Електронна версія



Сторінка13/17
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.88 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Грошова оцінка земель України і ФРН (за Данилишиним, 1999)


Категорія земель

Площа земель, млн. га

Нормативна ціна 1 га землі

в Україні

У ФРН

тис. грн.

тис. дол. США

тис. дол. США

Сільгоспугіддя (без земель населених пунктів)




6,2

3,3

20,9

у т.ч.: рілля

29,930

6,8

3,6

21,6

Багаторічні насадження

0,670

26,3

13,9

83,5

косовища, пасовища

6,750

2,8

1,1

10,8

землі лісів

10,372

13,4

7,1

43,7

Землі населених пунктів

6,818

169,7

89,8

370,0

у т.ч.: у містах і селищах міського типу

1,736

441,9

233,8

950,3

у сільських насе-лених пунктах

5,082

88,3

46,7

196,4

Землі промисло-вості, транспорту, зв‘язку й іншого призначення

2,089

16,8

8,9

54,3

Землі природо-охоронного, оз-доровчого, рек-реаційного, істо-рико-культурного призначення

0,279

26,8

14,2

109,1

Інші землі

1,035

1,3

0,7

1,2

Води (території, вкриті поверхне-вими водами)

2,411

1,7

0,9

1,28


11.5 Платежі (збори) за використання природних ресурсів

Платне ресурсовикористання передбачає:

– плату за ліцензію на використання природних ресурсів;

– визначення нормативів використання ресурсів;

–встановлення ставок зборів (платежів) за використання ресурсу в межах нормативу (ліміту); за понаднадлімітне використання платежі збільшуються кратно 1–5 (коефіцієнт кратності, як правило, встановлює місцева влада);

– порядок і схему збору платежів;

– систему розподілення зібраних коштів.

Платежі за використання ресурсів переважно є обов‘язковими. Нормативи плати у нашій країні встановлює держава (наскільки вони відображають реальну ціну ресурсу і механізм відшкодування за його вилучення або використання визначити важко, оскільки у нашій державі на формування багатьох економічних параметрів впливає надто багато позаекономічних факторів). Усі нормативні платежі (у межах визначеного ліміту на використання ресурсу) належать до витрат підприємств (собівартості виробництва), понадлімітні платежі відраховуються з прибутку підприємств. Подібний підхід має сприяти більш економному (хоч би нормативному) використанню ресурсів.

Кошти за використання природних ресурсів збираються з метою нагромадження коштів на природоохоронні заходи і формування екологічних мотивів екологізації виробництва.

В Україні затверджені відповідними державними документами (постанови Кабміну та ін.) і чинні такі види зборів у сфері використання природних ресурсів (далі використані дані про платежі з посібника Л. Мельника “Екологічна економіка”, 2002, С. 204-218).

1). Плата (збори) за землю:

плата за використання сільськогосподарських земель встановлюється як земельний податок з одного гектара угідь у відсотках від його грошової оцінки: для ріллі, косовищ і пасовищ – 0,1 %, для багаторічних насаджень – 0,03 %;

плата за використання земель населених пунктів встановлюється у розмірі 1 % від їх грошової оцінки. Для земель з невизначеною оцінкою встановлюється фіксований платіж. Для курортних міст впроваджується корегуючий коефіцієнт: для Південного берега Криму – 3,0; Південно-Східного узбережжя Криму – 2,5; Західного узбережжя Криму – 2,2; Чорноморського узбережжя Миколаївської, Одеської і Херсонської областей – 2,0; гірських районів і передгір‘я Карпатського економічного району –2,3; узбережжя Азовського моря – 1,5. За наднормативне використання землі платіжні ставки збільшуються у 5 разів. Податок за землю природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, за ділянки зайняті виробничою, культурно-побутовою, господарською забудовою, якщо вони використовуються не за призначенням, збільшується також у п’ятикратному розмірі.

плата за вилучення земельних угідь під непрофільне використання становить 5 % від грошової оцінки за землі промислового, транспортного, оборонного, природоохоронного, рекреаційного, історико-культурного та іншого призначення. Для залізничного транспорту і військових організацій розмір податку становить 0,02 % від грошової оцінки ріллі для області. За тимчасове вилучення природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних, історико-культурних ділянок плата становить 50 % грошової оцінки ріллі в області. Податок за землі, зайняті лісами, прирівнюється до плати за використання лісових ресурсів. Якщо землі лісового фонду вилучаються під виробничі, культурно-побутові, житлові й господарські потреби, то розмір податку становить 0,3 % від грошової оцінки ріллі для області. Податок за землі водного фонду – відповідно 0,3 %.

2). Платежі за використання надр:

збір за видання ліцензій на використання надр встановлюється на конкурсній основі.

плата за користування надрами встановлюється за видобуток і використання мінеральних ресурсів; для паливних ресурсів – рентні платежі;

нормативи відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, подані у таблиці 11.2.



Таблиця 11.2

Оцінка частки відрахувань за геологорозвідувальні роботи (ГРР) у вартості мінеральної продукції


Вид корисних копалин

Вид товарної продукції

Одиниця вимірювання

Частка відрахувань за ГРР у вартості товарної продукції, %

Нафта

Нафта

Т

8,5

Газ природний

Газ природний

тис. м3

6,0

Вугілля кам‘яне

Вугілля

Т

0,7-0,8

Вугілля буре

Вугілля

Т

0,4-0,5

Залізна руда незба-гачена

Концентрат

Т

1,5-1,6 до 1,8


Залізна руда збагачена

Мартенівська руда

Т

2,4

Марганцева руда

Концентрат

Т

0,7-0,8

Титанова руда

Ільменітів концентрат

Т

1,3-1,4

Титаново-цирконієва руда

Ільменітів, рутиловий, цирконієвий концентрати

Т

0,5-0,8

Вапняки флюсові

Щебінь

Т

1,25

Сірчана руда

Сірка гранульована

Т

1,2

Калієво-магнієва сіль

Калімагнезія

Т

3,5

Гіпс

Гіпс

Т

0,3

Цегельно-черепична сировина

Цегла

Т

0,25

Камінь будівельний

Щебінь

М3

0,5

плата за використання підземного простору: для зберігання природного газу і газопродуктів, нафти і нафтопродуктів; виробництва і збереження винопродуктів; вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин; зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин, матеріалів; іншої господарської діяльності.

3). Плата за використання водних ресурсів є двох видів: за використання і споживання води і за спеціальне використання.

Повна ставка плати за використання і споживання води складається з двох ставок:

за використання води як природного ресурсу (складається з рентної оцінки за замикаючими витратами). Нормативи плати подані у таблицях 29 і 30.

за забір води, її очищення і розподіл між водокористувачами в системі водопостачання (оцінюється за витратами на виконання цих робіт). Місцеві органи влади мають широкі повноваження диференціації тарифів за водопостачання залежно від категорії споживачів. Як правило, для населення і комунального господарства ставки відповідно у 4-4,5 і 2,0-2,5 рази нижчі, ніж для підприємств. Чинні також різні дотації. За понаднадлімітне використання води для підприємств платежі збільшуються у 1-5 разів (конкретний коефіцієнт вибирається згідно з рішенням місцевої влади);

Плата за спеціальне використання водних ресурсів:

для потреб гідроелектроенергетики, крім ГАЕС, що функціонують у комплексі з ГЕС;

для потреб вантажного транспорту;

для потреб пасажирського.

4). Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів. Ставки платежів за використання лісових ресурсів називаються лісовими таксами. Вони передбачають попенну оплату і застосовуються під час відпуску заготівельником деревини лісових порід на пні. Такси враховують породу, діаметр, висоту, якість дерев, зручність заготівлі і місце її розташування. Такси поділяються на два лісотаксові пояси:

– до першого належать усі ліси, крім лісів Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та гірських лісів Львівської областей;

– другий складається з названих вище лісів Карпатського економічного району, такси за які на 15 % нижчі, ніж для першого поясу.

Залежно від місця розміщення ліси поділяються на 5 лісотаксових розрядів: 1-й – відстань від лісосіки до пункту вивозу деревини – до 10 км; 2-й – 10,1-25 км; 3-й – 25,1-40 км; 4-й – 40,1-60 км; 5-й – 60,1 км і більше. Ця відстань корегується коефіцієнтом, який враховує рельєф і географічні особливості лісової ділянки:

– ліси з рівнинним рельєфом – 1,10;

– ліси з горбистим рельєфом або ліси заболочені понад 50 % – 1,25;

– ліси з гірським рельєфом – 1,5.

Такси диференціюються залежно від розміру деревини, яка поділяється:



  • на велику – діаметр (відрізаний) стовбура у верхньому перетині без кори становить від 25 см і більше;

– середню – від 13 до 24 см;

– дрібну – від 3 до 12 см.

Окремо встановлені такси для некондиційної деревини (дров) у розмірі 25 % від такс дрібної деревини. Такси враховують також породу дерев.

5). Плата за спеціальне використання об‘єктів тваринного світу вироблена для мисливського і промислового господарств, для комерційної торгівлі дикими тваринами.

У мисливському господарстві на полювання за дикими птахами (гагарою, лебедем, гусаком, качкою, дрохвою, стрепетом та ін.) і звірами (кротом, кролем, зайцем, ондатрою, вовком, лисицею, ведмедем, куницею, горностаєм, борсуком, бобром, видрою, кабаном, ланню, оленем, козулею, лосем, зубром та ін.) спочатку слід одержати ліцензію (або спеціальну картку для дрібних тварин), де визначено терміни, норми відстрілу, види тварин та ін., і заплатити за неї. Для великих тварин ліцензії набагато дорожчі. Наприклад, вартість відстрілу 1 особини лося коштує 2,5 мінімальних неоподаткованих місячних зарплат громадян України; благородного оленя – 2; плямистого оленя – 1,5; лані – 1; козулі – 0,5; кабана – 1,2; ведмедя – 60. Для іноземців ціна ліцензій вища у 6-7 разів. Вбитий звір залишається власністю держави, але мисливець може його придбати за пільговою ціною – з 30-процентную знижкою від чинної розцінки.

В деяких областях , наприклад Волинській впроваджена також плата за використання мисливських угідь.

На вилов диких тварин (крім занесених до Червоної книги) для торгівлі треба отримати спеціальний дозвіл. Нормативи плати встановлені у доларах США (виплачуються у гривнях за офіційним курсом Нацбанку України). Перелік диких тварин, на які встановлено плату, перевищує 100 найменувань (ссавців, птахів, земноводних, змій, молюсків, метеликів, жуків та інших комах). Наприклад, їжак коштує 5 $ США, рукокрилі – 15; білка – 10; ласка – 10; чорний щур – 4; ховрашок – 2; хом‘як – 1; чорний шуліка – 270; яструб – 100; сова – 40; лелека – 60; жайворонок – 5; ластівка – 7; синиця – 10; грак – 5; іволга – 20; жаба – 0,1-0,5; тритон – 0,5; гадюка – 15; вуж – 2; ящірка – 10; черепаха болотна – 7; полоз – 30; мотиль – 0,09-0,15; метелики – у середньому 0,15-0,4; метелик павлиноглазка велика нічна – 1,5; жуки – у середньому 0,1-0,4; інші комахи – у середньому 0,01-0,3.

Плата за вилучення пташиних яєць встановлена на рівні 50 % від платіжного тарифу за відповідний вид. Від плати звільняються наукові установи, зоопарки та інші спеціальні організації.



Плата за вилов риби і використання інших водних живих ресурсів. На вилов риби та інших мешканців водойм видається спеціальний дозвіл з визначенням квоти (ліміту) на обсяг промислу. Плата встановлена у доларах США за 1 тонну ресурсу. Для вилову дозволено понад 60 видів тварин (крім занесених до Червоної книги). Наприклад, для внутрішніх водойм плата становить: карась – 17,7; лящ – 40,7; окунь – 31,4; сазан – 71,3; щука – 62,4; раки – 34,4; для Чорного і Азовського морів: камбала калкан – 66,9; акула катран – 183,8; кілька чорноморська – 18,1; осетер російський – 384,5; севрюга – 384,5; оселедець дунайський – 115,3; оселедець керченський – 98,3; скумбрія – 94; ставрида – 68,0; хамса чорноморська – 39,8; креветки – 34,4; мідії – 55,0; тарань – 19,4; судак – 68,6; водорості – 2 дол. США за тонну.

Риболовні організації спочатку виплачують аванс (до 10 % вартості квоти); потім щоквартально оплачують збори за фактичний вилов ресурсів, а повний розрахунок відбувається після закінчення року. Плата за вилов у межах квоти належить до витрат виробництва, а за понадлімітне використання відраховується з прибутку підприємства.

6). Платежі за використання радіочастотного ресурсу. Ставки платежів за 1 МГц смуги радіочастот (у гривнях) відрізняються залежно від виду використання ефіру, частотного діапазону і регіону.

Ставки одноразових платежів є стартовим для аукціону чи конкурсу на видання ліцензій. Ставки переглядаються щорічно.


На закінчення підрозділу про економіку ресурсовикористання слід також додати, що у високорозвинених країнах платежі за використання ресурсів, як правило, значно більші за обсягом і різноманітніші за видами і формами виплати. Там поширені виплати одноразових бонусів, орендних платежів (переважно за використання землі) і “роялті” (плата за право освоєння родовищ; існує поряд з рентними платежами), які дають великі доходи для федеральної казни. Великі виплати за використання ресурсів стримують їх видобуток у своїх країнах, тому гірничодобувні фірми часто шукають джерела надходження мінеральних ресурсів у менш розвинених країнах, де збори за використання ресурсів незначні. Таким чином, виробляється своєрідна політика збереження власних природних ресурсів і експансія видобутку ресурсів у відсталих країнах світу, що швидко винищують свої природні багатства і погіршують власний екологічний стан у зв‘язку з недостатньо розвинутою природоохоронною законодавчою базою.

Відносно невеликі платіжні ставки за ресурси в Україні не стимулюють більш ефективного їх використання. Але наші підприємства перебувають зараз під таким потужним податковим пресом (за рахунок багатьох інших обов‘язкових платежів), що збільшення екологічних зборів може тільки погіршити економічний розвиток країни. Потрібна науковообґрунтована, виважена податкова реформа, у тому числі, з урахуванням екологічних інтересів суспільства.

У країнах з високим економічним рівнем розвитку поширене також використання побічних методів стимулювання раціонального використання ресурсів. Дуже високі ціни на ресурси сприяють розвиткові малоресурсомістких технологій.

Стимулюється різними способами використання вторинних ресурсів, що є набагато вигіднішим, ніж експлуатація первинних ресурсів. Наймасштабніше цей напрямок розвинений у сфері використання металів, особливо кольорових.

Існують також інші методи впливу. Наприклад, у США в окремих штатах власники земельних ділянок сплачують менший земельний податок, поки вони не вирубують лісів на територіях своїх володінь. Для підвищення інтересу підприємців до видобування нетрадиційних природних ресурсів (технології їх експлуатації вироблені недостатньо або за затратами на видобуток вони поступаються традиційним видам сировини і енергії) надаються дуже великі податкові, інвестиційні (пільгові кредити, субсидії, знижка на амортизаційні відрахування та ін.) та інші пільги. Така ресурсозберігальна політика для нашої країни поки що не доступна.
11.6 Економіка відшкодування збитків від забруднення та інших порушень стану навколишнього середовища

Економіка відшкодування збитків складається:

з еколого-економічної оцінки збитків від забруднення та інших негативних антропогенних явищ;

механізму відшкодування збитків від порушення природного середовища (платежів за забруднення та інші негативні впливи, система штрафних санкції та інші методи);

механізму стимулювання природоохоронної діяльності у сфері зменшення забруднення і подолання інших порушень середовища.

Еколого-економічна оцінка збитків. Негативні наслідки впливу антропогенної діяльності вирізняються значною різноманітністю і не завжди піддаються кількісному облікові. Виділяють два види втрат: економічні і соціальні. Економічні втрати пов‘язані з погіршенням функціонування господарських об‘єктів, соціальні – з негативним впливом на здоров‘я людей та погіршення рівня їх життя і працездатності. Тобто, по суті, треба говорити про соціально-економічну оцінку збитків.

Безпосередньо природні (екологічні) втрати, як правило, не визначаються (крім спеціальних досліджень екосистем). Тобто мова йде про оцінку зворотної дії прямої антропогенної діяльності, опосередкованої природою. Сама природа не має уявлення про збитки (для природи немає різниці, які екосистеми, рослини і тварини є на Землі чи їх зовсім немає). Ми оцінюємо той рівень природного середовища і відхилення від нього, який необхідний нам (людству) для нормального існування. Таким чином, оцінка збитків за своєю суттю є оцінкою соціально-економічною, а термін “екологічна” визначає тільки особливість одного з напрямів загальної людської діяльності.



Мета оцінки збитків полягає у тому, щоб знайти грошовий еквівалент шкоди завданого господарству й людині від погіршення стану навколишнього середовища для того, щоб, у свою чергу, можна було ці збитки компенсувати (запобігти).

Труднощі оцінки збитків (втрат). Оцінка втрат з методологічної і методичної точки зору – досить складна справа, що пов‘язано з такими чинниками:

різноманітність негативних впливів та їх джерел, що пояснюється великою кількістю негативних антропогенних наслідків (тільки полютантів нараховується десятки тисяч, і кожен з них по-різному впливає на різні об‘єкти, а також слід врахувати ще й інші види негативної дії, наприклад, ерозію земель, корозію металевих та інших споруд, погіршення якості природних ресурсів та ін.). І все це треба враховувати при обчисленні збитків;

багатоадресність збитків – кожен від негативної дії впливає на багатьох реципієнтів (об‘єктів, що страждають від цього негативного впливу). Так, наприклад, викиди тільки одного підприємства завдають шкоди іншим промисловим об‘єктам, сільському, лісовому, рибному господарству, транспорту, здоров‘ю людей, спорудам та ін. Для кожного реципієнта часто потрібна власна методика обчислення збитків;

знеособлення процесів негативного впливу визначає часто неможливість відрізнити серед усіх чинників негативних явищ значення і питомому вагу екологічного чинника. Так, наприклад, збільшення собівартості виробництва продукції на підприємстві може пов‘язуватися з будь-якою, не обов‘язково екологічною (можливо, з соціальною чи економічною) причиною;

неоднозначність впливу одного й того ж явища на різні компоненти природного середовища пов‘язана з синергічним і акумулятивним ефектами, різною вибірковістю екосистем щодо різних видів впливу;

невизначеність наслідків негативного впливу за результатами і часом визначається нестачею необхідних наукових знань про природні процеси.

Усі ці особливості не дозволяють повністю обчислити збитки. Оцінці підлягає лише верхня, видима частина айсберга, а тому обчислені втрати завжди менші за реальні, за оцінками деяких вчених – на 30-40 %. Відшкодування збитків (їх компенсація) також практично ніколи не буває повним, тобто воно менше не тільки від реальних, але й обчислених збитків. Це вже залежить від економічних можливостей суспільства.

В оцінці збитків панує два альтернативні підходи:

оцінка фактичного (при можливості повного) збитку;

оцінка попередніх витрат на запобігання збитків.

Перший підхід стосується фактичних (вже завданих) збитків (втрат) та їх компенсації й ліквідації. Витрати на ліквідацію негативних наслідків називають компенсаційними. Це пасивний метод боротьби із забрудненням.

Другій підхід засновується на попередніх обчисленнях потенційних збитків від можливого негативного впливу та їх запобіганні. Цей тип збитків іноді називають можливим, або очікуваним, а витрати на його запобігання називають попередженими збитками. Цей підхід можна назвати конструктивним: він не бореться з наслідками, а запобігає їм.

Але і в першому, і в другому випадках неможливо повністю усунути всі негативні антропогенні наслідки. Таким чином, завжди є ще й залишкові (остаточні) збитки.

Відповідно, суспільні екологічні втрати складаються з суми попереджених і компенсаційних витрат (суспільних збитків) і залишкових збитків. Попереджені витрати, звичайно, не є цілком збитками, оскільки вони запобігають ще більшим втратам.

В еколого-економічної оцінці збитків ми передовсім оцінюємо компенсаційні втрати суспільства разом з власне збитками (залишковими шкідливими наслідками).

Методи оцінки збитків. В еколого-економічній оцінці збитків поширено використання трьох основних методів:

прямого рахунку (базуються на порівнянні показників, що характеризують збитки, з умовно чистим контрольним, або еталонним, районом);

аналітичні (на основі встановлених математичних залежностей);

емпіричні (залежність величини збитків від рівня забруднення отримана на основі наявного досвіду поширюється на інші подібні об‘єкти і ситуації).

Прямий метод є найефективнішим: він дозволяє найповніше і найточніше оцінити збитки. Для його впровадження необхідно попередньо отримати питомі збитки від одиниці (1 тонни) кожного виду забруднення або іншої негативної дії для одиниці кожного виду реципієнта (1 га земель сільського і лісового господарства, об‘єктів комунального господарства, необхідних для проживання 1000 чол., промисловості з вартістю основних фондів 1 млн. грн. та ін.). Але цей метод є найскладнішим і дуже трудомістким. Він використовується переважно в наукових дослідженнях, інколи для обчислення збитків внаслідок великих техногенних аварій (відшкодування збитків у випадку аварії, як правило, також є меншим, ніж реальні збитки). У таблицях 11.2, 11.3 подані значення збільшених питомих економічних збитків від забруднення в Україні за оцінкою Л. Мельника (Екологічна економіка, 2002, С. 180-181).

Таблиця 11.2

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка