Електронна версія



Сторінка9/17
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.88 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17

7.4 Екологічне ліцензування

Це своєрідний вид стандартизації і контролю за раціональної природозахисною діяльністю. Ліцензування – це державний дозвіл у межах діючих нормативів на види господарської діяльності так чи інакше пов’язаних з використанням природних ресурсів, або впливом на навколишнє середовище.

В Україні безпосередньо існує тільки одна форма екологічного ліцензування – це ліцензії на використання природних ресурсів, наприклад, на видобуток окремих видів корисних копалин, вилов риби, полювання на мисливських тварин, використання диких тварин і птахів для комерційної діяльності, збирання лікарських рослин, використання радіочастотного ресурсу та деякі інші. Крім того діє ще один вид ліцензування, хоча називається він екологічним паспортом, а не ліцензією. В екологічному паспорті підприємств по суті дається дозвіл на певну кількість (норми) викидів забруднюючих речовин. В ньому також виділяються і нормативи на використання масових видів ресурсів (води, землі і т.п.).

Для нашої країни ліцензування (і не тільки екологічне) є новою формою взаємовідносин держави і об‘єкту господарювання. Можливе завдяки цьому вона не отримала широкого розповсюдження. В розвинутих країнах в сфері використання природних ресурсів, забруднення, використання вторинних ресурсів, відходів та інших вона є основною. Особливо цікавим є досвід створення ринку (торгівлі) ліцензіями на масові види забруднення (викиди). Підприємствам надається дозвіл на певну кількість викидів забруднюючих речовин і вони мають можливість продавати свої й купувати ліцензії інших організацій. Тобто підприємець, який не має можливості зменшити викиди власного підприємства (згідно наданої квоті, визначеної в ліцензії) за рахунок впровадження нових технологій, або будівництва очисних споруд (інших природоохоронних заходів), може купити необхідний йому обсяг викидів у іншого підприємця, що спроможній викидати на власному виробництві набагато менше забруднюючих речовин, ніж йому дозволяє його ліцензія. Таким чином, в цілому в регіоні (місті) загальна кількість викидів шкідливих речовин зменшується відповідно сумарної квоті усіх ліцензій, виданих в регіоні, але це робіться за рахунок тільки тих господарів, які мають для цього економічну можливість. Такий гнучкий механізм дозволяє і вирішувати екологічні питання, і не стримує розвиток вільного підприємництва. Використання цього досвіду, на наш погляд, може бути дуже корисним для поліпшення негативного екологічного становища в Україні.

Торгівля ліцензіями на забруднення зараз вже виходить за межі кордонів окремих країн. Створення світового ринку квот на забруднення може бути сприятливим фактором для поліпшення економічного стану бідних країн. Слаборозвиненим країнам надаються квоти, як правило, набагато більші, ніж та кількість забруднювачів, яку вони можуть викидати. Відповідно, вони можуть продати надлишкову частину квот багатим країнам, що мають більш жорсткі вимоги щодо зменшення кількості викидів. Отриманні гроші бідні країни можуть використовувати на подолання негативної екологічної, а можливо й соціально економічної ситуації. В цілому ж у світі кількість шкідливих викидів буде скорочуватись. Наприклад, Росія збирається продавати надлишкову частину квот на викиди вуглекислого газу, тому що вона продукує менше СО2, ніж це дозволяє її видана міжнародна квота.
7.5 Екологічна паспортизація

Це своєрідне ліцензування, стандартизація і контроль за діяльністю підприємств та інших організацій в сфері використання природних ресурсів, оцінки впливів об‘єкту на навколишнє середовище, проведення об’єктом природозахисної діяльності.

Паспортизація підприємств є обов’язковою. Екологічні паспорти розробляються для діючих підприємств і на стадії їх проектування.

Екологічний паспорт складається з двох частин. У перший подають:

– загальні відомості про підприємство;

– вид і кількість ресурсів, що використовуються (площа земельної ділянки, яку займає об‘єкт, тип ґрунтів, кількість споживання води, мінеральних ресурсів, енергії і т.п.), коротка природнокліматична характеристика району розташування та інші природно-екологічні показники;

– опис технології та її екологічних характеристик (види і кількість викидів, скидів, відходів і т.п.), види і особливості використання транспорту, інших додаткових служб;

– система очищення на підприємстві та інше екологічне обладнання і споруди, рекультивація земель і т.п.;

– дані про кількість робітників, характеристика видів робіт, які вони виконують з екологічної точки зору, особливості професійних захворювань та інші еколого-соціальні показники;

– характеристика і види платежів за використання ресурсів і за забруднення та інші еколого-економічні показники.

В паспорті присутня картосхема розміщення підприємства і його окремих дільниць, місць і джерел забруднення навколишнього середовища.

В другій частині паспорту – перелік заходів з метою екологізації виробництва, зменшення забруднення і інших негативних впливів, впровадження нових екологічно чистих і ресурсозберігаючих технологій, очисних споруд і т.п.; терміни виконання природозахисних заходів, обсяги витрат, економія ресурсів, обсяги зменшення викидів і т.п.

Мета розробки екологічного паспорту – поліпшення контролю за екологічними аспектами діяльності підприємств, створення кращих умов і підвищення ефективності проведення природоохоронної та ресурсозберігаючої політики в країні.

Екологічний паспорт складається на підприємстві й погоджується з місцевими природоохоронними органами влади. Відповідальність за достовірність даних і виконання заходів, передбачених в ньому, несе керівник підприємства. Екологічний паспорт нового підприємства складає проектна організація, він повинен пройти екологічну експертизу.

Процес паспортизації є безперервним, він періодично оновлюється, а особливо у випадках реконструкції підприємства, впровадження нових технологій і освоєння випуску нової продукції.

Розробляються також екологічні паспорти для рідкісних видів рослин і тварин. В них надаються характеристики ареалу виду, чисельності, типові місця перебування, структура популяцій, наявність шкідників, вразливість до різних видів антропогенного впливу.


7.6 Екологічний менеджмент

Це система управління в галузі охорони навколишнього середовища. Екологічний менеджмент можна поділити на державний (організаційна система державних структур екологічного напрямку діяльності – на загальнодержавному, регіональному і локальному рівнях) і менеджмент окремих підприємств, фірм, організації та інших об‘єктів господарської діяльності. На наш погляд, першу з цих форм слід називати екологічним управлінням (ця назва є більш традиційною для нашої загальноприйнятої системи категорій і понять), а за другою формою можна закріпити нову для нас назву “екологічний менеджмент” (тобто екологічна діяльність окремих господарських одиниць різних форм власності), а спеціалістів, які професійно займаються на цих підприємствах діяльністю у сфері вирішення різноманітних екологічних питань, “екологічними менеджерами”. Для нашої країни існування останньої з розглянутих форм є поки ще проблематичною. Тільки декілька років існує професійна підготовка спеціалістів-екологів загального профілю (в основному на базі біологічних, географічних та інших природничих спеціальностей університетів) і більш вузьких спеціалістів інженерно-технічної екологічної орієнтації. Спеціалістів-екологів в сфері економіки (екологічних менеджерів, аудиторів, маркетологів) поки ще практично не готують. Більш менш значні підприємства і фірми в високорозвинених країнах, відомі міжнародні транснаціональні компанії мають спеціальні відділи і відповідних професіоналів в їх складі, які займаються екологічною політикою підприємств, вивчають екологічний ринок технологій і послуг, займаються екологічним інжинірингом, інформацією, рекламою і т.п. Все більше відкривається спеціалізованих фірм і організацій, що безпосередньо займаються екологічними аспектами ринкової економіки. Ця сфера діяльності є такою же престижною і доходною, як і найбільш прогресивні галузі економіки – інформаційна система, “високі” технологій, біотехнології та інші подібні напрямки діяльності сучасної цивілізації.

Екологічне управління і менеджмент виконує наступні функції:

на державному рівні:

– здійснення природоохоронного законодавства і державних екологічних стандартів;

– контроль за екологічною безпекою;

– забезпечення реалізації природозахисних заходів;

–узгодження дій державних і громадських органів;

на рівні підприємств:

– формування екологічної політики;

– визначення екологічних цілей та завдань;

– розроблення стратегічного плану реалізації екологічної політики;

– розроблення і реалізація програми екологічного управління;

– формування екологічної свідомості та мотивування;

– обмін інформацією та звітування;

– оперативне управління;

– проведення моніторингу;

– аналіз та вдосконалення екологічної політики.


7.7 Екологічний аудит

Це своєрідна екологічна експертиза, контроль за екологічною діяльністю на рівні підприємств та інших організацій (безпосередньо екологічна експертиза – це прерогатива державних природоохоронних органів). Екологічний аудит – це екологічне обстеження діяльності підприємств на предмет визначення: відхилень від норм й вимог природоохоронного законодавства, або державних і міжнародних стандартів; необхідних природоохоронних заходів для поліпшення екологічної діяльності підприємства; шляхів підвищення екологічної інвестиційної привабливості підприємства і т.п. Екологічний аудит, як і будь-який інший, повинен бути незалежним, конфіденційним, об‘єктивним, комплексним і компетентним. Тобто він повинен відповідати цілям, що визначаються замовником при укладенні договору на проведення аудиту. Згідно з міжнародними стандартами, екологічний аудит є складовою частиною екологічного менеджменту. Він є незалежним від державної екологічної експертизи. Для його функціонування необхідне створення відповідних аудиторських організацій. В нашій країні подібна система ще не створена.

Обов‘язковим екологічний аудит є у випадках: приватизації державних підприємств, при екологічному страхуванні, при розробленні планів природоохоронних заходів, при наданні фінансової екологічної допомоги, при отриманні знаку високої екологічної якості продукції підприємства.

Розрізняють таки види екологічного аудиту:

– екологічна експрес-оцінка інвестиційних ризиків;

– оцінка екологічного стану ділянки території зайнятої підприємством;

– екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень;

– технічний екоаудит на стадії виробництва;

– аудит системи екоменеджменту підприємства.

Екологічний аудит сприяє зменшенню витрат на проведення екологічної діяльності підприємств, підвищенню ефективності виробництва, поліпшенню репутації та ринків збуту продукції підприємства.


7.8. Екологічний маркетинг – це дослідження ринку екологічно чистої продукції, технологій і послуг, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, відходів і вторинної сировини і т.п. Це також складова загальної системи менеджменту підприємства, яка охоплює екологічні аспекти його діяльності.

функції екологічного маркетингу у сфері виробництва:

– вивчення попиту на екологічно безпечну продукцію, екологічне ціноутворення;

– планування екологічно безпечного асортименту, збуту і торгівлі продукції;

– екологічна модернізація виробництва і вивчення пропозицій на більш досконалі екотехнології;

– екологічно безпечне збереження і пересування продукції;

– організація екологічно безпечного обслуговування споживачів;



функції екологічного маркетингу у сфері природокористування:

– освоєння природних ресурсів;

– встановлення платежів і цін на товари та послуги екологічного призначення;

– розвиток всебічних форм торгівлі товарами та послугами екологічного призначення;

– поділ ринків збуту екологічних товарів і послуг відповідно до природно-географічних територій;

– залучення до екологічного ринку іноземних інвесторів;

– освоєння природних ресурсів і створення на їх основі конкурентноспроможної екологічної продукції;

– удосконалення мотивування екологічних потреб потенційних покупців на екологічному ринку і т.п. (Запольський, Салюк, 2001, С.327–331).

В більш широкому розумінні екологічний маркетинг – це формування і розвиток ринку товарів і послуг екологічного призначення. Для сучасного етапу розвитку людства характерно створення масштабної екоіндустрії– спеціальної галузі, що виробляє прилади та обладнання для спостереження і знешкоджування шкідливих речовин і відходів, екологічно чисту тару і упаковку, екологічно чисту техніку і технології і т.п. Перший міжнародний екологічний ярмарок, в якому прийняли участь 64 країни світу, був проведений у 1990 р. у м. Ванкувері (Канада). Екобізнес поступово стає одним з шляхів вирішення екологічних проблем. За наявними відомостями, у світі щорічно виробляється продукції і послуг в галузі екології понад 200 млрд. дол. (Соколенко, 1999, С. 470).
Питання і завдання для самоконтролю:


  1. Якими основними методами можна регулювати природокористування?

  2. В чому заключна суть, значення і функції екологічного права?

  3. Назвіть основні екологічні закони України та їх суттєвий зміст.

  4. Яким чином організована в Україні служба охорони природи і екологічної безпеки? Її структурні елементи, їх функції, розподіл уповноважень між центральною і регіональною владою.

  5. Значення, суть та труднощі встановлення системи екологічних стандартів і норм, їх основні види.

  6. Назвіть напрямки (види) екологічних стандартів України.

  7. Що визначають показники ГДК, ГДВ, ГДС, ГДЕН, МТН та їх різновиди? Для чого вони використовуються, яким чином розраховуються?

  8. Для яких видів забруднення та інших негативних впливів в Україні розроблені ГДК та інші подібні нормативи?

  9. За якими основними показниками оцінюють якість води?

  10. Що називають біоіндикаторами і для чого вони використовуються?

  11. Яким чином розробляються стандарти комплексної оцінки антропогенного впливу та вилучення природних ресурсів з довкілля?

  12. В чому заключна суть та функції введення екологічного ліцензування? Його види в Україні.

  13. Кому і для чого розробляють екологічні паспорта? Їх зміст і порядок створення.

  14. В чому суть та основні напрямки розвитку екологічного менеджменту та екологічного аудиту?

  15. Що визначають поняття “екологічний маркетинг” і “екобізнес”?



8. Екологічний моніторинг.

Система екологічної інформації
8.1 Екологічний моніторинг

Це науково-інформаційна система контролю за станом навколишнього середовища, до якої належить спостереження, збирання і обробка інформації, оцінка і прогнозування стану навколишнього середовища. Моніторинг виявляє критичні та екстремальні ситуації, фактори антропогенного впливу, оцінює і прогнозує стан об‘єктів спостереження.



Завдання і функції моніторингу:

– виявлення взаємозв‘язку джерел забруднення природного середовища з об‘єктами, на які вони впливають;

– виявлення каналів поширення забруднювальних речовин у природному середовищі;

– вибір індикаторів для оптимальної оцінки стану навколишнього середовища.


8.2 Методи моніторингу

Моніторинг складається з багатьох різноманітних методів спостереження, збору необхідних параметрів-характеристик стану середовища та їх обробки. Усю сукупність цих методів можна поділити на такі основні напрями:

– методи реєстрації та оцінки якості стану середовища (біомоніторинг, дистанційний моніторинг та ін.);

– методи кількісного обліку організмів і методи оцінки біомаси, продуктивності рослин і тварин (біологічний моніторинг);

– вивчення особливостей впливу різних екологічних чинників на життєдіяльність організмів (лабораторні методи дослідження);

методи математичного моделювання екологічних явищ і процесів, екосистем;

– створення геоінформаційних систем і технологій для розв‘язання екологічних проблем;

– комплексний еколого-економічний аналіз стану різних об‘єктів;

– геоекологічні і геофізичні методи дослідження;

– технологічні методи дослідження;

– медико-екологічні методи дослідження;

– методи екологічного контролю: екологічна експертиза, екологічний аудит, екологічна паспортизація та ін.

За специфікою виконання всі дослідження можна поділити на хімічні, фізичні, біологічні, геологічні, географічні, геофізичні, математичні та інші. У зв‘язку з великою кількістю видів забруднювачів та інших негативних впливів і видів об‘єктів забруднювання (живі біологічні організми, люди, різноманітні екосистеми, географічні природні комплекси та багато інших) необхідне використання багатьох різноманітних приладів, часто дуже складних і дорогих, спеціальних лабораторних досліджень, використання хімічних реактивів та ін. Тобто організація системи моніторингу є дуже складною, а з економічної точки зору, дуже дорогою справою. Для прикладу, у таблиці 8.1 подані тільки деякі методи аналізу забруднювальних речовин.

Таблиця 8.1

Деякі методи аналізу забруднювальних речовин


Методи


Чутливість, %

Точність аналізу, %

Об‘єкти дослідження

Гравіметрія

0,1…1 г

0,005…0,01

Основні компоненти

Титрування


1...10 мкг

10-2 моль/л



0,1

0,01


Основні й напів-мікрокомпоненти

Атомно-абсорбційна спектроскопія (АСС)

10-5 моль/л

10-6...10-7 моль/л

10-5...10-3

10-7...10-5



0,1

0,2...1,0

0,5...3

5…10


Мікрокомпоненти для перехідних і деяких напівметалів

Газова хроматографія

Основний компонент

1...2


0,1...1

0,01...0,1

10-3...10-2

10-3




0,1
0,2...0,5

0,5...1,0

1...5

5...10


10

Від основних до мікрокомпонентів: органічні і метало-органічні з‘єднання

Вольтамперометрія

10-3…10-2

10-5…10-3

10-7


1…2

3

5



Мікрокомпоненти (сліди металів): Ag, Bi, Cd, Fe, In, Pb, Sb, Sn, Zn

Спектрофлуориметрія

10-7…10-3



0,5…10


Мікрокомпоненти для органічних і неорганічних домі шків

Рентгено-флуоресцентна спектрометрія

10-3...-2


1...2


Напівмікрокомпоненти для елементів у ґрунтах

Рідинна

хроматографія




10-7...10-4



2...20


Мікрокомпоненти в основному для органічних речовин

Полярографія


10-3…10-2

10-5…10-3




1…2

3


Напівмікро- і мікро-компоненти; органічні речовини


8.3 Система екологічної інформації

Заснована на створенні комп’ютеризованої мережі збору, обробки, зберігання і обміну екологічної інформації. Вона є основою існування системи моніторингу і базується:

– на виробленні спеціальних програм;

– збиранні, обробці первинної інформації від станцій спостереження та інших джерел, обміні з іншими інформаційними мережами, передачі інформації та ін.;

– моделюванні процесів екологічного впливу;

– створенні екологічних карт;

– прогнозуванні майбутніх наслідків впливу на навколишнє середовище.

Для ефективного функціонування вона має охоплювати всі джерела контролю та інстанції збирання інформації.

Сучасна система екологічної інформації в більшості країн світу використовує нові геоінформаційні системи технологій (ГІС-технології). Геоінформаційні системи (ГІС) використовуються при розв‘язанні комплексних проблем з планування, проектування, управління, формування інформаційно-довідкових даних та ін. ГІС-технології беруть початок від появи перших автоматизованих картографічних систем (початок 60-х років, США). З кінця 80-х років вони використовуються у глобальних і міжнародних проектах, наприклад, у глобальній системі моніторингу навколишнього середовища ООН. Ринок геоінформаційних технологій постійно розширюється. У 90-і роки почала створюватися “Глобальна інформаційна інфраструктура (ГІІ)” – правила нового світового єдиного порядку і формування організаційно-правових прецедентів. Застосування ГІС-технологій потребує відповідного технічного, програмового та інформаційного забезпечення. Найактивніше вони впроваджуються для прийняття рішень у регіональному плануванні та управлінні: організації території, розвитку інфраструктури, природовикористанні й охороні навколишнього середовища. Велике значенні вони мають для вироблення імітаційно-оптимізаційних моделей. У сфері раціонального природовикористання і охорони природи ГІС-технології найрезультативніші у:

– виробленні земельного кадастру і землеустрою, кадастрів інших природних ресурсів (тобто комплексної оцінки ресурсів);

– оцінці наслідків використання природних ресурсів та інших негативних впливів на навколишнє середовище;

– створенні моніторингу екологічної та радіаційної обстановки та ін.

В Україні використання ГІС-технологій передбачено “Законом про національну програму інформації” (1998). Але відсутність достатнього фінансування стримує необхідний розвиток цієї системи. Деякі регіональні дослідження виконуються в Києві, Одеському, Сімферопольському та інших університетах.

ГІС-технології дозволяють сформувати бази екологічних даних, які поділяються на:

– галузеві (окремих відомчих структур, галузей господарства, видів діяльності);

– середовищні (для окремих компонентів природного середовища – атмосфери, гідросфери та ін.);

– регіональні (комплексні, галузеві й середовищні).

ГІС-технології дозволяють сформувати державні природні екологічні кадастри. Від звичайних кадастрів (якісної і економічної оцінки природних ресурсів) вони відрізняються ще й оцінкою екологічного стану природних ресурсів (рівнів забруднення, руйнування та ін.), у тому числі економічною оцінкою збитків, зменшенням звичайної економічної оцінки ресурсів та інших економічних показників. Державні екологічні природні кадастри можуть стати своєрідною комплексною базою даних про стан природних ресурсів у країні.



Екологічне картування – один з найважливіших методів обробки інформації, що дає уявлення про екологічний стан середовища, а також дозволяє виробляти відповідні моделі екологічних процесів для прогнозування наслідків антропогенного впливу на середовище. Виділяють картування за видами забруднення (окремими шкідливими речовинами) та іншими руйнівними процесами (наприклад, ерозія земель, геолого-геоморфологічні зміни та ін.); за типами природного середовища (окремими його компонентами); за об‘єктами забруднення (підприємствами та ін.).
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка