Харківська обласна санепідстанція Харківський національний медичний університет



Скачати 119.25 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір119.25 Kb.
УДК 612.014.32:001.5(477)

ВИРОБНИЧИЙ СТРЕС, ЯК ФАКТОР ПРОФЕСІЙНОГО РИЗИКУ

Т. М. Колпакова, І. В. Завгородній, Т. М. Дмуховська, К. М. Сокол



Харківська обласна санепідстанція

Харківський національний медичний університет


Харківський НДІ медицини праці та професійних хвороб
Внаслідок розвитку суспільства по технократичному шляху людина опинилася під загрозою глобальної екологічної катастрофи та умовами створеного людиною соціуму, до яких мусять адаптуватися сучасна людина.

Сьогодні уже всі розуміють, що ми маємо новий стан планети: вона забруднена хімічними, біологічними, радіаційними, мікроелементними токсинами. Міняється бактеріальна, вірусна, грибкова флора в середині і зовні організму людини. Швидко міняється чутливість організму людини і тварин до звичайних, казалось би, нетоксичних речовин. Виникають аномальні форми їх непереносності, вони все ще діагностуються як імунні дефіцити.

Сучасна статистика нараховує вже біля ста видів катастроф серед яких виділено 15 найбільш розповсюджених і шкідливих природних явищ: землетруси, цунамі, виверження вулканів, зсуви, снігові лавини, паводки, засухи, заморозки, суховії, голод, епідемії, пожари, нашестя комах.

Приблизно половина населення землі проживає в містах, території яких займають загальну площу, яка не перевищує 3 процента земної суші. На крихітному просторі поряд один з одним стоять АЕС, ТЄЦ, хімічні підприємства, міста нашпиговані нафто - та газопроводами, плотинами водосховищ, складами горючих і шкідливих речовин, пронизані густою сіткою транспортних артерій. Всі вони є потенційними об'єктами техногенних катастроф.

Істотне значення для України мають ризики, що пов'язані з безхозними підприємствами, складами ядохімікатів та полігонами токсичних відходів, зростання долі аварійних житлових будинків, зношеності систем тепломереж, водопостачання і водовідведення, аварійний стан значної частини ліфтів.

Відчуття людьми небезпеки, пов’язаної з названими чинниками формує у них відчуття небезпеки, тривоги, емоційної напруги, а відтак і емоційного психогенного стресу.

Перелік стрес-факторів дуже великий. До найбільш важливих вітчизняні і зарубіжні автори відносять: безробіття, зубожіння, соціальне розмежування, зміни форми зайнятості (короткотермінова і часткова зайнятість), кількісні і якісні перевантаження на робочих місцях, страх втрати роботи, примус і переслідування на робочих місцях, відсутність соціальної підтримки, незадовільний соціально - психологічний клімат в трудових колективах [1].

Діапазон симптомів стресу настільки широкий, що люди часто навіть не сприймають багатьох з них. До них відносяться емоційні реакції, неадекватна реакція на дрібні проблеми, надзвичайна подразливість і нетерпимість, відчуття постійної тривоги , нездатність розслабитися, а також переїдання або відсутність апетиту, підвищене вживання алкоголю, тютюну або психотропних ліків. Стрес є одною з причин виникнення депресії, яка може призвести до самогубства.

Дослідження, проведені в Європі та інших розвинутих країнах показали, що від 50 до 60 % всіх втрачених робочих днів пов'язані зі стресом, який займає друге місце по частоті зареєстрованих причин захворювань, пов'язаних з трудовою діяльністю і його впливу були схильні 22% працівників. Із всіх країн ЄС за останні 5 років, середній рівень стресу зріс у дванадцяти країнах [4].

Аналогічні дослідження,які були проведені в Англії у 2009р показали, що 64% опитаних зазнавали стрес на роботі, притому цей показник у 2001р. складав 53%. З 64 % тих, що зазнали стрес на роботі 36% заявили, що він знизив їх продуктивність праці, 31% - він порушив їх соціальні відносини, у 29% стрес наніс пряму шкоду здоров'ю.

Англійські спеціалісти склали «шкалу стресу» для більш ніж 150 різних професій. На перше місце за цією школою вийшли шахтарі, їх показник ризику – (8,3 бали). За ними йдуть поліцейські (7,7 бали), будівельники і журналісти ( по 7,5 бали), актори(7,2), політичні і суспільні діячі (7), лікарі (6,8), водії автобусів(5,4). Найспокійніша робота виявилася у працівників бібліотек і музеїв, їх показник – 2,8 бали.

Дослідження канадських вчених дали абсолютно інші результати: «найстресовіша» професія в Канаді - музиканти. Нерви музикантів страждають від постійного поспіху, гастрольних переїздів, безцеремонного диктату диригентів, нескінченних вправ. Як наслідок 82% музикантів час від часу вживають заспокійливі засоби, а 8 % приймають їх постійно [3].

Вивчення стресу, як професійного фактору ризику в нашій країні не проводилось, але з великою долею вірогідності можна назвати найбільш стресовою професією - професію шахтаря, особливо після трагічних випадків, що спостерігалися на шахтах влітку 2011р, та частої невиплати їм заробітної плати, інколи по декілька місяців.

Стрес, як відомо, становить собою однотипову нейрогуморальну реакцію організму, яка виникає під дією сильних, навіть екстремальних подразників різного характеру. Біологічне значення реакції стресу полягає в мобілізації резервів організму для подолання негативних наслідків такої дії. Ось чому автор концепції стресу Т. Сельє назвав його «загальним адаптаційним синдромом» [7].

Умовно виділяють 3 форми психогенного стресу, які виникають в організмі на дію факторів різної сили та тривалості (М. М. Хананашвілі, 1988): гіперстрес, нормострес, гіпострес. Дія стресорних факторів може бути гострою, підгострою та хронічною.

В нормальних умовах відбувається відносно швидке повернення із стану гіперстресу в нормострес, а з часом ефекти гіперстресу стираються із довготривалої пам'яті і не стають перешкодою для підтримання стану нормостресу в оптимальних умовах. Але при частих змінах в довготривалій пам'яті можуть фіксуватися і на тривалий час залишається у вигляді патологічної домінанти неадекватні зв'язки, які характерні при гіперстресі.

Якщо прийнияти деякий рівень стресу, зумовлений усіма можливими факторами зовнішнього середовища, де головну роль відіграють психогеений чинник, який забезпечує нормостресовий стан для умовного середнього індивідууму, то з наростанням темпів технічного прогресу, цей показник зростає по модулю, коли умовна сума стресових чинників збільшується, а поріг виникнення критичної фази переходу нормостресу в гіперстрес зменшується. Характерною рисою такого переходу є неадаптовна поведінка особистості в умовах, характерних для нормостресу. Такий стан одержав назву як гіпострес [М. М. Хананашвілі], для якого характерні дуже низькі пороги виникнення критичної фази гіперстресу в умовах нестереотипно організованих зовнішніх і внутрішніх сигналів.

У зв'язку з цим у фізіології праці з’явились такі нові поняття, як хронічний стрес, професійний стрес, перевтома, перенапруга. З'явилось нове поняття – хронічний виробничий стрес.

Хронічний стрес - це особливий функціональний стан організму, який характеризується підвищенням активності або пригніченням регуляторних механізмів фізіологічних систем, розвитком стану напруги або втоми, а при накопиченні негативних зрушень - перенапруги або перевтоми. Симптоми, що виникають на цій стадії не стільки прояви стресу, скільки його негативними наслідками і можуть бути дуже різними: неврози, психоматичні захворювання; зміни поведінки та емоційні порушення.

В останні роки формуються нові уявлення про механізм походження деяких хвороб, приділяється значна увага вивченню так званих перехідних форм, або предпатологічних станів.

Відносно нові феномени, такі як «кароші», «вигорання», синдром хронічної втоми (СХВ), метаболічний синдром ікс (МСІ), ще не хвороби, але вже й не здоров'я, набувають характер епідемій і звертають на себе увагу не лише медиків, але і соціологів, і організаторів виробництва.

Сам по собі емоційний стрес не визиває захворювань, але регулярно повторюючись, може провокувати їх виникнення, розвиток і загострення. Часто їх об'єднують під загальним терміном «психосоматичні захворювання». До них відносяться ішемічна хвороба серця, гіпертонія, атеросклероз, аритмія, депресія, виразкова хвороба шлунку і 12-персної кишки, пригнічення імунітету, ревматоїдний артрит, сахарний діабет, астма та ін.

Так і феномен «кароші» скоріше розглядається не як синдром і хвороба, а як заключний момент, наслідок багаторічної або довготермінової перевтоми, який маскується високою психоемоційною напругою, внаслідок якої наступає раптова смерть, як правило, спровокована зовнішнім психоемоційним фактором.

Феномен «вигорання» розглядається як екологічна дисфункція, що визвана інтегральною взаємодією особистих факторів і факторів навкольшнього середовища. Уже відмічалося, що соціальна адаптація в своїй основі має професійну адаптацію, а тому «вигорання» можна розглядати як професійну дезадаптацію і рахувати першою фазою професійно обумовленої патології. Повідомлення останнього часу вказують на цей феномен як на розповсюджуване патологічне явище серед різних професійних груп, особливо в розвинутих країнах. Такий психологічний предпатологічний стан може дезорганізувати, дезорієнтувати людину в соціумі та визвати додатковий психологічний пресинг, наслідком якого є хронічний (професійний) стрес [6].

Є повідомлення про зараження вигоранням або сприймання негативного відношення до оцінки професійної діяльності з боку інших працівників, ще не зазнавших вигорання. Ця ідея співпадає з теорією інформаційного зараження, або психогенного маніпулювання. На відміну від механізму передачі вірусної інфекції, може бути інший, психічний механізм передачі негативної інформації на другому рівні. Ця гіпотеза співпадає з повідомленнями В. В. Банкової (Москва) про інформаційно-вірусну природу СХВ, яка стверджує, що кванти негативної інформації спроможні вражати організм людини як і вірус грипу; та з дослідженнями К. Н. Логановського і А. Н. Коваленко (2001), які пропонують пояснення розвитку СХВ механізмом каналопатії. Авторами встановлені порушення всередині і міжклітинної взаємодії на рівні передачі інформації, як наприклад, ушкодження каналів і мембран викликаних малими дозами радіації, які можуть (за думкою авторів) мати місце при хронічному стресі [5].

Процеси, що почалися внаслідок дії оксидативного стресу, можуть визивати зміни деяких генів з подальшим створенням нормально функціонуючих структур клітин. Виникає ситуація, коли, з одного боку, організм не виходить на стадію адаптації по Сельє - перехід здійснюється прямо: стадія тривоги - стадія виснаження, з другого боку, відбувається перепрограмування фізіологічних систем організму на патологічні.

Керуючись вищезазначеним, можна припустити, що в ході соціогенезу і збільшення в загальній масі людської популяції, виникає кількісне зростання малостійких індивідуумів до дії факторів середовища, в даному випадку це фактори соціуму, і перш за все, до психогенного фактору, які мають знижений поріг стійкості.

Такі феномени, як «кароші», «вигорання», СХВ, МСХ не можна рахувати однієї природи, але вони мають загальний етіопатогенез (інформаційно-метаболічний ), що дозволяє зробити слідуючі висновки :



  1. Дія психогенного і інформаційного стресу може бути або є найбільш потужним стресорним подразником в умовах людського суспільства .

  2. Тривала дія відносно слабких по інтенсивності чинників оксидативного стресу, не руйнуючого елементи клітини може призводити до інформаційно-метаболічних порушень на системному і клітинному рівні в організмі з появою нової патологічної системності.

  3. В людській популяції постійно виникають і накопичуються особи з підвищеною чутливістю до хронічної дії факторів навколишнього середовища, в тому числі виробничого середовища, з ризиком розвитку відповідної патології на інформаційно-метаболічному рівні.

  4. З метою встановлення схильності до дії інформаційного стресу необхідно вивчати генотип людини, використовуючи відомості при професійному відборі в професії з великими інформаційними навантаженнями.

  5. Додаткові ушкоджуючі фактори хімічної, радіаційної і іншої природи малої інтенсивності і діючи тривалий час, вірогідно, можуть діяти одночасно з професійним хронічним стресом і в залежності від індивідуальної чутливості, призводити до тієї або іншої патології системного характеру.

Проблема професійного стресу у лікарів різних професій є однією з передових галузей діяльності сучасної медичної і психологічної науки. Цей факт зумовлений цілим рядом причин.

Перш за все у здійсненні повноцінної охорони здоров'я народу значна роль належить лікарю, його професійній діяльності і моральним якостям. Свої обов'язки лікар виконує слідуючи голосу совісті, керуючись Клятвою Гіппократа, принципами, гуманізму та милосердя, документами світової спільноти по етиці, а також конституцією України.

В той же час лікар є рівноправним громадянином своєї держави і повинен мати не менше, чим всі інші право на збереження і зміцнення свого здоров'я, яке не завжди підтримується і забезпечується нашим суспільством.

Соціально-економічні зміни, які відбулися за 20 років незалежності України, висока стресова напруга не тільки вплинули на показники здоров'я населення і медико-демографічну ситуацію в країні, але поставили в край незадовільні умови існування медичних працівників. Праця медичних працівників, яка належить до найбільш складних і відповідальних видів людської діяльності, перестає бути престижною в нашій країні. Багато з лікарів шукають роботу за кордоном, в комерційних та інших структурах, що не пов'язані з медичним профілем.

Праця медичних працівників у сучасних умовах пов'язана з дією традиційних фізичних, хімічних, біологічних, соціальних чинників. Інтенсивна праця в незадовільних умовах, в умовах психосоціальної напруги зумовили високі показники захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і професійної захворюваності. За даними Т. М. Дмуховської (2008), захворюваність з втратою працездатності на 100 працюючих серед медичних працівників Харківської області в 2000-2003 роках була найвищою у порівнянні з іншими галузями виробництва, відмічалось зростання професійної захворюваності. Серед медичних працівників області спостерігалася висока первинна інвалідність (0.25 - 0.33%) та низька тривалість життя (54-55 років) [3].

Одним з постійних нетрадиційних факторів, що впливають на стан здоров'я медичних працівників (як і на інших професій) є психоемоційне, психосоціальне навантаження про які вже вказувалось вище. Але у лікарів, у перше чергу, дія цих факторів часто провокують такі феномени (синдроми) як «синдром хронічної втоми», та «синдром психічного вигорання». Професійне вигорання - це синдром, який розвивається на фоні хронічного стресу і який веде до виснаження емоціонально-енергетичних і особистих ресурсів працюючої людини. Він виникає внаслідок внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них. Цей синдром не випадково вперше був виявлений у лікарів, а потім діагностований у працівників інших комунікативних професій. Синдром професійного вигорання є наслідком протиріччя між величиною фізичних, моральних і емоційних затрат, необхідних в професії щоденно і невдоволеністю своєю працею і її оцінкою суспільством.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) пропонує всім країнам переглянути перелік (список) професійних захворювань з включенням до нього і тих, що визвані психоемоційним стресом [6].

У зв'язку з тим, що проблеми стресу торкаються інтересів всіх країн, була створена Міжнародна асоціація управління стpecoм (ISMA), яка об'єднує

спеціалістів в області психології, психотерапії, медицини праці, освіти, представників бізнесу, виробництва, менеджменту та ін., її ціль - допомога в одержанні і розповсюдженні наукових знань про управління напругою (стрес -менеджмент). Асоціація має філіали в Австралії, Бразилії, Великобританії, Гонконзі, Індії, Нідерландах, Росії, США, Франції, Японії та інших країнах. Про її діяльність в Україні відомості відсутні.

В багатьох країнах проблема стресу на виробництві знайшла відображення в законодавстві. Наприклад, в Німеччині в рамках теми «Негативні психічні навантаження і стрес на робочому місці» виконуються різні проекти, що пов'язані з цими навантаженнями. Земельний комітет з питань охорони праці і техніки безпеки розробив концепцію промислової (виробничої) інспекції для виявлення негативних психічних навантажень на робочих місцях і можливості їх попередження. Ведучі об'єднання лікарняних кас Німеччини випустили в 2000р. посібник, в якому психосоціальний стрес визначено як одна із сфер охорони здоров'я на виробництві [4].

Багато закордонних профспілок звертається до стресу на роботі і профілактиці його негативних наслідків, обґрунтовують вимоги про скорочення робочого часу зростаючим стресом і необхідністю підвищення оплати праці.

Проблемі нервової перенапруги і стресу на роботі в нашій країні не приділяє достатньої уваги ні держава, ні роботодавці, ні профспілки.

Усвідомлюючи важливість проблеми стресу на робочому місці ISMA закликає всіх соціальних партнерів до активних дій з попередження і нейтралізації його наслідків і пропонує для цього цілий ряд заходів, в тому числі: «Забезпечити розвиток комплексних наукових досліджень стресу на роботі, його вплив на стан здоров'я працюючих і розробку нормативно-методичних документів з профілактики стресу на роботі і його негативних наслідків».
Література:

1. Брыкалин В.П., Дмуховская Т.Н., Сидоренко Н.А. Роль психосоциальных факторов трудового процесса в гигиене труда в современных условиях//Эпидемиология, экология и гигиена./Сб. научно-практ. конф. – Харьков, 2009.

2. Гуськов Е.П., Шкурат Т.П., Вардуни Т.В. и др. Генетика окислительного стресса. – Ростов н/Д: изд-во СКНЦ ВЩ ЮФУ. – 2009. – 156 с.

3. Дмуховська Т.М., Брикалін В.П. Проблеми здоров’я медичних працівників Харківського регіону // Матер. наук. пр. конф. «Превентивна медицина: проблеми та перспективи». – 2007. – с. 50-51.

4. Доклад МОТ к Всемирному дню охрани труда. – 2010. – 165 с.

5. Малашенкова И.К. Роль вируса Эпштейна-Барр в развитии синдрома хронической усталости и иммунной дисфункции / Междунар. журн. Иммуннореабилитации. – 2000. – Т. 2. - № 1. – с. 102-111.

6. Международная статистическая классификация болезней и проблем связанных со здоровьем: 10-й пересматр., Женева: ВОВ, 1995. – Т. 2. – 180 с.

7. Селье Т. Стресс без дистресса. – М.: Прогресс, 1979. – 123 с.



8. Измеров Н.Ф. Актовая эрисмановская лекция «Труд и здоровье медиков». – М. Реальное время. – 2005. – 40 с.

9. Эглите М.Э., Рэсс Е. Д., Чурбакова Е. В., Ванандзиньш. Условия труда, факторы риска на рабочем месте и последствия их воздействия на здоровье трудящихся Латвии // Мед. труда и пром. экол.- 2009. - № 6. – с. 6-13.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка