Додатки до педради



Скачати 269.02 Kb.
Дата конвертації08.09.2017
Розмір269.02 Kb.
ДОДАТКИ ДО ПЕДРАДИ

Нинішній етап розвитку української освітньої галузі характеризується кардинальними змінами, зумовленими, з одного боку, сформованими й міцно утримуваними традиціями радянської освіти, з іншого – соціально-економічними й політичними умовами, які дають чітко зрозуміти, що ізольовано, відокремлено українська освітня система не зможе повноцінно функціонувати, забезпечуючи підготовку конкурентоспроможного фахівця міждержавного рівня.

У сучасних соціально-економічних умовах розвитку суспільства спостерігаються характерні для ринкової економіки тенденції, облік яких необхідний у роботі школи нашої країни. Так, перша з тенденцій – це розшарування соціальних верств суспільства, яке призводить до диференціації загальноосвітніх шкіл (державні, спеціалізовані – школи з пріоритетним здійсненням одного або декількох напрямків розвитку дітей: інтелектуального, художньо-естетичного, іноземні мови; приватні, комерційні, гімназії, ліцеї і та ін.). Таким чином, сучасні школи багатофункціональні, різнотипні, вільні у виборі пріоритетного напрямку навчально-виховного процесу та використанні освітніх програм. Друга тенденція полягає у виникненні нової категорії споживачів, які використовують послуги індивідуальних учителів, таким чином створюючи конкуренцію у сфері надання шкільних послуг. 

Вчитель як суспільний діяч і просвітитель завжди відігравав активну роль у розвитку суспільства.



Зовнішність як «візитна картка» вчителя

Питання зовнішнього вигляду вчителя не нове, проте його актуальність з роками не зникає. Щороку до школи приходить працювати молодь, яка щойно закінчила педагогічні ВНЗ та коледжі. Там їх учили, що «...зовнішність учителя - складовий елемент педагогічної техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на це, очевидна пряма залежність між цими поняттями». Усе це добре відомо і зрозуміло, але сьогоднішнє покоління не хоче бути «як усі», прагнучи демонструвати свою індивідуальність.

Вірите ви чи ні, проте перше враження завжди існує. Дослідження підтверджують, що в 75 % випадків перше враження є вірним. Загальновідоме прислів'я стверджує: «Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму». Що запам'ятовується при першій зустрічі з незнайомими? Так, зовнішній вигляд. Безперечно, набагато важливішим уважається розум, але все ж одяг визначає те, що про вас подумають інші люди та яке враження ви на них справите.

Зовнішній вигляд учителя запам'ятовується учням відразу, як вони побачили його вперше, і це враження з часом дуже важко змінити. Не секрет, що діти хочуть мати вчителя із приємною зовнішністю, елегантно одягненого, охайного, з привабливим макіяжем, модною зачіскою та хорошими манерами. Від учнів початкових класів нерідко можна почути, що в них «найкрасивіша» або «найкраща» вчителька. У підлітковому віці учні звертають не менше уваги на це питання. Але якщо в початковій школі все це сприймається простіше, то у старшій школі вчитель, одягнений за модою 80-х років, може викликати до себе зневагу з боку своїх учнів. Тому, постаючи перед класом, учитель має бути впевнений, що він має гідний вигляд.

Зовнішній вигляд передбачає бездоганність у кожній деталі: акуратна зачіска, незухвалий одяг, начищене взуття, неяскравий макіяж, елегантність тощо. У зовнішньому вигляді також важлива міра, нічого не повинно бути «занадто», якщо лише відсутність міри не є способом привернути до себе зайву увагу та «запам'ятатись». Зовнішній вигляд залежить від кожної окремої особистості, саме тому вчительський імідж може бути як позитивним, так і негативним.

Що сьогодні вдягти на роботу?

Це далеко не просте запитання постає перед нами щоранку, а відповідь на нього залежить як від матеріальних можливостей, так і від смаку, стилю, погодних умов і звичок окремої людини.

Ідеальною формою одягу для вчителя є така, що сприяє зосередженню уваги учнів не на вивченні деталей одягу, а саме на засвоєнні матеріалу. Таким одягом може бути діловий костюм (з латинської «костюм» означає «спосіб життя»), що підкреслює професійні, особисті якості й офіційність стосунків з учнями. До ділового костюма відносять піджак зі спідницею або брюками та блузку.

На жаль, не завжди заробітна платня вчителя дозволяє йому пристойно вдягатись і купувати дорогий діловий одяг, адже витрачати значні суми на постійне оновлення гардеробу готовий далеко не кожний, так само як і носити протягом цілого року один і той самий костюм. Ось і виходить, що більшість жінок давно перестали приділяти увагу офіційності та стильності власного вбрання, вибираючи в одязі перш за все зручність, доступність і практичність.

Культура одягу має не менше значення, аніж культура поведінки. В одязі завжди мають бути присутні чистота й охайність. «Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно вдягнений. Тому в нас стало звичкою ходити на роботу у кращому костюмі. І я сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки в мене був», - писав А. Макаренко. Звісно, охайність у житті ще нікому не завадила.

Іншими словами, одяг є певною візитною карткою вчителя. «Одяг і одягає, й відкриває людину», стверджує відомий афоризм. Він повинен бути зручним і в той же час не суперечити загальноприйнятим вимогам пристойності. Психологія одягу розглядає оформлення зовнішності як багатовимірну інформацію про особу. При формуванні першого враження про особу одяг є найважливішою складовою, оскільки, як правило, він сприймається оточуючими як знак привабливості або непривабливості.

В одязі найбільш інформативними є три речі: ціна, стиль і колір. «Упізнати» якісний та модний одяг може кожний, навіть якщо він і не розбирається в останніх модних тенденціях. У російській традиції ахроматичні кольори, такі як чорний, білий та сірий, піднімають статус особи в очах оточуючих, а яскрава кольорова гама, навпаки, може впливати на якість засвоєння матеріалу класом, привертаючи увагу виключно до зовнішнього вигляду вчителя. Вибираючи пастельні, спокійні кольори, ви можете бути впевнені, що увага буде сконцентрована саме на викладенні вашого матеріалу.

Отже, удало підібраний гардероб допоможе своєму власнику не тільки справити сприятливе враження на оточуючих, а й підкреслить його професійні та особисті якості.

Безперечно, зовнішній вигляд залежить від окремо взятої особистості. Але не слід забувати, що вчителі - це зразок для наслідування, тому їх зовнішній вигляд має бути бездоганним у всіх відношеннях. Адже вчителю, а особливо молодому, учні надто важко вибачають будь-які недоліки.
МЕТОД « НЕ»


У гардеробі вчителя не має бути ультрамодного одягу, незвичайний фасон якого відволікає увагу учнів, а також убрання занадто яскравих тонів, що стомлює та дратує дітей. 
Не варто навіть молодому вчителю з'являтись у школі в шортах. 
Не втрачайте почуття міри: навчіться чітко визначати, коли необхідно вдягати класичний костюм, коли робочий халат, святкову сукню, а коли - светр і джинси. 
Не перетворюйтесь на «синю панчоху», тобто носіть той одяг, що вам до вподоби й до лиця: естетично витриманий, модний, елегантний. 
Не захоплюйтеся сіробуденним одягом. 
Не забувайте, що одяг завжди має бути охайним, чистим, відпрасованим, зручним і не заважати працювати з класом. 
Не носіть тривалий час один і той же одяг. Варто якнайчастіше «оживляти» його, комбінувати, прикрашати. 
Не носіть взуття босоніж, на високих підборах, бо їх стукіт відволікає увагу учнів і, крім того, швидко стомлюються ноги. 
Не знаходьтесь у приміщенні в теплих чобітках. 
У жодному разі не перебувайте у приміщенні школи в головному уборі. Це стосується як чоловіків, так і жінок. 
Не забувайте, що довге розпущене волосся заважає під час роботи з учнями. 
Неприпустимо вчителям-чоловікам приходити до школи неголеними. 
Не експериментуйте надмірно зі своїм волоссям, аби химерні зачіски та часті зміни кольору не відволікали уваги учнів. 
Не рекомендується прикрашати себе занадто дорогими та яскравими коштовностями чи біжутерією, які, до того ж, заважають працювати та спілкуватися з учнями (довгі сережки чи намисто, каблучки на пальцях, «музичні» прикраси). 
Не варто користуватись дезодорантами, туалетною водою чи одеколоном з різким, сильним запахом.

ВИСНОВОК

Більшість вітчизняних фільмів закріпили в нашій свідомості образ учителя, який у своїй скромній сукні чи костюмі цілими днями проводив у школі. Сьогодні слово «скромний» не зовсім підійде до того, що носять деякі вчителі, адже більшість із них намагаються «не відставати» від модних тенденцій. А сьогоднішню моду аж ніяк скромною не назвеш. Ось і виходить, що всі начебто розуміють, що існують певні канони, що «варто», а що «не варто» вдягати, ідучи на роботу, але дотримуються їх далеко не всі. Але вчителю, взявши на себе відповідальність вихователя, не слід забувати, що кожної хвилини він є зразком для учнів навіть через свій зовнішній вигляд. А яким буде цей зразок і як вас запам'ятають учні - залежить лише від вас.

АВТОРИТЕТ УЧИТЕЛЯ

Авторитет учителя є одним із наріжних каменів педагогічної діяльності. Звісно, авторитет потрібно завоювати, і робити це слід від першого дня перебування в освітньому закладі.



Здобуваємо авторитет

Сутність, специфічні особливості й функції власного педагогічного авторитету обумовлені тим, що багато дитячих очей як рентгеном наскрізь просвічують і виявляють моральний стан особистості педагога. У сучасного вчителя-вихователя немає іншого морального вибору, крім чистоти, щирості, відкритості й прямоти. Інакше вчитель неминуче втрачає свій вплив на дітей і право бути їхнім вихователем. Суть педагогічного авторитету полягає в постійному розвитку педагогом у собі цивільної, творчої, людської особистості, справжньої духовності та інтелігентності. Дитина авансує педагогові свої повагу, довіру, прихильність, зважаючи на природне припущення про високі якості його особистості.

Справжній авторитет не можна отримати та узаконити «зверху», його можна тільки заслужити чесною й завзятою працею. Існує думка, що посада вчителя сама по собі забезпечує йому авторитет серед учнів, проте це не так. У наш складний час посадовий авторитет повністю замінений авторитетом особистісним.

Через це розрізняють авторитет ролі, тобто авторитет влади, і владу авторитету. Якщо перший дається посадою вчителя, то другий є результатом тривалих взаємин. Авторитет посади не є надійним, він швидкоплинний, якщо не підкріплюється владою особистості, добровільним визнанням школярами професіоналізму вчителя.

Кожний педагог намагається завоювати авторитет. Не бажаючи працювати над собою, окремі педагоги роблять це помилковим шляхом, що призводить до завоювання помилкового авторитету.

На жаль, не існує певних правил та вказівок для завоювання авторитету, проте ми можемо навести кілька рекомендацій для подолання цього складного шляху.


Шляхи завоювання авторитету педагога

  • Слова не повинні розходитися зі справою. Якщо щось забороняєш дітям, то й сам не повинен цього робити. Не говори фрази: «Вам не можна цього робити, тому що ви маленькі». Це принижує дітей. Педагог повинен перебувати з ними на рівних, а якщо й перевищувати їх за якимись параметрами, то суто тому, що діти так хочуть, а не підносячи себе самостійно.

  • Якщо вимагаєш поваги до себе, то тобі потрібно навчитися поважати також: дітей. Ми так улаштовані, що інтуїтивно ставимося до людей так само, як до нас ставляться люди. Навіть якщо у нашій
    практиці трапиться конфлікт, варто вміти гідно з нього вийти, не принижуючи та у жодному разі не ображаючи дітей на тій підставі, що вони - діти, а ми - дорослі.

  • Завжди й скрізь використовуй під час роботи з дітьми гру. Адже гра - це провідний вид діяльності дошкільника й молодшого школяра і певною мірою навіть старших дітей. Гра - це їхній світ. І якщо ми
    зуміємо проникнути в цей світ, усі шляхи для нас відкриються.

  • Будь чесним із дітьми. Діти - це живі «детектори неправди»: вони безпомилково відчувають, коли їм брешуть, і ніколи не поважатимуть і не довірятимуть людині, якщо відчують, що вона з ними нечесно
    поводиться. У житті трапляються різні ситуації, і завжди гірка правда краще ніж солодка неправда.

Авторитет здобули. Що далі?

Одних учителів учні поважають та люблять, а інших - ні або байдуже ставляться до них, а деяких навіть ігнорують. Через що? Причина - наявність авторитету й престижу вчителя або їх відсутність. Зміст цих понять близький, але не збігається. Спочатку з'ясуємо, чим є авторитет та з чого він складається (структура). Що таке авторитет узагалі? У психологічній літературі відзначається, що авторитет (від лат. auctoritas - влада, вплив) - це загальновизнаний вплив і значення якої-небудь особистості (групи) на оточуючих; підтримку її ідеї та діяльності громадською думкою; прояв поваги, довіри до неї, навіть віри в неї: у її розум, волю, моральність; здатність творити добро та віддати всі сили спільній справі, засновані на знаннях, моральних чеснотах, заслугах, життєвому досвіді. Носій авторитету впливає, запевнює і здатний спрямовувати думки, почуття, учинки, дії решти людей, не застосовуючи примушування, а тим більше - насильства. Для авторитетного педагога успіх справи певною мірою авансується. У цьому феномені, зокрема, закладена перевага виховного впливу авторитетного педагога на вихованців і навіть колег.

Якими є складові авторитету педагога, учителя? їх небагато, при цьому за ступенем значущості складно розподілити їх на «головні» й «неголовні». У різних ситуаціях вони можуть мінятися місцями.

Якщо розглядати професійні функції та якості педагога, то потрібно починати із загальних особистісних складових авторитету. Авторитетом користуються вчителі високоморальні, з гуманістичною спрямованістю, милосердні, емпатійні, які вміють співчувати іншим, зрозуміти їх, і в той же час є діловими, справедливими, принциповими, працьовитими, оптимістично налаштованими. Від таких педагогів учень отримує заряд упевненості, знаходить підтримку своєї ініціативи в різних справах. Усе це - загальнолюдські якості й властивості безвідносно до якоїсь професії.

Серед професійних особливостей авторитетного вчителя важливе місце посідає педагогічна майстерність, під якою розуміється комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності. Авторитетний педагог має ерудицію в широкому діапазоні: це досконале розуміння свого предмета, відмінне знання багатьох інших предметів або орієнтування в них. Це й поінформованість (іноді захоплення) у різних галузях мистецтва. Це стосується і володіння мовами, знань техніки, спорту, політики, багатьох побутових питань тощо. Такого педагога називають ерудитом (від лат. eruditio - ученість, освіченість; «ходяча енциклопедія»). Ерудиція досягається постійною самоосвітою. Педагогічна майстерність містить високе мистецтво навчання й виховання, що учитель постійно підвищує, шліфує, невпинно вдосконалює, критично осмислюючи свій досвід і опановуючи кращий досвід колег.

Питання про педагогічну майстерність - об'ємне, самостійне та важливе. Ми згадуємо про нього тільки для розуміння зв'язку з авторитетом учителя.

Природно, авторитет має вчитель, який володіє високим і вищим рівнем якості навчально-виховної роботи. Авторитетний учитель - комунікабельний, висококультурний (тактовний, поважний до співрозмовника, уміє вислухати його, переконати в чомусь фактами).

Такий учитель розуміє й сам використовує жарт, гумор, дружній шарж; уміє не помітити збентеженість співрозмовника, якщо таке трапиться; розкутий, навіть у малознайомій компанії може стати активним співрозмовником.

На авторитет педагога впливає також його цивільна характеристика: чи чесна і порядна він людина, чи приємний сусід по будинку, чи гарний сім'янин, чи відповідальний батько та ін.

Авторитетним учитель стає не одразу. Для цього потрібно багато часу спілкуватися з учнями й продемонструвати, виявити свої кращі риси та якості в різних галузях життя і не тільки в суто професійній роботі. Існує навіть думка, що педагог спочатку працює на авторитет, а потім авторитет працює на нього. Психологи визначають явище іррадіації авторитету (від лат. іrradiare - сяяти, променіти: поширення процесів збудження або гальмування в центральній нервовій системі): поширення на ті сфери діяльності, де людина ще себе не виявила і поки сама себе не вважає авторитетною. Хоча сам носій авторитету в чомусь і не вважає себе таким, але інші про нього такої думки. А якщо фахівець у якійсь конкретній галузі знань або діяльності виявиться некомпетентним, то інші оцінять його як необізнаного, отже, взагалі неавторитетного. Це також явище іррадіації, тільки спрямоване проти авторитету.

Сильний і сприятливий вплив авторитетного вчителя на вихованців відзначається багатьма педагогами минулого й сучасності. Існують спеціальні наукові дослідження про авторитет учителя і його виховну роль (Н. Петров, М. Кондратьєв, С. Єлканов, Л. Мітіна та ін.). Формування авторитету вчителя було постійною й пріоритетною турботою багатьох поколінь педагогів. Зауважимо, що останнім часом авторитет учителя дослідники оцінюють не так однозначно позитивно, як зовсім нещодавно. Існують також інші погляди й оцінки.

Виховна сила авторитетного педагога (у цьому також її особливість) полягає у ненавмисному впливі, що вселяє, на оточуючих, в упередженому сприйнятті його впливу учнями тільки як позитивного. Авторитетний учитель може стати прикладом, еталоном поведінки, зразком для наслідування й навіть ідеалом для учнів. У подібних ситуаціях авторитет як фактор впливу, що виховує, набуває не тільки позитивного впливу, але може мати й негативний ефект. Негативний бік авторитету потенційно можливий із двох причин: авторитетний педагог не завжди ідеальний («і на сонці є плями»), але цього іноді не помічають (ефект іррадіації) і беруть від нього також і погане; про ефект авторитету, що вселяє, й некритичне його сприйнятті ми вже говорили. Отже, авторитетний педагог зобов'язаний вимогливо ставитися до самого себе.

Із феноменом авторитету пов'язане близьке до нього поняття авторитарний, що має негативний зміст: заснований на беззаперечному підпорядкуванні авторитету, владі. Існують поняття: авторитарна педагогіка, авторитарна система виховання, авторитарне управління тощо. Зокрема, авторитарне виховання засновано на беззастережному, покірному прийнятті авторитету та безперечному підпорядкуванні вихованців, що визнається ними самими. Авторитарна педагогіка стверджує зосередження у руках педагога повноти влади, що не допускає вихованців до участі в навчально-виховному процесі. Вона ігнорує ініціативу дітей, віддає перевагу твердим і примусовим заходам впливу, стиль взаємин — беззастережна вимогливість педагогів до вихованців.

В історії педагогіки взагалі, та й в історії вітчизняної педагогіки, існувала як авторитарна педагогіка, так і авторитарне виховання. їх коріння виявилися такими глибокими й життєздатними, що й у наш час ми ще не встигли (чи не зуміли?) повністю подолати їх наслідки, хоча згубність їх усвідомлюємо й намагаємося не повторювати помилок минулого. Вочевидь, ця ситуація живучості авторитарної системи виховання виявилася для деяких педагогів підставою для різко негативного ставлення не тільки до авторитарності, але й до авторитету взагалі.

Так, В. Слуцький у книзі «Елементарна педагогіка» зазначає, що вплив на учня авторитетного вчителя «є своєрідним гіпнозом, і цей вплив досить часто заважає йому (учневі) правильно орієнтуватися в житті». Побутовий гіпноз є тільки однією з форм підпорядкування людини людиною. Уплив авторитету, на думку автора книги, є рівнозначним примусу, тому духовно сильніший педагог не має права «користуватися своєю силою для підпорядкування духовно слабкішого» учня, як і під час фізичного примушування. Головний підсумок виховання, заснованого на авторитеті, як уважає В. Слуцький, полягає в тому, що діти (тобто об'єкти виховання авторитетного вчителя) «привчаються підпорядковуватися сильному й знущатися зі слабкого».

Психолог робить висновок: «Авторитет - це засіб, що, так би мовити, повинен прагнути до самознищення, або, точніше, до самонезастосування». Розглядаючи негативний вплив авторитету, В. Слуцький відводить йому лише обмежену роль, «поки вихованець ще не вміє користуватися власною волею».

Автор не уточнює, чи має на увазі тільки малий вік дітей, чи це стосується дітей середнього й старшого шкільного віку, але на первинних сходинках групової згуртованості («перша стадія» - за А. Макаренко; «піщаний розсип» - за А. Лутошкіним; «конгломерат» - за Л. Уманським; «дифузійна група» - за В. Петровським).

У критичних міркуваннях В. Слуцького про авторитет учителя, безумовно, є своя правда: виховний вплив авторитету може бути як позитивним, так і негативним, він може обернутися на авторитарність - систему беззастережного підпорядкування вихованців педагогові. Разом із тим у цих же міркуваннях він не звернув уваги на те, що: сформований («зароблений», досягнутий) авторитет впливає на оточуючих стихійно, незалежно від наміру й бажання його носія. Управляти цим впливом практично неможливо. Крім того, навіть зі шляхетною виховною метою вчителі, які мають авторитет (більшість із них згодом його здобувають), не руйнуватимуть його навмисно. Будь-яка спроба колег позбавити авторитету свого товариша «по цеху» виглядала б справою аморальною, тому що була б схожа на зловмисну спробу дискредитувати його як висококласного педагога й майстра-професіонала. Домагатися благої мети аморальними шляхами є неприпустимим.



Підіб'ємо проміжні підсумки. Оскільки авторитет - це загальновизнаний неформальний вплив педагога на вихованців, отже, він не завжди усвідомлюється вихованцями й тим більше - є некритичним. Авторитет формується у вчителя морально чистого, ерудованого, який опановує педагогічну майстерність, володіє високою культурою спілкування й педагогічною етикою. За своїм виховним впливом авторитет має різне спрямування, тобто позитивні та негативні сторони. Особливо хибною є авторитарна система виховання.

ПЕДАГОГІЧНА ЕТИКА

Педагогічна етика – основа особистості вчителя. Вона вивчає основні засади педагогічної моралі: громадянськість і патріотизм разом із інтернаціоналізмом, професійна самовідданість, педагогічна солідарність та колективізм, гуманізм, педагогічний оптимізм. Ця наука вивчає категорії педагогічної етики.

1) Професійний педагогічний борг. Під ним розуміють сукупність вимог, що непокоять суспільство пред'являє особистості вчителя, незалежно від цього, чи хоче цього вчитель чи ні. Тому інколи складається конфлікт між особистістю та громадянським суспільством, точніше, між бажанням і боргом.

Іноді вчитель усвідомлює свій обов'язок, але з прагне їх виконувати через особистих міркувань. Це рідко, але шкоди приносить багато і учням, і суспільству, й у кінцевому підсумку самому вчителю.

Частіше буває, що вчитель розуміє свій обов'язок, та в нього бракує сил волі чи інших рис доводити справу кінця. Такому вчителю можна допомогти, підвищивши вимогливість щодо нього.

Відчуття боргу необхідно кожній людині, але вчитель ж без нього взагалі вчитель.

2) Педагогічна справедливість. Справедливість – це одне з форм моральної оцінки. Вона спирається щодо відповідності між достоїнствами людей (учнів) та його громадським визнанням. Якщо це відповідність порушується, виникає те, що ми називаємо несправедливістю. Справедливість – основа довіри учнів до молодого вчителя. Наявність справедливості особливо проявляється в оцінці результатів праці учнів. Усі вчителя мають тим самим набором оцінок – від «2» до «5», але в одного погана оцінка викликає обурення учнів, в іншого учні сприймають її як вияв справедливості. Чому? І тому, що другий вчитель враховує й зусилля учня, та його колишній рівень, та її стан.

Відсутність справедливості – небезпечний ворог: доведено, що у таких класах затримується формування колективу, сповільнюється становлення колективістської спрямованості особистості учнів, і деякі учні перетворюються на невротиків.

3) Професійна честь гідність. У поняття честі входить прагнення вчителя підтримувати свій престиж, свою репутацію. Іноді саме від цього прагнення, коли вона брехливо зрозуміло, виростаєпроцентомания, організується бурхлива діяльність перед перевіркою школи, виконуються заходи для «галочки», існує так звана «захист мундира» тощо.

Так, вчитель зобов'язаний виборювати честь гідність свою професію. Але боротися одним – своєї чесною й гідної роботою, чесною і гідним ставленням до студентів.

4) Педагогічна совість. Совість – це своєрідний громадський представник у свідомості вчителя, представник, який контролює виконання учителем його професійного боргу.

Совість вчителя відбиває його етичну культуру. Це має двояке значення: з одного боку, створює у колективі атмосферу взаємоповаги, з іншого – формує у учнів етичних норм, їх моральну поведінку у суспільстві.

Совість вчителя мусить бути непідкупної і незаплямованою, він втратить моральне виховувати інших.





ІМІДЖ ВЧИТЕЛЯ

Імідж - це уявлення про людину, що складаються на основі її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити, менталітету, учинків та ін.

Складові іміджу

  1. Образ (те, що виникає із появою людини в колективі й залишається, коли людина йде).

  2. Зовнішній аспект (манери, хода, жести, міміка, одяг, зачіска).

  3. Внутрішній аспект (інтелект, думки, ерудиція, духовність, інтереси).

  4. Процесуальний аспект (темперамент, темп, пластичність, діяльність, емоції).

  5. Основа іміджу (позиції, настанови, легенда)- повинна відповідати психології переможця:

  • висока самооцінка;

  • оптимізм;

  • віра в добро;

  • уміння відчувати те, що відбувається, й бути причетним до цього;

  • уміння змінюватися, сприймати нове.

Види іміджу

  1. Сприйманий - це те, як нас бачать інші, як до нас ставляться.

  2. Необхідний:

  • особистісний (образ людини з її внутрішніми якостями);

  • професійний (образ людини в професійній характеристиці).

Імідж педагога має певний набір характеристик або компонентів, що його формують.
Характеристики іміджу

  1. Професійна компетентність

Професійна компетентність - це володіння необхідними знаннями, уміннями, навичками, що визначають сформованість педагогічної діяльності, спілкування й особистості як носія певних цінностей та ідеалів.

2. Педагогічна ерудиція - це своєрідний запас знань, що учитель застосовує для розв'язання педагогічних ситуацій як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов. Педагогічна ситуація визначається самим педагогом у взаємодії з учнями й взаємодії школярів між собою.

3. Педагогічне мислення й інтуїція необхідні вчителеві для передбачення розвитку ситуації без повного її аналізу.

4. Педагогічна рефлексія - це здатність учителя подумки уявити ситуацію, що виникла в дитини, і на цій основі скласти уявлення про себе. Педагогічна рефлексія дозволяє відповісти на питання: «Що в мене вийшло?», «Що не вдалося?», «Як зробити, щоб було ще краще?».

5. Педагогічна імпровізація допоможе вчителеві знайти несподівані рішення й миттєве втілення. Педагогічний імпровізації властива миттєвість, єдність інтуїтивного й логічного.

6. Педагогічне спілкування, що є і компонентом професійної компетентності, і компонентом іміджу вчителя, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату на уроці.

Отже, сучасний учитель повинен поєднувати в собі як риси власне вихователя (опіка, заміна матері), так і риси вчителя. Це, безперечно, знайшло відображення в професійному іміджі, який став більш індивідуалізованим. Усе це робить проблему іміджу сучасного педагога в освітній практиці шкіл актуальною, що вимагає пильної уваги не тільки з боку тих, хто її розробляє, але й тих, хто хоче бути успішним у своїй професійній педагогічній діяльності. Зважаючи на сказане вище, метою нашої статті є обґрунтування актуальності проблеми дослідження іміджу сучасного вчителя, виокремлення основних напрямків подальшої роботи над окресленою темою. 

Зрозуміло, що в основі іміджу лежить реалізація особистістю своїх потенційних можливостей, тобто реалізація «Я-концепції». Імідж не може бути самоціллю, як і не може повноцінно функціонувати замкнено в межах особистості. 

Імідж повинен знайти власне існування, стати окремою цінністю і використовуватися не лише при слушній нагоді, а бути основою професійного розвитку вчителя. Імідж не малюнок, не калька, не розроблене в найдрібніших деталях точне зображення, а певна система складових що стає підґрунтям для формування враження про фахівця. 

Кожен з нас створює певний образ – імідж – уявлення про людину, що складається на основі її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити, менталітету, вчинків та ін.

Імідж знаходиться в ряду таких понять, як рейтинг, репутація, популярність, престиж, авторитет та ін.

Тому можна вважати, що імідж людини – це думка про неї в групи людей у результаті сформованого в їхній психіці образу цієї людини, який виник унаслідок прямого їх контакту з нею або внаслідок отриманої про неї інформації від інших людей . 

МОВА ТІЛА ВЧИТЕЛЯ НА УРОЦІ

Постава, погляд, міміка, жести, як ми вже зазначали, - це не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів нашого тіла. Це і є мова тіла. Наше тіло «говорить» постійно, щосекунди сигналізуючи про щось: зосередженість, сонливість, недовіру, відчуженість, закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми на 2/3 є невербальним і лише 1/3 інформації ми отримуємо шляхом вербальної (словесної) комунікації.

Наведемо кілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці.

Перш ніж розпочати урок, дай можливість погляду повільно «поблукати» класом, «збираючи» погляди учнів. Не починай говорити, щойно переступивши поріг класу. Краще зачекай, поки учні заспокояться. Інакше викажеш своє хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: «Доброго ранку! Я хотів би розпочати наш урок», - не дивись у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: утекти туди, куди спрямований його погляд.

Під час уроку знайди собі позитивно налаштованого учня. Адже ти нервуватимеш іще більше, якщо дивитимешся на учня, який, скажімо, постійно позіхає, а то й взагалі не сприймає тебе як учителя. Знайди собі учня зі знаком «+», який зацікавлено слухатиме матеріал, який ти викладаєш. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на решту класу. Адже, з точки зору кожного учня, ти дивишся саме на нього, тому кожен приписуватиме собі цей «доброзичливий» погляд.

Якщо можна, то уникай неспокійного ходіння перед класом: тим самим ти відвертаєш увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як укопаному, не слід. Поки ти хвилин 20 пояснюєш новий матеріал, не завадило б двічі або тричі спокійно перейти на інше місце, але не кваплячись і не гарячкуючи. Змінюючи місце, намагайся посилити візуальний контакт з окремими учнями. Найвигідніше місце для вчителя - поблизу вчительського столу. Але не слід і постійно стояти за столом. Тим самим ти створиш бар'єр, що заважатиме взаєминам із класом. Доречно, якщо ти вільно стоятимеш перед класом, неподалік свого столу. Тоді учні зможуть бачити тебе на повний зріст. З іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Іноді сідай, краще збоку, на краєчок свого столу, ноги мають торкатися підлоги. Але в жодному разі не вмощуйся на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.



А тепер щодо пози вчителя біля дошки. У критичній фазі вчителі-початківці зазвичай починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити: потрібно знайти в собі мужність ступити крок уперед, назустріч учням.

Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися обличчям до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується, і вчитель поспіхом записує, щоб знову обернутися обличчям до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають голову переважно через праве плече, у той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватися на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.



Стеж за своєю поставою. Вона повинна посилати тільки позитивні або нейтральні сигнали. Уникай використання сигналу зверхності, а саме - не закидай голову назад під час вербальної «атаки» учнів, тому що ця удавана «перевага» над ними свідчить про тимчасову втрату самоконтролю. Відмовся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання); ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відчужено простягнуті до учнів); нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, тривалі зітхання, позіхання, поглядання час від часу на годинник); нетерпіння (учитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Усі ці пусті жести згодяться тільки для того, щоб відштовхнути від тебе учнів. Уникай і тих сигналів, що переносять на учнів власну невпевненість у собі (вчитель совається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги або охоплює ними ніжку стільця).

Звертаючись до класу, використовуй широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Твої жести мають передувати словам і в жодному разі не навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест свідчить про невимушену зосередженість чи зосереджений спокій. Ніколи не крути крейду в руках. Дуже обережно використовуй такі жести, як: постукування вказівним пальцем по столу; погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки); жести захисту (долонями як бар'єр спереду). Завжди уникай пустих жестів, наприклад, безцільного розмахуваннями руками. Що стосується міміки, то намагайся відкрито дивитися учням у вічі. Якщо не хочеш виглядати нервовим або емоційно нестійким, намагайся не прикривати рот руками, потирати ніс або щоки, стискати губи, морщити лоба та здіймати брови.

Педагогічні здібності

1.Організаторські:

вимогливість;

самокритичність;

тощо.

2. Дидактичні:



володіння предметом та методикою викладання;

педагогічна техніка.

3. Перцептивні:

вміння проникати в духовний світ дитини, виявляти особливості психіки (спостережливість, співпереживання тощо).

4. Комунікативні:

вміння будувати взаємостосунки з учнями, колегами, батьками (відкритість, чуйність, тактовність тощо).

5. Сугестивні:

вміння впливати на інших (справедливість, емоційність).

6. Дослідницькі:

вміння розуміти й адекватно оцінювати педагогічні ситуації.

7. Науково-пізнавальні:

здатність до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної галузі науки.

8. Особистісні:

громадянська відповідальність,

самовідданість професії,

моральність,

гуманізм,

тощо.


ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ УЧИТЕЛЯ

Педагогічний такт – найхарактерніша професійна особливість вчителя. В будь-якій професії є щось особливе, що відрізняє її від інших професій. виявлятись це зможе і в звичках людини, і в його мові, зовнішньому вигляді. Особливість професії вчителя, перш за все, виявляється в його педагогічному такті. 


Саме слово „такт” (від латинського tactus) – це форма людських взаємовідносин. Такт – необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не спортити настрій навколишнім. 
Зараз багато говорять про педагогічну майстерність, основою якої, по-перше, є кругозір вчителя, його ідейні переконання. По-друге, педагогічна майстерність передбачає досконале володіння предмета навчання, знання фактичного матеріалу. По-третє, необхідно володіти методикою навчання і виховання. Педагогічний такт можна рахувати як четвертою особливістю педагогічної майстерності. 
Педагогічний такт необхідний і в навчанні і у вихованні. Але у вихованні його роль особлива. У безтактного вчителя учні ще зуміють чогось навчитись, але у вихованні такий вчитель нічого не досягне. Моральні переконання, інтереси, смаки не можна формувати насильно. Для цього необхідно, щоб учні любили похвали свого вчителя.
Використання загального такту в педагогіці, в навчанні і вихованні дітей, являється педагогічним тактом. Тактовну людину характеризують такі риси характеру, як ввічливість, привітність, кмітливість, повага до чужої думки, врівноваженість, почуття гумору. Такі риси особливості повинні бути і у тактовного педагога
До учнів необхідно відноситись так ввічливо і з повагою, як і до дорослої людини, тальки ще більш уважніше і обережніше. 
Педагогічний такт – це професійна якість вчителя. Він являться складовою педагогічної майстерності і набувається разом з педагогічною освітою і педагогічною практикою. Повага до учнів, бережливе ставлення до їх особистості лежить в основі педагогічного такту. 
Однозначного визначення, що таке педагогічний такт не існує. Одні педагоги вважають. Що педагогічний такт – це природна здатність вчителя впливати на учнів; другі – це складова частина загальної культури вчителя; треті – це досконале володіння своїм предметом і методикою його викладання. Доля правди є в кожному із цих висловлювань. Не викликає сумнівів, що одним викладачам легше володіти педагогічним тактом, ніж інших, але казати. Що це їх вроджена якість було б неправильно. Так само неправильно ототожнювати педагогічний такт із загальною культурою поведінки вчителя чи з його методичною освітою. Педагогічний такт, звичайно, пов’язаний із всіма іншими якостями вчителя, але має і свою специфіку: він правильно визначається як почуття. Таке визначення зробив К.Д.Ушинський, який рахував педагогічний такт психологічним.
Педагогічний такт в широкому розумінні – це професійна якість вчителя, за допомогою якої він в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективний спосіб виховного впливу. Кожен педагогічний спосіб, кожне зауваження, яке дає вчитель учням, повинні піднімати авторитет вчителя.
Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий вчитель, який не буде закривати очі не недопустимі вчинки учнів, не боїться зробити любому з них строге зауваження, але робить це вміло, в формі, яка не принижує ні особу учня, ні особу вчителя. 
Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на школярів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Вчителі, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із учнями. 
Тактовний вчитель, який враховує різноманітні відтінки в поведінці учнів, почуває в їх середовищі свобідніше. Тактовному вчителю не потрібно весь час слідкувати за дітьми. Його відношення з учнями побудовані на взаємній довірі і взаємній повазі. Тому він може позволити собі пошукувати з ними, зробити комусь із них іронічне зауваження. Все в поведінці тактовного вчителя є природнім. Тактовна поведінка з учнями стала його звичкою, невід’ємною рисою його характеру. Такий вчитель володіє спеціальним вмінням спілкуватися із дітьми. Таким вмінням повинен володіти кожен педагог.
Педагогічний такт як форма взаємовідносин з учнями визначаться багатьма сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок. Оволодіти педагогічним тактом, немаючи педагогічної майстерності, неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування, запам’ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості вчителя, показником гнучкості його розуму. Педагогічний такт не буває стереотипним. 
У різних вчителів він може мати різні форми. Це залежить від вікових особливостей вчителя, особливостей його темпераменту, характеру і т.д.
Безтактний вчитель, замість того щоб зосереджувати увагу учнів, починає акцентувати увагу на кожному випадку неуважності. Такий вчитель ніби спеціально ходить по класі, приглядається до чого можна причепитись. „Ти куди дивишся? Де твої руки? Що ти там ховаєш? Дай мені!” – такими зауваженнями він весь час перериває свій урок. Такий педагог уважний, але не тактовний.
Безтактні вчителі не вміють слухати учнів. Одні з них не дають учням висловлювати власну думку, підказують їм, заставляють нервувати, інші – весь час мовчать, намагаються нічим не видати свого відношення до відповіді.
Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але основне його призначення – попереджувати такі ситуації. Отже, педагогічний такт – це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою яких вчитель в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективні засоби виховання.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка