Гаврилішин А. П., к ю. н., доцент



Скачати 55.27 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір55.27 Kb.
УДК 346.91 (043.2)

Гаврилішин А. П., к.ю.н., доцент,

Ваколюк Г. М., студентка,

Національний університет ДПС України, м. Ірпінь, Україна



ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ

ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Для правильного вирішення господарської справи, прийняття законного

та обґрунтованого рішення господарський суд повинен установити дійсні

взаємовідносини сторін із цього конкретного спору, перевірити

обґрунтованість вимог позивача та заперечень відповідача. Суд має

з’ясувати, чи було насправді порушення прав та інтересів позивача, чи існує

справді обов’язок відповідача щодо відновлення порушених прав. Усі ці

обставини, що стосуються цього спору, можуть бути з’ясовані

господарським судом шляхом вивчення доказів, які містять інформацію

щодо відповідних фактів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні

дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги

й заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для

правильного вирішення господарського спору [1].

73

У юридичній літературі пропонуються різні тлумачення терміна



«фактичні дані». За загальним уявленням фактичні дані – це інформація про

факти, а не власне самі факти. На думку Ю. К. Осипова, фактичні дані, які є

судовими доказами, виступають у судовому процесі або у вигляді

відомостей про факти, що цікавлять суд, отриманих за допомогою засобів

доказування з джерел доказів, або у вигляді доказових фактів [2, c. 145].

К. І. Комісаров визначає судові докази які отримані в процесуальному

порядку та за допомогою передбачених законом засобів про факти або

власне самі факти, на підставі яких суд встановлює обставини, що необхідні

для правильного вирішення справи [3, c. 56].

Для визначення поняття судових доказів необхідним є виявлення й

урахування ознак, притаманних їм. На думку С. В. Васильєва, з якою

погоджуємося і ми, судовим доказам властиві такі ознаки: судові докази –

це відомості про факти; судові докази – це відомості про факти, що

належать встановленню при вирішенні конкретної справи; судові докази –

це відомості про факти, отримані за допомогою передбачених законом

засобів доказування; судові докази – це відомості про факти, отримані у

встановленому законом порядку [4, с. 12-13].

Класифікація доказів має істотне значення, оскільки, вона допомагає

правильно організувати та здійснити процес їх збирання, дослідження,

оцінки і використання в доказуванні, визначити місце кожного з них в

системі доказів у справі.

Одна з основних класифікацій доказів дана в самому законі. У

відповідності з частиною 2 ст. 32 ГПК України фактичні дані та інші

обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського

спору, встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами,

висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших

осіб, які беруть участь у господарському процесі.

У процесуальній науці склалося традиційне уявлення про види доказів -

класифікацію прийнято проводити по трьох підставах: характер зв'язку

доказів з обставинами справи (зміст); джерело формування; процес

формування доказу [5, c. 16-17; 6, c. 124-126].

Найбільш вдалим в юридичній літературі слід вважати розподіл доказів

за змістом: за характером зв’язку змісту доказу з фактом, що доводиться; за

процесом формування відомостей (інформації) про факти [7, c. 102].

Характер зв’язку доказу з підлягаючими встановленню обставинами

зумовлює наявність прямих і непрямих доказів. Доказ може бути

безпосередньо пов'язаний з обставинами, що встановлюються (наприклад,

договір як письмовий доказ безпосередньо підтверджує наявність або

відсутність певних умов). Такий доказ прийнято називати прямим. За

74

правилом, прямий доказ має безпосередній, однозначний зв'язок, що



встановлює або спростовує наявність якоїсь обставини (наприклад, товарно-

транспортна накладна з відповідною відміткою - прямий доказ перевезення

вантажу) [6, c. 124-126].

За процесом формування відомостей про факти докази розподіляються

на первинні і похідні. Первинні докази (першоджерела) формуються

внаслідок безпосереднього впливу вишикуваного факту на носій інформації.

Похідними (копіями) називаються докази, зміст яких відтворює відомості,

отримані з інших джерел.

Класифікація доказів за процесуальною формою, тобто, за засобами

доказування проводиться традиційно за джерелом доказів, тобто підставою

поділу засобів доказування у даному випадку є спосіб закріплення і

збереження фактичних даних (інформації) на джерелах. У залежності від

того, чи є джерелом доказу чоловік або матеріальний об'єкт, проводиться

розподіл на докази «від людей» (особисті) і «від речей» (речовинні,

предметні). Якщо відомості про факти виходять від людини і доводяться до

суду людиною - в наявності особистий доказ. Якщо ж відомості про факти

«змертвілі» на предметах неживої природи, речах, це - предметний доказ.

Залежно від можливостей використання доказів як засобів

обґрунтування кінцевого виведення докази діляться на достатні, недостатні,

достовірні, недостовірні, тощо. В доказовому праві Англії і США судові

докази розподіляються на усні і письмові; прямі і непрямі; безпосередні і

опосередковані; первинні і вторинні; доброякісні і недоброякісні, справжні і

не справжні; кращі докази [6, c. 177], тощо.

На підставі викладеного судові докази можна визначити як відомості про

факти, які належить встановити для вирішення конкретної справи, які отримано

в порядку, визначеному господарським процесуальним законодавством і

належними засобами. Судові докази – це поняття, яке охоплює два

взаємопов’язаних елементи: фактичні дані як зміст доказів і засоби доказування

як процесуальну форму, за допомогою якої отримують фактичні дані.

Виходячи з викладеного вище, підсумуємо, що судові докази, які

використовують у процесі доведення при розгляді справ у порядку

господарського судочинства, можуть бути класифіковані за рядом ознак,

охопити які єдиною класифікацією з однією підставою неможливо. Тому

класифікацію доказів провадять за кількома підставами.



Література

1. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року

№ 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.

2. Осипов Ю. К. Судебные доказательства / Ю. К. Осипов // Советское

гражданское право процессуальное право. – М. : Юрид. лит., 1965. – С. 213- 214.

75

3. Комиссаров К. И. Задачи судебного надзора в сфере гражданского



судопроизводства / К. М. Комиссаров. – Свердловск, 1971. – 183 с.

4. Васильев С. В. Доказывание и доказательства по делам о возмещении

вреда, причиненного личности / С. В. Васильев. – Х.: Факт, 2000. – 200 с.

5. Белкин А. Р. Теория доказывания / А. Р. Белкин. – М.: Издательство

«НОРМА», 1999. – 692 с.

6. Арбитражный процесс / Под ред. В. В. Яркова. – М.: «Юристъ», 1998. –



632 с.

7. Треушников М. К. Судебные доказательства. Монография /



М. К. Треушников. – М.: Юридическое бюро «Городец», 1997. – 446 с.__


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка