Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр за спеціальністю 060101 "Правознавство"



Сторінка1/8
Дата конвертації26.04.2016
Розмір1.3 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8


Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи Національного банку України»

Кафедра державно-правових дисциплін
ДО ЗАХИСТУ

Завідувач кафедри

_________________________ _________________________

«___»_____________ 2012 р.

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістр

за спеціальністю 8.060101 “Правознавство”

ЗАХИСТ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ЗА ДОГОВОРОМ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ)

Виконала студентка 6 курсу, група МП-01 __________________ А.С. Славко

«___» ____________2012 р.


Керівник дипломної роботи ___________________А.О. Ткаченко

«___»____________2012 р.


Суми  2012


Перелік умовних скорочень

3

Вступ

4

Розділ 1.

Історико-правовий та теоретико-правовий аналіз договору банківського вкладу (депозиту)

11

    1. Історичний аналіз правового регулювання договору банківського вкладу (депозиту)

11

    1. Відмежування договору банківського вкладу (депозиту) від суміжних правових явищ

16

1.2.1 Розмежування понять «депозит (вклад)» та поточний рахунок

16

1.2.2 Визначення галузевої належності та правової природи договору банківського вкладу

20

    1. Теоретико-правовий аналіз договору банківського вкладу (депозиту)

24

1.3.1 Поняття та характеристика договору банківського вкладу

24

1.3.2 Класифікація договорів банківського вкладу (депозиту)

29

1.3.3 Зміст і форма договору банківського вкладу (депозиту)

32

1.3.4 Порядок укладення і розірвання договору банківського вкладу (депозиту)

36

Висновки до розділу 1

40

Розділ 2.

Несудові форми захисту прав за депозитним договором

42

2.1 Захист прав: поняття, правова сутність, форми, способи

42

2.2 Самозахист прав за договором банківського вкладу (депозиту)

54

2.3 Юрисдикційна несудова форма захисту прав за договором банківського вкладу (депозиту)

60

Висновки до розділу 2

67

Розділ 3.

Судовий захист прав за договором банківського вкладу (депозиту)

69




3.1 Загальні положення про судовий захист прав за договором банківського вкладу (депозиту)

69




3.2. Захист прав за договором банківського вкладу (депозиту) в наказному і позовному провадженнях в порядку цивільного судочинства та в порядку господарського судочинства

78

Висновки до розділу 3

91

Висновки




94

Список використаних джерел

101

Додатки

113

Перелік умовних скорочень

ГКУ

Господарський кодекс України

ЗУ

Закон України

НБУ

Національний банк України

ЦДАВО України

Центральний державний архів вищих органів влади і органів управління України

ЦКУ

Цивільний кодекс України

ЦПКУ

Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП

Постановка проблеми. Банківські вклади (депозити) є доволі важливим як економічним, так і правовим явищем. Вони виступають як індикатори стабільності банківської системи загалом, а також є одним і з основних джерел формування ресурсної бази банку. Так, за даними Національного банку України, на кінець листопада 2011 року обсяг депозитів, залучених депозитними корпораціями (крім НБУ) становив 471 млрд. грн., що складає більш як половину коштів банків [35]. Але правове регулювання певних аспектів відносин щодо укладення, виконання і розірвання договору банківського вкладу (депозиту), який опосередковує здійснення депозитних операцій, потребує певного вдосконалення.

Актуальність обраної теми полягає в безпосередній зацікавленості як банків, так і їх вкладників у взаємовигідній співпраці, що ґрунтувалась би не лише на економічній вигоді, а і на реальних правових гарантіях для обох сторін. Це, в свою чергу, зумовлює потребу в дієвому правовому регулюванні, що неможливе без ґрунтовного дослідження всіх особливостей договору депозиту.

Обраній тематиці також додають актуальності неодноразові повідомлення в пресі про плани Національного банку сприяти забороні дострокового повернення депозитів для будь-яких категорій вкладників. Проте досягнення цього можливе лише при внесенні змін до Цивільного кодексу України. Тим часом, План підготовки регуляторних актів Національним банком не передбачає таких завдань [79]. Вирішенню питань щодо дострокового повернення грошових коштів, переданих банку у вигляді депозиту, присвячені окремі частини цієї роботи.

Зумовлює необхідність в розробці обраної теми також потреба деякої систематизації та осмислення широкої судової практики з цього приводу, що спричинена фінансовою кризою. Наразі існує доволі велика кількість часто суперечливих судових рішень, випадків, коли в аналогічних ситуаціях судом приймаються протилежні рішення.

Іншим аспектом актуальності тематики є постійна зацікавленість суспільства проблемами захисту прав особи, адже лише наявність дієвого механізму захисту права може гарантувати не лише виконуваність такого права, а і загалом досягнення правопорядку в державі. Лише опанувавши наявні способи захисту свого порушеного чи оспореного цивільного права, особа набуває можливостей їх повноцінної реалізації.

Саме тому вважаємо цю тематику такою, що становить значний науковий та практичний інтерес.

Значущість дослідження для України. З огляду на актуальність обраної теми результати роботи можуть бути використані для узагальнення різноманітної судової практики у цій сфері. Науковий аналіз наявної правозастосовної практики дозволить підвести під неї теоретичну основу.

Стан наукової розробки. Варто зазначити, що обрана тематика була предметом робіт багатьох вчених та практиків, як в Україні, так і за кордоном. Так, власне проблем правової та економічної природи депозитів (банківських вкладів) торкались І. А. Безклубий, Д. О. Гетьманцев, Н. Г. Шукліна, О. А. Костюченко, О. Орлюк, В. Майоров в Україні, Е. А. Павлодський, Л. Г. Ефімова, М. І. Брагінський та В. В. Вітрянський, О. О. Вишневський в Росії, Г. Шліманськи в Німеччині, К. Гавальда в Франції тощо.Цятематика також знайшла відображення у працях дореволюційних вчених, таких як М. М. Агарков, П. П. Цитович та Г. Ф. Шершеневич, адже вже на той час депозити були помітним економічним та правовим явищем.

Основним дослідником проблем захисту права заслужено вважають В. П. Грибанова, що присвятив цій тематиці кілька ґрунтовних праць. Наукова розробка та дослідження цієї сфери продовжується і нині, такими вченими як Б. Д. Завідов та О. Б. Гусєв, Ю. Мігащук, В. М. Горшенєв, С. Курильов тощо. В роботах Д. Д. Луспеника здійснено ґрунтовний аналіз підстав, ознак і способів самозахисту. Цій же тематиці присвячено роботи І.В. Венедіктової, Г.Я. Стоякіна, А.В. Стремухова тощо. Натомість можливості юрисдикційної несудової форми захисту цивільних прав практично не досліджені в науковій літературі.

Повноваження суду в сфері захисту цивільних прав були досліджені А .Г. Яремою, який ще раз наголошує на тому, що юрисдикція судів поширюється на всі відносини на території України, а тому суди є центральним органом в сфері захисту права. В. В. Спіжовим було здійснено спробу визначити основні ситуації, в яких відбувається порушення прав за договором банківського вкладу та види відповідальності, що при цьому настає для порушника. Проте питанням конкретно правового захисту сторони за договором банківського вкладу (депозиту) присвячено обмаль літератури. Автором також було зроблено спроби дослідити певні аспекти наведеної проблематики [85-90].

З огляду на актуальність цієї тематики, автор ставить перед собою мету: дослідити відносини захисту цивільних прав та інтересів за договором банківського вкладу (депозиту). Для досягнення вищенаведеної мети, доцільними вбачаються такі завдання:



  1. Прослідкувати історичний розвиток договору депозиту;

  2. Відмежувати договір депозиту від суміжних економіко-правових явищ, з’ясувавши його правову природу та виділивши ознаки, що відрізняють його від інших банківських договорів (зокрема, договору банківського рахунку);

  3. Надати основні характеристики договору банківського вкладу, серед яких його місце в системі договорів, його істотні умови, порядок його укладення, виконання і розірвання тощо.

  4. Визначити поняття «захист цивільних прав та інтересів» в його теоретико-правовому значенні;

  5. З’ясувати основні способи самозахисту цивільних прав за договором банківського вкладу (депозиту);

  6. Провести аналіз повноважень органів, за допомогою яких може бути здійснений юрисдикційний несудовий захист прав за договором банківського вкладу (депозиту);

  7. Виділити основні характеристики судової форми захисту прав з огляду на поширеність юрисдикції судів на всі відносини, що виникають на території України;

  8. Проаналізувати основні переваги і недоліки різних видів провадження цивільного судочинства, виокремити найбільш поширені ситуації порушення прав за депозитним договором та здійснити їх характеристику на основі актуальної судової практики.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які опосередковуються договором банківського вкладу (депозиту), що аналізується як з точки зору цивільного, так і з точки зору банківського права та відносини захисту цивільних прав та інтересів за матеріальним та процесуальним законодавством України.

Предметом дослідження є форми та способи захисту цивільних прав та інтересів особи за договором банківського вкладу (депозиту), які реалізуються в таких відносинах:

  1. Відносини щодо укладення договору (в тому числі ті, що складаються при укладенні договору з фізичною особою – публічного договору та договору приєднання);

  2. Відносини щодо виконання договору (в тому числі щодо виплати відсотків за договором та повернення грошових коштів, переданих у вигляді вкладу за першою вимогою для окремих категорій вкладників);

  3. Відносини, що складаються з приводу припинення чи розірвання договору (в тому числі відносини щодо накладення певних санкцій/ притягнення до відповідальності сторони, що допустила порушення в договорі).

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні прийоми та принципи пізнання. В ході роботи використовувались методи структурного та функціонального аналізу, побудова гіпотез, інтерпретація правових ідей та нормативно-правових актів тощо. Особливо використовуваними були такі методи: історичний (у дослідженні історії договору банківського вкладу (депозиту) та трансформації його основної мети із зберігання коштів на початковому етапі до отримання прибутку та етапі сучасному); порівняльно-правовий (у дослідженні законодавства та судової практики інших держав – Російської федерації, Німеччини, Франції та груп держав – Європейський Союз, ісламські країни – з метою виявлення спільних та відмінних ознак у правовому регулюванні); формально-юридичний (у дослідженні нормативно-правової бази та судової практики); структурно-функціональний (в аналізі повноважень окремих органів державної влади, що здійснюють захист прав та інтересів осіб за договором банківського вкладу (депозиту).

Ступінь вирішення проблеми в дослідженні.Здійснено спробу нового вирішення важливої наукової проблеми, що полягає у системному дослідженні і розкритті ситуацій порушення прав за договором депозиту. Автор також наводить власні міркування щодо основних шляхів їх вирішення. При цьому автор спирається не лише на законодавчу базу та наукову літературу, але і проводить детальний аналіз правозастосовної практики. У роботі детально досліджено певні проблемні аспекти договірних відносин банку та клієнта в рамках договору депозиту (наприклад, щодо правової природи такого договору, права власності на грошові кошти, передані банку у вигляду банківського вкладу (депозиту) тощо). Іншим напрямком дослідження в рамках цієї роботи є проблематика захисту прав як така, та її форми у контексті захисту прав за договором депозиту (банківського вкладу).

Результати роботи було апробовано на 4 науково-практичних юридичних конференціях, зокрема Міжнародних конференціях на базі Волинського національного університету імені Лесі Українки (19-20 березня 2010 року) та Львівського національного університету імені Івана Франка (6-8 травня 2011 року). Основні положення, матеріали та висновки викладені у 6 публікаціях автора, в тому числі 2 наукових статтях і 4 тезах виступів на науково-практичних конференціях.



  1. Славко А. С. Теоретичні засади та практичне значення визначення правового режиму власності на грошові кошти, розміщені на поточних та депозитних рахунках у комерційних банках / А. С. Славко // Правовий вісник Української академії банківської справи. – 2010. –№ 1. – С. 40–44.

  2. Славко А. С. Співвідношення понять «захист суб’єктивних цивільних прав» та «відповідальність за порушення суб’єктивного цивільного права» / А. С. Славко // Молодіжний науковий вісник Української академії банківської справи НБУ. – 2011. – №1. – С. 53–56.

  3. Славко А. С. Порівняльно-правовий аналіз понять «депозитний рахунок» та «поточний рахунок / А.С. Славко // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. тез наук. доп.VI Міжнар. наук-практ. конф. молодих учених (19–20 берез. 2010 р.) / уклад. О. В. Жишко, І. Ф. Урина. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – С. 315.

  4. Славко А. С. Правова природа договору банківського вкладу / А. С. Славко // ІХ Міжнародна студентсько-аспірантська наукова конференція «Правова система, громадянське суспільство та держава». Тези доповідей. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. – 2010. – С. 190.

  5. Славко А.С. До питання про кредитні та депозитні договори: історія та сучасність / А. С. Славко // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: зб. тез наук. доп.VIІ Міжнар. наук-практ. конф. молодих учених (25–26 берез. 2011 р.) / уклад. О. В. Жишко, О. С. Ковтун, І. Ф. Марчук, А. М. Сур’як. – Луцьк : ПП Іванюк В.П, ПП Петринка А. Ю, 2011. – С. 33–35.

  6. Славко А.С. Забезпечення та відповідальність за договором банківського вкладу / А.С. Славко // Х Міжнародна студентсько-аспірантська наукова конференція «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» 6-8 травня 2011 року. Тези доповідей. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. – 2011. – С. 156–157.

Структура роботи. Робота містить 97сторінок основного тексту, список літератури. При дослідженні використано 96 наукових джерел, як вітчизняних, так і закордонних. Робота складається із трьох розділів, в рамках кожного з яких досліджено певну частину обраної теми.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ТА ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ)



    1. Історичний аналіз правового регулювання договору банківського вкладу (депозиту)

Для характеристики будь-якого виду правовідносин дуже важливим є історичний аспект, адже повне дослідження певного правового явища є можливим лише з огляду на контекст його генези. Саме тому характеристику відносин депозиту (банківського вкладу) вбачаємо за доцільне розпочинати саме з історико-правового його аналізу.

Як зазначають М. І. Брагінський та В. В. Вітрянський, термін «депозит», що використовується для означення договору банківського вкладу, вказує на первісне джерело походження цього договору[52, c. 36]. Багато правознавців, як вітчизняних, так і зарубіжних, досліджуючи римське право, неодноразово наголошували на тому, що в римському праві гроші могли виступати об’єктом договору зберігання – depositum.

Так, І. А. Покровський вказував, що depositum – поклажа – є договір, в силу якого одна особа передає іншій на зберігання річ. Об’єктом цього договору в істинному значенні може бути тільки індивідуально визначена річ. Але бувають випадки, коли віддаються на зберігання речі родові з тим, щоб потім було повернено не ті ж самі речі, а речі подібні їм [80, c. 269].

Д. В. Дождев з цього приводу зазначав, що якщо об’єктом поклажі стали опломбовані гроші, і зберігач допустив прострочку, на капітал нараховувались відсотки. Якщо ж власник дозволить зберігачу користуватись коштами, такі відносини переходили в договір позики [53, c. 438].

Потребою громадян зберігати свої кошти в надійному місці пояснюють появу особливих організацій, що створювались особами, які займались розміном грошей на вулицях і площах Риму. Вони мали власні торгові заклади, вели особливі записи вкладів і сум, що видавались в якості позики, а також здійснювали залік взаємних вимог між своїми клієнтами.

В Середньовіччі зберігання грошей вкладників становило одну із трьох основних функцій банків, поряд з розміном грошей і здійсненням розрахунків між клієнтами. Відповідно, на початковому етапі відносини між банком і його клієнтами будувались за схемою договору поклажі, коли банк надавав своїм клієнтам оплатну послугу щодо зберігання грошей. Як свідчить Г. Ф. Шершеневич, перетворення банків з депозитного закладу в кредитний, коли банки почали виплачувати клієнтам проценти за користування їх коштами, відбулося в голландський період розвитку банківської справи, що розпочався з відкриттям Амстердамського Банку в 1609 році [108, c. 375].

Певною мірою повчальним був досвід правового регулювання договору банківського вкладу (депозиту) і в державних утвореннях, до складу яких входила і територія України.

Так, на території Російської імперії операції з вкладами здійснювались в першу чергу ощадними касами, а також Державним банком, що знайшло відображення в їх статутних документах. Як зазначає В. В. Морозан, перша ощадна каса в Росії виникла в 1824 році в Ризі, а першим правовим документом, що регламентував діяльність цих закладів, стало Положення про селянські ощадні каси від 10 червня 1839 року [75, c. 285]. Н. К. Абдуллаєва зазначає, що у період, що розглядається, дозволялось приймати три види вкладів: на зберігання, на поточний рахунок і вклади, що вносились для обігу із відсотків [22, c. 35]. На зберігання можна було приймати: держані папери, акції, облігації, заповіти, векселі, розписки, злитки дорогоцінних металів та вироби з них тощо. Вклад на поточний рахунок передбачав можливість прийому готівкових грошей і строкових грошових документів від приватних осіб, торгових домів, товариств і державного казначейства. Цей договір розглядався як позика з боку банку, але позика з видозміненим змістом:

1. Кредитор, клієнт вправі вимагати виплати позиченої суми частинами будь-якого розміру за вимогою та через кілька днів після вимоги (умовний вклад), але він вправі вимагати і виплати всієї суми вкладу відразу;

2. Вкладник вправі вносити нові суми на свій розсуд, такого ж чи іншого розміру [22, c. 37].

Вклади, що вносились для обігу із відсотків, приймались від приватних осіб і установ. Умови вкладу, тобто розмір сум, що вносились, відсотки, строки витребування могли змінюватись, але підлягали затвердженню Міністра фінансів і повідомлялись за місяць до змін. На такі вклади видавались лише іменні книжки, які не можна було передати іншій особі без передавального запису в книгах банку. Устав Державного банку не визначав, який відсоток підлягає виплаті за вкладами для того, щоб уряд міг гнучко регулювати цей відсоток відповідно до економічних умов і власних потреб [100].

Велике значення для правового регулювання вкладів мало прийняття в 1885 році Уставу ощадних кас. В ст. 25 вперше у російському законодавстві з’явилось визначення поняття вкладника, під яким розуміли таку особу, на ім’я якої прийнятий касою вклад і видана ощадна книжка установленого зразка [22, c. 39].

Устав Державного банку також містив норми, що регулювали правила та порядок укладення та виконання договорів банківського вкладу. Так, відповідно до п. 148 Уставу, банк приймав вклади трьох видів: на поточний рахунок, безстрокові та строкові. Також визначалась форма документів, що видавались на посвідчення вкладу – на строкові вклади як іменні, так і на пред’явника, на безстрокові – лише іменні. Визначалось також, що загублені документи, що посвідчують право на вклад, визнаються недійсними після трьох відповідних публікацій про недійсність, а не витребувані в строк строкові вклади переходять в категорію безстрокових [100].

Загалом ощадна справа викликала значний інтерес багатьох соціальних прошарків населення. Так, як зазначає В. В. Морозан, до середини 50-тих рр. ХІХ століття лише в державних селах було відкрито 515 ощадних та 1178 допоміжних кас [75, c. 264]. Таке помітне соціально-економічне явище не могло не викликати інтересу представників юридичної науки. Так, було здійснено спроби розробити класифікацію договорів банківського вкладу. Наприклад, П. П. Цитович виділяв три види вкладів: вклади для обігу із процентів, вклади на постійній основі, вклади на зберігання [104, c. 200]. Ведучи мову про вклади для обігу із відсотків, науковець вказував, що кожен такий вклад є окрема, без поточного рахунку позика банком певної суми коштів, хоча може бути однією із багатьох позик того ж самого банку тій же самій особі. Тому кожен вклад має окреме виникнення і припинення для давності, для зарахування, для платежу. В рамках цього виду вкладів він виділяв вклади строкові та безстрокові [104, c. 202].

Визначаючи вклад на постійній основі, П. П. Цитович вказував, що угода на постійній основі є встановлення періодичних платежів (ренти) на користь певної особи (установи), обов’язкових для банку назавжди, тобто поки існує банк. Що ж до вкладу на зберігання, то на думку П. П. Цитовича, він належав до банківських угод, що примикали до кредитних угод пасивного характеру. Науковець вважав, що вклад на зберігання є договором зберігання [104, c. 204].

Г. Ф. Шершеневич з цього приводу пропонував власну класифікацію. Так, він виділяв вклади строкові, які, не будучи витребуваними у встановлений строк перетворювались, однак, у безстрокові, а також вклади безстрокові, за якими вкладник мав право витребувати кошти у будь-який момент. У свою чергу, безстрокові вклади поділялись на два підвиди: вклади за вимогою і вклади на поточний рахунок. При цьому різниця між двома останніми спричинена не так правовим режимом коштів, як банківською технікою [108, c. 387].

Розглядав Г. Ф. Шершеневич і питання щодо вкладів на зберігання, однак, на відміну від П. П. Цитовича, не вважав, що такий договір належить до банківських угод, а кваліфікував його як самостійний договір зберігання. Науковець не знаходив ознак банківського вкладу і у так званих вкладах на постійній основі. З цього приводу він стверджував: «За своєю юридичною природою вклад на постійній основі відрізняється як від вкладу на зберігання, бо гроші передаються банку у власність, так і від грошового вкладу, так як встановлюється право вимагати не повернення капіталу, а постійної виплати доходу. З цієї точки зору вклад на постійній основі наближається до договору про вічну ренту чи до договору про пожиттєвий дохід» [108, c. 389].

Як зазначає А. О. Ткаченко, в період з 1917 по 1921 рр. на території України відбувались процеси побудови власної банківської системи [99, c. 15] та створення відповідного правового забезпечення для її функціонування [98, c. 4]. Проте банківські установи, що створювались, були орієнтовані в першу чергу на кредитування, про що свідчить Устав Державного Земельного банку [101], а якщо і містили певні норми, що стосувались вкладних операцій, то таке регулювання було фрагментарним (Устав Південного комерційного банку) [102]. Тому загалом щодо укладення, виконання договору банківського вкладу та документів, що його посвідчують, діяли правила часів Російської імперії.

В перші роки радянської влади регулювання договору банківського вкладу не змінилось, а Цивільний кодекс 1922 року взагалі не містив відповідних норм. Момент, коли виникла потреба повністю переглянути все правове регулювання банківської діяльності, настав у зв’язку з проведенням так званої кредитної реформи 1930-1931 рр., коли було заборонено комерційне кредитування, а організації мали зберігати свої грошові кошти на рахунках в установах державного банку [52, c. 38].

У зв’язку із цими перетвореннями в банківській сфері дія договору банківського вкладу обмежувалась лише відносинами, що складались між кредитними установами та громадянами. Таке становище отримало законодавче закріплення в ході другої кодифікації цивільного законодавства в 1960-1961 рр., результатом якої стало прийняття Основ цивільного законодавства Союзу РСР. В Основи було включено ст. 87, що містила правила про вклади. Відповідно до них громадяни могли зберігати грошові кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатись вкладами, отримувати за вкладами дохід у вигляді відсотків чи виграшів, здійснювати безготівкові розрахунки. Характерною особливістю юридичної конструкції договору банківського вкладу того часу науковці вважають обмежений суб’єктний склад.

Важливою кроком у правовому регулюванні відносин банківського вкладу стали норми ст. 111 Основ цивільного законодавства 1991 року, які були направлені на забезпечення вимог вкладників про повернення коштів. Проте цей нормативно-правовий акт так і не вступив у дію на території України. Натомість до прийняття ЦКУ діяв ЦК УРСР від 1963 року, положення якого повністю відповідали нормам, закріпленим в Основах від 1961 року [52, c. 40].

Підсумовуючи, зазначимо, що історія правового регулювання відносин банківського вкладу охоплює значний відрізок часу – від витоків цього договору в Давньому Римі до сьогодення. За цей час сама концепція договору потерпіла значні зміни, зробивши основною метою договору не стільки збереження коштів, скільки отримання прибутків від користування ними.


  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка