До питання про психолого-педагогічний супровід освіти дітей з особливими потребами



Скачати 89.14 Kb.
Дата конвертації08.09.2017
Розмір89.14 Kb.
УДК 159.9:376.112.4:376.2

Т. М. Козіна,

канд. психол. наук, доцент кафедри психолого-педагогічної та соціально-гуманітарної освіти
Е. А. Унтілова,

канд. пед. наук, доцент кафедри психолого-педагогічної та соціально-гуманітарної освіти


До питання про психолого-педагогічний супровід освіти дітей з особливими потребами
У статті розглядається проблема навчання дітей з особливими освітніми потребами. Розглядаються психологічні і педагогічні умови, що забезпечують особистісно орієнтований підхід до навчання дітей з особливими потребами.

Ключові слова: особистість, особливі потреби дитини, особистісні потреби, виявлення особливих потреб дитини, психічний розвиток, психолого-педагогічна підтримка, психолого-педагогічний супровід.


1. Теоретичний аспект змісту психолого-педагогічної підтримки дитини з особливими потребами

На сучасному етапі відкрилися нові перспективи в системі корекційної освіти, пов’язані з переосмисленням ставлення до організації навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку. Влада, педагогіка, пересічні громадяни прагнуть наблизитись до розуміння труднощів, з якими зустрічаються ці особистості; активно дискутують з приводу переваг спеціальної чи інтегрованої освіти; намагаються створити певні умови для їхнього життя (пандуси, сурдопереклад тощо); впроваджують зарубіжний досвід. Перебіг освітнього процесу в Україні вимагає звернутись до світового досвіду (США, Канада, Великобританія), коли йдеться про навчання та виховання дітей з особливими потребами, тобто вадами у психофізичному розвитку, що мають бути враховані для створення адекватного психологічного та педагогічного супроводу освітнього процесу.

Завдяки творчим пошукам науковців, вчителів-практиків формуються теоретичні засади та інноваційні технології освітнього процесу заради того, щоб молода людина, громадянин нашої України, оволодівав сучасними знаннями і технологіями, був готовий брати на себе відповідальність за долю країни. Видатний вчений, академік Г. С. Костюк, педагог-гуманіст В. О. Сухомлинський зробили великий внесок у психологічну і педагогічну науку. Вони суттєво поглибили розуміння механізмів психічного життя дитини та її навчання. Великим досягненням вітчизняної психолого-педагогічної науки стала ідея докорінної перебудови структури освітнього простору, центром якого віднині ставала дитина, а не вчитель, як це було прийнято в авторитарній педагогіці. Методологічною основою психолого-педагогічного супроводу учнів з особ­ливими потребами стали наукові дослідження багатьох відомих вчених, зокрема, таких як: В. I. Бондар. Л. C. Виготський, C. Д. Забрамна, I. Г. Єрьоменко, H. M. Назарова, M. C. Певзнер, Б. П. Пузанов, В. M. Синьов, H. M. Стадненко, Л. M. Шипіцина та ін.

Для того, щоб становлення особистості учня було процесом розвитку, тобто розкриттям резервів можливостей особистості на кожному етапі її життя, потрібно дати коротку характеристику процесу становлення особистості дитини в процесі навчання і виховання.

Освіта в широкому розумінні цього слова — процес передачі досвіду попередніх поколінь кожному новому поколінню. Безумовно, в процесі історичного розвитку людства зміст і технології освіти збагачуються і вимагають наявності відповідних можливостей — фізичного та психічного здоров’я тих, хто оволодіває новими знаннями. Так виявляється найважливіша передумова успішного освітнього процесу — фізичне, психофізичне здоров’я дитини, її органи чуття, нормальний розвиток головного мозку, спроможність вільно та самостійно рухатись. За даними досліджень фахівців сьогодні з’являється на світ досить високий відсоток новонароджених з серйозними вадами, причиною яких є органічні ушкодження, порушення в анатомічних структурах певних відділів нервової системи дитини. Ці вади є уродженими, але не обов’язково успадкованими, вони можуть бути набутими внаслідок патологічного розвитку дитини у материнському лоні, тобто все успадковане є природженим, але не все природжене є успадкованим. Диференціація генези патології нервової системи, сенсорної та рухової сфери є важливою умовою подолання цих вад у навчально-виховному процесі. Відхилення від норм вікового розвитку з перших днів життя немовляти є покажчиком появи особливих потреб у майбутньому розвитку, навчанні і вихованні дитини.

Виникає питання: в яких саме проявах поведінки немовляти можна вбачати симптоми особливих потреб як результату органічної патології та закономірного подальшого виявлення особливих потреб дитини в процесі її виховання та навчання.

Маємо зрозуміти специфіку початкових особ­ливостей поведінки з перших днів життя дитини, які є симптоматичними для прогнозування подальшого розвитку особливих освітніх потреб дитини. На думку дослідників, важливу роль в розвитку особистості дитини відіграють потреби. Потреба — це переживання необхідності чогось. Тому потреби поділяють на первинні (біогенні) і вторинні (соціогенні). Пізнавальні потреби — інтерес до пізнання світу — це одна з найбільш значущих потреб у дитячому розвитку. На думку відомого психолога Л. І. Божович, у здорової новонародженої дитини вже у віці 3–5 тижнів виникає потреба у зовнішніх враженнях, і в такий спосіб відбувається перехід в процесі психічного розвитку дитини від віку новонародженості до віку немовляти. У чому саме проявляються потреби нових вражень у віці новонародженості і у віці немовляти? Провідною потребою новонародженого у контакті зі світом є потреба уникнути негативних емоцій, дискомфорту. У немовляти виникає потреба здобути позитивні емоції, пережити елементарну радість пізнання на рівні можливостей контакту дитини зі світом. Немовля потребує нових вражень від світу. Потреба в них не насичується, а з віком розвивається за виявом інтенсивності та за змістом. Все більше коло явищ цікавить маленьку дитину, вона за допомогою дорослого задовольняє пізнавальні потреби і рухається у своєму розвитку як особистість.

Таке уявлення про виникнення потреб дитини вимагає підійти до їх характеристики з урахуванням особливостей психофізичного розвитку. У цьому причина виникнення поняття «діти з особливими освітніми потребами». Цей термін переносить акцент з характеристики вад дітей як головного предмета обговорення, на розкриття суто психологічних умов, що мають сприяти подоланню впливу вад розвитку на освітній процес. У ньому мають бути враховані особливі пізнавальні потреби дітей, що відрізняють їх від однолітків, розвиток яких відповідає віковим нормам. Відповідальним за створення необхідних умов для освіти дітей з особливими пізнавальними потребами є громадянське суспільство. Діти з особливими освітніми потребами — це, перш за все, діти з психофізіологічними порушеннями, як і діти, які таких порушень не мають. Таким чином ми не можемо заперечувати певної умовності такого поділу. Запропонований поділ має досить прозору, умовну межу. Особливі освітні потреби можуть виникати і за умов відсутності психофізіологічних порушень в організмі дитини, а можуть бути і наслідком несприятливих умов соціокультурного оточення, перш за все, несприятливого впливу сімейного середовища.



2. Зміст і завдання психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами

Ми говоримо про дітей з особливими освітніми потребами відповідно до сучасних знань про сутність і закономірності психічного розвит­ку дитини, співвідношення соціального і природного в розвитку. Для розуміння рушійних сил психічного розвитку необхідно визначити ті структурні компоненти особистості, які визначають її активність у пізнанні, в навчанні, суттю якого є створення наукової картини світу і розуміння ролі особистості в ньому.

До структурних компонентів особистості відносяться потреби, інтереси, емоційно-вольова сфера, темперамент, характер, здібності, обдарованість, талант. Ці компоненти визначають індивідуальність особистості. Становлення особистості як суб’єкта пізнання та праці починається з виявлення певних потреб і активності заради їх задоволення.

Маємо розрізняти поняття «особисті потреби» та «особливі потреби», які рівною мірою можуть бути віднесені до однієї особистості.

Особисті потреби дитини визначаються не її психофізичними можливостями, ступенем ураження сенсорної сфери або нервової системи, а її власним вибором, який стимулюють умови виховання з раннього дитинства, перш за все, в сім’ї. Особиста потреба — переживання необхідності у певній діяльності чи інформації, яку дитина вибирає за власним бажанням. Безумовно, особиста потреба — у читанні, слуханні музики, танці має певний пріоритет в процесі свого задоволення, що визначається об’єктивними соціальними умовами: традиціями родини, змістом професійної діяльності батьків тощо.

На відміну від особистих потреб, становлення яких в онтогенезі визначається соціальними умовами виховання і навчання дитини, особистісні потреби визначаються індивідуальними природними можливостями дитини — успадкованими чи набутими, які накладають відбиток на поведінку дитини з перших тижнів життя. Якщо малюк не тримає голівку в 3–4 місяці, це є безумовною ознакою патології розвитку нервової системи і вимагає термінового медичного обстеження. Те ж саме можна сказати, якщо батьки помічають, що дитина не реагує на світло, на досить голосні звуки, шум і т. п.

Термін «діти з особливими освітніми потребами» передбачає розуміння дитини як суб’єкта, який потребує «обхідних шляхів» для досягнення результатів в освіті.

Виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку — це цілеспрямований процес спільної діяльності педагогів і батьків, що передбачає:

— створення умов для партнерських відносин між педагогами та сім’ями, які виховують дітей з особливими потребами, для залучення батьків до навчання дитини та створення розвивального середовища, в якому вона перебуває;

— з’ясування очікувань батьків та створення індивідуальних навчальних програм;

— організацію команди фахівців для надання необхідної консультативної та практичної допомоги батькам;

— проведення просвітницької роботи серед громадськості з метою формування рекомендацій щодо виховання дітей з особливими потребами.

Яким психологічним вимогам має відповідати освіта дітей з особливими потребами?

По-перше, обов’язково передбачається збіг початку цілеспрямованого навчання з визначенням порушень у розвитку дитини.

По-друге, не можна розраховувати тільки на медицину. Треба вводити в зміст освіти спеціальні розділи, які не передбачені для дітей, що нормально розвиваються.

По-третє, важливого значення набуває просторова організація процесу навчання. Саме в організації просторового середовища та часового режиму виявляються можливості для індивідуалізації процесу навчання дітей з особ­ливими освітніми потребами. Так, наприклад, для навчання і виховання дітей-аутистів спеціальною вимогою щодо організації освітнього простору є необхідність забезпечити їм можливість передбачати хід подій і в такий спосіб планувати власну поведінку.

По-четверте, дуже важливо поширювати рамки освітнього простору, виходити за межі виховного закладу разом з дітьми. Таким чином забезпечується пролонгування тривалості процесу навчання, що дуже важливо для досягнення позитивних результатів у навчанні дітей з особливими потребами.

По-п’яте, вчителі, спеціалісти-лікарі, вихователі повинні працювати у тісному контакті з батьками учнів.

Якщо йдеться про освіту дошкільнят з особ­ливими освітніми потребами, то можна послатись на досвід вітчизняних ДНЗ, педагогічні колективи яких налагодили постійну взаємодію з батьками в таких формах роботи як індивідуальні, групові, сімейні консультування; психолого-педагогічна просвіта батьків з використанням активних методів навчання — рольових ігор, тренінгів тощо; створення груп підтримки для батьків в умовах ДНЗ.

Досвід спеціалізованих навчальних закладів для дітей з особливими освітніми потребами та дослідження науковців свідчать, що у подальшому можна визначити загальні та особливі пізнавальні потреби у дітей з порушеннями нервової системи та сенсорної сфери.

Якщо порівняти поняття «інклюзивна освіта» і «освіта дітей з особливими потребами», то можна зробити такий висновок: інклюзивна освіта має на меті суто методичне забезпечення навчально-виховного процесу за умови всебічного розвитку можливостей дітей з особливими потребами та здоровими дітьми, в оточення яких ці діти потрапляють. Якщо ж говорити про освіту дітей з особливими потребами, то на перший план виходить суто психологічний аналіз навчальної діяльності — педагогічної взаємодії педагогів і вихованців з метою розкриття психологічного потенціалу освітнього розвитку дітей, які мають стати кваліфікованими спеціалістами, особистісно реалізуватись і жити повноцінним життям.

Вітчизняна освіта збагачується змістовно і технологічно згідно з викликами часу, серед яких — надання науково обґрунтованого психолого-педагогічного супроводу процесу становлення особистості молодої людини, яка перемагає обмеженість своїх психофізичних можливостей та набуває статусу активного громадянина нашої України.


Література

1. Возрастно-психологический подход в консультировании детей и подростков : учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Г. В. Бурменская [и др.]. — М. : Академия, 2012.

2. Кукін В. Психологічний супровід дітей в установах компенсаторного типу // Психолог. — 2005. — № 20.

3. Мамайчук И. И. Психокоррекционные технологии для детей с проблемами в развитии / И. И. Мамайчук. — СПб. : Речь, 2009.

4. Мамайчук И. И. Помощь психолога ребенку с задержкой психического развития : науч.-практ. руководство / И. И. Мамайчук, М. Н. Ильина. — СПб. : Речь, 2011.

5. Психолого-педагогическое консультирование и сопровождение развития ребенка : пособие для учителя-дефектолога / под ред. Л. М. Шипицыной. — М. : ВЛАДОС, 2003.


Аннотация

В статье рассматривается проблема обучения детей с особенными образовательными потребностями. Рассматриваются психологические и педагогические условия, обеспечивающие личностно ориентированное образование детей с особенными потребностями.


Summary

In the article the problem of education of the children with special needs is being discussed. Some special conditions of the appearance of such special needs are being analyzed.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка