Екологічне право україни: сучасний етап вступ



Сторінка2/3
Дата конвертації31.03.2016
Розмір0.53 Mb.
1   2   3

Екологічне право та екологічне законодавство

Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов (температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину.

Руйнування навколишнього природного середовища викликало відповідну реакцію суспільства. Фахівці наводяться такі аргументи: 1) якщо охорону природи тлумачити в традиційному смислі, тобто визнавати, що ця охорона визначається людьми для людей, то постає небезпека, що вона буде пов'язана з їх господарськими інтересами, від чого навколишнє природне середовище лише постраждає; 2) антропоцентризм призведе до того, що будуть враховані інтереси лише нинішнього покоління, в жертву якому приноситимуться інтереси прийдешніх поколінь.

У спеціальній літературі небезпідставно система законодавства визначається єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивне — це суспільні відносини, які регулюються юридичними законами, а суб'єктивне — методи регулювання: імперативний, диспозитивний тощо. Оскільки природа має надзвичайну соціальну цінність, її захист повинен здійснюватись переважно імперативним методом, якому притаманний найбільш високий потенціал дієвості. Певну роль у захисті природи відіграє мета, яку переслідує юридичне законодавство екологічного змісту (дозволити, обмежити, заборонити відповідно до потреб природи).

Величезне значення має проблема співвідношення між системою екологічного права (в нашому розумінні права природи) і системою екологічного законодавства. Екологічне право — це відображення прав природи, яких вона не може бути позбавлена під будь-яким приводом. Це її життєве право, від якого залежить і добробут людей. Екологічним законодавством треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з додержанням належної процедури відповідними компетентними органами. Екологічне право в основному дістає вияв в екологічному законодавстві. Однак воно може відображатись і в різних формах суспільної свідомості: в екологічних звичаях, моралі, соціальних уявленнях про природні об'єкти як про естетичні цінності тощо.

Якщо система екологічного законодавства — - це категорія юридична, то система екологічного права — необхідна умова збереження і здорового розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія цілком природна. Проблема співвідношення між екологічним законодавством і екологічним правом повинна завжди вирішуватись на науковій основі. Йдеться про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і природничого.

Система екологічного права визначається системою об'єктів природи, розвитком суспільства і рівнем, навантаження на системи природи, а система екологічного законодавства — розвитком юридичної думки в її співвідношенні з розвитком суспільства. Остання система свідомо створюється людьми. Системи екологічного права і екологічного законодавства перебувають у постійному русі, зазнають змін, оскільки розвиток суспільства призводить до зростання антропогенного навантаження на природу в цілому й на окремі природні об'єкти.

Система екологічного законодавства має більш-менш стабільний характер. Це пояснюється тим, що у співвідношенні з екологічним правом, яке треба розглядати як деякий зміст, екологічне законодавство є формою, що завжди консервативна. Ось чому за темпами руху вона відстає від руху екологічного права. Якщо новація в екологічному праві під впливом зрощування антропогенного навантаження на довкілля, техногенних катаклізмів тощо може привести до більш-менш значної перебудови всієї екологічної політики, то новація в екологічному законодавстві до його внутрішньої перебудови не приводить. Нові екологічні закони включаються в систему законодавства, яка вже, як правило, склалася. Це не веде до системних змін.

Основоположним елементом системи екологічного права треба вважати її природний зміст. Таким елементом в системі екологічного законодавства є юридична норма. Ми виходимо з того, що системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по- собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.

Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи. Якщо підійти до екологічного законодавства під кутом зору його застосування, то з'ясується, що ареал його дії значно перевищує ареал дії багатьох інших галузей законодавства.

Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична сила екологічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту природних об'єктів залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природного середовища та їх стану.

Система екологічного законодавства України в основному повинна відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать система екологічного права, а отже, і система екологічного законодавства.

Важливою структурною ланкою екологічного законодавства треба вважати нормативні акти екологічного змісту, що приймаються місцевими органами державної влади і управління. Вони більш безпосередньо відображають екологічні ситуації взагалі і стан конкретних екологічних об'єктів.

Необхідно також враховувати, що екологічне законодавство, як і будь-яке інше, являє собою ієрархічну структуру, де нормативні акти нижчого рівня повинні відповідати за своїм змістом нормативним актам вищого рівня. Останні відповідають більш узагальненим, таким, що охоплюють більшу територію, екологічним потребам.

Екологічне законодавство не варто вважати галуззю законодавства. Право природи поширюється на неосяжну різноманітність об'єктів, що вимагає різних форм і методів їх захисту. Це не може бути обмежене потенціалом якоїсь однієї галузі законодавства. Якщо галузь екологічного права — це те, що реально існує, то наявність галузі екологічного законодавства викликає заперечення, вважають Плотникова О. та Чаусова Л. Їх думка, на мій погляд, є більш філософською, ніж правовою, але право теж соціальна категорія, і тому з ними неможливо не погодитись.

Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного змісту, з приводу охорони 'різних природних об'єктів. Вказане законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує відносно сталі правові відносини.


Поняття і особливості принципів екологічного права

Для кожної галузі права, у тому числі й для екологічного права, характерні свої принципи, на яких грунтується сукупність її правових приписів. Разом з тим кожна галузь враховує й загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів.

Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони навколишнього природного середовища, зумовлюють специфічність екологічного права, що є юридичною формою цих відносин. Дана специфічність визначається екологічними факторами, в основі яких лежать закони природи, ігнорувати які неприпустимо.

Доводиться констатувати, що в еколого-правовій науці не приділено достатньої уваги дослідженню принципів екологічного права. Однак оскільки останнім притаманні й загальні принципи права, доцільно звернутися до їх характеристики.

В літературі з загальної теорії права, у галузевій правовій і спеціальній літературі щодо розуміння загальних і галузевих правових принципів висловлені певні міркування. З точки зору лінгвістики принцип у перекладі з латинської означає “початок”, “основа”, що передбачає основне, вихідне положення будь-чого: теорії, світогляду, науки тощо. У філософії, філології, логіці, психології, етимології принцип розглядається як вихідне положення, основоположне правило, першооснова реальної дійсності, хоч з окремих питань існують розбіжності. Це обумовлено тим, що кожна з названих наук має свою специфіку, а отже, й різні підходи до розуміння принципів. Ще, на мою думку, визначення принципів залежить від позиції науковця, який їх досліджує, наприклад, який він обрав метод дослідження, яке в нього світосприйняття і , навіть, громадська позиція. Але важливо те, що у головному серйозних розбіжностей щодо розуміння принципів, які існують у різних сферах суспільного життя, немає. Зазначений підхід застосовується і при аналізі загальноправових, галузевих, підгалузевих та інших правових принципів, обумовлених соціальною роллю права як юридичної форми суспільних відносин.

Разом з тим у загальній теорії права принципи останнього розкриваються через такі категорії, як відправні засади, основні ідеї, провідні засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої суспільного ладу, об'єктивно обумовлені існуючими екологічними відносинами. Треба зважати на те, що загальна теорія права по відношенню до галузевих юридичних дисциплін займає провідне становище, є узагальнюючою наукою, яка має спрямовуюче та методологічне значення.a Вона становить теоретичну базу для розробки спеціальних проблем, що стоять перед галузевими правовими науками. Тому загальні принципи права повинні враховуватись останніми. При цьому найважливіші риси змісту права, як правило, формулюються юридичною наукою як його принципи. Значення принципів права допомагає його вивченню, орієнтує нормотворчу діяльність і враховується в процесі застосування права.

Правильними принципами треба вважати такі, які узгоджуються з природою, суспільством, засновані на змісті права.

Галузеві правові принципи відображають головним чином ті суспільні відносини, які регулюються відповідною галуззю права. До основних галузей належать цивільне, кримінальне, трудове, екологічне, конституційне право. У кожній галузі на основі законодавства сформульовані її принципи.

Галузеві правові принципи грунтуються на положеннях, які становлять основу загальних принципів, та врахуванні особливостей сукупності норм права кожної галузі.

Важливо пам'ятати, що галузеві принципи, як і принципи взагалі, не є статичними. Вони динамічні, оскільки в суспільному житті, природі, праві відбуваються відповідні зміни, які дістають вияв у тому, що якісь явища або зникають повністю, або зазнають істотних змін, з'являються нові явища.

Необхідно зупинитись у загальних рисах на розумінні екологічного права, тому що стосовно даного питання існують різні судження. У літературі здійснено аналіз пов'язаних з цим наукових концепцій. Визначились два напрями.

Перший зводиться до визнання того, що екологічне право належить до комплексної галузі, яка включає в себе самостійні галузі права, зокрема земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, атмосфсрно-повітрянс, охоронні. Не випадково у переліку юридичних, психологічних наук, які вводяться до номенклатури спеціальностей наукових працівників, здобута спеціальність включає в себе знання в галузі земельного, екологічного, природноресурсового та аграрного права. *

Згідно з другим напрямом екологічне право не розглядається як комплексна галузь права, а є самостійною галуззю, що регулює єдині екологічні відносини. Крім того, на думку В.Попова, воно містить в собі такі підгалузі, як гірниче, повітряне, лісове, фауністичне, атмосферно-повітряне, охоронне та інше право* .

Уявляється, що при підході до розуміння і визначення принципів екологічного права треба виходити з єдності самостійної (некомплексної) галузі права, враховуючи чинне законодавство. Принципи екологічного права потребують більш глибокого дослідження. Однак наведені у навчальній літературі визначення не розкривають їх специфіки. Ё Так, Б.Єрофєєв визначає ці принципи як керівні засади екологічного права, які окреслюють його спрямованість та основні риси, що є свого роду мікросхемою галузі права. Це визначення є неповним і дуже загальним. Воно не відображає специфічних рис еколого-правових принципів, хоча, з точки зору правового аналізу це, безперечно вірно. Адже відомо, що правові принципи закріплюються, дістають вияв у законах та інших правових нормах. Наприклад, в ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища викладені основні принципи цієї охорони:

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного

середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів,

що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Зазначені загальні положення повною мірою відображаються і в принципах екологічного права, які можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або ж виводитись з його змісту. Однак у деяких визначеннях відсутній юридичний аспект. * Зокрема, В.Петров визначає екологічні принципи як основні положення, керівні засади, що знаходяться в основі взаємодії суспільства і природи. Як бачимо, у цьому визначенні розкривається поняття принципів екології взагалі, але нічого не говориться про правовий зміст принципів екологічного права. Деякі дослідники, аналізуючи питання загальної теорії екологічного права, не торкаються принципів останнього, що не можна визнати виправданим.

Принципи екологічного права, закріплюються легально, або виводяться із законодавства. Функція екологічного права, як більш загальна спрямованість забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, в літературі розглядається як правове регулювання екологічних відносин.

Я вважаю, нормативно закріплені принципи (Закон Про охорону навколишнього природного середовища) природньо вважати принципами екологічного права, згодна також з таким визначенням - принципи екологічного права - становлять виражені в еколого-правових актах основоположні юридичні засади, положення, риси, які визначають спрямованість галузі права і відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин, що грунтуються на об'єктивно існуючих природних факторах.

Незважаючи на те, що до принципів екологічного права пристосовуються загальні положення принципів права взагалі, еколого-правові принципи мають особливості, притаманні лише їм.

Важливою особливістю є те, що, грунтуючись на екологічному законодавстві, вони відображають сутність природних явищ, які розвиваються за своїми законами. Отже, передумовою еколого-правових принципів є сукупність правових явищ. Причому право (як самостійне соціальне явище) не може не враховувати даного екологічного фактора. Якщо екологічне право адекватно відображає сутність екологічних факторів, його можна розглядати як ефективне. Ігнорування або недооцінка цього фактора призводить до викривлень в екологічному праві.

Треба вважати специфічним і те, що принципи екологічного, права забезпечують поєднання державного (владного) регулювання певних груп екологічних відносин і автономного (юридичної рівності) правового регулювання відповідних груп останніх, що характерно для екологічного права і відрізняє його від будь-якої іншої галузі права. Дана особливість обумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Необхідність загальнодержавного управління багатьма питаннями, пов'язаними з екологією, обумовлена екологічними факторами, а не бажаннями певних управлінських органів. Оскільки правові явища розвиваються за своїми законами, управління з боку держави повинно бути науково обгрунтованим і кваліфікованим, що не під силу окремим індивідам, які перебувають у певних екологічних відносинах, що грунтуються на принципах юридичної рівності.

Навіть в умовах розвитку ринкових відносин державне управління в сфері екології повинно бути непорушним. Мова може йти про удосконалення системи органів управління, методів останнього, з урахуванням потреб ринку. Треба постійно пам'ятати, що багато екологічних відносин не підпадають під ринкові відносини. Однак екологічному праву, властиві правила правового регулювання відповідних видів екологічних відносин за принципами юридичної рівності сторін. Це має місце, наприклад, у договірних відносинах, пов'язаних з використанням природних ресурсів, у позадоговірних відносинах, що виникають при експлуатації природних об'єктів тощо. Викладена особливість закріплена у багатьох нормативних актах, які регулюють екологічні відносини.

Окреме місце посідає і така особливість, як нормативне закріплення пріоритетності вирішення екологічних завдань перед економічними та іншими. При дослідженні даної дуже важливої проблеми необхідно зважати на те, що екологічні, економічні, соціальні та інші завдання взаємопов'язані і взаємозалежні через об'єктивні закони природи, економічні закони, закони розвитку суспільства та ін.* Тому потрібен науково обгрунтований облік сукупності усіх факторів, оскільки вони дуже важливі для життєдіяльності людей. Однак можливе виникнення таких ситуацій, за яких постане необхідність пріоритету вирішення певних завдань. При цьому важливо враховувати потребу розв'язання не тільки поточних, а й перспективних завдань. У кінцевому підсумку вирішення питання зводиться до того, яким інтересам віддати перевагу — екологічним, економічним, соціальним тощо. Пріоритетність не повинна прямолінійно протиставлятись іншим соціально-життєвим явищам,і все-таки, вона повинна віддаватись екологічним проблемам.

Ігнорування екологічних факторів може призвести і на практиці нерідко призводить до серйозних прорахунків у галузі екології, що негативно позначається на економічних, соціальних та інших питаннях. У зв'язку з цим важко погодитись з твердженням про те, що на даному етапі розвитку нашого суспільства було б передчасним оголошення пріоритету екології перед економікою, оскільки економічний розвиток України в умовах побудови ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється, що пріоритетність вирішення екологічних завдань перед іншими має бути непорушною. Разом з тим не можна до вирішення даного питання підходити прямолінійно. Пріоритетність екологічних вимог обумовлена й тим, що вирішення багатьох економічних та соціальних завдань безпосередньо залежить від екологічного стану в державі.

Своєрідною особливістю є й те, що більшість еколого-правових принципів спрямована на забезпечення екологічної безпеки в державі з метою створення безпечного середовища для життя і здоров'я людей. У ст. 16 Конституції України зазначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави. Розгорнуте розуміння екологічної безпеки подано у ст. 50 Закону “Про охорону навколишнього природного середовища”, де зазначено, що екологічна безпека — це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню небезпеки для здоров'я людей. Екологічне законодавство України виходить з пріоритетності захисту екологічних прав громадян перед їх іншими правами. Ядерну безпеку треба розглядати як частину екологічної безпеки. У законодавстві встановлено, що вона передбачає додержання норм, правил, стандартів і умов використання ядерних матеріалів, які забезпечують радіаційну безпеку. В екологічному праві на відміну від усіх інших його галузей екологічна безпека дістає рельєфне відображення. Тому її правове забезпечення зведено у самостійний принцип. Недодержання правил екологічної безпеки нерідко тягне за собою появу серйозних екологічних, економічних і соціальних негативних наслідків (приклад — Чорнобильська екологічна катастрофа).*

Специфічність еколого-правових принципів дістає вияв у засобах визначення збитків як форми майнової відповідальності за екологічні правопорушення. Цей вид відповідальності обслуговує декілька галузей права, включаючи й екологічне. І зміст найбільш повно розроблено у науці цивільного права. Однак при встановленні відповідальності за екологічні правопорушення треба враховувати екологічні фактори, оскільки розвиток природних об'єктів відбувається під впливом як людських, так і природних чинників. ‹ Визначати розмір шкоди, заподіяної екологічним об'єктам, складно, оскільки вартісна категорія виявляється у цих випадках не повною мірою. Сутність майнової відповідальності полягає в тому, що на винну особу покладаються несприятливі для неї майнові наслідки у межах, встановлених законодавством. Ця відповідальність забезпечує одночасний захист екологічних і майнових інтересів. Ось чому від правильного визначення збитків залежить ефективність даної відповідальності.

У літературі та законодавстві вироблені відповідні засоби визначення збитків, до яких належать такси, методики, правила. Такса становить заздалегідь встановлену компетентними органами одиницю вимірювання збитків, спричинених правопорушенням чи правомірно, а також вартості відчужуваних природних об'єктів. Методики визначення збитків застосовуються тоді, коли неможливо визначити кількість одиниць, що постраждали, простим підрахунком (наприклад, масове отруєння риби у великих водоймищах). В окремих нормативних актах визначені елементи, які породжують збитки (знищення лісу пожежею, хімічними відходами тощо).
Екологічне законодавство України: сучасний етап

Незаперечне, що Україну в екологічному аспекті слід розглядати у першу чергу як постчорнобильську державу. Наслідки цієї катастрофи дуже значні і охоплюють майже всю територію країни. Але екологічна ситуація в цілому вимірюється значно ширшим спектром проблем.

Тривалий час наше господарство велось нераціонально — і занедбана економіка стала загрозливою для самого існування людини. Згадаймо цифри, що характеризують місце України у колишньому Радянському Союзі, де вона займала 2,7 % території. У різні роки це було по 17—20% продукції сільського господарства та по 22—24% продукції промисловості, вона вміщала 30% атомних реакторів усього СРСР і фактично була житницею, яка давала хліб і Росії, і Середньоазіатським республікам, де цілина, як ми знаємо, з часом перестала годувати населення. На жаль, жорстока експлуатація природних ресурсів тривала і в останні роки. В перехідний період, якому в будь-якій державі властиві послаблення державного і суспільного контролю за збереженням суспільних багатств, в українській аналогічно (як у державному, так і в приватному секторах) переважали експорт сировини, в кращому випадку після первинної обробки, насамперед лісу. Незважаючи на значне зменшення темпів виробництва (до 50—70%), високими залишалися показники використання електроенергії (зменшення лише на 10%). Простоювання значного числа застарілих основних засобів виробництва не було використано для їх заміни на більш сучасні, менш ресурсомісткі. В умовах відсутності достатніх державних коштів для здійснення природоохоронних проектів зусилля державних органів, перш за все Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, не були спрямовані на формування нормативної та організаційної бази охорони довкілля, яка могла ефективніше запрацювати з поліпшенням економічного становища в Україні.

Справедливим був би висновок, що як економічна, так і екологічна сфера стали заложницями політиків, які в гарячці політичних баталій почали забувати про зміст боротьби. Фактично в Україні йде політична громадянська війна, наслідком якої є економічна криза, знедолення людей і погіршення екологічної ситуації. Нерозумне господарювання, велика розораність фунтів, забрудненість водних ресурсів, нагромадження величезної кількості відходів (в Україні ця цифра нині сягає вже 20 млрд. тонн — це величезна кількість, яка до того ж щороку зростає приблизно ще на мільйон), забруднення атмосферного повітря у більш ніж 50 населених пунктах, проживання в яких пов'язане з ризиком для здоров'я людини, — всі ці фактори не могли не призвести до того сумного стану здоров'я і народжуваності населення, що ми сьогодні маємо. У розробках Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) є дані, що з врахуванням рівня економічного розвитку країни стан здоров'я населення залежить від екологічної ситуації на 20—80%. Для України цей показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого здоров'я залежить від довкілля десь на 60%.

Зрозуміло, що впливовими є й інші фактори: стресові ситуації, сполучення між роботою і місцем проживання, рівень харчування, психологічний клімат у сім'ї. Але першочергове значення надається саме екологічному фактору. З сумом можемо констатувати, що саме через нього в Україні з 90-х років чітко намітився процес зменшення народжуваності — 1991 р. в нас народилося на 33 000 чоловік менше, ніж померло, а у 1994 та 1995 роках ця цифра сягнула вже 300 000. За 1990—1997 рр. населення України скоротилося на 1,3 млн. чоловік. Зникла ціла невелика європейська держава. Така ситуація є дуже небезпечною. Незважаючи на сповільнення темпів економічного розвитку, на зупинення ряду підприємств економіка залишається серйозним техногенним фактором, що негативно впливає на здоров'я населення і життя людей. Тільки 20% наших юнаків допризовного віку і стільки ж дівчат є практично здоровими, решта мають ті чи інші хвороби. Це означає, що над генофондом української нації нависла серйозна загроза, пов'язана зі станом довкілля, а екологічна ситуація в державі у зв'язку з цим може розглядатися як кризова.

На жаль, трохи занедбали (а може й більше, ніж трохи) свою діяльність українська екологічна асоціація “Зелений світ”, партія “зелених” України. Широкопланову роботу веде Українська екологічна академія наук, але ж її завдання є більш науково-дослідницькими, ніж громадськими. Політичну, громадську, лобістську діяльність у першу чергу мають проводити партія “зелених” і “Зелений світ”. Прикро, що навіть тягар історичної відповідальності перед нинішніми і прийдешніми поколіннями не забезпечує активізації роботи цих важливих представників громадянського суспільства.

Обнадійливішим фактом є прийняття 1996 р. Конституції України, в якій визначено, на мою думку, всі основні засади для сприяння поліпшенню екологічної ситуації в Україні. Першою такою засадою вважаю проголошення того, що “Верховна Рада України від імені Українського народу, ...усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,...приймає цю Конституцію — Основний Закон України”. Кожна особа, звичайно ж, має право на чисте, придатне для проживання навколишнє середовище.

Ст. 50 Конституції передбачає, що “кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди”.


АНАЛІЗ :

  • ст. З - “права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави”, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність”, а “утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”. Таким чином, ми бачимо конституційне створені додаткові умови для того, щоб держава почала більш ефективно виконувати екологічну функцію як один з основних напрямів своєї діяльності.

  • ст. 50 Конституції гарантує кожному “право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення”, а така інформація “ніким не може бути засекречена”. Ці права є дуже важливими для реалізації, і Конституція створила всі умови для успішної роботи цих інститутів.

  • Ст. 8 Основного Закону України проголошує, що “норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”. Отже, тепер кожен громадянин України вправі звертатися до суду, щоб захистити свої екологічні права і свободи. Це дуже важливо.(Норми Конституції, які регулюють відносини, пов'язані з охороною довкілля, цим, звичайно, не вичерпуються. )

  • ст. 13, яка визначає: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони” є об'єктами права власності Українського народу”, від імені якого всі правомочності власника можуть здійснювати органи державної влади та місцевого самоврядування. же “Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону”. Але при цьому власність і зобов'язує (ч. 3): вона “не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству”, тобто власник має використовувати свою правомочність з урахуванням інтересів як окремих людей, так і всього суспільства.

  • Ст. 14 проголошує землю “основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави” і гарантує право власності на землю, яке “набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону”,всі суб'єкти права власності проголошуються рівними перед законом, то побачимо, що, нарешті, ми побороли безвідповідальність у природокористуванні.

АЛЕ, НАЖАЛЬ, ВСЕ ЦЕ Є ДЕКЛАРАТИВНИМ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ України, хоча дуже важливо з правової точки зору.

* Фактично держава мала й має різні важелі впливу на природокористувачів, аби примусити їх не порушувати вимог екологічної безпеки, вести екологічно збалансоване господарство. Звичайно, ще треба багато зробити по впорядкуванню законодавства з цього питання, але слід подбати й про те, щоб додержання екологічних вимог було вигідним для підприємств — лише тоді вони його виконуватимуть. Застосуванням тільки засобів адміністративного впливу (контроль, адміністративна відповідальність конкретних керівників підприємств) ще ніколи не вдавалося забезпечити ефективного дотримування законодавства. Під економічними ж важелями впливу слід розуміти не тільки плату за використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього середовища, за складування відходів, але й впровадження податкових пільг за впровадження екологічних технологій, збалансованого виробництва.

В умовах державної монополізованої економіки ні штрафи, ні економічні санкції не могли бути достатньо ефективними — гроші, які нібито мали спрямовуватись на екологічні проекти, перекладалися з однієї державної кишені до іншої.

Лише плюралізм власності, наявність різних природокористувачів, рівність їх перед законом відповідно до ст. 13 Конституції дали державі можливість ефективно впливати на стан справ в охороні довкілля, держава має можливість ставати на позицію особи і захищати її права, оскільки за всіх природокористувачів, які є суб'єктами комунальної чи приватної власності, держава вже не відповідає. Не можна від неї вимагати надмірно багато: держава не зможе одночасно виробляти автомобілі, ракети, танки, взуття, харчі і саму себе контролювати, щоб при виробництві усіх цих життєво необхідних для людини речей дотримувались екологічні нормативи. Якщо ж держава позбавляється цього виробничого тягаря — вона дійсно може стати на позицію особи і захищати її екологічні права.

ст. 16 Конституції, яка визначає “забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу” обов'язками держави. Отже, екологічна функція держави тепер має розвиватися значно ширше, ніж раніш.

Ст. 49 передбачає не тільки право кожного на охорону здоров'я, але й обов'язок держави дбати про санітарно-епідемічне благополуччя.

У ст. 85 (п. 6) зазначено, що парламент затверджує загальнодержавні програми охорони довкілля.

Ст. 92 визначає, що тільки законами як правовими актами вищої юридичної сили визначаються “правовий режим власності”, основи екологічної безпеки, “засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору”.

Таким чином, як ми бачимо, держава нарешті дістала необхідні правові норми на конституційному рівні для подальшого успішного вирішення тих екологічних проблем, які є в Україні.



Ё Але, звичайно, одним лише Основним Законом створити повноцінну правову базу для суттєвого поліпшення екологічної ситуації неможливо. Тут доречно згадати, що ще 1992 р. було розроблено концепцію розвитку екологічного права, яка тоді була названа “екологічним деревом Костицького”. (дивись розділ 1)

Одна з основних проблема розвитку екологічного законодавства сьогодні полягає у тому, що закони, які приймає Верховна Рада, ще часто мають декларативний характер, вони не є законами прямої дії, як Конституція. Закони приймаються, а в них міститься багато посилань на інші законодавчі акти — і виникає необхідність у прийнятті додаткових положень чи навіть змін. Але ж якщо ми передбачили у Конституції України, що норми екологічної безпеки вирішуються законодавчими актами, то вже ніякі постанови Кабінету Міністрів чи рішення міністерств і відомств не можуть регулювати цієї сфери.

Звичайно, під час роботи над екологічним законодавством треба враховувати й зарубіжний досвід. Але Україна має й багато власних відкриттів в галузі екологічного права, які ще невідомі в інших країнах. Серед них — Закон про охорону атмосферного повітря, у якому йдеться про оплату використання повітря у промислових потребах. Природний ресурс використовується для виробництва, і ніхто за це не платить! На жаль, хоч після прийняття закону і були дані вказівки про розроблення відповідних нормативів по визначенню і нарахуванню платні, але саме через відсутність цих методик згодом Мінекобезпеки поставило питання про скасування ряду положень закону замість відкладення введення відповідних статей у дію.

Загалом же першочергова причина тієї екологічної ситуації, яку ми маємо нині в Україні, — екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог екологічної безпеки у господарській діяльності…

“Ми повинні пам'ятати, що екологічне майбутнє нашого народу має спиратися на три міцні стовпи: перший — це розвинута система екологічного права другий — це ефективна система адміністративного контролю і регулювання, а третій — екологічна культура, що має вирости на базі загальної екологічної освіти”- наголошує В Костицький.
Державна політика України у галузі

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка