Філії Українського Національного Об’єднання Канади в Ст. Кетеринс, Онтаріо Київ – 2007 ббк 63. 3(4Укр)615 0-59 у меморіальному виданні «Не забуваймо 1932-1933 р р.»



Сторінка1/12
Дата конвертації01.05.2016
Розмір2.53 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Не забуваймо 1932 – 1933 р. р.
Лєна Онушко-Тиховська
Видано накладом Василя Тиховського-Чупіль з частинним фінансовим вкладом

Філії Українського Національного Обєднання Канади в Ст. Кетеринс, Онтаріо

Київ – 2007

ББК 63.3(4УКР)615 0-59

У Меморіальному виданні «Не забуваймо 1932-1933 р. р.» в 75-ти річчя Великого Голоду в Україні подаються свідчення очевидців, що збиралися в тисяча дев'ятсот вісімдесятих роках для Конгресової Комісії Сполучених Штатів Америки і тепер знаходяться в бібліотеці Американського Конгресу, доступні для всіх. Конгрес Сполучених Штатів Америки є най­вищим законодавством держави.

Подано, як відзначеннями скорбних роковин і вшанованням пам’яти жертв, українське суспільство поза межами України ознайомлювало циві­лізований світ з найжахливішою трагедією в історії України - морення голод­ною смертю мільйонів комуністичним режимом Совєтського Союзу за дирек­тивами з Москви, щоб запобігти в такому неймовірному маштабі зловмис­ність не лише в Україні, але де-небудь на земній кулі.

Включено маніфестації й актуальні вшановання памяти невинних жертв - мирного, миролюбивого українського народу. Вічна їм пам'ять!

Земля з народом віковічні, Оті степи душа народу,

А я люблю оті степи, Як же свій нарід не любить!
Де народилась, виростала,


Я їх дочка, вони мої сини. Євшаном зіллям оповиті,

Народу волю зберегли,

Там пісня ніжна колискова Повік любити я їх буду,

Із степу лине, в степ летить. Я їх дочка, вони мої сини.
А. Тиховська 2006,, Канада

Джерела Преса:

«Вісник» - Вінніпег, Канада.

«Новий Шлях» - Торонто, Канада.

«Жіночий Світ» - Торонто, Канада.

«Спектейтор» - Гамільтон, Канада.

«Юкрейніен Виклі» - «Український Тижневик», видання «Свобода» Нью Джерзі Сіті, США.

«Голод у Радянській Україні 1932-1933 р». - видано Гарвардським Університетом, США (1986).

«50 років тому: Голод - Голокост в Україні», видання Світового Конгресу Вільних Українців - Нью Йорк, США - Торонто, Канада (1983).

Свідчення для Конгресу США.

Особиста участь у численних пропам'ятних вшанованнях пам'яти й спостереження.



Правопис і контекст книжки подано з дотриманням побажань авторки.

© Лєна Онушко-Тиховська, 2007, ISBN 966-518-413-3


© Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007

OCR та вичитування Леоніда Онушка, листопад 2008

На жаль, не маємо змоги з технічних причин надати ілюстрації, надруковані в оригіналі книжки. Л. О.
Л. Тиховська

ЯК ЛИШ ЗГАДАЮ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Схиляю голову не раз, не два,

Схиляю голову завжди,

Як лиш згадаю тридцять третій,

Хоч проминули вже роки.


Закривши очі, бачу села,

Не чути гомону дітей.

О, Боже мій, хати спустіли,

Стоять без вікон, без дверей!


Ще гірше панщини, що сталось?

Скрізь тільки тиша, німота.

Лежать під тином, оніміли,

Ніде не плаче немовля.


Навколо стало зеленіти,

Тепло прийшло, їм не мовчать,

Радіти треба, веселиться,

Природу пишну зустрічать.


І не лежати попідтинню,

Руку простягнувши, благать,

Благати хліба, щоб щось з'їсти

Безсильним, що не можуть встать.


Благати хліба, щоб щось з'їсти,

Голодна неміч попід тин

Поклала їх, ніхто не чує,

Там батько, мати, там і син.

І божевіллям оповиті,

Прикуті до села, землі,

Голодна смерть гірше неволі,

Гірше розп'яття на хресті.


Хрещений люд, як ту худобу,

Скидали в ями за селом,

Й сльоза ніде не покотилась,

Як засинали вічним сном.


Чи ще живі, чи вже померли,

Чи був кулак, чи був бідняк

Та сама доля їх спіткала,

Голод шалів, не вибирав.


Не чути дзвонів, не дзвонили,

Як то було з давен колись,

Вони померли і за душі

Ніхто не смів, щоб помоливсь.


Пусті плани, зойків не чути,

Церкви повсюду розтягли,

Свою комуну будували,

Скрізь затераючи сліди.


Не знати, хто помер, кого забрали,

Кому в Сибірі смерть прийшла,

Не серп і молот, смерть і голод

Комуна люду принесла.


А тим невинним мільйонам

Уже не сіять, не орать,

В пошані голову схиливши,

Їм «Вічну пам'ять» заспівать.


Вони святі, вони невинні,

На суд ось праведний прийдуть,

Тим, що морили, катували

Ту саму кару хай несуть.


Чим немовлята завинили,

Чим завинив той селянин,

Що на землі родивсь і виріс,

Орав і сіяв, і садив.


Час схаменуться, подивиться,

Ви ж є нащадки тих дідів,

Які попухли і вмирали,

Вічно заснули, без хрестів.


Щоб селянина розпинали,

Хто смів прийти і то робить?

Чужі вселились й сплянували,

Як люд той голодом морить.

Не можна винним призабути,

Гріх перед Богом і людьми,

Щоб світ не знав та не навчився,

Як геноцид запобігти.


Доземно голову схиляю,

Перед очима всі стоять

І за невинних, безіменних,

За правду Господа благать.




А. Тиховська

УКРАЇНЦІ ПОЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ
Українці в Канаді, Сполучених Штатах Америки та розсіяні всюди по світі в осередках поселення щорічно вшановували пам'ять жертв Великого Голоду 1932-33 р. жалібними панахидами, демонстраціями, стараючись ознайомити населення країн з винищенням семи мільйонів мирного, трудолюбивого селянства голодною смертю на Богом даній їм землі комуністичною системою - пролетаріатом, керованим Москвою.

Вшанування ключових роковин: 40-ти річчя, 45-ти річчя, а особливо 50-ти річчя ставали національни­ми здвигами у засудженні виморення голодом майже кожного четвертого мешканця України, винищення духовенства й верстви провідної української інтелігенції, викорінення культурних надбань з постійни­ми утисками й розбудовою, каторжною працею Союзу, русифікацією, яка була діючим злом понад усім злом.

Одначе найважливішим ставало утвердити перед цивілізованим світом ще цілком не збагнутий всіми злочин століття - Голодомор.

Передбачено втрату четвертини населення. З голоду вмирали селяни, а не мешканці міст, які діставали мі­зерну пайку, животіли, але не вмирали. До того в містах жили елементи інших народностей. Отже, втрати по­несли селяни, всеціло український нарід.

1932-33 р. р. були черговим нищенням мільйонів. Із за­кінченням голоду не скінчилися переслідування, гоніння, систематичні репресії, переселення й населення з інших місцевостей Союзу.

Тінь голоду лишила свої сліди, лягла на підхід до життя, устрій звичаїв, на поступ розвитку культурних надбань, характерних українському народові, устаткувалася безвласність, яка привела до байдужности й недбальства, розруху економічної структури, що при­вело до розпаду Союзу.

З кожним черговим жалібним вшанованням пам'яти жертв наспівали й наспівають нові дослідження, так потрібні додаткові праці, описуються пережиття і спостерігання очевидців.

В осередках поселення поза межами України, де проводяться меморіяльні віче, українські часописи по­повнюються описами жахливих подій, як також міс­цеві часописи, подаючи звідомлення потічних подій, ознайомлюють чергові покоління чужих народностей.

Навіть у гамільтонському часописі (Канада) «Спектейтор» постійно подаються звідомлення скорбних від­значень в англійській мові.

16 грудня 1978 року було присвячено сторінку (9), започатковану такими даними:

«Підкорена Росією, Україна з 50-ти мільйоновим на­селенням, стратегічним положенням й економічною потугою, завжди була ціллю совєтських утисків і переслідувань.

45-ять років тому (1932-33 р.) мільйони невинних українців згинуло Сталіном запроектованим голодом, тим часом заряд Брежньова засуджує на тяжкі праці усіх, хто обстоює права українського народу.

Трагедія відчувалася жахливішою, бо це відбувало­ся в країні, яка вважалася житницею Східньої Европи, експортуючи зернові культури в Західню Европу.

Моральний аспект голоду читкий. Голод не був при­чиною природної стихії або війни, але був плановий і систематично проведений комуністичним урядом з Мос­кви в мирний час».

Ця трагедія відбулася у межах цивілізованих європей­ських народів, а не десь у закутині земної кулі. Сум­ління світу не привернулося до будь-якої допомогової акції. Заспокоєні Москвою протиречними твердженнями, що голод лише чинний в уяві ворогів, і наполегливим недопусканням дійсности в зовнішню сферу.

Деякі відомості проникали через совєтські бар'єри, потрясаючи тих, що їх доставали.

Жахливі звідомлення були опубліковані в «Нью Йорк Таймс» (29 серпня 1933 р.), «Ле Мартін» (Париж, 30 серпня), «Манчестер Ґардіан» (13 вересня), «Чикаґо Американ» (25 лютого) й в інших часописах Західнього Світу.

28 травня 1933 року член Американського Конґресу Гамільтон Фіш з Нью Йорку представив у Палаті Представників (73 Конґрес, 2 сесія) резолюцію, закликаючи Сполучених Штатів Палату Представників висловити співчуття всім, хто потерпів від Великого Голоду в Україні.

Ухвалено: Палата Репрезентантів висловлює співчуття всім, що потерпіли від Великого Голоду, який створив лихоліття, страждання і смерть мільйонам, мирним, законошануючим українцям.

Микита С. Хрущов, один із Сталінових любимчиків, в промові, виголошеній на 20 Пленумі Комуністичної Партії Совєтського Союзу в Москві в лютому місяці 1956 року, підтвердив повний маштаб Великого Голоду 1932-33 р. в Україні й політичне спрямовання ідеології. Він сказав: «Сталін хотів вивезти всіх українців, але не було місцевости, де їх вивезти...»

Комітет Українців Канади в Гамільтоні наголосив, що велика маніфестація скорбної 45-ої річниці Голодомору звертає увагу суспільства до обізнання ширших деталей, що стосуються жахливої трагедії - Геноциду.

Відзначаючи 45-ти річчя Великого Голоду, вшановується втрату мільйонів невинних жертв, пам'ятаючи всіх, що ще переслідуються, ув'язнених, позбавлених основних засад прав і привілеїв, які багатьма вважаються правоправними, не забуваючи, що життя дорогоцінне і треба усвідомлювати потреби інших та обстоювати тих, які невзмозі обстоювати себе, щоб така трагедія не повторилася знову.

Після висвітлення документального фільму «Жнива розпачу» в 1985 році в гамільтонському часописі «Спектейтор» (Канада) у звідомленні включені були поодинокі фраґменти спогадів й пригадано факти спрямовання, що привели до завершення плянів виморення.

За голод в Україні доходило, хоч як пошту не цензурували. Василь Керелюк пригадав розповідь діда й бабусі, їм писали: «В нас усе гаразд, страсна п'ятниця кожний день». А це значить, що українці в страсну п'ятницю не їдять - постують.

Але українці в Канаді, - подано в статті, - відчуваючи розпач, були безсильні допомогти народові уникнути майже неминучої голодної смерти.

Пригадано, що родючі землі країни приносили великі зернові урожаї. Брак харчу почався після збирання урожаю 1932 року, коли Сталін наказав викачку зерна, яке збували на закордонних ринках за техніку й технологію.

Зазначено пережитим голод, як наказували годувати коні вночі, щоб люди не вкрали корм, бо коні були потрібні вивозити мертвих. Кордони пильнувалися, не перепускали в Росію й перепиняли, щоб не увозили поживу в Україну.

Василь Мороз, будучи хлопчиною, жив на Західній Україні, поблизу кордону. Там ухвалили провести акцію допомоги, але росіяни не дозволили увіз постачі. Вони заперечували голод, закривали все перед світом, не допускали допомоги.

Відзначення 50-ти річчя Великого Голоду 1983 року заходами української діаспори, особливо в Північній Америці, позначилися важливим поступом у визнанні й признанні іншими країнами плянового виморення Москвою і постійних заперечень нею.

«Юкреніен Виклі» - «Український Тижневик» в англійській мові з датою неділя, 20 березня 1983 року, виданий Українським Народним Союзом у Джерзі Сіті, США, був присвячений Великому Голоду в Україні 1932-33 років.

12 сторінок, від сторінки 2 до 14, видання вислано сенаторам США і Репрезентантам з метою поінформувати їх за Голокост української нації. Вислано до всіх передплатників часопису «Свобода», надіючись, що це видання буде впливове в ознайомленні чужомовного суспільства з Великим Голодом.

У цьому виданні подаються задокументовані факти, самовидців зведення - уривки з видання «Біла книга про чорні діла Кремля», опублікованого 1955 року, перша частина появилася 1953 р.

Зазначені матеріяли документацією, яка монументальна і дуже важна для дальших досліджень Голодомору 1932-33 р.

Протягом 1932 року і 1933 року в Україні виморено мільйони. Та сама комуністична система, тим самим заходом виморила селянство на Кубані і Поволжі. До цих пір ще не усталено численність.

Мільйони вимирли і ті, що увели міри виморення й виконавці користувалися результатами народовбивчої праці, користувалися привілеями комуністичного устрою, комуністичної правди.

До відповідальности за життя їх не прирекли і посмертно не визнали законом державним поіменно винуватців злодіяння біблійного маштабу.

До влади Гітлер прийшов у 1933 р. Від 1933 року до 1945 року, а це 12 років, йому приписують знищення 10-ти мільйонів, з яких припадає 6 мільйонів євреїв.

Світ вимагав справедливости. Починаючи з закінчення війни і до тепер стараються привести до відповідальности винних. Німці були переможеними ворогами і процеси були намісні й популярні. Сталін і його соратники осягли майже ту саму норму постахановськи, лиш протягом двох років.

16 листопада 1933 року Сполучені Штати Америки формально визнали законоправним Совєтський Союз і більшовицький уряд (Юкреніан Виклі, 20 березня 1983 р.).

Так як увесь устрій був у рамках пильного нагляду, чужоземних журналістів і дипломатів сторонили від будь-яких спостережень, несприятливих явищ. Пропагандивним методом заперечували голод, всіма заходами спрямовували, щоб звідомлення лиш ширилися на користь комуни в чужомовній пресі.

З Москви, де перебували журналісти, проникнути в глибину України, де вимирали села, не було легко, транспортне сполучення було ускладнене. Отже, подавали відомості, які їм приготовляли, і цензурували решту.

Юджін Лайонс кореспондент «Юнайтед Прес» (Юкреніан Виклі, 20 березня 1983 р.), повернувшись до США, описав свої спостереження у виданні 1937 р. «Призначення в Утопії», де в одному з розділів описав, як він й інші кореспонденти мали змову з совєтською владою заперечувати наявність у світі єдиного спланованого голоду.

Найбільш ретельним був у підлій змові Волтер Дюранті, кореспондент «Нью Йорк Таймс». Поданий формат комуністичною владою він слідував з вірністю.

У статті подається, що не всі члени американської преси в Москві вплуталися в прикриття голоду, вийнятком був Вільям Генрі Чамберлеін, кореспондент для «Крістіан Саінс Монітор», який був в Україні зимою 1933 року. Його спостереження були надруковані в книжці «Залізна Доба Росії» того ж самого року.

Чамберлеін прийшов до висновку, що В. Дюранті був не тільки безмилосердним за голод, але зрадив своє покликання як журналіст, не подаючи дійсних звідомлень.

Не зважаючи на закріплену жорстоку цинічну совєтську цензуру, голод в Україні викликав у значній мірі реакцію не так в державах, як між: визначними церковними проповідниками і громадськими прихильниками свободи.

У Відні в 1933 році Кардинал Теодор Інніцер, Архієпископ Римокатолицької Церкви зробив зворушливий заклик до «сумління світу» - допомогти голодуючим в Україні.

Він запорядкував особливі відправи в усіх католицьких церквах в Австрії й благав Ліґу Націй піднести справу голоду в Україні до світового визнання.

29 вересня 1933 року Йоган Людовік Мовінцкел, прайміністер і міністер Закордонних Справ Норвегії підніс справу голоду в Україні в Лігі Націй, після чого послідувала обширна дискусія й засудження Совєтського режиму в нелюдяності.

Міжнародний Червоний Хрест у Жиневі робив незлічені апелі, щоб дати допомогу Україні.

Дані: «50 років тому - Голодомор в Україні», пропам'ятне видання англійською мовою Світовим Конгресом Вільних Українців 1983 р. Нью Йорк, США -Торонто, Канада.

Хоч за голод в Україні знали поза межами України, проте рідкісні світлини, відображення дійсности попадали на сторінки часописів.

І коли кореспонденти подавали жахливі звідомлення, часто їх зневажали або були засуджені реакційними впливовими інтелектуалами, захопленими ідеями марксизму.

1933 рік був найзлочинніпюю трагедією української нації.

1933 рік був початком нацизму під проводом Гітлера.

1933 року більшовицький уряд був визнаний США.

1933 рік був періодом економічної кризи в Сполучених Штатах Америки. Економічна криза і вдодаток природня стихія, що вітрами знесла позем у декількох Штатах, створили велике безробіття.

Американська мрія, в пошуку якої припливали повні надії до берегів Америки, змінилася на розпач.

В «Юкреніен Виклі» - «Українському Тижневику» 20 березня 1983 р. д-р Мирон Б. Куропас, бувший дорадник в етнічних справах американського президента Джералда Форда, у статті «Америки Червона Декада і Великого Голоду прикриття» подав нарис тогочасного суспільства і опінії певної верстви - комуністів, що вказували на успіх великого совєтського експеременту.

Д-р Мирон Б. Куропас подає, що 1930 роки стали, як Юджін Лайонс назвав «Америки Червона Декада», – період, коли романтизований більшовизм зображав майбутнє, а збанкротований капіталізм минуле.

Тоді як Америка зазнавала труднощі, ліві радикали пописувалися, експлуатуючи вияви незадоволення – велике безробіття і непевність, що постигли американський нарід, комуністи та їхні прибічники наголошували на совєтське досвідчення.

Раптово розпачливі церковнослужителі, професори, кінозірки, поети, письменники й інші впливові ливарники поглядів почали зважуватися до Москви за надхненням і скерованням.

Навіть, як зазначено, дехто оправдував ув'язнення, сов'єтську справедливість, що давала нагоду бути в іншому оточенні, де починали поводитися нормально, як відповідальні совєтські громадяни.

Американці, розчаровані великим безробіттям й економічною кризою 1930-их років та потічним запереченням більшовиками дійсности в Україні й тиском американських впливових прибічників комуни, спрямовувалися своїми інтересами.

Визнанням США більшовицького уряду леґативним, засуджувалося формальне признання сплянованого голоду в Україні - Геноциду.

З причин атомової потуги Союзу, для США найбільш потужної країни світу, інтереси своєї безпеки і безпеки інших країн не полягали в безкомпромісному засудженні тоталітаризму 1932-33 років, хоч і тяглася холодна війна.

Час ішов, але постійні заперечення голоду продовжувалися. Архітект голоду - Сталін помер, а виконавчий пролетаріат дотримувався тієї самої лінії.

У виданні 1986 року «Голод у Радянській Україні» Гарвардським університетом, США подана відповідь на заяву Карла Ґершмана, представника США за голод представником Місії Української Радянської Соціалістичної Республіки до Об'єднаних Націй істориком Академії Наук України Іваном Хмілем: «Представник США повторив фабрикування якогось голоду, що ніби був в УРСР 50-ят років тому. У зв'язку з тим він (Хміль) бажає вказати, що наклеп зроблений українськими націоналістичними буржуями, які були внеспромозі утвердити їхнє панування над українським народом в 1920 році. Ті буржуазні українські націоналісти прибули до США і, щоб оправдати своє перебування в тій країні, розповсюджують брехню за голод. (Об'єднані Нації, Генеральна Асамблея, 38 сесія, Третя Комісія 1983 р.).

Заходами українців діаспори та визнаних дослідників як Роберт Конквест, Джеймс Е. Майсі та багато інших досягнено визнання голоду 1932-33 р. в Україні багатьма країнами світу, але ще не осягнуто признання голоду Геноцидом українського народу, а також не уведено злочинотворців 20-го століття на сторінки всесвітньої історії.

Побіч свідчень самовидців, поданих дійсних зві-домлень бувшими кореспондентами, світлин, досліджень і статистики населення України тих років, незаперечним фактом стане дослідження спільних могил жертв, доказом яких будуть кістки, що вкажуть причину смерти - морення голодом.

Так як Совєтський Союз розпався, хоч Росія і стала спадкоємцем бувшого імперіалізму, цей імперіалізм очевидно не буде привернутим до відповідальности перед інтернаціональним трибуналом і сумнівно чи колись утвердиться, що комуністи застосували геноцид, як одну з їхніх стратегій в ім'я прогресу, що оправдує все зло заподіяне в осягненні мети.

В. Кіш пригадав (12 грудня 2005 р. «Новий Шлях», Канада) що Союз заперечував голод до самого розпаду, але росіяни ще продовжують заперечувати. І не так давно амбасадора Росії в Україні Віктора Чорномирдіна запитали чи колись Росія вибачиться за тяжкий гріх заподіяних українцям? Він заявив прямо, що там не було нічого, щоб вибачатися.

Українці ніколи не вирішали своєї долі, будучи під братерським покровом Москви білої чи червоної. Все, що випало на долю українського народу запорядковувалося в Москві. Заперечення фактів не струть дійсности.

Дослідчі матеріали присвячені 50-ій річниці Голодомору в «Українському Тижневику» - «Юкреніан Виклі» з датою 20 березня 1983 р., виданого Українським Народним Союзом, США; «50-ят років тому: Голод - Голокост в Україні» видано Світовим Конґресом Вільних Українців 1983 р. Нью Йорк - США, Торонто - Канада; «Голод у Радянській Україні 1932-1933 р.» видано в Гарвардському Університеті 1986 р., США, з повною бібліографією, джерелами в дослідженні Голодомору будуть важними й поповнюючими для наступних поколінь.

Досліджуючи Голодомор, наступні покоління висвітлять Геноцид українського народу, шануючи пам'ять невинних жертв, запобігаючи, щоб варварство 20-го століття не повторилося, утверджуючи що «В своїй хаті, своя правда і сила, і воля».

Не сміємо забувати «невинно убієних». Вони не були всилі оборонитися, вони померли тому, що були синами й дочками української землі, найбільш родючої землі в світі.

Немає села в Україні, щоб хтось з голоду, недоживлення, розкуркулення, переслідування, в карних таборах каторжної праці не згинув від тоталітарного комуністичного режиму.

Ще й 15 років після розпаду Союзу, маючи незалежну державу - Україну, рівну з рівними державами світу, залишки попередньої системи стають під прапір катів і намагаються привернути під серп і молот нащадків родин, в яких вимирали з голоду. Ще мріють повернути колесо назад, щоб на кістках замучених продовжувати творити попередні проектовані стратегії, маштабу яких не тільки цивілізовані країни не можуть ще збагнути, але й найменш поступові країни земної кулі.

Майже 12-ять років після проголошення незалежности України 15 травня 2003 року Верховна Рада України, найвищий законодавчий орган держави, визнала голод 1932-1933 років.

А президент США Роналд Реґан 4 листопада 1984 року в Білому Домі у Вашінґтоні проголосив неділю 4 листопада Днем Пам'яти Великого Голодомору в Україні в 1932-1933 р. У Прокламації президент США висловив глибоку віру в прагнення українського народу до волі.

У листопаді місяці вшановують пам'ять жертв Голодомору. У цей місяць 1933 року Франклін Д. Рузвельт, обраний того року президентом США, визнав Союз з найжорстокішим диктатором двадцятого століття Сталіном.

У час Другої Світової війни, той же самий президент США пішов на уступки Сталіну щодо післявоєнної структури європейських держав і їх кордонів.

У 2005 році в цей пропам'ятний місяць у Києві на Михайлівській площі вшановували пам'ять невинних жертв з участю президента України Віктора Ющенка і його родини.

Законодавчий акт визнання Голодомору мусить також охоплювати щорічне вшановання пам'яти жертв. Щоб не було міста, села, де б у визначений скорбний день не була запалена свічка - сім мільйонів найменше.

При вшанованні пам'яти виринає порив жалю. У пориві спогадів відчуваються глибоко родинні втрати, трагедія нації в неосяжному маштабі.


ВШАНОВАННЯ ПАМ'ЯТИ

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка