Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»



Сторінка1/5
Дата конвертації26.04.2016
Розмір0.74 Mb.
  1   2   3   4   5
Гуманітарний Форум

«Відродження, оновлення і розвиток людини»

25 квітня 2006 року

Київ, Україна

Стенограма засідання секції C
Модератор:

– Обговорення в світлі нашого сумного ювілею Чорнобильської катастрофи. По-перше, це таке абстрактне питання про стосунок майбутнього і сучасного. Може б, варто було б поставити його чисто конкретно як воно ставиться в економіці. Ми досі керувалися системою «затрати-випуск». Отже, ми вартість товару завжди співмірювяли із тими затратами людської праці, які необхідні для його випуску. Це класичні економічні теорії від Сміта до Маркса, і Чорнобиль в певному відношенні підводить риску під цим циклом людського економічного мислення, оскільки майбутнє виявляється більш істотним чинником історії і економіки, ніж минуле. І ми змушені включати ризики не як коефіцієнт якийсь, який трошки коригує нам хід розвитку, а як параметри, яких ми навіть ще і не знаємо. Взагалі кажучи, історія весь час вводить нові параметри в оцінку вартості: по-перше інтелектуальна праця сьогодні має незмірно більшу питому вагу у вартості, ніж це було колись, скажімо. По-друге, тільки бідні суспільства рахують із сьогодні на завтра, багаті суспільства можуть рахувати на багато років вперед, і, чим багатше суспільство, тим більшу собі розкіш воно може дозволити. Ми сьогодні є бідним суспільством, яке змушене після Чорнобиля рахувати на багато років наперед. Ці загальні фрази можуть поставити взагалі питання про ставлення до технічного розвитку, оскільки ми собі уявляли майбутнє як продовження сьогоднішнього дня і продовження минулого, і як звідси – концепція науково-технічного прогресу, як якої суцільної тяглості. Сьогодні ми навіть і науково-технічну революцію уявляємо собі як якийсь дуже енергійний прогрес. Ми повинні від цього уже відвикати і ставитися до майбутнього зовсім іншими мірками. Є в німецькій мові два слова для позначення страху: «ангст» і «фурхт». Коли люди бояться відомо чого, це називається «фюрхтен» - боятися; а коли люди бояться чогось такого, що вони самі не знають, що це таке, це спадкоємець латинського ангустія – це німецьке «ангст», французьке «ангвас» і так далі. Поки ми іще жили в суспільстві із свіжою пам’яттю про Чорнобиль, в нас діяв швидше «ангтс» – страх взагалі незрозуміло чого, сьогодні ми переходимо на калькуляцію можливих ризиків, можливих страхів, знов повертаємося до можливості ядерних програм, і ми повинні вже керуватися оцим самим «фурхт», тобто вже якоюсь сумірною з нашими мірками майбутньою діяльністю. І питання залишається, чи залишити нам таку метафізичну небезпеку, просто відчуття метафізичного страху, чи мати справу із Чорнобилем, як і з потенційними «чорнобилями», як ризиком, подібним до ризиків, які ми маємо в багатьох сферах нашої діяльності.

Друге – це катастрофа як спосіб розвитку і елемент людської реальності. Є математична теорія катастроф, яка привчила нас до того, що катастрофа – це, взагалі кажучи, нормальне явище, і ми не можемо давати катастрофі тільки негативну оцінку. Може бути і позитивний результат від звалювання на нові структури в точки, після точки біфуркації, як це говориться в теорії катастроф. Роль випадку і роль вільної людської діяльності виявляється в цьому випадку надзвичайно важливою. Основне в тому, що катастрофи різного роду – це не виняток з нормального ходу подій, а елемент нашого реального життя. І в зв’язку з цим можна ці нещасні випадки, або щасливі випадки класифікувати таким чином: вони діляться на такі, що є небажані, але неминучі наслідки прогресу; по-друге, наслідки збігу обставин, яких, можливо, можна було б уникнути; і, нарешті, наслідки об’єктивних і неминучих процесів, які набувають особливої гостроти за умов, створених людською діяльністю: наприклад, повені, там, урагани, цунамі тощо – це природні катастрофи, які можуть бути в стократ небезпечнішими внаслідок нашої діяльності. Аналогічним чином можна класифікувати і людські катастрофи, такі, як війни, економічні депресії тощо. І виникає питання: чи Чорнобиль був, відносився, так би мовити, до типу А, чи до типу Б? Тобто, це була одна із тих катастроф, яких можна було уникнути? Чи, взагалі кажучи, треба рахуватись із подібними катастрофами як із з неминучими наслідками прогресу?

І, нарешті, питання про суспільство і катастрофи. Мені хотілось би зараз добрим словом згадати той 86-й рік, тільки не саму катастрофу, а той ентузіазм і те духовне піднесення, яке охопило людей, що поїхали рятувати світ від наслідків Чорнобиля. І хто пам‘ятає ці дні, то може порівняти… Я порівняв би хіба що тільки з ентузіазмом «Майдану». Бо таке саме було відчуття готовності віддати все, врятувати світ і так далі, і так далі.

Можливо, ми винні в тому, що ми ентузіазм 86-го року не зуміли зберегти і кристалізувати його в якісь соціально значущі форми, так само, як ми сьогодні розтринькуємо капітал «Майдану». Важливо було б знати, хто відповідальний за наслідки техногенних і природних катастроф, в тому числі таких, яким був Чорнобиль.

І виникає загальне питання: яка має бути участь громадськості у цій констатації відповідальності. Громадськість, з одного боку, не є експертом, а ці процеси вимагають точної наукової експертизи. І ми досі не знаємо, чим загрожує ще й те, що не ліквідовано після Чорнобиля. З іншого боку, саме громадськість вносить той… власно кажучи, дає нам надію на об’єктивний розгляд проблем, які виникають в зв’язку з цим прогресом.

І останнє, що я хотів би сказати, це – відродження і оновлення суспільства, про той запас етичного ентузіазму, який був... я вже говорив. Я хотів би відзначити ще одне: це ідеться про соціологічні наслідки Чорнобиля, але ми побачили, що ці наслідки не є чимось чисто дріб‘язковим і умовним. Масове переселення людей із тієї території привело до несподіваних, я би сказав, наслідків – ми відчули необхідність збереження того коріння, того сільського ландшафту, я маю на увазі не тільки географічний ландшафт, але й людський ландшафт, який вважався ну такою собі периферією, маргінесом людського життя. Сьогодні ми відчуваємо, скільки ми втрачаємо, коли ми втрачаємо оцей людський чинник, оце просте село, яке, виявляється, є корінням для високої цивілізації.

І нарешті, заключне слово я сказав би, може, виглядало б так. Оскільки ми не можемо оцінювати, як це було прийнято взагалі в епоху модерну, ми не можемо оцінювати сучасні явища з позицій майбутніх цілей наших, ми повинні їх оцінювати якимись загальнолюдськими критеріями. Оскільки майбутнє відкрите, ми не можемо бути в ньому впевнені. Майбутнє залежить від сьогоднішнього дня, і яким чином... якими повинні бути ці етичні критерії, що мають бути вищими від міркувань вигоди, міркувань технічного успіху і інших міркувань, це питання є відкритим і я б просив би всіх над цим задуматися. Ось все, що я хотів сказати на початку.

А тепер дозвольте мені надати слово згідно з програмою Сергію Борисовичу Кримському, доктору, професору, і так далі, і так далі - це не має значення. Будь ласка!
Сергій Кримський:

– А, можна сісти навіть? Так воно і краще.



Чорнобильську аварію часто і небезпідставно називають найбільшою технологічною катастрофою в історії людства. Це істина, але вона не є повною. Водночас Чорнобильська трагедія є антропологічною катастрофою, що стосується долі людства, зокрема його генофонду. А саме цей генофонд є присутнім у всіх наших справах. Про це може свідчити самий простий підрахунок: у людей, як правило, є чотири найближчих родича: двоє батьків та дідусь і бабуся. Але у попереднього, другого покоління людина, має вісім предків, а глибше, в третьому поколінні – шістнадцять, в четвертому – тридцять два родичі, і так далі в геометричній прогресії. Так що в нас на сороковому поколінні родичами людини стає усе населення планети. А значить, що у людей єдиний генофонд і атомне чорнобильське ураження України виявляється ураженням всього людства. Таким саме ураженням став голодомор, в якому геноцид українського народу непоправно вплинув на загально людський генофонд, що обмежило антропологічний розвиток людства. В обидвох випадках сказались негативні результати соціальної катастрофи 1917 року, яка відбулась в Росії – нібито як попередження всьому людству, вона супроводжувалась космічними знаками, небувалими ще протуберанцями на, значить, сонячному диску, що змусило астронома Чугевського вигукнути: “Вибухнуло сонце!”. І вже наостанку наслідків соціальної катастрофи 17-го року спалахнули рукотворні протуберанці ядерного вибуху в Чорнобилі. Отже, соціальні, антропологічні та навіть космічні потрясіння підсумувались у чорнобильських подіях. Більше того, ці події, як це завжди бувало в есхатологічних явищах, опинились під, значить, сигнатурою біблійних образів і пророцтв. І справа тут не тільки в широко цитованому образі “полинь-зірки”, не менш серйозним є зв‘язок в Біблії намагання людей бути як боги через силу пізнання з гріхопадінням. Ми звикли до того, що знання є силою, але ця сила може вести не тільки до спасіння, а й до руйнування. З науково-технічним прогресом людство зазнало не тільки великих успіхів, а й стало заручником помилки. Помилки, антологія якої не усвідомлювалась ні міфологічним світоглядом, ні релігійними догматами середньовіччя. В них об‘єктом творіння виступав, вважався абсолют, Бог, а не обмежена людина. Але з початком індустріального суспільства конструкція буття була оголошена людською справою. Тому характерно в цьому відношенні, що саме в 17-му столітті пролунав заклик Кромвеля: “Брати мої, нутром Христа заклинаю вас, пам‘ятайте, що ви можете помилитись”. Адже виникнення технічної цивілізації з її надмірними потенціями знаменувала здатність людини викликати сили, що перебільшують її наявні можливості. А це приховує небезпеку втрати контролю над несподіваними обставинами, перетворення успіху на, значить, помилку. Така ситуація і позначилась на Чорнобильських подіях. Після них людство втратило право на помилку, бо стало ясно, що може не вистачити часу на її виправлення. При цьому виявилось також, що техніка стала надзвичайно складною для людини і без повної її автоматизації не обійтись. Адже неповна автоматизація в межах всього соціуму може викликати загрозливі прецеденти перенесення психології ручної праці з її прийомами докрутки до електронної техніки. Все це потребувало після Чорнобиля вироблення нової теорії прийняття рішень. Так, захоплення погонею за оптимальністю багато в чому стало ілюзорним, бо найбільший успіх все ж таки знаходиться в наш час в зоні максимального фінансування і максимального ризику. А стратегія оптимальності не допомагає подоланню цієї обставини. В таких умовах адекватною стала стратегія достатності, яка залежить від рівня чекань: якщо діяльність є успішною – рівень чекань піднімається, якщо вона невдала – рівень чекань падає. Тут діє процедура руху по схемам урвища, де потрібно діяти крок за кроком з постійною перевіркою ефективності дії.

Чорнобильська катастрофа ще раз нагадала, що людина живе на, значить, загрозливих кордонах, і що її буття освічене блискавкою та небезпекою. Людина живе в елективному світі, тобто в світі катастроф та вибухів. Такою є картина всесвіту, який живиться вибухами зірок, зіткненням галактик, планетарним вулканізмом, притягальною силою безодні, що поглинає навіть світло. Повна катастрофами і біосфера, де загинув майже мільйон видів, та людська історія, що позначена зникненням Атлантиди, кризою Крито-Микенської цивілізації, загрозою, загибеллю Риму, катастрофою татаро-монгольської навали, знищенням туземців Америки та двома світовими війнами. В цьому світі людство виживає завдяки зверненню до настанов мудрості, а не тільки чистого розуму. В еволюції з природою його історичний шлях визначається побудовою ноосфери, в самій назві якої - “ноос”: семантика мудрості. Тому увесь драматизм Чорнобильської катастрофи полягає в тому, що це перший в історії конфлікт техносфери та ноосфери. Як же подати технічну раціональність з мудрістю, яка репрезентує розум, що є настояним на совісті? І .... тут може бути лише соціальний контроль за науково-технічним прогресом, розуміння того, що діяльність не може претендувати на вседозволеність, бо все раціональне та доцільне має певні гуманістичні, екологічні та економічні обмеження. Необмеженою є тільки дурість. Дякую.


Модератор:

– Наших японських колег немає тут.

Добре, тоді я трошки порушив би порядок і попросив би зараз виступити Дмитра Михайловича Гродзинського, а наші молоді науковці потерплять.

Прошу, Дмитро Михайлович.


Дмитро Гродзинський:

– Шановний пане головуючий, високоповажне зібрання!

Я – стовідсотковий такий природознавець, от... і тому до моєї доповіді ви віднесіться як ото до такого видатного твору Марка Твена “Як я редагував сільськогосподарську газету”. Це чудовий твір, він завжди був моїм дороговказом у житті.

Відносно катастроф. Слід, певно, розглядати два типи катастроф. Один тип катастроф – це катастрофа людей, для людей, для громади, і друга катастрофа – катастрофа для довкілля. Вони дуже так, ви знаєте, перетинаються одна з одною, вони впливають одна на одну, ці катастрофи, і ми, власне кажучи, живемо під такими впливами оцих двох типів катастроф. Ну, для того, щоб проілюструвати що воно таке, як мені здається, от катастрофа суто людська: тоді, коли князь, який став християнином, став хрестити Київську Русь. Це була величезна катастрофа. В чому вона полягала? В тім, що коли десь близько цього місця, де ми перебуваємо, там повкидали в Дніпро Перуна та всю іншу ту компанію, що нічого для людей не трапилося, ні блискавки, ніякого вогню пекельного, нічого не було, і це було страшенне розчарування, і це дозволило, ця катастрофа справжня дозволила, власно кажучи, перейти до цього монотеїзму, і виник новий світогляд в цілому у людей. Ну, тут уже згадували, теж була катастрофа от у тій революції в Англії з Кромвелем, але вона не довела до кінця тому, що парламент отой, ще починаючи з ... довго, вже 400 років існував ... в Англії.

Тепер – катастрофи природи. Ці катастрофи, вони приводять до того, що погіршується стан довкілля і це спричиняє дуже значний вплив на умови життя людини і на людську таку соціально-психологічну компоненту. Ми повинні говорити про те, що, безперечно, Чорнобильська катастрофа – це була велика катастрофа як людського такого типу, так і для природи, тому, що колосальна територія була забруднена радіоактивністю і в зв‘язку з цим постійна загроза існує і є.

Що ж торкається оцього людського аспекту цієї Чорнобильської катастрофи, вона полягає в дуже страхітливій речі, яку ми може й не завжди осягаємо розумом. Справа в тім, що все те, що було вкрай для нас вірним, надійним... бо ніколи ні політика, ні суспільні взаємини - вони ж ніколи... на них не можна було покладатись. Можна було покладатись на що? – на мамину вишню в саду, на небо, повітря, води, квіти, і раптом оце все, що тисячоліття було для людини вкрай надійним, необхідним, таким, що ти міг спиратись на це, стало носієм смерті. Тобто змінило свій знак, постійна позитивність змінила на знак негативності повної. І от таке розчарування... я повторюю, ми ще не розуміємо, що це відбулось, тому що це дуже поволі йде цей процес, коли ми осягнемо, що це те, що трапилось в цьому саме плані, воно набагато більш жахливим є, ніж всі інші аспекти цієї Чорнобильської катастрофи.

І от якраз внаслідок цього ми повинні думати про майбутнє, яким воно буде.

Я вам скажу таку річ, що ми повинні розуміти те, що живемо ми зараз у постійній екологічній катастрофі, що Чорнобиль додав лише невеличку частку до цього. Чому? Україна не має, вже зовсім не має чистої води в тому відношенні, щоб там не було канцерогенів, різного роду важких металів, які токсичні і отруюють людське тіло і так далі. Нема такої води.



Тепер, за ці дві години, що ми тут проведемо, кожен із нас пропустить через себе, через свої легені біля кілька десятків грамів аерозольних часток, які ми не бачимо. Ми весь час знаходимося в критичному стані довкола нашого довкілля, яке впливає на нас, безперечно. І в зв’язку з цим, безперечно, нам слід щось змінити у своєму образі життя. Ну щоб довести, що це воно справді так, скажу вам лише одну цифру: в рік на одну людину викидається в довкілля тут, у нас в Україні, 12 тон токсичних відходів. 12 тон! Поділіть на 365, ви отримаєте ті кілограми, з якими ви щодня зустрічаєтеся. Це, безперечно, не сприяє такому добробуту нашому, і в зв‘язку з цим тривалість життя у нас тут, в Україні, сильно скорочується.

От ми прагнемо в Європу, ми – європейці і таке подібне... В Іспанії середній вік перевищує 80 років, десь 82; Франція переткнула 80 років; у нас – 49 – чоловіки, жінки живуть трохи більше, трохи більше десь на десяток років. От. Але, розумієте, оці... наша громада, де стільки жінок, які залишились без чоловіків і так далі... ми не доживаємо 20 років. Це нормально? Абсолютно ненормально. І ми повинні створювати щось таке в нашому суспільстві, що сприятиме подоланню оцього негативу, який у нас так сильно назріває. І тут слід сказати, до чого призводить оця і Чорнобильська катастрофа, і ота така системна екологічна катастрофа, в якій перебуває все людство. По-перше, змінилося ставлення до того, що є найважливіше в нашому житті. Колись це були примари: ідея якась така маргінальна, або інтереси якогось відомства і ще щось таке; тепер все-таки скрізь виходить на передній план людина. Що сама висока цінність – це здоров‘я людини і життя людини. Це надзвичайно важливо. І, власно кажучи, всі демократичні рухи, вони пов‘язані з тим, що відступають на другий план відомства. За радянських часів таке було що? Це створення образа отого ворога і військово-промисловий комплекс, який все контролював, і ми служили саме для цієї химери. Друге, те, що робиться. Що у нас набуває розвитку глобалізація як спосіб вирішення протистояння, як протистояти оцьому... постійній катастрофі екологічній, в якій ми перебуваємо, то треба зусилля великих країн. Адже, ми отримали 30% радіоактивності, а Європа отримала 60% радіоактивності від Чорнобилю. І колективна доза, коли рахувати на Європу, вона виходить більша, ніж в Україні. Чому це так? Для чого, щоб протидіяти, ми повинні об‘єднуватись, разом стан, наші страждання від зіпсутих екологічних умов буття призводить до того, що ми починаємо якось дбати за свій етнос. І в зв‘язку з цим отака подвійна... відбувається зараз рух такий подвійний. З одного боку – глобалізація для захисту, з другого боку – відокремлення, відповідно. В зв’язку з цим, певно, і руйнуються ті великі такі країни, які об‘єднували багато різних таких етнічних одиниць. Тобто це можна пов‘язати з оцими екологічними такими справами. І перед нами стоїть надзвичайно важливе завдання: це – переглянути пріоритети цінностей нашого життя. І, певно, людство збережеться лише тоді, коли воно це зробить. Чому? Коли ми порахуємо ціну людського життя у виробництві різних речей... Якщо ми візьмемо за одиницю, приймемо енергію, енергетичні витрати на одне людське життя в 19-му сторіччі, середнє для всієї планети, то зараз для всієї планети виросло в 1100 разів. Виникає питання: куди ці гроші, куди ця енергія дівається? Вона дівається на те, що на людину витрачаються різні матеріали, скажімо, чавуну виплавляється на одну особу за рік 840кг, алюмінію на людину виробляється 347кг, це в 2005 році. Ну уявіть собі, що ви наділи на спину, взяли цей метал, то куди ви можете рухатись. І куди це дівається? Для чого все це робиться? Я провів аналіз: на що витрачається енергія – от саме на це і витрачається. Але найбільше витрачається енергії на дробіння каменів. Нащо це робити? Оце роблять величезні ті смуги, щоб великі літаки могли підійматись, дороги щоб могли... інакше кажучи, головна частина енергії йде на те, щоб забезпечити великі швидкості нашого пересування. А воно вам треба, ці великі швидкості? Вам треба так швидко рухатись? Ми б могли б різко зменшити енергію якби був суспільний договір “не давайте так швидко рухатись” (сміється). І ви знаєте, що, коли вимірюєш цінність людського життя таким абстрактним поняттям, не дуже зважуваним, що щастя – то їй Богу... що в щастя не входять оці високі рухи. Друге, на що витрачається енергія – це на те, що ми прагнемо щодня протягом року мати один і той же раціон. В зв’язку з цим Америка, скажімо, ввозить із Ізраїлю всякі оті плоди, часом, або із Каліфорнії везеться в Норвегію і так далі. Оці перевезення теж займають колосальну кількість енергії. В зв‘язку з цим ми дробимо каміння, виплавляємо алюміній, а все це супроводжується появою оцієї величезної кількості відходів, які нам псують життя. Причому оці відходи теж цікава така річ. От як зберігаються відходи ядерної промисловості? Знаєте, як вони зберігаються? Оці підводні човни... звідтіля вивантажувалися ці “твели”, тепловидільні елементи, і просто штабелями вони вздовж цього Північно-Льодовитого океану лежать и вилуговуються тоді. І вся оця північна частина моря отого нашого великого, Північно-Льодовитого океану, вона вся радіоактивна. Інакше кажучи, ми ще не вміємо якось ото обходитись з тими відходами.

Так що нам треба, ви знаєте, змінювати стиль свого життя. Абсолютно так. Вирішувати... От знати шкалу: на що ми витрачаємо ці надлишкові речі. А дивіться, як ми думаємо... Зараз вирішується питання, щоб оця крива розходів на людину енергії зростала, що Україна збирається ще 11 ставити отих самих ядерних блоків до тих, що є 14 чи скільки там їх? Тобто не стоїть питання, що давайте переглянемо як ми живемо, люди добрі, так, щоби зберегти добрий спосіб життя і, разом з тим, щоб ми не знищували природу. Тому що як ми цього зараз не зробимо, то ми справді станемо печерними людьми років через 40 або 50. Тому що вичерпуються оті всі рудні копалини. Уже у нас в Україні немає, скажімо, фосфорних добрив, немає апатитів, в зв‘язку з цим у нас уже й хліб ми не зможемо отримувати, срібло вичерпується, так що, швидше те срібло, що є, бо вже немає покладів срібла, вичерпується уран - кажуть на 50 років вистачить, насправді на 200 років. В зв‘язку з цим, все-таки повинна передувати наука, яка буде створювати принципово нові технології, які не будуть призводити до того зубожіння нашої планети, як це відбувається зараз. Бо отой спосіб нашого життя, він призводить до повного зубожіння багатств планети і в зв‘язку з цим ми приречені, якщо ми не змінимо свою психологію. І, певно, філософи, вони повинні також подбати про те, щоб знайти шляхи змінити докорінно нашу свідомість.



Дуже дякую.
Рейко Ватанукі:

– Людська істота є частиною екосистеми і матка – це є мініатюрна екосистема. Ми за оці останні 16 років напрацювали певні матеріали, ми надавали допомогу жертвам різних катастроф, ми займалися питаннями того, як позначаються такі катастрофи на здоров’ї матері та її потомстві. Ми концентруємося також на здоров‘ї дітей. Оглядаючись на історію екологічного забруднення останньої половини 20-го століття, 21-го століття, ми спробували визначити... ми подивилися, що з‘являється значна різниця в кількості та якості забруднювачів. У першій половині 20 століття з‘явилися нові типи забруднювачів і можна казати про те, що вплив цих забруднювачів почав серйозно позначатися на майбутніх генераціях. Це поставило нові проблеми, нові виклики, пов‘язані з досвідом людства. В 90-х роках американські колеги знайшли фактор ігнорування ... від забруднювачів. Крім того, радіологічні дослідження показали, що генетична нестабільність може стати результатом дії радіації. Ці відкриття були підтверджені на науковому рівні. А тепер відомо, що забруднення, яке існує на екологічному фоні, може позначитися на всіх наступних генераціях. Я певна, що мої дослідження, визначилися таким чином... Забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи також призводить до руйнування ендокринної системи і це проілюстровано прикладом жінок, яким було по 20 років на момент катастрофи. Їх ендокринна система зазнала змін під дією радіоактивного йоду. Це позначилося на їх імунній системі, та на репродуктивній системі внаслідок того, що вони постійно перебували в забруднених зонах, вживали забруднену їжу. Далі, коли вони вагітніють, ці забруднювачі потрапляють до плаценти і таким чином плід зазнає дії забруднювачів та радіації вже безпосередньо в матці, адже забруднюється усе тіло плода, що, звичайно, порушує генетичну програму. В результаті цього дитина народжується із значними відхиленнями, також вона є вразливою для різноманітних хвороб. Отже ми вважаємо, що ця слабкість призводить до збільшення випадків захворювання дітей на рак, тобто тих дітей, які живуть в забруднених районах. Існують також не ракові захворювання, які втім є захворюваннями нового типу – такі гіпотези ми висуваємо. Ну, фактично що ми можемо дізнатись? Сучасна ідеологія медицини, екологічні науки – це досить обмежені знання; разом з тим вже продемонстровано те, що ті діти, які були уражені забруднювачами ще в матці, вони призведуть до того, що і наступні покоління цих дітей також будуть уражені. І отже нам необхідно визнати той факт, що те, що відбулося в минулому – це забруднення, це ураження, – безумовно, позначиться і на майбутньому. Отже, забруднення, яке створене колишніми поколіннями, безперечно позначилися на житті майбутніх поколінь. І з точки зору екологічної, я би ставила питання екологічної моралі перед сучасним технологічним суспільством. Власне, ця мораль означає, що люди мають моральний обов‘язок і в ядерну добу не можна далі вважати етичним ігнорування проблем, про які я казала. Необхідно визнати таку етику у людських стосунках і що ці етичні норми діють не тільки для одного покоління; їхні наслідки і порушення їх поширюються на наступні покоління. Отже, ми називаємо всю цю сукупність положень екологічною етикою. Отже нам треба перебудувати і поширити цю мораль, перейти від традиційної етики до от такої екологічної моралі, екологічної етики, тобто всі ми є невід’ємною частиною природи і абсолютно важливо чітко усвідомити цю концепцію в силу тих обставин, які виникають з цієї концепції, що людина контролює природу. Я свою думку описала б так: яким чином поточне покоління повинне вибирати технології. Я б поставила питання по-іншому. Що ми можемо зробити, що ці генерації повинні зробити?

Відповідальність припадає на майбутні покоління. Це означає, що у нас є обов‘язок для тих, хто приймає рішення: пам‘ятати про це. Бо такі наслідки стануть ... у майбутньому, тобто ми повинні... ми вже зараз створюємо умови життя у майбутньому. Це дуже важливий момент і повинні існувати відповідні норми моралі. Конкретніше, ми відповідаємо за те, щоб не використовувати, не виробляти і не скидувати у середовище такі забруднювачі, які можуть позначитися на екосистемі майбутніх поколінь і які можуть привести до генетичних порушень. Ми повинні йти до такого суспільства, яке відмовляється до втручання в генетичні системи.

На завершення я би хотіла закликати до того, щоб ми разом розробляли такі норми екологічної моралі. Ми бачимо за нашим дослідженням, що через 20 років усі ті, кого торкнулася катастрофа, мають інший стан здоров‘я, з‘являються нові хвороби, до того ж вони з‘являються уже в другому поколінні, яке народилося вже після катастрофи. Я не буду вдаватися в деталі. Я хотіла би запропонувати дещо. 20 років такого життя на забруднених територіях призвело до того, що діти, які народжуються у цього покоління піддаються дії цих забруднювачів. І саме на це повинні орієнтуватися наші сучасні, вже сьогоденні норми екологічної моралі.

Щиро дякую вам.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка