Електронна версія



Сторінка7/17
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17

7.1 Екологічне право України

Захист навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки країни, регулювання природокористування здійснюється правовими (юридичними), організаційно-адміністративними й економічними методами.

Правовий механізм є основою організаційного управління екологічною безпекою, основою проведення державної екологічної політики. Він повинен забезпечувати реалізацію науково обґрунтованих принципів охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів і екологічну безпеку життєдіяльності людей; встановлювати науково обґрунтовані правила поведінки людей, підприємств і організації стосовно екологічного аспекту діяльності.

Екологічне право включає:

– складання і затвердження основних законів, у тому числі: Конституції, державних законів, урядових підзаконних актів, відомчих нормативних актів, нормативних актів місцевих органів влади та інших документів, яки є обов‘язковими до виконання і яки регулюють проведення організаційно-адміністративних заходів, права й обов‘язки, відповідальність та інші норми діяльності в сфері вирішення екологічних питань;

– формулювання і затвердження екологічних норм природокористування й охорони навколишнього середовища – стандарти і нормативи використання надр, ґрунтів, води, повітря, рослинного і тваринного світу, рекреаційних ресурсів і т.п.;

– складання і затвердження еколого-економічних, еколого-соціальних показників державного контролю за станом навколишнього середовища та діяльністю об’єктів господарства.

В Конституції України питанням охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки присвячені статті 16, 50 і 66.

Поряд з ними основними документами, які регулюють державну екологічну політику в Україні, є Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який був прийнятий 25.06.1991 (до 2003 р. внесено ряд змін), та Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (5.03.1998) (останню часто називають Державною екологічною програмою). Вони гарантують громадянам України право на екологічну безпеку; формулюють основні принципи охорони природи і раціонального використання ресурсів; передбачають екологізацію матеріального виробництва та інших сфер господарювання, збереження природних комплексів, гласність і демократизацію у вирішенні екологічних проблем, дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність за порушення норм екологічного законодавства. Документами передбачено: введення економічного механізму регулювання природокористування (платежі за ресурси і забруднення, створення екологічних фондів і т.п.), обов‘язковість проведення екологічної експертизи екологічно-небезпечних об‘єктів, формування державного моніторингу за станом навколишнього середовища, розробка державних стандартів якості навколишнього середовища і нормування впливів на нього.

Значний внесок в розробку юридичних основ екологічної політики нашої держави внесли також:

Земельний кодекс України (13.03.1991, оновлений 25.10.2001);

Лісовий кодекс України (21.01.1994);

Кодекс України про надра (27.07.1994);

Водний кодекс України (06.06.1995);

Закон України про природно-заповідний фонду країни (16.06.1992 з наступними змінами);

Закон України про охорону атмосферного повітря (16.10.1992 з наступними змінами);

Закон України про тваринний світ (03.03.1993);

Закон України про захист рослин (14.10.1998) і Закон України про рослинний світ (09.04.1999).

Ці документи регулюють раціональне використання основних природних сфер: атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери.

В Україні діє також ряд нормативних документів в області використання небезпечних речовин і відходів: Закон України про пестициди і агрохімікати (2.03.1995), Закон України про відходи (05.03.1998) та ін.

Значна кількість законів присвячена питанням радіаційного забруднення та іонізуючого випромінювання, використанню радіоактивних відходів, проблемам подолання наслідків Чорнобильської аварії: Закон України про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку (08.02.1995), Закон України про поводження з радіоактивними відходами (30.06.1995), Закон України про видобування і переробку уранових руд (9.11.1997), Закон України про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань (14.01.1998) та ін.

Ряд документів присвячений екологічним аспектам охорони праці та здоров‘я людей: Закон України про охорону праці (14.10.1992 з подальшими змінами), Основи законодавства України про охорону здоров‘я (19.11.1992 з подальшими змінами), Закон України про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення (24.02.1994), Закон України про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини (23.12.1997) та ін.

Значний внесок в вирішення проблем вдосконалення природокористування зробила розробка Закону України про екологічну експертизу (9.02.1995).З останніх документів слід звернути увагу на Закон України про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки.

Велике значення для реалізації конкретного механізму раціоналізації природокористування мають ряд постанов Кабінету Міністрів України, відповідних державних і відомчих інструкцій і методик розрахунків платежів (з 1998 року – зборів) за використання природних ресурсів, за порушення природного середовища (за забруднення, захоронення відходів і т.п.), оцінки нанесених збитків, штрафних санкцій, що мають силу державних документів і є обов‘язковими до виконання.

Екологічні злочини караються відповідно до вимог Кримінального кодексу України. До екологічних злочинів належать екоцид; забруднення води, повітря, ґрунтів; знищення і пошкодження рослинного і тваринного світу, знищення критичних місць проживання; незаконне мисливство та заготівля водяних рослин і тварин; порушення правил охорони навколишнього середовища під час виконання робіт; порушення правил обороту екологічно небезпечних речовин та відходів; незаконне обертання сильнодіючих або отруйних речовин; порушення правил охорони та використання надр; порушення режиму особливо охоронних природних територій і природних об‘єктів; порушення правил безпеки під час обертання мікробіологічних, або інших біологічних агентів чи токсинів; незаконне обертання радіоактивних матеріалів; приховування інформації про обставини, що створюють небезпеку для життя чи здоров‘я людей та ін. (Запольський, Салюк, 2001, С.319-320). За скоєні екологічні злочини можуть бути нараховані штрафи, звільнення з роботи, позбавлення воли в залежності від розмірів нанесених збитків.

Незважаючи на те, що у створенні міцної екологічної законодавчої бази України зроблено багато, вона має ще значні недоліки.

По-перше, в вирішенні екологічних питань панує сферний (по природних сферах) підхід, хоча сама природа існує у вигляді складних комплексних систем. Це відповідне не сприяє ефективному вирішенню природозахисних завдань.

По-друге, законодавча база в цілому розроблена ще недостатньо в порівнянні з високорозвиненими країнами, де законодавчим нормам підпорядкований буквально кожен крок людської діяльності, особливо у сфері захисту інтересів населення від негативного екологічного впливу.

По-третє, головна проблема не в тому, що наші закони погані, а в тому що дуже низька виконавча дисципліна. Наприклад, судових справ з екологічних питань в нас розглядається лише незначна кількість. Скоріше всього причина подібної ситуації ховається в низькій екологічної свідомості основної частки населення, в тому числі, керівного складу. До цього також можна додати слабкий рівень розробки конкретного механізму (підзаконних актів, інструкцій та інших подібних документів) виконання основних екологічних законів. Тобто закони є, але вони не працюють.


7.2 Організація служби охорони природи в Україні

Система служби охорони природи складається з законодавчої і виконавчої влади. Закони екологічного характеру в країні приймають Верховна Рада та місцеві органи законодавчої влади (міські, районні, обласні ради). Окремі постанови Кабміну, укази президента також мають силу законів.

Основною виконавчою владою в сфері регулювання природокористування і охорони природи є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та підпорядковані йому управління та інспекції на місцях (обласні, міські та районні), басейнові інспекції на водоймах.

Основне завдання і роль державного управління в сфері охорони довкілля і раціонального природокористування є забезпечення екологічної безпеки країни і регіонів, формування державної екологічної політики, проведення природоохоронних заходів, законодавча екологічна творчість, наукові й практичні дослідження, спостереження і контроль за станом навколишнього середовища, планування, прогнозування і розробка програм природоохоронної діяльності, проведення екологічної експертизи і видача ліцензій на ресурсовикористання, притягання за порушення екологічних норм до відповідальності та багато інше.

Мінекології складається з окремих управлінь, що курирують окремі напрямки природозахисної діяльності в Україні. Їх характеристика показує усі сфери і водночас функції, яки виконує державна екологічна система управління України:

ядерне регулювання – забезпечення ядерної та радіаційної безпеки країни і населення, контроль за функціонуванням АЕС та інших об‘єктів господарства, яки видобувають, виробляють, або використовують радіоактивні матеріали;

міжнародні відносиниміжнародне співробітництво в питаннях охорони природи, міжнародного екологічного законодавства та ін.;

наукапроведення спільно з іншими науковими установами країни єдиної науково-технічної політики, спрямованої на захист навколишнього середовища, раціональне використання ресурсів, забезпечення безпеки життя населення; визначення головних напрямків екологічних досліджень; координація наукової діяльності в сфері екології;

юридичне регулюваннярозробка нормативно-правового використання природних ресурсів, критеріїв і норм екологічної безпеки, формування правової екологічної системи в країні;

спеціальна роботаобґрунтування державної екологічної політики в оборонній сфері;

економікавстановлення і удосконалення плати за використання ресурсів і за забруднення, механізм індексації платежів; раціональне використання природоохоронних коштів та інші елементи економічного регулювання екологічної діяльності;

регіональна політика і територіальний розвитоквирішення екологічних проблем регіонального рівня, розробка регіональних екологічних програм, організація природозахисної діяльності в регіонах з особливим статутом (спеціальних економічних зонах, районах екологічної катастрофи і т.п.);

державна екологічна експертиза методичне забезпечення органів екологічної експертизи, організація і проведення необхідної екологічної експертизи;

відходи і вторинні ресурсі питання організації і забезпечення захоронення, утилізація і використання відходів та вторинних ресурсів, їх транскордонного перевезення;

техногенно-екологічна безпекаформування відповідної нормативно-правової бази, організація і координація науково-дослідних робіт, впровадження заходів з удосконалення екологічно небезпечних технологій, запобігання надзвичайних еколого-техногенних ситуацій, обґрунтування створення необхідного парку метрологічного і технічного контролю за станом негативного впливу на середовище;

моніторинг розробка і організація системи моніторингу, прогнозування його змін, проведення державної політики в сфері моніторингу;

нормативно-технічна політика та енергозбереженнярозробка нормативних документів з енергозбереження, розробка стратегії енергозбереження; організація та координація робіт з розроблення стандартів у галузі охорони навколишнього середовища, формування власної метрологічної системи та зв‘язки з органами Державної метрологічної служби;

охорона атмосферного повітря проведення політики в сфері охорони атмосфери, розробка відповідних законів і нормативних документів, інструкцій, розробка і впровадження відповідних екологічних стандартів;

водні ресурси та надра проведення політики в галузі охорони гідросфери і надр, розробка відповідного нормативного матеріалу, стандартів якості і раціонального використання ресурсів, координація діяльності всіх організацій і установ в даній сфері діяльності;

біологічні та земельні ресурси проведення державної екологічної, науково-технічної та економічної політики у сфері використання сіх ресурсів, розробка нормативно-правової і метрологічної документації, координація заповідної справи, робота з Червоною та Зеленою (охоронні рідкісні природні комплекси і ландшафти) книгами України;

бюджет та інвестиції координація використання бюджетних надходжень та інвестиційної діяльності в проведенні природозахисних заходів, формування екологічних фондів та ін.;

інформації інформаційне забезпечення державної екологічної політики, поширення екологічних знань і т.п.

Крім структур, що безпосередньо займаються питаннями охорони природи і раціонального природокористування, екологічної безпеки, в Україні існує ще значна частка державних і відомчих установ пов‘язаних з екологічною діяльністю.

Контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм, медичними аспектами екології (дослідженнями і розробкою нормативів впливу на здоров‘я людей забруднюючих речовин, у тому числі: токсичних, іонізуючого випромінювання, шумового й електромагнітного забруднення і т.п.) займаються установи Міністерства охорони здоров‘я (науково-дослідні організації, санітарно-епідеміологічні станції та ін.).

Вирішення питань охорони й використання водних ресурсів входить також у сферу інтересів Державного комітету України з водних ресурсів; земельних ресурсів – Державного комітету України із земельних ресурсів; ресурсів надр – Державного комітету України з геології та використання надр, органів гірничого нагляду Державного комітету з нагляду за охороною праці та ін.

Система моніторингу складається не тільки з організацій Мінекології, а також частково моніторингові функції виконують заклади Державного комітету України з гідрометеорології, відомчі станції спостереження, яки є на багатьох великих підприємствах.

Питаннями розробки, встановлення і затвердження державних стандартів і норм, у тому числі й екологічних, займається в значної мірі Державний комітет метрології та стандартизації України.

Науково-дослідні і освітні організації Міністерства науки і освіти Украйни займаються дослідницькою, освітньою та виховною екологічною діяльністю.



Фінансові і податкові служби приймають участь в фінансуванні, кредитуванні, інвестуванні й страхуванні екологічної діяльності. Інформаційні засоби (засобі масової інформації, видавництва, Інтернет та ін.) грають значну роль в розповсюдженні екологічної інформації, формуванні екологічного світогляду, вихованні екологічної свідомості людей.

До недоліків вітчизняної екологічної організаційної системи можна віднести:

– незначні обсяги фінансування (як державні, так і відомчі, приватні і т.п.) екологічної діяльності. Вирішення питань охорони природі, раціонального використання природних ресурсів і екологічної безпеки вимагає великих коштів, що підтверджує досвід високорозвинених країн. Бідні країни, як правило, не в змозі забезпечити необхідний для вирішення екологічних проблем обсяг фінансів;

– слабкий рівень координування діяльності різних відомств і установ в сфері проведення комплексної екологічної політики як на загальнодержавному, так й на регіональному рівнях.


7.3 Система екологічних стандартів і норм

Вона складається з елементів кількох рівнів:

міжнародний – стандарти і нормативи, яки розроблені міжнародними організаціями, наприклад, квоти на викиди масових забруднюючих речовин, заборони на використання окремих забруднюючих речовин (фреонів, що руйнують озоновий шар) і т.п. Вони не є обов‘язковими для виконання, їх підтримують тільки ті країни, що підписали відповідні міжнародні угоди (конвенції та інші документи);

державний – стандарти і нормативи, яки мають директивний характер у межах кожної окремої країни; є обов‘язковими щодо виконання на рівні регіонів (адміністративно-територіальних одиниць) внутрі країни;

регіональний і локальний – норми, що встановлюються на рівні окремих територіальних одиниць місцевими органами влади (доповнюють нормативи державного рівня), або державні стандарти, яки частково дозволяється змінювати з метою кращого врахування регіональних екологічних аспектів;

відомчі (галузеві) і спеціальні – норми, яки діють тільки в межах окремих галузей і виробництв (враховують специфіку техніко-технологічного способу виробництва; не повинні суперечити державним стандартам).

Система державних екологічних стандартів України у сфері екологічних питань знаходиться в розділі 13. Навколишнє середовище. Захист довкілля та здоров‘я людини. Безпека. Вони поділяються на ряд стандартів під нумерацією від 13.020 до 13.200. Серед них найголовнішими є стандарти:

– 13.020. Охорона навколишнього середовища, загальні положення;

– 13.030. Тверді відходи;

– 13.040. Якість повітря;

– 13.040.20. Атмосфера навколишнього середовища;

– 13.040.40. Викиди стаціонарних джерел;

– 13.040.50. Викиди двигунів транспортних засобів;

– 13.060. Якість води;

– 13.060.10. Вода природних джерел;

– 13.060.30. Скидання та очищення міських стічних вод;

– 13.080. Якість ґрунту. Ґрунтознавство;

– 13.140. Шум та його вплив на людину;

– 13.160. Вібрація та її вплив на людину;

– 12.200. Попередження аварій та катастроф та ін.

В свою чергу ці стандарти конкретизуються на ДСТУ, ГСТУ з відповідної нумерацією і виказанням року, в якому вони були прийняти. Наприклад, ДСТУ 3900-99. Безпека у надзвичайних ситуаціях. Основні положення та ін.

Головним методом визначення рівнів забруднення є порівняння реальної кількості викидів з нормативними показниками. В основі такого нормування лежить встановлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді й ґрунті та харчових продуктах. При встановленні ГДК приймають найнижчій рівень забруднення на основі санітарно-гігієнічних норм (тобто це такій обсяг забруднюючих речовин, при якому не знижується самопочуття людини та його працездатність). Для визначення ГДК використовують спеціальні дослідницькі тести, а дослідження проводяться у спеціальних токсикологічних лабораторіях. ГДК визначаються у міліграмах – на метр кубічний (мг/м3) у повітрі, – на дециметр кубічний (мг/дм3) у воді, – на кілограм (мг/кг) у ґрунті та продуктах харчування.

Для кожного виду середовища розроблені свої види ГДК:

для повітря:

ГДКр.з. – робочої зони (простір робочого місця заввишки до 2 м над підлогою);

ГДКм.р. максимальна разова (при вдиханні повітря на протязі 20 хвилин);

ГДКс.д . середньодобова (ця доза повинна не визвати негативних наслідків на протязі багатьох років);

для водного середовища:

ГДКв.у воді господарсько-питного й культурно-побутового призначення;

ГДКв.р. у водоймах рибогосподарського водокористування;

для ґрунту:

ГДКгр. – в орному шарі ґрунту (враховується не тільки вплив на людину, а також спроможність самого ґрунту до самоочищення);

для продуктів харчування:

ГДКпр.концентрація в продуктах харчування, або ДЗК (допустима залишкова кількість), речовини, що не чинить шкідливого впливу.

ГДК розроблені приблизно для 700 речовин. Крім того визначений також клас агресивності речовин – від першого (найшкідливішого) до четвертого. У випадку наявності декількох видів забруднювачів визначають їх сумарну шкідливу дію.

В окремих ситуаціях використовують ще один норматив – ГДВ, ГДС (гранично допустимий викид, скид). Це така кількість викиду шкідливих речовин за одиницю часу, яка не перевищує відповідного ГДК на межі санітарної зони підприємства. ГДВ встановленні для викидів у атмосферу і скидів у водойми.

Для оцінки рівня забруднення використовують також показники:

ГДЕН (гранично допустиме екологічне навантаження) – в Україні державні нормативи ГДЕН ще не розроблені. В США відповідний критерій називається індексом якості природного середовища (ІЯПС) і розраховується він з допомогою бальної оцінки стану повітря, ґрунтів, природних ресурсів;

МТН (модуль техногенного навантаження) – обсяг стічних вод та твердих відходів промисловості і комунального господарства, якій припадає на одиницю площі адміністративних областей і районів (тис.т/км2); затверджених державних нормативів МТН також поки ще не має.

В таблиці 7.1 наведені нормативні показники ГДК окремих речовин для повітря населених пунктів.



Таблиця 7.1.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в повітрі населених пунктів


Речовина

ГДК максимальна разова, мг/м3

ГДК середньодобова, мг/м3

Клас небезпечності

Аміак

0,02

0,004

4

Ацетон

0,35

0,35

4

Бензин

5,0

1,5

4

Бенз(а)пірне



0,1мкг/100м3

1

Гідроген сульфід

0,008

0,008

2

Етанол

5,0

5,0

4

Етилен

3,0

3,0

3

Метанол

1,0

0,5

3

Нітробензол

0,008

0,005

2

Оксид ванадію (V)



0,002

1

Оксид карбону (ІІ) СО

3,0

1,0

4

Оксид нітрогену (ІV) NO2

0,085

0,085

2

Ртуть (пари)



0,0003

1

Сажа

0,15

0,05

3

Свинець та його сполуки



0,0007

1

Сірчистий ангідрид

0,5

0,05

3

Фенол

0,01

0,01

3

Хром

0,0015

0,0015

1

Для водних ресурсів різного призначення показники ГДК значно відрізняються. Найбільш жорсткі вони для питної води і для водойм рибогосподарського призначення. Для пітної води мають значення не тільки вміст неорганічних і органічних компонентів, а також органолептичні показники, показники радіаційної безпеки, вміст мікробіологічних і паразитологічних домішок. В таблицях 7.2 і 7.3 наведені окремі нормативи шкідливих речовин для води різного призначення.



Таблиця 7.2
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка