Додаток 2 до наказу мон україни від 16. 12. 2009 р. №1139 Звіт про завершення організаційно-підготовчого етапу




Скачати 123.78 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір123.78 Kb.
Додаток 2

до наказу МОН України

від 16.12.2009 р. № 1139

Звіт


про завершення організаційно-підготовчого етапу (2008-2009 н.р.)

дослідно-експериментальної роботи за темою:

“Партнерська взаємодія суб’єктів виховання у профілактиці дитячої бездоглядності в умовах району великого міста”

на базі загальноосвітньої школи №106, Центру дитячої та юнацької творчості “Терноцвіт” м. Кривий Ріг


Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 10.11.08 року № 1024 на базі загальноосвітньої школи I-III ступенів №106, Центру дитячої та юнацької творчості “Терноцвіт” міста Кривого Рогу Дніпропетровської області проводиться дослідно-експериментальна робота за темою: «Партнерська взаємодія суб’єктів виховання у профілактиці дитячої бездоглядності в умовах району великого міста».

У 2008-2009 навчальному році педагогічними колективами виконано програму діагностично-концептуального етапу дослідно-експериментальної роботи. Завданнями даного етапу визначено:



  • визначення проблемних питань, пріоритетних завдань та основних напрямів дослідно-експериментальної роботи;

  • аналіз нормативно-правової бази, вивчення передового педагогічного досвіду з проблеми подолання дитячої бездоглядності;

  • визначення складу творчої групи вчителів-дослідників для організації та проведення дослідно-експериментальної роботи за обраною темою;

  • вивчення рівня готовності вчителів до участі у дослідно-експериментальній роботі, потенційних можливостей педагогів як суб’єктів дослідно-експериментальної роботи;

  • проведення діагностичного дослідження щодо соціального стану сімей школи та мікрорайону.

Для реалізації цих завдань створено творчу групу педагогів-дослідників за основною темою комплексного експериментального дослідження; визначено та уточнено функціональні обов’язки педагогічних колективів в системі вирішення завдань експерименту; розроблено програми науково-теоретичної підготовки учасників експерименту.

Експериментальна діяльність на базі закладів зумовила необхідність підготовки педагогів до роботи.

З метою вивчення рівня готовності вчителів до участі у дослідно-експериментальній роботі, потенційних можливостей педагогів як суб’єктів дослідно-експериментальної роботи визначалась професійна спрямованість особистості вчителя, ступінь заглибленості в професію, здійснювалось виявлення типових педагогічних деформацій особистості (методика «Оцінка професійної спрямованості особистості вчителя»), а також використовувались методики на визначення рівня тривожності, фрустрації, агресивності, ригідності (методика діагностики самооцінки психічних станів Г.Айзенка), здатність до рефлексії (анкета „Психологічна культура вчителя”), особистісного розвитку (методики «Самотест шляхів розвитку» та «Чинники, що впливають на саморозвиток педагога»).

Протягом звітного періоду педагогічними колективами вивчено та проаналізовано передовий педагогічний досвід за темою дослідно-експериментальної роботи. В теоретичну основу дослідження покладено:



  • ідеї і положення про виховання в контексті соціалізації особистості (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Е. Дюргкейм, Д. Дьюї, В.Д. Єрмаков, І.К. Карпец, В.П. Кащенко, Ч. Кулі, А.Н. Леонтьев, Р. Мертон, Д. Мід, В.М. Обухов, Ф.І. Петріщев, А.Я. Сухарєв, Ф. Фокс, З. Фрейд, Е. Еріксон та ін.);

  • ідеї соціального партнерства (В.А. Борисова, Р. Кнаак, В.А. Міхєєва, В.В. Панова та ін.);

  • аксиологічний, антропоорієнтований, інформаційний, соціально-профілактичний, діяльнісний, особистісно орієнтований, технологічний підходи до процесів розвитку особистості (І. Д. Бех, Н.В. Бондаревська, Л.С. Виготський, В.П. Кащенко, А.Н. Леонтьєв, В.І. Мансанова, Н.Н. Никандров, В.А. Сластьонін та ін.);

  • теорія психолого-коригувальної роботи з неповнолітніми (С.А. Бадмаєв, Г.М. Потанін, А.І. Півнів, Г.М. Міньковський, В.П. Кащенко, І.А. Невський, Н.В. Ялпаева та ін.);

  • положення теорії правового виховання (С.А. Комаров, В.В. Лазарєв, M.Н. Марченко та ін.);

  • виховання особистості в колективі (Н.К. Крупська, А.С. Макаренко, Л.І. Новікова, В.А. Сухомлинський та ін.);

  • теорія самовиховання і перевиховання (А.І. Півнів, П.Н. Осипов, М.Л. Тайчинов та ін.);

  • теорія формування здорового способу життя, формування етичної та соціальної стійкості (Н.А. Амосов, М.Я. Віленській, І.В. Ковалів, І.В. Павлов, Л.Ю. Сироткін, В.Э. Чудновський і ін.);

  • положення Концепцій превентивного виховання учнівської молоді і профілактики девіантної поведінки дітей та підлітків (В.М. Оржеховська, Т.Є. Федорченко, Г.Г. Ковганич та інші).

На міждисциплінарний характер наукового дослідження дитячої бездоглядності як проблеми вказують в своїх роботах В. М. Оржеховська, В.Г. Бочарова, М.А. Галагузова, А.В. Мудрик та ін. В деяких психолого-педагогічних дослідженнях бездоглядність розглядається в проблемному полі соціального сирітства (В.Г. Брутман, Г.В. Красницька, Л.І. Назукіна, А.М. Прихожан, С.М. Проніна, А.В. Товстих, В.Ф. Шмідт, Звєрєва І. Д.). Різним аспектам профілактики соціального сирітства і бездоглядності присвячені роботи Г.К. Селевка, А.Г. Селевка, Е.Г. Слуцького, Е.В. Чепурних та ін. Інші дослідники (Л.І. Акатов, С.А. Белічева, В.А. Лабунська, Ю.А. Менджерицька, А.А. Реан, І.А. Фурманов, Н.В. Фурманова і ін.) відзначають, що бездоглядність дітей і підлітків є порушення процесу соціалізації дитини, першим кроком до соціальної дезадаптації, прямим шляхом до безпритульності. Вбачаючи першоджерела дитячої бездоглядності в неблагополуччі більшості сучасних родин, ряд дослідників пропонують різні методи і програми профілактики бездоглядності (Т.В. Лодкіна, Р.В. Овчарова, В.М. Целуйко, Т.І. Шульга, Н.Е. Щуркова та ін.). Технологічний аспект профілактики дитячої бездоглядності інтенсивно розробляється в соціальній педагогіці (І.Ф. Дементьєва, О.Н. Дронова, Л.Я. Оліференко, А.Н. Свиридов, П.А. Шептенко, Т.І. Шульга, В.Р. Ясницька).

Педагогами школи та працівниками Центру створено каталог літератури за темою дослідно-експериментальної роботи, підібрано й опрацьовано інтернет-публікації з проблеми профілактики дитячої бездоглядності.

З метою вирішення завдань даного етапу дослідно-експериментальної роботи узгоджено план спільної діяльності загальноосвітньої школи №106 та Центру дитячої та юнацької творчості “Терноцвіт”, який передбачає:


  • здійснення комплексного дослідження причин появи дитячої бездоглядності в межах району великого промислового міста;

  • розвиток навичок життєвої компетентності дітей та підлітків (через систему просвітницьких програм і тренінгів);

  • формування позитивних життєвих навичок та толерантного спілкування, самоврядних навичок, громадської активності учнів;

  • залучення громади району до партнерської взаємодії, консолідацію зусиль всіх учасників експерименту.

З метою виконання цього плану спільними зусиллями організовано та проведено:

  • педагогічні ради: «Процеси соціалізації в системі освіти та шляхи подолання бездоглядності учнів», «Роль класних керівників і батьків у становленні позитивної я-концепції як умови попередження проявів дитячої бездоглядності», на яких педагогічні колективи і представники батьківського комітету вивчали проблему дитячої бездоглядності та визначили свою роль у створенні системи профілактичної роботи;

  • конференцію «Причини виникнення дитячої бездоглядності та роль сім`ї у попередженні даної проблеми», на якій педагогами проаналізовано причини виникнення дитячої бездоглядності, ознайомлено батьків, мешканців мікрорайону та представників органів учнівського самоврядування з проблемами та завданнями експериментальної діяльності;

  • методичне об`єднання класних керівників, на якому вивчено та проаналізовано зарубіжний та вітчизняний досвід з обраної проблеми, розроблено рекомендації щодо корекції виховних планів;

  • започатковано проект «Змістовне дозвілля: літо-2009 для всіх», в рамках якого розроблено стратегію залучення до відпочинку у шкільному літньому таборі «Джерельце» широкого кола учнів; налагоджено діяльність волонтерських загонів;

  • проведено ряд заходів за участю органів учнівського самоврядування, серед яких засідання ради лідерів «Ні пропущеним урокам та бездіяльному дозвіллю».

Адміністраціями закладів забезпечено соціально–психологічне супроводження експерименту. За участю психологічною служби розпочато діагностичні дослідження щодо соціального стану сімей школи та мікрорайону. Розроблено тренінгові заняття «Подолання агресії як профілактика девіантної поведінки підлітків»; організовано курси з «Культури життєвого самовизначення», «Казкотерапії».

Під керівництвом Кириченко В. І., наукового співробітника лабораторії превентивного виховання Інституту проблем виховання АПН України проведено експертне опитування директорів шкіл з питань міжсекторального партнерства.

Наші респонденти з числа учасників експертного опитування наводять такі тлумачення міжсекторального партнерства:


  • тісна співпраця державного, громадського та підприємницького секторів, які взаємодіють між собою не зважаючи на традиційні межі між ними;

  • узгоджена співпраця кількох сторін чи секторів для пошуку рішень важливої для них проблеми;

  • можливість об’єднання різних інтересів, ресурсів і завдань в єдину стратегію профілактики дитячої бездоглядності, прийнятну для всіх організацій-партнерів;

  • збагачення сильними сторонами і можливостями та компенсування слабких сторін чи обмежених можливостей одне одного під час розв’язання актуальної проблеми.

Під міжсекторальним партнерством ми розуміємо особливий тип взаємодії органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, сім'ї і громадськості, узгоджений відповідно меті, завданням, напрямам діяльності, часу, місцю проведення і спрямований на вирішення виховних та профілактичних завдань.

Як видно з цього визначення, головною метою міжсекторального партнерства ми вбачаємо максимальне узгодження і реалізацію спільних інтересів учасників процесу профілактики дитячої бездоглядності. Основний механізм досягнення її ефективності - особливий тип взаємодії, під якою ми розуміємо спільну діяльність, яка будується на довірі, з абсолютним дотриманням інтересів суб’єктів профілактики і спирається на цивільний, сімейний, кримінальний кодекси України.

Основними принципами міжсекторального партнерства респондентами визначаються наступні:


  • рівноправність;

  • зацікавленість сторін;

  • добровільність спільної діяльності;

  • взаємна відповідальність;

  • врахування інтересів учасників-партнерів;

  • добросовісне виконання взятих на себе зобов'язань.

Більша частина опитуваних (84%) при здійсненні профілактики дитячої бездоглядності наголосила на важливості тісної, цілеспрямованої взаємодії суб’єктів виховання, міжсекторальному партнерстві, яке має стати одним з основних важелів виховної дії на дітей і підлітків. Експертам, які брали участь у дослідженні, важливими видаються три рівні міжсекторального партнерства:

  • особистісний – при вихованні дитини мають узгоджено працювати усі вихователі, особливо ті з них, що найближче контактують з дитиною, а саме: родина, класний керівник, соціальний педагог, психолог, фахівці правоохоронних органів;

  • організаційний – виховну політику місцевої громади визначають органи місцевого самоврядування, громадська думка, усталені традиції, а шкільну виховну політику, безперечно, визначають органи шкільного самоврядування, бо їх рішення носять обов’язковий характер (своєрідні шкільні “закони”). Залучення до цих процесів дітей (органи учнівського самоврядування) забезпечує інтеріоризацію (привласнення) смисло-ціннісних орієнтирів превентивного виховання і мотиви активної участі у житті навчального закладу і громади;

  • міжорганізаційний – дозволяє об’єднати виховні впливи усіх суб’єктів профілактики у єдиний виховний простір. Коло потенційних партнерів з його розбудови на рівні місцевої громади, району чи регіону визначається дотичною проблематикою, ситуативними потребами і місцевими традиціями.

Переважна більшість респондентів (89%) визначила навчальні заклади провідними установами у здійсненні профілактики дитячої бездоглядності.

Основними партнерами були названі:



  • родини учнів – 58%;

  • соціально-психологічні служби – 53%;

  • органи місцевого самоврядування – 49 %;

  • правоохоронні органи – 37%.

Водночас, надзвичайно малий відсоток набрали такі потенційно потужні партнери, як шефські підприємства (7%); програми і фонди, що підтримують профілактичну роботу (5, 6%); депутатський корпус (4%); церква (3%); приватні бізнесові структури (2%). Це, на нашу думку, може пояснюватися відмовою від традицій встановлення шефської опіки підприємств і організацій над навчальними закладами, необізнаністю із звичаєвими традиціями місцевої громади, основу населення якої складають шахтарські сім’ї, негативним іміджем приватних підприємців в цілому.

Явні переваги міжсекторального партнерства експерти вбачають у:



  • створенні єдиного достовірного інформаційного простору за обраною проблемою;

  • економії часу та коштів за рахунок дублювання діяльності різних секторів;

  • ознайомленні із програмами та проектами з доказовою ефективністю, які реалізуються секторами;

  • максимально широкому спектрі охоплення цільових груп.

Узагальнена класифікація бар’єрів на шляху встановлення і застосування міжсекторального партнерства виглядає наступним чином:

На організаційному рівні:

  • конфлікт відомчих інтересів – 71%;

  • недосконалість системи координації співпраці секторів – 54%;

  • недостатнє забезпечення закладів та установ-партнерів кваліфікованими кадрами – 39, 5%;

  • відсутність стратегії і системи підготовки менеджерів міжсекторальних команд, груп, які здійснюють профілактичну виховну діяльність із різними цільовими групами в регіоні – 31%.

На особистісному рівні:

  • недостатність числа навчальних семінарів з оволодіння сучасними технологіями превентивного виховання молоді – 68%.

  • стигматизація мислення фахівців, які здійснюють виховну діяльність, їх відданість моралізаторським, “залякуючим”, “ізоляційним” методам і підходам – 54%;

  • відсутність тренерських та менеджерських навичок і досвіду роботи із стратегічного планування та соціального проектування у шкільних адміністраторів і методистів РМК - 51%.

Опитування містило питання про форми і методи організації міжсекторального партнерства. Експерти зазначили їх різноманітність і залежність від змісту, спрямованості спільних дій, від того, які соціальні групи і сектори є учасниками-партнерами. У нашому дослідженні міжсекторальне партнерство пов'язується з підвищенням ефективності, вдосконаленням системи профілактики дитячої бездоглядності і правопорушень, де учасниками партнерських відносин відповідно виступають діти, педагоги, батьки, правоохоронні органи, працівники підприємств, організацій, установи охорони здоров'я, культури, органи місцевого самоврядування, ЗМІ, мережа бібліотек, депутатський корпус, підліткові клуби, соціально-культурні центри тощо.

Враховуючи цю думку, респонденти визначили можливими такі форми взаємодії:

- спільна розробка стратегій і програм профілактики дитячої бездоглядності;

- створення міжсекторальної ініціативної групи, міжсекторальної робочої групи (МІГ/МРГ) ;

- взаємні консультації при розробці планів, консультування з педагогічних, соціальних, психологічних, правових питань тощо;

- переговори при вирішенні конкретних питань в цілях зближення позицій і вироблення компромісних рішень;

- громадські слухання з профілактики дитячої бездоглядності;

- тематичні дослідження, семінари, брифінги;

- підготовка інформаційних матеріалів і взаємне інформування;

- презентаційні та навчальні семінари-тренінги;

- захист і реалізація соціальних проектів;

- майстер-класи;

- адресна допомога;

- внесення пропозицій щодо удосконалення системи міжсекторального партнерства до органів місцевого самоврядування.

Таким чином, теоретичний аналіз сутності міжсекторального
партнерства і практики його організації показує, що основною
особливістю організації міжсекторального партнерства у здійсненні профілактики дитячої бездоглядності, на наш погляд, мають стати:


  • врахування інтересів учасників-партнерів;

  • досягнення і збереження максимальної узгодженості дій усіх суб'єктів профілактичної діяльності;

  • дотримання партнерами нормативно-правових актів, рівноправність сторін і довірчі відносини при ухваленні рішень;

  • зацікавленість учасників міжсекторального партнерства в пошуку оптимальних форм, методів, технологій процесу профілактики дитячої бездоглядності;

  • об'єднання зусиль і можливостей для вирішення загальних завдань;

  • розв’язання спірних питань шляхом переговорів і досягнення компромісу;

  • взаємоприйнятний контроль, моніторинг і підкорення особистих інтересів заради загального блага;

  • вдосконалення системи партнерських відносин на основі постійного пошуку нових ефективних механізмів і технологій профілактики та шляхом позитивного взаємовпливу один на одного).

Досвід експериментальної роботи презентовано на семінарі заступників директорів з виховної роботи «Потенціал виховного простору сучасного навчального закладу в профілактиці девіантної поведінки учнів» та конференції «Молодь діє: участь старшокласників у профілактиці дитячої бездоглядності». Підготовлено публікації з досвіду роботи в газетах «Червоний гірник», »Пріоритет», «Лідер».

Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що педагогічними колективами загальноосвітньої школи № 106 та ЦДЮТ «Терноцвіт» реалізовано завдання організаційно - підготовчого етапу експерименту. Навчальні заклади розпочали виконувати роль освітньо-інформаційних центрів з питань профілактики дитячої бездоглядності в районі, залучаючи до співпраці навчальні заклади, соціальні інституції, громадські організації, органи місцевого самоврядування, територіальну громаду.

Однак, вирішення деяких проблемних питань викликало ускладнення:


  • достатньо високий, але має тенденцію до зменшення відсоток педагогів зацікавлених інтересами учнів, для яких учень є рівноправним партнером;

  • не опрацьовані моніторингові дослідження щодо остаточного відсотку учнів, які були залучені до позашкільної діяльності.

Виходячи з вищезазначених проблем, на наступний навчальний рік заплановано вирішити наступні завдання:

  • розробка та проведення для педагогів тренінгів конструктивного спілкування з учнями;

  • розробка і визначення критеріїв і показників ефективності профілактики дитячої бездоглядності;

  • дослідження і всебічна діагностика проблем i стану дитини; контролю, взаємо- і самоконтролю за процесом надання соціальних послуг своєчасної корекції;

  • експериментальне моделювання єдиного виховного простору району.

Науковий керівник В.М. Оржеховська


Директор КЗШ № 106 І. Г. Сьоміна
Директор ЦДЮТ «Терноцвіт» Л.М. Бугай
Координатор Т.В. Гурин







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка