Г. С. Сковороди Н. П. Нестеренко, О. О. Полозова, П. Б. Ткач, С. О. Белевцова українська мова за професійним спрямуванням: професійна комунікація навчальний посібник



Сторінка2/8
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

1. Обострившаяся ситуация на долговом рынке Европы требует принятия срочных мер. 2. Немецкая полиция не смогла прослушать Skype, просит разрешения на трояны. 3. Психологи МЧС России призывают СМИ более взвешенно давать информацию о пострадавших и погибших в катастрофах, помня о родственниках потерпевших. 4. Канцлер ФРГ Ангела Меркель заверила Грецию в готовности Германии оказать ей всю необходимую помощь в преодолении долгового кризиса. 5. Госсекретарь США Хиллари Клинтон заявила, что Вашингтон готов оказать поддержку противникам режима М. Каддафи в Ливии. 6. Украинскими специалистами по вопросам информационной безопасности недавно было произведено исследование безопасности персональных данных. 7. Рядовые жители США хотят отказаться от доллара и проводить расчеты золотом и серебром. 8. Для нормального функционирования электроснабжения и безопасности электросистемы в целом необходимо периодически проводить испытания сопротивления изоляции. 9. Потенциал альтернативной энергетики в Украине используется не более, чем на 1%. 10. Изменение климата меняет образ нашей планеты. Человечеству необходима великая «зеленая» техническая революция для того, чтобы избежать катастрофических последствий изменения климата и экологической деградации. 11. Размер хищений военного и промышленного оборудования потряс спецслужбы Великобритании. В числе похищенного, правда, достаточно мало собственно оружия, все больше оборудование для разных военных и хозяйственных нужд – тут и полевые кухни, и прицелы ночного видения, и авиационные детали, и пайки, одежда, боеприпасы, обувь, бронежилеты. 12. Оборудование на стадионе корпоративных VIP-лож – всемирная практика и одно из требований к аренам класса «Элит». 13. Ключевое значение имеет понимание различных целей стратегий оценивания, того, как может быть построено оценивание и того, что можно делать с результатами оценивания. 14. Этими характеристиками судно заслужило высокие оценки профессионалов, которые отмечают полную гармонию стиля и эффективности. 15. Оценка риска – общий процесс оценки величины риска и решение вопроса, является ли уровень риска допустимым или нет. 16. В Великобритании появился первый самопровозглашенный супергерой. Как пишет The Daily Mail, им стал некий служащий крупного банка из Бирмингема. 17. Колюще-режущие орудия делятся на два вида: одностороннее, т. е. с одним лезвием и двусторонне-острые с двумя лезвиями (із Інтернет-новин).


Вправа 14. Прочитайте текст. Назвіть терміни вашого фаху, що мають синоніми.


Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а запозичений термін, як і будь-яка нетермінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з’являється однозначне слово – шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий – запозичений: бібліофілкниголюб, біографіяжиттєпис, пентагонпятикутник, гігантвелетень, монахчернець. Особливо багато таких утворень серед астрономічних назв: ОріонКосарі (Полиця, Чепіги), ПлеядиВолосожар, Велика ВедмедицяВеликий Віз, Молочний ШляхЧумацький Шлях (Чумацька дорога).

У термінології так само є парні назви: біномдвочлен, асиміляціяуподібнення, дисперсіярозсіяння, осциляціяколивання, молюскимякуни, квалітативнийякісний, квантитативнийкількісний. Крім походження, вони нічим не відрізняються й певний час співіснують як дублери (слова, що не мають відмінностей ні в значенні, ні в стилістичному забарвленні). А згодом або набувають ознак ідеографічних або стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один із них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З-поміж переліченних термінологічних пар компоненти іншомовного походження вживаються, як правило, в суто науковому стилі, а питомі українські – у науково-навчальному, науково-популярному й інших різновидах. Із пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, словянське, загальне) мовознавство, але структурно-математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж (Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови).




Вправа 15. Випишіть із тексту терміни та поясніть їх значення.


Х-фактор українського війська

Міжнародна миротворча діяльність – це серйозне надбання нашої держави, яке працює на її безпеку, міжнародний імідж та авторитет, сприяє підтриманню боєздатності Збройних Сил України, розвитку їх спроможностей щодо адекватного реагування на сучасні загрози національній безпеці держави у воєнній сфері.

Саме таке бачення закладене у Стратегію міжнародної миротворчої діяльності, яка затверджена Указом Президента України і визначає миротворчість як важливу складову зовнішньої політики нашої держави, один з важливих напрямів забезпечення національної безпеки, реалізації інтересів держави. І це є принциповим. Стратегією також окреслені механізми реалізації національних інтересів у цьому процесі.

Генеральний штаб Збройних Сил України спільно з Міністерством оборони України, видами Збройних Сил активно працюють у напрямку реалізації положень Стратегії. Зокрема, протягом року було створено нову систему управління миротворчими контингентами та персоналом з розподілом відповідальності між Генеральним штабом і видами Збройних Сил. Здійснюються заходи, спрямовані на алгоритмізацію та досягнення чіткої координації дій органів державної влади на етапах розгортання (направлення) українських миротворчих контингентів. Проведена робота з удосконалення системи відбору та підготовки військовослужбовців до виконання завдань у складі міжнародних місій (операцій).

Важливою у миротворчих аспектах є спеціалізація. Українська вертолітна спеціалізація закріплена позитивними результатами нашої участі в місіях ООН в Югославії, Сьєрра-Леоне, Ліберії та Кот-д’Івуарі.

На підставі проведеного аналізу слід відзначити очевидну необхідність: удосконалення процесу прийняття та забезпечення виконання рішень щодо участі України у міжнародних заходах з підтримання миру; виведення миротворчої проблематики на міжвідомчий рівень та активне залучення причетних центральних органів виконавчої влади до цієї діяльності.

Україна, як одна з держав-засновників ООН, завжди докладала значних зусиль для підтримання миру та стабільності, розглядаючи це як важливий елемент власної зовнішньої політики. Слід нагадати, що саме за ініціативи України на 57-й сесії Генасамблеї ООН у грудні 2002 року було внесено пропозицію щорічно 29 травня відзначати Міжнародний день миротворців, яку одноголосно підтримано усіма країнами.

Настав час зробити так, щоб наші миротворці діяли не лише у суто воєнному вимірі операцій із підтримання миру, а стали ключовим елементом національної системи просування чітко ідентифікованих політичних, економічних та інших інтересів держави у світі (Ігор Кабаненко).




Вправа 16. Перекладіть текст українською мовою. Випишіть слова термінологічного характеру, установіть значення незнайомих вам лексем.
Текст 1

Слово в языковой структуре

Подобно тому, как сигнификативная фонологическая система непосредственно воплощается в материально ощутимом (вещественном) потоке членораздельных слов. Подобно тому, как конкретные звуки, чередуясь в речевом потоке, выступают как вариации и варианты абстрактных фонем, так и конкретные слова, вступая в речевом потоке в разного рода словосочетания, могут выступать как варьирования абстрактных лексем. Реляционные формы слова обусловлены синтаксически, они свидетельствуют о месте слова в словосочетании; словоизменительные нереляционные (деривационные, эмоционные) формы слова обусловлены накладываемым самостоятельным абстрактным грамматическим значением; значение словоизменительных форм всегда можно отделить от слова, выделить (в отличие от значения словообразовательных форм, органически слитых с собственным значением слова, неотделимым от него). Совокупность всех словоизменительных (реляционных и нереляционных) форм слова и составляет единую лексему (представленную полной парадигмой форм одного слова). Слово может входить лишь в одну лексему, лексема представлена комбинаторно (контекстно) и позиционно (структурно) обусловленными формами одного слова (из учебника).


Текст 2


Вооружённые силы США

Американское военно-политическое руководство рассматривает вооруженные силы в качестве важнейшего средства достижения своих политических целей на международной арене. В области строительства вооруженных сил США стремятся иметь такую милитаристскую машину, которая превосходила бы военные возможности любых потенциальных противников.

Комплектуются вооруженные силы США на добровольной основе. На военную службу принимаются годные по состоянию здоровья, физическому и умственному развитию американские граждане мужского и женского пола в возрасте от 17 до 35 лет.

Основными источниками комплектования вооруженных сил США кадровыми офицерами являются военные училища видов вооруженных сил, курсы вневойсковой подготовки офицеров резерва при гражданских высших учебных заведениях и офицерские кандидатские школы.

По административной организации вооруженные силы делятся на три вида – сухопутные войска (армия), военно-воздушные и военно-морские силы. Виды вооруженных сил в свою очередь подразделяются на регулярные войска (силы флота) и организованный резерв: в сухопутных войсках и ВВС – национальная гвардия и резерв, в ВМС – резерв. Во главе каждого вида вооруженных сил стоят министры и начальники штабов.
Вправа 17. Ознайомтеся з уривком тексту, визначіть різновид наукової літератури, до якої він належить. Випишіть із нього слова термінологічного характеру, доберіть за допомогою словників їх українські еквіваленти. Перекладіть фрагмент українською мовою. Поясніть, чому подібні тексти не можна вважати суто науковими (знайдіть елементи, що підтверджують синкретичний характер тексту).
Тект 1

Искусство архаического периода

VII-VI вв. до н.э. в истории архитектуры архаической Греции связаны с расцветом каменной архитектуры, пришедшей на смену деревянному зодчеству гомеровской эпохи. Знакомясь с греческой архитектурой, важно помнить, что она была по преимуществу храмовой. Своё жилище греки никогда не считали произведением архитектуры и мало заботились о его внешнем убранстве; истинное великое мастерство греческих градостроителей, их исключительное чувство меры и тонкий художественный вкус проявились лишь в строительстве храмов и общественных зданий…

Греческие храмы никогда не были высокими: здание не должно было давить на человека, принижать его – напротив, глядя на храм, человек чувствовал себя выше, сильнее.

Как правило, храм представлял собой четырёхугольник, окружённый рядом колонн (такой тип храма назывался периптер), покрытый двускатной крышей. Для греков была характерна наружная архитектура, их никогда не занимало ни устройство интерьера, ни игра света. Тусклый свет проникал только через дверь, внутри храма всегда царил полумрак. Греческий храм – это яркая чудесная оболочка, внутри которой таится темное немое пространство целлы.

К VII в. до н.э. сочетание определённых частей постройки становится обязательным, так что храмы в разных городах начинают строить по единому плану. Каменные ряды колонн в точности повторяли ряды деревянных столбов, подпиравших крыши греческих построек прежних веков, да и во всем устройстве мраморных святилищ явно просматривалось влияние исторически предшествующих им деревянных. В общем плане греческий храм по периметру окружала колоннада, эта часть храма называлась перистиль; внутри располагалось, как правило, также четырёхугольное и также окружённое рядом колонн, само святилище – целла, в которой стояла статуя божества. Часть храма перед целлой, или наосом, называлась пронаос, а за целлой располагался опистодом, служивший хранилищем общественной казны. (Золоева Л., Порьяз А. Мировая культура: Древняя Греция. Древний Рим).



Текст 2

Информатика как научная дисциплина изучает законы, принципы и методы накопления, обработки и передачи информации с помощью ЭВМ. В этом смысле информатика как наука является фундаментом для развития новой информационной индустрии, основанной на использовании сетей ЭВМ. Фундамент информатики образуют вычислительные науки - науки об вычислительных процессах и организации вычислительных машин, вычислительных систем и сетей.

Основным объектом вычислительных наук являються вычислительные машины – устройства для организации вычислений и обработки символьной информации. Передачу и накопление информации мы видим при общении людей, в технических устройствах, в живых организмах и в жизни общества, что тоже входит в предмет изучения информатики как научной дисциплины. Передача информации в общении людей – это передача сведений и суждений, данных и сообщений. Даже улыбка является передачей информации при общении людей друг с другом (из учебника).
Вправа 18. У поданих реченнях визначте слова-професіоналізми й терміни. З’ясуйте значення цих одиниць.

1. Біля електричних лебідок застигли лебідчики в чеканні команди (С. Руданський). 2. Христя снувала на мотовило найтоншу пряжу з шпульки, одлічувала чисниці, пасма і перев’язувала їх десятчаною ниткою (А. Іщук). 3. Попервах було особливо важко. Мулярські лопатки не тримались в руках, які звикли до пензля (з «Робітничої газети»). 4. Робітник від млина стояв над ямою і трогав линву, що зовсім вільно звисала з валу (І. Франко). 5. Науку, що досліджує закони творення слів, називають словотвором (І. Вихованець). 6. У борних озерах, сполучених з термами, завжди відкладається бура (з журн. «Наука і техніка»). 7. В епоху Київської Русі існували різні системи землеробства – вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами (із енциклопедії).

Вправа 19. Укладіть термінологічний словник (не менше 30 одиниць) за своїм фахом. П’ять одиниць уведіть у речення.
Блок завдань і питань для самоконтролю


  1. Назвіть основні ознаки терміна.

  2. Схарактеризуйте відмінності між загальнонауковою, міжгалузевою й вузькоспеціальною термінологією.

  3. Які особливості використання термінології обраного фаху ви знаєте?


Література

1. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К. : Каравела, 2005. – 352 с.

2. Панько Т. І. Українське термінознавство: Підручник [для студ. гуманітарних спеціальностей] / Т. І. Панько, І. М. Кочан, Г. П. Мацюк. – Львів : Світ, 1994. – 216 с.

3. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За ред. І.К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1973. – 438 с.

4. Українська мова: Енциклопедія. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – 833 с.
ЛЕКЦІЯ 2

НАУКОВИЙ СТИЛЬ І ЙОГО ЗАСОБИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ


План

  1. Становлення й розвиток наукового стилю української мови.

  2. Особливості наукового тексту й професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.

  3. Основні вимоги до виконання й оформлювання курсової, дипломної робіт.

  4. Науковий етикет.


Блок завдань і питань для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи становлення наукового стилю.

2. Які є особливості наукового тексту й професійного наукового викладу думки?

3. Схарактеризуйте мовні засоби наукового стилю.

4. Перерахуйте основні вимоги до виконання й оформлення курсової, дипломної робіт.
Література

1. Дорошенко С. І. Методичні рекомендації до написання дипломних і магістерських робіт з української мови і методики її викладання / С. І. Дорошенко. – Х. : ХНПУ, 2005. – 20 с.

2. Дудик П. С. Стилістика української мови: Навч. посіб. / П. С. Дудик. – К. : Академія, 2005. – 332 с.

3. Мацько Л. І. Стилістика української мови / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. – К. : Вища шк., 2003. – 462 с.

4. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К. : Каравела, 2005. – 352 с.

5. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д. Пономарів. – Тернопіль : Навч. книга–Богдан, 2000. – 248 с.


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 3

МОВНІ ЗАСОБИ НАУКОВОГО СТИЛЮ В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ


План

  1. Особливості наукового тексту й професійного наукового викладу думки.

  2. Мовні засоби наукового стилю.

  3. План, тези, конспект як важливі способи організації розумової праці.

  4. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання посилань.


Блок завдань

Науковий стиль має своїм завданням точно викласти наукову інформацію, обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Основною є пізнавально-інформативна функція, доповнена функцією доказовості.

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження. Він несе наукове повідомлення, доводить його істинність, новизну, цінність: монографія, підручник, стаття, реферат, тези тощо.

Визначальними для текстів наукового стилю є слова-терміни.

Особливості наукового тексту полягають у логічності, компактності, об’єктивності викладу інформації, відсутності емоційного забарвлення, широко розвинутій синонімії.



Структура наукового тексту


Вступна частина

Дослідна частина

Висновкова частина

Окреслюють проблему, мету і завдання,гіпотези і методи дослідження.

Описує дослідження і його результати.

Регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.


Загальні вимоги до наукового тексту

Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.

Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам’ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.

Текст має вирізнятися композиційністю.

Початок і кінець абзаців у науковому тексті – це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.

У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.

Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі «Думкам просторо, а словам тісно». Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослів’ю, зайвим словам, канцеляризмам тощо
Вправа 1. Випишіть із підручника зі спеціальності, з монографії, наукового часопису чи з науково-популярної літератури уривок тексту (1,5–2 сторінки), зробіть його аналіз, використовуючи подані нижче план, таблицю.
План аналізу наукового тексту

1. Точна вказівка на текст, який аналізується (бібліографічні дані праці) або ж ксерокопія тексту (якщо це стаття чи уривок).

2. Жанр і тема праці.

3. Для кого розрахована праця?

4. Ознаки стилю.

5. Композиція тексту (допоможуть слова і словосполучення табл.1).

6. Способи вираження наявної інформації в авторському тексті.

7. Мовні засоби (описати: терміни, схеми, таблиці, графіки (їх різновиди і роль у праці); наукова фразеологія, цитати, посилання, синтаксичні конструкції (різновиди речень, навести приклади, їх роль), частини мови, які слова і словосполучення використано для поєднання частин у тексті.

8. До якого підстилю наукового стилю можна віднести аналізований текст?

Конструкції для аналізу наукового тексту, його структури, мовних засобів


Структура тексту, тема, проблема (ідея)

Лексичні засоби і конструкції


Як передано тему.


Стаття (монографія) має назву, названа, назва статті.

– ...Стаття присвячена проблемі, темі, питанню...

Тема статті, ця стаття на тему... У статті йдеться про ...

Автор монографії розглядає названу проблему...

Стаття є узагальненням, викладом, оглядом, аналізом тощо... .

У статті розглядається (що?), ідеться (про що?), подана оцінка, викладений погляд.



Як виражено наявну інформацію в авторському тексті?


Автор розглядає, аналізує, характеризує, доводить, порівнює, зіставляє, з’ясовує, підкреслює, посилається на..., зупиняється на..., наголошує на важливості, формулює..., виходить із того, що..., заперечує, торкається, стверджує, критично ставиться (до чого?), ставить завдання, підтверджує висновок фактами, пояснює це тим, що..., причину цього вбачає в тому, що..., вважає, що...

Про композицію тексту.


Стаття поділяється на..., починається (чим?), складається з..., завершується (чим?).

Як з’ясовано основну думку, проблему?


У статті автор ставить, торкається (таких проблем), висвітлює (такі проблеми), зокрема зупиняється на ... Сутність проблеми зводиться до (чого?). У монографії зроблені узагальнення, науково порушено питання про (що?).

Як описати авторський текст?


У статті викладений погляд на..., викладені дискусійні твердження, суперечливі, загальновідомі істини, цінні відомості, експериментальні дані, зроблено спробу довести (щось), переконливі докази, накреслені правильні шляхи, враховано, взято до уваги, сутність цього зводиться до того, що..., необхідно підкреслити, що... Автор переконливо доводить, автор обгрунтовує висновки, не викликає сумнівів той факт (частина), обстоює погляд, наводить приклад, підтверджує цю думку фактами, схвалює, поділяє погляд, визнає здобутки, дотримується тієї ж думки тощо

Як висловити критичні зауваження?


Виявлено недоліки, автор ігнорує, заперечує, спростовує, випускає з поля зору, не розкриває змісту (чого), не підтверджує висновки фактами, дискусійним є висновок щодо.

Закінчення.

Автор приходить до висновку, автор робить висновок, на закінчення є підстави стверджувати, сутність викладеного дає підстави твердити (зводиться до...), на основі цього ми переконуємося в тому, що..., узагальнюючи сказане, ці дані свідчать...

Які засоби для поєднання частин у тексті використано?


Для поєднання частин інформації: і, також, при цьому, до речі, крім того, більше того, разом з тим; для зіставлення і протиставлення: а, але, проте, однак, і все ж, з одного боку, навпаки, не тільки (не лише), таким чином, на противагу, з іншого боку... для узагальнення, висновку: отже, таким чином, одне слово, з цього випливає, що... для пояснення, уточнення, виділення окремого: наприклад; так, зокрема; а саме; тільки; лише; причому; притому; лише; навіть; для зв’язку з попередньою і наступною інформацією: як уже було зазначено, як зазначалось, як було показано, як було доведено, згідно з цим, відповідно до цього, подібно цьому, останній, попередній, наступний, згаданий, зазначений, доведений, викладений, знайдений, сформульований, визначений, перерахований, наведений, обстежуваний, проаналізований, досліджений; для введення узагальнюючої інформації: розглянемо такі випадки, наведемо приклад, продовжимо аналіз.


Вправа 2. Прочитайте текст і виявіть мовні засоби, що вказують на його належність до наукового стилю.


Риторичний канон – модель мовленнєвих дій, що забезпечує ефективне вирішення автором завдань, які він ставить, визначаючи й розкриваючи тему. Це перевірена століттями схема побудови мовного добутку, що лежить в основі створення будь-якого тексту (усного або письмового). Знання цієї моделі необхідно оратору, оскільки дозволяє оперативно й ефективно вирішувати завдання побудови тексту.

Античний риторичний канон, із більшим або меншим обсягом модифікацій збережений на величезному просторі історії, дає розподіл схеми риторичних дій на п’ять етапів.

Кожний із етапів – це певна дія, що допомагає краще, точніше, ефективніше передати думку.

Перевірений століттями риторичний канон містить у собі систему послідовних дій із добору матеріалу, розташуванню його, утіленню думки в слова. Унікальність його полягає в тому, що виконання послідовного ряду операцій веде до створення тексту в певному жанрі.

Риторичний канон, що виник для підготовки усного ораторського виступу, легко перекладемо на письмовий текст, тому що вимоги, пропоновані до усного й письмового тексту, єдині. Різною є лише форма викладу.

Логічно повернутися до джерел, до того, що було створено й ефективно функціонувало протягом тривалого часу. Риторична модель побудови тексту допомагає у творчості, сприяє тому, що текст відповідає стилю тієї сфери діяльності, у якій цей текст створюється, дозволяє знайти відгук аудиторії, що буде сприймати мовний добуток. Природно, що для фахівця, який постійно працює зі словом, освоїти механізм створення тексту з опорою на традиції класичної риторики – і означає опанувати традиційною й перевіреною схемою створення тексту.

Етапи класичного риторичного канона такі:

Інвенція (лат. винахід, вигадка) – це перший розділ класичної риторики, у якому розробляється гіпотеза майбутнього виступу. Основне в інтенції – вдало, доречно вибраний предмет розмови й намір його представити та розкрити так, щоб здійснити задум.

Диспозиція (лат. розташовую, розміщую) – це другий розділ риторики, у якому формулюються основні поняття про предмет виступу й визначаються правила оперування поняттями. Основне призначення диспозиції – запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, щоб вони не суперечили одне одному, а конкретно переміщувалися з однієї частини в іншу аж до висновку.

Елокуція (лат. висловлююсь, викладаю) – третій розділ класичної риторики, у якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. На етапі елокуції розвинулося вчення про стиль. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим і найефектнішим. Саме він приводить мовця до мети.

Елоквенція – підрозділ елокуції, у якому доcліджуються фігури слова (тропи) й фігури думки (риторичні фігури). Отже, цю частину можна назвати серцевиною риторики. Іноді її просто називають красномовністю.

Меморія (лат. пам’ять, згадка). Призначення цього розділу риторики – допомогти оратору запам’ятати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі. Його можна назвати тренуванням пам’яті. Змістом цього розділу є мнемотехніка – система прийомів запам’ятовування матеріалу, швидкого відтворення.

Акція (лат. дія, дозвіл) – п’ятий розділ риторики, призначенням якого є підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу. На цьому етапі має реалізуватися вся тривала попередня підготовча робота й привести до очікуваної мети.

Оратор має зовнішньо добре виглядати, справляти приємне враження не тільки змістом промови, а й дикцією, силою звучання голосу, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами (із підручника).




Вправа 3. Доведіть, що цей текст належить до науково-популярного підстилю.
Історія походження найзагадковішого чоловічого костюма – смокінга – сповнена таємниць й овіяна неймовірними легендами. Кожна з цих історій має право на існування, але яка з них найближче до дійсності, сьогодні впевнено не може сказати ніхто. Найбільш поширена версія, що батьківщиною смокінга є Англія, а вигадав його англійський прем’єр-міністр Бенджамін Дізраелі.

У 80-х роках ХІХ ст. сер Дізраелі запропонував суспільству екзотичний туалет для куріння – смокінг, що в перекладі з англійської означало: «одяг для курця». Тоді це вбрання складалося з шовкового халату, який доповнювала невеличка шапочка з пензликом. Щоб запах тютюну не викликав непритомності й негативних емоцій у жінок, чоловіки перевдягалися в новий туалет у спеціально відведених для куріння кімнатах (із журналу).


За своїм призначенням і сферою використання наукові тексти відносять до підстилів:

1) власне науковий – має своїм завданням якнайповніше, якнайточніше, обґрунтовано повідомити наукову інформацію і довести її новизну. Відрізняється насиченістю термінів, використанням довгих складних слів, іншомовної лексики (статті в журналах, наукові праці, дисертації, монографії, доповіді);

2) науково-популярний – у зрозумілій, доступній формі знайомить масову аудиторію (неспеціалістів) з досягненнями науки і техніки, зацікавлює, залучає до активної діяльності в тій чи іншій галузі. Характерні ознаки: інформація подається вибірково, не в повному обсязі, без аргументації; наводяться лише факти; образність, емоційність (експресія) наукового тексту (використання епітетів, метафор, образних перифраз); терміни подаються описово; вживається фразеологія (нариси, книги, лекції, статті);

3) навчально-науковий – має за мету активізувати логічне мислення читача (слухача), виконує навчальну функцію (підручники, навчальні та методичні посібники, програми, збірники задач, завдань і вправ, лекції, конспекти, навчально-методичні матеріали);

4) науково-діловий – технічна документація (контракти, інструкції, повідомлення про випробування та аналізи, формули винаходів, реферати тощо;

5) науково-інформативний – реферати, анотації, патентні описи;

6) науково-довідковий – словники, довідники, каталоги.
Вправа 4. До поданих ненормативних слів та словосполучень, які вживаються в наукових текстах, доберіть нормативні.

Відзив, в залежності, заключення, висновки по викладеному, відмінити, в деякій мірі, в кінці кінців, для наглядності, добавити, доказувати, досвід по розробці, задіяти, між тим, примірний, при наявності, приступати (до чого), навик, мова йде про, намітити, перечислити, підготовити, не дивлячись на, направляти, область виробництва, оточуюче середовище, по крайній мірі, поступати, пред’явити, при виробленні, признавати, приймати до уваги, приміняти, при таких умовах, рішити проблему, рахувати що, протирічити.



Вправа 5.Складіть тези статті, орієнтуючись на запропоновані правила.


Тези – це стисло сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді.

Тези позбавлені деталей, пояснень, таблиць, ілюстрацій тощо. Їх подають у вигляді цитат із першоджерела або формулюють власними словами. Кожна теза пишеться з абзацу.



Реквізити:

  1. Прізвище та ініціали (ім’я) автора (може зазначатися посада, науковий ступінь).

  2. Місце написання.

  3. Заголовок (назва статті, лекції, доповіді).

  4. Текст.


Варто пам’ятати!

1. Попередньо перегляньте статтю, продумайте мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до її опрацювання.

2. Уважно прочитайте статтю, визначте її основну думку.

3. Поділіть статтю на смислові частини, визначте всі мікротеми.

4. Сформулюйте пункти плану, логічно пов’яжіть їх між собою.

5. Сприймаючи текстову інформацію, намагайтеся чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас – як читача.

6. Вибирайте для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, запишіть їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності.

7. Керуйтеся найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускайте перекручень змісту.


Текст 1


XVІ ст. – початок ХVІІст. – це період поширення книгодрукування, науки й освіти в Україні. Масово відкривалися братські школи, вищі навчальні заклади – колегіуми й академії. У Києві 1615 р. була заснована Вища школа при Богоявленському монастирі на Подолі, а 1631 р. митрополит Петро Могила відкрив Лаврську школу. У 1632 р. обидві школи об’єднались і дали початок Києво-Могилянській колегії (пізніше – академії). Ідею підтримувало запорізьке козацтво та впливові освітні сили, які гуртувалися в той час у Києві. Школа досить швидко стала першим вищим загальноосвітнім навчальним закладом України й осередком освіти та культури не тільки в Україні, його вплив поширювався на всі слов’янські землі протягом усього наступного століття. Серед випускників закладу були відомі церковні й політичні діячі, учені, письменники: Єпифаній Славинецький, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, митрополит Дмитро Ростовський (Данило Туптало), Іоаникій Галятовський, Інокентій Гізель, Григорій Сковорода, Микола Бантиш-Каменський. Певний час тут навчався Михайло Ломоносов.

В академії культивувалися всі типи давньої української літературної мови – слов’яноруська, слов’яноукраїнська і проста українська мова. Гуманітарну освіту тут здобували, вивчаючи поетику, риторику, діалектику (полеміку), грецьку й латинську мови. У риториці розвивався бароковий стиль із пошуками вибагливих пишномовних форм, символів, незвичних уподібнень, урочистих протиставлень, несподіваних персоніфікацій.

Про ідеал поетичної краси й ораторство як стилістичну ознаку літературного мовлення ХVІІ – ХVІІІ ст. можна зробити висновок із назв тогочасних навчальних посібників із поетики, авторами яких були викладачі Києво-Могилянської академії.

Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов’янських країнах, мала статус європейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних навчаються й звідти підпору церкві православній і вітчизні необхідну творять». Вона виникла в період загального культурного піднесення на українських землях, що було зумовлено соціально-економічним пожвавленням у другій половині XVI – на початку XVII ст.

Академія, маючи глибоко національне спрямування, керувалася системою й методами навчання кращих західноєвропейських університетів. Її вихованці здобували різнобічну освіту і згодом ставали визначними громадськими, політичними, державними діячами, відомими вченими, художниками, композиторами, які успішно працювали в Україні та за її межами.

Унікальні набутки у вихованні й навчанні в Київській академії припадають на XVII – XVIII ст., коли тут читався курс риторики. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, із них 127 складені в академії. За свідченням В. Маслюка та З. Хижняк, це були оригінальні курси риторики як за структурою, так і за змістом, у які органічно впліталися громадсько-політичні проблеми; більшою чи меншою мірою вони виконували соціальне замовлення щодо захисту гноблених і беззахисних людей від іноземних поневолювачів і місцевих «держиморд», які зрадили інтереси народу. Переконливо це простежується на прикладах судових промов. Риторика в академії була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне практичне застосування. Студентів навчали створювати промови (судові, панегіричні), писати вітальні, дякувальні, прохальні, прощальні листи тощо.

Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчизняної риторичної спадщини, а вивчення й осмислення накопиченого тут досвіду риторичної науки дають духовно-інтелектуальну наснагу сучасним риторам і дослідникам. Ім’я академії прославили й такі видатні ритори-гуманісти, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та інші просвітителі (Молдован В.В. Риторика: загальна та судова).


Текст 2


Віртуальне спілкування та нетикет

Наприкінці XX ст. завдяки масовому впровадженню комп’ютерних технологій та Інтернету люди отримали ще один засіб комунікацій – так зване віртуальне спілкування.

Інтернет значно розширив способи передачі та отримання інформації. Кількість користувачів Глобальної мережі постійно зростає. Тільки в Україні за останніх два роки вона виросла більше ніж у півтора рази. Нині всесвітньою павутиною в країні користується 3,2 млн. або 8 % населення.  

За даними спеціалістів 91% користувачів мережі використовують Інтернет саме для спілкування. Слід зазначити, що він сприяє розвитку особистості і включенню її у комунікаційний процес навіть тоді, коли в реальному житті людина має певні бар’єри для спілкування.

Багато сайтів в Інтернеті надають можливість доступу до інтерактивних сервісів. Створено програми, які підтримують «живе» спілкування в режимі реального часу. Крім обміну голосовими чи текстовими повідомленнями, кожен із співрозмовників отримує можливість, одночасно з розмовою, обмінюватись файлами (текстовими, графічними, аудіо та відео).

Для того щоб спілкування у віртуальному просторі не принижувало людину, а, навпаки, сприяло її особистісному зростанню необхідно дотримуватися загальноприйнятих етичних вимог та правил мережевого етикету. Тому з появою Інтернету в наше життя навіть увійшло поняття нетикет (netiqutte – від англ. net – мережа та франц. etiqutte – етикет) –  правила поведінки спільноти в мережі Інтернет, традиції і культура, яких додержується більшість користувачів Інтернету. Правила мережевого етикету (нетикету) вперше були сформульовані Вірджінією Ші (Virginia Shea) у книзі  «Нетикет» («Netiquette») :

Правило 1. Пам’ятайте, що ви спілкуєтесь із людиною. Не вчиняйте іншим того, що не хотіли б отримати самі. Потрібно поставити себе на місце тієї людини, з якою розмовляєте. Звичайно можна відстоювати свою точку зору, але не ображати чи зневажати співрозмовників.. Правило 2. Дотримуйтесь тих самих правил поведінки, що й у реальному світі. Не зважаючи на те, що це не реальний світ, не робіть нічого такого, чого б Ви не зробили в реальному житті, де вже на підсвідомому рівні ми підкоряємося законам. Але оскільки, у мережевому суспільстві складно знайти та покарати порушників, тому люди поводяться не належним чином, виправдовуючи себе тим, що мережа – це «зовсім не те, що в житті».

Правило 3. Поважайте час і можливості інших, бо не всі користувачі мережі Інтенет мають у своєму розпорядженні високошвидкісні канали передачі даних. Коли Ви надсилаєте електронний лист чи повідомлення у конференції, Ви фактично претендуєте на чийсь час. І тільки Ви відповідальні за те, щоб адресат не витратив час даремно.

Правило 4. «Зберігайте обличчя». Використовуйте переваги анонімності. В Інтернеті Ви можете зустрітись із тим, кого б ніколи не зустріли в реальному житті. І Вас не засудять за колір шкури, очі, волосся. Однак Вас будуть оцінювати з точки зору того, як Ви пишете, і формуватимуть уявлення про Вас, лише на підставі манери висловлювання думки.

Правило 5. Не втручайтеся в конфлікти і не допускайте їх. Мережевий етикет не зовсім забороняє флейми. Це стара традиція мережі. Вони можуть давати задоволення як авторам, так і читачам. Але нетикет проти флеймів, що переростають у «війни» – дискусії із серій злісних послань, якими обмінюються 2 або 3 учасника.

Правило 6. Не зловживайте своїми можливостям, і не давайте іншим. Поважайте право на приватне листування. Наприклад, системні адміністратори не повинні читати приватні поштові повідомлення.

Правило 7. Навчіться вибачати іншим їхні помилки. Коли хтось припускається помилки – чи це помилка в слові, чи необережний флейм, безглузде запитання або невиправдано довга відповідь, – поставтеся до цього поблажливо. Якщо ж Ви вирішили звернути увагу користувача на його помилку, зробіть це коректно й краще не в конференції, а в приватному листі.

Правило 8. Потрібно так оформляти свою інформацію, що те, чим ти хочеш поділитись можна було легко читати. Форматувати так заголовки і текст, щоб усього було в міру, і не перенасичено (виділений курсивом, жирним, колір фону, використання верхнього регістру.) Потрібно зауважити, що написання слова у верхньому регістрі означає підвищення тону голосу чи крик.

Інтернет постійно розвивається, з’являється усе більше користувачів. І, починаючи спілкування в мережі, люди припускаються помилок, що з’являються через незнання мережного етикету. Так можна завдати неприємностей не тільки співрозмовникам, але й собі.

Для запобігання помилок у спілкуванні в мережі слід знати основні поняття мережного етикету, до яких належать:

флейм ( від англ. flame – полум’я) – це процес, який іноді виникає при спілкуванні в Інтернеті, «словесна війна». Це бурхливе обговорення, у процесі якого учасники звичайно забувають про предмет розмови, переходять на особистості й не можуть зупинитися. Звичайно флейми виникають спонтанно, розвиваються дуже швидко й закінчуються лише при втручанні модератора або коли всі учасники остаточно стомляться. Якщо користувач мережі став мимовільним учасником флейма, найбільш розумна поведінка в такій ситуації – один раз максимально чітко, конструктивно й доброзичливо виразити свою позицію, і більше в дискусію не вступати. Тоді вона, швидше за все, загасне сама.

Флуд (від англ. flood – повінь) – це великі за обсягом  повідомлення в інтернет форумах, що не наповнені ніякою корисною інформацію. Флуд поширюється як від «нема чого робити», так і з зловмисною метою, наприклад, із бажання комусь досадити. Технічний флуд є хакерскою атакою з великою кількістю запитів, що приводить до відмови в обслуговуванні.

Спам – повідомлення, що надсилаються вам від невідомих людей або організацій, яким ви не давали на це дозволу. Найчастіше термін «спам» вживається в значенні «поштовий спам». Як правило, спам – це масове розсилання на велику кількість адрес, що містить рекламу або комерційні пропозиції. Зазвичай такі листи мають захоплюючі заголовки, такі як «Заробіток не виходячи з будинку» або «Терміново!!! Унікальна пропозиція». Інформація, що розсилається подібним способом, не заслуговує довіри. Спамові листи також можуть бути розповсюджувачем вірусів.

Офтопік (від англ. off-topic – поза темою) – повідомлення не по темі (топику) топікуго обговорення або поштового розсилання. Трапляється, коли учасники інтернет-співтовариств починають спілкуватися на другорядні теми. Таким чином, ефективність пошуку може бути сильно знижена, якщо модератор обговорень не прийме відповідних заходів до послаблення офтопіку в них.

Хотлинк (англ. hotlink) – включення у веб-сторінку файлів-зображень або інших ресурсів із чужого сервера. Цей прийом використовується несумлінними веб-мастерами, які змушують браузер відвідувача завантажувати картинки із чужого сервера. Тим самим витрачаються чужі ресурси й трафік.

Найчастіше під явним порушенням мережевого етикету сьогодні розуміють образи й перехід на особистостей, зловмисний відхід від теми (офтопик), рекламу й саморекламу в не призначених для цього місцях. Також цілком імовірно порушенням нетикета можуть виявитися наклеп і інша зловмисна дезінформація (обман) або плагіат.

Формування мереженої культури користувачів, що забезпечить їм безпечний «серфінг» в мережі, розширить можливості для навчання, роботи, відпочинку – одне з основних завдань працівників інтернет-центрів публічних бібліотек. Робота в цьому напрямку сприятиме формуванню позитивного образу бібліотеки в очах відвідувачів (із мережі Інтернет).
Вправа 6. Проаналізуйте тези статті, що склав ваш однокурсник (однокурсниця).

Вправа 7. Складіть простий план на одну із запропонованих тем: «Освічена людина – корисна людина», «Фахові знання – гарант професійного успіху», «Уся діяльність людини перебуває під знаком слова», «Екологія наукової мови як сучасна проблема», «Навіть маленька практика варта великої теорії», «Стан системи військової освіти».

Вправа 8. Складіть колективний (по 3-5 чоловік) розширений план тексту на теми «Становлення та розвиток української літературної мови», «Здобутки і перспективи олімпійського руху в Україні», «Інноваційні технології і вища освіта», «Інтеграція України у європейський освітній простір», «Керівники діляться не на молодих і старих, а на мудрих і дурних».

За планом підготуйте розгорнуті відповіді. Зафіксуйте початок, закінчення, основну частину й переходи між думками



Вправа 9. Прочитайте текст. Визначте, до якого стилю він належить. Обґрунтуйте свою думку. Укладіть конспект статті О. Забужко «Мова і право», спираючись на такі теоретичні положення.


Конспект – це стислий писаний виклад змісту першоджерела (лекції, виступу промови, книги, статті тощо).

Зміст першоджерела може передаватися:



  • своїми словами;

  • цитатами з першоджерела.

Останній спосіб найбільш поширений.

За походженням конспекти поділяються на:



  • конспекти усних виступів;

  • конспекти друкованих праць.

Реквізити конспекту усного виступу:

  1. Дата складання.

  2. Прізвище й ініціали автора виступу.

  3. Заголовок.

  4. Текст.

Реквізити конспекту друкованої праці:

  1. Дата складання.

  2. Бібліографічні відомості першоджерела:

    • прізвище та ініціали автора;

    • назва (заголовок);

    • місто, видавництво, рік, видання;

    • кількість сторінок.

  3. Текст.

До конспекту ставляться такі вимоги:

1) залишати певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або поле на одному з його країв) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

2) цитуючи, вказувати відповідну сторінку першоджерела.

Текст конспекту оформлюється довільно. На відміну від тез, крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.






ОКСАНА ЗАБУЖКО

МОВА І ПРАВО

[На замовлення журналу «Міліція України» (1998, № 6)]

На початку нашого століття Володимир Винниченко напівжартома-напівсерйозно зауважив, що за долю української мови він зможе почуватися цілком спокійним щойно тоді, коли нею заговорить кримінальний світ – коли де-небудь у темному завулку поночі його перепинить, бликнувши проти ліхтаря ножичком, п’яне мурло й чистісінькою українською гавкне: «Руки вгору! В якій кишені гаманець?» – або наблизиться повія й, заклично осміхаючись, скаже щось на кшталт: «Сумуєш, котику? Може, підемо?» – ну тобто геть чисто, як сьогодні розмовляють з екрана персонажі дубльованих американських фільмів...

Смішки смішками, але насправді в цій, нібито парадоксальній заяві відомого своїм ексцентризмом письменника-фантаста таїться вельми проникливе розуміння взаємин між мовою й правом. Бо кримінальний світ – попри всі його претензії на автономне існування, непідлегле прийнятим у суспільстві законам, – у дійсності є щодо них усього лиш викривленою проекцією, таким собі «тіньовим боком Місяця», що в звихнутій, калічній формі відтворює зяючі прогалини, виями й огріхи видимих окові, «денних» суспільних структур. Відповідно й у мові своїй соціальне «дно» відштовхується насамперед від мови офіційної, правної – мови влади: невипадково чи не єдиний варіант україномовного «блатного» арґо в 20-му столітті дає Галичина, де ще від австро-угорських часів, як-не-як, діяло україномовне ж таки судочинство... Простіше сказавши, злочинний світ завжди говорить, наслідуючи (передражнюючи) свого антаґоніста – правоохорончу систему, і дійсного мовного режиму цієї системи не затулити від нього жодними фіговими листочками закликів, указів чи «проголосованих», але непрацюючих законів: з об’єктивністю запханого під пахву термометра він реаґує не на те, що написано в паперах, а тільки й виключно на те, що є насправді. Тож В. Винниченко відчув слушно: саме українська мова з уст злодіїв і проституток була б єдиним незаперечним свідченням того, що влада в Україні остаточно зробилась – україномовною.

Не стану запевняти, ніби регулярно спілкуюся з представниками українського злочинного світу (досі якось, нівроку, милував Бог!), а проте, гадаю, й цілком поверхових спостережень – ну хоч би за тими обличчями, які, з чорним прямокутником на очах, з’являються (дедалі частіше!) на екрані телевізора або, вже без усякого «прямокутника», так примітне миготять у фойє готелів та ресторанів, — вистачить, аби з певністю ствердити: до втілення Винниченківської мовної утопії нам, гай-гай, не ближче, ніж до загального добробуту й економічного процвітання. «Блатна» (чи, в кращому разі, «приблатньонна») російська з «малоросійськи»-нечіткою, змазаною артикуляцією, такою пом’якшено-пливучою, наче в роті перекочується жувальна ґумка, – «а я єму, бля, гаварю, бля, да с’ока мо’на, бля» і т.д. – всуціль заполонила нам вулицю, чвакаючи в слухавках стільникових телефонів та перехлюпуючись дорогими офісами, де «мурчать» наші нувориші, відстовбурчивши вказівний і мізинний пальці класичним жестом «паханів» у «зоні», що то перетинали були собі сухожилки на руках задля втрати працездатности – «пусть медведь работает»! Гірше того, саме вона, ця «кримінальна російська», панівна на цілому просторі колишнього «Совка», залишається, за іронією історії, реальною «мовою міжнаціонального спілкування» для так званого «СНДівського», пост-радянського криміналу, під чиїм потужним натиском нині здригається Центральна й Західна Європа, – залишається, властиво, єдиним духовним аналогом (невпокоєною душею!) покійного Радянського Союзу, хвостатою тінню («темним боком»!) мертвої зірки: держави тої нема, а злочинний «хвіст» по ній і далі волочиться – задавненими історичними метастазами країни, яка колись, із легкої руки О. Солженіцина, отримала влучну назву «Великої Зони»...

І яке ж потужне опромінення вже відверто, безсоромно «криміналізованою» маскультурою валить на нас із півночі через безкордонний простір радіо- й телеефіру, – та що там, і наш ріднесенький шоу-бізнес по-піонерському «завжди готовий» підгавкнути «блатним» тенорком, і всякого роду заїжджим «Лєсоповалам» знайти місце на сцені Палацу «Україна». Можна скільки завгодно хапатися за голову з криком : «Та що ж це з нами робиться?» (а тимчасом у мене під балконом розлягається хорове «Гоп-стоп, вспомні ту маліну»!), – але, зваживши логічно, усе це, в принципі, неважко було передбачити. Адже всі ми, байдуже, усвідомлюємо це чи ні, є внуками й правнуками ГУЛАГу, і притаманного, наприклад, пересічному західноєвропейському обивателеві здорового імунітету перед проявами «блатної» субкультури від нас сподіватися не доводиться – не мали ми звідкіля його взяти. Навпаки, ще в брежнєвські роки всяка «приблатньонність» законно сприймалася як своєрідний «андеґраунд», бунт проти оскомно нуднющого «офіціозу» партійних промов, словом, ледь не дисидентство, – звідси значною мірою походила й шалена популярність Висоцького, і дитяче захоплення «екзотикою» зеківського фольклору, і, звичайно ж, просочування – навіть в інтеліґентську мову – крутих словечок та ідіом із табірного жарґону ... Нині вони так зрослися з нашим побутом, що вже й не сприймаються за власне-табірні, і коли юні футбольні фани гучно скандують своє «Італія – параша, побєда будєт наша», то навряд чи бачать при цьому собі в уяві оту «парашу» як атрибут тюремної камери; подібних прикладів можна навести й більше, ними буквально рясніє наше повсякденне мовлення, – зайвий доказ того, що ГУЛАГ у нас таки в ґенах, і на те, щоб визволитись від нього, знадобиться ще не одне покоління.

Тут доречно згадати, що й сама Радянська влада як така будувалася на засадах кримінального світу – починаючи від «революційного» заклику «грабувати награбоване» та суто «блатної» ієрархії вищої партноменклатури за зразком злочинного угруповання з його «паханами» й «хазяїнами» (нагадаю, що саме так, по-«блатному» – «хазяїном» – любив іменувати себе Сталін), і закінчуючи відомим союзом пенітенціарної системи з так званими «соціальне близькими» – бандитами й убивцями – проти «політичних», так званої «п’ятдесят восьмої статті». Зайве нагадувати, що від сталінських часів ця влада залишалася практично безроздільно російськомовною (наївна спроба П.Ю. Шелеста в 1960-тих «узаконити» українську, зокрема і в номенклатурному обігові, була радше курйозом, за який самодіяльному «українізаторові» його московські «хазяї» хутенько прищипнули пальці). Правляча, директивно-апаратна російська, що поширилася по всіх без винятку владних коридорах, закономірно несла в собі цілий ряд «блатних» характеристик, зацілілих і досі: тут і незмінне «тикання» начальника підлеглим, хоч би той підлеглий за віком у дідусі начальникові годився, і «матірок» як ознака – зовсім не кримінальне осудного хуліганства, а швидше «паханової» добродушної прихильності, і той незабутній, цілком офіційний (так званий «контрпропагандистський», культивований повсюдно, від газети «Правда» до школи й дитсадка) стиль словесної розправи з опонентом, який наперед не тільки виключає до того опонента, як «не-нашого», будь-яку людську повагу, а й його самого «виключає» з числа живих, і тому, з погляду соціо- й психолінґвістики, найближче стоїть до істеричного злодійського: «Сука, б... папішу-парєжу!» (кому не в пам’ятку друковано-ефірні захлинання епітетами на кшталт «гнусные отщепенцы», «мразь», «фашистское / империалистическое / националистическое и т.д. отребье», і чим, справді, різниться класичний «Правдинський» зворот на кшталт «место этим подонкам – на мусорной свалке истории» від тюремного «твое место у параши»?). Інакше кажучи, та влада розмовляла зі своїм кримінальним світом одною мовою, перебувала з ним у єдиній мовній системі, задаючи йому, наче дириґент камертоном, той початковий «мовний тон», що його він, відтак, – пародіював, перекручував-передражнював, вивертав назовні, але в цілому «тримав» досить-таки точно.

Усе це, далебі, варто повсякчас держати собі в умі. Бодай би тільки на те, щоб здавати собі справу з однієї вельми серйозної обставини: нині, коли від Радянської влади з її тоталітарною російською зостався лиш її виродок-байстрюк (утім, цілком, на жаль, рум’яний, вгодований і швидкоростучий) – пост-радянський, чи, радше, «пост-всесоюзний» кримінал, чиє «мурчання» дедалі чутніше і, от уже дослівно, владніше відлунює в українському просторі, – проблема дерусифікації вітчизняного права й судочинства перестає бути суто політичною. Вона стає, без перебільшення, – проблемою професійної честі українських правоохоронців.

І не тільки тому, що для органів, які представляють державу, послугування державною ж таки мовою є ознакою елементарної самоповаги, – чого як чого, а якраз самоповаги нас не дуже вчено; щоразу, коли, повертаючись із далеких мандрів, перетинаєш рідний кордон, не можеш позбутися того почуття сорому, яке відомий кіногерой колись виразив словами «за державу обидно», – ось бориспільський прикордонник, який щойно намагався говорити з західним туристом по-німецькому, беручи до рук мого паспорта, відразу переходить на російську: «Снімітє очкі», – «А що, – питаю, – в іноземця тут більше прав, ніж у мене?» – Офіцер дивиться на мене з-за скляної перегородки, явно і, що найжахливіше, щиро не розуміючи, чого я від нього хочу. Пояснюю: «Ось ви говорили з отим паном мовою його країни – а зі мною, виходить, можна не церемонитися, я для вас людина без громадянства?» – Стенає плечима, на обличчі вираз нудьги, мовляв, викаблучується дамочка: «А ви што, нє понімаєтє, што лі?» – Недопояснили йому свого часу ні за партою військового училища, ні тут, на робочому місці, що, подібно до того, як форму він одягнув не тільки на те, щоб не голим сидіти, так і мова, якою послуговується, не на те тільки служить, щоб його розуміли, – що ми з ним у даному разі не приватні особи, не в трамваї й не на вулиці, де вольному воля хоч на миґах, хоч на «русском матєрном», аби лиш співрозмовник уторопав, – що тут, на кордоні, його мова, так само, як форма із національним гербом на кашкеті, є – знак, символ держави, яку він представляє, і нехтуючи цим знаком, він, хай і несвідомо, демонструє несамовільну зневагу до тої держави – і, автоматично, до себе самого, як її службовця ...

Здавалось би, самозрозуміле: для представника влади громадянська свідомість з усіма без винятку її атрибутами, включно з державною мовою, – то необхідна складова професіоналізму. Одначе у випадку представників закону справа, повторюю, не тільки в цьому, і тут робоча мова – уже далеко не сама лише «форма», як у прикордонних військах. Бо коли з уст правоохоронця раптом чуєш – ну хоча б у якій-не-будь телевізійній «Ситуації» – ту саму, з тою-таки пливучо-жувальною «малоросійською» інтонацією, що і в його «підопічних», російську, то сприймається вона, за нової історичної ситуації, вже не як «мова Радянської влади», а – хочемо ми того чи ні – саме як мова отого «міжнародного кримінального спілкування»; і виходить, що «ситуація» (перепрошую за мимовільний каламбур!) обернулась навиворіт – вже не порушник «вторує» мові закону, а навпаки, закон – порушникові! (Тут і своєрідний внутрішній парадокс приховано: адже, відступаючись від державної мови, правоохоронець, сам того не помічаючи, авжеж що порушує – Основний Закон, Конституцію! – тобто й сам не витримує такого, здавалось би, непомітного й малозначущого, але якого ж, коли вдуматися, підступненького тесту на законослухняність, котру покликаний пильнувати в інших, і тим ніби, нехотячи, «подає знак», що писаний закон – не така вже й серйозна штука, як здається ...). Так нинішня російська мова правоохоронців демонструє не силу – а слабкість держави, її «невпевненість у собі», залежність – чи то від інерції минулого («Великої Зони»?), чи, й того гірше, від світу тих злодіїв, котрі, що називається, – «в законі», під охороною не міліції, а власних автоматників у броньованих мерседесах...

Українська мова – попри всі, завдані їй численними репресіями й хронічним, від 1920-х років, гнітом, тяжкі удари – має зараз для вітчизняного права одну неоціненну, хай і вимушену, перевагу: вона не виробила власної тоталітарно-«блатної» традиції (навіть мат у ній на сьогодні – не «свій», а запозичений: нецензурні лайки, якими послуговувалися наші предки ще в минулому столітті, нині можна віднайти хіба що в словнику Грінченка). Тобто, вона дісталася нам відносно «чистою» від ГУЛАГівського спадку, вийнятою ледь не навпростець із якого-небудь «Словника правничої мови» 1926-го року і тому не обтяженою тими асоціативними «хвостами», коли кожне слово, незалежно від волі мовця, волочить за собою в згорненому вигляді довгий шлейф брудної історичної пам’яті. Диктуючи нам норми мислення, мова водночас задає і правила поведінки: приміром, звертаючись до затримуваного по-російськи, ви навряд чи станете тут-таки пояснювати йому його право на адвоката (та й взагалі навряд чи щось станете пояснювати!) без ризику виглядати смішним, мов хлопчисько, що надивився голлівудівських фільмів (хоч нічого смішного в самій процедурі нема, і вона є звичайною правовою нормою всіх демократій), – вас загальмує «внутрішня інерція» тої мови, що нею десятиліттями вимовлялося «Вы арестованы» уже наперед як вирок, як позбавлення, з цієї самої хвилини, будь-яких громадянських (і людських!) прав узагалі; зламати цю інерцію ой як нелегко, але тим уже хай сушать собі голову правоохоронці Росії ... У нас же за «новою» державною мовою такої інерції нема, не склалася, тут ще можна починати «з чистої сторінки», орієнтуючись відразу на стандарти, прийняті в країнах – членах Ради Європи. Інакше кажучи, українська як мова права дає країні ще один шанс розпрощатися з нашим – хай яким липким та невідчепним –«совковим» минулим.



Звісно, наївно було б сподіватися, що отак одразу, за одним директивним помахом вона повсюдно вступить у свої права і залунає з уст наших правоохоронців з тією владною, державною гідністю, яка змушує себе поважати і перед якою прищулюють вуха «блатні» авторитети, – але ж, як слушно нагадує нам приказка, не одразу й Київ збудувався. А головне – не сам собою: будували люди – камінь по каменю, метр по метру. Те саме і з мовою, яку один із найвидатніших філософів 20-го століття М. Гайдеґер влучно охрестив «домом буття», – вона так само «розбудовується» нами щодня і щогодини – кожним словом, кожним звертанням. Кожною думкою.


Вправа 10. Прочитайте текст. Визначте, до якого підстилю наукового стилю він належить. Знайдіть у ньому терміни або професіоналізми. Поясніть їх значення. Установіть, із якої спеціальності цей текст.


Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселенці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони мали незначного об’єму мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі зуби. Зате ходили випроставшись, а їхні надзвичайно вправні руки вже цілком сформувалися. Близько 40 тис. років до н.е. в середині останнього льодовикового періоду з’явився кроманьйонець (або гомо сапієнс) – особина, від якої походить сучасна людина. Вона була порівняно високою на зріст, прямоходячою, із значно розвинутими розумовими можливостями. Пристосовуючись до холодного суворого клімату, до труднощів у добуванні поживи, ці люди, що жили з мисливства та збирання плодів, винайшли небачене розмаїття технічних нововведень, таких як зброя і знаряддя з кременю, риболовні гачки, гарпуни, житла із шкур та кісток (Орест Субтельний «Історія України»).
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка