Гра як засіб формування зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку. 31123 днз



Сторінка1/4
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.71 Mb.
  1   2   3   4

Старокостянтинівський районний відділ освіти.



Гра як засіб формування зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку.

k:\осінь\p1012781.jpg
31123

ДНЗ «Дзвіночок»

С.М.Чернятин

Старокостянтинівського району

Криворучко Наталія Василівна

вихователь дошкільного закладу



2015р.
Зміст
Вступ

  1. Розвиток зв’язного мовлення дітей дошкільного віку в ігровій діяльності 4

  2. Місце гри в розвитку мовлення дошкільників 4

Дидактична гра як засіб формування звукової культури мовлення 9 Казка – театральна гра, як засіб розвитку мовлення дітей 13 Висновок 15 Додатки 17 1.Розробки занять з мовленнєвого розвитку 18 2.Конспекти розвивальних занять за сюжетами казок. 25 3.Дидактичні ігри та вправи для мовленнєвого розвитку дошкільників 46 4.Ігри , спрямовані на формування навичок звукового аналізу та синтезу. 50 5.Ігри , що формують правильну звуковимову. 54 6. Розвивальні ігри 61

7.Рухливі ігри за мотивами казок. 66

Список використаної літератури 69

Вступ

1.Розвиток зв’язного мовлення дітей дошкільного віку в ігровій діяльності.

Мовленнєве спілкування є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі; воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства. У процесі різнопланового спілкування в ігровій діяльності дитина пізнає природний, предметний і соціальний світ, що її оточує, в його цілісності і різноманітності; формує і розкриває свій власний внутрішній світ, свій образ „Я”; засвоює і створює культурні цінності, виступає при цьому активним суб’єктом взаємодії. Базовий компонент дошкільної освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випускника дошкільного закладу сформованість у нього комунікативної компетенції. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям і завдяки якому відбувається соціалізація дитини. Водночас, як засвідчує практика, поширення комп’ютеризації, телебачення та інших технічних засобів, які стали доступними й дітям дошкільного віку як у сім'ї, так і в дошкільних закладах, обмежує безпосереднє спілкування дітей з іншими мовцями, внаслідок чого збагачується їхня пізнавальна сфера і водночас гальмується мовленнєва. Зазначимо, що мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості, що формується на етапі дошкільного дитинства . Саме тому вчені приділяють значну увагу розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення – важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу.

Проблема розвитку зв’язного мовлення дошкільників не є новою. Вона досліджувалася класиками наукової думки і сучасними науковцями в різних аспектах: психологічному; психолінгвістичному; лінгвістичному; педагогічному. Досліджено такі аспекти розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку : навчання розповідання за дидактичними картинками , іграшками, навчання описових розповідей, переказування дітьми художніх творів, навчання творчих розповідей, розвиток зв’язного мовлення за текстом казок, у продуктивній діяльності , розвиток пояснювального і діалогічного мовлення, в ігровій діяльності. Натомість ознайомлення з результатами теоретичного аналізу означеної проблеми і практичним досвідом засвідчило, що питання зв’язності дитячого мовлення попри всю різноманітність пропонованих методичних систем, розглядається не лише практиками, але й науковцями однобічно, з погляду оволодіння дітьми загальноприйнятими в лінгвістиці якостями зв’язного мовлення.
2 Місце гри в розвитку мовлення дошкільників

Важливе місце в системі засобів розвитку зв’язного мовлення дошкільників посідає гра. Її вплив на виховний процес дітей було розкрито в роботах педагогів-класиків (А.Я.Коменський, С.Ф.Русова, В.О. Сухомлинський, К.Д.Ушинський та ін.), психологів (Ю.А.Аркін, М.Я.Басов, П.П.Блонський, Л.С.Виготський, Н.Д.Виноградов, Д.Б. Ельконін, С.Л.Рубінштейн, Д.Н.Узнадзе та ін.), сучасних педагогів (Л.В. Артемова, А.К.Бондаренко, Г.І.Григоренко, Р.І.Жуковська, В.Г.Захарченко, Т.О.Маркова, Д.В.Менджерицька, О.І.Сорокіна, О.П.Усова, Г.С.Швайко, К.І.Щербакова та ін.). Зазначимо, що хоча проблема гри завжди була в центрі уваги педагогічної науки, однак її лінгвістичний аспект щодо розвитку зв’язного мовлення розглядався лише у зв’язку з дослідженням сюжетно-рольової гри (В.Г.Захарченко). Аспекти ж ігрового потенціалу в процесі формування мовленнєвих навичок і зокрема, зв’язного мовлення дошкільників залишаються поза увагою науковців. Психологи розглядають гру як діяльність, що відображає дійсність шляхом активного її перетворення . У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність дошкільника і водночас спрямовують розвиток гри. Це перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та свободою слова.

Психолінгвістичний компонент проблеми мовленнєво-ігрової діяльності розкривається у працях Є.М.Верещагіна, М.І.Жинкіна, І.О.Зимньої, О.О.Леонтьєва, О.Р.Лурії, Т.О.Піроженко, І.О.Синиці, О.М.Соколова та ін. Він ґрунтується на уявленнях про структуру мовленнєвої діяльності та різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення, що забезпечують реалізацію мовленнєвого акту на знайомому матеріалі з використанням комунікативно спрямованих одиниць висловлювання.

У межах лінгвістичного підходу вчені визначають процес використання в мовленнєвому спілкуванні ігрових ситуацій як стилістично нейтральних, що набувають образного потенціалу шляхом актуалізації їх значень, семантичного зрушення, внесення до них емоційно-естетичних нашарувань, що досягаються здебільшого на лексико-семантичному рівні.

Лінгводидактичний аспект означеної проблеми знайшов своє практичне втілення в низці дисертаційних досліджень останніх років. Доведено, що здатність дитини використовувати в ігрових ситуаціях зв’язні висловлювання впливає на емоційно чуттєву сферу їхньої життєдіяльності і водночас максимально активізує мовлення дітей.

У системі взаємодії різних видів діяльності за функціональними ознаками пріоритетними є такі види, як пізнавальна, мовленнєва і комунікативна, оскільки вони супроводжують усі види діяльності. Стосовно дітей дошкільного віку серед пріоритетних, стрижневих і взаємопов’язувальних, без сумніву, виступає ігрова діяльність. У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність і водночас спрямовують розвиток гри. Гра – перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та вільними висловлюваннями дітей.

Дослідженню гри як провідної діяльності дошкільників присвячені праці Ш.О.Амонашвілі, Л.В.Артемової, Т.О.Маркової, Д.Т. Менджерицької, Є.І.Тихеєвої та ін. Учені дійшли висновку, що гра може виступати засобом, який пов’язує різні види діяльності: ігрову, комунікативно-мовленнєву і навчально-мовленнєву. Виокремивши гру як вид діяльності, що посідає найважливіше місце в розвитку дітей дошкільного віку, зауважимо, що гра дитини – це не тільки згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і відображення в мовленнєвому плані; вона є найефективнішим засобом вияву мовленнєвої активності дітей. Гра є інтерактивною, оскільки для того, щоб гратися, дитина повинна взаємодіяти з різними предметами та іншими особами, впливати на цю особу або предмет, реагувати на зміни, які вона викликає. Ця діяльність є взаємною, навіть, предмети “реагують”, коли з ними грають. Гра є відкритою, образною, виразною, творчою, різноманітною. У найкращому варіанті відсутні переможці й переможені. Коли діти граються, вони зайняті процесом, де все, що вони роблять (якщо це не завдає шкоди їм та тим, хто їх оточує), є прийнятним і характеризує цінність цієї діяльності. Водночас тільки грою діяльність дитини не обмежується. Доведено, що оволодіння діяльністю охоплює такі взаємопов′язані між собою базисні властивості особистості: ініціативність, активність, свободу вибору й відповідальність. Дитина усвідомлює себе як індивідуальність тоді, коли може здійснити діяльність за своєю ініціативою й уявити собі її наслідки. Це дитина може зробити тільки завдяки мовленню, що супроводжує всі види діяльності. У грі дитина спілкується з іншими її учасниками. Відтак, М.І.Лісіна в результаті довготривалих досліджень дійшла висновку про наявність ще одного виду провідної діяльності – спілкування, яке супроводжує ігрову та інші види діяльності.

Психологи розуміють як один з видів людської діяльності, в ході якої відбувається пізнання фактів дійсності й формується суб’єктивне ставлення до неї. Мовленнєве спілкування – одна з найбільш складних і досконалих форм спілкування. Спілкування як і будь-який інший вид діяльності має мотив, предмет, зміст, засоби, результат. Предметом спілкування є інша людина, партнер, який одночасно виступає і суб’єктом спілкування. Потреба спілкування визначається як бажання і прагнення людини до пізнання, оцінки інших. Згідно з концепцією О.О.Леонтьєва,  мотивами можуть бути якості партнера, що стимулюють спілкування. Дослідник уважає, що для досягнення ефективності спільної діяльності необхідно, щоб її учасники правильно розуміли й оцінювали себе і своїх партнерів. Суб′єктивне переживання, потреба у спілкуванні виступають як інтерес до інших людей, спільних дій (бажання розповісти, домовитись у грі). Отже, можна вести мову про мовленнєво-ігрову діяльність як різновид діяльності дітей дошкільного віку і водночас ефективний засіб мовленнєвого розвитку дитини. Ігрова діяльність дозволяє створити життєві ситуації, що стимулюють мовленнєву активність та спілкування дітей і сприятимуть мовному і лінгвістичному розвитку дітей.

Мовленнєво-ігрова діяльність - двокомпонентний утвір, основою якого є розвиток дитячого мовлення засобами гри. Як  складне педагогічне явище, мовленнєво-ігрова діяльність базується на ігрових методах навчання дітей дошкільного віку.

Словесна гра – це гра, змістом якої виступає мовленнєве висловлювання; засобом реалізації ігрової дії та ігрового задуму є слово; результатом гри – породження нового висловлювання – тексту. Це природний спосіб організації спілкування дітей дошкільного віку, оскільки гра невимушено залучає дітей в міжособистісне спілкування. Поруч із словесними іграми у психологічній та лінгвістичній літературі використовують термін “вербальні ігри”.

Під вербальними іграми  розуміємо ігри, спрямовані на розв’язання мовленнєвих задач, змістом яких виступає безпосередньо мовлення, мовленнєві висловлювання різного типу, що побудовані за змістом художніх текстів. Вербальні ігри поділяємо на репродуктивні (відтворювальний характер) та творчі (творча інтерпретація). До вербальних репродуктивних ігор належать: ігри-драматизації, ігри за змістом літературних творів, ігриінсценізації, ігрові мовленнєві вправи та ситуації; до творчих: сюжетно-рольові ігри за змістом художніх творів, театралізовані, режисерські та ігри-небувальщини.

Вивчення стану організації мовленнєво-ігрової діяльності в дошкільних закладах (аналіз чинних програм, педагогічної документації, аналіз методичних посібників для дошкільних навчальних закладів) засвідчив, що мовленнєві ігри у програмах не посідають належного місця. У розділі “Гра” недостатньо висвітлюється завдання з формування зв’язного мовлення дітей дошкільного віку.в У базовому компоненті дошкільної освіти у змістовій лінії “Світ гри” відсутні показники щодо сформованості в дітей відповідних мовленнєвих умінь і навичок, пов’язаних з ігровою діяльністю дітей. У навчально-виховній роботі вихователі використовують словесні ігри, ігрові вправи й ігрові мовленнєві ситуації на заняттях і в повсякденному житті, проте їх кількість і тематика надзвичайно обмежена.

У межах діяльнісного підходу до розвитку психіки дитини свідомість і діяльність розглядаються в єдності. Діяльність розуміють: як умови виникнення, фактор формування, об’єкт спрямування свідомості людини;  форма активності людини; регулятор поведінки й дій людини. Людина живе в соціумі, що забезпечує її життєдіяльність і розвиток через спілкування (комунікацію) з іншими людьми. Зміст спілкування, стосунки і взаємовідносин відображено в мові. Відтак, мова виступає знаряддям спілкування, засобом пізнання довкілля і культури народу, її національних особливостей. Завдяки розвитку спілкування і пізнання, їх взаємодії і злиття в різноманітних формах виникає така „синтетична” форма діяльності, як ігрова.

В ігровій діяльності відбувається пошук предметів - замінників і символічне зображення предметних дій, що передають характер стосунків між людьми, форми і типи їхнього спілкування. Ігрова діяльність розвиває знакову функцію; виступає засобом пізнання культури свого народу, його традицій, обрядів, звичаїв. Відтак, у дитячих іграх яскраво відображається взаємозв’язок національної культури народу і його мови, взаємозв’язок пізнання, спілкування і діяльності дитини, що і становить сутність мовленнєво-ігрової діяльності.

Мовленнєво-ігрова діяльність – це діяльність, що вимагає використання набутих раніше знань, мовленнєвих умінь і навичок у нових зв’язках і обставинах. В ігровій діяльності діти, на основі набутих уявлень про предмети, уточнюють і поглиблюють свої знання. Основою для мовленнєво-ігрової діяльності є сформовані уявлення про побудову ігрового сюжету, різноманітні ігрові дії з предметами, засвоєні мовленнєві вміння і навички. Як форма навчання дітей мовленнєво-ігрова діяльність виконує  пізнавальну й розважальну функції. Однією з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування. Мовленнєво-ігрові дії дітей спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри дитина користується як діалогічним, так і монологічним мовленням. Саме в ігровій діяльності яскраво виявляється образність і виразність дитячого мовлення, в якому поєднуються мовні та немовні засоби виразності. Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом творчого мовленнєвого самовираження (Л.І.Березовська). Як самостійний вид діяльності, мовленнєво-ігрова діяльність – це процес, що ґрунтується на інтересі дитини до гри, її правил і дій. У кінцевому результаті мовленнєво-ігрова діяльність спрямована на розвиток і вдосконалення мовлення дітей.

ДИДАКТИЧНА ГРА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

Провідною діяльністю дітей дошкільного віку є гра. Одним з видів ігор є дидактична гра.

З українського педагогічного словника дізнаємося, що дидактична гра – це гра для навчання й виховання дошкільників і школярів .

Своєрідність цієї гри полягає у тому, що вона дає можливість педагогу здійснювати навчання, вправляння та розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі.

Важливим методом розвитку зв’язного мовлення дітей є дидактична гра. Вона забезпечує сприятливі умови для розв’язання педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку. Для розвитку діалогічного мовлення проводяться такі ігри, де мовна активність дітей займає основне місце. В молодших групах це дидактичні ігри з лялькою. Зміст цих ігор в тому, що вихователь розігрує невелику інсценівку за участю ляльки, наприклад, влаштування кімнати для ляльки, святкування дня народження ляльки, зустріч нової ляльки Тані. Протягом усієї гри вихователь веде розмову з дітьми від імені ляльки Тані; діти відповідають хором і поодинці, уважно стежать за діями вихователя, самі беруть участь у виконанні окремих доручень ( накрити стіл для ляльки, одягти пальто на неї, допомогти ляльці сховатися тощо).

Вихователь складає інсценівку за участю не більше як трьох дійових осіб, продумає діалог який буде вести протягом гри, дії, що будують виконуватися. Треба обов’язково передбачити активну участь усіх дітей у розмові з дійовими особами. Сюжети для сценарію треба брати з дитячого життя, з життя тварин. Це можуть бути невеликі інсценізації: «Знайомство», «Зустріч друзів», «У лікарні», «В магазині», «Розмова по телефону», «У бібліотеці» тощо. Дійовими особами можуть бути і герої улюблених казок: Червона Шапочка, зайчик і т. д. Проте це буде не інсценування всієї казки, а розмова дітей з одним героєм.

В основі гри-бесіди лежить спілкування вихователя з дітьми, дітей з вихователем і дітей один з одним. У грі-бесіді вихователь часто діє не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, а й підсилює бажання повторити гру.

Цінність гри-бесіди лежить спілкування полягає в тому, що вона ставить вимоги до активізації емоційно-мислительних процесів: єдність слова, дії, думки й уяви дітей. Такі ігри виховують уміння слухати і чути запитання вихователя, запитання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на зміст розмови, доповнювати сказане, висловлювати судження.

Наведемо приклад дидактичної гри «Лист хлопчика Чомучці». Вихователь показує дітям великий конверт і говорить: «Коли я йшла до дитячого садка, листоноша передав мені ось цей конверт. Кому ж він і від кого? На конверті адреса нашого дитячого садка і нашої групи! А що в конверті? Лист від Чомучки! Чомучка – хлопчик. Він веселий, добрий, допитливий. Чомучка часто запитує: «Хто? Що? Де? Чому?» Тому його і називають Чомучкою. Може, і нас він про щось запитує? Ось що він пише: «Діти, там, де я живу, не буває зими. Розкажіть мені про зиму. Я буду дуже радий». Щось ще є у великому конверті. Що це? ( Хтось з дітей виймає кольорові конвертики і знаходять в кожному карточку з запитанням). У кожному конвертику Чомучка про щось запитує. Хочете відповісти на його запитання?.. Подумайте і намагайтесь відповідати коротко, але так, щоб Чомучка все зрозумів». Далі вихователь виймає із конвертиків одну за одною картки і читає запитання.

Наприклад: Що таке зима? З якого місяця починається зима? Які звірі живуть взимку в лісі? Які птахи відлітають і які залишаються? Як люди готуються до зими? Яку роботу вони виконують?Як ви граєте взимку? Які взимку бувають свята? І т.д. Діти відповідають на ці запитання.

Але дидактичні ігри проводять після того, як діти вже навчилися розповідати на заняттях. Однією з умов проведення дидактичної гри є її жвавість, певний ритм, активна участь усіх дітей. Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, гра може загубити ці свої цінні якості. В дидактичних іграх можна закріплювати вміння дітей описувати предмет або картинку досить повно, послідовно. За суттєвими ознаками. Це такі ігри: «Чарівний мішечок», «Відгадай, хто це?», «Відгадай, яка квітка (дерево, тварина)», «Пошта», «Школа» тощо.

Ігри мають чіткі правила, які вихователь на початку заняття повідомляє дітям і яких вони дотримаються в ході гри. Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку з невдачами тощо. У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.

Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким діти реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій неможлива гра.

Ігрові дії малюків полягають у перестановці, збиранні предметів, їх порівнянні, доборі за кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів тощо. Ігрові дії дітей середнього і старшого дошкільного віку виражають значно складніші стосунки між ними.

Результатам дидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вихователя результатом гри є рівень засвоєння дітьми, знань їхній успіх у розумовій діяльності, налагоджені гармонійних взаємин.

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанні ігрового завдання.

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:



  1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки ( мазїйку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насіння), сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та інші) дидактичні матеріали.

  2. Настільно - друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв’язання таких ігрових завдань: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок пі час чергового ходу (доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо.

  3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не діють, використовувати набуті знання у нових ситуація і зв’язках. У молодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формування вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Як правило, дошкільникам доводиться описувати предмети, відгадувати її за описом, за ознаками схожості та відмінності, групувати за властивостями, знаходити алогізми в судженнях, вигадувати власні розповіді.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхова розкриває основи дидактичної гри: особливості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацією життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропоновано О.Сорокіною, за якою виокремлюють:

  1. Ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте – через загадкове, складне – через переборне, необхідне – через цікаве.

  2. Ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошику усі іграшки червоного кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» та інші.;

  3. Ігри-припущення. Їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б …?», «Щоб я зробив, як би …?» та інші. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв’язки активної роботи уяви;

  4. Ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

  5. Ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесі (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В.Аванесова):

  • Ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати і тощо.

  • Ігри з відшукуванням предметів. Їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

  • Ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з’ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;

  • Сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбаченні у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця та інші);

  • Ігри у фанти або в забороненій «штрафний» предмет (картинку). Вони пов’язані з цікавими для дітей ігровими моментами.

Ще є правила навчальні – розкривають перед дітьми що і як треба робити, співвідносяться з ігровими діями, посилюють їх роль. Організуючі – визначають послідовність дій і взаємовідносини дітей в грі. Дисциплінуючі - попереджають про те, чого і чому не можна робити. Результат – показник рівня досягнень дітей у засвоєнні знань, у розвитку розумової діяльності.

Із цих правил що до дидактичних ігор витікають такі вимого до гри:

а) кожна дидактична гра повинна давати вправи корисні для розумового розвитку дітей і їх виховання;

б) в дидактичній грі обов’язкова наявність захоплюючих завдань, рішення яких вимагають розумового зусилля, подолання труднощів;

в) дидактизм в грі повинен поєднуватись з зацікавленістю. Жестом, гумором;

г) гра повинна відповідати віковим можливостям дітей.

Процес оволодіння рідною мовою відбувається як під час занять, так і в повсякденному житті дитячого садка. В різні періоди дня з дітьми можна планувати таку роботу:

Ранком: індивідуальна робота з виховання звукової культури та граматичної правильності мови, бесіди на близькі для дітей теми, короткочасні спостереження, дидактичні ігри, словесні доручення, малорухливі ігри із співом та діалогом, розглядання ілюстрацій, настільно-друковані ігри; між сніданком і заняттями – короткочасне спостереження в куточку природи.

На прогулянці: спостереження в природі, в суспільному житті, індивідуальна робота, дидактичні ігри; рухливі ігри із співом і діалогом.

У другу половину дня: після сну – показ різних видів театрів, концерти для дітей силами учнів музичної школи, художня самодіяльність співробітників дитячого садка, самодіяльні концерти дітей, веселі ігри-змагання, інсценований показ забавних іграшок, слухання улюблених казок, пісень; відзначення днів народження дітей; перегляд діафільмів, літературні ранки; у вечірні години – спостереження в природі і в суспільному житті, дидактичні, хороводні ігри, індивідуальна робота, загадування і відгадування загадок, розглядання ілюстрацій, настільно-друковані ігри, перегляд телевізійних передач.

З усіх перелічений видів роботи що дня планується 2-3 види.

Мовні ігри допомагають ефективно розвивати фонематичний слух, закріплювати правильну вимову, виховувати плавність мовлення, тренувати мовне дихання та м'язи органів мовлення. Під час ігор уточнюються і закріплюються поняття та уявлення дітей, розвивається їх творча уява, мислення, мова. Дитина в подальшому швидше і легше сприймає новий матеріал, опановує новими знаннями і навичками.



КАЗКА – ТЕАТРАЛЬНА ГРА, ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ

Казка відома дітям з ранніх років. Її привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Неможливо уявити дитяче мислення без казки, живої, яскравої, яка засвоюється свідомістю, почуттями людини як певної сходинки людського мислення.

Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка у доступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життя українського народу. У М.Горького є таке цікаве спостереження: "У світі немає нічого, що не може бути повчальним" — немає і казок, які не утримували б у собі матеріал "дидактичний", "повчання" . З ним не можна не погодитись. Справді, хто б у казці не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Велике значення казок як засобу розвитку мовлення дітей. Текст казок – прекрасний матеріал для формування навичок зв’язного мовлення. Старші дошкільнята із захопленням розповідають казки, зберігаючи народні образні вислови та зображувальні засоби (порівняння, епітети), а також прийнятий у казках своєрідний синтаксичний стрій, мовлення, структуру речень, емоційні особливості твору.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду літературної і народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка — це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі — видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать а в казці вони — нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – фантастичні Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. Це фантастика, але вони все ж не дивуються цьому, сприймають як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування — створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Казкову ситуацію діти сприймають як гру. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне.



Робота по розвитку мовлення та ознайомлення з навколишнім світом займає більшу частину у системі виховання та навчання дітей дошкільного віку. У завдання розвитку мовлення входить формування словника та граматично правильної мови, розвиток зв’язного мовлення, виховання звукової культури мовлення, ознайомлення з художньою літературою.

Чудовим засобом досягнення поставленої мети є використання усної народної творчості на заняттях по розвитку зв’язного мовлення, одним із різновидів якої є - казка.

ВИСНОВОК
Звукова культура мовлення є складовою загальної мовленнєвої культури. Звуковою культурою мовлення діти здебільшого оволодівають до шести років у процесі спілкування з дорослими в сім'ї та навчально-виховної роботи в дошкільному закладі.

Чинниками звукової культури мовлення виступають: чітка артикуляція звуків рідної мови, фонетична правильність або правильна звуковимова, орфоепічна правильність, мовне дихання, дикція, сила голосу, темп мовлення, тембр, фонематичний слух, засоби інтонаційної виразності мовлення.

Засобами розвитку звукової культури мовлення дітей дошкільного віку є дидактичні ігри. Дидактична гра – це гра для навчання й виховання дошкільників.

Своєрідність цієї гри полягає у тому, що вона дає можливість педагогу здійснювати навчання, вправляння та розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі. Гра, що використовується з метою навчання, повинна мати перш за все навчальне, дидактичне завдання. Граючись, діти вирішують це завдання в цікавій формі, яка досягається певними ігровими діями.

Обов’язковим компонентом гри є її правила, дякуючи яким педагог у ході гри керує поведінкою дітей, навчально-виховним процесом.

Таким чином, обов’язковими структурними елементами дидактичної гри є: навчальне і виховне завдання, ігрові дії і правила.

Отже, для вибору дидактичної гри необхідно знати рівень підготовки вихованців, так, як в іграх вони повинні оперувати вже наявними знаннями і уявленнями. Інакше кажучи, визначаючи дидактичне завдання, потрібно перш за все мати на увазі, які знання, уявлення дітей повинні засвоюватися, закріплюватися, які розумові операції в зв'язку з цим розвиваються, а також, які якості особистості дітей можна формувати засобами даної гри.

Ігрові дії можуть бути дуже різноманітними, відповідно до віку дітей. У іграх малих дітей ігрові дії полягають у розкладанні картинок, у наслідувальних рухах. Ігрові дії старших дітей складніші, бо вони вимагають взаємодії одних дітей з іншими, послідовності, черговості. Це можуть бути й (інтелектуальні дії) порівняння, зіставлення, описування і т.д.

Отже, гра стає дидактичною, якщо є основні компоненти; дидактичне завдання, правила, ігрові дії. Уся робота, спрямована на розвиток фонетичної сторони мовлення, планується і проводиться на заняттях із виховання звукової культури мови. Деякі ігри і вправи (наприклад на закріплення правильної вимови звуків. що діти ще недостатньо засвоїли) вихователем можуть бути проведені і поза заняттями (в часи ігор та прогулянок).

Важливе значення для розвитку мови дошкільників мають словесні дидактичні ігри. Усі дидактичні ігри сприяють вирішенню одного з головних завдань розумового виховання, а саме, розвитку мовлення дітей: поповнюється і активізується словник, формується правильне звуковимовляння, розвивається зв'язне мовлення, уміння правильно висловлювати свої думки. У цих іграх дитина повинна вирішувати самостійно різноманітні розумові завдання, описувати предмети, відгадувати за описом, за ознаками схожості і розбіжності, групувати предмети за різними властивостями, самому придумувати розповіді. У іграх і ігрових вправах для розвитку мовлення передбачено ознайомлення з навколишнім, формування словника, виховання звукової культури мови. Відповідно, педагог неодноразово може звертатися до них, допомагаючи дітям засвоїти новий матеріал, закріпити пройдений.

Мовні ігри допомагають ефективно розвивати фонематичний слух, закріплювати правильну вимову, виховувати плавність мовлення, тренувати мовне дихання та м'язи органів мовлення. Під час ігор уточнюються і закріплюються поняття та уявлення дітей, розвивається їх творча уява, мислення, мова. Дитина в подальшому швидше і легше сприймає новий матеріал, опановує новими знаннями і навичками

Підводячи підсумок сказаного, відзначу, що дидактична гра відіграє важливу роль у формуванні звукової культури мовлення дітей дошкільного віку і посідає важливе місце у навчально – виховному процесі



Додатки.

Розробки занять з мовленнєвого розвитку
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка