Григір Тютюнник «Дивак». Цікаві сторінки з життя письменника. Ідея неповторності й багатства внутрішнього світу людини



Скачати 144.27 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір144.27 Kb.



Григір Тютюнник «Дивак». Цікаві сторінки з життя письменника. Ідея неповторності й багатства внутрішнього світу людини.

Гідна поведінка Олеся як позиція особистості

Мета: познайомити учнів із основними віхами життєвого і творчого шляху

Григора Тютюнника;

навчити визначати провідну ідею твору, розуміти мотиви поведінки

головного героя – Олеся;

розвивати вміння аналізувати, порівнювати відомі теоретичні відомості

із новими, пам'ять, вміння робити висновки; оцінювати поведінку

головного героя;

виховувати усну культуру учнів, інтерес до знань, доброту, людяність,

любов до природи.

Тип уроку: комбінований (вивчення нового матеріалу і формування практичних

умінь та навичок).



Обладнання: портрет письменника, книжкова виставка його творів, ілюстрації

до твору, карта України.



Методи та прийоми: бесіда, «Незакінчене речення», слово вчителя, «уявна

мандрівка».



Хід уроку

Речення художнє – як чаша терпіння.

Воно повинно бути повним, але не переповненим.

(Григір Тютюнник).
Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя - єдина, Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні. (В. Симоненко).

1. Організаційний момент.

2. Оголошення теми і мети уроку.

3. Мотивація навчальної діяльності.

Найясніше зірка давнього, талановитого роду Тютюнників спалахувала двічі — коли з'явилися в українській літературі два неповторні, обдаровані письменники Григорій і Григір Тютюнники. Власне, називали їх так, щоб розрізняти, не плутати. Були вони, безперечно, різними, хоч і мали спільне коріння. На кожного наклав відбиток саме його час.



Дійсність і мрія одночасно співіснували в душі письменника: перша змушувала думати, страждати, друга постійно вабила, кликала за собою...

Сьогодні ми з вами помандруємо до світу творчості Григора Тютюнника і з’ясувавши основні віхи життєвого і творчого шляху, ґрунтовно проаналізуємо його оповідання «Дивак» та образ головного героя – Олеся.



4. Новий матеріал.

Слово вчителя.

(Використовується метод «уявної мандрівки» містами України за допомогою адміністративної карти України).

Народився на Полтавщині у 1931 році. Виховувався у дядьковій родині на Луганщині. У 1957 – 1962 роках навчався на російському відділені філологічного факультету Харківського університету.

«У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Феодулович Тютюнник, помер — ще й не сивий був і зуби мав до одного міцні (я й досі не знаю, де його могила), а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав... У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1897 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах...

У 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно. По тому, як забрали батька, ми залишилися удвох: мати двадцятичотирьохрічною вдовою (вона молодша за батька на шістнадцять років) і я. Мені тоді йшов шостий рік.

Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз «Котигорошко»,— прекрасна казка», - Гр. Тютюнник.



Незатишно йому жилося ще з юних літ. Завжди почував свою самотність.

«На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод. Я їв тоді картопляну зав'язь, жолуді, пробував конину — коли вона кипить, з неї багато піни...

Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству,— голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти І порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик.

Ішов рівно два тижні. Через Слов'янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню. А слідом за мною, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідна моя тьотя з грудною сестричкою.

Зажили ми в селі. Потім хату спалила бомба, І ми опинилися в чужих людей — те, що було і в Донбасі: міняли квартиру за квартирою, бо ніхто довго не хотів держати постояльців з двома дітьми. Так і в селі було», - Гр. Тютюнник. Саме ці події автор поклав в основу твору «Климко».

Григір зумів сягнути в корінь найболючіших проблем сучасності, але змушений був творити в постійному протиборстві із застійними канонами. Було йому всього сорок дев'ять, коли пішов із життя.

Ще молодим він зробив для себе висновок: «Життя у творчій свідомості письменника начебто роздвоюється: одна площина — існуюче, друга — бажане. Це єдине джерело творчої енергії».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Г. Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

Першу новелу написав російською мовою, а після смерті старшого брата почав писати виключно української мовою.

Творчий спадок Григора Тютюнника кількісно невеликий — укладається у двотомник, що з'явився 1984 р. Жанрово одноманітний — це новели, оповідання, кілька повістей.

Нешироке також і тематичне коло його творів. Найглибшим болем Григора Тютюнника було сучасне йому село. З нього він вийшов сам у небезпечні мандри по інших, чужих світах. Тому, безперечно, саме сільська тематика була дуже спокусливою для багатьох тогочасних прозаїків. Але в її освоєнні Г. Тютюнник іде власним шляхом.

Природа рідного краю, яку тонко відчував, любив Григір Тютюнник, майже завжди виступає як одна з дійових осіб його творів («Ласочка», «Степова сторожка», «Степова казка», «Громовик»).

Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, «апробація» їх в усних розповідях).

Майже більша половина написаного Григором Тютюнником – про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої він сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам – Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав.

Своїх героїв Григір Тютюнник не ідеалізує, не наділяє якимись особливими рисами характеру. В основному це звичайні сільські люди — жінки, чоловіки, старенькі, діти. Серед них немає лише позитивних чи негативних. Людина постає, мов жива. До того ж говорить вона не правильною літературною, що можна спостерегти в багатьох інших авторів, а природною для неї мовою.

Діти з оповідань і повістей Тютюнника — голодні, бездомні, гнані нуждою — також змушені нести на собі тягар усенародного горя, не огрублюючись і не черствіючи душею, сприймають вразливо і болісно переживають будь-який прояв наруги над людиною, виявляють особливу чулість до тих, кому стає неймовірно важко, з усіх сил прагнуть їм допомогти.

Дитина – чисте, незіпсоване створіння. Саме образ дитини Тютюнник протиставляв злу. Цей образ у нього є критерієм моралі. Скрізь у письменника постає складний, дорослий світ, побачений зором дитини.

Найдорожчою темою, а отже й ідеалом, письменника були і залишаться доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших проявах...

Наприкінці 70-х років виходить негласна заборона на друк творів письменника у періодиці.

У лютому 1980 р. Г. Тютюннику присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки (за книги «Климко», «Вогник далеко в степу»), що присуджується за найвидатніші твори для дітей та юнацтва.

1989р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.



5. Аналіз твору «Дивак».

І. Слово вчителя.

1 жовтня 1963 року в газеті «Літературна Україна» було надруковано перший твір молодого письменника українською мовою – оповідання «Дивак».

Кажуть, душа кожної людини – глибокий колодязь, дивлячись у воду якого, ми намагаємось побачити своє віддзеркалення. Але іноді, коли у воді колодязя чиєїсь душі ми не помічаємо свого обличчя, не відчуваємо схожості на себе або на своє оточення, людина нами не сприймається. Вона може бути ні поганою, ні хорошою (на наш погляд), і ми тавруємо її як незвичайну. І чомусь декого це ображає. «Дивак…», - кидають інші, виразно знизуючи плечима. І все. Майже ніхто не подумає хоч трішки глибше пізнати його. Природно, людина, яка не живе у повній мірі цього слова у звичному для інших світі, компенсує це замкненням у власному, життя в якому йде за особливими законами. Внутрішній світ є у кожного з нас. Ми приходимо до нього під час сну, коли тіло відпочиває, а душа може поринути в мрії та думки. Саме звідти походять наші сни, бо вони – відбиток наших таємних бажань, страхів, вад.

Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її індивідуальність та неповторність – ключові питання, які наголошуються письменниками часу, в який творив Григір Тютюнник. У своєму творі «Дивак» він описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Щось не так пішло - можна стерти змерзлою долонькою і почати знову. Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими людьми, бо вони йому не підходять.



ІІ. Тема: зображення допитливого, чуйного, доброго хлопчика Олеся, його жагу до пізнання загадкового світу природи.

ІІІ. Ідея: уславлення єдності природи і людини, гідної поведінки Олеся, як особистості.

ІV. Жанр: автобіографічне оповідання.

Доведіть, що даний твір є автобіографічним оповіданням. (ОВ: За жанром цей твір є оповіданням, оскільки він має всі притаманні йому особливості:



  • прозова форма;

  • невеликий обсяг;

  • невелика кількість дійових осіб;

  • зображується невеликий проміжок часу – 1 день;

  • розповідний характер твору).


V. Проблеми, порушені у творі:

  • єдності людини і природи;

  • добро і зло;

  • духовної краси особистості.

VІ. Бесіда за змістом твору:

1) Коли відбуваються події у творі? (Орієнтовна відповідь учня (ОВУ): взимку).



Слово вчителя.

Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг їхню довгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими І» людьми, бо вони йому не підходять. Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Наприклад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно. Наприклад, вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводити себе: відстоювати професійну принциповість чи поступитись перед незвичайним учнем. І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якісь з’єднання з оточенням.

2) Куди вирушив Олесь зимового ранку? (ОВУ: до школи).

3) Яка стежка була зручніша для Олеся? (ОВУ: Через бір, бо там можна було поспостерігати за природою без свідків, сам а сам).

4) Як хлопець сприймав снігову природу? (ОВУ: захоплювався нею, на лоні природи йому було тихо і затишно).

5) Чому Олесь не поспішав до школи, а багато часу перебував на природі, спостерігаючи за нею? (ОВУ: «Олесь любить зиму…», «… любить Олесь малювати на снігу всяку всячину…», бо дуже любив природу і вмів спілкуватися з нею).

6) Чому школярі не сприймали Олеся? (ОВУ: бо він відрізнявся від них, любив спостерігати за природою, а не розбишакувати: «… - Навіщо лід псуєте? – у відповідь Олесь. – Він ще молодий»; йому було шкода тварин і птахів, риб і загалом природу. Люди живуть за хижими законами, тому їм не зрозуміти людину, яка дуже любить природу).

7) Чим можна пояснити його самотність? (ОВУ: бо Олесь не знаходив спільної мови з однолітками і в нього не було друзів, він був не схожим на інших, «диваком», а люди не вміють сприймати «інших» людей).

8) Як дядьки із села охарактеризували Олеся? (ОВУ: «Ба яке смирне…»; «Еге, воно якесь дивакувате…»).

9) Чому хлопець не розумів те, що про нього говорили люди? (ОВУ: тому що в думках він «не розуміє: хвалять його чи лають»).

10) Як дід Прокіп пояснив онуку слово «дивак»? (ОВУ: «Невстирливий, значить. Дивний єси»).

11) Чим пояснити песимістичний настрій діда щодо подальшої долі Олеся? (ОВУ: бо життєва мудрість, яку він здобув за все прожите життя, підказує йому, що «… неглемезда він у тебе… Дивак… Затопчуть його… Бо воно ж як деревце в пагоні», тобто той, який не має власної великої сили для росту і розвитку. Його потрібно підтримувати, але через свою «несхожість» на інших людей його і дорослі не будуть адекватно сприймати. Дід відстоює протилежну життєву позицію: аби ти, або тебе – по-іншому не буває).

12) Чому хлопчик втік зі школи? (ОВУ: Бо він відрізняється від інших, а тому не може виконувати ті ж завдання, що й інші діти).

Слово вчителя.

Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Наприклад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно (вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводити себе: відстоювати професійну принциповість чи поступитись перед незвичайним учнем). І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якесь єднання з оточенням.

13) Складання асоціативного портрету героя. (ОВУ: Маленький, простий, не схожий на інших, розумний не по роках, вміє прислухатися до природи).

14) Зачитування цитат щодо зовнішності Олеся. (ОВУ: «Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ…»; «… Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий, важко нахилятись…»).

15) Чому автор привертає таку увагу до очей головного героя?

(ОВУ: тому що очі – це дзеркало душі, які найкраще розкажуть по людину, ніж будь-які слова).

16) Чим хлопець відрізнявся від інших дітлахів? (ОВУ: він сприймав світ не за допомогою розуму, а через свої почуття, прислухаючись до природи, і по-своєму розумів світ).

17) Як зрозуміти те, що хлопець сприймав природу, як живу істоту? (ОВУ: тому що він вмів її слухати, бачити найменші зміни, що в ній відбуваються).

18) Чим пояснити дивакуватість хлопця? (ОВУ: Він осягав світ не розумом, а душею на відміну від інших дітей. Олесь був набагато розумніший, за своїх однолітків, і тому бути розбишакою і бавитися, можливо, йому було не дуже цікаво).

Слово вчителя.

Благородний Олесь не сприймає суворий закон буття «або ти, або тебе» і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним поводяться несправедливо і огидно. Енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий - теж незвична для нас реакція - коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога. Дід Олеся, Прокіп, - людина з великим життєвим досвідом - намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. «Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли», - наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. «Адже їм боляче», - відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б’є батогом по конячих спинах. І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері.

19) Які риси характеру притаманні Олесю? (ОВУ: Любить природу, чуйний, спостережливий, вміє розуміти і цінувати прекрасне, боязкий, добрий, щирий).

20) Як ставиться сам автор до змальованого ним героя? (ОВУ: Григір Тютюнник милується своїм героєм, але й допомагає нам зрозуміти, наскільки таким Олесям важко в житті).

21) Чого вчить нас це оповідання? (ОВУ: Любити природу, вміти розуміти її мову).

22) Чому твір називається «Дивак»? (ОВУ: Тому що так називали головного героя твору Олеся).

23) У чом полягають його дивацтва? Назвіть їх. (ОВУ: Не любить псувати молодий лід, коли дятел шишки їсть; боляче йому, коли щука пліточку впіймала; так любить природу, що передає свою любов до неї на уроці малювання, забувши завдання вчительки намалювати горщечок; жаліє коней, коли дід б'є їх батогом; жаліє стару сосну).

24) Чи вважаєте ви це дивацтвом? (ОВУ: Ні, він любив природу).

25) Яку істину обстоює в новелі Г. Тютюнник? (ОВУ: Нема щастя на чужому нещасті. Тому топтати інших не треба, щоб бути щасливим. Бережи все навколо себе, примножуй на благо собі й людям — ось і щастя вже. Небагато, виявляється, й треба).

6. Підсумки.

І. Слово вчителя.

Завершити наш урок я б хотіла поетичними рядками Якушенко В. і зачитати вам його поезію «Людина і природа».

Людино, ти єдина,

Людино, лише ти,

Ти зможеш захистити

Природу від біди.

Не забувай, людино,

Обов'язки свої,

Тому що все загине,

З ним мрії всі твої,

Краса її чудова,

Зелені сад – гаї,

Весна така казкова,

Співають солов'ї.

Людино, що ж ти робиш?

Навіщо нищиш ти?

Це все таке чудове

Ти краще захисти!

Людино, ти єдина,

Людино, лише ти,

Ти зможеш захистити

Природу від біди.

Отже, Григір Тютюнник, в своїх творах утверджував гуманістичні ідеали, любов до природи і повагу до особистості Кожна людина неповторна і кожна заслуговує на повагу. Ці моральні цінності вічні, і вони ніколи не старіють. Тому твори Григора Тютюнника актуальні будуть завжди.

ІІ. Метод «Незакінчене речення».


  • Після цього уроку я навчився… .

  • На цьому уроці я дізнався… .

  • Сьогодні я відчув… .

  • На уроці я збагнув і зрозумів, що… .

7. Оцінювання.

8. Д / з.

Написати твір на тему: «Вмій творити добро людям».



Використана література:

1. Григорій Костюк: Григір Тютюнник // журнал «Україна», 1984р.

2. Євген Петренко «Критика української літератури ХХ ст.». – Харків: «Ірпінь», 1992р.

3. Мелешко В. А., Радченко І. О., Орлова О. М., Панченков А. О. Довідник для абітурієнтів та школярів. Українська література: повний курс підготовки для вступ до вищих навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2012.

4. Чупринін О.О. Усі уроки української і літератури в 5 класі. – Харків: «Основа», 2010.

5. Марченко А. С., Марченко О. Д. Українська література: Практичний довідник. – Харків: «Весна», 2010.



6. Семенюк Г. Ф., Гаєвська Н. М., Коломієць В. В. та ін. Іспит з української літератури: Навчальний посібник. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.
c:\users\ириска\desktop\выдкритий урок гузь о. о\269a6c9c-f3b1-42d8-bf4f-975cc9901a5a_large.jpg


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка