Дякую вам, мамо, Що мене хрестили Несли через кладку в річці не втопили



Скачати 277.21 Kb.
Дата конвертації13.09.2017
Розмір277.21 Kb.
Дякую вам, мамо, Що мене хрестили Несли через кладку В річці не втопили...

Але це не означає, що дитина лише на весіллі розуміє як її пощастило з хресними, наші діти і сьогодні щиро вдячні хресним батькам. Хлопець.

За хресних тата й маму Я дякую Хресту За їх любов велику За ласку й доброту. Я дякую вам, рідні, За цей чудовий світ Пісня для хресної мами.


  1. Матусенько хресна ти лагідна й мила, Тебе виглядаю матусю щодня.

Мене до Христу ти малого носила За це щиро вдячний матусю моя. Приспів.

До матусі хресної тихо пригорнуся, І забуду лихо, горе і печаль, Наді мною ніжно сяють квіти-зорі, То матусі добрі очі дивляться у даль.



  1. Матусеньки хресні, ви лагідній милі Ми вас виглядаєм матусі щодня.

Ви - квіточки ніжні, ви - райдуги ясні, Ви добрі і гарні, одна ми сім'я. Приспів.

Вчитель. Підготовка до нинішнього свято була досить тривала. Але найбільше зусиль діти приклали , коли писали розповіді про свої хресних батьків. Ось послухайте, що про вас пишуть.



(Зачитуються уривки з творів).

Знайдіть очима своїх похресників і подякуйте поглядом за ці теплі та щирі слова у вашу адресу.

Незвичайним гостем на нашому святі є наш духовний наставник о. Василь Небесний і ми запрошуємо його до розмови. Слово священнику.

Серце матері благословенне сповнене віри, любові і краси. Батьківська любов більш потайна. Батько любить дитину подумки, поглядом. Його любов є стриманою і урівноваженою. Недарма кажуть, що батько любить дитину так, щоб вона цього не знала. Навчіть мене, хресний батьку, Як жити на світі, Як сонцю всміхатись І ранку радіти.


За те, що можу чути

Пташиний ніжний спів.

Бог дав для мене голос,

Щоб я співати міг,

Я хочу сповістити вам,

Що люблю вас усіх.

іавчіть мене, хресний батьку

в житті розумітись,

доби в радості і в горі



людиною лишитись.

Навчіть мене, хресний батьку,

Як друга шукати,

Доби з ним могли ми разом

Всі біди здолати.

Навчіть мене, хресний батьку,

Як дім збудувати,

Як садочок посадити,

І землю зорати.

Навчіть мене, хресний батьку,

Бога в серці мати,

За це буду я вам вдячний

І вік пам'ятати.

Любі, милі, хресні матусі,

В цей святковий, урочистий час

Вітання щирі прийміть від нас

Бадьорого настрою вам повсякчас,

Щоб лихо завжди вас обминало,

Здоров'я і сила не покидала.

Ми бажаєм, щастя і долі,

Добра - в оселі, добра - на полі,

Миру, радості багато,

І любові в вашій хаті.

(Пісенька про тата)

(Спогади хресних батьків)

9 років тому вам, дорогі наші хресні батьки, випала велика честь і відповідальність - бути хресними у цих дітей. І ми хочемо, щоб ви перегорнули в пам'яті ці дев'ять років назад і пригадали собі день, коли ви несли до Христу немовля. Ми хочемо почути ваші спогади і перше запитання я адресую хресній мамі.



  • Ви були ще дуже юною, коли вам запропонували стати Хресною Мамою у Тані. Чи ви були готові до цього? Чи не боялись нести таку місію?

  • Пане Володимире як часто ви навідуєтесь до своєї похресниці.

  • Яку останню іграшку ви подарували своєму похреснику?

  • Андрійку, ця іграшка в тебе ще збереглася?

  • Яким би ви хотіли бачити свого похресника у майбутньому? Щиро дякуємо всім, хто взяв участь у нашій розмові.

О диво, з див - народження маляти.. .На небі спалахує нова зірка, на землі народжується нове ім'я. Ім'я людини освячується іменем Бога. Вона ніби

В душу дитячу вселяє надії.

Дівчина. Слово лягло у родинну основу,

Стало початком рідної мови

Помандрувало від роду до роду,

І освітило людину й природу.

Хлопець. Хай же це слово завжди буде святом,

Будем матусю завжди шанувати.

Дівчина. Як добре нам жити і знати

І вірити, друзі весь час,

Що кращого слова, ніж „мати",

Немає на світі для нас.

Хлопець. Воно, мов зоря світанкова,

Як хліб і людська доброта,

Як мова моя колискова,

Як доля і правда свята.

Дівчина. Ще в колисці немовля

Слово „мама" вимовля,

Найдорожче в світі слово

Так звучить у рідній мові,

Мати, матінка, матуся -

Називаю тебе я, рідна ненечко моя!

Хлопець. В мами серце найдобріше,

В мами очі найгарніші,

Так як сонечко ясні,

Мама - квітка навесні.

Дівчина. Поклонімося щодня

Батькові низенько,

Бо його серденько, до твого близенько. Поклонімося щодня Матінці ще нижче, бо її серденько До твого ще ближче.

Вчитель. Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати... - співається у пісні. Так, батьків не обирають, нас люблять такими, якими ми є, і навіть дуже часто дитячі вуста молять Богородицю за своїх батьків:

Дівчина. Богородице-Мати, О Пречистая Діво,

Тоді дяку складати я беруся несміло:

Я молюся до тебе за татуся і неньку

За хресних батьків й за Вкраїну рідненьку.

Даруй Матінко всім нам

Життя довге і миле,

Кожна днина погожа

Додає хай нам сили.

Хай ніколи матуся

Іаша горя не знає,

Іоможи їй молюся, Преподобна благаю!

Іюбов наша до мами

Іавжди світла і чиста

долю серцем, душею,

йдуть же з нею, Пречиста.

Вчитель. Однак, не завжди в наших родинах ми маємо те, чого бажаємо, і ми

зуже часто навіть не підозрюємо, про що благають наші діти:

Стоїть на камінцях дівчатко мале,

Цитячу молитву до Бога несе.

[ ручки благально угору підносить

[ щиро від серця у Господа просить:

Пошли, Боже, добрий розум

Таткові моєму,

Щоби менше зла робив

У житті своєму.

Ти все можеш, любий Боже,

Як колись давно

Із звичайної водички

Ти зробив вино.

Просуши солоні слізки

На маминім личку,

А з горілки, що п'є татко,

Ти зроби водичку.

Дай же Боже, на роботі

Мамі працювати

Ну і таткові, звичайно,

Все не пропивати.

Пошли мені, милий Боже,

Брата чи сестричку,

Бо моя журба й самотність

Увійшли в привичку.

Щоби мир був в нашій хаті

Радість панувала

І твоя свята опіка

Нас не покидала.

Ось про що ті оченята

Сказати хотіли,

Ось про що в молитві дивній

Вуста шепотіли.

Вчитель. Цим прекрасним і до болю знайомим словом „мама" ми називаємо не лише рідну, а й хресну матір. Адже вона є активним співучасником нашого життя від народження і до смерті, бере участь у найголовніших подіях нашогс життя: хрещенні, дні народження, перший клас, перше Причастя, весілля. Адже жартома на весіллях співають хресним матері чи батьку:

„Мої хресні батьки і я"

Вчитель. Доброго дня всім вам, наші любі гості, наша славна велика родино.

Щиро вітаємо вас на нашому святі.

Добре, що на вільнім світі

Є таке створіння - діти,

Симпатичні, говірливі

І вертливі і шумливі...

І як важко прожити день без сонця, весна - неможлива без цвіту, так важко жити сім'ї без дитини, без її веселого щебетання. А ось і наші діти. Зустрічаймо їх. Запрошуємо вас, дорогі діти. (входять діти під мелодію пісні „Зеленеє жито... ").

Тож не забуваймо дякувати Господу за те, що нагородив нас таким багатством як діти.

Батьки - це найрідніші в світі люди. В уяві кожного з нас зринають два милі серцю обличчя. Це велике щастя, коли поруч з вами майже все життя і мама і тато. Буває і гірше. Хтось ріс без батька, хтось не знав у житті материнської ласки.

І як не хочеться кожному з нас, щоб доля людського сирітства, напівсирітства торкнулась наших дітей.

Так, ми зібрались, щоб порадіти, коли ми є, що ми живемо, що не перевелась ниточка роду людського, що виростає з цієї малечі нове покоління українського народу.

Ліси виростають родинами в горах, І десь астронавт у безмежнім просторі, Чайки відлітають у вирій гуртами. І десь мореплавець у чорну годину Родинами плавають риби у морі І сивий дідусь у самотньому горі

І хмари гуртами летять над містами. Усі вони мріють про рідну родину.

Ста друзів не стане у справжньому горі Заваляться плани, мільйони, палати. Та словом рятунку в життєвому морі Завжди для нас будуть родина і мати. Вчитель. Сьогодні в нас надзвичайне свято. Воно проводиться вперше у школі і хотілося б, щоб стало доброю традицією! Час проведення свята вибраний теж не випадково - це місяць травень, місяць матері, матері Божої, матері Земної. А тому мову поведемо сьогодні про батьків - батьків рідних і хресних. Дорогі діти привітаймо наших гостей. Хлопець. Христос Воскрес! Дівчина. Христос Воскрес! Хлопець. Вітаємо усіх ми вас І зустрічі цій раді ми, Що ви до нас сюди прийшли! Дівчина. Ми вирішили - у нас буде свято, Цього травневого дня. І зветься свято „Мої хресні батьки і я".

Хлопець. Рідні і хресні батьки,

Святкуєм разом нині свято,

Зібралась ваша дітвора,

Тісень і радості багато.

Цівчина. Та квіти в'януть і словам

Те вічно жити, гомоніти,

Зід слів цінніші є діла

[ кращі квіти - ваша діти.

Хлопець. Тож розквітаймо, мов квітки

Живі, барвисті і правдиві,

А з добрих справ сплетімо вінки

[ подаруймо гостям нині.

(.Вручення емблем у вигляді сонечок мамам і татам)

Хлопець. Тато і мама. Чи є у світі тепліші слова? Ні! Батьки ведуть нас у життя, і така вже, бачте, доля, такий вже розумний лелека, що порозносив нас саме нашим мамі і таткові. Ми його навіть не просили.

Цівчина. Всі подумки вважають, що їхні мама і тато - найкращі. А я не боюсь і кажу всім: вам і вам, а ще сонцю і небу, зеленій ялинці і могутньому дубу, можу кричати на весь світ - мої батьки - найкращі в світі.

Хлопець. Це прекрасно, що саме моїми батьками є мої мама і тато. І що саме в них з'явився на світ не хто інший, а я. і не хто інший носили мене до Хресту, а саме мої хресні батьки. І дай, Боже, усім вам, дорогим нашим рідним та хресним мамцям і татусям здоров'я на довгі роки. Пісня „Маєш маму - шануй її свято... "



  1. Маєш маму - шануй її свято, в Бога-Сина на вічнім путі. Бог-Отець на землі вибрав матір. Як же бути без неї в житті?

  2. Маєш маму, тепло її хати Перейме душевні болі твої

Будь щасливим, щоб горя не знати, Бо те горе - на долю її.

  1. Вік матусі продовжити хочеш Ощасливити далеч життя

Так живи, щоб не мусили очі Слізно в мами просить каяття.

Вчитель. С на світі одне слово, перед яким усі народи низько схиляють голови. Це слово - мати. Вона дала нам життя, виростила, виховала. Коротеньке це слово, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі. Через ціле життя з серця матері невичерпним джерелом б'є безкорисна любов до своїх дітей. Ціле її життя - це терпіння, безмежна самопожертва, ніжність і тепло, пробачення провин, тиха молитва і чекання. Хлопець. Знаю я слово - у цілому світі Краще й тепліше від сонця і квітів, Слово це пестить, голубить і гріє.

Коринева система у молодому віці розвивається слабше ніж у сосни звичайної. З п'яти років починає формуватись стрижневий корінь з чисельними боковими відгалуженнями. У старшому віці справжній стрижневий корінь відсутній, проте присутні бокові корені здатні проникати на глибину до 8 м, а іноді далі. Для коренів характерна ектотрофна мікориза, яка сильно розвивається на малогуміфікованих грунтах.

В умовах великих міст загальний стан сосни чорної кращий ніж сосни звичайної. Обумовлено це більшою стійкістю породи до диму та промислових викидів. В Європі сосна чорна використовується в захисних насадженнях, завдяки нечутливості до солей, промислового пилу та диму, що містиь діоксиди, здатності рости в сухих умовах, добре поглинати SO2 ,N02 та CO. Отже в Україні є потенціал для її використання.

розмірах та формі хвої і шишок, кольорі кори, екологічних особливостях.

На території Західної України найстаріші насадження були створені у часи Австро-Угорської імперії, на приватних землях насінням привезеним найімовірніше з Австрії. Культури створювались переважно на мілких, багатих вапняками грунах на Опіллі та Поділлі а також в Карпатах. Спираючись на дендрологічні та екологічні характеристики насаджень, які були нами досліджені, вважаємо за доцільне розглядати Pinus niqra. Arn., як окремий вид - сосну чорну або австрійську (P. Niqra. Var. Niqra Arnold), що має альпійське походження. Північна межа ареалу сосни чорної проходить східною і південно- східною частиною Східних Альп (Карінтія, Крайна, Нижня Австрія). В Нижній Австрії (поблизу Бадена) вона займає площу близько 80 тис.га, і ці насадження є ізольованими від решти ареалу на південний захід від Відня. Найбільші площі сосна чорна займає на південному сході та півдні Австрії, звідки ареал простягається вздовж Адріатичного моря, включаючи Боснію, Чорногорію, Хорватію, Сербію (нижні течії Дрини, Морави, Ібару), Румунію(північний берег Дунаю). У гірських лісах Нижньої Австріїї дерево піднімається до 1460 м над рівнем моря, де утворює криволісся.Окремі дерева здатні рости на висоті 1600 м. Зімкнуті насадження зустрічаються тут на висоті від 300 до 800м. На півдні свого ареалу нижня межа поширення становить 400 м над рівнем моря, хоча деякі дерева чи групи доходять до морського узбережжя, під назвою сосна чорна ( Pinus. niqra Arn.) Однак північна межа ареалу доходить до Віденського лісу, а північно-східна до узбережжя Чорного моря.

Сосна чорна - дерево висотою 20 - 30 (51)м та діаметром 80 - 150 см, здатне доживати віку 600 років. Стовбур прямий слаборозбіжистий. На відкритих місцях бокові гілки досягають землі. Крона молодих дерев широко-кеглеподібна або широко конічна, з віком зонтична.Кора темно- чи чорно-сіра по усьому стовбурі, що відрізняє австрійську сосну від кримської. Пагони зеленувато-сіро-коричневі, голі без воскового нальоту. Коринева система добре розвинута, іноді формує стрижневий корінь з чисельними боковими коренями які здатні проникати в тріщини скель чи материнських порід.Бруньки великі (до 2,5 см), яйцеподібні з довгим загостреним кінцем, точені світлокоричневими лусками, смолисті. Цвітуть в травні - червні, чоловічі колоски сидячі, довжиною до 25 мм, циліндричні, жовті. Жіночі- сидячі, яйцеподібні, червонувато-фіолетові, сидять по 2-4 штуки під верхівковою брунькою, сприятливі до запилення лише 3 дні. Запліднення відбувається на 13 місяців пізніше запилення. Шишки достигають на другий рік після цвітіння, розкриваються весною третього року або взимку під час відлиг. Порожні шишки опадають на протязі року після вильоту насіння. Насінини темносірі матові, довжиною 4-7мм.

Євпропейська чорна сосна

Європейська чорна сосна (niqra) - поширений вид сосни, що росте по всій Звропі від Іспанії до Криму, також поширений у Малій Азії, на Кіпрі та Атлаських горах. Росте на висотах від рівня моря до 2000 м, зазвичай 250 - 1600 м. Вид Pinus niqra Am. Згідно систематики вищих рослин розглядається як сосна чорна австрійська і належить до підроду двохвойні (Diploxslon), роду сосна (Pinus), триби соснові (Ріпеае), родини соснові (Ріпасеае), порядку хвойні (Coniferales),відділу або царства вищі рослини (Cormophyta або Telomophyta). В пізнішій класифікації сосна чорна розглядається як представник царства рослин (Plantae), відділу голонасінних (Pinophyta), классу хвойні (Pinopsida), підкласу хвойні або пініди (Pinidae), порядку соснові (Pinales), в системі роду , сосна чорна належить до підроду двохвойні - Pinus (Diploxylon),секції Eupitus. У межах виду виділяють чотири підвиди: 1.сосна чорна австрійська;


  1. с. ч. кримська;

  2. с. ч. корсиканська;

  3. с. ч. піренейська.

Для двох перших різновидів характерна товста та жорстка хвоя яка тримається на дереві 4-7 років і здатна витримувати морози до 30 градусів за цельсієм, а для наступних двох - тонка і м'яка, тримається до 5 років і витримує морози до - 20 градусів. В межах цих підвидів мінливість полягаєу

По обидва береги тихоплинної річки Серет розкинулося старовинне село Струсів. Багато ця земля своєю історією і видатними людьми. Серед її уродженців є люди, які внесли свій вклад в науку, освіту, мистецтво, в духовне і релігійне життя, а також герої, які боролися і поклали своє життя на вівтар незалежності України.

Упродовж століть австро-угорського і польського панування жителі села, зазнавши шаленого переслідування і тиску, полонізації і русифікації, велиборотьбу за свою соціальну і національну незалежність.

У кінці 19- початку 20 ст. На чолі цієї боротьби стояли різні громадсько- політичні організіції, серед яких товариство „Просвіта".

Одним з перших товариств „Просвіти" на Теребовлянщині було організовано в Струсові в 1877 р. Особливого піднесення зазнала „Просвіта", коли в 1890 р. її очолив церковний і громадський діяч отець Теодор Цегельський. Він керував нею до 1939 р. Незмінним його заступником був місцевий житель Ситник Йосип.

У товариство вступали цілими родинами. Це сім'ї Іванчуків, Гірняків, Дзюбів, Заяців, Бойків та інші. Щоб проводити різні заходи, в селі було збудовано приміщення Народної читальні.

На прикінці 1913 року в усій Галичині створювалися товариства „Січ", які формували свої відділи січових стрільців по селах і містах. Туди входили студенти гімназисти, селяни і ремісники. Активну участь у цих формуваннях брали і струсів чани.




Гірняк Никифор
Серед них сотник УСС Гірняк Никифор. Народився 23 липня 1885 р. в селі Струсів. Навчався у Станіславській гімназії, студіював україністику і філософію у Львівському університеті.






Сліпий Радіон
Після закінчення навчання учителював у Рогатинській гімназії „Рідна школа", опікувався „Пластом". З вибухом Першої світової війни був приділений в ранзі поручика до УСС, як референт військових справ при бойовій управі. Пізніше підвищений до рангу сотника і був комендантом коша УСС. В листопаді 1918 р. став комендантом Тернопільської округи. Літом 1919 р. був покликаний до військового секретаріату Західної області УНР. В листопаді 1919 р. повернувся до лав УСС. Після війни вчителював в різних гімназіях, в 1944 р. виїхав до Відня, а потім у США , де помер 1962 р.

Сотник інженер Рижевський Василь народився в Струсові 16 березня 1886 р. У 1912 р одержав диплом інженера будівельника у Львівській політехніці. Під час визвольних змагань був технічним референтом в ранзі со Лікар УСС-УГА

Сліпий Радіон народився 18 січня 1896 р. в селі Заздрість, сотника, начальника команди УГА. Навчався в Тернопільській гімназії, після закінчення студіював медицину в місті Грац (Австрія). Під час Першої світової війни пішов добровольцем в легіон УСС-УГА, був кошовим лікарем.

Після війни став окружним лікарем в селі Струсові, де організував „Касу хворих". Із створенням в 1943р української дивізії „Галичина" вступив в неї полковим лікарем. Емігрував у Німеччину, де помер 1 червня 1948р.

і похований в місті Міттецвальзі.

Бунчужний Баран Василь народився 1887 р. в селі Підпечари на Станіславщині. Навчався в гімназії, а потім працював у торгівлі. В час Першої світової війни був мобілізований в Австрійську армію і воював на Італійському фронті. Після розпаду Австро-Угорщини повернувся на батькувщину і вступає в УГА в ранзі бунчужного. Після 1920 року переїжджає в село Струсів, де веде громадсько-просвітницьку діяльність.

Хорунжий Володимир Гірняк народився 15 жовтня 1897р. в селі

У липні 1914 року учень шостого класу ■ гімназії зголосився

добровольцем до УСС. Після тяжких переходів у чотирикутнику смерті, як хорунжий, попав до польського полону, з якого вдалося йому втекти. Крім цього в лавах УСС-УГА воювали Герман Михайло, Дзвінка Євген, Іванчук Іван, Іванчук Корнель, Іванчук Володимир, Ніщенський Михайло.

У Струсові є цвинтар українським воякам, які загинули в боях. Тут є могила хорунжого гайдуцької сотні Холошина Данила Трохимовича.






Гірняк Володимир
Як память про героїчну боротьбу січових стрільців в селі 1942 р. було споруджено символічну могилу, яку з приходом більшовиків було зруйновано в 1944р. І тільки 4 листопада 1990р. цей пямятник знову відбудовано і освячено

Йосип Йосипович Гірник (14 квітня 1895, Струсів, нині Теребовлянського району Тернопільської області—117 січня 1989, Нью- Йорк, СІЛА)— український актор і режисер. Брат Никифора, Володимира і Юліана Гірняків. Член Української академії мистецтв і науки. Акторську біографію розпочав у 1914 в театрі товариства «Руська Бесіда», продовжив на професійній сцені 1915 в Театрі українських січових стрільців.

Грав у театрі «Березіль» та в Київському театрі юного глядача, після 1941 року продовжував сценічну діяльність у Галичині. 1942—1944— в драматичній трупі Львівського оперного театру, де поставив спектаклі «Гамлет» Вільяма Шекспіра (вперше на українській сцені), «Мина Мазайло» Миколи Куліша, «Камінний господар» Лесі Українки. Навесні 1944 емігрував до Австрії, згодом — до Німеччини, працював в українському табірному театрі. 1946 з дружиною Олімпією Добровольською організував театр-студію, де поставив 15 вистав. Займав відповідальні посади в Асоціації українських акторів Німеччини.

Від 1947— в Нью-Йорку (США). Тут очолював Український театр в Америці, Театр слова (разом із дружиною). Помер Гірняк 17 січня 1989 р. у Нью-Йорку. Поховано на українському католицькому цвинтарі Фокс Чейз у Філадельфії,

Театральні ролі

Зіграв у театрі 171 роль:


  • Феноген («Хазяїн» І. Карпенка-Карого),

  • Кукса («Пошились у дурні» М. Кропивницького),

  • Мина Мазайло, Кум. Зброжек («Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Маклена Граса» М. Куліша).

Режисерські роботи

Як режисер поставив 65 вистав:

  • «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1945),

  • «Мати і я» та «Зайві люди» за М. Хвильовим (1949) й ін.

Фільмографіи

Знявся у фільмі «Вендетта» (1924, Одеса). Від 1956 — продюсер української студії радіо «Свобода».

Праці Автор книг:


  • «Двадцятиріччя „Народного Малахія"» (1948),

  • «Лебедина пісня Леся Курбаса» (1951),

  • «Спомини» (1982),

  • статей у періодиці.

Деркач Марія Дем"яніг,на народилася 25 червня 1896 року в сім"ї народного вчителя у містечку Струсові Теребовлянського району.

Після закінчення ГТеремиської гімназії М.Деркач вчилася на філософському факультеті Празького університету, який закінчила 1926 року. В цьому ж році захистила у Кардовому університеті Праги дисертацію, отримавши ступінь доктора філософії.

Безліч матеріалів і статей опублікувала М.Деркач в галузі Лесезнавства. У 1930-ті роки вона опублікувала багато розвідок з життя Лесі Українки та її родини. Через її одержиму працю були підготовлені до друку багато невідомих і маловідомих творів Лесі Українки. В роки воєнного лихоліття Марія Дем"янівна зберегла архіви Івана Франка, врятувала від вивезення за кордон архівну спадщину Лесі Українки.

Марія Деркач - авторка ряду публікацій про І.Франка, М.Павлика, О.Кобилянську.

Брала діяльну участь у підготовці до друку двадцятитомника І.Франка і п'ятитомного видання творів Лесі Українки. Водночас вона була ініціатором і головним співавтором трьох томів надзвичайно цінного збірника "Леся Українка. Публікації. Статті. Матеріали". Допомагала своєму чоловікові М.П.Деркачу створити "Короткий словник синонімів української мови".

Померла М.Д.Деркач 14 квітня 1972 року у Львові.



Іванчук Андріан - педагог, поет. Народився в м. Струсів. Під час Першої світової війни родину евакуйовано до Австрії, де він навчався у Віденській гімназії. Після повернення на батьківщину продовжував навчання в Тернопільській гімназії, яку закінчив в травні 1924 р. Через рік вступив на філософський факультет Львівського університету, але через нестатки змушений був його залишити. У Львові зблизився з пролетарськими письменниками О. Гаврилюком, С. Тудором, вступив в літературну групу "Горно". Пише вірші, які друкує в журналі "Вікна" ("Як зникла снів веселкова картина", "Косар", "Травневий день", "Міф" - 1928), в яких висвітлює знедолений народ, шукає виходу з тяжкого економічного і політичного становища. В 1930 р. друкує свої вірші "Вісті", "Вікінг" в ліворадикальному журналі "Нові шляхи". Наприкінці 1932 р. за бунтарські поезії польська поліція запроторила його до концентраційного табору Береза Картузька. Шість місяців каторги підірвали здоров'я поета. Після звільнення повертається до літературного об'єднання у Львові, продовжує творчу працю. В серпні 1939 р. його вдруге поліція кидає за грати Берези Картузької. Після виникнення Другої світової війни, коли розпалася Польща, він повертається до Струсова. Через погане здоров'я з перервами працює вчителем у Струсівській і Кровинківській школах.

Помер 23 вересня 1951 року в Струсові, де і похований.



Будний Степан Франковим (23 серпня 1933, містечко Струсів, нині село Теребовлянського району Тернопільської області — 22 червня 1958, м. Тернопіль, похований у селі Струсів) -— український поет. Член НСПУ (1991, посмертно). Рано залишився без батька.

Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету (1957). Перші твори опубліковані у багатотиражці університету, обласній газеті «Радянська Буковина» (м. Чернівці), готував до друку збірку поезій «Пелюстки кохання». Після закінчення навчання С. Будного хотіли залишити в Чернівцях— пропонували роботу в одній із шкіл та редакції обласної газети. Але Степан відмовився. Працював учителем у с. Кровинка Теребовлянського району, користувався струсівською районною газетою «Червоні зорі».

1958 захворів на меланобластому. За неповних півроку створив у лікарні цикл поезій «Щоденний бій», підготував до друку збірку «Людина до сонця йде» (вийшла з благословення Павла Тичини). Твори Будного опубл. в альманасі «Ранок» (1959), збірка «День поезії» (1967). Музику на слова Будного створили Б. та І. Кравчуки, В. Подуфалий, Б. Климчук, О. Герман, В. Обухівський, М. Олеіцук, Л. Романчук та ін. Будний став першим лауреатом літературно-мистецької премії в Чернівцях.

Твори :


- Людина до сонця йде. -— К., 1961;

-Поезії. -К., 1972;

Син землі: Поезії. Художня проза. Щоденникові записи. У вінок поетові. Слово поета у піснях // Упоряд. Г. Кушнерик, М. Ониськів.—- Л., 1997. У Тернополі 1972 заснована обласна літературно-мистецька премія його імені.

У Струсівській ЗОШ від 1991 діє літературно-меморіальний музей Будного, його іменем названі вулиці у родинному селі та Тернополі (див. Вулиця Степана Будного). 1997 знято художньо-публіцистичний фільм про Будного «Сонце у грудях моїх» (автор сценарію і режисер-постановник Я. Гевко).



Микола Конрад - український греко-католицький святий, новомученик канонізований папою римським Іваном Павлом II. Слуга Божий отець Микола Конрад народився 16 травня 1876 р. у с. Струсові на Тернопільщині. Філософські і богословські студії закінчив у Римі, захистивши докторську дисертацію. У 1899 р. рукоположений на священика. Учителював у Бережанській і Теребовлянській гімназіях. У 1930 р. митр. А. Шептицький запросив отця-доктора викладати у Львівській Богословській Академії, а згодом призначив його парохом у с. Страдч біля Яворова, де його і спіткала смерть. Загинув трагічно від рук більшовиків 26 червня 1941 року.

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла II.






Отець Теодор Цегельськин народився 22 лютого 1861 року і Закомар'ю в сім'ї, що належала до уже згаданого давнього священичого роду Він був сином о.Томи-Віктора, внуком о.Теодора з Висоцька та правнукої** о.Івана з Острова. Матір'ю його була Теодора Богачевська, дочю о.Сильвестра Богачевського, пароха в Ожидові.

У віці півтора року Теодор втратив батька, і відтоді почалося важке сирітське життя у незабезпеченні родині. І мабуть, саме через це о.Теодо{ Цегельський в майбутньому виділявся особливою чуйністю й милосердям де всіх бідних і потребуючих.

У час його сирітства не було ніяких соціальних забезпечень чі страхувань для вдів і сиріт по священику, принаймні у середовищ галицького духовенства такого не знали і не практикували. Був старинниг звичай, що вдова по парохові залишалась в цій же парохії, але переходила мешкати в якесь інше помешкання. А від нового пароха чи завідателя діставала якусь частку від парохіальних доходів. Проте це нічим не буле регульовано і було дуже скромним. Також не було прийнято, щоб їмость- вдова вдруге виходила заміж.

Коли помер о.Тома-Віктор, то його молода вдова опинилась у дуже важкій ситуації. Вона мала двох зовсім малих дітей. І ніякого забезпечення н фаху. Оскільки її чоловік на час смерті не був ще парохом, а лише завідателем, то вона не набула прав, щоб діставати частку від парохіальних доходів. Як їмость вона не могла найнятись на якусь службу, бо ніхто не відважився б взяти на якусь непреетижну службу колишню їмость. Звичайне приходилося здаватися на ласку родини, і тут добру роль відігравало те, ще переважно священичі родини були великими, розгалуженими, ревно плекали гарні родинні традиції на грунті християнських засад любові, доброти і жертовності.

Втративши так рано батька, Теодор виховувався під опікою свого стрийка о.Льва Цегельського з Висоцька, а потім - о.Михайла Цегельського з Камінки Струмилової, який доводився Теодорові стриєчним братом, але був на тринадцять літ старшим.

Стрийко о,Лев постарався, щоб влаштувати Теодора до бурси в Бережанах, де він зумів із відзнакою закінчити гімназію в 1880 році. Після гімназії він поступив на теологічні студії у Львові.

В тому часі вже згадуваний о.Михайло Цегельський розгорнув на своїй парохії у Камінці Струмиловій кипучу душпастирську і культурно- громадську діяльність, і теолог Теодор весь свій вільний час посвячував асистуванню йому та активній допомозі. І коли потім сам став священиком, був уже вправним просвітителем та громадським діячем. А що зазнав сирітського життя, то був дуже чуйним до людського горя і намагався всім помагати. Це стало однією з визначальних його рис.

У 1883 році Теодор одружився із Марією-Магдалиною, донькою о.Порфирія Мандичевського та Магдалини з дому Рогаль-Левицької, та був рукоположений на священика в 1884 році. Короткий час він був сотрудником у Камінці Струмиловій, а потім був призначений душпастирювати в село Струсів Теребовельського повіту на Тернопільщині. Там він працював спочатку сотрудником, потім завідателем і накінець - довголітнім парохом, аж до самої смерті. Таким чином, отець Теодор Цегельський душпастирював на одній парохії 55 років. Там народилися всі його діти, і всі нащадки о.Теодора стали йменуватися в Галичині Струсівськими Цегельськими, подібно як були широко відомі їхні родичі Цегельські Камінецькі, нащадки о.Михайла Цегельського, довголітнього пароха Камінки Струмилової.



Отець Теодор Цегельський був відомим і авторитетним суспільно- громадським діячем не лише в самому Струсові, але і в цілому Теребовельському повіті та й поза ним. Завжди діловий і активний, він був головою або членом майже всіх українських інституцій як у Струсові, так і в Теребовлі. Зокрема, о.Т.Цегельський був засновником і першим секретарем "Хлопської ради" (1890 р.) Також був почесним членом Головного Товариства "Просвіта" у Львові та заступником голови Надзірної Народної Ради.

У Струсові о.Теодор вибудував нову гарну церкву. Як священик він був відзначений крилошанським хрестом, був шамбеляном та совітником (як тоді йменувалося) Митрополичої Консисторії.

Особливо варто підкреслити значення цього священика як катехита. Ця ділянка його праці не обмежувалась самим відбуванням годин науки релігії в школі. Тут отець-катехит, щедро прищеплюючи дітям високі принципи Божої Істини, одночасно зумів силою свого духовного впливу та переконливого слова відповідно стримувати натиск по.'і он і запій ного процесу на юні душі українських школяриків у польській школі. Поступово розвиваючи в дітях любов до знань, він схиляв батьків кращих учнів посилати дітей продовжувати навчання в гімназії, а згодом і вище. В той спосіб піклувався про творення української національної еліти. Відома істина, що майже кожна дитина має якийсь талант, більше чи менше обдарування, але ж скільки тих нерозкритих, нерозвинутих талантів було закопано, затоптано окупаційними умовами життя нашого народу впродовж довгих століть. Це добре розумів о.Теодор і ревно працював над виправленням цієї ситуації. І досяг у цьому неабияких успіхів, що виявилось з плином часу і що вміють оцінити вдячні нащадки.

Підтвердженням цього були, наприклад, урочистості, якими 28 червня 1999 року земляки відзначили 60-ту річницю від смерті свого видатного й незабутнього пароха. Вшановуючи пам'ять цього великого патріота як справжнього Божого Сіяча, особливу увагу приділялося благодатним наслідкам його діяльності. Так відома й шанована на Тернопіллі св.п.Ольг Сліпа у своєму слові так окреслила заслуги колишнього отця-катехита:

"Ось так, як невеликий камінчик, покотившись з гори, породжує ціл лавину, так скромний, не голосний, але палаючий завзяттям довголітні парох-катехит, який був одночасно педагогом-просвітителем і економісток організатором і господарем, розвинув у нас той високий рівень духовності культури, який був у нас до 1939 року, завдяки чому у нас було стільк учасників визвольних змагань періодів як Першої, так і Другої світови воєн..."

У спогадах сучасників о.Теодора Цегельського зустрічаємо згадки пр те, що він багато друкував свої проповіді та дописував на актуальні теми t тогочасних часописів. Зокрема, о.Микола Декайло у своїй статті-некроло про о.Т.Цегельського у газеті «Мета» в 1939 році підкреслив, що о.Теодс Цегельський «на протязі свого життя оголосив друком багато сво' проповідей. Дописував на актуальні теми до «Ниви», містив дописи в «Меті «Ділі», журналі «Життя і Знання» та інших часописах».

На жаль, його публікації ще не віднайдені і не досліджені. У родиннол архіві є лише один допис о.Теодора до "Ниви" та невеличка збірочі "Молитви з відпустами", яку він зібрав і видав ще у 1892 році, хотілося сподіватися, що знайдеться ще вдумливий дослідник, який заповнить н прогалину, бо думки і міркування такого діяльного і бездоганно українського душпастиря варті уваги і можуть стати добрим орієнтиром і д нащадків.

Не раз отцю Теодору приходилось обстоювати інтереси українців Української Церкви і в судах. Одну таку судову справу, яка тягнула роками, докладно описав у своїй книзі "Заґа роду Цегельських та розпові про Камінку Струмилову" др.Юрій Цегельський. У цій справі о.Теодор імені Греко-Католицької Церкви відстоював маєтності Української Церквк

Струсові від намагання перебрати їх поляками й римо-католиками і він виграв ту справу.

Постійна турбота не лише про духовність своїх парафіян, а й про їхній матеріальний добробут була характерною рисою отця Теодора. Він першим у 1904 році заснував у Струсові ощадно-кредитову кооперативу "Власна поміч", а згодом в цілому Тернопільському повіті заклав 22 кооперативи. Струсівська ощадно-кредитова кооператива обслуговувала навколишні громади, даючи позики на закупівлю поля, господарського знаряддя, а в час неврожаю позичала добірне зерно на посів. Коли у 1922 році саранча знищила посіви, о.Теодор закупив насіння кукурудзи, щоб засіяти знищені ділянки і щоб люди могли пережити весну.

До результатів його суспільно-громадської діяльності також можна віднести збудований у Струсові "Народний Дім", засновану Касу Задаткову, що згодом прийняла назву "Україн-Банк".

Отець Теодор, як і більшість передових священиків того часу, особливу увагу приділяв невпинній безкомпромісній боротьбі з пияцтвом, котре завдавало чимало шкоди нашому народові. Ця його діяльність мала добрі наслідки, під її впливом позмикали у навколишніх селах корчми.

Одним словом, цей невтомний душпастир був душею всього життя як своєї парафії, так і ширшого суспільно-громадського життя Теребовлянщини.

У о.Теодора і його дружини Марії було дев'ятеро дітей. Крім власних цих дев'ятьох дітей, о.Теодор виховував ще шестеро сиріт - дітей сестри його дружини Олени й о.Івана Зофійовського, котрий помер молодим у 1898 році. Немала заслуга о.Теодора, що всі сироти о.Івана виросли достойними людьми. Зокрема, син Адріян Зофійовський став священиком, був каноніком, користувався великим авторитетом у церковних колах, потім в час переслідування нашої Церкви радянською владою був репресованим.

Внучка о.Івана Зофійовського св.п. Олена Бордун у своїх спогадах тав охарактеризувала о.Теодора Цегельського: «Аристократ по духу, народнив по поведінці!»

Отець Теодор Цегельський упокоївся 28 червня 1939 року у Струсові Його похорон очолював у супроводі чисельного духовенства тодішній ректор



• VV

Львівської Богословської Академії отець-доктор Иосиф Сліпий, згодол видатний Гсповідник віри, Архиєпнскоп і Кардинал.



Минуло сімдесят літ, як відійшов до Господа достойний душпастир Теодор Цегельський, а світла пам'ять про нього та його добрі діла не меркне й донині. Переконливим підтвердженням цього були урочистості, що десять літ тому, 27 червня 1999 року, відбулися у Струсові в честь його пам'яті Служба Божа, відкриття й освячення пам'ятної меморіальної дошки н будинку, де жив отець, публікації в часописах про ці події та про особистість о.Теодора Цегельського.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка