциклопедії, як «планування та здійснення навчання відповідно до індивідуальних особливостей». Під особливостями потрібно розуміти своєрідність відчуттів, пам’яті, уяви, мислення, інтересів, нахилів, здібностей, темпераменту, характеру. Індивідуальне навчання базується на знанні особистості та умов життя кожного учня. Індивідуальне навчання передбачає пристосування форм і методів впливу до індивідуальних особливостей для забезпечення розвитку більш високого рівня особистості. Також індивідуалізація спрямована на сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, нахилів і обдарувань [ 5, с. 332].

А.О. Кірсанов розглядає індивідуалізацію навчання як цілісну систему індивідуалізації навчальної діяльності на рівні потенційних можливостей з урахуванням мети навчання. Ця система складається з індивідуалізованих засобів та прийомів взаємодій вчителя і учня, яка притаманна всім етапам навчальної діяльності. Реалізація даного принципу базується на всебічному знанні індивідуальних особливостей школярів (емоційної, мотиваційної та інтелектуальної сторін особистості). Потрібно враховувати реальні пізнавальні можливості всієї групи та окремих учнів на рівні їх навчальних здібностей [6, с. 121].

Індивідуалізацію навчання через врахування індивідуальних особливостей та використання різних форм і методів навчання розглядає І.Е.Унт. У процесі навчання треба брати до уваги індивідуальні здібності особистості в усіх формах і методах незалежно від того, які здібності та в якій мірі враховуються. При практичному використанні поняття індивідуалізація навчання І.Е.Унт пропонує не абсолютну, а відносну індивідуалізацію. В реальному житті індивідуалізація відносна з наступних підстав: до уваги треба брати індивідуальні здібності групи учнів із подібними особливостями, а не окремої особистості; враховуються ті особливості, які важливі з точки зору навчання; відбувається облік якостей або стану школяра; індивідуалізація проявляється епізодично. Також при індивідуалізації навчання треба враховувати особливості особистості: загальні розумові здібності; навчальні вміння; навченість, що складається з вмінь та навичок, як програмних та і позапрограмних; пізнавальна зацікавленість [11, с.6−8, 31].

Для нашого дослідження цінним є ідеї В.О. Онищук про врахування загальних особливостей особистості. У педагогічній практиці існує спрямованість на реалізацію індивідуалізації навчання на різних етапах: брати до уваги загальні особливості навчання і розвитку; диференційований та індивідуальний підходи. Вчителю треба вивчити індивідуальні особливості кожного, умови, в яких він існує, та враховувати їх при організації навчально-виховного процесу. Оптимальна організація творчої праці сприяє розкриттю індивідуальних особливостей. Диференціація навчання передбачає приділяти достатньо уваги тим, кому вона потрібна, у кого темп та рівень навчання відрізняється від більшості. З метою диференційованого підходу вчитель може використовувати індивідуальні завдання різних рівнів від репродуктивного до творчого [2, с. 52−53].

Застосування індивідуалізації навчання в школі має свої особливості. Питання врахування індивідуальних особистостей кожного учня є традиційним для педагогічної науки. На практиці, в більшості випадків, процес навчання зорієнтований на середнього учня, що не відповідає реальним можливостям кожного. Тому не кожен учень може реалізувати свої потенційні можливості. Індивідуалізація навчання направлена на усунення розбіжності між рівнем навчальної діяльності та природними можливостями кожного учня. Індивідуальне навчання передбачає диференціацію навчального матеріалу, розробку системи завдань різного рівня складності, таким чином, щоб завдання відповідали рівню можливостей кожного учня. Індивідуальне навчання спрямоване на досягнення учнем більш високих рівнів навчальної діяльності, що відповідає розвитку творчих здібностей школяра.

Індивідуальне навчання вчитель може використовувати на різних етапах засвоєння знань. На етапі засвоєння нового навчального матеріалу педагог визначає, які знання даного предмету чи інших предметів необхідно повторити. Також аналізуються письмові та усні відповіді учнів, їх спроможність до засвоєння цієї теми. Завдання можуть бути роздроблені на невеликі етапи, які логічно між собою з’єднані. При цьому кожний наступний етап стає по змозі, якщо виконана попередня. Після виконання загального завдання учні можуть виконувати те завдання, яке їм дозволяє проявити самостійність та активність. При закріпленні нових знань вчитель пропонує завдання, які розроблені від простого до складного. Учень спочатку включається в роботу відповідно до його можливостей, а потім поступово переходить до засвоєння більш складного матеріалу, який спрямований на розвиток творчих здібностей. При використанні індивідуального навчання необхідно застосовувати тематичне перспективне планування. Різний добір завдань та відмінний темп засвоєння навчального матеріалу призводить до того, що на час завершення вивчення теми педагог повинен забезпечити опанування знаннями, навичками та вміннями всіх учнів. Для цього вчитель на початку вивчення теми повинен чітко усвідомлювати шляхи досягнення підсумкового результату.

Індивідуалізація навчання відповідно вищих навчальних закладів в педагогічній енциклопедії трактується як організація навчально-виховного процесу, в якому вибір способів і прийомів навчання враховує індивідуальні риси студентів, рівень розвитку здібностей. У процесі індивідуалізації навчання виникає необхідність до спостереження за студентами з боку викладачів. У кожного із студентів різний рівень підготовки та розвитку здібностей до навчання, але всі студенти повинні оволодіти новими знаннями, вміннями та навичками. Індивідуалізація навчання сприяє розвитку здібностей, враховує їх схильності та інтереси, різне ставлення до навчання, а також до окремих предметів. Основною метою індивідуалізації навчання є не допустити появи прогалин у знаннях та забезпечити ефективну роботу всіх студентів [8, с. 69].

В.М. Володько та С.У. Гончаренко бачать індивідуалізацію навчання через розвиток індивідуальних можливостей та формування індивідуальної особистості. Вони тлумачать цей термін як організацію системи взаємодії між учасниками навчання, де використовуються індивідуальні особливості і визначаються перспективи розвитку та вдосконалення особистісної структури, знаходяться засоби для формування індивідуального стилю діяльності майбутнього спеціаліста. Індивідуалізацію навчання трактують як систему стосунків між викладачем і студентами. Вищий навчальний заклад та викладач створюють умови для розвитку особистості студента. До студента накладаються певні вимоги щодо вміння самостійно знаходити потрібну навчальну інформацію, експериментувати, висловлювати гіпотезу, перевіряти її, вміти знаходити оптимальне рішення. Індивідуалізація навчання постійно знаходиться в динамічному стані. «Дидактична система індивідуалізації навчання складається з таких елементів: закономірність самостійного (індивідуального) навчання; мета навчання; зміст навчання; принцип (нормативне забезпечення) індивідуального навчання; діяльність студента; діяльність викладача; форми, методи, прийоми та засоби індивідуального навчання; критерії та показники оцінки діяльності студента і викладача; дидактичне середовище» [4, с. 96].

У дослідженнях Т.Л. Годованюк індивідуалізоване навчання визначається як наближення навчального процесу до індивідуальної моделі студента. Процес навчання супроводжується вибором засобів, методів, темпу вчення, що враховує індивідуальні особливості студента. За допомогою індивідуалізації навчання у студента є можливість обміркувати навчальні переваги, які дають розвиток самосвідомості і відповідальності [1].

На думку Т.В. Васильєвої, індивідуалізація навчання у вищих навчальних закладах – це систематичний педагогічний процес, який спрямований на здобуття студентами глибоких знань, професійних вмінь і навичок, на розвиток творчої особистості. Педагогічний процес відбувається з урахуванням індивідуальних особливостей кожного студента та рівня його підготовки. Дослідниця пропонує після анкетування студентів приступати до індивідуалізації процесу навчання за напрямами:

1) за змістом;

2) за способом здійснення;

3) за темпом виконання завдання [3, с. 19].

Висновки даного дослідження. Узагальнюючи викладений матеріал можна зробити висновок, що індивідуалізація навчання передусім передбачає:


  • спрямованість на розвиток творчої особистості;

  • забезпеченість засвоєнню знань за допомогою таких форм і методів навчання, що враховують індивідуальні особливості особистості;

  • створення викладачем індивідуальної навчальної траєкторії для кожного студента;

  • важливість суб`єкт-суб`єктної взаємодії між викладачем, студентом та засобами навчання.

Проаналізувавши наукову літературу, робимо висновок щодо введення поняття індивідуалізація навчання студентів вищих навчальних закладів: індивідуалізація навчання – це навчальний процес, який відбувається з урахуванням індивідуальних здібностей студента, відповідає рівню навчальної підготовки, природним можливостям кожного та надає ефективний кінцевий результат. Так як навчання − це двосторонній процес, то з боку викладача індивідуалізація навчання потребує вивчення індивідуальних особливостей, духовного світу; сприяє розвитку пізнавальних здібностей студента, враховуючи його інтереси та нахили.

Перспективи подальших розвідок. Подальші дослідження означеної проблеми можуть здійснюватися в таких аспектах, як:

− педагогічні умови;

− підготовка викладача до здійснення індивідуалізації навчання;

− розробка загальнопедагогічного та методичного забезпечення індивідуалізації навчання студентів у вищих навчальних закладах.


Список використаних джерел


  1. Годованюк Т.Л. Деякі термінологічні тлумачення індивідуальної форми навчання через її «похідні» / Т.Л. Годованюк // Педагогіка і психологія. – 2008. − № 3−4. − С. 127−131.

  2. Дидактика современной школы : Пособие для учителей / Б.С. Кобзарь,
    Г.Ф. Кумарина, Ю.А. Кусый и др. Под ред. В.А. Онищука. – К. : Рад. шк., 1987. – 351 с.

  3. Васильєва Т.В. Індивідуалізація навчання математики в педвузі / Т.В. Васильєва // Радянська школа. – 1984. − №2. – С. 19−26.

  4. Володько В.М., Солдатенко М.М. Індивідуалізація навчання студентів /
    В.М. Володько, М.М. Солдатенко // Педагогіка і психологія. – 1994. − № 3. −
    С. 91−99.

  5. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; гол. ред. В.Г. Кремінь. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

  6. Кирсанов А. О. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема / А. О. Кирсанов. – Казань : Из−во Казанского университета, 1982. −
    224 с.

  7. Крутецкий В.А. Психология: ученик для учащихся педучилищ / В.А. Крутецкий. – М. : Просвещение, 1980. – 352 с.

  8. Олексенко В. М. Енциклопедичний словник з дистанційного
    навчання / В.М. Олексенко. – Х., 2004. – 164 с.

  9. Словарь – справочник по социальной психологии / В. Крысько. – СПб. : Питер, 2003. – 416 с.

  10. Форми навчання в школі : Кн. для вчителя / Ю. І. Мальований,
    В. Є. Римаренко, Л. П. Вороніна та інші; за ред. Ю. І. Мальованого. – К. : Освіта, 1992. – 160 с.

  11. Унт И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения / И. Э. Унт – М. : Педагогика, 1990. − 192 с.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка