Ермаков І. Педагогіка життєтворчості



Скачати 164.72 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір164.72 Kb.

Ермаков І. Педагогіка життєтворчості


Кожна дитина проект світу. І несе вона в собі особливу місію. У цих глибоких за змістом словах закладено суть педагогіки життєтворчості, яка спрямована в XXI ст., коли перед людством постає завдання – створити собі нову сутність, оскільки бути людиною – означає стати нею, і це – нескінченний процес самотворення.

Проектуючи творчо своє життя, розробляючи і здійснюючи індивідуальний життєвий сце­нарій, особистість опановує не лише необхідні знання, але й компетентність, зрештою, може, найвище мистецтво – мистецтво жити.

Видатний філософ XX ст. Х. Ортеґа-і-Гассет зазначав: "Мені дано "моє життя", і моє життя – це передусім те, що я знаходжусь у світі; і не в якому-небудь невизначеному, а в цьому світі, у цьому нинішньому, і не просто в цьому театрі, а саме в цей момент, роблячи те, що я в ньому роб­лю, у цьому театральному фрагменті мого жит­тєвого світу, я філософствую. Отже, корінне пи­тання філософії полягає в тому, щоб визначити цей образ буття, цю реальність, якою ми називаємо "наше життя". Отже, життя – це те, чого ніхто не може зробити за мене, життя існує без права передачі, це не абстрактне поняття, це моє найіндивідуальніше буття".

Ось чому місія нової школи полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині усвідомити смисл свого життя, визначити "свій образ буття", "зустрітися зі своєю сутністю" (М. Хайдеґґер), оволодіти універсальними константами життєвого світу, постійно шукаючи відповіді на "останні питання буття" (В.Біблер), що визначають орієнтири в її розвитку, систему смисложиттєвих коор­динату яких вона може існувати. Які домінанти людини, такий і її інтегральний образ світу, таке щастя і нещастя, таке й обличчя її для інших людей. Тому значущим є формування філософії об­разу дитини з особливими потребами, у якій, як у дзеркалі, відбиваються всі болі й тривоги су­спільства, рівень його демократичності і відкри­тості, масштаб утвердження загальнолюдських цінностей та ідеалів.

Мова йде також про подолання усталених стереотипів сприйняття дитини як пасивного об'єкта наших впливів, ставлення до хворої дити­ни як до аномальної. Дороговказом для XXI ст. є життєва стратегія, зафіксована у Конвенції про пра­ва дитини і спрямована на те, як допомогти дитині з особливими потребами вести повноцінне і достойне життя в умовах, що забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

На зламі століть закономірний пошук відпові­дей на запитання: Як плекати образ людини го­сподаря власної долі? Якою має бути людина у житті і чим вона озброєна для життя? Як до­помогти дитині з особливими потребами компетентно обрати свій життєвий шлях та ефек­тивно інтегруватися в суспільство? Як подола­ти соціальний параліч, недовіру й відчуженість? Як освіта сприятиме особистісному розвитку, розкриттю потенційних можливостей дитини з особливими потребами?

Ці та інші животрепетні питання є предметом філософської, педагогічної, методологічної реф­лексії, спрямованої на пошук інноваційних моде­лей розвитку життєвої і соціальної компетентно­сті, інтеграції дітей з особливими потребами в ук­раїнське суспільство.

Сьогодні як ніколи гостро постає завдання ос­мислення й пізнання нових педагогічних реалій, створення нової філософії освіти, відкритої до та­ємниць життя людини, її прагнень, життєвого й ду­ховного світу.

На цій основі має формуватися нова педаго­гіка – педагогіка життєтворчості, у цен­трі якої – дитина з її радощами і болями, злетами і драмами, інтересами, потребами, з її напруженим екзистенційним духовним світом.

"Коли змінюється філософія людини (її при­роди, її цілей, її мети, ЇЇ реалізації),– зазначав А.Маслоу, – тоді змінюється все, а не лише філо­софія політики, економіки, етики й аксіології, фі­лософія міжособистісних стосунків і самої історії. Змінюється й філософія освіти, психотерапії й особистісного розвитку, теоретичні уявлення про те, як допомогти людині стати тією, якою вона може і якій їй слід стати. Зараз ми перебуваємо у процесі такої зміни концепції здібностей, потенціалу і цілей людини. Народжується нове бачення можливостей і долі людства. Цей процес здатний викликати багато наслідків, і не тільки для наших концепцій освіти, але й для нашої науки...

Я думаю, що зараз у нас є можливість розпо­чати формування нового погляду на людську природу як на "цілісну, єдину, складну психічну систему".

У глибоких, пророчих словах одного з видат­них представників гуманістичної психології XX ст. А. Маслоу міститься квінтесенція, суть нової філо­софії освіти, педагогіки, покликаної розкрити шляхи самоактуалізації й самореалізації особистості, задоволення її вітальних і духовних потреб, впливати на стрижневе, внутрішнє в людині, тобто на те, чим вона живе, до чого прагне, які дороги обирає, на її переконання, цінності, на основі яких вона намагається будувати свій життєвий проект, визначати свої життєві орієнтири і кредо. Людина, яка зростає, повинна сама себе створити, осмислити власне життя, оволодіти мистецтвом життєтворчості.

На межі століть педагогіка покликана проаналізувати свої здобутки, уроки, освоїти нові цінно­сті. Ми є свідками того, як у процесі проведешся масштабного експерименту із комплексної реабі­літації дитини із проблемами розвитку наро­джуються прообрази інтегрованої школи XXI століття, що базуються на нових концептуаль­них засадах, передусім ідеях життєтворчості особистості. Саме ідеї життєтворчості, плекан­ня дитини як суб'єкта життя стануть, на наш погляд, альфою  та  омегою  нової інтегрованої школи, яка допомагатиме учням опанувати чо­тири стрижневі стовпи - навчитися пізнавати життя; навчитися життєвої і соціальної компе­тентності; навчитися жити разом; навчитися мистецтва життя.

Життєтворчість особлива, вища форма виявлення творчої природи людини. Вона сприяє самостійному вибору особистістю стратегії життя, розробці життєвих планів і програм, вибору та використанню засобів, необхідних для реалізації індивідуального життєвого проекту.

Мистецтво жити є вищою розвиненою здатністю до життя. Оновлення змісту, технологій, функцій педагогіки є найпродуктивнішим, оскільки розкриває нове бачення проблем, містить прогностичну філософію інтегрованої школи століття.

Найціннішим надбанням педагогіки життєтворчості є те, що її цілі, зміст близькі не лише педаго-гам-реформаторам, а й дітям, які стають співтворцями нових моделей школи XXI ст., глибше осмислюють своє життя, навчаються для того, щоб оволодіти мистецтвом життєтворчості, мистецтвом бути. "Учитися бути" означає пізнати самих себе, усвідомити свої сили й можливості, покінчити з фа­талізмом і покірністю, означає вчитися жити, пізнавати, мислити вільно і критично, учитися любити світ і робити його гуманнішим, учитися творчості.

Освоєння дитиною з особливими потребами мистецтва жити допомагає їй опанувати технології самореабілітації, самомобілізації.

Ця самомобілізація значною мірою залежить, по-перше, від змісту смислу життя (тобто від більш або менш чіткого адекватного розуміння необхідності жити); по-друге, від певної якості, способу життя (від необхідності цю якість змінити чи відстояти в екстремальних умовах); по-третє, від жадоби, волі до життя (тобто від спря­мованості до певної якості, до життя, що відпові­дає визначеному смислу життя); нарешті, від на­явності відсутності смаку до життя (від мож­ливості та здатності насолоджуватися своїм існу­ванням як таким).



Воля до життя є похідною від духовного здо­ров'я особистості,і водночас вона є одним із най­важливіших "регуляторів", що забезпечують максимально можливий рівень і душевного, і фізично­го здоров'я. Воля до життя – це мобілізація сил на втілення смислу життя в певному способі життя, зокрема мобілізації на осягнення життєстверджуючого смислу смерті: не просто існувати, а са­ме повноцінно жити, устигнути відбутися повноцінною особистістю; навчитися цінувати життя, берегти людей, особливо близьких, поки вони живі; бути відповідальним за себе і своїх близьких перед власною моральною совістю. Формування волі до життя безпосередньо пов'язане з перетворенням особистості зі стихійного на свідомого суб'єкта власного життя.

У контексті педагогіки життєтворчості школа має стати інститутом збереження й зміцнення фізичного, психічного, морального, ду­ховного здоров'я дитини, допомоги їй у ситуації життєвої кризи, збереження особистості в дра­матичних обставинах життя, захисту від різ­них стресогенних чинників. Освіта має відігра­вати важливу роль у попередженні учня про прі­рви, небезпеки життя. У цьому плані вона набу­ває випереджувального й попереджувального ха­рактеру. Захисна, людинозберігаюча функція пе­дагогіки, освіти була завжди домінуючою, але її значущість зростає в трансформаційні, перехідні періоди розвитку суспільства', особливо на етапах історичних системних криз, від яких найбільше страждають діти. Школа повинна допомогти вижити дитині з особливими потребами в неста­більному суспільстві, виробити захисні механізми, навчити самостійно вирішувати життєві проблеми.

Вона покликана стати альтернативою "поганого життя", зла, несучи людині, яка зростає, загально­людські цінності як матеріал для особистого вибору, оскільки "жити – значить бути відповідальним" і "людина – це драма" (Х.Ортега-і-Гассет).

У складних умовах трансформації суспільст­ва, у час невизначеності й непевності, знецінення життя людини зростає значення реабілітаційної функції освіти і школи. Реабілітаційна педагогі­ка, яка ґрунтується на засадах життєтворчості, по­кликана допомогти визначити шляхи вирішення соціальної, медичної, психолого-педагогічної про­блематики розвитку дитини, життя якої обтяжене хворобою або іншими несприятливими соціально-психологічними факторами.

Поняття "реабілітаційна педагогіка" охоп­лює відновлення частково втрачених або по­слаблених властивостей і функцій організму, особистості дитини, окремих її сторін з метою максимально повного розвитку індивідуальних можливостей і активно перетворювальної адап­тації до навколишнього світу. Необхідність ор­ганізації навколо дитини з особливими потребами реабілітаційного простору потребує створення оп­тимістичної, позитивно емоційно насиченої атмо­сфери. Саме духовне, міжособистісне спілкуван­ня, що сприяє розкріпаченню, запускає в дію реа­білітаційні механізми, забезпечує значною мірою відновлення різних функцій особистості.

Важливий напрямок реабілітаційної педагогіки – допомогти дитині з особливими потреба­ми опанувати мистецтвом самореабілітації механізмом і здатністю до самодопомоги в най­більш продуктивному подоланні кризових ситуа­цій, виході зі скрутного становища, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху. Така психологічна допомога сприяє розкриттю життєвого потенціалу, стимулює самостійні пошу­ки нових можливостей самоздійснення, набли­ження до себе, до власної сутності. Тож реабіліта­ційна педагогіка сприяє становленню дитини як суб'єкта життя, що володіє мистецтвом пізнання самого себе, життєвою компетентністю, життєздат­ністю. Життєздатність – це спроможність суб’єкта відтворювати себе, свою культуру, свої взаємини всупереч нескінченним потокам небезпек, долаючи їх і відповідаючи на них відповідно до реального виклику історії людської долі.



Прикладним завданням реабілітаційної педаго­гіки є теоретичне та організаційно-практичне забез­печення освітньо-реабілітаційного процесу як у си­стемі спеціальної освіти, так і у процесі інтеграції дітей з особливими потребами в загальноосвітні школи.

В основі реабілітаційної педагогіки міститься уявлення про хворобу як руйнівний процес в ор­ганізмі, що характеризується не лише поганим фізичним самопочуттям хворої дитини, а й змінами її особистості, зрушеннями в емоційній сфері. Від­новлення здоров'я передбачає подолання на­слідків переживань, небажаних установок, невпев­неності у власних силах, тривоги про погіршання стану і рецидиви хвороби. Що ж актуалізує, зумовлює необхідність розробки теоретичних основ реабілітаційної педагогіки на засадах життєтворчості особистості, реалізації її конструк­тивних ідей у педагогічній практиці?

По-перше, це поглиблення кризового стану всіх сфер життя українського суспільства. Драматизм полягає в тому, що криза має системний характер і великою мірою позначається на психі­ці молодого покоління. Типовою ситуацією особи­стішого сприйняття умов життя, соціального сере­довища є стан непевності значної частини насе­лення, зокрема й молоді, щодо перспектив свого життя, свого місця в стихії суспільних змін. Криза, пов'язана з переходом до ринкових відно­син, втягує в екстремальні умови існування деда­лі ширші верстви населення.

Від нестабільності суспільства потерпають на­самперед діти. Вона є передумовою кризи в роз­витку особистості: змінюється структура мотивацій, ціннісні орієнтири. Кризова ситуація в сус­пільстві, соціальна напруга, занепад духовних і моральних цінностей спричинили глибокі зру­шення у світосприйманні, орієнтації молоді у сфері культури, професійного самовизначення. Особливо руйнівними є розгубленість, втрата іде­алів, неоптимістичне сприйняття життя, відчужен­ня від суспільства. Серйозний дефіцит пози­тивного впливу на молоде покоління призводить до того, що серед молоді й дітей усе більше зрос­тає тривога, соціальний параліч, страх.

Тому першочерговим завданням реабілітацій­ної педагогіки є глибоке вивчення деструкції со­ціального середовища і феномена дезорганізації, дезадаптації особистості молодої людини. Важли­вого значення набувають питання соціальної, світоглядної, духовної реабілітації особистості в сучасному мінливому світі, а також ті психо­логічні та педагогічні чинники, що стимулюють чи гальмують цей процес.

По-друге, втрата інтересу державних і громад­ських інститутів до проблем дитинства. Відсут­ність довіри до дітей, виведення їх за межі соціально значущих справ відіграє серйозну психоло­гічну роль у характеристиці відносин дорослого світу і дитинства. Ця обставина призводить до деформації підлітково-юнацької самосвідомості: молода людина внутрішньо ще не готова зайняти значущу соціальну позицію й усвідомити власне "Я" в системі багатопланових суспільних відно­син. А це спричиняє інфантилізм, егоїзм, духовну спустошеність. Таким чином виникає загроза занепаду всієї системи успадкування культурно-історичного досвіду.

По-третє, погіршання соціальної ситуації, збільшення кількості дітей, що живуть у винятково важких соціальних умовах. Серйозної уваги потребують діти-сироти, діти, які залишилися без піклування   батьків, діти-інваліди, діти   «групи ризику». В Україні неухильно зростає кількість «дітей вулиці»,які перебувають в екстремальних умовах. Ось чому реабілітаційна педагогіка має дати відповідь на гострі запитання: Як допомогти дітям у кризових ситуаціях? Як полегшити життя знедоленій дитині?

По-четверте, разюче погіршання здоров'я підростаючого покоління. Особливо згубні наслідки чорнобильської катастрофи. Криза екологічного стану в Україні призвела до загострення загальнонаціональної проблеми – забезпечення умов для фізичного виживання підростаючого покоління.

В Україні з кожним роком зростає кількість дітей з особливими потребами, дітей-інвалідів. Сьогодні їх понад 152 тисячі. Протягом останніх років особливо поширилися складні системні за­хворювання, часто  відбувається  перехід  захворювань у хронічні, значно збільшилася кількість дітей, які мають генетичні ушкодження внутріш­ніх органів. Змінилася й структура дитячої інва­лідності: перше місце посіли хвороби нервової системи й органів чуття (33%), вроджені дефор­мації (І9г7%),психічні розлади (12,7%). Постій­ними є випадки порушення імунної системи, хро­нічних захворювань бронхо-легеневої системи, ор­ганів травлення. Зростає кількість дітей з пору­шеннями опорно-рухового апарату. Предмет особливої турботи – діти, які постраждали від чорнобильської аварії. Надто важкий їхній соці­ально-психологічний стан. У дітей, які мешкають на забруднених територіях, психодіагностичні до­слідження виявляють нервово-психічні розлади, що свідчать про наявність хронічного стресу. Се­ред "дітей Чорнобиля" найчастіше виникають стреси, конфлікти, кризи, що спричиняють різно­манітні захворювання, погіршання функцій сер­цево-судинної, шлункової, ендокринної систем.

Поглиблення негативних тенденцій у дитячо­му середовищі потребує від науковців, педагогів, громадськості глибокого дослідження проблем комплексної реабілітації, відновлення фізичного, психічного, морального здоров'я дітей, інтеграції їх у суспільство. На жаль, в Україні досі ще не розроблено ефективної інтеграційної стратегії щодо дітей зі специфічними потребами. Одна з гострих проблем – їхня ізольованість від су­спільства: вісімдесят відсотків дітей з особливими потребами проживають у сім’ях, які не отримують цілеспрямованої педагогічної допомоги й під­тримки. По суті, така сім'я кинута напризволяще державою, суспільством. У суспільстві існують консервативні стереотипи і настрої стосовно дітей з особливими потребами.

Повільно відбувається інтеграція в загальноосвітні середні школи, де не створено умов для їхнього навчання й виховання.

Саме ці обставини актуалізують завдання ви­робити нові підходи до педагогічної підтримки дітей з особливими потребами, пошуку перспективних технологій їх інтеграції в суспільство. На порозі XXI ст. зростає потреба у проведенні випереджувальних, прогностичних експериментів із різних аспектів комплексної реабілітації на заса­дах педагогіки життєтворчості.



Мета такої пошукової роботи – розробка кон­цептуальних, змістових і технологічних аспектів розвитку життєвої та соціальної компетентності дітей з особливими потребами, інтеграції їх у де­мократичне суспільство з ринковою економікою, соціокультурний простір.

Важливо, на наш погляд, зосередити зусилля на:

  • виробленні ефективних моделей інтеграції ді­тей з особливими потребами в українське суспіль­ство;

  • проектуванні та поетапній апробації особистісно зорієнтованого освітньо-реабілітаційного про­цесу, спрямованого на становлення особистості як суб'єкта життя;

  • актуалізації змісту навчально-реабілітаційного процесу, створенні умов для  розвитку життєвої компетентності вихованців;

  • експериментальній перевірці корекційно-розвивальних, соціальних технологій, цільових про­грам реабілітації дітей з особливими потребами, розвитку їх життєвої компетентності;

  • перебудові навчально-реабілітаційної діяльно­сті на діагностичній основі, апробації інструмента­рію для оцінки рівня досягнень із різних пара­метрів життєвої компетентності;

  • розробці системи диференційованого медико-психологічного вивчення специфіки порушень у розвитку різних груп із метою виявлення особли­вих загальноосвітніх потреб кожної дитини і ство­рення індивідуальної комплексної програми реа­білітації;

  • апробації програм партнерства з різними гру­пами громадськості з метою створення освітньо-реабілітаційного співтовариства;

  • освоєнні нових підходів до підвищення педа­гогічної, психологічної, рефлексивної  культури, компетенції педагогічних працівників навчально-реабілітаційних центрів, батьків.

Отже, ефективна інтеграція в суспільство, розвиток життєвої компетентності дітей з особливими потребами можливі за умови створення інноваційного освітньо-реабілітаційного, корекційно-розвивального середовища, яке сис­темно поєднує в собі медичні, психологічні, педа­гогічні та соціальні аспекти, сприяє саморегуля­ції поведінки, самореабілітації, розвитку і само­розвитку дитини як суб'єкта культури і жит­тя. Інтегрована школа життєтворчості,а саме та­кою ми бачимо її у XXI ст., – це школа швидко­го і гнучкого реагування на стрімкі, динамічні, а часом і драматичні зміни в перехідному суспіль­стві. Тому її головне завдання полягає в забезпе­ченні психічного, фізичного, морального .духовного здоров'я дитини. Ця школа зміцнює адап­таційний, життєздатний потенціал дитини, мак­симально знижує перевантаження, створює опти­мальні умови, які допомагають уникати неврозів, психічних травм, забезпечує діагностику й корекцію, систематичну медико-психологічну допомогу та підтримку. Педагоги, психологи, медики допо­магають кожній дитині опанувати механізми пси­хологічного захисту душевної та фізичної рівнова­ги, стійкості в критичних ситуаціях, технологію самодопомоги, самотворення, спрямовану на подо­лання кризових ситуацій, стимулювання само­стійних пошуків, нових можливостей самоактуалізації, саморозвитку, самоздійснення, самоопанування, наближення до себе, до власної сутності.

Педагогіка життєтворчості сприяє поглибленню інтеграційних можливостей загальноос­вітньої школи, у якій разом з усіма учнями отримують освіту й діти з особливими потреба­ми, що сприяє їхньому особистісному розвиткові та якнайповнішому, згідно з можливостями кожного, включенню в соціальне життя. Підхід, що ґрунтується на залученні дитини зі спеціальними потребами до загального процесу навчання, потре­бує гнучкості, яка б відповідала індивідуальним її особливостям незалежно від того, пов’язані вони з недієздатністю чи з іншим фактором.

В українському суспільстві важливо утвер­джувати думку про те, що діти з особливими по­требами мають право сповна скористатися мож­ливостями суспільства і повинні бути разом зі своїми ровесниками. Необхідно глибоко усвідо­мити філософію і технологію інклюзії (вклю­чення), яка має принципове значення для розши­рення гуманістичних обріїв української школи.



Важливе завдання школи життєтворчості особистості сформувати основні життєві стратегії, максимально адекватні новій соціаль­ній ситуації. Навчально-виховний процес має бу­ти спрямований на становлення стратегій побу­дови розвивального способу життя, на виховання вільної й відповідальної особистості. Розвинена відповідальність пов'язана з усвідомленням люди­ною своєї незалежності, самостійності, а також із впевненістю, здатністю до самоконтролю, саморегу­ляції поведінки, самодопомоги. Одна з важливих якостей відповідальної особистості – зверненість вимог до самої себе. Відповідальну особистість ха­рактеризує готовність до подолання труднощів, здатність адекватно оцінювати свої можливості й труднощі в розв'язанні конкретної життєвої ситуації.

Посилення гнучкості соціальної поведінки, зміна життєвих стратегій разом зі зміною "правил гри", за якими функціонує нестабільна соціальна система, – одна з найефективніших відповідей людини на невизначеність. У нестабільному сус­пільстві зростає залежність поведінки, установок, стратегій особи від ЇЇ соціального та індивідуального життєвого досвіду. Це зумовлює необхід­ність вироблення стрункої системи розвитку жит­тєвої і соціальної компетентності в дітей з особ­ливими потребами. Життєва компетентність – це знання, вміння, життєвий досвід особистості, необ­хідні для розв'язання життєвих завдань і продук­тивного здійснення життя як індивідуального проекту. Життєва компетентність передбачає сві­доме ставлення до виконання різних життєвих і соціальних ролей.



Саме мистецтва здійснення життєвих ролей і не вчить вихованців сучасна школа. На думку П.Горностая, рольова компетентність – це здатність особистості опанувати свої психологічні ролі, стати повноправним суб'єктом цих ролей, вводити рольову поведінку у процес власної життєдіяльності та життєтворчості, що дає змогу розв’язувати різні життєві проблеми.

Соціально компетентна людина здатна:

  • приймати рішення відносно себе і прагнути до розуміння власних почуттів і вимог; блокувати неприємні почуття і власну невпевненість;

  • знати, як досягати мети найефективнішим чином;

  • правильно розуміти бажання, очікування й ви­моги інших людей, враховувати їхні права;

  • розуміти, як з урахуванням конкретних обста­вин і часу поводитися, беручи до уваги інтереси ін­ших людей, власні вимоги;

  • усвідомлювати, що соціальна компетентність не має нічого спільного з агресивністю і передбачає повагу прав і обов'язків інших.

Школа XXI століття покликана забезпечи­ти ефективне розв'язання таких завдань освіти дітей з особливими потребами:

  • формування позитивного ставлення до себе, ін­ших, навколишнього світу (самоповаги і впевне­ності у собі; позитивного ставлення до свого розвитку, здоров'я; ініціативності, уміння ставити мету, уміння визначати пріоритети в роботі й особистому житті; планувати час; позитивного ставлення до змін; визнання феномену людської неповторності, творчість);

  • розвиток умінь і навичок, необхідних для ефек­тивної комунікації;

  • розвиток конструктивного мислення (розв'язан­ня проблем і прийняття рішень, ефективного вико­ристання найрізноманітніших технологій);

  • формування вмінь і навичок співробітництва і роботи у групі (розуміти мету і культуру групи й успішно в ній працювати; планувати й приймати рішення спільно з іншими членами групи, поважа­ти думку інших тощо).

Критерієм визначення ефективної реабілітації дітей з особливими потребами слугуватиме дос­татня компетентність щодо свідомої побудови життя, зокрема:

  • • спроможність застосовувати компенсаторні мо­жливості організму, активізувати наявні фізіологіч­ні   резерви   для   вирішення   проблем   власного саморозвитку, життєвої компетенції;

  • набуття навичок саморегулювання почуттів і де­пресивних станів;

  • наявність певних адаптаційних навичок, розви­неність комунікативної та емоційно-вольової сфери в життєвому просторі особистості;

  • здатність до оптимістичного сприйняття життя та орієнтація на успіх;

  • розвиненість механізмів регуляцій рольової по­ведінки;

  • здатність до професійного самовизначення відповідно до своїх особистісних можливостей;

  • усвідомлення системи пріоритетів життєвих цін­ностей;

  • міра відповідального ставлення особистості до життя;

  • уміння будувати життя за своїм власним жит­тєвим проектом;

  • компетентність у побудові свого життєвого шляху, відповідальність за власну долю і вчинки;

  • культура життя людини (міра гуманізації, цивілізованості; відповідність стилю життя загальнолюдським цінностям).

Важливо зазначити, що сучасна школа робить лише перші кроки на шляху до формування в ді­тей життєвої, соціальної компетентності. Особли­во актуальною є ця проблема для інтернатних за­кладів, які мають допомогти вихованцям інтегру­ватися в суспільство.

У межах програми "Інтеграція дітей з особли­вими потребами в активне життя суспільства" до­цільно передбачити проведення прогностичних експериментів, спрямованих на розвиток зрілої життєвої та соціальної компетентності особистості.



Сьогодні про життєздатність освіти свідчить її гуманістична місія плекання образу Людини-творця, відкритість до нових ідей, інноваційних пошуків у новому столітті, третьому тисячолітті.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка