Формування різних фізичних якостей в шкільному віці засобами спортивних ігор



Скачати 70.85 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір70.85 Kb.
ФОРМУВАННЯ РІЗНИХ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ В ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

ЗАСОБАМИ СПОРТИВНИХ ІГОР.

У віці 8-9 років необхідно розвивати основні рухові якості, що б діти могли поступово придбати специфічні рухові навики, через тренування і розвиток рухових якостей таких як координація, витривалість, швидкісно-силових якостей, відчуття гравця, м'яча.

Діти повинні грати, виконувати кидки, передачі, ведення, грати в захисті. Все це повинно відбуватися в ігровій формі, дотримуючи правила гри. Треба добитися, що б діти розуміли те, що вони виконують - орієнтуватися у просторі та часі, знали свої дії в нападі і захисті, грали в межах правил ( або прагнути до цього ) після цього можна приступати до основ баскетболу. Пояснювати ці основи на кожному тренуванні, поки у дітей не виробиться поняття про гру. Перш за все треба пояснити, що гра баскетбол, гра колективна ( можна на прикладі 1*2, 1*3 ), а значить потрібно точно і вчасно передавати м'яч партнеру коли той відкритий. Можна брати гру на себе, якщо супротивник накрив своїх, і є можливість пройти до щита. Але для цього потрібне чітке ведення м'яча лівою і правою рукою на високій швидкості. Без закинутих м'ячів не буває перемоги, тому потрібно володіти подвійним кроком, правильним кидком в різних ситуаціях. Потрібно завжди пам'ятати, що кидати треба тільки тоді, коли ти упевнений, що влучиш у кільце. Треба пам'ятати, що суперник теж тренується, тому потрібно вміло захищатися. А тренер повинен знати, що надмірна кількість свистків, може створити у дітей враження дуже складної гри, і присутність страху помилитися. У цьому віці не можна чекати від дітей дуже складних дій і рухів. Треба це розуміти і проявляти терпимість. Руховий досвід у дітей збагатиться через 1-2 роки. На початковому етапі навчання, дітям треба пояснювати про всі елементи які можуть зустрічатися в грі. Для цього потрібно розвивати всі фізичні якості.



Отже, фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна швидкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни "фізичні якості", "рухові якості" або "фізичні можливості". Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні. Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з'ясувати ще два терміни: "розвиток фізичних якостей" та "виховання фізичних якостей". Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном "розвиток" будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що викликані запрограмованим природою шляхом. Термін "виховання фізичних якостей" свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання, цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін "сенситивний" увійшов у спеціальну літературу і тому повинен бути знайомим майбутнім фахівцям оскільки означає особливо чутливі або "сенситивні" періоди стосовно розвитку фізичних якостей. Навчання вправ та виховання фізичних якостей — дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати "переносом". Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню. Найсприятливіший період для розвитку рухової здібності обумовлений віковими та статевими особливостями.

Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років. Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років. Прогресивний природний розвиток швидкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення швидкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій . Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості. Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кульшових суглобах зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців — до 15 років. Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років. Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх.

Для розвитку швидкісно-силових якостей і спритності можна використовувати стрибки через гімнастичну лаву, стрибки на місці з діставанням підвішеного на амортизаторі м’яча, стрибки поштовхом обох ніг із високим підніманням стегон, прогнувшись із глибокого присіду.

Для розвитку координаційних здібностей використовуються різновиди перекидів з подальшим про біганням відрізків, біг з різних вихідних положень, кидки на влучність з різними за вагою м’ячами.

Для розвитку спритності застосовуються стрибки через гімнастичного козла, різновиди бігу на місці з подальшим прискоренням на короткі відрізки, комбінації упорів, перекатів, ривків.



Для розвитку сили м’язів рук і живота в положенні упору сидячи на підлозі перехресні рухи прямими піднятими ногами під кутом 45°,ходьба на руках за допомогою партнера, який тримає за ноги, стрибки на руках по колу в упорі лежачи.

Спортивні ігри звичайно не пов'язані з великими м’язовими зусиллями. Виключення складає хокей в якому напруга м'язів має велике значення при проведенні силових прийомів. Визначальна роль у всіх спортивних іграх приналежить швидкості м'язового скорочення. Спортивні ігри відрізняються саме тим, що вимагають дуже тонкого регулювання швидкості рухів, від якої залежить дальність польоту м'яча (у великому числі випадків м'яч повинен посилатися на певну відстань в відповідністю з виниклою ігровою ситуацією). Особливе значення у всіх спортивних іграх має просторова точність рухів, від якої залежить влучність передачі м'яча. В просторовому орієнтуванні беруть участь багато рецепторів, але головну роль грають тут зорові і рухові. Важлива в спортивних іграх також швидкість рухової реакції і здатність управляти нею. Головною особливістю управління рухами в спортивних іграх є необхідність термінового рішення виникаючих в різноманітних ігрових ситуаціях рухових задач. Ступінь складності їх рішення визначається різними обставинами (велике число змінних чинників, терміновість рішення задач). Може здатися , що роль ігрового методу в спортивних іграх виражена значно слабше, ніж в інших видах спорту, оскільки самі спортивні ігри насичені емоціями і виховують колективні початки. Думка ця помилкова. Сучасна спортивна гра — багатопланова діяльність де разом з високою технікою поводження з м'ячем вимагається прояв ряду різних якостей.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка