ФОРМУВАННЯ АЛГОРИТМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ШКОЛЯРІВ
У ПРОЦЕСІ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ЮРІЙ МЕЛЬНИК,
наук, співробітник Інституту педагогіки АПН України
О
сновним компонентом алгоритмічної культури є алгоритм. У математиці та педагогіці це поняття розглядають з різною мірою точності. Сучасна наука під алгоритмом розуміє систему правилдля розв'язання певного класу задач. Характерними властивостями алгоритму є масовість, визначеність, результативність. Суттєвим елементом алгоритмічної культури є мова як засіб для запису алгоритму. Вибір мови в кожному окремому випадку визначається сферою застосування алгоритму.
На відміну від машинного, навчальний алгоритм — це послідовність мислительних операцій, а не розрахункових процесів. Ця логічна побудова розкриває
зміст і структуру мислительної діяльності учня в процесі розв'язування завдань і є практичним керівництвом для вироблення навичок та формування понять. "Кроки" навчального алгоритму будуються з урахуванням фактичного рівня розвитку учнів та їхньої попередньої підготовки. Послідовність операцій визначається не лише логіко-граматичними або логіко-математичними, а й дидактичними принципами.
У науковій літературі є ряд праць, присвячених формуванню алгоритмічної культури молодших школярів. Окремі аспекти її формування, зокрема психологічне обгрунтування проблеми використання алгоритмів у процесі пізнавальної діяльності, розкрито у дослідженнях психологів (Д.М.Богоявленський, П.Я.Гальперін, В.В.Давидов, Є.М.Кабанова-Меллєр, О.МЛеонтьєв, Н.О.Менчинська, Н.Ф.Тализіна та ін.).
Принципи побудови навчальних алгоритмів відображено в працях дидактів (Ю.К.Бабанський, М.О.Данилов, Л.В.Занков, І.Я.Лернер, М.І.Махму-тов, В.Ф.Паламарчук, М.М.Скаткін, А.В.Усова).
Учені-методисти (І.М.Антипов, В.Г.Болтянський, В.М.Монахов, Р.Ніколов, С.Пейперт, Б.Сендов, ААСтоляр, І.Ф.Тесленко, С.І.Шварцбурд, М.І.Шкіль та ін.) великої уваги надавали розробленню методики застосування алгоритмів у навчальному процесі.
Проблеми, пов'язані з формуванням алгоритмічної культури з використанням нових інформаційних технологій, досліджували спеціалісти з кібернетики, обчислювальної техніки та програмування (В.М.Глуллков, А.П.Єршов, М.І.Жалдак, Ю.А.Первин, С.И.Шапіро та ін.).
На думку вчених, навчальний алгоритм характеризується: варіативністю умов (одна й та ж мета дій може виникнути за великої кількості вихідних даних); багатозначністю і варіативністю загального результату (він може бути достатнім, хоча індивідуальні результати дій кількісно та якісно різняться); досягненням оптимального варіанта або часткового результату (в математиці він має бути повним і достовірним). Отже, алгоритмічний припис допускає велику свободу в характері використання його учнями, а дії, що ним описуються, є варіативними й багатозначними.
Поняття алгоритм у педагогіці включає зміст діяльності учня в умовах її виконання, базується на індивідуальному досвіді людини й потребує "послабення". Однією з форм послаблення поняття алгоритм є поняття припис алгоритмічного характеру [1, с 10]. Для того, щоб підкреслити особливість застосування алгоритмів у педагогіці, були запропоновані два терміни: навчальний алгоритм і припис алгоритмічного типу. Перший вказує на сферу застосування в процесі навчання, другий містить тавтологію [2, с.69].
У багатьох випадках важко побудувати алгоритм машинного типу, проте можна скласти припис із суттєвими рисами математичного алгоритму. Враховуючи різницю між поняттям алгоритм у математиці та педагогіці, зауважимо, що в цілому алгоритм у психолого-педа-гогічному розумінні — це загальнозрозумілий припис про виконання у певній послідовності елементарних операцій для розв'язку будь-якого завдання деякого класу.
Наголосимо, що "... за умови використання одного й того ж вихідного матеріалу будь-хто, виконавшив однаковій послідовності одні й ті ж дії, отримає один* і той же результат" [3, с.261].
У педагогіці існує велика кількість різних класифікацій навчальних алгоритмів. М.М.Ржецький виділяє такі види алгоритмів: за призначенням, за підпорядкованістю, способом діяльності, характером зв'язків та ін. [4, с.96].
В.Д.Голіков пропонує класифікувати алгоритми за такими ознаками:
-
управління практичними й розумовими діями;
-
кількість операцій (однокрокові й багатокрокові);
-
предметний зміст: математичний, граматичний,
хімічний та ін.;
-
рівень узагальненості: загальний і частковий;
-
за кінцевим результатом: розпізнання й пере
творення [5, с 16].
У педагогіці для запису алгоритмів використовуються два словесні способи:
-
словесні розгорнуті описи, в яких виділено дис
кретні етапи у вигляді пунктів, що виражають
підсумкову програму дій;
-
словесні згорнуті приписи, в яких дискретні ета
пи не виділяються пунктами [6, с.7].
Методика використання алгоритмів у загальному вигляді така:
-
підготовчий етап;
-
основний етап (пояснення правила, складання
алгоритму, вправи на розвиток мислення);
-
скорочення операцій.
Фундаментальним дослідженням у галузі використання алгоритмів у системі розпізнання граматичних явищ є праця Л.НЛанди "Алгоритмізація у навчанні" [7]. Підвищення якості знань, умінь та навичок у процесі мовленнєвої діяльності можливе за умови:
• оптимізації аналітико-синтетичних прийомів
розумової діяльності школярів;
-
удосконалення методики формування граматич
них понять та орфографічних навичок;
-
управління процесом мовленнєвої діяльності на
основі застосування алгоритмів, що усувають розрив
між знанням окремих правил і використанням їх на
практиці.
Важливим завданням педагогічної науки в цьому аспекті є:
-
визначення ролі алгоритмів в управлінні мисли-
тельною діяльністю учнів;
-
розроблення й апробування алгоритмів для оп
тимізації процесу формування граматичних понять та
орфографічних навичок;
• обґрунтування психолого-педагогічного й на
уково-методичного значення алгоритмічної стратегії
у процесі мовленнєвої діяльності.
Теоретичні основи вдосконалення методики навчання розкрито у працях С.І.Архангельського, В.П.Безпалько, Ю.К.Бабанського, Л.О.Варзацької, М.С.Вашуленка, А.І.Власенкова, І.П.Ґудзик, І.Т.Ого-роднікова, О.Ю.Прищепи та ін. Педагогічне, психологічне розроблення проблеми алгоритмізації навчання базувалося на концепціях Л.С.Виготського, П.Я.Гальперіна, В.В.Давидова, Д.М.Богоявленського, Н.Ф.Тализіної, О.М.Леонтьєва, СЛ.Рубінштейната ін.
Методичною основою для визначення принципів формування алгоритмічного підходу в навчанні є праці А.І.Власенкова, Г.Г.Граник, Л.Н.Ланди та ін. Зокрема, Л.Н.Ланда підкреслював: "На основі гіпотетичного уявлення про те, як повинно працювати мислення людини у процесі розв'язування певного класу задач, які мислительні операції їй потрібно виконувати, складається припис про виконання цих операцій. Він являє собою систему вказівок (команд), що і як потрібно робити, щоб розв'язати ту чи іншу задачу" [8, с.22].
У процесі вивчення орфографічних правил на основі алгоритмічних приписів виникають суперечності:
-
алгоритм як метод навчання потребує узагальнень,
тому слід змінити послідовність вивчення матеріалу;
-
алгоритми застосовуються лише у процесі вив
чення орфограм, вживання яких регулюється чітко
сформульованими правилами;
-
вправи з алгоритмами носять механістичний ха
рактер, тому поряд з ними має проводитися робота,
пов'язана з розкриттям творчих здібностей учнів.
Важливо, щоб діти брали участь у формулюванні правила й складанні алгоритмічного припису. У такому випадку вони осягають зміст кожного кроку алгоритму й легше запам'ятовують послідовність дій. Для цього їм слід подати й закріпити шляхом повторень приклад усного мислення за алгоритмом. Для закріплення орфографічних навичок у процесі письма потрібно промовляти про себе (або вголос) алгоритмічний припис і графічно відображати його (стрілками, крапками, виділенням окремих частин слова, підкресленням певних букв). Для автоматизації орфографічних навичок слід виконувати вправи у процесі часткового й повного згортання алгоритму.
Якщо точно дотримуватися всіх "кроків", то алгоритм завжди призведе до правильного розв'язку, глибокого засвоєння правил.
"Основною одиницею сучасної методики опанування правил правопису є орфограма, тобто написання, що потребує перевірки. Орфограмою може бути окрема буква, сполучення букв, морфема, позиція між словами, місце поділу слова під час переносу на інший рядок" [9, с.17].
"Для перевірки кожної окремої орфограми потрібен визначений простір — орфографічне поле. Наприклад, для перевірки правильності вживання букви "у" в слові "почуття" достатньо сполучення "чу", тобто мінімального орфографічного поля — сполучення з двох букв. У процесі перевірки нена-голошеного приголосного в особовому закінченні дієслова мінімальне орфографічне поле має забезпечити визначення часу, особи й числа дієслова. В реченні "Швидко тане пухкий сніг" для перевірки орфограми в слові "тане" потрібне поле "тане сніг", тому що цього сполучення достатньо для визначення часу, особи та числа дієслова. Термін "орфографічне поле" учням не повідомляється, але в практичній роботі з перевірки орфограм вони користуються ним, не усвідомлюючи цього" [9, с.ЗЗ]. Як підкреслює Н.М.Алгазіна: "Орфографічне правило є семантичною, фонетичною, граматич-
ною характеристикою відповідних орфографічних явищ" [10, с.4].
"Орфографічне правило було пояснено індуктивним методом. Суть цього методу полягає в тому, що вчитель ставить перед класом ряд запитань і домагається від учнів самостійної відповіді на них. Запитання вчителя — це теж проблеми-задачі" [10, с.5].
У початкових класах для набуття орфографічних навичок використовуються правила, що ефективні в разі їх точного, доречного і швидкого застосування.
1. Існує така класифікація правил:
— правило-вказівка або заборона, що не потребує
глибокого усвідомлення. Приклад такого правила —
правопис голосних після шиплячих. Алгоритм його
складається з однієї дії — "кроку";
— правило-результат спостереження за мовою,
що потребує граматичного й орфографічного спосте
реження. Наприклад: Загальна частина споріднених
слів називається коренем. Загальна частина спорідне
них слів пишеться однаково;
— правило-вказівка для вибору найопти-
мальнішого з двох можливих написань.
Для вибору правила написання потрібна опора на значення слова, розбір слова або граматичний чи фонетичний аналіз. Правило цього типу має свій алгоритм — не менше двох дій (кроків). Наприклад: Імена, по батькові й прізвища пишуться з великої букви.
Алгоритм за цим правилом має такий вигляд:
-
крок: прочитати речення. Про кого, про що в
ньому говориться?
-
крок: назвати ім'я, по батькові або прізвище.
Яка перша буква в імені, по батькові, прізвищі?
— граматичні правила (означення).
Правила з орфографічних вказівок створюють граматичну основу для орфографії. Граматичні правила мають свої алгоритми, іноді дуже складні — з 3—5 кроків. Розглянемо приклад алгоритму розпізнавання префікса з метою його правильного написання:
-
крок: знайти в слові корінь.
-
крок: визначити в цьому слові префікс, назвати
його.
-
крок: визначити, яке слово утворене за допомо
гою префікса, від якого слова його утворено?
-
крок: вимовити префікс чітко — за буквами. За
пам'ятати, що він пишеться завжди однаково (4 крок —
орфографічний).
5 крок: правило-припис для виконання дії.
Правило не вказує написання або його варіантів,
а показує прийом перевірки. Алгоритми правил 5-ї групи є надто складними. Зокрема, щодо перевірки ненаголошеного голосного звука в корені:
-
крок: перевірити, в якій частині слова знахо
диться голосний, що перевіряється.
-
крок: знайти в слові наголошений склад.
-
крок: дібрати до слова кілька споріднених слів
або змінити його форму.
-
крок: порівняти слово, що перевіряється, з пе
ревірним словом. Визначити правильне написання.
-
крок: записати слово, перевірити написане.
Продовження буде. |