Формування позитивного психологічного клімату в дитячому колективі



Скачати 72.13 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір72.13 Kb.
Формування позитивного психологічного клімату в дитячому колективі

(Виступ на педагогічній раді

заступника директора з виховної роботи Лободовської В.Й.)
Проблема формування сприятливого психологічного клімату в дитячому колективі – явище багатоперспективне. На перший погляд, нам здається, що знаємо кожну дитину, але в той же час не можемо передбачити результат виховного впливу на групу дітей.

Більшість дослідників цього питання умовно поділяють фактори, які визначають зміст та створення психологічного клімату на фактори мікросередовища та макроседеровища.

Середовище – соціально-побутові умови життя людини, оточення, сукупність людей, зв’язаних спільністю життєвих умов, занять, інтересів .

До факторів мікросередовища відносять, перш за все, соціум, у якому функціонує дитячий колектив, його особливості розвитку.

Глибока соціально-політична, економічна нестабільність розвитку нашого суспільства, матеріально-фінансові проблеми є причиною песимізму, відсутності бажання творити, невпевненості у завтрашньому дні, що не сприяє формуванню позитивного психологічного клімату в будь-якому колективі: педагогів чи учнів.

Наступним важливим фактором впливу макросередовища на психологічний клімат дитячого колективу та кожного учня є стиль взаємодії педагога з учнями та стиль управлінської діяльності керівника: вміння швидко адаптуватися до нових змін у суспільстві; модернізувати навчально-виховний процес відповідно до вимог сьогодення; впроваджувати активні методи педагогічної взаємодії та управлінської діяльності; будувати особистісні взаємини на гуманістичних засадах. Отже, формування здорового психологічного клімату в колективі – результат серйозної роботи вчителів. Якщо у колективі освітнього закладу панує атмосфера гуманності, діловитості, творчості, взаємодопомоги, то така ж атмосфера буде панувати й у дитячому колективі.

Здоровий психологічний клімат означає, що дитина перебуває у стані духовного комфорту: рівноваги, спокою, захищеності; вона задоволена своїм буттям, оптимістична. У стані емоційного комфорту дитина характеризується оптимістичним світосприйняттям, вона вірить у прихильність до неї оточуючих, відкрита для контактів. Це позитивно позначається на всіх сферах життєдіяльності, підвищує працездатність, посилює активність, упевненість, віру у свої можливості, сили.

Психологічний комфорт залежить від того, як педагог підтримує дітей, забезпечує їх успіхи в різних видах діяльності.

Про стан емоційного комфорту, захищеності, зручності свідчить те, як дитина переживає задоволення успіху, безпеки, свою значимість для інших, унікальність. Усе це є фундаментом для позитивного особистісного зростання, активізації саморозвитку, підтримки самооцінки.

Звичайно, не завжди вдається відділити жвавість дитини від проявів знервованості, вирішити чи покарати дитину за впертість, чи, навпаки, приголубити, заспокоїти її; радіти з приводу її оригінальних висловлювань чи аналізувати їх. Досить важко обрати правильну орієнтацію, яка б стала припущенням, прогнозуванням позитивного розвитку особистості.

Психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини між педагогами і дітьми, дітей між собою, педагогом і батьками, між різними суб’єктами та об’єктами. Безперечно, без гуманізації взаємин між учителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.

“Глибоко людяні, гуманні стосунки між педагогом та дітьми – першооснова взаєморозуміння, позитивного самопочуття, найповнішого розкриття можливостей кожної дитини”.

Відомий психолог-гуманіст Карл Роджерс наголошував, що “метою освіти має бути виховання особистості, відкритої до змін. Тільки такі люди зможуть знайти конструктивні відповіді на складні проблеми світу, на які часом не так легко знайти відповідь. У світі майбутнього набагато важливіше навчитися правильно розуміти нове, ніж знати і повторювати старе”.

Стиль взаємодії педагога з учнями

Авторитарний Гуманістичний

• Дитина – об’єкт педагогічної дії • Гуманно-особистісний підхід до дитини

• Домінування волі вчителя • Установка вчителя на взаємодію з учнем

• Переважає робота з класом • Звертання на ім'я

• Звертання за прізвищем • Орієнтація на вікові особливості розвитку

• Пасивна позиція учня на уроці • Дотримання педагогічного такту

• Несприятливий психологічний фон у • Діалогічна взаємодія

спілкуванні • Оптимальне прогнозування можливостей

• Безініціативність учнів

• Відсутність права на помилку, самостійні дії • Співпраця, співтворчість з учнем

• Часте підвищення голосу, методу тиску. • Гуманні партнерські взаємини • Право висловити власну точку зору.

Для поліпшення психологічного клімату в дитячому колективі відомий американський психолог Роберт Марзано радить:

- звертатися до дітей на ім’я;

- допомагати дітям відчути свою значущість, що вони визнані як ним, так і ровесниками;

- частіше використовувати виховні та методичні можливості гумору;

- поганий настрій учителя не повинен впливати на дітей;

- оптимістична установка, віра в дитину – запорука позитивного психологічного комфорту в колективі;

- бути щедрим на похвалу;

- педагогічний такт – засіб гармонізації спілкування;

- невимушено розмовляти з учнями про їх інтереси;

- забезпечувати педагогічну підтримку;

- спиратися на сильні сторони дитини [41];

- контролювати свої відносини з “проблемними” дітьми.



Таким чином, позитивний психологічний клімат має велике значення, адже:

• забезпечує об'єднання дітей у згуртований колектив;

• надає простір для прояву й розвитку здібностей, інтересів, нахилів;

• сприяє розвитку творчої самореалізації кожної особистості;

• формує кращі морально-психологічні якості;

• підтримує оптимальний тонус психіки;

• задовольняє вимоги психогігієни (не має шкідливого впливу на психіку та психофізичне здоров'я дитини);

• підвищує емоційний тонус, а значить і працездатність дітей.

Головне, що потрібно вчителеві, - це дати оптимістичну установку дитині, забути на деякий час про її «недоліки», побачити тільки перспективні лінії її розвитку. Педагогічна технологія «створення ситуації успіху» повинна стосуватися діяльності — як індивідуальної, так і групової. Слід звернути увагу на емоційну культуру вчителя. Чим більш проникливі відчуття й сприйняття, тим більше бачить і чує педагог. Організовуючи роботу на уроці, учителеві слід розуміти, що шукати мотиви задоволення і радості треба в самому процесі навчання, у змісті діяльності.

Тому епіграфом нашої педради ми взяли сдова з народної мудрісті, які говорять: «Якщо твої плани розраховані на рік — сій жито, на десятиліття — саджай дерева, коли ж на віки — виховуй дітей».

Наші плани розраховані на віки. Ми працюємо над розробкою нових педагогічних ідей, у центрі яких — особистість дитини з її потребами, інтересами, життєвими проблемами.

Часто від батьків і особливо від учителів можна почути скарги на те, що діти не можуть засвоїти програмовий матеріал, хоча для цього вони докладають чималих зусиль. Учні різні, тому насамперед треба розібратися, в яких випадках це лінощі, небажання вчитися, відсутність інтересу та мотивації до шкільного навчання, а в яких — хвороба. Якщо хвороба має неврологічний або психічний характер, причини слід шукати в генетичній патології, внутрішньоутробному недорозвиненні, родових і післяродових травмах та інших захворюваннях, які можна одразу навіть не помітити. Це дається взнаки пізніше, коли дитина почне навчатись у школі і коли до вищих психічних процесів — пам'яті, уваги, інтелекту — почнуть ставити підвищені вимоги. Ось тоді стане очевидним, що в дитини є проблеми з навчанням і вона відстає від своїх однолітків.

Найпоширеніші хвороби — це нервові відхилення. Таких дітей легко можна впізнати в дитячих садках та школах, їхня поведінка вирізняється. Це діти з патологічною нервовою системою. У них погано розвинений самоконтроль, вони потребують підвищеної уваги, їм складно запам 'ятовувати навчальний матеріал, обробляти інформацію, вони не здатні сконцентруватися на великій за обсягом темі. На них треба впливати медичними і психологічними засобами.

У перші роки шкільного життя у дітей виявляються й інші дефекти, зокрема порушення фонетико-фонематичного сприйняття. Це вроджені вади нервової системи, які є свідченням несформованості нейронних зв'язків систем мозку. Труднощі в оволодінні навчальним матеріалом спричинені порушенням нейронних зв'язків вищих психічних функцій. До таких учнів потрібен індивідуальний підхід.

З практики відомо, що складні випадки низької успішності учнів здебільшого трапляються там, де батьки не займаються їхнім розвитком, байдужі до долі дитини. Школа і батьки зобов'язані створити умови для навчання таких учнів. Передусім здійснювати індивідуально-диференційований підхід. Батькам із такими проблемними дітьми допоможуть фахівці з психології, дитячої психіатрії, педіатрії, неврології, педагогіки, логопедії.



Важливо багато знати про дитину, яка перебуває на межі «предметного ризику»: наскільки занедбаний нею матеріал, які психологічні прийоми і форми педагогічної підтримки можна використовувати в роботі з нею. Без знання того, наскільки дитині подобається предмет і сам учитель, чи розуміє вона те, що відбувається на уроці, чи цікавий їй урок, досить складно домогтися успіху. Моральне право ставити низькі бали має лише той учитель, якого як предметника і людину поважають діти. Низький бал є для вчителя сигналом, що потрібно серйозно переглянути свій педагогічний арсенал. Після виставлення найнижчого балу учитель ставить не крапку, а двокрапку і потім постійно працює з учнем із метою підвищення рівня його знань. Ми, педагоги, маємо пам’ятати, що одним із резервів підвищення якості навчання є щоденна увага до кожного учня, своєчасна ліквідація прогалин у знаннях та організація оперативної допомоги кожному учневі, який відстає у навчанні.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка