Джордж Байрон мій дух як ніч



Скачати 134.91 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір134.91 Kb.

Джордж Байрон

МІЙ ДУХ ЯК НІЧ...




 




Я ще вчуваю арфи глас,
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останній час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить віщий спів.
Як є сльоза, вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Давно вже в ньому вщерть образ,
Як не поможе спів, воно
Од мук тяжких порветься враз!

 




Аналіз вірша

 

Вірш “Мій дух як ніч...” (1815) вважається одним з найяскравіших зразків звернення Байрона-лірика до мотивів «світової скорботи».



Вірш входить до циклу «Єврейські мелодії» і спирається на біблійні образи та сюжети, зокрема на епізод 16-ї глави І Книги Царств (вірші 14—23), де розповідається про те, як в ізраїльського царя Саула вселився злий дух, а юний воїн і співець Давид чарівною грою на гуслах прогнав його, після чого був узятий царем на службу.

 

В основі вірша лежить біблійний епізод з першої книги царств: цар Саул, замучений злими духами, звертається до юного співця Давида із проханням розрадити його.



Особливу увагу у вірші звернено на роль поета в задушливому і темному мороці дійсності. Лише поет може пробудити в зачерствілій, похмурій душі високі почуття, викликати сльози, які принесуть полегшення згорьованому серцю. Душа ліричного героя похмура, але в ній ще є місце для сильних почуттів.

 

Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не знайдеться ліків.



Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лермонтов, який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірш.

 

Єдине, на чому наголошує Байрон, це те, що спів його ліри мусить бути сумним. Навколишня дійсність не залишає місця для веселощів.



Своєрідність вірша «Мій дух як ніч»:

жанр — елегія;

цикл «Єврейські мелодії»;

джерело — Старий Заповіт;

ритміко-інтонаційна переривчастість, піднесена лексика;

— ліричний герой — самотня людина, що страждає;

трагізм світовідчуття ліричного героя, суперечливість його почуттів;

співець-спаситель як посланець Господа;

поєднання біблійних мотивів із сучасними авторові.





 




ПРОМЕТЕЙ




 




Титане! Ув очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що дістав за те, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що духа гордому уймає...
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях, щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І доля зла,— тиран глухий,—
І дух ненависті, який
Істот собі на втіху творить,
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар,
Та навіть ця, найважча з кар,
Твоєї волі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовержцева од тебе,
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказать,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
У тому твій небесний гріх,
Що людям зменшив ти страждання,
Що світлом розуму й пізнання
На боротьбу озброїв їх.
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогнене твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,
Ти — символ віри і тепла.
Як ти — сини людські півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
І долю невідкличних мар,—
Та дух бунтарства — не покути —
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї,
Надії й віри не втрачає,
Зухвало виклик зустрічає
І владно смерть перемага! 





Аналіз вірша

 

У вірші «Прометей» Байрон звернувся до античної міфології. Його увагу привертає постать давньогрецького титана Прометея. Як і більшість героїв Байрона, Прометей — борець, одинокий герой, що викрав у всесильних богів вогонь для людей. Проте за свої подвиги він не отримує винагороди, а мусить потерпати від страшних мук. Байрон переконаний, що Прометей — герой, який повинен бути прикладом для «людських сердець»:

 

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

 

Лише подвиги в ім’я людства, твердість душі, гіркі муки, навіть героїчна смерть дають герою право на повагу і пам’ять нащадків.

 

Поезія Байрона, з її пристрасністю, волелюбними ідеями, могутнім протестом проти тиранії, відіграла значну роль у формуванні творчих засад поетів-романтиків.

Водночас характерні риси байронічного героя (втеча від жорстокості буття, поза самотності, світова скорбота, постійний пошук гармонії) притаманні багатьом творам письменників першої половини XIX ст.

 

Таким чином, у своїй творчості Байрон висвітлив тему відчуження особистості в дисгармонійному світі, відкриту романтиками, з найбільшою повнотою.



Образ байронічного героя, який ладен краще загинути в боротьбі, аніж змиритися і підкоритися гнобленню, мав у період феодальної реакції неабияке значення і набув поширення у світовій літературі.

 

Своєрідність вірша «Прометей»:

жанр — вірш;

розмір — чотиристопний ямб;

напружено-урочистий ритм;

піднесена лексика;

джерело — давньогрецький міф про Прометея;

виклик долі і богам — тема і конфлікт вірша;

герой — Титан;

утвердження сили духу як найвищої цінності;

Прометей як взірець для людини.





 





МАЗЕПА




 




Закінчився бій шведів під Полтавою. Численні полки Карла XII полягли «серед скривавлених шляхів». Самого короля поранено. Втікаючи з поля бою, Карл XII спиняється в лісі для перепочинку. Він лягає під деревом, тамуючи біль від ран. Гетьман Мазепа і собі злазить з коня, але перш ніж лягти відпочивати козацький гетьман (1): 

...обійняв свого коня 


За шию, наче той рідня, 
І не зважаючи на втому, 
Підкинув листя вороному, 
Обтер на спині вогкий пил, 
Звільнив з оброті і вудил, 
І неприховано радів, 
Що їв годованець степів, 
Хоча й тривожився раніше, 
Чи стане він на пасовище, 
Адже оцей купратий кінь 
Був невловимий, наче тінь
Неначе блискавка гарячий, 
Проте покірливий, терплячий, 
І ніс вождя у далечінь, 
Як справжній кінь, татарський кінь! 
Він знав господареву річ 
І лиш почує тихий клич — 
Крізь натовп, силу, тисячі, 
Було то вдень а чи вночі, 
Від заходу і до світання 
До нього линув без вагання 
І зупинявся на постій, 
Неначе олень молодий. 

Тож, доглянувши коня, Мазепа послав на землю горностаєву кирею, перевірив рушницю (чи не відсирів порох, «чи цілий кремінь і курок»), черес і піхви золоті. Потім дістав баклажку і харчі та й почав частувати короля й увесь почет. Карл XII прийняв частування, а тоді почав розпитувати Мазепу, за що той так шанує свого коня. Козацький гетьман відповів, що не добром поминає «ту школу, де навчивсь їзди». Швецький король зацікавився такою відповіддю і, замість того щоб заснути, наполіг на розповіді Мазепи: 


— А все ж таки уваж і вволь,— 


Сказав гетьманові король, 
Який до всього мав готовність,— 
Я хочу вислухати повість. 

Гетьман погодився розказати .про давній випадок із власного життя. Тоді він служив пажем при дворі короля Яна-Казиміра. 


Вродливий красень з мене був. 


Як сімдесятий рік минув, 
Тоді признатися не гріх, 
Що на світанку днів моїх 
З чоловіків ніхто красою 
Не міг би зміритись зо мною. 
Я мав і молодість, і міць, 
Рум'янець повний серед лиць 
І шкіру ніжну, молоду... 

При дворі польського короля служив тоді також один ясновельможний пан — надзвичайно багатий, гонористий, родовитий. Він мав прекрасну дружину Терезу, молодшу за нього на тридцять років. Одного разу Мазепа зустрівся з Терезою і закохався у цю жінку неземної краси. Але тривалий час вони могли тільки обмінюватися багатозначними поглядами, адже у вищому світі не прийнято було знайомитися самостійно — отож треба було, щоб хтось представив їх одне одному. Знайомство відбулося під час якоїсь гри, назву якої Мазепа-оповідач вже й не пам'ятав. 


Ми зустрічались в таїні. 


Той день у схованці мені, 
Коли темніла неба синь, 
Був нагородою терпінь. 
Ходив я днями сам не свій, 
Крім того часу, про який 
Пригадую. За мить єдину 
Я всю віддав би Україну, 
До неї всю мою любов, 
Щоб тільки пажем бути знов, 
Що ніжним серцем володів 
І шпагою, не мав скарбів, 
Багатства, крім дарів природи — 
Здоров'я, молодості, вроди. 
Ми зустрічались в таїні. 
Я знаю, декому ті дні 
Солодкими подвійно є. 
Та я б віддав життя своє, 
Щоб перед небом і землею 
Назвати міг її моєю, 
Бо часто й довго нарікав
Що крадькома її стрічав. 

Але щастя закоханих тривало недовго. Старий граф вистежив коханців і оскаженів від люті й ревнощів. Разом із загоном гайдуків він оточив місце зустрічі Мазепи з Терезою. Молодий паж вихопив шпагу і почав оборонятися, але сили були нерівні — напасники здолали його. Мазепу закували і перепровадили до графського замку. Кара, яку вигадав одурений чоловік, виявилася жахливою: 


— Коня! — і вивели коня. 


Тяжка була із ним борня — 
То справжній виходень пустині, 
Що народився в Україні. 

....... 


Ніяк приборкать не могли 
Його шаленого пориву, 
Він дибився і їжив гриву, 
Покритий піною, коли 
Його до мене підвели. 
І в лютім запалі тоді 
Мене стайничі молоді 
Йому на спину завдали, 
Ріжучі в'яжучи вузли, 
Жахнули скакуна — і враз 
На волю випустили нас... 

Мазепа-паж почув услід дикий регіт, свист і сміх. Він хотів вигукнути страшні слова прокльону, але вітром йому забило дух. Лише через кілька років він зміг помститися за біль образи: 


Від осоружних тих воріт 


Нічого я не залишив; 
Ані підйомових мостів, 
Ані решіток опускних, 
Чи загород, ровів старих
Ні каменя, ані бруска — 
Все знищила моя рука: 
Ніде й зела за кілька гін, 
Лиш мурава на гребнях стін. 

....... 


Ніколи вам не прийде мисль, 
Що замок там стояв колись. 
Мазепа спалив осоружний замок. 

Але повернімось до того часу, коли, прив'язаний до скакуна, Мазепа мчав степами вдень і вночі. Паж пробував пручатися, аби звільнитися від пут, але цим ще більше лякав коня. Голос «і тихий, і слабий» «конем сприймався, ніби вибух, немов лунав мисливський ріг...» Пута врізалися в тіло Мазепи, він стікав кров'ю, спрага мучила його. Рисак нісся вже лісом, де зграя вовків, почувши запах крові, влаштувала тривалу гонитву. Часом хлопець втрачав свідомість і, приходячи до тями, дивувався витривалості коня, який не спинявся ні на мить. Трохи легше стало вершнику, коли кінь перепливав річку,— вода воскресила молоді сили. Але надії звільнитися від пут були марні: силкуючись, вершник лише сильніше затягував вузли. 


Перепливши річку, кінь стишив свій хід. 


У нестриманному бігу, 
Замилений, свою снагу 
Він загубив. Пристав, ослаб — 
Його й дитина повела б... 

Зійшло сонце, і Мазепа-паж побачив, що він у дикій місцевості: ніде не виднілося ні людського, ні звіриного сліду, відбитку колеса чи плуга. Нарешті десь здалека почулося кінське іржання. Юнак зрадів, гадаючи, що то якийсь кінний загін їде шляхом. Але радість його була передчасною. Назустріч йому вибіг табун диких коней, які не знали ні вуздечок, ні острогів. Рисак, на якому сидів Мазепа, тихим від знемоги іржанням «відповів — і враз упав». Табун, здивований побаченим, ураз спинився, постояв трохи над своїм мертвим товаришем і помчав далі. Бідолашний вершник не мав сил позбутися коня, «і вкупі вмираючий лежав на трупі!» Вже над ним кружляв ворон, готовий виклювати очі, і лише слабкий хрип людини відлякував хижого птаха. Вже серед мороку юнак побачив якісь вогні, але, сприйнявши їх за марення, втратив свідомість. Опритомнів він у світлиці, де біля нього сиділа юна панна. Виявляється, молодого Мазепу серед степу знайшли козаки і віднесли до найближчого помешкання, де його й вирвали з обіймів смерті. 

На цьому гетьман обірвав розмову. Ніхто нічого не сказав йому щодо пережитого ним випадку — король Карл XII «спав уже з годину». 





 




Аналіз поеми

 

Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та Равенні) в 1818 чи 1819 рр. Інтерес Байрона до Мазепи був зумовлений тим, що поет сприймав його життя як гідний наслідування приклад героїчного служіння батьківщині. Саме так до Мазепи ставилися в Європі, де він став одним з найшановніших діячів української історії.

 

На початку своєї поеми Байрон подав довідку, яка свідчила, що в її основу був покладений один із епізодів з «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера про те, як шляхтич Мазепа в юності за зв’язки з дружиною одного польського вельможі був покараний — прив’язаний до дикого коня, якого потім відпустили на волю.

 

Ця легенда про Мазепу зародилася в Польщі й побутувала в кількох версіях. За однією з них, Мазепа, перебуваючи у своєму маєтку на Волині, мав любовний зв’язок з дружиною одного шляхтича, був ним викритий і покараний: його прив’язали до коня й відпустили в поле. Але це був не дикий кінь, приведений зі степів, а кінь самого Мазепи, і поніс він його не в степи за сотні кілометрів, а в його ж маєток, розташований неподалік.

 

 

Тоді «Мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер». Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї розповідає Мазепа шведському королю Карлові XII, коли після розгрому Петром І під Полтавою в 1709 р. вони тікали до Туреччини.



 

Вольтер навів цю історію у своїй книзі, внісши доповнення про дикого коня, який примчав прив’язаного Мазепу за кілька днів на береги Дніпра. Це зробило історію з життя молодого Мазепи неймовірною, фантастичною і воднораз перевело її зі сфери побутової у міфопоетичну. Міфологічне звучання, що з’явилося в розповіді Вольтера, блискуче реалізував уже в добу романтизму Байрон у своїй поемі.

 

Мазепа захопив уяву Байрона, як і багатьох інших письменників-романтиків. Його історія, заснована на екзотичних реаліях, містила сюжет нещасливого кохання і жорстокої кари. Дехто з дослідників вважає, що на розповіді Мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню Терезу, жінку старого багатого графа-воєводи, позначилися стосунки самого Байрона з юною дружиною графа Гвічіолі, яку теж звали Терезою.

 

В образі Мазепи постають риси специфічно байронічного героя: це бунтар, «шляхетний злочинець», який кидає виклик суспільству, його законам та моральним нормам і зазнає кари. Сюжетна ситуація, закладена в основу любовної історії Мазепи, аналогічна ситуаціям, що розгортаються у «східних поемах» Байрона: герой кохає жінку, яка належить деспотичному чоловікові, і, ставши жертвою брутального насилля, скривджений та ображений до глибини душі, стає нещадним месником.

 

...Розгніваний, хотів я враз,



помститися за біль образ,

Та це зробив за кілька літ...

 

Так розповідає старий Мазепа Карлові, убивши кривдника й зрівнявши із землею його замок.

 

Але, на відміну від героїв «східних поем», головний герой «Мазепи» — постать не вигадана, а цілком реальна, історична, і, крім того, в «мазепинському» сюжеті герой, хоч і впадає у відчай, але долає всі випробовування і стає гетьманом України.

 

Як і в інших своїх поемах, у «мазепинському» сюжеті Байрон значну увагу приділив романтизованому образу коханої головного героя — Терези, у світлих та ідеалізованих барвах окреслив зворушливу історію їх трагічної любові, але у стосунках Мазепи й Терези немає тієї космічної фатальності, що вирізняє почуття героїв «східних поем».

 

Образові Мазепи в поемі Байрона притаманні й такі риси, як волелюбність і боротьба із силами зла, що зближує його з героями прометеївського типу. Незвичайно виразне змалювання Мазепи, прив’язаного до коня, який мчить пустельним степом, що нагадує прикутого до скелі Прометея та його страждання.

 

Вагоме ідейне та художнє навантаження в поемі мають сцени, які змальовують стрімкий біг коня та страждання, яких він завдає головному героєві. Створюючи динамічний образ руху скакуна, Байрон посилює враження від нього, порівнюючи шалений галоп коня з гірським потоком, блискавкою, північним сяйвом, метеором, розбурханим морем.

 

У постійному внутрішньому русі передано почуття героя, які проходять наче всі кола пекельних страждань, наростаючи від початкової надії на можливість звільнення до повного відчаю, зневіри, готовності прийняти смерть як єдино можливе позбавлення від катування. Нескінченний галоп коня (мотив, який сам по собі дуже впливав на романтичну уяву) є водночас знаряддям долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень.

 

У характеристиці свого героя поет насамперед підкреслює його внутрішню міць, великий життєвий досвід, незламний бунтарський дух і нескорену волю: «І сам він був як дуб-титан, землі козацької гетьман». Закінчуючи розповідь про пригоди своєї молодості, Мазепа зауважує:

 

А втім, як бачите, літа

Не вигнули мого хребта,

Не зменшили і не змінили

Відваги, розуму і сили...

 

Мазепа-оповідач не лише дивується своїй долі, своєму поверненню з небуття, а й вловлює сенс свого відродження. Доля виявляється немилосердною до нього, він зазнає жорстокої поразки, коли, здавалося б, стає реальністю мета його життя. Однак ця поразка не зломила його. В образі Мазепи-гетьмана постає своєрідний варіант байронічної титанічної особистості, переможеної, але не зломленої.

 

Поема Байрона «Мазепа» мала широкий розголос у Європі й відлуння в літературі, живописі, музиці, саме їй належить визначальна роль у тому, що образ Мазепи стає одним із «вічних образів» світового мистецтва.

 

Своєрідність поеми «Мазепа»:

жанр — поема;

міф як першоджерело поеми;

розмір — чотиристопний ямб

ритм змінюється відповідно до змісту рядків;

тема — нещасливе кохання (страждання) і жорстока кара;

сюжет — події МОЛОДОСТІ героя і сьогодення;

мотив — доля і помста;

композиція: основна частина з сюжетним обрамленням (вступ і заключна частина);

розповідь — монолог-сповідь;

герой — історична постать і романтичний герой байронічного типу;

фізичні та психологічні випробування героя, переродження його;

сила духу як стрижень людської натури;

природа як символ гармонії життя;

образ України як втілення романтичного ідеалу.







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка