Дипломатична академія України при мзс україни



Скачати 180.05 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір180.05 Kb.
Дипломатична академія України при МЗС України
Цикл робіт: „Україна: фундаментальні проблеми міжнародного співробітництва”
1. АЛЄКСЄЄНКО Ігор Ростиславович — генеральний директор видавництва НАН України «Наукова думка», кандидат біологічних наук, заслужений працівник культури України

2. ГУМЕНЮК Борис Іванович — Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Кіпр, доктор історичних наук

3. ДЕНИСЕНКО Анатолій Васильович — голова Історичного клубу «Планета», кандидат історичних наук, заслужений журналіст України, головний редактор

4. ДЕРЖАЛЮК Микола Степанович — доктор історичних наук, провідний науковий співробітник інституту історії НАН України, доктор історичних наук

5. ЗЛЕНКО Анатолій Максимович — міністр закордонних справ України, Надзвичайний і Повноважний Посол України

6. КРИВОНОС Павло Олександрович — генеральний директор Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв

7. КУЛІНИЧ Микола Андрійович — ректор Дипломатичної академії України при МЗС України, кандидат історичних наук

8. СОЛДАТЕНКО Валерій Федорович — головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук

9. ТУРКЕВИЧ Василь Дмитрович — заслужений діяч мистецтв України, заступник головного редактора

10. [УДОВЕНКО Геннадій Йосипович] — міністр закордонних справ України, Надзвичайний і Повноважний Посол України


Реферат
Київ — 2014
Із проголошенням Верховною Радою України Акта незалежності України 24 серпня 1991 р. та підтвердженням його на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. розпочалося активне входження України в європейський і світовий простори, визнання України на міжнародній арені. Лише впродовж грудня 1991 р. незалежна Україна була визнана 66 державами світу, зокрема Британією, Індією, Італією, Канадою, Китаєм, Німеччиною, Росією, США, Францією, Японією, Білоруссю, Болгарією, Грузією, Молдовою, Польщею, Туреччиною, Угорщиною, Чехією, Словаччиною.

Прискорено відкривалися дипломатичні установи України за кордоном та дипломатичні представництва іноземних держав в Україні. Наприкінці 1994 р. в Україні були акредитовані посли 78 держав, із них 55 — із резиденцією в Києві. Впродовж 1991–1992 рр. було сформовано штат дипломатичних працівників МЗС України та закордонних установ. На кінець 1994 р. налічувалося вже 54 закордонні дипломатичні установи України у 43 країнах світу. А станом на 31 грудня 2013 р. Україною було встановлено дипломатичні відносини на рівні посольств із понад 170 країнами світу.

Підсумком величезної системної роботи на міжнародній арені стало забезпечення національних інтересів: набуття Україною членства в Раді Європи та Світовій Організації Торгівлі, успішна реалізація стратегічної мети України на інтеграцію до Європейського Союзу, відхід від східного напряму у вигляді СНД, ЄЕП, Митного Союзу та ЄврАзЕС.

Процеси трансформації в постсоціалістичних країнах Європи на рубежі ХХ—ХХІ століть постійно привертають підвищену увагу науковців, практичних діячів насамперед через те, що їх наслідки виходять за межі науково-теоретичної проблематики й дедалі відчутніше позначаються на світовій, європейській та регіональній політиці, геополітиці та геоекономіці, й безпосередньо впливають на розвиток України.



Актуальність проблеми

Надзвичайно важливо, що реалізація європейської інтеграції як стратегічної мети України здійснюється в докорінно нових міжнародних умовах, коли біполярний правопорядок відійшов у минуле, й атлантично-європейська геополітична спільнота виявилася домінуючим чинником у ньому. Україна відійшла від системи, що збанкрутувала, і обрала сформовану на класичних засадах західну цивілізацію.

Актуальність дослідження суспільно-економічних трансформацій постає у необхідності вивчення успіхів радикальних реформ на постсоціалістичному просторі з метою подальшого їх ефективного запозичення задля розбудови й подальшого зміцнення в Україні інституцій демократичної держави, громадянського суспільства в цілому та окремої особи зокрема. Розвиток європейської інтеграції довів переваги еволюційного підходу, принципів верховенства права, поваги прав та основних свобод людини, свободи та демократії. Це забезпечується завдяки правовій системі Європейського Союзу, що функціонує в нерозривному поєднанні засад міжнародного права та специфічних, зумовлених відповідними правовими традиціями національних правових систем держав-членів ЄС.

Головні підсумки докорінних трансформацій у постсоціалістичних державах є новаторські і актуалізують предмет дослідження наступними аргументами: набуттям постсоціалістичними країнами, у т.ч. й Україною, реальної незалежності; демонтажем соціалістичного ладу та запровадженням капіталістичної моделі розвитку; посиленням впливу атлантизму та європоцентризму; емпіричним підтвердженням переваг моделі суспільства сталої західної системи над соціалістичною з усіма соціально-економічними, політичними, моральними і духовними наслідками; переходом у міжнародних відносинах від класових принципів до загальноцивілізаційних; набуттям постсоціалістичними державами ефективними важелями та засобами реалізації національних інтересів на міжнародній арені.



Мета роботи

Обґрунтувати, що процеси, які розгорталися на постсоціалістичному просторі у 1985, 1989 та 1991 рр., закономірно стали центральними явищами світової історії, посилювалися й розвивалися у діалектичній єдності як такі, що були спричинені негативними результатами розвитку соцсистеми, неможливістю її ефективного вдосконалення та реформування.

На основі досвіду постсоціалістичних держав підтвердити, що в кожній із них трансформація відбувалася з врахуванням національних інтересів. Інтеграційні зусилля політичної еліти та всього суспільства новоприйнятих до складу ЄС країн завершилися успішно завдяки гармонійному поєднанню таких внутрішніх і зовнішніх чинників: ефективному проведенню реформ, що відповідали соціально-економічним та суспільно-політичним канонам західної системи, однозначній підтримці їх з боку ЄС, сприятливій для них геополітичній ситуації.

Наголошено, що головна запорука успіху України у відносинах з ЄС — це двостороння заінтересованість, перехід від декларування намірів щодо європейської інтеграції до конкретних дій з боку еліти України, а також належна увага з боку ЄС до проблем України, зокрема в частині поліпшення її економічного становища та забезпечення формування сприятливого геополітичного становища.

Довести, що міжнародне співробітництво України відбувається під безпосереднім впливом внутрішньополітичних процесів, що розгортаються в нашій державі, які продукують відповідну поведінку України на міжнародній арені. А перманентна політична криза в Україні, що досягла апогею наприкінці першого десятиріччя XXI століття, коли послабилися відносини між Україною та ЄС, посилився східний курс, який для Української держави та її громадян означав поступову ізоляцію від світового прогресу і посилення загрози втратити суверенітет, був тимчасовим явищем, який Україна швидко подолала.

Структура дослідження проблематики:

Композиційно цикл досліджень складається із логічно сформованих та взаємопов’язаних наукових напрямів, які передбачають системне вирішення наступних науково-практичних завдань:

1. Розкриваються способи, форми та механізми, якими дипломатична служба як особливий вид державної служби керується при проведенні зовнішньої політики України, головні тенденції у ході становлення дипломатичної служби, що загалом відбувалося успішно, попри значні суперечності та проблеми, що віддзеркалювали притаманні молодій державі внутрішні процеси, зокрема вибір її оптимальної моделі розвитку.

2. Аналізуються ефективність міжнародної діяльності України, найголовніші чинники, які в першу чергу впливають на авторитет молодої держави у світі.

3. Висвітлюються основні етапи розвитку дипломатичної служби в історії України, досліджують, наскільки її кадровий потенціал відповідав вимогам з реалізації зовнішньополітичної стратегії держави; зазначено, що дипломатична служба України успішно пройшла складний шлях в ході свого становлення і, незважаючи на негаразди та проблеми матеріально-технічного характеру, недосконалість законодавчої бази, досягла високого рівня, що дало змогу гідно представляти і задовольняти найважливіші інтереси України на міжнародній арені.

4. Виокремлюються актуальні напрями міжнародної політики України, створення сприятливих умов для ефективного функціонування дипломатичної служби України.

5. Відзначається, що зростання ролі МЗС, закордонних представництв і дипломатичної служби є одним із показників рівня цивілізованості держави. Особливістю міжнародної діяльності стало значне розширення вітчизняних суб’єктів міжнародного процесу через залучення до нього галузевих міністерств, відомств, сфери туризму, народної дипломатії, підвищення ролі громадських організацій на міжнародній арені.

6. Ретельно досліджені всі етапи міжнародної діяльності України: трансформація суспільного ладу в Україні, докорінні політичні, суспільно-економічні, правові та гуманітарні перетворення та реформи, які радикально позначалися на зміні суспільної свідомості, зокрема в плані формування системи виховання відповідних загальноцивілізаційних та морально-політичних цінностей, принципів класової ідеології та соціальної справедливості і в цьому контексті справили безпосередній вплив на процеси формування державної служби України в цілому та дипломатичної служби зокрема.

7. Чільне місце посідають рекомендації щодо удосконалення системи підготовки та відбору кадрів для міжнародної діяльності на основі міжнародного і вітчизняного досвіду.

Наукова новизна та значимість циклу фундаментальних досліджень полягає у наступному:

1. Вперше у центрі уваги перебувають системні питання становлення та розвитку міжнародної діяльності України упродовж 22-х років після здобуття нею незалежності. Розкриваються причини того, чому аж до 2014 року, попри підвищений інтерес із боку суспільних наук, фахівців-практиків і громадськості до зовнішньополітичного курсу України, особливо його європейського вектора, продовжував залишатися значний розрив між науковим обґрунтуванням доцільності й необхідності інтеграції до ЄС та практичним забезпеченням стратегічного курсу держави окремими політичними силами України, а також невисоким рівнем усвідомлення цієї потреби громадянами окремих регіонів України.

2. Це — перше комплексне наукове дослідження в Україні пострадянської доби, предметом якого є міжнародна діяльність, її роль у досягненні стратегічної мети України на міжнародній арені та наріжні складові її діяльності, серед яких найголовніші наступні: досягнення компромісу інтересів окремих держав, спільнот; дотримання паритету у відносинах із стратегічними партнерами України. Відомі вітчизняні політики, професійні дипломати, науковці на високому аналітичному рівні висвітлили процеси міжнародної діяльності України, показали практичний внесок у забезпечення міжнародного визнання нашої держави та закріплення її гідного місця у світовому правопорядку. Фундаторами й авторами видання є Л.В. Губерський, П.О. Кривонос, А.В. Денисенко, В.Д. Туркевич, Б.І. Гуменюк, М.А. Кулінич. Для появи на світ цієї колективної праці натхненно працювали колишні міністри закордонних справ України А.М. Зленко, Г.Й. Удовенко, які були першопроходцями на шляху формування дипломатичної служби України, а також відомі науковці й дипломати М.С. Держалюк, В.Ф. Солдатенко та інші.

3. Здійснено класифікацію основних принципів, що визначають функціонування міжнародної діяльності, охоплюють загальні форми і методи, якими керується дипломатична служба України при реалізації своїх завдань. Вони поширюються на всю систему державного управління та адміністративного права України; а також специфічні засади дипломатичної служби, які регулюються Законом України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. (у редакції від 09 червня 2013 р.), в якому, зокрема, визначено, що регламентація діяльності дипломатичної служби як конституційно-правового інституту спирається на положення чинного законодавства, яке сформоване відповідно до міжнародно-правових актів, і в першу чергу — Статуту ООН і положень Віденської конвенції про дипломатичні зносини. Базові положення національного законодавства та міжнародні правові акти тісно узгоджуються між собою у Законі «Про дипломатичну службу», що є свідченням демократичної, миролюбної та гуманістичної спрямованості зовнішньої політики України.

4. Розглянуто й такі важливі питання, як кадрове забезпечення дипломатичної служби України. Йдеться про чисельну, високоосвічену і дуже важливу за функціональними повноваженнями службу у складі майже 800 працівників центрального апарату МЗС України та понад 1,6 тис. працівників закордонних представництв України, відповідних підрозділів Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, МВС, СБУ та Міноборони.

5. Розкрито, що в результаті трансформації країн Центрально-Східної та Східної Європи з чотирьох світових геополітичних центрів залишилося три: атлантичний, європейський та тихоокеанський, позиції яких помітно зміцнилися за рахунок спаду гостроти протистояння та поглинання колишніх складових соціалістичного простору після його остаточного розпаду. З початком демонтажу соцсистеми та її трансформації соціалістичний центр доволі хутко «зійшов зі світового подіуму» насамперед через неспроможність ідеї, втративши усі свої значимість і привабливість. Україна, що перебуває в центрі цього простору, потрапила до тимчасового вакууму, який вона мусить швидко подолати, щоб не бути втягнутою у відцентрові процеси геополітичного протистояння. Існування самостійної геополітичної зони на постсоціалістичному просторі, як і її єдине майбутнє, неможливі. Таким чином, цілком природним буде передбачити, що колишні її складові дедалі активніше прилучатимуться до європейського і тихоокеанського центрів світової політики.

6. Доведено, що європейська інтеграція забезпечує цілковиту незалежність Української держави, її повноцінний розвиток в умовах верховенства права, ринкової економіки, ліквідації олігархічної влади, формування основ демократії і громадянського суспільства. Європейський вибір — це прогресивне і доленосне явище для України, тоді як східний вектор означатиме повний перехід її суверенітету до РФ, втрату її незалежності.

7. Вперше практична діяльність вітчизняних дипломатичних установ, яка спрямована на забезпечення національних інтересів та реалізацію актуальних завдань України на міжнародній арені, процеси формування відповідного законодавства, розкриваються на глибокій історичній ретроспективі та методах правонаступництва. Важливе місце відводиться історії розвитку української дипломатії упродовж XX століття, зокрема в період Української революції 1917–1921 рр. Наголошується також на тому, що українське питання постійно фігурувало на міжнародному рівні, з ним рахувалися усі провідні держави Європи та світу. Звертається увага й на те, що упродовж багатьох століть бездержавності українські етнічні землі були розчленовані між країнами Центральної та Східної Європи. І тільки після їх об’єднання в соборній і незалежній Україні ці землі із яблука розбрату у регіоні та на міжнародній арені перетворилися на надійний місток дружби і тісного двостороннього співробітництва України з усіма сусідніми державами. Після виведення двосторонніх відносин на рівень стратегічних, Україна здобула таким чином підтримку з боку усіх держав ЄС підтримку в її прагненні до єднання всього Європейського континенту, до успішної інтеграції України до Європейського Союзу.



Практична значущість

В результаті комплексного аналізу міжнародної діяльності України зроблено висновки, що зовнішня політика Україна від часів здобуття незалежності має насамперед забезпечувати свої національні інтереси на західному і відстоювати їх на східному напрямах, що максимально відповідає геополітичного розташуванню нашої країни, її історичним, економічним та культурно-цивілізаційним особливостям.

Найважливішим механізмом практичного здійснення зовнішньої політики є дипломатична служба, функціональні повноваження та коло її обов’язків мають відповідати рівню провідних держав сталої демократії.

Ретельний аналіз системи підготовки, відбору та кар’єрного просування в центральному апараті МЗС України та в закордонних дипломатичних установах свідчить про відповідність кадрової політики засадам демократичності, змагальності й прозорості. Професійні та організаторські здібності дедалі частіше стають визначальними у службовому зростанні працівників дипломатичної служби. Але кадрова політика вимагає значного вдосконалення. Комплексне вивчення предмету наукового дослідження щодо реальних факторів і обставин формування дипломатичного корпусу, джерел кадрового поповнення, значного впливу суб’єктивного фактора надало змогу виважено та об’єктивно розглянути кадрові проблеми на цьому напрямі, збагнути глибину суперечностей, що проростають із надр нинішньої еліти.

Прорахунки й недоліки в кадровій політиці щодо дипломатичної служби таких молодих держав, як Україна, можуть серйозно зашкодити просуванню інтересів держави на міжнародній арені. Цілком виправданим має бути курс відповідних органів державної влади та Міністерства закордонних справ на максимально активну кадрову політику, зокрема щодо підготовки, відбору та закріплення стабільності професійних кадрів, оптимізації чисельності дипломатичної служби та її фінансового забезпечення.

На дипломатичну службу слід рекомендувати насамперед досвідчених представників центральних органів державної влади, установ Національної академії наук, вищих навчальних закладів, які мали ділові якості та знали іноземні мови. Великий вплив на формування кадрового потенціалу, особливо керівного складу центрального апарату МЗС і закордонних представництв України, мали Адміністрація Президента України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та органи СБУ, МВС і Міноборони. В окремі періоди керівництво дипломатичних представництв формувалося не тільки із фахових дипломатів, а часто й із не підготовлених для здійснення цієї місії осіб, наближених до керівників держави. Аналіз кваліфікаційного, національного і соціального складу дипломатичної служби засвідчив про надмірний вплив радянсько-партійної еліти, органів правопорядку та державної безпеки на її кадрове забезпечення впродовж 1991–2013 років.

Видання циклу праць за участю досвідчених діячів цієї галузі (міністрів закордонних справ, відомих дипломатів), які стояли біля витоків формування дипломатичної служби, відіграли в її становленні визначальну роль, має неоціненне значення для молодого покоління дипломатів і всіх, причетних до міжнародної діяльності. Забезпечення правонаступництва поколінь дипломатів, передача та засвоєння величезного практичного досвіду у такій важливій для молодої Української держави сфері є надзвичайно корисною справою, реальним внеском у прискорення розвитку вітчизняної дипломатичної школи та її наближення до рівня дипломатичних інституцій провідних держав світу.

Саме передача набутого дипломатами старшого покоління досвіду, сприяння подальшому підвищенню дієвості та ефективності дипломатичної служби України була головною метою циклу робіт «Україна: фундаментальна проблеми міжнародного співробітництва», виданих упродовж 2001–2013 рр.

Результати досліджень є вагомим внеском у подальше підвищення рівня підготовки нової генерації українських дипломатів, забезпечення ефективності їхньої діяльності.

Низка пропозицій та конкретних рекомендацій матимуть важливе значення для забезпечення практичної діяльності дипломатичної служби, вдосконалення й уточнення положень відповідного законодавства з метою ефективного вирішення поточних питань у ході остаточної підготовки до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, дотримання послідовного курсу на поглиблення Україною рівноправних відносин з усіма її стратегічними партнерами.

Наголошено, що міжнародна сфера охоплює широкий спектр діяльності, й лише всебічна ерудиція та ґрунтовна підготовка дипломатів дає їм змогу ефективно виконувати професійні обов’язки. Важливе значення при цьому має використання практичного досвіду провідних дипломатів старшого покоління, спеціалістів з історії міжнародних відносин, які здатні на високому фаховому рівні розкривати безперервність історичного та дипломатичного процесів провідних держав усіх без винятку періодів їх розвитку. Висновки знаного юриста-міжнародника України В.Н. Денисова про те, що «наука міжнародного права є найскладнішою частиною юридичної науки», що дипломатична служба молодої держави, якою є Україна, належить до найскладнішого виду державної діяльності, є універсальними цінностями і мають постійно враховуватися відповідними органами.

Доведено, що дипломатична служба не причетна до формування у свій час в Україні своєрідного цунгцвангу, за якого кожен наступний крок політичної влади міг бути програшним. Навпаки, саме результати дипломатичної діяльності стали «локомотивом» майбутнього Української держави, який штовхав її до прискореного прийняття правильних рішень загальнонаціонального характеру. Розходження між внутрішніми складовими та міжнародними успіхами України породжувалися насамперед внутрішньополітичною ситуацією в Україні, відставанням темпів внутрішніх структурних реформ і перетворень від динаміки міжнародних процесів. Негативно при цьому позначилися й тяжка світова фінансова криза та інші геополітичні чинники.

Суперечливі тенденції у внутрішній політиці України посилилися протягом 2012–2013 рр. і у кінцевому підсумку позначилися на її міжнародному становищі. На саміті Україна — ЄС (Брюссель, 25 лютого 2013 р.) умови укладання Угоди про асоціацію, парафованої ще 30 березня 2012 р., не були нею реалізовані. Україна виявилася неготовою до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС 28-29 листопада 2013 р. на саміті ЄС у Вільнюсі, що спричинило падіння керівництва держави у революційний спосіб. Проте новою владою України цей процес успішно реалізується, починаючи з 2014 року.

Зважаючи на всю гостроту внутрішньополітичної ситуації в Україні на рубежі 2013–2014 рр., українська дипломатія і в цей доленосний період довела свою виваженість і послідовність, відіграла важливу роль у контексті незворотності міжнародного курсу української держави. У питаннях європейської інтеграції МЗС України та його закордонні установи діяли на високому рівні, стабільно, активно, послідовно і прагматично відстоювали за дипломатичними канонами саме цей вектор майбутнього розвитку України.



Результати проведених досліджень знайшли своє відображення у циклі праць з міжнародної діяльності України:

монографії «Дипломатична діяльність України у сучасному світі». — К. — Наукова думка. — 2013. — 180 с.;

14 томах щорічника «Україна дипломатична» українською та англійською мовами, виданих упродовж 2000 — 2013 років;

Бібліотеці наукового щорічника «Україна дипломатична»: Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917–1924 рр.). Документи і матеріали. — К. — Вид-во гуманітарної літератури. — 2010. — 592 с.;

Денисенко А.В., Туркевич В.Д. Постпред України Іван Грищенко. Біографічне есе. — К. — Планета. — 2011. — 96 с.;

Денисенко А.В., Туркевич В.Д. Людина планети. Штрихи до портрета Геннадія Удовенка. Біографічне есе. — К. — Планета. — 2011. — 376 с.;



Денисенко А.В., Туркевич В.Д. Про Гейдара Алієва… Вид-во гуманітарної літератури. — 2013. — ХХХ с.

Загальний підсумок

На тлі посилення з початком XXI століття принципів рівності у міжнародних організаціях, зокрема в ЄС, дискримінаційні підходи у відносинах на євразійському напрямі стають не тільки неприйнятними, а й аномальними. З усіх цих причин пріоритетом зовнішньої політики України була й залишається її інтеграція до ЄС.

У нових геополітичних умовах 2014 року дипломатія України виявилася спроможною інституцією, що доклала необхідних зусиль для забезпечення статус-кво нашої держави на міжнародній арені, збереження її суверенітету та цілісності території, уникнення широкомасштабної війни через агресію Російської Федерації у Криму, оптимальної співпраці з усіма сусідніми державами та входження до недискредитованої геополітичної системи, що найбільше відповідає її державницьким інтересам.

Європейська інтеграція — це оптимальний шанс подолати олігархічну систему влади в Україні, прискорити розбудову правової держави, сприяти консолідації всього суспільства, забезпечити задоволення інтересів громадян України згідно з європейськими стандартами.

У дослідженні фундаментальних проблем міжнародного співробітництва України підкреслюється, що його незмінним пріоритетом є захист національних інтересів держави і суб’єктів, які беруть безпосередню участь у міжнародних процесах. Глобальні зміни, яких зазнала міжнародна політика на рубежі XX–XXI століть, кардинальним чином вплинули на зміст і форми діяльності сучасної дипломатичної служби. Вони потребують підвищення рівня підготовки кадрів і вдосконалення правового регулювання діяльності дипломатичної служби України. У зовнішній політиці Українська держава дедалі більше орієнтується на західноєвропейські стандарти, сформовані на підґрунті демократичних й загальнолюдських і цивілізаційних цінностей. Однією з найважливіших правових проблем у цьому сенсі є узгодження відповідних норм національного права з міжнародними стандартами. Зокрема, шлях до європейської інтеграції вимагає прискореної адаптації адміністративно-правових норм України до законодавства країн ЄС, що надасть змогу ефективніше реалізовувати свої внутрішні та міжнародні завдання .

Якщо в напрямі економічної та політичної інтеграції Україна практично визначилася, то концептуальний пошук свого місця в системі європейської безпеки поки залишається відкритим питанням. Дипломатія України інтенсивно працює над виробленням прийнятних варіантів і в цій царині. Вона має надати рекомендації щодо розв’язання однієї із найскладніших проблем: або діяти в питанні безпеки як «постійно нейтральна держава, яка не бере участі у військових блоках», або намагатися здобути членство у військово-політичній організації НАТО. Це питання залишається для України актуальним, оскільки, як вірно зауважує професор з міжнародного права В.Н. Денисов, світ після закінчення «холодної війни» не став більш мирним і безпечним порівняно з попереднім періодом.

Євроінтеграційний курс України становить надійну основу для консолідації політичної еліти та суспільства, стабілізації внутрішньополітичного життя, подолання тяжких політичної та економічної криз, забезпечення відродження та модернізації вітчизняного виробництва, прискорення національної ідентифікації українських громадян, об’єднання їх навколо державницьких інтересів і загальнолюдських принципів.

Претенденти на здобуття премії:

1. АЛЄКСЄЄНКО Ігор Ростиславович — генеральний директор видавництва НАН України «Наукова думка», кандидат біологічних наук, заслужений працівник культури України

2. ГУМЕНЮК Борис Іванович — Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Кіпр, доктор історичних наук

3. ДЕНИСЕНКО Анатолій Васильович — голова Історичного клубу «Планета», кандидат історичних наук, заслужений журналіст України, головний редактор

4. ДЕРЖАЛЮК Микола Степанович — доктор історичних наук, провідний науковий співробітник інституту історії НАН України, доктор історичних наук

5. ЗЛЕНКО Анатолій Максимович — міністр закордонних справ України, Надзвичайний і Повноважний Посол України

6. КРИВОНОС Павло Олександрович — генеральний директор Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв

7. КУЛІНИЧ Микола Андрійович — ректор Дипломатичної академії України при МЗС України, кандидат історичних наук

8. СОЛДАТЕНКО Валерій Федорович — головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук



9. ТУРКЕВИЧ Василь Дмитрович — заслужений діяч мистецтв України, заступник головного редактора

10. [УДОВЕНКО Геннадій Йосипович] — міністр закордонних справ України, Надзвичайний і Повноважний Посол України


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка