Дипломної освіти Навчально-методичний комплекс з вивчення курсу "Конфліктологія "



Скачати 240.07 Kb.
Дата конвертації31.03.2016
Розмір240.07 Kb.


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститут післядипломної освіти

Навчально-методичний

комплекс з вивчення курсу

"Конфліктологія "

для студентів за спеціальністю 7.040101 "Психологія"
Укладач: Ануфрієва Н.М., кандидат філософських наук, доцент
Київ 2008
Навчально-методичний комплекс з вивчення курсу "Конфліктологія" (укладач: Ануфрієва Н.М., кандидат філософських наук, доцент) для підготовки студентів за спеціальністю 7.040101 "Психологія", рекомендовано на засіданні навчально-методичної комісії Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Протокол № 3 від 11 листопада 2008 р.

Зміст


  1. Навчально-тематичний план курсу

  2. Програма курсу

  3. Методичні рекомендації щодо вивчення курсу

  4. Тематика рефератів

  5. Матеріали до практичної роботи

  6. Список рекомендованої літератури



I. НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН КУРСУ




Назва тем курсу

Кількість годин





Всього

В т.ч. аудит.

В т.ч.

Самостійна роботароботаробота







аудит.


лекц.

практ.

робота


1.

Конфлікт як об’єкт дослідження конфліктології

б

2

2

-

4

2.

Динаміка конфлікту та його конструктивне розв'язання

6

2

2




4

3.

Типологія конфліктів

6

2

2

-

4

4.

Проблема управління конфліктами

6

2

2

-

4

5.

Стратегії поведінки в конфлікті /тест К. Томаса/

6

2

-

2

4




Всього

ЗО

10

8

2

20

Форма контролю – залік



П. ПРОГРАМА КУРСУ "ПСИХОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ"


Тема 1. Конфлікт як об’єкт дослідження конфліктології

Конфліктологія як міждисциплінарна галузь суспільствознавства. Об’єкт, предмет, структура конфліктології. Протиріччя як підґрунтя виникнення конфлікту. Поняття конфлікту. Структура конфлікту. Сторони (учасники) конфлікту. Умови перебігу конфлікту. Образи конфліктної ситуації. Можливі дії учасників конфлікту. Результати конфліктних дій. Проблема класифікації функцій конфлікту. Деструктивні та конструктивні функції та їх прояви.



Тема 2. Динаміка конфлікту та його конструктивне розв'язання

Загальна характеристика стадій конфлікту. Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації. Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Перехід до конфліктної поведінки. Розв'язання конфлікту: повне та часткове. Умови, шо сприяють конструктивному розв'язанню конфліктів. Шляхи профілактики конфліктів в трудових колективах.



Тема 3. Типологія конфліктів

Проблема класифікації конфліктів. Різні критерії типології конфліктів (за К. Хорні, М. Пірен, М. Дойчем, Р. Дарендорфом, О.Р. Лурією та ін.). Класифікація внутрішньоособистісних конфліктів. Види управлінських конфліктів.



Тема 4. Проблема управління конфліктами.

Об'єктивна необхідність регулювання конфліктів. Поняття "управління конфліктами". Фактори, що справляють вплив на конструктивний або деструктивний характер розвитку конфлікту. Різні форми врегулювання конфліктів. Стадії процесу управління конфліктом. Медіаторство: поняття, техніка, особа медіатора.



Тема 5. Стратегії поведінки в конфлікті (тест К. Томаса)

Двомірна модель стратегій поведінки особистості в конфліктній взаємодії К. Томаса та Р. Кіллмена. Психологічна характеристика стратегій поведінки в конфлікті (конкуренція, ухилення, пристосування, співробітництво, компроміс)




Тема 1. Конфлікт як об’єкт дослідження конфліктології
Конфліктологія являє собою міждисциплінарну галузь суспільствознавства, що поєднує соціологічний, психологічний, філософський підходи. Разом з тим перевага у вивченні конфліктології належить соціології та психології. Об’єктом її комплексного дослідження є конфлікт у цілому, а предметом – загальні закономірності його виникнення, розвитку та розв’язання. Предметом конфліктологічного дослідження є закони та категорії, що характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної поведінки та взаємодії.

Конфліктологія має теоретичний та емпіричний рівні дослідження. На теоретичному рівні вона містить широкі узагальнення, що дозволяють формулювати загальні закони конфліктної поведінки( взаємодії), незважаючи на особливості певних видів конфліктів. Фундамент конфліктології утворюють емпіричні дослідження, що включають емпіричний рівень узагальнень, робочі поняття, методи діагностики тощо. Виходячи з того, що конфлікти мають місце у всіх сферах життєдіяльності людини, групи, суспільства, то конфліктологія має зв“язок з багатьма науками. З соціально- психологічної точки зору конфліктологія — галузь наукових знань про способи передбачення, попередження, подолання протиріч та гармонізації відносин між окремими людьми, групами, об єднаннями та віднайдення шляхів до злагоди.

Протиріччя існували завжди існують тепер на всіх рівнях - всередині особистості, у міжособистісному спілкуванні, у виробничих відносинах в організації, між організаціями тощо. Часто гострота протиріч набирає такої сили, що вони починають набувати форми конфліктів. Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, яке виникає як на рівні окремої особистості, так і у взаємодії кількох осіб або соціальних груп. У конфлікті завжди існує протиріччя, зіткнення несумісних поглядів, інтересів, потреб, цінностей, мотивів. До конфлікту призводить таке зіткнення, при якому з'являється протидія сторін. В психологічному плані конфлікт для його учасників завжди супроводжується негативним емоційним станом, негативним відношенням один до одного. Таким чином, конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій в свідомості окремої людини, в міжособистісних стосунках людей або груп людей, що пов'язано з гострими негативними емоційними переживаннями.

Розгляд структури конфлікту передбачає виділення таких його елементів:



  1. сторони (учасники) конфлікту;

  2. умови перебігу конфлікту;

  3. образи конфліктної ситуації;

  4. можливі дії учасників конфлікту;

  5. результати конфліктних дій.

Сторонами конфлікту можуть бути окремі аспекти особистості, самі особистості, окремі групи. Виходячи з цього можливі конфлікти на зразок: "аспект особистості - аспект особистості ", "особистість - особистість", "особистість - група", "група - група".

Умови перебігу конфлікту - це соціальне середовище в найширшому розумінні, що містить крім малих груп і великі групи (класи, нації, професійні групи).

Образи конфліктної ситуації - це внутрішні картини конфліктної ситуації, які включають:

1) уявлення учасників про самих себе (своїх мотивах, цілях,


можливостях тощо);

2) уявлення про протистоячу сторону;

3) уявлення про середовище, в якому відбуваються конфліктні стосунки.

Можливі дії учасників конфлікту - це набір дій, що застосовуються сторонами на основі образів конкретної конфліктної ситуації. При цьому дії набувають характеру взаємодії. Дії учасників виконують декілька функцій:



  1. сприяють досягненню своїх цілей;

  2. перешкоджають досягненню цілей протистоячої сторони;

  3. виконують функцію спілкування.

Результати, наслідки конфліктних дій органічно вплетені в сам конфлікт передусім на ідеальному рівні, тобто учасники з самого початку мають образ можливих наслідків і у відповідності з цим вибирають свою поведінку. Наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу взаємодії, оскільки в конфлікті дії здійснюються по частинах і перемежаються з результатами. Усвідомлення цих результатів, корекція на їх основі своїх уявлень - важливий момент конфліктної взаємодії.

Часто-густо в конфлікті бачать тільки зло. Проте конфлікт, відбиваючи протиріччя, сам є внутрішньосуперечливим явищем і виконує не тільки деструктивну, але й конструктивну функцію. Прояви цих функцій залежать від виду конфлікту. Внутрішньоособистісний конфлікт частіш за все породжує психологічний дискомфорт, а іноді навіть призводить до руйнації особистості. Міжособистісний та міжгруповий конфлікт веде до порушення системи комунікацій, послаблює згуртованість, знижує ефективність діяльності. Деструктивна функція може мати місце на кожному етапі конфлікту, однак особливо гостро вона відчувається на стадії конфліктної поведінки та конфліктних дій.

Прояви конструктивної функції також різноманітні. На рівні окремої особистості внутрішньоособистісний конфлікт слугує джерелом її розвитку, самовдосконалення (як наслідок незадоволеності собою). В групових та міжгрупових стосунках конфлікт сприяє запобіганню застою, є джерелом нововведень, стимулом розвитку, фактором стабілізації групи (усуваючи протиріччя в групі і між групами) та інтеграції її (у випадку зовнішнього конфлікту, коли група згуртовується в разі зовнішньої небезпеки).

Цими двома функціями не вичерпується їх перелік. Л. Козер нарахував 13 функцій конфлікту, але об'єднуючи однотипні функції, можна представити їх таким чином:



  1. групоутворення, встановлення і підтримання нормативних і фізичних меж груп;

  2. встановлення і підтримання відносно стабільної структури внутрішньогрупових та міжгрупових відносин, інтеграція, ідентифікація, соціалізація і адаптація як індивідів, так і груп;

  3. одержання інформації про соціальне середовище;

  4. створення і підтримання балансу сил;

  5. нормотворчість;

  6. створення нових соціальних інститутів.


Тема 2. Динаміка конфлікту та його конструктивне розв'язання


Динаміка конфлікту передбачає виділення декількох його стадій:

  1. виникнення об'єктивної конфліктної ситуації;

  2. усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;

  3. перехід до конфліктної поведінки;

  4. розв'язання конфлікту.

Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації - це зіткнення різноспрямованих прагнень всередині особистості або взаємні перешкоди на шляху до досягнення цілей учасників конфлікту. Деякий час ця ситуація не усвідомлюється сторонами (це стадія потенційного конфлікту), але справжнім конфліктом вона стає після усвідомлення ситуації її учасниками.

Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації - це осмислення реально виникаючого об'єктивного протиріччя інтересів, прагнень. Проте бува, що об'єктивна основа конфлікту відсутня, а конфлікт виникає. Можливі наступні варіанти відношень між ідеальними картинами і реальністю:

• об'єктивна конфліктна ситуація існує, сторони правильно
оцінюють себе, одна одну, ситуацію; в цьому випадку існує адекватно
зрозумілий конфлікт;


  • об'єктивна конфліктна ситуація існує, сторони сприймають її як конфліктну, але з певними відхиленнями, неповно; це випадок неадекватно зрозумілого конфлікту;

  • об'єктивна конфліктна ситуація існує, але вона не усвідомлюється сторонами; конфлікту як такого немає;

  • об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але відносини сторін сприймаються як конфліктні; це випадок хибного конфлікту;

• конфліктність відсутня і об'єктивно і на рівні усвідомлення.
Конфліктна поведінка - це вступ конфлікту в свою відкриту,

найбільш гостру стадію. Вона загострює емоційний фон конфлікту. Конфліктні дії виконують і пізнавальну функцію, тобто сторони вступають у конфлікт з деякими гіпотетичними уявленнями, котрі потім можуть змінюватися.

Розв'язання конфлікту можливо як за рахунок перетворення самої об'єктивної конфліктної ситуації, так і внаслідок зміни образів ситуації, наявних у сторін. І в тому, і в іншому випадку можливе подвійне розв'язання конфлікту: часткове та повне. Часткове розв'язання конфлікту - це ситуація, коли виключається тільки конфліктна поведінка, але не виключається внутрішній потяг до конфлікту у сторін. Повне розв'язання конфлікту відрізняється тим, що конфлікт усувається як на рівні поведінки, так і на внутрішньому рівні.

Конструктивному розв'язанню конфліктів можуть сприяти наступні умови:



  1. адекватність відображення конфлікту;

  2. відкритість та ефективність спілкування конфліктуючих сторін;

  3. створення клімату взаємної довіри конфліктуючих сторін;

  4. визначення сутності конфлікту.

Поведінка, спрямована на подолання конфлікту, передбачає декілька етапів:



  • визначення основної проблеми;

  • визначення причини конфлікту;

  • пошук можливих шляхів розв'язання конфлікту, що в свою чергу передбачає з'ясування того, що може зробити кожний з партнерів для виходу з конфліктної ситуації, а також які є спільні цілі, в ім'я яких треба знайти вихід з конфлікту;

  • накреслення спільного рішення про вихід з конфлікту, що полягає у з'ясуванні того, які вірогідні наслідки кожного з можливих шляхів розв'язання конфлікту, що треба зробити для досягнення накреслених цілей, який із способів розв'язання конфлікту викликає у партнерів почуття задоволення своєю конструктивністю;

  • реалізація спільно виробленого способу розв'язання конфлікту;

  • оцінка ефективності зусиль, прикладених для розв'язання конфлікту.

Якщо проблему не вдалося розв'язати, то треба повторити всі попередні кроки, намагаючись при цьому усвідомити переживання, що виникають як у випадку успішного розв'язання, так і у випадку, якщо знову не буде досягнуто бажаних результатів.

Немає універсальних рецептів з розв'язання конфліктів, але одна умова буде завжди сприяти конструктивному виходу з них - це зусилля, вміння та добра воля обох сторін. Проте конфлікт легше попередити, ніж його розв'язати. До основних шляхів профілактики конфліктів в трудових колективах можна віднести: правильний підбір та розстановка кадрів; чітка організація праці; принциповість, об'єктивність, справедливість у відношеннях керівника до підлеглих; гласність в роботі; недопущення розповсюдження чуток, пліток, інших негативних психологічних явищ; чітке знання кожним членом колективу своїх прав та обов'язків тощо.


Тема 3. Типологія конфліктів


В конфліктологічній літературі поки що немає універсальної наукової класифікації конфліктів. Кожен з авторів пропонує різні критерії їх класифікації і на підставі цього вибудовує свою типологію конфліктів. М. Пірен вважає, що класифікація конфліктів може бути зроблена за такими ознаками: видами, типами, об'ємом, тривалістю, ступенем впливу, витоками, змістом, значимістю, типом вирішення, формами прояву, соціально-психологічним ефектом, спрямованістю, мотивами, наслідками, об'ємом впливу, часом протікання, джерелом впливу тощо. К. Хорні пропонує типологію конфліктів по статі: між чоловіком та жінкою, між хлопцем і дівчиною та віковою специфікою таких конфліктів. З віком статевий конфлікт наповнюється іншим змістом.

М. Дойч в якості підґрунтя для класифікації конфліктів називає відношення між об'єктивним станом справ і станом справ, як він сприймається конфліктуючими сторонами. На підставі цього він виділяє шість типів конфліктів:

1) "справжній конфлікт" - цей конфлікт існує об'єктивно і
сприймається адекватно;


  1. "випадковий або умовний конфлікт" - залежить від обставин, що змінюються, однак не усвідомлюється сторонами;

  2. "зміщений конфлікт" - виступає як явний, але за ним стоїть інший, прихований конфлікт;

  3. "невірно приписаний конфлікт" - між помилково зрозумілими сторонами і як результат - з приводу помилково тлумачених проблем;

  4. "латентний конфлікт" - конфлікт, який повинен був відбутися, але якого немає, оскільки він не усвідомлюється сторонами;

  5. "хибний конфлікт"- це випадок, коли відсутня об'єктивна основа для конфлікту і він існує тільки в разі помилок сприйняття та розуміння.

В зарубіжній літературі з точки зору функцій конфлікти розглядаються як: позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні). Р. Дарендорф зазначає, що конфлікти можуть бути більш або менш інтенсивними, більш або менш насильницькими. А. Є. Єршов пропонує розрізняти конфлікти за такими ознаками: джерело, зміст, значущість, тип розв'язання, форма виразу, типи. Об єктом труктури взаємовідносин, соціальна формалізація, соціальні наслідки тощо. Проте і цей перелік навряд чи можна вважати вичерпним, оскільки кожна із згаданих ознак загального характеру містить більш широке коло конкретних ознак, кожна з яких може бути підґрунтям для класифікації.

Досить часто в літературі відбувається поділ конфліктів за сферами: в сфері сім'ї ("батьки - діти", "чоловік - дружина"); в сфері освіти ("учень - вчитель", "студент - викладач"); в сфері виробництва ("керівник -робітник"); у військовій сфері ("офіцер - солдат", "солдат - солдат") тощо. Такий підхід має право на існування, оскільки виконання соціальних ролей накладає специфічні обмеження і зумовлює свою роль в конфлікті.

Традиційним є виділення видів конфліктів на основі розрізнення конфліктуючих сторін. Це можуть бути, як у К. Боуддінга, конфлікти між окремими особистостями, між особистістю і групою, між особистістю і організацією, між групою і організацією, між різними типами груп та організацій. С. Чейз запропонував 18-рівневу структурну класифікацію, яка охоплює конфліктні явища від внутрішньоособистісного і міжособистісного рівня до конфліктів між державами, націями і навіть до протистояння Сходу і Заходу.
А.Г. Здравомислов, спираючись на роботи Н. Смелзера, наводить наступний ряд рівнів конфліктуючих сторін:


  1. міжіндивідуальні конфлікти;

  2. міжгрупові конфлікти (при цьому виділяють окремі типи груп:

а) групи інтересів;

б) групи етно-національного характеру;

в) групи, що об'єднані спільністю положення);


  1. конфлікти між асоціаціями (партіями);

  2. внутрішньо- та міжінституціональні конфлікти;

  3. конфлікти між секторами суспільного розподілу праці; ,

  4. конфлікти між державними утвореннями;

  5. конфлікти між культурами або типами культур.

Автори міждисциплінарного огляду по проблемам конфлікту пропонують розрізняти три основних типи конфліктів: внутрішньоособистісні, соціальні, зооконфлікти. До основних видів соціальних конфліктів вони відносять: міжособистісні конфлікти, конфлікти між малими, середніми і великими соціальними групами, міжнародні конфлікти між окремими державами та їх коаліціями. Доцільність включення зооконфліктів в сферу дослідження конфліктології аргументується тим, що неможливо всебічно оцінити поведінку людини в конфлікті, не враховуючи її біологічної природи, а також тим, що та частина мотивів, яку людина в конфлікті не усвідомлює або маскує, в зооконфлікті виступає у вільному від соціальних нашарувань вигляді (А.Я. Анцупов, А.І. Шипілов).

Деякі з наведених видів конфліктів в свою чергу передбачають виділення більш дрібних підвидів (типів). Це стосується перш за все внутрішньоособистісних конфліктів. Створення більш-менш стрункої класифікації внутрішньоособистісних конфліктів є досить складною справою, бо життя подає все нові і нові проблеми. О.Р. Лурія, спираючись на положення "теорії поля" К. Левіна, запропонував класифікацію внутрішніх конфліктів, яка включала три основні типи:



  1. конфлікт "наближення - наближення" - стан людини, коли їй доводиться вибирати одну з двох в рівній мірі бажаних альтернатив;

  2. конфлікт "наближення - віддалення" - в даному випадку одна і таж ціль для людини є в однаковій мірі як привабливою, так і відштовхуючою, викликає як позитивні, так і негативні емоції;

  3. конфлікт "віддалення - віддалення" - коли людина вимушена вибирати одну з двох в рівній мірі непривабливих альтернатив.

За причинами, що їх породжують, внутрішньоособистісні конфлікти можуть бути: "конфлікти ролей", "конфлікти бажань", "конфлікти цінностей". Прийняття ціннісно-мотиваційної сфери особистості за підгрунтя для побудови єдиної типології внутрішньоособистісних конфліктів дозволяє виділити основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають в конфлікт: мотиви, які відображають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, потяги тощо); цінності як прийняті особистістю, так і нав”язані суспільством, що втілюють у собі суспільні норми і є еталоном належного; самооцінка, що визначається як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. На підставі цього виділяються мотиваційні конфлікти, моральні, нереалізованого бажання, рольові, адаптаційні, неадекватної самооцінки.

В літературі досить часто згадують управлінські конфлікти: вертикальні та горизонтальні. За ступенем тривалості та напруги конфлікти бувають: бурхливі, гострі, слабовиражені.

За напрямком комунікацій: горизонтальні між рядовими членами колективу; вертикальні знизу вгору - між підлеглими та керівництвом, і навпаки, згори вниз - між керівником і підлеглими.

У межах функціонального аналізу класифікація конфліктів будується за принципом їх доцільності - недоцільності. У цьому плані розрізняють такі конфлікти: закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально невиправдані. З точки зору цілей, що відстоюють протилежні сторони, можна говорити про конфлікти, що переслідують особисті, групові, суспільні цілі.

Тема 4. Проблема управління конфліктами.

З початку свого виникнення конфліктологія набуває практично-орієнтованого характеру, вважаючи своїм завданням розв'язання конфліктів. Одним з перших з парадигмою "активного дослідження" виступив К. Левін. У відповідності з сучасною точкою зору однозначно негативне ставлення до конфліктних явищ і намагання їх уникнути вважаються неправомірними. Разом з тим незаперечним є факт, що конфлікти можуть справляти деструктивний вплив на людські стосунки, а тому визнається необхідність їх регулювання.

Фундаментальна ідея, що лежить в основі сучасних методів управління конфліктами, в різних формулюваннях зводиться до того, що конфлікт може бути врегульованим, причому управляти ним можна таким чином, що його наслідки можуть мати конструктивний характер. Сучасна практика використовує різні форми роботи з конфліктами, але в основі їх знаходиться ідея про те, що ефективне подолання конфліктів та оптимальне їх вирішення повинно спиратися на згоду учасників конфлікту.

Узагальнюючи зміст, що вкладається різними авторами в поняття "управління конфліктами", можна сказати, що воно передбачає процес контролювання конфлікту самими учасниками або зовнішніми силами. Таке розуміння управління конфліктом розповсюджується на різні рівні його виникнення - від міждержавного до міжособистісного. Коли психолог працює з певним сімейним конфліктом, можна сказати, що хоча конфлікт і не розв'язаний, але він знаходиться під контролем.

Визнання можливості конструктивного управління конфліктами не знімає того, що в окремих випадках труднощі практичної реалізації цієї можливості можуть сприйматися як непереборні. Наприклад, Л. Грінхелм, обговорюючи проблему управління організаційними конфліктами, вважає, що конфлікт може сприйматися як такий, що не управляється, якщо:

1) одна або обидві сторони можуть бажати продовження конфлікта;

2) емоційні відношення сторін такі, що конструктивна взаємодія
неможлива;

3) конфлікт є "верхівка айсбергу", і його розв'язання не має значного


впливу на глибокі антагоністичні корені.
Дослідники проблеми конструктивного управління конфліктами, проаналізувавши різні точки зору, виділяють декілька фундаментальних факторів, що справляють вплив на конструктивний або деструктивний характер розвитку конфлікту. До них належать: характер проблем, що зачіпаються конфліктом; характеристики конфліктуючих сторін; міра схожості-відмінності між сторонами; фактори ситуації; навички управління конфліктом; стратегії поведінки в конфлікті.

Р. Дарендорф пропонує таку послідовність в застосуванні різних форм врегулювання конфліктів:

1) переговори - передбачають створення спеціального органу, де
регулярно зустрічаються конфліктуючі сторони для обговорення гострих
питань і прийняття рішень;

2) посередництво як найбільш м'яка форма участі третьої сторони;

3) арбітраж, особливістю якого є те, що або звертання до третьої сторони, або, в разі такого звертання, виконання її рішень вважаються обов'язковими;

4) обов'язковий арбітраж робить обов'язковим як звернення до


третьої сторони, так і прийняття її рішень; це наближує його до
фактичного подавлення конфлікту.

Крім конкретних способів виділяються різні стадії процесу управління конфліктом, наприклад, інституалізація конфлікту, його легітимізація, структурування конфліктуючих груп, редукція як послідовне ослаблення конфлікту. В конфліктології проводиться принципове розрізнення "силових" та "переговорних" способів врегулювання конфліктів. В наш час домінуюче положення займають переговорні моделі. Д. Рубін виділяє дві моделі переговорного процесу: модель "взаємних вигод" та модель "поступове зближення". В сучасній літературі з конфліктології найчастіше йдеться про те, при яких умовах є можливим той або інший тип переговорів, які моделі відповідають видам проблем, характеру відношень сторін тощо.

Особливе місце в конфліктології займає практика притягнення "третьої сторони" до вирішення конфліктів. Існують різні форми участі третьої сторони в роботі з конфліктами, серед яких особливою популярністю користується медіаторство. Медіаторство як сприяння третьої сторони двом іншим у вирішенні спірної проблеми і пошуку згоди передбачає якнайменше два аспекти його позитивного впливу:

1) присутність на переговорах третьої сторони само по собі має


позитивний ефект, оскільки знижує ступінь деструктивності у взаємодії
сторін передусім за рахунок підсилення його конвенціональності;

2) медіаторство, що спрямовано на організацію ефективної


комунікації, діалогу між сторонами, робить їх активними учасниками
процесу розв'язання конфлікту.

Центральною фігурою процесу медіаторства є медіатор. Медіатор - це особа (або група осіб, організація), яка здійснює посередницьку діяльність. В ролі медіатора можуть виступати соціальні працівники, психологи, консультанти, група осіб, що виконує миротворчу місію тощо. Виділяють різні стратегії та техніки медіаторства. Типова поведінка медіатора може розрізнятися з точки зору активності - від пасивної присутності з мінімальним втручанням до активного лідерства в переговорному процесі.

Перелік технік, що використовуються в медіаторстві, досить різноманітний. Одні з них можуть вважатися специфічними для роботи медіатора, інші використовуються в будь-якому переговорному процесі, треті відносяться до будь-яких видів комунікативних ситуацій. Японські медіатори використовують цілий арсенал технік медіаторства: роздільні зустрічі з учасниками спору; вислуховування точок зору; збирання інформації; научіння; збір диспутантів; обговорення вчинків; розуміння (аналіз) ситуації; забезпечення об'єктивних даних; представлення точки зору іншого; критика; викликання емпатії; зустріч разом з диспутантами; погрози; приклади; вказівка на моральні принципи; цитування закону або правила; заспокоєння тощо.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ


  1. Психологічна природа конфлікту.

  2. Структура конфлікту та характеристика його окремих елементів.

  3. Динаміка конфлікту.

  4. Деструктивна функція конфлікту та її прояви.

  5. Конструктивна функція конфлікту та її прояви.

  6. Умови конструктивного розв'язання конфліктів.

  7. Діагностика конфліктів.

  8. Проблема типології конфліктів у вітчизняній та зарубіжній психології.

  9. Психологічна характеристика внутрішньоособистісного конфлікту.

  10. Міжособистісні конфлікти.

  11. Причини внутрішньособистісних та міжособистісних конфліктів.

  12. Конфліктна особистість.

  13. Прогнозування та запобігання конфліктів.

  14. Культура спілкування як умова запобігання конфліктів.

  15. Психологічна саморегуляція в конфліктній ситуації.

  16. Стратегії поведінки в конфліктній ситуації.

  17. Проблема управління конфліктами.

  18. Медіаторство: межі застосування та ефективність

  19. Стратегії та техніки медіаторства.

  20. Навчання ефективній поведінці в конфліктах.

  21. Практика розв'язання конфліктів: діти - дорослі.

  1. Конфлікт як педагогічна проблема.

  2. Психологія сімейних конфліктів.

  3. Конфлікти в трудовому колективі.

  4. Механізми психологічного захисту в умовах внутрішньоособистісного конфлікту.

МАТЕРІАЛИ ДО ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ "СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ" (тест К. Томаса)

Широке розповсюдження в конфліктології одержала розроблена К. Томасом та Р. Кіллменом двомірна модель стратегій поведінки особистості в конфліктній взаємодії. В основі цієї моделі знаходяться орієнтації учасників конфлікта на свої інтереси та інтереси протилежної сторони. На підставі цього виділено п'ять стратегій поведінки в конфлікті:



  1. конкуренція (суперництво);

  2. ухилення (уникнення);

  3. пристосування;

  4. співробітництво;

  5. компроміс.

В опитувальнику з виявлення типових форм поведінки автори описують кожний з п'яти можливих варіантів 12 судженнями про поведінку людини в конфліктній ситуації. В різних сполученнях вони згруповані в 30 пар, в кожній з яких респонденту пропонується вибрати те судження, котре є найбільш типовим для характеристики його поведінки.

Тест, ключ та інтерпретацію результатів можна знайти в багатьох джерелах, серед яких:



  1. Психология личности. Тесты, опросники, методики. - М., 1995, с. 174.

  2. Психологические тесты. - М., 1995, с. 172.

3) Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. Изд. 2-е. - СПб,
2001, с. 92.


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания – М., 1977.

  2. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Проблема конфликта: аналитический обзор, междисциплинарннй библиографический указатель. - М., 1992.

3. Анцупов АЛ., Шипилов А.И. Конфликтология: теория, история, библиография - М.,1996.

  1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. - М., 1999.

  2. Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. - К., 1994.

6. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! - Новосибирск, 1989.

7. Гришина Н.В. Я и другие: общение в трудовом коллективе. – Л., 1990.

8. Гришина Н.В. Психология конфликта - СПб, 2000.

9. Донченко Е. А. Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармонія. -К., 1989.



  1. Дружинина В.В., Канторов В.С., Канторов Н.Д. Введение в теорию конфликтов. - М., 1989.

  2. Дубков Е.Л. Природа морального конфликта - М., 1985.

  3. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління – К., 2005.

  4. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. - СПб, 2001.

  5. Зазыкин В.Г. Социально-психологический климат в коллективе и конфликты. - М., 1987.

  6. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і злагода. Основи когнітивної теорії конфліктів. - К., 1996.

  7. Ковалев С.В. Психология семейннх отношений - М., 1987.

  8. Конфликты в школьном возрасте: пути их разрешения и предупреждения - М., 1986.

  9. Корнелиус X., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликт. - М., 1992.

  10. Майерс Д. Социальная психология - СПб, 1997.

  11. Небоженко В.С. Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві - К., 1994.

21. Петровская Л.А. О понятийной схеме социально-


психологического анализа конфликта // Теоретические и
методологические проблеми социальной психологии - М., 1977.

22. Пірен М. Основи конфліктології - К., 1997.



23. Примуш М.В. Конфліктологія – К., 2006.

  1. Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі. Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції 19-21 жовтня 1993 р. - Ч.І.П. - Чернівці, 1993.

  2. Психологія і педагогіка життєтворчості - К., 1996.

  3. Психология личности. Тесты, опросники, методики - М., 1995.

  4. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе: книга для учителя - М., 1991.

  5. Скотт Д.Г. Конфликты, пути их преодоления - М., 1991.

  6. Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. Пірен М.І., Ложкіна Г.В. - Чернівці - Київ, 1995.

  7. Супружеская жизнь: гармония и конфликты. - М., 1991.

  8. Томан І. Мистецтво говорити - К., 1986.

  9. Фанталова Е.Б. Диагностика и психотерапия внутреннего конфликта. – М., 2001.

  10. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990.

  11. Фрейд 3. Психология "Я" и защитные механизмы.- М., 1992.

  12. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб, 1997.

  13. Херсонский Б.Г., Дворяк С.В. Психология и психопрофилактика семейных конфликтов - К., 1991.

  14. Чалдини Р. Психология влияния. - СПб, 1997.

  15. Шапиро Д. Конфликт и общение: Путеводитель по лабиринту регулирования конфликтов. - Кишинев, 1997.

  16. Юнг К. Конфликты детской души. - М., 1995.

  17. Яковенко А.Ф. Когда конфликт неизбежен. - М., 1989.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка