Формування патріотизму та виховання людяності в дітей дошкільного віку



Сторінка1/3
Дата конвертації26.04.2016
Розмір0.55 Mb.
  1   2   3
Формування патріотизму та виховання людяності в дітей дошкільного віку
Матеріали до лекційного заняття зі слухачами КПК педагогічних працівників дошкільних закладів.

Методиста кафедри педагогіки та психології ЛОІППО Цехмістер О. М.

Лекційне заняття: 2 години.


Мета:

  • актуалізувати знання слухачів щодо змісту та завдань патріотичного та громадянського виховання дітей дошкільного віку, ознайомлення із методологічними засадами та сучасними дослідженнями щодо морально – патріотичного виховання дітей;

  • розглянути поняття та завдання щодо формування гуманних почуттів, виховання культури мови та поваги до державної мови у дітей, формування навиків колективної взаємодії у дошкільнят, краєзнавчої роботи;

  • визначити мету, завдання, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.


Основні поняття: громадянське виховання, етнопедагогіка, планетарна свідомість, соціальна компетентність дошкільнят, народні символи та національна символіка, стиль мовленнєвої взаємодії вихователя з дітьми, інтеграція в педагогічній діяльності.
План лекції:

  1. Формування громадянської культури та чуття національної приналежності у дитини дошкільного віку.

  2. Сучасні підходи до громадянського виховання в дошкільному

навчальному закладі.

  1. Виховання культури мови та поваги до державної мови у дітей.

  2. Формування навиків колективної взаємодії у дошкільнят.

  3. Шляхи, засоби та методи патріотичного виховання дітей .

  4. Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Використана література

  1. Боришевський М. Духовні цінності як детермінанта громадянського виховання особистості // Цінності освіти і виховання особистості: Наук.-метод.зб. — К., 2007. — С. 21—25.

  2. Боришевський М. Формули громадянина-творця. Соціально-психологічний портрет громадянина // Світло. — 2008 — №3. — С. 8—9.

  3. Вишневецький О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? // Освіта. — 2010. — № 44. — С. 3. — № 45. — С. 4—5.

  4. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави: студії виховання // Рідна школа. — 2001.— № 2. — С. 9—14.

  5. Жадан І. Проблеми громадянської освіти //Педагогічна газета. — 2009. —№ 11. —С. 2.

  6. Ігнатенко П., Крицька Л. Громадянське виховання: історичний аспект // Шлях освіти. — 2007.—№ 1. —С. 38-43.

  7. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Дошкільне виховання. — 2003. — № 2. — С. 3—8.

  8. Міщенко Н. Який же проросте патріотизм? // Рідна школа. — 2009. — №1. —с. 1—8.

  9. Мокрогуз О. Громадянська освіта: проблеми і перспективи запровадження // Завуч. — 2010. — № 28. — С. 2-4.

  10. Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина // Відродження. — 2000. — № 1. —С. 3—5.

  11. Педагогічна спадщина Софії Русової і сучасна освіта: Науково-методичний посібник / За ред. Слюсаренка В.Г., Проскури О.В. - К.: ІЗМН, 1998.- 196с.

  12. Поніманська Т. Виховання людяності: програмні вимоги / Т. Поніманська // Дошкільне виховання. – 2008. – № 5. – С. 7.

  13. Поніманська Т.І. Моральне виховання дошкільників / Т.І. Поніманська. — К.: Вища школа, 2005. — 150 с.

  14. Приходько Ю.О. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі / Ю.О. Приходько. — К.: Вища школа, 2007. — 120 с.

  15. Рябов С. Освіта та демократія потребують одне одного // Шкільний світ. — 2011. — № 13. — С. 2—3.

  16. Сухомлинська О. Ідеї громадянськості і школа в Україні // Шлях освіти. — 1999. — № 4. — С. 20—25.

  17. Тараненко І. Громадянська освіта в Україні: стан та перспективи розвитку // Історія в школі України. — 2000. — № 3. — С. 15—18.

  18. Терещенко І. Методист - друг і порадник. // Дитячий садок. - 2005. -№ 319. -С. 30-32.

  19. Туренская О., КирилкинаО. Я в зтом удивительном мире. -Ставрополь: СКАИПКР, М.: Илекса, 2011. - 136 с.

  20. Якубенко В. Від народознавства - до свідомого патріотизму. // Дошкільне виховання. - 2002. - № 8. - С. 12-13.


«Я закликаю маленьких громадян і вони відповідають на мій заклик найтоншими рухами душі: я прошу їх замислитись над власною життєвою долею — / вони замислюються; я веду їх тернистим шляхом, пройденим героєм до вершини подвигу — / вони йдуть разом зі мною, захоплюються й благовіють, обурюються, дивляться вперше на складні явища життя широко відкритими очима й стискають кулаки від ненависті до ворога. Велика виховна сила бесіди про громадянськість розкривається тоді, коли я, вихователь, і мої маленькі громадяни, немовби зливаючись в єдине ціле, разом пізнаємо, відкриваємо великий світ громадянськості. Саме тоді, коли, слухаючи мене, Івась бачить, відчуває в мені передусім громадянина-однодумця, він і починає активно ставитися до самого себе.

Громадянськість — це пристрасть людського серця, і донести до юних душ пристрасть боротьби можна лише тоді, коли ти сам повстаєш перед своїми вихованцями як громадянин».

Василь Олександрович Сухомлинський



Формування громадянської культури та чуття національної приналежності у дитини дошкільного віку.

Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою у повсякденних діях, вчинках, поведінці. Йдеться про:



  • патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність і мужність, громадську ініціативність та активність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

  • повагу до Конституції, законів Української держави, прийнятих у ній правових норм, сформовану потребу в їх дотриманні, високу правосвідомість;

  • досконале знання державної;/ постійну турботу про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя й побуту;

♦повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця та наступника;

♦дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;

♦фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;

♦гуманність, шанобливе ставлення до культури, вірувань, традицій та звичаїв інших народностей, що населяють Україну, високу культуру міжнаціонального спілкування.

Щоб діти стали народом, творцями своєї долі (а це покликана забезпечити незалежна Українська держава), необхідно, аби вони за час навчання, виховання в сім?ї, дошкільному закладі, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко перейнялися його національним духом, способом мислення і буття.

Адже нація - це насамперед сукупність різноманітних духовних прикмет (Ю. Липа) та природних (біологічних, психічних), історично зумовлених ознак «тіла, душі, розуму» (К.Ушинський), тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільноти людей.

20 років Незалежності — час, хоч не дуже довгий, але складний і драматичний. Попри всі труднощі й проблеми ми таки стали вільною незалежною державою і рухаємося вперед шляхом демократії та прогресу, хоча, можливо, не так швидко й успішно, як хотілося б.

Причиною наших невдач часто буває занижена самооцінка, філософія меншовартісності, невіра у свої сили і можливості, несформованість високих громадянських почуттів патріотизму, любові до Батьківщини, невміння бачити хороше, пишатися ним. А це означає: на якомусь етапі у вихованні було прогаяно щось важливе. Отже, перед широким освітянським загалом і "дошкільниками", зокрема, стоїть вельми складне та відповідальне завдання — відродити у наших громадян почуття патріотизму, змалку прищеплюючи цю важливу рису дітям.

Свого часу, справедливо засудивши надмірну заідеологізованість комуністичної системи виховання, педагоги відсунули цей аспект роботи, зосередившись на інших проблемах. Тут позначилися також суспільна депресія та брак загальнонаціональної об'єднавчої ідеї. Тож завдання патріотичного виховання розв'язували здебільшого вдаючись до вивчення історії України, її старожитностей. Щодо сьогодення дорослі частіше сором'язливо відмовчуються, аби не вирвалося різке слово.

Втім, педагогам дошкілля, добре відомо, що саме в цьому найніжнішому віці формуються основи особистості, а отже, й риси громадянина. Знаємо і те, що чотири, п'ять років людині буває один раз у житті. І не має вона страждати від того, що найсензитивніший період її дитинства припав на час державних проблем і суспільної розгубленості. Діти мають бути щасливими, радіючи кожному новому дню.



І наше завдання - навчити малят:

  • любити свій народ таким, яким він є, з його сильними і слабкими сторонами;

  • шанувати не лише героїчне минуле України, а й непрості будні сьогоднішнього державотворення;

  • прагнути робити добро, віддавати свої сили і здібності на користь рідній країні;

  • відчувати себе не байдужими споживачами, а господарями на своїй землі, від кожного з яких залежить її розквіт і добробут.



2.Сучасні підходи до громадянського виховання в дошкільному навчальному закладі.

Суспільна активність, громадянська позиція формуються змалечку, і не слід нам боятися заідеологізованості, як не бояться цього в багатьох розвинутих країнах, прищеплюючи дітям упевненість у тому, що вони живуть у найкращій країні світу, навчаючи їх шанувати закони своєї держави.

Утвердження суверенної, правової держави, інтегрування України до світового співтовариства актуалізує необхідність переосмислити зміст виховання юного покоління. Оскільки дошкільне дитинство є періодом первинного фактичного становлення особистості, сьогодні як ніколи, важливо приділити особливу увагу вихованню в дітей моральної культури взагалі та основ громадянськості, зокрема. Міць держави, її добробут і прогресивний розвиток значною мірою залежать від того, чи прищеплено людині з перших років її життя такі риси, як самостійність, дисциплінованість, уміння орієнтуватися у своїх правах та обов'язках, миролюбність, здатність відповідати за свої вчинки та їхні наслідки, небайдуже ставлення до того, що відбувається навколо. На це орієнтує Базовий Компонент дошкільної освіти в Україні.

Значення проблеми громадянського виховання в нашому суспільстві актуалізується у зв'язку з потребою здійснювати державотворення в Україні на засадах демократії та гуманізму.

У нинішній, досить складний кризовий час, коли багато людей зневірені, проблема виживання відсуває подекуди на другий план "високі" почуття, але ми, педагоги, не маємо права на зневіру. Треба навіть найменшим пояснювати: ми- українці - гарний, роботящий, талановитий, щедрий народ. У нас гарна природа, родючі землі, маємо вільну, незалежну державу. Щоправда, вона молода, то ж не все ще виходить так, як хотілося б. Але нам є чим пишатися і за що любити Батьківщину.

У найзагальнішому виразі громадянське виховання спрямоване на надання кожній людині можливості почуватися соціально, політично, юридично і морально захищеною та дієздатною, а водночас - соціально відповідальною у своїй країні. Така постановка проблеми дещо відрізняється від звичного для нас за минулих часів уявлення про необхідність для кожного суспільства "вирощувати" корисних для нього членів, готових до життя у цьому суспільстві та захисту його інтересів.

Сьогодні очевидною є необхідність вироблення ґрунтовних засад забезпечення прав дитини, визначення змісту, форм і методів формування її як громадянина України, гармонійно розвиненої, рівноправної, національно свідомої особистості. Звернемося до тлумачення Соціологічним словником (К., 2002) ключових понять. "Громадянин - особа, яка належить до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні права і обов'язки".

Відтак, громадянське виховання - це виховання, спрямоване на формування особистості, яка відповідально ставиться до власних громадянських обов'язків, глибоко усвідомлює, що від її дій залежить як власне життя, так і доля близьких людей, народу й держави в цілому.



Громадянське виховання можливе лише у демократичному суспільстві. Всі тоталітарні суспільства передбачають обов'язкове схиляння людини до "вірності ідеалам" певної політичної сили, ідеологічним постулатам, а відтак - маніпулювання свідомістю людини, починаючи з дитинства, за допомогою відповідного цим цілям виховання.

Лише відкрите суспільство, засноване на рівності всіх громадян перед законом, таке, яке дає людині гарантії реалізації всіх її прав і свобод, може ставити питання про виховання громадянськості.

Необхідно формувати любов у дітей дошкільного віку до своєї країни, як до матері, як до батька. Ми не говоримо малюкові погано про його батька. Навпаки, хвалимо його попри недоліки. І це не є подвійним стандартом. Просто даємо дитині можливість підрости і з нашою допомогою стати мудрішою, щоб могла сама розібратися, чи справді все так погано в нашому домі, чи, може, є щось і гарне. Тут доречно пригадати слова Великого Кобзаря, який учив нас: "І чужого научайтесь й свого не цурайтесь".

Виховання громадянськості набуває особливої ваги в усіх країнах світу. Наприклад, у Франції предмет "громадянське виховання викладається у школі, а в США поширені програми громадянського виховання дітей дошкільного віку. Зокрема, вони передбачають такі складові як знання про людське співтовариство від родинного оточення до людства; розуміння своїх обов'язків і прав; виховання поваги до державних символів; знання культури рідного народу та інших культур; виховання готовності до того, що все у світі поступово змінюється, та готовності до усвідомленого вибору. Те, що в Сполучених Штатах у дитячих садках уранці урочисто піднімають прапор, а ввечері опускають, багато про що говорить. Діти змалечку зростають із твердим переконанням, немає країни кращої за їхню. Вони щасливі, що родилися в США і є їх громадянами, хоча і там вистачає своїх проблем. Але те, до чого привчали з дитинства: моя школа найкраща, моя команда найкраща, країна найкраща, - дає свої плоди. Американці є справді патріотами і законослухняними громадянами.

Безперечно нам є чого повчитися в інших держав, але слід пам'ятати і свої славні традиції, зокрема побратимства, міцної дружби, любові до

Батьківщини, запорозького козацтва. "Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинність ісправлять", — проголошував Іван Котляревський у своїй "Енеїді". І ці традиції не є ознакою тільки минулого, підтвердженням цьому були роки Великої Вітчизняної війни, масовий героїзм наших співвітчизників, серед як була величезна кількість українців. А Чорнобиль! Це вже трагедія нашого покоління.

Рятуючи інших, люди йшли на смертельний ризик для власного життя. Таких прикладів героїзму, самопожертви можна навести багато, ми знаємо їх, і їх обов'язково (!) повинні знати наші діти.

Прийнявши естафету від попередніх поколінь, ми маємо продовжити справу заради якої було покладено стільки прекрасних життів, адже нам є на що спертися. Костянтин Ушинський казав свого часу: "Не має одного виховання, яке можна застосувати для всіх. Тим більше, в кожної нації є своє". І таким "своїм" є для нас, українців етнопедагогіка, як ефективний засіб формування громадянської свідомості, почуття гідності) тощо, бо розкриває багатющі виховні традиції українського народу.

За допомогою традицій, обрядів, пісень та інших суто своїх специфічних засобів етнопедагогіка формує особистісні риси, притаманні українському народові, нам - українцям, що, до речі, високо цінуються в усьому світі.



3.Виховання культури мови та поваги до державної мови у дітей .

Говорячи про громадянське, патріотичне виховання, не можна, звичайно, обминути і мовне питання. Повага до рідної мови має формуватися у дитини змалечку. І в їх дошкільних закладах, де мові надають належне значення, вихованці за роки перебування досягають прекрасних результатів.

Дуже важливо, щоб тут не було нічого примусового. Щоб дитина вільно почувалася в садку, щоб їй завжди було там цікаво.

Якою має бути мова, щоб викликати позитивні почуття, впливати на емоційну сферу дитини? Насамперед, теплою. Через мову вихователь передає своє ставлення, спонукає до спілкування, емоційного відгуку на свої дії. Лагідне звертання, теплі й добрі слова, звернені не лише до дитини, а й до дорослих у присутності малюка сприятимуть позитивному сприйняттю думки, яку хоче передати мовець. Тепло мови вивільняє тепло серця. І цим теплом зігрівається спілкування. Зміст спілкування, спрямований на моральний розвиток дитини, визначається дорослими і можливості його безмежні (Г. Бєлєнька).

У XIX ст. глибоке психолого-педагогічне обґрунтування ролі рідної мови в емоційному та інтелектуальному розвитку новонародженої дитини дав у ряді творів видатний педагог К. Ушинський, мати якого була українкою. Він писав: "Засвоюючи рідну мову легко й без великих зусиль, кожне нове покоління засвоює в той же час плоди думок і почуттів тисяч поколінь, що передували йому й давно вже зотліли в рідній землі або жили, можливо, не на берегах Рейну і Дніпра, а десь біля підніжжя Гімалаїв. Усе, що бачили, все, чого зазнали, все, що пережили та передумали ці незліченні покоління предків, передається легко й без великих зусиль дитині, тільки-но вона розплющує очі на світ Божий, і дитина, вивчившись рідної мови, вступає вже в життя з безмежними силами. Не тільки умовних звуків вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідних грудей рідного слова", - вважав славнозвісний педагог. Ушинський започаткував художній стиль викладу глибокого психолого-педагогічного обґрунтування проблем рідної мови.

Особливої ваги він надав ролі рідної мови у вихованні духовності: "Вважаючи мову органічним витвором народної думки й почуття, в якому виявляються результати духовного життя народу, ми, звичайно, зрозуміємо, чому в мові кожного народу відбивається особливий характер, чому мова є найкращою характеристикою народу. Факт спадковості національних характерів, що проявляється в мові, не підлягає сумніву".

Вчений описує процес формування духовності дитини під впливом слова рідної мови: "З такої, що не викликає сумніву, характерності мов чи не маємо ми права зробити висновок, що зовсім не байдуже для духовного розвитку дитини, якою мовою вона розмовляє в дитинстві? Якщо ми визнаємо, що на душу дитини та на напрям її розвитку можуть впливати навколишня природа, люди, що її оточують, і навіть картина, що висить на стіні в її дитячій кімнаті, навіть іграшки, що ними вона грається, то невже ми можемо не визнати впливу такого перейнятого своєрідним характером явища, як мова того чи іншого народу, цей перший тлумач і природи, і життя, і ставлення до людей, ця тонка, що обіймає душу, атмосфера, крізь яку дитина все бачить, розуміє й відчуває?

Дитина, розвиток якої не був спотворений силою, здебільшого в п'ять чи шість років розмовляє вже жваво й правильно своєю рідною мовою. Мова, створена народом, розвиває в душі дитини здібність, яка створює в людині слово і яка відрізняє людину від тварини: розвиває дух".

Ушинський вважав шкідливим для розвитку духовності дитини надання пріоритету освоєнню чужої мови першою заради того, щоб вона мала кращу вимову і розмовляла цією мовою без акценту. Вивчаючи чужу мову першою, діти набувають прекрасної вимови. Це незаперечна істина. „Тож ті, - резюмує автор, - для кого правильний розумовий розвиток, повнота духовного життя, розвиток думки, почуття поезії в душі, національність людини, її здатність бути корисною Батьківщині, моральність і навіть релігія дітей ніщо в порівнянні з доброю паризькою вимовою, — марно витрачають зусилля на читання нашої статті."

У другій половині XX ст. найбільш глибоку психолого-педагогічну оцінку ролі рідної мови у духовному вихованні дітей дав Василь Сухомлинський. "Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, - а цих відтінків кожна барва має тисячі. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село і місто, про весь свій край",— писав видатний педагог.

Сухомлинський гідно продовжив започаткований Ушинським художній стиль високопрофесійного викладу психолого-педагогічного обґрунтування ролі рідної мови в інтелектуальному та духовному розвитку дітей, знайшов для цього нові переконливі слова: "Віками український народ творив це багатство, відкладаючи в скарбницю рідної мови найкоштовніші перлини думки, почуття, фантазії. У кожному слові рідної мови — не тільки звукове позначення явища, події, речі, а й найтонші відтінки почуттів і переживань.



Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови і рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово - це людина без роду й племені".

Мова вихователя має бути гарною, милозвучною. Через красу, а не примус, слід долучати малюків до мовного багатства народу. А для цього педагоги та батьки мають збагачувати власну мову, читати твори української літератури і розмовляти з дітьми добірною літературною мовою. Мова дорослих має бути інколи і високою, урочистою. Чому так рідко звучать у нашому буденному спілкуванні з дітьми такі слова як Батьківщина, Вітчизна, Совість, Гідність, Обов'язок, Свобода? Адже діти мають розуміти їхнє значення і керуватися ними у своєму житті.

І все, що ми хочемо сформувати в дітей, насамперед треба розвинути у собі, особистий приклад дорослого - основне джерело, звідки дитина бере зерна істини.

Діти шукають опору в гідному зразку, який може бути і дуже близьким, і віддаленим, залежно від рівня розвитку їхньої моральної свідомості, але завжди таким, що привертає увагу. Втілення в цьому зразку морального ідеалу полегшує і поглиблює залучення дітей до цінностей суспільства.

В українському садочку дитина має занурюватися в українське середовище. Мовний режим повинен бути обов'язковим для всіх працівників садочка. І не останню роль має відігравати різна цікава національна атрибутика, адже в російськомовних родинах цього немає, тож у садку має бути обов'язково.

Оскільки головним видом діяльності малечі є гра, через яку вона найбільш успішно пізнає світ, набуває знань, вчиться жити серед людей, засвоює правила співжиття, треба обов'язково насичувати ігри дітей змістом, який сприяв би їхньому моральному, громадянському зростанню.

Навіть таке серйозне завдання, як виховання пошани до державних символів, можна розв'язувати, за допомогою гри. Усім відомо, як подобаються дітям різноманітні ритуали. Таким урочистим і радісним дійством можуть стати підйом та опускання Державного Прапора на початку та в кінці дня, урочисте слухання Державного Гімну, облаштування куточка, де поряд з Прапором і Гербом вміщені текст Гімну і карта України. До цієї роботи можна залучити й батьків.

Робота з державною атрибутикою не буде ефективною, якщо вестиметься формально і не лягатиме на підготовлений ґрунт поваги й любові до Батьківщини, високих моральних якостей, сформованих у дитини.
4. Формування навиків колективної взаємодії у дошкільнят.

Саме дитячий колектив має стати тим середовищем, де утверджуються риси майбутнього громадянина. Дитина має вчитися в діяльності, розвиваючи свої сили, можливості, здатність бачити речі та людей такими, якими вони є, а не такими, якими вона хотіла б їх бачити, або якими боїться побачити.

Важливо розвивати у вихованців дошкільного закладу почуття спільності, завдяки якому деструктивне суперництво поступається місцем співробітництву, взаємоповазі і взаємодопомозі. Йдеться про так звану соціальну компетентність. Не прагнення лідирувати, володіти і підкоряти інших, а здатність рахуватися з реальністю, долати суперечності мають виходити на перший план.

Ось тому проблема формування взаємин у старшому дошкільному віці — особливо актуальна, а ґрунтом є спільна діяльність, в процесі якої педагог формує партнерські взаємини між дітьми таким чином, аби кожний з них почувався повним господарем ситуації, повноправним учасником спільної справи і водночас визнавав такі самі права за партнерами, вболівав за неї. Так формуються доброзичливість, взаємопідтримка, позитивний взаємовплив дітей одне на одного і водночас взаємна вимогливість. За таких умов дитина дедалі більше тягнеться до дитячого співтовариства, так зароджується колективістична спрямованість поведінки, формується законослухняний громадянин, людина, здатна брати на себе відповідальність, вболівати за спільну справу, патріот своєї країни.

Як свідчить спеціально проведене дослідження, у дошкільних закладах приблизно 20 % дітей з групи дитячого садка з різних причин являються у повній ізоляції від однолітків, які не бажають з ними гратися, не обирають їх партнерами в спільній діяльності, ніяк не оцінюють з позитивної точки зору, У цьому контексті варто нагадати: якщо потреба дитини в спілкуванні та спільній діяльності не задовольняється, блокується, то це згодом надто важко компенсується. Адже дитина постійно зазнає сильних переживань. Як результат: розвивається невпевненість, виробляється стійкий комплекс неповноцінності або агресивність, дратівливість, злість, ворожість, жорстокість щодо інших, коли всі конфлікти розв'язуються через насильство. І якщо в дошкільному віці такі прояви поведінки певною мірою приховані, то в школі і в подальшому дорослому житті стають проблемою (С. Ладивір). Тож, дбаючи про виховання справжнього громадянина маємо дбати про душевний комфорт наших вихованців. Тільки так можна виховати людину, здатну до високих громадянських почуттів, свідомого виявлення патріотизму, шани до своєї країни, державних символів.

Виховання громадянських почуттів здійснюється як у ході виховного процесу та формування особистості загалом, так і через спеціальні цілеспрямовані впливи на емоційну сферу, адже почуття органічно зв'язані зі світоглядом людини.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка