Дипломна робота Психолінгвістичні основи вивчення прикметника в початкових класах Виконавець: студентка ІІІ курсу



Сторінка3/6
Дата конвертації10.09.2017
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5   6

1.3 Психолого-педагогічні умови формування пізнавального інтересу в молодшому шкільному віці
Пізнавальні інтереси розвиваються, ускладнюються, збагачуються в ході розвитку в процесі становлення особистості. Саме орієнтування дитини в оточуючій дійсності можна вважати початковою формою духовної потреби в пізнанні, оскільки пізнавальний інтерес розкривається у взаємодії з потребами і ціннісними орієнтаціями. На протязі перших місяців життя ця форма проявляється в зоровому слідкуванні за предметами, що знаходяться в полі зору, в маніпулюванні ними.

Під впливом спілкування, з розширенням життєвого досвіду, а потім і постійного зв'язку з оточуючими предметами, дитина вибірково виділяє лише деякі, привабливі предмети, а потім у неї виникає бажання їх використовувати.

В реакціях на зміну обстановки поява в ній новизни закладена первинна форма пізнавального інтересу, "прагнення взнати, орієнтуватися в ситуації" [51].

З появою у дитини вибіркового відношення до предметів і явищ оточуючої дійсності взаємозв'язок потреб в пізнанні та інтересу ускладнюються, оскільки він вимагає відповідних умов для свого формування, наявність яких повинні забезпечити як батьки, так і вчителі. Це треба мати на увазі, оскільки задоволення пізнавального інтересу не веде школяра в стан насиченості, що характерний для потреби, а, навпаки, із задоволенням пізнавального інтересу прагнення до знань набуває новий стимул розвитку у вигляді успішного результату діяльності.

Таким чином, на розвиток пізнавального інтересу, як провідного мотиву навчальної діяльності, впливає віковий аспект, оскільки набуті знання сприяють переходу інтересу на більш високий рівень. Зокрема, Г.І. Щукіна виділяє загальні тенденції розвитку пізнавальних інтересів [98;с.30]:


  • від інтересу, зв'язаного з зовнішніми стимулами, до інтересу, вільного від зовнішньої ситуації, що стимулюється більш складними обставинами, зв'язаними з "внутрішнім середовищем" самого школяра;

  • від інтересу невизначеного ("Сам не знаю, що подобається") до інтересу більш визначеного (певні області навчальних предметів);

  • від інтересу, що попадає під часту зміну ситуацій, випадковим впливом, до інтересу більш стійкого, постійного;

  • від поверхового інтересу (до яскравих, цікавих сторін явища) до інтересу з глибокою теоретичною основою.

Інтереси молодших школярів характеризуються сильно вираженим емоційним відношенням до того, що особливо яскраве, ефектно розкрито в змісті знань. З допомогою вчителя породжується інтерес до мовних форм (опис явищ природи, подій суспільного життя тощо), а отже, вказує на наявність широких інтересів молодших школярів. В той же час практичні дії з рослинами, тваринами, предметами оточуючого світу в позаурочний час ще більше розширюють інтереси, що розвивають кругозір, стимулюють знаходити причини явищ світу. Та в навчально-пізнавальній діяльності інтереси молодшого школяра не завжди локалізовані, оскільки об'єм систематизованих знань і досвід їх набуття невеликі. Тому спроби вчителя сформувати прийоми узагальнення, а також пошук учнями узагальнюючих способів розв'язання поставлених завдань нерідко бувають неуспішними, що відбивається на характері інтересу молодших школярів, який частіше звернений до практичних результатів учіння, а не до його процесу. Тому наближення мети діяльності до її результату складає для молодшого школяра важливу основу, що украплює інтерес. Часті ж переключення інтересу можуть несприятливо вплинути як на украплення інтересу до навчання, так і на процес формування особистості учня. Лише з набуттям досвіду пізнавальної діяльності, вміло спрямованої вчителем, відбувається поступове оволодіння узагальненими способами, що дозволяють розв'язувати більш складні завдання вчителя, збагачують інтерес учнів.

Роль пізнавального інтересу в процесі організації діяльності в тому, що він і в навчанні, і в учінні є носієм внутрішніх і зовнішніх ресурсів, об'єктивних і суб'єктивних факторів ефективної сумісної діяльності вчителя і учнів. Дослідження говорять, про те, що пізнавальний інтерес входить в діяльність як важливий енергетичний ресурс, створює цінні умови для процесу і результату діяльності, для самопочуття учня [48; 53; 90]. Більше того, інтерес до пізнання створює здоровий клімат спілкування і колективної діяльності, в якій відбувається активний обмін інформацією, судженнями, виникають і сумісно розв'язуються завдання. Але, щоб навчальний процес був ефективним, потрібно, щоб вчитель вчив з інтересом, проявляв особистіше відношення до своєї діяльності, а в учня розвивався і формувався пізнавальний інтерес.

Треба зазначити, що формування пізнавального інтересу як провідного мотиву навчальної діяльності молодших школярів залежить від різних поєднань суб'єктивно-об'єктивних відносин в навчально-пізнавальній діяльності вчителя і учня [53; 69].

Вчитель як суб'єкт навчальної діяльності розкриває перед учнями мету діяльності і сприяє її усвідомленню, сприяє доступності змісту знань, актуалізує ведучі ідеї, розкриває цінність знань, ставить перед навчальними діями учнів послідовно ускладнюючі завдання. Поряд з цим озброює учнів необхідними способами, операціями, допомагає в діяльності: попереджає помилки, коректує процес виконання завдання, контролює і аналізує їх результати, сприяє успіху учнів. Така діяльність сприяє розвитку пізнавальних інтересів учнів, оскільки вона програмує потрібні умови і оперування необхідними механізмами формування пізнавальної діяльності. Тут учень виступає як об'єкт, виконавець вимог і завдань вчителя. Та не зважаючи на таку пасивну роль, учень накопичує досвід набуття знань, оволодіває системою впорядкованих дій. У співробітництві з вчителем школяр піднімається на новий рівень свого розвитку, оскільки ускладнення мети діяльності, навчальних дій відкриває перспективу для розвитку. Саме в цьому закладені діючі механізми укріплення пізнавальних інтересів, що опираються на інтелектуальне задоволення від просування в пізнанні, радість від успіху вдало розв'язаної задачі. Але якщо власна діяльність учня не буде опиратися на його "внутрішнє середовище", а лише на стимули вчителя, інтерес в своєму розвитку і формуванні буде коливатися під впливом різних ситуацій, а при відсутності спеціальних стимулів ззовні може зникнути.

При наявності активної позиції в школяра, відбувається формування пізнавального інтересу по-іншому. В цій ситуації механізми пізнавального інтересу складніші, ближче до самої особистості, оскільки активна, цілеспрямована, свідома діяльність школяра, що виконує навчально-пізнавальну задачу, створює особливу, внутрішню схильність до учіння. Пізнавальний інтерес набуває міцну основу свого формування. Активізується мислительна діяльність, уява; активізуються знання; відбираються потрібні способи, вміння; відбувається випробування різних шляхів розв'язання. Вся діяльність набуває особистішу значимість для школяра, забарвлюється яскравими переживаннями, радістю самостійного просування тощо. Така діяльність формує почуття власної гідності, яке укріплює пізнавальний інтерес.

Поряд з активністю учнів, коли вчитель є об'єктом навчальної діяльності, вчитель не перестає бути стимулятором пізнавальних інтересів учнів, оскільки він виступає перед ними в якості джерела знань, вмінь, еталона організації навчальних дій, зразком мовних форм діяльності.

Треба нагадати, що значна частина учнів мотивує свій інтерес до навчання цікавим викладанням, високими професійними якостями вчителів. Та найкраще протікає діяльність в навчальному процесі на основі суб'єктивно-суб'єктивних відносин, оскільки в тих умовах відбувається взаємодоповнення і взаємозбагачення діяльності вчителя і учнів. Тут вчитель, спираючись на активність і самостійність учнів, повністю покладається на творчі можливості своєї діяльності, прогнозуючи високі результати. А перед учнями відкриваються перспективи нестандартної діяльності, виникає бажання вносити нове в свій навчальний досвід.

Дотримуючись вищесказаної інформації, а також проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, можна виділити ряд умов формування у молодших школярів інтересу до учіння [47; 49; 53; 57; 74];

1. Емоційне стимулювання учіння, тобто створення на уроці ситуацій зацікавленості - введення в навчальний процес цікавих прикладів, досліджень, фактів. "Зацікавленість - сильний засіб, що загострює всі процеси, властиві інтересу, очолює такі сторони явищ дійсності, що відображається в науці, які без спеціальних прийомів не приваблюють людей" [53;с.23-24]. Саме в природі зацікавленості закладені значимі для пізнавального інтересу елементи, які можуть викликати почуття здивування, що є початком будь-якого пізнання.

Новизна, незвичайність, несподіваність, старанність, невідповідність попереднім уявленням - все це складові зацікавленості, що є сильним стимулом виникнення пізнавального інтересу, що загострюють емоційно-мислительні процеси і заставляють приглядатися до предмету, здогадуватися, пригадувати, порівнювати тощо. Але зацікавленість буде формувати пізнавальний інтерес, а не зникати при відсутності певних умов, лише тоді, коли різні, несподівані цікаві прийоми створюють ситуацію, що вражає учнів, вимагає негайно зрозуміти суть знань, міцно зафіксувати в емоційній пам'яті даний факт, дану подію.

Зацікавленість ефективна тоді, коли вчитель правильно розуміє її як фактор, що впливає на психічні процеси, усвідомлює цілі її використання в кожному конкретному випадку, оскільки призначення зацікавленості в навчальному процесі різноманітне [51; 53].


  • як першопочатковий поштовх до пізнавального інтересу, своєрідний трамплін до поглибленої пізнавальної діяльності;

  • як опора для емоційної пам'яті, засіб запам'ятовування особливо важких розділів і тем навчальних програм;

  • як своєрідна розрядка напруженої обстановки в класі, тобто як засіб переключення емоцій, уваги, думок;

  • як засіб підвищення емоційного тонусу навчальної діяльності учнів з низькою працездатністю, мобілізації їх уваги і вольових зусиль.

Тому вчитель повинен включати зацікавленість в процес формування пізнавальних інтересів, у викладанні того матеріалу, який сприяє загальному розвитку учнів.

Таким чином, одна з важливих умов формування інтересу до навчальної праці — її різноманітність. Різноманітність матеріалу, що вивчається, різноманітність способів роботи. Для того, щоб школярі з інтересом чекали уроку, щоб їм хотілося слідкувати за тим, що відбувається в класі, необхідно, щоб у матеріалі кожного уроку, у методах його проведення було щось нове. Досвід показує, що оптимально застосувати на уроці 3-5 різних форм роботи: робота з підручником, розв'язання задач, робота в групах, аналіз відповідей, розв'язування кросвордів, - словом все, що вчитель вважає необхідним застосувати.

Застосування різних форм роботи на уроці запобігає швидкій втомі. Одночасно глибоко засвоюється вивчене тоді, коли воно кожний раз повертається іншою стороною, у системі нових відношень і зв'язків. Існує багато різних форм введення нового матеріалу. Доцільність застосування кожної форми визначається особливостями матеріалу, класу, індивідуальними особливостями вчителя.

Суттєво одне: способи введення нових знань повинні бути різноманітні повинні часто змінювати один одного, а у школярів не повинно складатися враження, що "завтра те ж саме, що і вчора", вони обов'язково торкаються емоційних переживань, які є у молодшому шкільному віці однією з умов міцного засвоєння матеріалу. Ця умова тісно зв'язана з наступною.

Вчителі початкових класів з успіхом можуть використовувати на уроках невідомий інформаційний матеріал, який називають "цікавинками". Це, насамперед, маловідома і приваблива у пізнавальному плані інформація - повідомлення про цікаві мовні явища; відомості з життя поетів, письменників; місцевий матеріал тощо.

Наприклад, під час вивчення теми "Культура мовлення і культура спілкування" вчитель може провести з учнями бесіду про те, як люди різних країн віталися один з одним [97;с.9].

Таке ж значення має інший вид цікавинок — "невідоме про відоме", тобто матеріал, який дає змогу по-іншому сприймати явища, що є для учнів буденними і малоцікавими [97;с.9-10].

Позитивні емоції викликає в учнів цифровий узагальнений матеріал, який свідчить про значну вагомість предмета розмови на уроці, а також схеми, таблиці, що дають змогу порівняти, узагальнити, здійснити самостійний пошук. Все естетично добре оформлене, красиве викликає і підтримує інтерес в учнів. Все грубе, неохайне не тільки не заохочує дітей, але й відштовхує від роботи і знижує її продуктивність.

2. Якщо учень запитує у вчителя: "А навіщо це потрібно?" - значить справи кепські. Розуміння потрібності, доцільності навчальної діяльності роблять її в очах дитини важливою і захоплюючою. Інтерес до набутих знань буде тим більший, чим глибше дитина розуміє значення своєї навчальної праці. Як досягнути цього розуміння? Напевно, найгірший засіб для досягнення мети - прямолінійні повчання. Мудрому педагогу неважко показати важливість того, що вивчається не тільки на початку кожного навчального курсу, але і в кожній темі. Одна з можливостей показати необхідність знань - використання комічного ефекту незнання, поставити учнів у такі умови, коли вони "на власній шкірі" переконуються в необхідності отримати ті або інші знання. Особливо чітко усвідомлюють учні значення отриманих ними знань і умінь, коли вони відчувають, що в результаті навчання розвиваються їх розумові здібності.

Для того, щоб в учнів з'явилися навчальні інтереси, необхідно, щоб мета роботи для дітей була зрозумілою, щоб вони знали, від чого і чого вони йдуть;і який повинні отримати результат. Робота без мети - найнецікавіша. Те, що зв'язано з перспективою, з метою, завжди цікаво. Цілі роботи можуть бути як віддаленими, так і близькими. Віддалені цілі, як показує досвід вчителів, доцільно розвивати на цілі більш близькі, які легше виконувати. Якщо безпосередньо мета роботи нецікава, зв'язана з великою затратою енергії, необхідно поставити її в зв'язок з опосередкованими цілями, які викликають інтерес дитини.

Звичайно, інтерес до навчання пов'язаний з тим, чи розуміє дитина, навіщо потрібні їй ті чи інші знання, чи бачить вона можливість їх застосування. Якщо характер навчального матеріалу такий, що учням зрозуміло, навіщо потрібні знання і вміння, зацікавити їх набагато легше. Ми звикли до того, що вчитель повинен пояснити, а учні - вивчити і відповісти.

Багато досвіду активного навчання у нас поки що немає, жодна із шкільних дисциплін не володіє сьогодні системою навчального матеріалу, побудованого за принципом пошукового, проблемного навчання. Тому активізація навчання може бути здійснена тільки за умови активної творчої діяльності самого вчителя. Щоб навчити дітей думати, відкривати, винаходити, вчитель сам повинен багато придумувати, відкривати і винаходити.

3. Чим більше новий матеріал пов'язаний із засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіший для учня. Зв'язок навчання з інтересами, вже сформованими у школярів раніше, також сприяє виникненню інтересу до нового матеріалу. Будь-яка отримана людиною інформація цікава для неї тільки тоді, коли в ній є і старе, вже знайоме, і нове. Зовсім незнайоме буде незрозумілим (як розмова на чужій мові) і, отже, нецікавим, а старе без елементу новизни не приверне уваги. Нове, незнайоме цікаве тоді, коли в досвіді людини є щось таке, з чим це нове можна співставити. Зрозуміти, це означає встановити зв'язок відомого зі ще невідомим, але актуальним [97;с.9].

Щоб викликати інтерес у дітей до навчання, у вивчаючому навчальному матеріалі повинно дотримуватись правильне поєднання старого і нового. Тривале повторення одного й того ж набридає, подразники стають звичними, інтерес падає, з'являється почуття відрази і т.п. Щоб цього не було, необхідно давати щодня новий навчальний матеріал, так як нове діє на дитину і дорослого сильно, як несподіване. Але нове в навчальному матеріалі повинно поєднуватися зі старим, подаватися на його основі. Необхідно, щоб учні усвідомлювали, що в процесі навчальної діяльності вони духовно і психічно ростуть, фізично і морально, набувають нові знання, вміння і навички, звички.

Перевантаженість уроку новими відомостями веде до того, що дитина швидко втомлюється і перестає ці відомості сприймати. Недостатня ж кількість нової інформації на уроці часто є причиною "інформаційного голоду". Якщо старі й нові знання тісно пов'язані, складаються в єдину систему, то дуже ймовірно, що навчальний матеріал буде зрозумілим і цікавим. Нове засвоюється легко з інтересом тоді, коли воно вплетене в контекст попередніх знань і уявлень, коли воно пробуджує свіжі асоціації з приводу того, що вже здавалось зрозумілим і знайомим. Це означає, що процес навчання повинен будуватись так, щоб нове доповнювало картину світу, а не руйнувало її. Тому перед введенням нової навчальної теми вартує провести коротку бесіду, яка мобілізує опорні знання учнів. Ця бесіда буде особливо цікавою і результативною, якщо вчитель дасть команду "пригадати" не тільки знання набуті у попередніх класах, але і ті, які дітям вдалося виловити в щедрих хвилях потоку інформації з телебачення, кіно, радіо і преси, а також у ході їх власних спостережень, власного життєвого досвіду. Тоді старі знання оживуть, віллються у нові форми залучення старих знань до засвоєння нового матеріалу можуть бути різноманітними: знаходження аналогічних ситуацій, зіставлення, протиставлення, знаходження загальних закономірностей, виділення нових сторін у відомому, застосування старих знань у нових умовах, із новими цілями. Звертаючись до інтелектуального багажу дітей, не треба забувати, що у ньому є не тільки набуті у школі знання й навчальні інтереси. Марки, музика, голуби, мотоцикли, футбол, книжки, радіолюбительство... Ці захоплення конкурують, і деколи дуже сильно, із шкільними обов'язками. Але є такий шлях, коли "конкурентів" можна перетворити у друзів. Учитель може спертися на позашкільні інтереси і захопити дітей при засвоєнні нового матеріалу. Знаючи інтереси своїх підопічних, можна їх використати на уроці.

Уміння бачити нове у відомому, використовувати старі знання в нових ситуаціях і з новими цілями - одна з тих особливостей мислення, яка приводить до винаходів і відкриттів. Розвиток цього вміння у дітей - важливий шлях формування творчого мислення.

4. Виникає і підтримує інтерес все те, що дає задоволення в роботі. Тому навчальний матеріал необхідно організувати так, щоб він для школярів був не дуже легким і не дуже важким, щоб дитина не втратила віри в себе і в неї була впевненість, що запропоновану роботу можна виконати, тільки для цього потрібно працювати і проявити наполегливість. Крім того, треба мати на увазі: дуже складні навчальні завдання, що перевищують вікові і індивідуальні можливості школяра, особливо при переході до нових видів діяльності, демобілізують його, ведуть до ефективності, до спаду інтересу. І, навпаки, дуже легкі навчальні завдання не тільки не викликають у учнів інтересу, але і виховують почуття безтурботності, безпечності, переоцінки себе, своїх можливостей.

К.Д. Ушинський пише: "Зустрівши нездоланні у своєму віці труднощі, дитя може втратити віру у свої власні сили, і ця невпевненість в ньому так вкорінюється, що надовго сповільнює успіхи у навчанні. Не одне талановите, але нервове і вразливе дитя стало тупим і лінивим саме тому, що в ньому передчасними спробами надірвали: впевненість у своїх силах, необхідну людині у кожній справі" [47;с.10].

Надто легка діяльність також обтяжлива школяреві, не виховує в ньому прагнення долати труднощі. Легкий успіх не приносить задоволення. Для легкої роботи в дитячому лексиконі є виразне словечко "мура". Жодне завдання, жодна його частина не повинні бути ні надто важкими, ні надто легкими - така одна з головних умов формування інтересу. Однак за цією умовою стоїть складне нерозв'язане запитання: а як визначити рівень складності?

У шкільній практиці вчитель підбирає потрібний рівень складності методом спроб і помилок, і ці помилки часто дорого коштують. Вчителю, особливо початківцю, дуже непросто зрозуміти, що важко учням; адже йому самому це легко!

Питання про оптимальний рівень складності особливо важке ще й тому, що для різних учнів цей рівень різний. Але це не єдине "запитання" проблеми рівня складності. Які види завдань важкі дітям? Які складності - результат поганої підготовки, а які носять віковий характер? Які з них варто цілеспрямовано вводити у навчальний процес, а які усувати, як прикрі завади? Над цими та іншими запитаннями педагогам і психологам ще варто багато думати.

5. Різноманітні пізнавальні ігри та вправи - один із засобів формування у молодших школярів пізнавальної активності. Гра давно вже використовується як засіб стимуляції інтересу до учіння. Такий комплекс пропонує О.Г.Важеніна та Г.П.Ярош [17;с.10-11].

6. Зміст навчального матеріалу володіє великими можливостями для розвитку і формування пізнавальних інтересів учнів. Відкриття світу, нових явищ у природі, суспільному житті, відносинах між людьми, науці, мистецтві, техніці, спорті — все це не може залишити людину байдужою. Певні області цього кожний раз заново відкриваючого світу притягують інтерес школяра, хоча б тимчасово.

Оволодіння системою знань поступово переводить учнів на новий рівень засвоєння цього світу, завдяки чому засвоєння знання постійно збагачується, оновлюється. Пізнавальний інтерес росте завдяки історичним повідомленням, історичним підходом в показі суспільних явищ і розвитку самої науки.

Практичний аспект знань є важливим джерелом стимулювання пізнавальних інтересів учнів, які згодом переконуються, що знання допомагають в житті, полегшують практичну діяльність людей, що при допомозі знань можна не тільки пізнати світ, але і змінити життя суспільства і кожної людини.

Зокрема, Г.І. Щукіна і її співробітники пропонують програму для формування пізнавальних інтересів в області змісту навчального матеріалу [98;с.174]:

- знайомити учнів з новими даними, які можуть показати учням сучасний рівень науки і перспективи її руху;

- розкривати історію питання (зародження ідеї, наукові пошуки, результати відкриттів, труднощі);



  • показувати різні протиріччя з допомогою проблемного навчання;

  • показувати необхідність наукових висновків, набутих в результаті власного досвіду, для пояснення явищ злиття;

- розкриття перед учнями можливості використання знань, засвоєних в школі, в трудовій діяльності в повсякденному житті.

7. Педагогічно організований процес пізнавальної діяльності школяра - важливе джерело формування пізнавальних інтересів учнів. Для підкріплення пізнавального інтересу необхідні вдосконалені способи учіння, що задовольняють творчу і самостійну пошукову діяльність школярів. Способи учіння, що використовують на уроці, допомагають засвоювати інформацію, що йде ззовні. В результаті широкого і повного використання всіх джерел в учнів формуються особистісно значимі внутрішні стимули, що укріплюють пізнавальний інтерес як мотив діяльності.

Одним з прийомів формування пізнавального Інтересу в молодших школярів є самостійна навчальна діяльність, яка здійснюється тоді, коли один або кілька її компонентів виконуються школярем без допомоги вчителя. Дидактики відмічають, що самостійна робота - це робота, що виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням, в спеціально призначений для цього час. "Істина стане власним надбанням учня тоді, коли він відкриє її сам" [47;с.6]. Не тільки дійти до суті, але й сформулювати знайдену закономірність учні можуть самі. Не варто позбавляти їх цього захоплюючого й нелегкого моменту пошукової діяльності - пошуку адекватного вираження думки у слові, "мук" слова. Якщо учні пророблять всі ці етапи роботи самостійно, "добутий" ними складний закон чи просте правило будуть так само відрізнятись від уважно прослуханого і добросовісно вивченого, як істина відрізняється від банальності.

Основна рухома пружина пошукового, проблемного навчання - це система запитань і завдань, які ставляться перед учнями. На жаль, спостереження під час педагогічної практики в школі свідчать, що ~ 80% запитань, з якими вчителі звертаються до учнів, вимагають тільки механічного відтворення вивченого. Але існують різноманітні запитання, які стимулюють розумову діяльність і викликають інтерес в учнів. Це запитання, в яких зіштовхуються протиріччя, запитання, які вимагають встановити схожість і відмінність, встановити причинно-наслідкові зв'язки, підтвердити власними прикладами фізичні закономірності, виправити логічні або фактичні помилки. Одним із видів активного пошуку є дія вибору, яка базується на "зважуванні" і порівнянні різних варіантів. Наприклад, це можуть бути різноманітні тестові завдання. Треба зауважити, що інтерес до навчання зберігається там, де є правильне поєднання шкільної і домашньої самостійної роботи учнів. Якою б не була хорошою навчальна робота в школі, але якщо у школяра немає вміння самостійно працювати вдома, інтерес не може бути в належній степені викликаний і збережений. Щоб підтримувати і зберігати у дітей інтерес до навчальної діяльності, потрібно привчати їх до самостійної роботи. Необхідно правильно організовувати і контролювати роботу учнів в школі і вдома.



Розвитку пізнавальних інтересів, любові до предмету і до самого процесу розумової праці сприяє така організація навчання, за якої учень захоплюється процесом самостійного пошуку і "відкриття" нових знань, розв'язує задачі проблемного характеру. Таким чином, для формування пізнавального інтересу вчителю потрібно:

  • на кожний предмет намітити систему ускладнення завдань, що вимагає оволодіння більш досконалими пізнавальними вміннями;

  • ставити завдання, що вимагають пошукового підходу, перевірки практикою отриманих знань;

  • використовувати завдання, що вимагають використання знань в повсякденному житті;

  • самостійно розвивати і підтримувати творчий підхід до розв'язання поставлених завдань.

8. Створення ситуацій успіху в навчанні. Загальновизнаним стимулом, що впливає на розвиток і формування пізнавального інтересу школярів в учінні, є успіх, що викликає позитивне переживання, задоволення, почуття власної гідності. Відомо, що без переживання радості успіху неможливо по-справжньому розраховувати на подальші успіхи в подоланні навчальних труднощів. Ось чому досвідчені вчителі так підбирають для учнів завдання, щоб ті з них, які потребують стимулу, отримали б на відповідному етапі доступне для них завдання, а потім вже переходили б до виконання більш складних вправ. Наприклад, з цією метою використовуються спеціальні подвійні завдання, одне з яких доступне для учня і створює базу для наступних зусиль по розв'язанню більш складного завдання. Ситуації успіху створюються і шляхом диференціації допомоги школярам у виконанні навчальних завдань однієї і тієї ж складності, а також організовуються шляхом заохочення проміжних дій школярів, тобто шляхом спеціального підбадьорювання їх на основі зусилля. Важливу роль в створенні ситуації успіху відіграє забезпечення сприятливої морально-психологічної атмосфери в процесі виконання завдань. Такий клімат знижує почуття тривоги, невпевненості, що дозволяє зосередити всю свою увагу на пізнанні.

  1. Спілкування між учнями, між ними і вчителем, що не є відособленим джерелом формування пізнавальних інтересів, здійснює значний вплив на формування пізнавальних інтересів. Колективні і міжособистісні відносини, які складаються на уроках в процесі узагальнення між однолітками, учнями і вчителем, об'єктивно змінюють ситуацію учіння і відповідно можуть стимулювати інтелектуальну діяльність, загострювати переживання, сприяти вольовому зусиллю, що здійснює стимулюючий вплив а пізнавальні інтереси учнів.

  2. Взаємодія різних видів діяльності в навчальному процесі, сприяє розвитку і формуванню пізнавальних інтересів молодших школярів. Така взаємодія діяльностей (суспільна, художня, ігрова, предметно-практична) сприяє виявленню потенційних можливостей школяра, задоволенню його інтересів; запитів, а також розвиває і сприяє гармонійному розвитку індивідуальностей. Використання поряд з цим спілкування сприяє обміну досвіду, набуття нової інформації за межами навчального процесу.

11. Для підтримки інтересу необхідне правильне поєднання праці і відпочинку. Будь-яка робота, навіть найзахоплююча, втомлює. Щоб уникнути цього, необхідно зберегти нормальний темп роботи, що відповідає даному віку школярів: не дуже швидкий і не дуже повільний. При цьому необхідно врахувати і їх індивідуальні відмінності. Те, що одні діти будуть виконувати повільно, інші можуть зробити швидко. Щоб подолати втому і неприємне почуття втоми, корисно чергувати навчальні предмети, види діяльності, змінювати характер і методи роботи. Чим менший вік дітей, тим частіше повинна відбуватися зміна видів роботи.

Крім формування пізнавального інтересу на уроках вчитель може їх формувати і поза учбовий час (позакласна робота). Зокрема, Г.Т. Щукіна рекомендує такі умови формування пізнавального інтересу [98;с.176]:



  • використовувати різні форми задоволення запитань учнів;

  • обговорення нової книги, читання віршів і т.п.;

  • систематично проводити політінформації, в які включати розділ Про найцікавіше", розглядати питання економіки, політики, культури, науки, літератури в своїй країні і за кордоном;

  • готувати виступи учнів перед товаришами в класі;

  • спрямовувати діяльність дітей на збір матеріалу, зв'язаного з різноманітними подіями.

Можна формувати пізнавальний інтерес як провідного мотиву навчальної діяльності індивідуально, а також залучати батьків [98;с. 178-179]. В першому випадку можна використовувати ряд прийомів:

  • підготовка повідомлень про нові відкриття в різних галузях науки та мистецтва, про цікаві явища життя;

  • збір матеріалу в певній області науки за допомогою різноманітних джерел художньої літератури;

  • проведення різноманітної дослідницької роботи: вирощування рослин, догляд за тваринами;

- виготовлення наочних посібників з різних предметів: гербаріїв, альбомів, макетів тощо.

У другому випадку рекомендується батькам:

- проводити бесіду з дітьми за запитаннями, що їх цікавить;


  • стимулювати дітей задавити питання із області, що їх цікавить;

  • проводити пізнавальні ігри;

  • рекомендувати книги з метою поглиблення пізнання школярів в області, що їх цікавить;

  • проводити бесіду про події дня;

  • допомагати проводити досліди та стимулювати будь-який прояв творчої роботи.

Як зазначає А.К.Маркова, [57;с.48-50] формування пізнавального інтересу як провідного мотиву діяльності проходить три етапи:

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка