Громадянство України як один із інститутів конституційного права України



Скачати 321.14 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір321.14 Kb.



Міністерство освіти і науки України

Одеський Національний Політехнічний університет

Кафедра правознавства

Реферат


На тему :

«Громадянство України як один із інститутів конституційного права України»

Виконала :

Перевірив:

2011р.

Зміст:


1) Поняття и зміст громадянства.

2) Принципи громадянства.

3) Підстави та форми набуття громадянства України.

4) Підстави і форми припинення громадянства України.

5) Повноваження державних органів,що вирішують питання громадянства. Процедури з питань громадянства.

Поняття і зміст громадянства

Громадянство України це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянство слід розглядати як: а) складова частина основ конституційного ладу України; б) суттєву характеристику основ правового статусу особи; в) як суб'єктивне право особи на громадянство і г) як правовий інститут конституційного права.

У першому аспекті громадянство характеризується як одна з головних ознак держави. У другому означає, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктності особи, оскільки негромадяни володіють меншим обсягом прав, свобод і обов'язків. У третьому аспекті означає, що кожна людина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідною державою. Право на громадянство як суб'єктивне право закріплюється не тільки в нормах конституційного права, а й у міжнародних документах.

Громадянство як правовий інститут — це сукупність конституційних норм, які врегульовують однорідні суспільні відносини по набуттю, припиненню громадянства, процедур з питань громадянства. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як Конституція України, Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. у редакції Закону від 16 червня 2005 р., а також «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. у редакції Указу від 27 червня 2006 р. У ст. 4 Закону «Про громадянство України» встановлено, що питання громадянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі «Про громадянство України», то застосовуються правила міжнародного договору.

Інститут громадянства замінив інститут підданства. Термін «підданство» вживається лише у монархічних державах, і, зазвичай, в тому ж значенні, що й термін «громадянство».

Наявність у особи громадянства дає їй можливість користуватися всіма правами і свободами і нести всі обов'язки передбачені законодавством певної держави. Їх обсяг залежить від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянство – визначальний чинник для характеристики правового статусу особи, найважливіший його елемент. По-перше, наявність громадянства означає, що за особою закріплено повний обсяг право та дієздатності, який визнається державою, і особливо в політичні царині. По-друге, лише громадяни несуть у повному обсязі обов’язки (військова служба, як правило, не поширюється на іноземців). По-третє, громадяни знаходяться у більш вигідних соціально-економічних умовах. Держава віддає перевагу своїм громадянам в питаннях зайнятості, освіти, охорони здоров'я тощо. У практиці правового регулювання часто зустрічається заборона надання іноземцям землі, нерухомості тощо. По-четверте, громадянство покладає додаткові обов’язки на державу щодо гарантування піклування і захисту про своїх громадян не лише всередині країни, але й поза її межами.

Тому слід відрізняти поняття «народ» і «населення», оскільки на відміну від населення як сукупності осіб, що проживають на території України і становлять демографічну категорію, громадяни України утворюють її народ, що є державно-правовою категорією.

В інституті громадянства концентровано проявляється суверенітет держави, оскільки Україна шляхом законодавчого регулювання визначає, хто є громадянином України. Право на громадянство – невід'ємне право кожної людини, що визначено у Загальній декларації прав людини (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 24). Відповідно до цього Україна вживає заходів щодо зменшення на своїй території випадків безгромадянства. Виходячи із значення інституту громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання регламентації відносин громадянства згідно зі статтями 85 та 92 Конституції України віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.

Громадянство – це постійний, а не тимчасовий правовий зв'язок. Він проявляється у просторі й часі. Змістом громадянства є взаємні права і обов'язки громадянина і Української держави. Постійний правовий зв'язок між особою і державою виникає та існує в силу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної влади держави на дану особу, навіть якщо вона перебуває за кордоном. Тому цей зв'язок є постійним і стійким. Відповідно громадяни володіють усім комплексом соціальних, економічних, особистих і політичних прав, несуть всі обов'язки, зобов'язані виконувати Конституцію і закони, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж повинна охороняти права і свободи громадян, створювати належні умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Це випливає з того, що згідно з Конституцією (ст. 3) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).

Таким чином, громадянство в Україні у юридичному сенсі характеризується: а) стійким характером зв'язків Української держави і особи; б) індивідуальним, документально юридично оформленим громадянством кожної людини (наявність відповідного документа, який містить вказівку на громадянство); в) двостороннім зв'язком людини і держави, що проявляється у їх взаємних правах і обов'язках; г) поширенням на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і за її межами.

Принципи громадянства

Принципи громадянства України це вихідні засади, керівні ідеї, які одержали закріплення в законодавстві у взаємовідносинах між державою і особою.

«Принцип» у перекладі з латинської означає «засади», «основа». Принципи громадянства України знайшли втілення в Конституції України, Законі «Про громадянство України», у Декларації про державний суверенітет України, в Декларації прав національностей України, в Законі «Про національні меншини». Вони складають цілісну систему ідей, які є основою законодавства про громадянство, у взаємовідносинах між Українською державою і громадянами.

У ст. 2 Закону «Про громадянство України» встановлюється, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства іноземцем чи особою без громадянства та автоматичного його припинення; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

З урахуванням Конституції України та законодавства про громадянство вважаємо, що громадянство в Україні базується на таких принципах: а) єдиного громадянства України; б) запобігання виникненню випадків безгромадянства; в) неприпустимості позбавлення громадянина України громадянства; г) неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства; ѓ) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України; д) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України; е) визнання права громадянина на зміну громадянства; є) захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України; ж) невидачі громадян України іноземній державі, неприпустимість їх вигнання за межі України.



Принцип єдиного громадянства, закріплений в ст. 4 Конституції України і у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної Республіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвійного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгромадянство (апатризм), а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, що врегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одна й та ж особа визнається громадянином кількох держав. Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадянства, чи регулюють правовий статус осіб, які тимчасово набули громадянство двох або більше країн. Так, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Так само, якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Сприйнятий задекларований Конвенцією про скорочення безгромадянства принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства, закріплений ст. 2 Закону «Про громадянство України», стосується не лише громадян України, які мають намір змінити громадянство, але й іноземців та осіб без громадянства, що прагнуть набути громадянство України. Він означає, зокрема, недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких бажає набути громадянин України. Так, згідно з ч. 12 ст. 18 Закону, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянства іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Однією з умов прийняття до громадянства України іноземців є взяття ними зобов’язання припинити іноземне громадянство, яке повинно бути виконано протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України (п. 2 ст. 9 Закону).



Принцип недопустимості позбавлення громадянства громадянина України має особливе значення. Він закріплений у Конституції України (частина перша ст. 25), у Законі «Про громадянство України» (п. З ст. 2) і відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини про те, що кожна людина має право на громадянство. У частині другій ст. 15 Декларації встановлено: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство». У радянські часи позбавлення громадянства широко застосовувалося як форма боротьби з інакомислячими, як своєрідна форма репресії.

Заборона на застосування позбавлення громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв'язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розірвання цих зв'язків, як однією, так і другою сторонами без взаємної згоди.



Принцип неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України». У ньому встановлюється, що громадянство в Україні ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя у результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя. У ст. 19 вказується на підстави втрати громадянства України. Але воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України відповідного указу (ст. 22). Це стосується й неможливості автоматичного набуття громадянства. Ст. 9 закону послідовно проводить принцип стійкого правового зв'язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства. При цьому вона виходить із положення Конвенції про громадянство заміжньої жінки 1957 р., в якій визначається, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком в період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Але вона може набути громадянство чоловіка в порядку натуралізації.

Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України, закріплений у п. 6 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття. Ця норма випливає з частини першої ст. 24 Конституції України, яка закріплює основоположний принцип конституційного ладу України і світового конституціоналізму: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Принцип рівності громадянства передбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків для всіх громадян України незалежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі часу придбання громадянства. За законодавством США, наприклад, Президентом США може бути лише громадянин США за народженням.

Принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виїзд громадянина за межі території держави і навіть постійне проживання в іншій країні не призводить до втрати ним громадянства України. Однією із підстав втрати громадянства України згідно з Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. (в редакції від 16 квітня 1997 р.) було перебування за межами України за умови, що особа не стала без поважних причин на консульський облік протягом 7 років. У чинному Законі така підстава для втрати громадянства України не передбачена.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без перешкод змінити своє громадянство в порядку, встановленому законодавством. У частині першій ст. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який характеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому правовий статус особи, є відображенням демократизму конституційного ладу. Ніхто не може позбавити права громадянина на зміну громадянства. Стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, примусового утримання людини в громадянстві. Це б обмежувало її свободу і суперечило тенденції демократизації суспільних відносин.

Принцип захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України, закріплений у частині третій ст. 25 Конституції в положенні: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Це зобов'язує дипломатичні представництва і консульські установи України, посадових осіб вживати необхідних заходів для забезпечення прав українських громадян, які перебувають за кордоном, користуватися в повному обсязі правами, наданими законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держави перебування громадянина.

Принцип невидачі громадян України іноземній державі, недопустимість його вигнання випливає із положення частини другої ст. 25 Конституції про те, що: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі». Це означає, по-перше, що держава та її органи і посадові особи не мають права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону та неприпустимість (чи небажаність) перебування громадян України на її території. Держава не має права примусити громадянина залишити її територію або заборонити його поверненню на територію України.

По-друге, поширення суверенної влади української держави на громадянина проявляється у неприпустимості його видачі іноземній державі. Йдеться, насамперед, про випадки притягнення громадянина України до юридичної відповідальності у разі скоєння правопорушення на території іншої держави. Це однак не означає звільнення їх від юридичної відповідальності. Відповідно до кримінального законодавства України громадянин України, який учинив злочин за межами України, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України. Але це не означає, що цей громадянин не може бути притягнутий до відповідальності за місцем учинення злочину, тобто за кордоном.




Підстави та форми набуття громадянства України

При розгляді питань громадянства будь-якої держави виникає необхідність з'ясувати, кого ж вважати громадянином цієї держави, оскільки визначення кола осіб, що належать до громадянства, є її суверенним правом. Згідно зі ст. 3 Закону «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України; 2) особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у п. 1 є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2 – з 13 листопада 1991 р., а у п. З – з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до ст. 6 закону громадянство України набувається на таких підставах: за народженням; за територіальним походженням; у результаті прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Встановлені підстави набуття громадянства відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Набуття громадянства за народженням (філіація) є головною формою набуття особою статусу громадянина держави. У будь-якій країні переважна більшість її жителів має статус громадянина саме за народженням. У Законі «Про громадянство України» (ст. 7) закріплюються такі форми набуття громадянства України за народженням. Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

У нормах законодавства України, що регулюють питання набуття громадянства України за народженням, поєднуються принципи права крові та права ґрунту. Стаття 7 Закону базується на положенні міжнародних документів щодо зменшення кількості осіб без громадянства, зокрема п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 1 ст. 1 Конвенції про скорочення випадків безгромадянства.

Набуття громадянства України за територіальним походженням означає, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповно рідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповно рідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Важливою підставою набуття громадянства України є прийняття до громадянства України, яке визначається як натуралізація. Натуралізація – це надання органами державної влади громадянства зацікавленій особі на її прохання відповідно до визначеної законодавством процедури.

Є дві основні форми натуралізації: індивідуальна натуралізація і натуралізація у результаті правонаступництва держави. Останній вид натуралізації автоматично виникає в момент утворення нової держави. Надання громадянства в порядку натуралізації відбувається на основі вільного волевиявлення особи. Індивідуальну натуралізацію поділяють на таку, що ґрунтується на особливому виборі, і натуралізацію у результаті прийняття закону.

У ст. 9 Закону «Про громадянство України» встановлена низка вимог та умов, які є обов'язковими для прийняття особи до громадянства України. Це: визнання і дотримання Конституції та законів України; подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців); безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; отримання дозволу на імміграцію; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, але ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі); наявність законних джерел існування. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок. Для осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, або прийняття до громадянства України яких становить державний інтерес для України передбачений дещо спрощений порядок прийняття до громадянства України.

У Законі «Про громадянство України» (ст. 9) визначені обставини, за яких громадянство не може бути надане. Так, до громадянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнане законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Датою набуття громадянства України за процедурою прийняття є дата видання відповідного Указу Президента України.

Одним із способів набуття громадянства є поновлення у громадянстві України, яке прийнято визначати як репатріацію, або реінтеграцію. Цей спосіб є важливим для тих осіб, які раніше перебували у громадянстві України, але за якихось обставин його припинили. Репатріація відрізняється від натуралізації спрощеним порядком набуття громадянства. Так, особа, яка припинила громадянство України, є особою без громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обставин через які особа не може бути прийнята до громадянства України. Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство або іноземні громадянства, повернулася в Україну на постійне проживання і подала заяву про поновлення у громадянстві України та зобов’язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України.

У громадянстві не поновлюються особи, які втратили громадянство України у зв’язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Датою набуття громадянства України у випадках поновлення громадянства є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Закон «Про громадянство України» регламентує підстави набуття дітьми громадянства України у результаті усиновлення (ст. 11), внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронажного вихователя (ст. 12), у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 13), у результаті визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства (ст. 15). Аналіз Закону «Про громадянство України» свідчить, що в ньому закріплено змішану систему набуття громадянства, за якої переважне значення надається принципу права крові, який поєднується із застосуванням принципу права ґрунту.

Набуття громадянства України дітьми віком від 14 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

Відповідно до п. 10 ст. 6 Закону «Про громадянство України» громадянство набувається і за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Таке набуття громадянства має місце: а) при об'єднанні двох і більше держав в одну і при розпаді великої держави; б) при укладанні мирних договорів, угод з питання репатріації, спеціальних угод з територіальних питань, які пов'язані з переходом частини території від однієї держави до другої (цесія), обміну окремими частинами територій, продажу частини території.

У разі територіальних змін можливі оптація і трансферт. Оптація — це добровільний вибір особою громадянства шляхом подання індивідуальної заяви про те, що оптант бажає жити на території держави, якій передається територія його проживання. Трансферт — автоматична зміна громадянства, коли разом з переходом території автоматично змінюється громадянство незалежно від згоди чи незгоди населення території, яка переходить під юрисдикцію іншої держави. Наприклад, фактично трансферт відбувся при об'єднанні НДР і ФРН1.

Підстави і форми припинення громадянства України

Припинення громадянства це припинення постійного правового зв'язку особи з Українською державою.

Світовий досвід правового регулювання громадянства свідчить, що громадянство може припинятися за такими підставами: 1) в силу закону; 2) позбавлення громадянства; 3) внаслідок виходу або відмови від громадянства; 4) на підставі міжнародних договорів; 5) внаслідок припинення існування держави як суб'єкта міжнародного права.

Згідно зі ст. 17 Закону «Про громадянство України» громадянство припиняється: а) внаслідок виходу з громадянства України; б) внаслідок втрати громадянства України; в) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства це припинення громадянства за ініціативою особи.

Європейська конвенція містить норму, відповідно до якої всі держави, що підписали конвенцію, зобов'язані передбачити можливість припинення громадянства за бажанням особи. Право особи на вихід із громадянства міститься в частині другій ст. 15 Загальної декларації прав людини, в положенні про те, що ніхто не може бути позбавлений права змінити громадянство. Більшість європейських держав не дозволяють виходу із громадянства, якщо це призведе до апатризму, тобто безгромадянства особи. Встановлення відповідних обмежень щодо виходу з громадянства є правомірним.

Вихід із громадянства України – найбільш поширена підстава його припинення. Конституція України (частина перша ст. 25) встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений права змінити громадянство. Вихід із громадянства — акція добровільна, яка відбувається за особистим клопотанням громадянина на ім'я Президента України. Ніхто не має права заборонити особі змінити своє громадянство. Згідно зі ст. 18 Закону «Про громадянство України», громадянин України, який відповідно до чинного законодавства є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

При цьому суттєве значення має вирішення питання про громадянство дітей. Закон передбачає такі варіанти розв'язання цієї проблеми. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом а батьками з громадянства України може вийти і дитина. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України. Дитина, яка відповідно до чинного законодавства України вважається такою, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Дитина, яка набула громадянство України за народженням, якщо на момент її народження батьки або хоча б один із них були іноземцями чи особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини. Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем. Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Принципове значення має положення, що вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їх згодою.

Для запобігання набуття громадянином України статусу особи без громадянства законом чітко встановлено, що вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

У Законі закріплено також, що вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України внаслідок виходу є дата видання відповідного Указу Президента України. Таким чином, йдеться не про автоматичне припинення особою громадянства.

Втрата громадянства. Закон України «Про громадянство України» (ст. 19) встановлює підстави втрати громадянства України. Такими підставами є: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважається добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства у результаті одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства іноземної держави, якщо такий громадянин не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави; 2) прийняття до громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка за законодавством цієї держави не є загальним військовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Причому підстави передбачені пунктами 1 і 3 не застосовуватимуться, якщо внаслідок їх застосування громадянин України стане особою без громадянства.

В Законі «Про громадянство України» визначена правосуб'єктність громадянина України, який подав заяву про вихід з громадянства та щодо якого оформляється втрата громадянства. Така особа до набрання чинності рішенням про припинення громадянства користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.

У ст. 21 цього закону встановлено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Повноваження державних органів,

що вирішують питання громадянства.

Процедури з питань громадянства.

До державних органів, на які покладається вирішення питань громадянства, належать Президент України, Комісія при Президентові України з питань громадянства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва, консульські установи. Крім цих органів, питаннями громадянства займаються органи Служби безпеки України, суди.

У системі державних органів особливе місце займає Президент України, який: приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: 1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; 3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства у своїй діяльності керується нормами Конституції України, Закону «Про громадянство України», іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також «Положенням про Комісію при Президентові України з питань громадянства», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 р.). Ця Комісія є допоміжним органом при Президентові України. Вона утворена відповідно до Закону «Про громадянство України». Комісія діє у складі Голови, заступника Голови, відповідального секретаря та інших членів. Персональний склад Комісії затверджується Президентом України. До складу Комісії входять не більше 13 осіб. Заступником голови Комісії за посадою є керівник Служби забезпечення діяльності Комісії при Президентові України з питань громадянства Секретаріату Президента України, відповідальним секретарем Комісії – керівник відповідного структурного підрозділу цієї Служби. Голова Комісії, його заступник та інші члени Комісії беруть участь у її роботі на громадських засадах. Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на два місяці.

Для реалізації своїх завдань Комісія має необхідні повноваження: право повертати документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України Міністерству внутрішніх справ України або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади матеріали, необхідні для розгляду заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про громадянство України» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження: 1) встановлюють належність до громадянства України; 2) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 3) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 4) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за всіма підставами, крім прийняття до громадянства України; 5) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених ст. 21 цього закону; 6) виконують рішення Президента України з питань громадянства; 7) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про реєстрацію особи громадянином України; 8) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадян України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини та видають довідки про припинення громадянства України; 9) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз на півріччя повинен інформувати Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства. Він і підпорядковані йому органи здійснюють повноваження, з питань громадянства, стосовно осіб, які проживають на території України. Функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства виконує Міністерство внутрішніх справ України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, з питань громадянства, стосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Процедури провадження у справах з питань громадянства детально регламентуються Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень (у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 р.). Цей Порядок відповідно до Закону «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення належності до громадянства, прийняття до громадянства, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.



Так, заяви з питань громадянства оформлюються:

про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства України - на ім'я Президента України;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи;

про перевірку належності до громадянства України особою, яка перебуває за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.

Заяву з питань громадянства дитини підписує один з її батьків або інший законний представник дитини.

Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву з питань громадянства підписує самостійно.

Заяву з питань громадянства недієздатної особи підписує її опікун.

Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або фізичні вади, заяву на його прохання підписує інша особа.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні, - до районного, районного у місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем проживання особи;

особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до районного, районного у місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем реєстрації особи;

особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.

За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання заявника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.

Заява та інші документи з питань громадянства недієздатної особи подаються її опікуном. Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним з її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника. Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву та інші документи з питань громадянства подає самостійно.

Згода на набуття громадянства України або на вихід з громадянства України дитини віком від 14 до 18 років надається нею у формі письмової заяви, подається у присутності дитини. За наявності поважних причин (хвороба дитини, стихійне лихо тощо) така заява може подаватися за відсутності дитини.

Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв і подань з питань громадянства, рішення за якими приймає Президент України, не повинен перевищувати восьми місяців з дня їх надходження. Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати шість місяців з дня їх надходження.

Загальний строк розгляду заяв і подань про прийняття до громадянства України або припинення громадянства України не повинен перевищувати одного року з дня їх надходження. Загальний строк розгляду заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати дев'яти місяців з дня їх надходження.

Використана література :


1.Конституція України від 26.06.1996.

2.Законодавство України «Про громадянство України» від 08.10.1991.

3.Закони України «Про внесення змін до Закону України про громадянство України» від 16.04.1997.

4.Указ Президента України «Про порядок розгляду питань,пов’язаних з громадянством України»1992.

5.Європейька Конвенція про громадянство ETS№166 від 07.11.1997.

6.Костученко О.А. «Онови Конституційного права України».



1 Докладніше див.: Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. – Х., 2002. – С. 108 – 109.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка