Дитина до трьох



Скачати 212.46 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір212.46 Kb.
ДИТИНА ДО ТРЬОХ:

психологічний портрет з рекомендаціями

Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. "Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя",писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини.



Дорослі проблеми дитячого розвитку

Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у родині, бо саме мама і тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім'ях, яких знань та вмінь вони набувають.

Сьогодні в дитячому садку в групах дітей третього року життя можна зустріти, наприклад, малюка, який легко називає числа від 1 до 100 (мама вважає цей простий перелік чисел умінням лічити), але не вміє вдягатися, зовсім не орієнтується у кольорах, формах, величинах предметів, не вирізняє їх як особливі ознаки і не може знайти серед предметів однакові за певною ознакою тощо. Або дитину, що знає кілька десятків англійських слів — назв предметів, проте не має елементарних навичок спілкування з близькими дорослими й однолітками, в якої відсутні відображу-вальні ігрові дії з іграшками, навіть образними.

Або ж мати скаржиться: "Іграшки його зовсім не цікавлять. Не просто не грає, а навіть не дивиться. Ми в дитячий садок їх уже дві сумки віднесли, але син і на нові уваги не звертає!" "Чим він цікавиться?" — запитує психолог. "Полюбляє спостерігати за мною на кухні, а як заволодіє якоюсь банкою чи коробкою, то вже радості немає меж. І гримить, і стукає, і кидає..." "Його неможливо стримати, — каже інша мама. — Йому потрібно все, все дістати, взяти, обдивитися, постукати, кинути, скласти у вазу свої кубики і слухати, які звуки видає утворений таким чином інструмент. Щодня щось б'ється, ламається! І сварити його вже несила. А чим далі, то ще й якась агресія з'являється".

На жаль, почасти саме батьки, їхні "дорослі" негаразди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.

Серед сучасних батьківських негараздів, які провокують проблеми дітей, можна назвати такі:



  • Знервованість батьків, пов'язана з виконанням професійних обов'язків та сімейними справами.

  • Небажання змінити свій спосіб життя після народження дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню; відмова від грудного вигодовування; постійне використання памперсів аж до 3-4 років тощо).

  • Нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком.

  • Надмірна заклопотаність хатніми справами, а як наслідок — звинувачення малюка у неслухняності, вередуванні, невмінні почекати або зайняти себе самостійно.

  • Елементарна педагогічна неграмотність батьків:постійна тривожність ("чи правильно розвивається мій малюк"), але без намагання якось змінити ситуацію на
    краще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, навпаки, знижені: милування малюком, уседозволеність.

  • Покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною.

  • Небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, виходячи з її інтересів, уподобань тощо.

  • Налаштованість батьків у вихованні та розвитку дитини на виконання власних бажань, потреб, нереалізованих у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому бажань дитини), що й призводить до негативних емоційних переживань.

  • Надання переваги надранньому навчанню, зокрема читання, математики, іноземної мови, —уже з 2-3 років. Некритичне слідування "моді" у розвитку дітей.

  • Конфліктні стосунки у сім'ї.

  • Розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовлені проблемами самих дорослих. А нехтування закономірностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини. Наприклад, незнання сензитивних періодів розвитку (тобто таких, що є найсприятливішими для становлення певних життєвих функцій) та ігнорування прихованих, але наявних можливостей може призвести до їх згасання. Надолужити це пізніше можна, по-перше, лише частково, а по-друге, — це забере час, відведений природою для формування інших умінь і навичок. Тому дуже важливо піднести в очах сім'ї значущість раннього дитинства, довести його самоцінність як базисної підвалини всього подальшого розвитку людини. Найоптимальніший шлях — підвищення психологічної культури та педагогічної грамотності батьків.

Починати варто з ознайомлення тат і мам з віковими особливостями розвитку в період раннього віку.



Ранній вік: який він

Період від одного до трьох років характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед це — інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, повзанням, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мовленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати. Проте через вікову морфологічну та функціональну незрілість організму розвиток відбувається на несприятливому тлі.

Наступна особливість — надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. Тому швидкий темп розвитку можливий лише за великої пластичності всього організму й насамперед вищої нервової та психічної діяльності. Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів: процеси збудження превалюють над гальмуванням. Маленьким дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікувати. Не можна також вимагати від малят і швидкого припинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони неспроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід ураховувати певну відстроченість у реакціях.

У перші роки життя досить значущою є єдність і взаємозалежність фізичного та психічного розвитку. Наприклад, навчившись самостійно ходити, дитина здобуває фізичну незалежність від дорослого, перед нею розширюється простір, який вона тепер пізнає за допомогою рук, що вивільнилися від повзання. Якщо виникають якісь негаразди зі здоров'ям дитини, це позначається на ставленні до навколишнього; знижується її сприйнятливість. Діти, які довго хворіють, втрачають набуті вміння, мовленнєві й рухові навички. У цей період від настрою дитини залежать її фізичний та психічний розвиток. Отже, завдання близьких дорослих — зберігати бадьорий стан малюка.

Емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малюка, стійкість його уваги, працездатність залежать від того, чи подобається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він засвоює те, що його зацікавило, емоційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Емоційний стан однаково важливий і для 2-3-місячного немовляти, і для 3-річної дитини. Крім того, характерною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей, легка змінюваність емоційного стану. Навіть незначний (з погляду дорослого) привід може спричинити зміну веселого настрою на плач і навпаки. Імпульсивність поведінки проявляється в миттєвому напруженому бажанні отримати певний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент.

На початку раннього віку над дитиною володарює предмет: він диктує її бажання, визначає поведінку, проте уже трирічний малюк сам стає володарем предметів, усвідомивши їхнє суспільне призначення та навчившись користуватися ними. Зацікавленість якимось предметом, явищем чи діями породжує та стимулює дитячу увагу, пізнавальну активність, викликає практичні дії, створює ситуацію взаємодії з дорослим, сприяючи комунікативно-мовленнєвому розвитку дитини. Ситуативність усіх психічних процесів — ще одна особливість раннього дитинства.

Таким чином, щоб забезпечити адекватний вікові дитини гармонійний розвиток, батьки й близькі дорослі мають задовольняти провідні потреби малюка, які полягають у пізнанні світу через практичні дії з предметами; у контактах, увазі, спілкуванні з близькими дорослими та однолітками, у фізичній активності.

Предметна діяльність

Крім зазначених особливостей, необхідно враховувати провідні характеристики психічного розвитку дитини, до яких належать, зокрема, тип провідної діяльності; новоутворення віку.

Провідною діяльністю в ранньому віці, яка задовольняє потреби дитини, забезпечує появу новоутворень у психіці, зумовлює формування якостей для оволодіння новими видами діяльності, є предметна діяльність.

До предметних дій дитина переходить від маніпуляцій з предметами. На відміну від маніпулятивних предметні дії спрямовані на використання предмета за його призначенням. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. Потім з'являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, спрямовує рухи малюка. І вже пізніше з'являються самостійні власні дії дитини, які вона виконує за показом, а пізніше й за словесною інструкцією дорослого. Уміння співвідносити свої дії з діями дорослих та сприймати їх як зразок з'являється наприкінці третього року життя. До функцій дорослого на цьому етапі входять також контроль та оцінка виконуваної дитиною дії. При цьому слід всіляко підтримувати активність дитини, коли вона наслідує дії дорослого, намагаючись робити щось самостійно, бо саме власна активність — одна з основних умов повноцінного психічного розвитку малюка.

Предмети, якими оволодіває дитина, є здебільшого побутовими, що сприяє розвитку самостійності та самообслуговування. З іншого боку, не треба придумувати якихось спеціальних занять щодо оволодіння предметами. Варто лише дозволити дитині бути не просто спостерігачем, а й активним учасником усіх побутових процесів.

Малюк оволодіває предметним світом, навчається орієнтуватись у ньому, розуміти, що кожний предмет має своє призначення. Важко переоцінити роль предметної діяльності у психічному розвитку дитини. На думку В. Ільїної саме вона є локомотивом цього розвитку. Беручи участь у її становленні, близький дорослий тим самим сприяє всьому ходу психічного розвитку малюка.

Відкриваючи для себе предметний світ, дитина водночас відкриває і саму себе, свої сили, можливості, здатності, інтереси. Успіх у експериментуванні з предметами переконує її у власних силах і можливостях, що вона й намагається закріпити в подальших пошуках. Таким чином, завдяки предметній діяльності малюк відкриває навколишній світ і самого себе.

Відкриття власного "Я"

Найважливіший етап у розвитку самосвідомості протягом раннього віку— третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — гордість за досягнення. Це новоутворення яскраво виражається в прагненні зафіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати власні успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають для дитини свою цінність, а радісні переживання з цього приводу затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення дорослих спонукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. Невизнання її досягнень дорослими зумовлює підвищену образливість, емоційні вибухи. Поява цього новоутворення пов'язана з тим, що на третьому році життя дитина під впливом дорослого дедалі частіше цікавиться результатом своїх дій, прагне досягнути бажаного. Звичайно, процес дії ще дуже важливий для неї, а результат не є досконалим, проте в будь-якій діяльності дитина, як і дорослий, прагне здобути його. Таким чином у предметній діяльності акцент переміщується з процесу на результат, який стає регулятором дій дитини.

Саме тому предметна діяльність, провідна в цьому віці, "тягне" за собою психічний розвиток, як особистісний, так і інтелектуальний. В особистісному плані малюк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостійність і зрештою приводять до відкриття власного "Я". Отже, предметна діяльність стимулює розвиток усієї пізнавальної сфери малюка.

Спілкування з дорослим

Спілкування дорослого з дитиною має надзвичайне значення для її психічного розвитку. Основу цієї взаємодії становить ділове спілкування, спрямоване на оволодіння предметом. Саме навколо спільних дій і розгортаються нові форми взаємодії з дорослим, емоційно-позитивне ставлення якого до малюка і створює тло, на якому той може успішно навчатися користуватися предметами. Мовлення в ранньому віці розвивається по двох лініях: удосконалюється розуміння мовлення дорослих (пасивне мовлення); формується власне активне мовлення дитини. Краще розуміння мовлення дає змогу використовувати його як засіб пізнання дійсності.

Важливе новоутворення цього віку — мовленнєве спілкування. На третьому році життя розвиток мовлення пов'язаний з розширенням кола його функцій. Це насамперед налагодження взаємодії і взаємин з близькими дорослими й дітьми (комунікативна форма мовлення), пізнання навколишнього світу (означувальна функція). Дитина засвоює основну форму мовленнєвого спілкування — діалогічну. Вона вчиться висловлюватися, ставити запитання й самостійно відповідати, звертатися до людей, які її оточують, з проханнями та пропозиціями. Основні новоутворення у змісті та структурі мовлення з'являються саме в процесі ініціативних висловлювань малюка. А тому не варто занадто регламентувати його мовленнєву поведінку. У дитини має бути можливість вільно висловлюватися за власним бажанням.

Новоутворення у пізнавальній сфері — якісні зміни в характері сприймання, яке з акту реагування на предмет перетворюється на акт орієнтування у предметах і починає розвиватися як перцептивна діяльність.

Перцептивні дії (розпізнавання предмета за його ознаками, віднесення до групи схожих тощо) формуються в контексті певної практичної діяльності. Поступово з практичних дій виділяється момент орієнтування у предметах. Спочатку зовнішні орієнтувальні дії мають яскраво виражений практичний розгорнутий характер. Співвідносячи певні предмети чи їх частини, дитина прикладає, накладає їх один на одний. Поступово зорове сприймання починає передувати безпосередньому виконанню практичних дій на основі набутого аналогічного досвіду. І вже до трьох років дитина може роздивлятися, перелічувати знайомі їй зображені предмети, не торкаючись пальчиком, вислуховуючи вказівку дорослого, й лише після цього діяти; слухати казки, віршики, оповідання. Тепер вона здатна не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а
й чути.

Важливе значення для розвитку сприймання має його поєднання зі словом. Проте таке поєднання спочатку відбувається в пасивному мовленні. Дорослий вживає еталонні назви кольорів, фігур тощо, коментує та супроводжує словом обстежувальні дії дитини. Слово для малюка третього року життя не може замінити знань, здобутих з безпосереднього, практичного досвіду, проте воно впорядковує, узагальнює цей досвід.

З розвитком предметних дій, розширенням кола предметів, з якими стикається малюк, а також їх словесного означення сприймання стає предметним і константним. Дитина починає жити в колі постійних предметів.

Превалювання сприймання в пізнавальному розвитку дитини раннього віку зумовлює певну залежність від нього інших процесів.

Пам'ять реалізується в активному пізнанні. Вона є певним моментом у самому процесі сприймання, його продовженням. Мовлення вносить значні зміни в процеси пам'яті, допомагає міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. Пам'ять переддошкільника розвивається в різних її видах — образному, руховому, словесному, емоційному — й має мимовільний характер. На третьому році життя на основі сприймання та практичних дій з предметами формується уявлення пам'яті.

Активне сприймання предметного середовища (виділення ознак предметів, порівняння їх між собою, співвіднесення за зразком) потребує розвитку мислительної діяльності. Мислення малюка є наочно-дійовим, бо відбувається в наочній ситуації через практичні дії. Дитина розв'язує мислительні задачі (порівняння двох предметів) у практичний спосіб.

З відокремленням дії від предмета та розвитком мовлення пов'язано одне з основних досягнень раннього віку — зародження знакової функції мислення. Виникнення такої функції свідчить про перехід до нового характерного для людини типу пізнання, опосередкованого знаковими системами. Керівництво розвитком знакової функції стає важливою стороною формування пізнавальної сфери дитини третього року життя. Зародження знакової функції є зародженням уяви, яка в ранньому віці має відтворювальний характер і є виразно емоційною.

Переживання з приводу уявленого надзвичайно яскраві, й дуже часто дитина не може відрізнити уявне від реального. З огляду на це дорослий має контролювати себе, зокрема висловлювання свого невдоволення поведінкою дитини, її відмовою щось робити, погрози. "Не їстимеш — віддам дядькові з мішком!", "Не припиниш плакати — залишу тебе в дитсадку!" — на жаль, такі чи подібні погрози дитині доводиться чути від найближчих дорослих досить часто. Це породжує в її уяві картини, що їх вона переживає як реальність і які дуже лякають її, викликають нестримні сльози. А батьки потім зовсім не розуміють, що, наприклад, відмова малюка йти до дитячого садка пов'язана саме з їхніми погрозами залишити його там.

Як бачимо, вивчення раннього періоду життя дає уявлення про великі потенційні можливості кожної дитини. Але, на жаль, умови життя дітей не завжди сприяють їх розкриттю. Отже, дорослі повинні створити певне середовище, яке забезпечувало б розвивальний ефект: щоб задовольнялися дитячі інтереси, враховувалися вікові особливості діяльності малюка, стимулювалася б його власна активність. Це середовище має бути зорієнтованим на зону найближчого розвитку — містити у собі як уже відомі об'єкти, так і ті, що потребують дослідження. Наголосимо: за наявності суто предметних характеристик середовище буде розвивальним лише за активної участі дорослого у справах дитини та активного мовленнєвого спілкування з нею.

Обережно: раннє навчання

Сьогодні деякі батьки зорієнтовані лише на те, щоб дати дитині якнайбільші обсяги знань. Цьому сприяє й інтернет, поширюючи модні тенденції у навчанні малюків. Але ж запропоновані там поради не завжди науково обґрунтовані, а трапляються й такі, що шкодять (!) дітям. Самостійно ж оцінити адекватність і коректність представлених програм, методів чи методик батьки не завжди можуть через брак психолого-педагогічних знань, тож приймають те, що їм пропонують, на віру.

Маємо розуміти: можливості дитини обмежені віковими психофізіологічними особливостями. Насамперед виходимо з того, що малюк інтенсивно росте й розвивається; дозрівають його мозок та нервова система, працездатність якої обмежена, а функціональні особливості ще не склалися. Чим менша дитина, тим більше рівень зрілості її центральної нервової системи обмежує її пізнавальні можливості, тому ні в якому разі не можна на цьому етапі форсувати розвиток, перевантажувати мозок малюка. Тож, запроваджуючи інтенсивні програми в роботі з дітьми раннього (а також дошкільного) віку, маємо зважати не тільки на те, чого здатні досягти діти, а й на те, яких фізичних і нервово-психічних зусиль їм це вартуватиме.

Оптимальні педагогічні умови для реалізації потенційних можливостей маленької дитини, її гармонійного розвитку створюються не через форсоване надраннє навчання, яке, зрештою, скорочує дитинство, передчасно перетворює немовля у дошкільника, дошкільника — в школяра тощо, а через реалізацію принципу ампліфікації. Він передбачає досягнення оптимального рівня формування психічних якостей і здібностей, специфічних саме для цього вікового періоду, які тільки починають закладатися на цьому етапі. Це забезпечується розширенням та максимальним збагаченням змісту специфічно дитячих видів діяльності: ігрової, практичної, образотворчої, а також організацією спілкування дітей між собою та з дорослим. Розвивальна робота з дитиною раннього віку має здійснюватися не за принципом розвитку окремих психічних процесів, а спрямовуватися на загальне, максимально різнобічне ознайомлення малюка зі світом предметів, людей та стосунків, у процесі якого й відбувається поступовий розвиток, удосконалюються та ускладнюються психічні процеси. Важливо не просто дати дитині знання, а навчити застосовувати їх у різних практичних діях. Адже засвоєння готових знань і способів дій (у чому, власне, й полягає суть раннього навчання) забезпечує становлення лише відтворювального мислення і зовсім не сприяє розвитку власної активності дитини.

Свого часу видатний дитячий лікар і педагог Є. Аркін наголошував: "Важливо не те, щоб малюк якомога раніше чогось навчився, а те, щоб він пішов цим шляхом самостійно, докладаючи певних зусиль". Ось тоді він і набуде не навичок, які дадуть змогу іти лише шляхом, визначеним дорослим, а вміння знаходити нові шляхи і змінювати старі методи на нові у разі зміни життєвих умов. Саме це є основою творчих здібностей людини.

Максимального ефекту реалізації можливостей дитини можна досягти лише в тому разі, якщо методи та форми розвивальної роботи добиратимуться з урахуванням психофізіологічних особливостей віку. Так, наприклад, відомо, що малюк третього року життя утримує свою увагу лише на одному простому завданні; звертає увагу не так на сам предмет, який він розглядає у цілому, як на його окремі частини; важко утримує в пам'яті умови завдання, яке виконує безсистемно, а також швидко втомлюється й легко переключається. Отже, навчання дітей раннього віку доцільне у формі дидактичних ігор, безпосередніх спостережень, вправ з предметами побуту та іграшками, різних видів практичної та образотворчої діяльності.

Маємо підсумувати: недооцінка масштабності суто психологічних змін, які відбуваються в період раннього дитинства, призводить до того, що далеко не всі резерви цього віку реалізуються. Більше того, багато можливостей лишаються нерозкритими. Кожний віковий етап має власну цінність, і тільки оптимальне використання всіх наданих ним можливостей дійсно забезпечує розвиток психіки дитини та становлення її особистості.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Чим гратися малюкові

Окремо варто спинитися на іграшках. Дуже часто дорослі, купуючи їх дитині, виходять з власних уподобань, інтересів, намагаючись певною мірою компенсувати обмеженість іграшкового асортименту в своєму дитинстві, тобто купують іграшку для себе. Або ж вважають, що велика кількість іграшок та їх розмаїття сприяють організації самостійно? гри дитини, а їм, відповідно, забезпечать безвідривне виконання власних справ або спокійний тихий вечір. От і виходить, що збирається велика кількість іграшок та ігор, які лише займають місце, бо малюк ними не грається, оскільки всі ці дива сучасного дизайну його не цікавлять. А тим часом у кожному домі є багато такого, що ніяк не може зрівнятися з іграшками. Найцікавіше місце — мамина кухня! Найпростіша шумівка, дерев'яна ложка або каструлька, в яку можна спочатку багато чого покласти, а потім виймати потроху або відразу викинути, набагато цікавіші за будь-яку пластикову карусель з музикою! До того ж тут іде справжнє життя: після того, як мама якийсь час побуде на кухні — на столі з'являється щось смачненьке, й усі кажуть: "О, дуже смачно!" Спробуйте організувати діяльність вашого малюка саме тут, наприклад, так: виділіть секцію в кухонній шафі для нього, складіть туди кілька металевих баночок з кришками (добре, щоб їх можна було вкладати одну в одну), невелику каструлю, кілька мисочок тощо, а також волоські горіхи чи кілька вимитих яблук, морквин абощо, які так цікаво розкладати по мисочках, складати в банку й закривати кришкою, а, може, й скуштувати. Пізніше залучайте малюка до приготування обіду: доручіть вибрати буряки з-поміж картоплі чи моркви; відібрати червоні яблука чи перець з-поміж інших; віднести відібрані вами овочі в мийку, а, може, навіть помити їх. І не страшно, що вода буде й на підлозі, а маленького помічника доведеться перевдягати. Адже такі ситуації спільної діяльності сприяють розвиткові дитини: вона знайомиться з різноманітним посудом, овочами, фруктами, їхніми назвами та ознаками (кольором, формою, величиною, щільністю, смаком, фактурою, матеріалом тощо). Ви допомагаєте синові чи доньці проявити свою самостійність і маєте слушну нагоду для похвали: "Як гарно ти вмієш це робити!" А найголовніше в такій ситуації з погляду малюка—мама поруч! І він діє разом з нею!

Цим правилом варто скористатися й тоді, коли ви пропонуєте синові чи доньці погратися. Проте не забувайте: дитину треба вчити гратися. Без участі дорослого навіть найкращі іграшки не стимулюють активності, не розвивають свідомості, в кращому разі вони викликають однотипні, примітивні дії, які через це швидко набридають. Усі свої секрети та можливості іграшка розкриває перед дитиною лише з допомогою дорослого. А щоб викликати справжній інтерес до гри та іграшки, дорослі й самі мають гратися із задоволенням. Для цього намагайтеся на час гри з дитиною відключитися від сторонніх думок і турбот. Діючи з іграшками, малюк вчиться спілкуватися з дорослим, розв'язувати найпростіші практичні задачі. Не забувайте і про неформальний ігровий матеріал: здатність бачити в одному й тому самому предметі термометр, ложку, гребінець, викрутку, а, може, й трубу — ось що залишиться непересічним досягненням дитячого мислення, стане передумовою розвитку уяви і творчості.

Поменше заборон!

Дитяча активність і допитливість, звісно, завдають багато клопоту дорослим, тож часто натрапляють на їхні опір та заборони, що продиктовано турботою про здоров'я та безпеку малюка. Червоною ниткою крізь весь цей період життя дитини проходить суперечність, яка полягає в тому, що дитина повна сил і активності, захоплено переживає свої нові можливості, що природно для її нормального розвитку, але при взаємодії зі світом натрапляє на перешкоди та активне обмеження дорослими її можливостей.



Діючи з предметами, малюк реалізує свою активну позицію в цьому світі, задовольняє головні життєві інтереси. Забороняючи йому діяти, дорослі позбавляють свого активного, допитливого, діяльного і життєрадісного малюка можливості мислити, переживати, прагнути, а отже, й повноцінно жити. І тоді стережіться ефекту бомби відстроченої дії, оскільки не виключено, що дитина виражатиме своє розчарування вибуховими нападами гніву.

Навіть найменші не бажають завжди залишатися в манежі. Дитина повинна мати змогу пізнавати світ, набувати нового досвіду. Тож завдання дорослого полягає не в тому, щоб забрати в малюка всі небезпечні й заборонені предмети, а в тому, щоб організувати його активність і спрямувати її в потрібне русло та бути активним партнером маленького діяча в його непростій справі — пізнанні навколишнього світу.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка