Електронна версія



Сторінка16/17
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.88 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Критерії вибору нових технологій (за Д. Гайнріхом, М. Гергтом)


Задоволення основних потреб

  • Чи сприяє технологія задоволенню таких основних потреб, як продукти харчування, одяг, помешкання, здоров‘я, освіта, зв‘язок?

  • Чи доступні товари (послуги) навіть незаможним?

Розвиток місцевих умов

  • Чи створюються робочі місця?

  • Чи економиться (створюється) капітал?

  • Чи економиться (виробляється) сировина (енергія)?

  • Чи заохочуються професійні знання (дослідження, розвиток) і чи використовуються вони для технологічного розвитку?

Суспільний розвиток

  • Чи зменшується місцева (регіональна, національна) залежність, чи заохочується самостійність?

  • Чи скорочується відстань:

  • між професійними, етнічними, статевими та віковими групами;

  • між сільським та міським населенням;

  • між державами (наука, технологія)?

Культурний розвиток

  • Чи використовуються місцеві технічні традиції?

  • Чи відповідає технологія елементам культури, які потрібно зберегти?

Розвиток людини

  • Чи можлива творча участь?

  • Чи звільняє вона людей від принизливої, дуже важкої та брудної праці?

Екологічний розвиток

  • Чи зменшуються марнотратство, хижацьке ставлення та забруднення (використання відновлювальних ресурсів, кругообіг сировини і матеріалів)?

  • Чи вписується технологія в екологічні взаємозв‘язки?

  • Чи поліпшує технологія природне та створене людиною середовище?

  • Чи сприяє технологія комплексності та різноманіттю екосистем?

За Е. Шумахером, потрібні пристосовані, альтернативні та зберігальні технології (пристосовані до людини; що оберігають навколишнє середовище; енерго- та сировинозберігальні), децентралізована гнучка та надійна техніка, прогресивна та високорозвинена мала технологія, вкладені в гуманістичні уявлення про світ з екологічною перспективою (Екологія: dtv-Atlas, 2001, С. 233).

Процес вироблення і впровадження нових екологічно безпечних (“зелених”) технологій можна назвати екологізацію виробництва. Екологізація виробництва – поступове поширення екологічних пріоритетів у виробничу діяльність, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступове проникнення екологічних новацій у виробництво, екологічна модернізація виробництва (Запольський, Салюк, 2001, С. 333).

Екологічна модернізація, або екологічний інженеринг – це еколого-інженерна діяльність на техніко-економічне обґрунтування комплексу заходів та їх виконання, спрямована на “зелену” модернізацію виробництва, що включає в себе технологічні дослідження на “пілотному” устаткуванні. Основними завданнями екологічного інженерингу є:

– пошук на ринку “зелених” технологій відповідних технічних рішень, спроможних задовольнити виконання програми екологічної модернізації підприємства;

– еколого-економічне обґрунтування запропонованої програми екологізації виробництва;

– виконання необхідних технологічних досліджень на пілотному устаткуванні для з‘ясування доцільності використання запропонованих для модернізації технічних рішень (очищення стоків і відходів та ін.);

– вироблення програми впровадження “зеленої” технології у виробництво;

– організація виконання цієї програми;

– екологічне навчання персоналу підприємства;

– виробництво екологічно безпечної продукції та продуктів (там же, С. 334).

Тверді вимоги до екологічної безпеки господарської діяльності у більшості високорозвинених країн сприяли екологізації науково-дослідних і конструкторських робіт. Основна частка прикладних науково-конструкторських проектів (60–80 %) припадає на приватний сектор (великі фірми і компанії). Фундаментальні дослідження здебільшого фінансуються з держбюджетних коштів. Також поширена підтримка досліджень екологічного характеру різноманітними благодійними фондами. Інноваційна екологічна діяльність тісно пов‘язана з пільговим інвестуванням. Економічні пільги у сфері екологічних науково-дослідних і конструкторських проектів поділяються:

на податкові пільги;

субсидії;

дотації;

гранти;

кредити;

виплати на відшкодування витрат;

прискорену амортизацію;

премії, нагороди, призи.



Податкові пільги на прибуток поширюються на вироблення і виробництво очисного устаткування, моніторингові системи, рекультиваційну техніку, медичні товари, засоби індивідуального екологічного контролю і сприяють пошуково-конструкторським роботам у сфері їх удосконалення. Існують податкові пільги на прибуток від біоекологічної діяльності – роботи на підтримання біорізноманіття, акліматизацію рослин і тварин, формування генофонду тваринного і рослинного світу та ін. Податкові пільги на екологічно чисту продукцію сприяють пошукові найновіших технологій її виробництва. Поширюється податкова підтримка на роботи у сфері зменшення енерго- і ресурсомісткості технологій і продукції (альтернативні джерела енергії і палива, нові будматеріали, біогазові установки, сміттєспалювальні заводи та багато ін.). Використовуються відстрочені виплати патентних зборів за екологічні відкриття і винаходи.

Субсидії переважно спрямовані на фінансування науково-дослідних робіт (НДР) і дослідно-конструкторських робіт (ДКР) у сфері пошуку шляхів розв‘язання екологічних проблем.

Дотації, що відрізняються від субсидій тільки частковим (а не повним) відшкодуванням витрат, надаються в аналогічних випадках. Обидві ці форми поширюються й на різноманітні науково-дослідні та інші програми у сфері екологічної діяльності.

Гранти, премії та інші нагороди надаються за успіхи у виконанні різних досліджень і конструкторських робіт, орієнтованих на розв‘язання екологічних проблем. Гранти відрізняються від інших форм тим, що вони надаються до виконання робіт на конкурсній основі деяким науковцям або колективам, що змогли обґрунтувати власні пріоритети у цьому напрямі досліджень, – тобто за роботи на замовлення. Подібні форми підтримки НДР і ДКР можуть фінансуватися різними джерелами (державою, іншими органами влади, приватними фондами і організаціями). Вони виділяються на незворотній основі на відміну від інших досі названих форм.

Пільгові кредити є однією з найпоширеніших форм пільгового інвестування НДР і ДКР.

Виплати на відшкодування витрат надають організаціям, що зазнають непередбачених збитків у результаті виконання складних досліджень екологічного спрямування. Ця форма у науково-дослідних і конструкторських роботах використовується рідко.

Прискорена амортизація поширюється на окремі види науково-дослідного і експериментально-виробничого обладнання природоохоронного значення.

Існують і примусові методи (адміністративного характеру), з допомогою яких можливе “вимушене” конструювання екологічно чистої техніки. Так, наприклад, у США, у штаті Каліфорнія, для боротьби з відомим лос-анджелеським смогом прийнятий спеціальний закон, згідно з яким з 2005 р. кожна автомобілебудівна компанія, що поширює власну продукцію у штаті, має випускати не менш як 10 % (від загального обсягу виробництва) екологічно чистих машин з нульовим викидом забруднювальних речовин в атмосферу.

Ефективність НДР і ДКР оцінюється за методами, аналогічними загальноприйнятій еколого-економічній оцінці природоохоронних заходів.

У світі з‘являється щоразу більшу компаній та фірм, відомих не лише економічними і технічними успіхами, але й значними внесками в екологізацію виробництва і торговельної діяльності. Прикладом може бути компанія Monsanto, яка після Чорнобильської аварії однією з перших звернулася до світової спільноти із закликом полегшити страждання людей від наслідків цієї катастрофи і запропонувала ряд унікальних медично-технічних засобів і проектів. Такі промислові гіганти, як McDonald`s, Shell, Nestle декілька років тому виступили із заявою про розвиток своєї діяльності цілковито у рамках Кодексу Всесвітньої організації охорони здоров‘я і закликали інших наслідувати їх приклад (Соколенко, 1999, С. 448).

У високорозвинених країнах поширюються ідеї екологічної конверсії військово-промислового комплексу, запропоновані міжнародними природоохоронними організаціями, у тому числі у рамках ООН, хоча поки що нема єдиної програми і методики їх виконання. Авіаційна і космічна техніка широко застосовується у геологічних, геофізичних дослідженнях, в аналізуванні метеорологічних явищ і вивченні кліматичних змін на Землі. Ряд підприємств ВПК почали випускати устаткування для очищення від забруднення (у тому числі радіаційного), прилади спостереження за станом навколишнього середовища та ін. Але екологізація виробництва ще не набула необхідних для забезпечення безпеки природи і людства масштабів.

В Україні у зв‘язку із загальним зменшенням НДР і ДКР (НДДКР) та незначними інвестиційними можливостями їх стимулювання наукові дослідження екологічного спрямування перебувають у занепаді.

Але й зроблені винаходи не відповідають якості світових зразків. Так, тільки 2,6 % створених у 1999 р. зразків нової техніки за своїми техніко-економічними параметрами перевищували кращі світові аналоги. Загальний інноваційний клімат в Україні дуже несприятливий. На розвиток науки спрямовано з ВВП у 1990 р. – 3,07 % (1991 – 0,87 %); у 1995 – 0,45 %; у 2000 – тільки 0,34 % (для порівняння: у США – 2,54 %; ФРН – 2,26 %; Франції – 2,34 %; Росії – 0,53 %).

Триває “відплив умів”. За офіційною статистикою, протягом 1992-1995 років з України емігрувало 265 докторів наук, у 1996-2000 рр. країну залишили 836 докторів і кандидатів наук (найбільше математиків, фізиків, медиків та ін.). Збільшується питома вага робіт, виконаних на замовлення зарубіжних фірм (з 11 % у 1995 р. – до 21 % у 1999 р.), тобто НДДКР України стимулюють інноваційний прогрес за кордоном, а не вітчизняний. При такій загальній інноваційній ситуації в Україні НДДКР екологічного спрямування також практично не мають сучасних можливостей і перспектив розвитку.

Не вироблена (законодавчо) також сама система надання різного виду пільг для виконання НДДКР у сфері природовикористання, охорони природи та екологічної безпеки. Однією з головних перешкод інноваційної політики у нашій країні є нерозв’язаність проблем інвестиційної державної політики, оскільки обидві ці сфери діяльності найтісніше пов‘язані між собою.

В Україні прийнято закон “Про національну програму інформатизації” (1998), концепцію “Національної програми інформатизації” (1998), постанову “Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”(1998), де розглянуто деякі аспекти необхідності регулювання НТП у сфері розв’язання екологічних питань.



Розв’язання проблем техніко-екологічної безпеки в Україні потребує:

– перебудови техногенного середовища, технічного оновлення виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігальних технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновних джерел енергії, розв‘язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

– налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами із створення об‘єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;

– класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення їх карт;

– вироблення методології визначення рівня екологічного ризику для довкілля, зумовленого техногенними об‘єктами;

– досліджень для створення системи моделей моніторингового контролю за об‘єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті й сільському господарстві.

Екологічна програма України також передбачає розв‘язання деяких найактуальніших питань у всіх галузях промисловості – металургії, хімічній та нафтохімічній, нафтогазовій та нафтопереробній, машинобудівній, видобувних галузях промисловості, будівництві. Головні напрямки – підвищення ефективності використання ресурсів; перехід на екологічно чисті, маловідходні та безвідходні технології; впровадження комплексних технології переробки сировини, комплексні очищення викидів і переробка відходів; вилучення з експлуатації або реконструкція екологічно небезпечних виробництв; удосконалення нормативної і контрольної баз; вироблення технології виробництва моторного палива з альтернативних видів сировини; вироблення технологій використання відвалів порожньої породи; впровадження екологічно безпечних способів консервації шахт та багато інших.

Окремо розглядаються завдання вдосконалення НТП і екологічної безпеки в енергетиці та ядерній галузі, наприклад, впровадження нових технологій спалювання низькоякісного вугілля у котлоагрегатах з циркуляційним киплячим шаром, високоефективних парогазових установок; нових систем очищення відходів і викидів; підвищення обсягів обігового водопостачання; науково обґрунтований вибір ядерних технологій і місць розміщення підприємств; вироблення наукових засад для вибору варіантів остаточного захоронення радіаційних відходів та ін.

У сільському господарстві планується формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів; широке впровадження ґрунтозахисних робіт; екологічно обґрунтоване поводження з пестицидами, агрохімікатами і добривами; створення системи екологічних стимулів виробництва екологічно чистих продуктів; впровадження технологій біологічного землеробства та ін.

У транспортному комплексі передбачається устаткування транспортних засобів новими системами зниження викидів; збільшення використання газоподібного палива; припинення виробництва і використання етилового бензину; вироблення і впровадження ефективніших з екологічної точки зору двигунів; вироблення нових видів екологічно чистого транспорту та багато інших.

Значні новації необхідно буде впровадити також у житлово-комунальне господарство, у сферу використання відходів (для цього вироблений спеціальний розділ). Передбачається також створення нової ефективної моніторингової мережі з сучасним устаткуванням приладами і системами контролю, розвитком інформаційного забезпечення; єдиної державної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям. Планується багато заходів на збалансоване використання і відновлення земельних, водних, рекреаційних ресурсів і ресурсів рослинного світу, екосистем, корисних копалин, атмосферного повітря. Розглянуто також питання вдосконалення організаційних засад, системи екологічного законодавства, економічного механізму, екологічної експертизи, міжнародного співробітництва і заповідної справи. Таким чином, коло напрямів науково-технічних і конструкторських досліджень окреслено. Залишається детально виробити механізм реалізації цієї програми, джерела фінансування, визначити конкретних відповідачів за її виконання.
Питання і завдання для самоконтролю


  1. Охарактеризуйте нові НТР у другій половині ХХ століття.

  2. Визначте двояку роль НТП у розв‘язанні екологічних проблем людства.

  3. Які основні завдання екологічного спрямування стоять перед НТП?

  4. Назвіть напрями і види екологічно чистих і ресурсозберігальних технологій.

  5. У чому полягає суть понять про біо- і екотехнології? Подайте приклади подібних технологій та їх значення у розв‘язанні екологічних проблем.

  6. Чим відрізняються екологічні наслідки проведення організаційно-технічних технологій від екотехнологій?

  7. Назвіть основні комплексні критерії вибору нових технологій.

  8. Поняття екологізації виробництва та інших видів господарської діяльності. Що вирішує екологічний інженеринг?

  9. Які методи економічного стимулювання НТП екологічного спрямування Ви можете назвати?

  10. У чому полягає суть екологічної конверсії ВПК?

  11. З чим пов‘язані труднощі екологізації НТП в Україні?

  12. Які завдання у сфері розв‘язання екологічних питань стоять перед НТП в Україні?


14. Міжнародний досвід і співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природовикористання
14.1 Національна і глобальна екологічна політика

Національна екополітика спрямована на розв‘язання екологічних проблем у межах окремої країни. Але багато питань охорони середовища, раціонального природовикористання і екологічної безпеки неможливо розв‘язати у рамках окремих країн. Тому поряд з національною екополітикою, розвиваються міжнародна регіональна екополітика (пошук шляхів розв‘язання великих регіональних екологічних проблем, наприклад, захисту масштабних природних комплексів – морів, гірських систем, басейнів рік; допомога відсталим країнам регіону у розв‘язанні екологічних питань; транзитне перенесення забруднення та ін.) і глобальна екополітика (розв‘язання екологічних питань планетарного масштабу – потепління клімату внаслідок забруднення, руйнування озонового екрану, створення еталонних біосферних резерватів, планетарного моніторингу та багато інших; вироблення міжнародних угод і конвенцій, що є обов‘язковими до виконання і – регулюють міжнародні стосунки у сфері використання світових ресурсів, у сфері зменшення загальних рівнів забруднення та ін.).

Необхідність міжнародного співробітництва у природозахисній діяльності пояснюється багатьма чинниками. Основні з них :

– природні екосистеми і комплекси, біосфера не мають державних кордонів, тому розв‘язання питань захисту навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки не під силу тільки окремим країнам, у тому числі й найбагатшим, що мають найбільшу кількість матеріальних засобів і коштів для розв‘язання проблем екологічного характеру. Глобальний характер природних процесів є головною умовою міжнародного співробітництва в екологічній сфері;

– сучасні процеси глобалізації економіки, частково політики, способу життя людей вимагають глобального підходу й у розв‘язанні екологічних питань, які неможливо розглядати окремо, без врахування комплексного характеру еколого-економіко-соціальних проблем;

бідні й недостатньо економічно розвинені країни не в змозі самостійно розв‘язати проблеми захисту унікальних екосистем, розміщених на їх території; етноекологічні проблеми збереження життя унікальних народів і етносів (малочисленних північних народів Росії, деяких племен Африки, Південної Америки, Океанії та інших регіонів світу);

ряд країн світу з диктаторськими режимами або іншими негативними політично-економічними особливостями є джерелом нестабільності та небезпеки, у тому числі екологічної, в окремих регіонах чи для всієї світової спільноти (джерела воєнної загрози, міжнародного тероризму, поширення наркотиків, торгівлі людьми, браконьєрства та ін.). Отже, необхідна міжнародна підтримка, контроль і регулювання відповідного “світового порядку” в питаннях екологічного характеру;

багаті країни, незважаючи на те, що вони є основними споживачами природних ресурсів і забруднювачами навколишнього середовища, мають більші успіхи у розв‘язанні багатьох екологічних проблем, і відповідні засоби для цього. Тому вони є основним джерелом фінансування міжнародних екологічних організацій, фондів, програм наукових досліджень та інших природоохоронних заходів.

Формування екологічної політики розпочалося з 70-х років, коли наймасштабніше виявилася деградація природного середовища у різних країнах світу. Вона призвела до створення у більш ніж 100 країнах спеціальних державних організацій, що займаються розв‘язанням екологічних проблем. Виникло також поняття екологічного суверенітету. Поряд з цим з‘явилося й усвідомлення неможливості розв‘язання ряду проблем силами однієї країни та необхідності захисту глобальних екологічних інтересів людства. Лідерами у формуванні принципів екологічної політики стали країни Західної Європи. Французький вчений Т. Лаво (1991) виділив у Європі чотири великих регіони з різною екологічною політикою:

– перший (південні країни) – найменш розвинений у розв‘язанні екологічних питань, що пов‘язано з низьким загальним рівнем розвитку;

– другий (північна Європа) – найгармонійніший за особливостями соціально-економічного і екологічного розвитку;

– третій (Західна і частково Центральна Європа) – занадто масштабний рівень індустріального розвитку не дозволяє позбутися дуже сильного забруднення, хоча у сфері охорони природи робиться дуже багато;

– четвертий (Східна Європа) відрізняється високим рівнем забруднення і недостатніми фінансовими можливостями, щоб його позбутися.

Після утворення ЄЕС (1987 р.) послідовно вироблялися й впроваджувалися чотири європейських екологічні програми. В екології діють 120 спільних для всіх країн екологічних директив. У 1993 р. прийнято новий стандарт (ВS 7750) продукції промислового і сільськогосподарського виробництва. Подібна продукція отримує знак “Зеленого голуба” і їй надається перевага на ринку.

Одним з головних механізмів регулювання раціонального використання природних ресурсів і охорони природи є міжнародне екологічне право. Основними його документами є міжнародні конвенції та угоди, що приймаються на міжнародних конференціях або світовими екологічними та іншими організаціями. Після ратифікації (прийняття) відповідними законодавчими органами влади в окремих країнах вони є обов‘язковими до виконання і долучаються до екологічних юридичних документів цих країн. За останнє сторіччя свого існування людство прийняло вже понад 700 подібних документів. Найголовніші з них регулюють стосунки країн у сферах:

охорони цінних екосистем міжнародного значення (наприклад, водно-болотних угідь – 1971 р.; транскордонних водотоків та озер – 1999 р.); дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування (1979 р.); захисту видів (1993 р.) і біологічного різноманіття (1994 р., 1997 р.); збереження міграційних видів диких тварин (1979 р.);заборони вилову кашалотів (1985 р.) та ін.;

міжнародної торгівлі рідкісними видами дикої флори і фауни (1973 р.); тропічною деревиною (1994 р.);

охорони всесвітньої культури і спадщини, у тому числі природних об‘єктів (1972 р.);

запобігання професійному ризику та його контролю, викликаного канцерогенними речовинами (1974 р.), забрудненням робочих місць шумом, вібрацією, забрудненням повітря (1977 р.);

захисту і охорони планетарних природних об‘єктів, наприклад, озонового шару (1985 р.); заборони викидання відходів у моря і недопущення їх забруднення суднами (MARPOL) (1972 р., 1973 р.); захисту клімату (KRK) (1992 р., 1994 р., 1997 р.) (останню конвенцію підписали вже 186 держав світу);

заборони випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космосі та під водою (1963 р.); повідомлення і допомоги при ядерній аварії (2 конвенції 1986 р.); заборони скидання атомних відходів у море (LDC) (1983 р.) і спалювання там токсичних речовин (1988 р.);

заборони використання біологічної та хімічної зброї (1972 р.); заборони воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

контролю над транскордонним переміщенням забрудненого повітря (1979 р.) і небезпечних відходів(1989 р.);

використання і наукового дослідження Антарктики (1959 р., 1991 р.);

боротьби з утворенням пустель і наслідками посух, особливо в Африці (1994 р.);

морського права (UNCLOS) з використання територіальних вод і видобутку корисних копалин на морському дні (1994 р.).

Прийнято також багато регіональних конвенцій і міжнародних угод у сфері захисту та охорони від забруднення та інших негативних впливів природних об‘єктів міжнародного регіонального значення. Найвідоміші з них спрямовані:

на захист і використання Рейну (IKRS) (1950 – 1985 рр.);

охорону Альп (CIPRA) (1952 – 1991 рр.);

збереження тваринного й рослинного світу та природних біотопів Європи (1979 р.);

боротьбу з забрудненням і захист Середземного моря (1980 р., 1982 р.);

використання і захист Карибського моря (1983 р.);

захист від забруднення Чорного моря (1992 р.).

Цікавим є те, що перша міжнародна угода про захист птахів у сільському та лісовому господарстві прийнята ще у 1868 р.(Відень), а друга, про збереження первісної фауни та флори в Африці – у 1902 р. Перша міжнародна конвенція про захист птахів прийнята у 1902 р. в Парижі.

До документів світового значення належать міжнародна Червона (рідкісні тварини і рослини) і Зелена (унікальні ландшафти) книги. Міжнародна Червона книга почала створюватися у 1948 р., коли при ООН була створена спеціальна комісія з охорони зникаючих видів рослин і тварин. До неї занесено понад 700 видів рідкісних тварин і рослин.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка