Голокост, Пораймос…



Скачати 205.09 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір205.09 Kb.
Тема: Голокост, Пораймос…


Координація з програмою: 11 кл.

Рівень стандарту. Тема 1. «Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр.)»

Академічний рівень. Тема 1. «Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр.)»

Профільний рівень. Тема 1. «Україна в Другій світовій війні (1939-1945)»


Ключове запитання (проблема): Чому Голокост та Пораймос стали можливими?
Провідні поняття, ідеї: Голокост, Пораймос, геноцид, Бабин Яр, гетто, табори смерті, депортація, «Праведники народів світу», подвиг, самопожертва
Крок 1. Ознайомтесь із джерелами.
Свідчення очевидців
1.1 «У 1941 році, коли почалася війна, вони прийшли до Могильов-Подільського i відправили всіх євреїв до табору Печера, Тульчинського району. Вони знущалися над нами, а моїх батьків вони застрелили. Нас відправили на роботу. Дівчата добували торф руками. Ми працювали з 4-ї ранку до пізньої ночі ... вони казали, що закінчиться літо i тоді всіх «юдов» уб'ють. Ми втекли, куда очі дивилися ... За нами бігли i багатьох з нас повбивали. Мене врятував українець, він взяв мене до себе i сховав. Його сусід розповів німцям, що «у дворі жидівка». Німець прийшов, щоб мене застрелити, але українець почав з ним битися, а я в цей час втекла на румунську територію ... »

Черная книга, Роза Лiндвар, 15 років.

Подольський А. Уроки минулого. Історія Голок осту в Україні: навч. посіб.- К.: Видавництво Фара.-70с.

1.2 […] А на христові свята - Великдень, Різдво - батькова скрипка (хоч був юним) викликала загальне захоплення. Та й на весілля запрошували. І не було в тому нічого дивного, що поруч із ромами веселилися євреї, словаки, чехи - всі вихованці горожанської школи. До речі, з євреями й доросле ромське населення жило в мирі - разом торгували кіньми, вели іншу торгівлю.

Пригадую, з яким смутком оповідав нам батько про знищення під час війни євреїв. Тоді з уст в уста переповідалося: «3а євреями будуть вивозити в концтабори ромів ...» Не всі ужгородські роми в це вірили. Наше місто, за словами батька, на той час було невеликим. Жили тут приблизно 20 тисяч жителів, а ромів серед інших національностей - до тисячі. Немало мешкало і євреїв. Однак першими, дійсно, вивозили їх ...

Розповідь Євгена Мартиновича Адама записав його син Аладар. м.Ужгород

Аладар Адам. Білий камінь з чорної катівні / А. Адам, Ю.Зейкан, Є.Навроцька.- Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2006.- 51с.


1.3 Жили ми в будинку по вул. Станційній у Виноградові, куди нас запросили євреї. Їх вивозили. Сподівалися, що ненадовго і зможуть повернутися у дім, де все буде збережено. На моїх очах трапилася історія, яку і досі не можу забути. Кілька днів поруч на станції стояв ешелон, який був заповнений євреями. Серед них був і господар нашого будинку. Сусідський хлопчик кидав тим людям, котрі були в ешелоні, хліб, інші продукти. Вони були закуплені за гроші тих, хто жив в цьому будинку. Зненацька почувся постріл. Куля влучила прямо в серце хлопчика. Він, як підкошений впав.

Потім гітлерівці заборонили забрати тіло хлопчика. Він лежав навидноті весь день, аби інші мали науку: за подібне їм теж буде смерть.

Із розповіді Параски Беркі, 1916р.н., жительки м. Виноградів.

Аладар Адам. Білий камінь з чорної катівні / А. Адам, Ю.Зейкан, Є.Навроцька.- Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2006.- 73с.


1.4 […] Дід мій, Густав Маркович, крутився як міг ... Були у нього гарні коні, добротний віз. Їздив по селах, де скуповував овочі, фрукти і продавав городянам. […] Із розповідей батька знаю, що десь з середини 1942 року у ромів погіршилося життя.

Табір оточили колючим дротом, на воротах стояли жандарми і солдати з гвинтівками. Нікого не пускали у місто. Привозили раз на день якесь вариво і роздавали ромам. Дід коней віддав людям, щоб зберегли. Добре було те, що один із дядьків - Олександр, був одружений па місцевій, неромській жінці - Зiтi. Тому вона купляла продукти і крадькома передавала в табір для нас, щоб могли якось вижити. Правда, трьох братів і одну сестру німці вбили, коли вони отримували продукти через дріт.

На початку 1943 року всіх жителів насильно, під загрозою розстрілу, погнали до електростанції, що була побудована на водовідвідному каналі. Там була невеличка баня. Всіх жителів змусили поголити голови. Крик і плач стояв весь час, поки чоловіки голили голови своїм дружинам і дітям. Це був яскравий приклад приниження. Дід вирішив втекти, користуючись обставинами. Забрав коней, запряг у віз, посадив батька і поїхав геть. Мама з меншими дітьми залишилась вдома. Поблизу Чопа наздогнала його колона танків. Врятувало батька те, що він йшов пішки. Зумів заховатись спочатку у канаві, а потім просидів цілий день у Латориці у воді. А діда з возом роздавив танк…

Записано з розповіді рома Бругоша Ю.Л. м. Ужгород

Аладар Адам. Білий камінь з чорної катівні / А. Адам, Ю.Зейкан, Є.Навроцька.- Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2006.- 47с.

1.5 …А що робили з ромами в таборах? Глумились над жінками: наголо машинкою стригли волосся. А хто знає з нині молодих чи середнього віку ромок – ромки мали красиві кучері, в по деяких – до пліч. Змушували митись в студеній воді (восени чи зимою). Пораз забирали одяг, аби втішатись голими тілами… У таборах - гетто не вільно було запалювати вечорами навіть свічки, молодих чоловіків ночами забирали […].

Із розповіді Еми Йовнашівни Наці, 1915 р.н., жительки с.Тарновці Ужгородського району на Закарпатті. Переклав з угорської М.Горват.

Аладар Адам. Білий камінь з чорної катівні / А. Адам, Ю.Зейкан, Є.Навроцька.- Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2006.- 31с.
1.6 Мала 18 літ, коли в наш табір прийшли німецькі солдати. Очікували з чоловіком першу дитину. Наш табір перетворили на гетто, заборонили виходити за визначені колючим дротом межі.[…]

А одного разу, коли в пошуках окрайця хліба чи горнятка молока вийшла за межі гетто, перестріла група жандармів і німецьких солдат. Почали кричати, що я жидівка і мене треба «пук, пук». Пояснила, що є ромкою. Однак побили до синців. Руки кривавилися, що ними притискала до грудей запеленаного в квітчасту перину сина…Не зчулася, як дужим стусаном була збита з ніг. Дитина опинилася поруч…

Дебелий німець чоботом наступив на груди дитині…

Зі спогадів ромки Матильди Босаньї, с.Косонь Берегівського р-ну, Закарпатська обл..

Аладар Адам. Білий камінь з чорної катівні / А. Адам, Ю.Зейкан, Є.Навроцька.- Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2006.- 57 с.
1.7 Створення гетто.

Після брутальних, жахливих, злочинних принижень і вбивств галичанських євреїв протягом літа 1941 року нацисти восени 1941 почали створювати в Західній Україні єврейські гетто і примусово збирати туди єврейське населення. Такі гетто були створені в Станіславі, Дрогобичі, Тернополі, інших містах Галичини. Але найвідомішим і найжорстокішим було Львівське гетто, воно проіснувало майже два роки – з восени 1941 до літа 1943, за цей період майже всі люди, що пройшли через гетто, чи загинули в ньому, чи були депортовані з нього в табори смерті.

Що таке нацистське гетто для євреїв: найбідніший район міста, скупчення великої кількості людей, жахлива перенаселеність, до 15-20 чоловік з різних сімей в одній кімнаті, відсутність води, каналізації, голод, хвороби, висока смертність, постійні «акції» депортації і знищення.

Подольський А. Уроки минулого: навч. посіб. для 10 – 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. /

Подольський А. - К. : Видавництво Фара 2007. – 29 с.


Карта гетто і

таборів смерті

Гетто

Табори смерті

Рейхскомісаріат Остланд

Дистрикт Білосток

Територія Рейху до 1938 р.

Рейхскомісаріат Україна

Генерал-

губернаторство



Анексовані польські землі

Союзники
описание: getto map new copy
Запитання і завдання.

  • Про що йдеться у спогадах?

  • Яким було життя в гетто?

  • Якими були стосунки між ромами і євреями у довоєнний час і окупаційний період?

  • Що вас вражає в описаних подіях?

  • Чому найбільша кількість гетто і таборів смерті розташовані в Східній Європі, переважно на території Польщі?


Крок 2. Ознайомтесь із джерелами.

2.1 Свідчення очевидців.

І ось по цьому схилу гори як почали цих людей зганяти, били по ногах, по голові, прикладом, батогами. І крики такі, лемент... стояв зверху такий великий кулемет на коліщатках, на верху гори, а люди так нижче, й зганяли всіх їх, і з боків автоматники, якщо хтось тікатиме.

[…] І пам'ятаю, як мама кричить: «Кім кіндерлах, кім, кім!» - «Швидше-швидше!». І ми опинилися в тилу у всіх зігнаних людей, народу було дуже багато, а ми останні, замикаючі. […] А потім почав строчити цей кулемет. […] І бризки від інших, видно, коли потрапляло комусь, бризки від інших, кров... І що робити? Я тут же вирішила виповзти. І я так виповзла, і думаю собі, все одно гинути, намагатимуся відповзти... такий був жах, то якась жінка раптом танцювала й співала пісню «їх фір майн тохтер...» І з дівчинкою вона була, але я розумію, що вона, напевно, збожеволіла. То якийсь старий здійняв так високо руки, він був у чорному вбранні, й тоді хмари сильні були. Мені здавалося, що він дотягнувся до хмари, він кричав, це так близько було, він кричав «Гот ви бисти!». Народ був так наче зігнутий весь, і раптом начебто з-під когось, з-під низу вискочив, чи то це був хлопчик, чи то дівчинка, не знаю. Дитина, так близько років 5-ти, такий ось, і почав так — ніжки розставив і по цих трупах почав стрибати, а потім він страшно закричав, таким ось сильним голосом, і теж упав. Я дивилася на цей жах і.... І я почала повзти вниз ...це ж була ніч, і освітлювали так навколо... я повзу-повзу, а потім чую так за вухами свистить сильно, я тоді, не рухаючись, прилягала до землі, мені здалося, що я вгрузла в землю... І раптом мене помітив німець і попрямував у мій бік... Я не думала про себе, мені все хотілося, я тільки думала, що все ж рано чи пізно закінчиться війна, я повинна розповісти, що зробили з людьми. Мені здавалося, що ніхто ніколи не дізнається. І я як би несла цю звістку...

Зі спогадів Євгенії Подольської, народилась1924 р.в с.Доманівка, Одеська обл..

Розшифровка інтерв’ю з архіву Інституту візуальної історії та освіти Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії.

Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007. – 31с.

2.2 З показань колишнього члена зондеркоманди 4а К.Вернера від 28 травня 1964 р. про розстріли євреїв в Києві.

Тоді вся команда, за винятком караулу, біля 6 ранку відправилися на ці розстріли. [...]

Там було зібрано багато євреїв, і там також було влаштоване місце, де євреї повинні були скласти свій одяг та речі. В кілометрі я побачив великий природній яр. Це була пісчана місцевість. Яр був глибиною приблизно 10 метрів, довжиною біля 400 метрів, шириною нагорі біля 80 метрів і внизу біля 10 метрів.

Одразу після мого прибуття на місце страти я разом з іншими товаришами повинен був спуститися в цей яр. Це тривало недовго, і скоро до нас по схилам яру привели перших євреїв. Євреї повинні були лягати лицем до землі біля стін яру. У яру знаходилися три групи стрілків, всього біля 12 стрілків. До цих груп розстрілу одночасно зверху підводилися євреїв. Наступні євреї повинні були лягати на трупи раніше розстріляних євреїв. Стрілки стояли за євреями та вбивали їх пострілами у потилицю. Я досі пам'ятаю, той жах, з яким євреї в перший раз дивилися вниз на трупи у яру.

[...] Неможливо собі навіть уявити, яких нервів коштувало в цих умовах виконувати брудну роботу. Це було жахливо. [...] В той день розстріли продовжувались приблизно до 17 чи до 18 години. [...] Того вечора знову був виданий шнапс.

Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941- 1944 годах / Сост. А.Круглов. - К.: Институт иудаики, 2002. – 82с.



Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007.- 205с.
2.3 Справка о массовом истреблении советских граждан-циган немецкими захватчиками в дер. Александровское, расположенное в 5км от г. Смоленска
[…] «Когда подогнали к яме, то всех детей бросали живыми в яму, за детьми живыми в яму бросались некоторые матери, остальных расстреляли и бросили наверх живых детей и женщин.

Зарывать расстрелянных заставили мужчин-цыган, которые рыли яму. После того, как зарыли женщин и детей, немецкий офицер приказал тем же мужчинам, которые зарывали, рядом рыть вторую яму. После того как вырыли яму, немец раздел мужчин, которые рыли яму, расстрелял их и бросил в яму».

(Из показаний свид. Леонович Надежды Петровны от 10.10.1943г).
«В сарае, где раздевали осужденных к расстрелу, стоял стол с закусками и выпивкой, во время расстрела немецкий офицеры поочередно подходили к столу, выпивали и закусывали».

(Из показаний свид. Ефимова Ивана Ивановича от 11.10. 1943г.)


Всего было расстреляно 176 человек. Из этого количества 143 чел. Установлено: 62 женщины, 29 мужчин и 52 детей, 33 не установлены за отсутствием посемейных книг.

Начальник оперотдела УНКВД Смоленской области

Майор госбезопасности (Сычев)

21 октября 1943 года.
Запитання і завдання.

  • Про що йдеться у джерелах 2.1, 2.2, 2.3?

  • Хто є жертвами розстрілів?

  • В чому, на вашу думку, провина цих людей?

  • Що розказує про свою «роботу» колишній член зондеркоманди 4а К.Вернер?

  • Що вас вражає в спогадах очевидців і спогадах «катів»?


Крок 3. Ознайомтесь із джерелами.

3.1 Накази євреям Харкова.

описание: cn 103 11

Наказ євреям Харкова. Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007. – 103с.



3.2 Накази євреям Києва 3.3 Накази євреям Феодосії описание: 9705d07d581a описание: cn 103 2
Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007. – 103с.

3.4 Оголошення окупаційної влади у Львові.

ПЕРЕСТОРОГА!

З певного приводу поновно вказується на заборону приймати жидів до будинків і мешкань нежидівської людности. Той, хто свідомо надає жидові притулок, зокрема безправно приміщує, харчує або переховує жида поза жидівською мешкальною дільницею, буде, згідно з § 3 Поліційного Розпорядження Вищого Командувача SS і Поліції в Генерал-Губернаторстві про утворення жидівських мешкальних дільниць з 10. XI. 1942 р.,



покараний смертю.

Згідно з цим же приписом застосовуватимуться заходи поліційної безпеки проти того, хто, довідавшись про безправне перебування жида поза його мешкальною дільницею, не повідомить про це Поліцію. Зокрема відповідає кожний домовласник, домоуправитель, підприємець, власник мешкання і підприємства за те, щоб жиди не могли знайти притулку в будинках чи частинах будинків, які їм підлягають.



Усі повідомлення про безправне перебування жидів слід негайно робити до найближчої поліційної установи.

Якщо внаслідок їх буде затриманий жид, то за це може бути надана, на заяву, винагорода, розмір якої встановлює Командувач SS і Поліції Фріц Кацманн.



Львів, дня 3 червня 1943.

Подольський А. Уроки минулого: навч. посіб. для 10 – 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. /

Подольський А. - К. : Видавництво Фара 2007. – 27 с.

описание: http://www.chgs.umn.edu/museum/responses/bau/images/pic1.jpg

3.5 Малюнок Джозефа Бау «Вхід через ворота. Вихід через димар».

Джозеф Бау – колишній в’язень концтабору Плашув (Płaszów), один з польських євреїв, врятованих Оскаром Шиндлером, художник. Розповідь про його весілля з Ребеккою Танненбаум, яке відбулось у концтаборі стала одним їз зворушливих фрагментів у фільмі Стівена Спілберга "Список Шиндлера".

Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.josephbau.com/ 27-05-2002, 17:30




3.6 Прибуття транспорту у Аушвіц-Биркенау. Під час селекції на платформі нацистські лікарі вирішують, хто з прибулих в’язнів має бути убитий негайно (послані наліво). Скеровані направо – залишалися живі на деякий час. Електронний ресурс. Режим доступу: www.bevrijdingintercultureel.nl/eng/turksjood...

3.7 Мовою цифр

Нацисти створили 1634 концентраційних таборів, 900 трудових. Декілька таборів, розташованих на території Польщі, отримали зловісну назву «таборів смерті» (Vernichtungslager): Аушвіц-Біркенау, Майданек, Треблінка, Белжец, Собібор, Хелмно. Табори смерті виконали вирішальну роль у знищенні єврейського населення Європи.



Хелмно - табір, де винищення в'язнів відбувалося за допомогою вихлопних газів у спеціальних автомашинах («душогубках»). Процес знищення відбувався з 7 грудня 1941 р. до березня 1943 р. і з квітня 1944 р. до січня, 1945 р.

Знищено було понад 320 000 осіб, з них до 98% євреї.



Белжец - створений як табір примусової праці на початку 1940 р. З лютого-березня 1942 р. у табір почали звозити євреїв Польщі та України з метою винищення у газових камерах. Процес знищення тривав до грудня 1942р. У 1943 р. нацисти ліквідували сліди злочинів (спалювали трупи, саджали дерева тощо). У таборі було знищено понад 500 000 євреїв і 2 000 ромів (www.belzec.org.pl)

Собібор діяв з травня 1942 р. до середини жовтня 1943 р. Використовувався з метою знищення євреїв з Польщі, Західної України, Чехословаччини, Австрії, Нідерландів, Бельгії, Франції. Знищено понад 250 000 євреїв, а також декілька тисяч військовополонених та ромів (www.muzeum.wlodawa.metronet.pl/index_sobibor.htm).

Треблінка - створений навесні 1941 р. як трудовий табір. Відділення Треблінка-2, що було створене з метою винищення євреїв, почало діяти з кінця травня 1942 р. Масове знищення з використанням газу відбувалося там з 23 червня 1942 р. по 2 серпня 1943 р., коли у таборі спалахнуло повстання єврейської підпільної організації. Після цього у жовтні 1943 р. нацисти знищили табір. Загальна кількість загиблих у таборі 870 000 чол., переважна більшість - євреї, а також понад 2 000 ромів.

Майданек засновано в жовтні 1941 р. спочатку як табір примусової праці та військовополонених. Масове знищення почалось у 1942р. Загальна кількість жертв - 80 000 людей, з них понад 60 000 євреїв. Табір ув'язнених звільнила Червона армія у липні 1944 р. (www.majdanek.pl).

Аушвіц був заснований як концентраційний табір. У липні 1940 р. до нього прибув перший транспорт з польськими політичними в'язнями. Згодом були засновані Аушвіц-II (Біркенау) і Аушвіц-III (Моновіц). Масові знищення в'язнів у газових камерах у Біркенау почалися з 1942 р. Загальна кількість жертв у таборі у 1940-1945 рр. оцінюється від 1 100 000 до 1 500 000 чол., з них переважна більшість євреї, яких відправляли до газових камер одразу після прибуття. В'язні табору були звільнені Червоною армією 27 січня 1945 р. (www.auschwitz.org.pl).

Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007. – 101с.
Запитання і завдання.

  • Про що йдеться у джерелах 3.1, 3.4? Що в них спільного?

  • Про що йдеться у джерелі 3.2, 3.3 ? Чим накази у м. Києві і Феодосії відрізняються від наказу євреям у м. Харкові і оголошення у Львові?

  • Чому накази і оголошення окупаційної влади на Україні та малюнок Джозефа Бау «Вхід через ворота. Вихід через димар» 3.5 об’єднані в один блок?

  • Порівняйте візуальні джерела 3.5 і 3.6. Що їх об’єднує? В чому є відмінність? Чому саме ці джерела пропонуються для порівняння?

  • Знайдіть на карті 1.7 табори смерті, згадані в документі 3.7.



Крок 4. Ознайомтесь із джерелами.
Свідчення очевидців.

4.1 « … я одержав притулок у бібліотеці митрополита. Чернець, що прислужував митрополитові, тричі на день приносив мені їжу. Моя їжа складалася, головним чином, з хліба та овочів, а іноді я одержував варене яйце або склянку молока. Все це приносили не з кухні, тому що моє перебування в палаці трималося в таємниці. Про мене, крім митрополита, знали лише дві особи: цей чернець i секретар митрополита, священик Грицай. Останній, розумна i добра людина, був дуже прихильний до мене, дуже тепло ставився до євреїв i щиро їм співчував … На другий день свого перебування в палаці я удостоївся візиту ігумена Климентiя Шептицького, ... він розповів про мою дружину i дочку ... вони здорові i перебувають у безпеці. Мою дружину забезпечили надійними українськими документами i вона працює в місті, а дитину влаштували в дитячий будинок ... Я бачив, що він глибоко розуміє невимовну трагедію мою i мого народу i щиро нам співчуває, сприймаючи наші муки, як свої власні. Якось він мені пообіцяв, від свого імені і від імені митрополита, зробити все можливе, щоб врятувати єврейських дітей. «Але я повинен сказати, - додав він, - що це дуже важке завдання. Не кожен здатен піднятися до того, щоб ризикувати своїм життям заради порятунку єврея. Не кожний готовий до такого вчинку. Дівчаток рятувати легше, ніж хлопчиків. Митрополит розіслав інструкції деяким священикам у повітових містах, як рятувати дітей i куди їх приводити, але я не можу назвати імена цих людей ... з міркувань безпеки».

Зі спогадів рабина Давида Кахане, народився у 1903р. у м. Гржималув (Гримайлів) на Тернопільщині, у 1930-х р. був рабином у Львові.

Щоденник львівського гетто, Спогади рабина Давида Кахане,

Подольський А. Уроки минулого. Історія Голок осту в Україні: навч. посіб. для 10-11 кл - К.: Видавництво Фара.-73с.
4.2 Під час війни німецькі солдати забирали євреїв у машини і відвозили у гетто. Воно було розміщене неподалік залізничної станції, на вулиці Мукачевській. Усе довкола було обгороджене колючим дротом. Звідти я допомогла втекти єврейці. Вона була кумою моєї матері. Мала тридцять п'ять років. Її звали Гелена. Я Гелені (мала прізвище Горват) носила їсти. Там біля колючого дроту вартував молодий німець, не пригадую як його було звати. Якось несла Гелені смажену курку, передану їй чоловіком. Підійшла до німця і показую, що принесла їсти. Він до мене почав говорити по-німецьки. Я не розуміла його мови і заговорила ромською. Кажу йому: "Те хав, те хав". А він взяв і поцілував мене в обидві щоки. Потім віддав Гелені . Я їй кажу, щоб вона приходила до колючого дроту, може допоможу. Тричі чи може й більше приходила, але десь зник німець. Сподівалася допомогти Гелені. Нарешті я зустріла його. Він зрадів. Я попросила німця, щоб покликав Гелену. Він відійшов, і ми втекли потайки.[…] Сестра порадила нам переховуватися у знайомої, яка жила в Михаловце. Із лютого 1943 року, майже півроку, жили в кладовці. Хазяйка не випускала нас нікуди, боялася, що я чужа…

Із розповіді Божени Юліусівни Бучко, м. Ужгород.

Аладар Адам. Білий камінь з чорної катівні / А. Адам, Ю.Зейкан, Є.Навроцька.- Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2006.- 55 с.
4.3 Думка історика:

« … в роки нацистської окупації України врятувати єврея було справжнім подвигом, чи навіть героїзмом, але героїзм не може бути явищем щоденним ... »

Ярослав Грицак. Українці в антиєврейських акціях світової війни.

Подольський А. Уроки минулого. Історія Голок осту в Україні: навч. посіб. для 10-11 кл - К.: Видавництво Фара.-72с.


4.4. Праведники народів світу

Почесне звання «Праведників світу» присвоюється парламентом Держави Ізраїль відповідно до Закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв(у1953р.) людям різних національностей, віросповідань, які під час Другої світової війни рятували євреїв від нацистів. Особам, удостоєним звання Праведника народів світу, вручається почесний диплом, іменна медаль, їхні імена закарбовуються на стіні Пошани в музеї Яд Вашем. Вручення почесних дипломів і медалей відбувається на урочистих церемоніях у Яд Вашем або в офіційних представництвах Держави Ізраїль у країнах, де проживають ті, хто удостоєний почесного звання.

Званням Праведника народів світу відзначаються ті, хто в умовах нацистського терору приходив на допомогу євреям за власною ініціативою шляхом:

а)Надання таємного притулку.[…]

б)Сприяння у приховуванні єврейської приналежності за допомогою.[…] виготовлення й надання фальшивих документів.

в)Участі в організації втечі з гетто чи концтабору з подальшим переховуванням.[…]

г)Участі в порятунку єврейських дітей.[…]

Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007. – 139-140с.


Запитання і завдання.

  • Про що розказують очевидці?

  • Чому, на Вашу думку, митрополит Андрей Шептицький вирішив допомагати переховуватися Давиду Кахане?

  • Хто саме допомагав рабину Давиду Кохане?

  • Що спільного між думкою історика Я.Грицака (джерело 4.3) і словами Климентiя Шептицького «Не кожний готовий до такого вчинку»?

  • Чим керувались люди, які рятували євреїв в такій ситуації?

  • Чим можна пояснити вчинок німецького солдата?

  • Що спонукало людей в однакових обставинах чинити по різному?

  • Хто такі «Праведники народів світу»? Чи може бути присвоєне звання «Праведник народів світу» цим людям?


Крок 5.

    1. Прислів’я, яке було поширене в окупованому Києві.

Немцы пришли – гут!

Евреям – капут.

Цыганам – тоже.

Украинцам – позже.



Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007. – 167с.

5.2 Вислів німецького пастора, теолога Мартіна Німеллера

Спочатку вони прийшли за комуністами. Я не комуніст, і я промовчав. Потім прийшли за євреями. Я не єврей, і я змовчав. Потім прийшли за профспілковими діячами. Я не профспілковий діяч. Я змовчав. Коли прийшли за мною, не залишилось нікого , хто міг би заступитись за мене.



Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007.- 168с.
5.3 Вислів письменника Бруно Ясенського

Не бійся ворогів – у крайньому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у крайньому разі вони можуть тебе зрадити. Але бійся байдужих – тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрадництво й убивство.



Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007.- 145с.
5.4 Василь Гроссман про долю євреїв України.

Злочинно вбиті старі ремісники..., злочинно вбиті ломові візники, трактористи, шофери, дроворуби; злочинно вбиті водовози, мірошники, пекарі, кухарі; ...злочинно вбиті вчені бактеріологи й біохіміки...; злочинно вбиті бабусі, які вміли в'язати шкарпетки й випікати печиво, варити бульйон і робити штрудель з горіхами та з яблуками, і злочинно вбиті бабусі, які не були великими господарками, — вони вміли тільки любити своїх дітей і дітей своїх дітей; злочинно вбиті дружини, які були вірні своїм чоловікам, і злочинно вбиті легковажні дружини; злочинно вбиті гарні дівчата... студентки й веселі школярки; злочинно вбиті некрасиві й дурні; злочинно вбито горбунів; злочинно вбиті співачки; злочинно вбиті сліпі; злочинно вбиті глухонімі; злочинно вбиті скрипалі й піаністи; злочинно вбиті трирічні й дворічні; злочинно вбиті восьмидесятирічні старі з катарактами на мутних очах, з холодними прозорими пальцями й тихими голосами... і злочинно вбиті діти, які жадібно смоктали материнські груди до останньої своєї миті. Всі злочинно вбиті, багато сотень тисяч, мільйон євреїв на Україні.



Гроссман В. На еврейские темы. Избранное в 2-х тт. – Иерусалим: Библиотека Алия, 1990. – Т. 2. – 335-338с.

Назустріч пам’яті: Навчально-методичний посібник до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім’я» / Автори-упорядники; О.Войтенко, М. Тяглий. – К. : «Оранта», 2007. – 98 с.
Запитання і завдання.

  • Про що йдеться в джерелах 5.1, 5.2?

  • Про яку послідовність переслідування і знищення говориться у джерелах?

  • Чому таке послідовне знищення стало можливим?

  • До яких наслідків привела позиція байдужих?

  • Чому Голокост та Пораймос стали можливими?


Глосарій до уроку:

Айнзацгрупи – мобільні поліцейські формування, призначені знищувати «ворогів Райху». За час своєї діяльності до літа 1942 року ними було знищено на території СРСР до 750 тис чол., переважно євреїв, зокрема в Україні – близько 200 тис євреїв. Були розформовані у 1943-44 рр.

Бабин Яр – місце масового знищення мирного населення (євреїв, ромів, українських націоналістів, військовополонених, душевнохворих та інших) нацистами в роки окупації Києва у 1941-1943рр.

Гетто – в роки Другої світової війни обгороджені території для ізоляції, примусового утримання євреїв та їх подальшого знищення. Створювалися з 1939 по 1941 рр.

Голокост – (Шоа, Катастрофа) – політика переслідувань і тотального знищення єврейського населення Європи нацистами та їхніми поплічниками в 1933-1945 рр. Термін Голокост (англ. Holocaust – грец. Holocaustus - всеспалення, жертвопринесення за допомогою вогню) Вперше був використаний у 1960-х рр. в публіцистиці Елі Візелем, як символ газових камер та крематоріїв у таборах смерті.

Геноцид – знищення (повне або часткове) груп населення з расових, національних або релігійних мотивів.

Депортація – примусове, насильницьке переселення людей і груп за межі місць їхнього постійного проживання.

Зондеркоманда (нім. Sonderkommando — спеціальний загін) — назва ряду різноманітних формувань спеціального призначення (наприклад: карального, ліквідації слідів злочинів) у нацистській Німеччині.

Концтабір – концентраційний табір – місце для ізоляції і утримання переважно в нелюдських умовах людей, оголошених ворогами режиму. У Німеччині існували з 1933 р. в різних варіантах: перевиховання, інтернування, трудові, каторжні, для військовополонених, заручників, табори смерті для масового вбивства переважно євреїв.

Пораймос (Параїмос)– (Porrajmos - «знищення») так мовою європейських (валаських) циган (роменос, ромів) іменується геноцид ромів, що проводили нацисти під час Другої світової війни в Європі. Термін запровадив американський професор Ян Хенкок у 1996 – Пораймос – «Голокост ромів». Ян Хенкок, не досконалий знавець мови ромів, не знав, що найбільш відоме значення слова «Пораймос» - «наруга, зґвалтування». Тому серед ромських активістів частіше використовуються терміни «Самударіпен» - в буквальному перекладі «убивство всіх» та «Калі Траш» (Kali Traš) - «чорне жахіття». Згадані терміни ще не набули широкого використання серед дослідників проблеми знищення ромів.

Подвиг - це героїчний вчинок людини, яка проявляє сміливість, самовідданість, жертвує собою, рятуючи інших людей, батьківщину.

«Праведники народів світу» - Звання, що надається парламентом Держави Ізраїль з 1953 р людям різних національностей, віросповідання, які в роки Другої світової війни рятували євреїв від нацистів. Загальна кількість праведників у світі (станом на 2007р.) понад 21 758, з них українців - 2185.

Самопожертва – жертвування своїми особистими інтересами задля користі, порятунку, блага інших людей.

Урок розробили:

Голосова Наталія Михайлівна, вчитель ЗОШ №38, м. Львів

Педан-Слєпухіна Ольга Леонідівна, вчитель ЗОШ №65, м. Львів


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка