Державна таємниця в Україні: організаційно-правовий аспект




Скачати 117.44 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір117.44 Kb.
Реферат на тему:

Державна таємниця в Україні: організаційно-правовий аспект

Держава прагне до найбільш раціонального використання потенціалу суспільства у процесі розв’язання проблем, що виникають як усередині держави, так і за її межами. На сьогодні вчені в основному обмежуються дослідженням окремих аспектів у сфері законодавства про державну таємницю – як складну систему, сукупність взаємозумовлених елементів.

Сучасна доба характеризується прагненням світу до відкритості економічних, культурних, наукових зв’язків на основі новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. За таких умов дедалі більше зростає значення інформації, що становить державну таємницю.

В усі часи найважливішим завданням держави була охорона державної таємниці. В інтересах охорони державних таємниць в Україні встановлена загальнодержавна система організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативних заходів, спрямованих на запобігання захисту [1]. Розгляд її організаційно-правових засад можливий у науково-практичному аспекті з урахуванням закономірності та положень науки соціального управління [2].

Недостатня увага на сьогодні приділяється розробці та втіленню в життя нормативних документів, що регламентують діяльність, пов’язану з державною таємницею.

Система державної таємниці повинна бути представлена організаційно-функціональними утвореннями, що компетентні діяти у відповідній сфері, використовуючи специфічні для правоохоронних органів заходи, спрямуванні на: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідуваль-но-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу національній безпеці України.

Питанню охорони державної таємниці в Україні присвячено окремі публікації, моногра-фії, матеріали науково-практичних конференцій. Основні наукові дослідження проблеми, що розглядається, проведені В. Артемовим, А. Благодарним, Ю. Мірошником, О. Кохановсь-кою, Є. Тищенком, В. Авер’яновим, А. Агаповим, О. Бандуркою, Ю. Бауліном, Д. Бахрахом, В. Шкарупою, О. Андрійковим, Р. Калюжним, а також у працях інших науковців.

Метою цієї статті є аналіз існуючого законодавства України та законодавчих актів різних держав щодо охорони державної таємниці та захисту інформації з обмеженим доступом. Визначення й обґрунтування позицій щодо спірних питань і внесення пропозицій щодо подальшого удосконалення захисту державної таємниці в цілому та суттєвих змін як у правовому полі держави, так і у структурі функціонування структур, що забезпечують охорону інформації з обмеженим доступом зокрема.

Правовий механізм захисту інформації визначають закони України „Про інформацію” та „Про державну таємницю”[3].

Однією із складових охорони державної таємниці є захист інформації з обмеженим доступом [4].

У сучасній юридичній практиці використовують дві категорії: „таємниця” та „інформація з обмеженим доступом”.

Л. Марченко подає таке визначення терміна „інформація з обмеженим доступом” – це інформація, доступ до якої обмежений встановленими правовими нормами і правилами. За визначенням В. Ліпкана, „таємниця – це дещо, що старанно приховується від інших, відоме тільки обмеженому колу осіб, інформація, що не підлягає розголошенню, секрет”. Якщо провести лексичний аналіз, то можна зазначити, що ці категорії тотожні.

Визначення терміна „державна таємниця” у законодавчих актах ряду держав подаються різні.

Згідно з Законом України „Про державну таємницю” (ст. 1), державна таємниця – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки, охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Згідно з Законом Республіки Естонія „Щодо державної таємниці” (ст. 2) державна таємниця (State secret) – інформація, передбачена винятково цим Законом, який вимагає її захисту від розкриття в інтересах національної безпеки, яка належить державі, перебуває під державним наглядом і вироблена державою або для держави.

Згідно з Законом Республіки Польщі „Щодо державної таємниці” (ст. 2) державна таємниця (State secret) – це класифікована інформація, внесена до списків, нелегітимне розкриття яких може становити серйозну загрозу фундаментальним інтересам держави, суверенітету, територіальній цілісності, національним інтересам у сфері оборони та безпеки держави, інтересам громадян, завдавати таким інтересам значної шкоди.

Згідно з Законом Республіки Угорщини „Щодо державної таємниці” (ст. 2) державна таємниця (State secret) – це відомості воєнного, політичного, економічного, наукового, технічного або іншого характеру, включені до затвердженого кабінетом міністрів переліку, втрата або незаконне розголошення яких може нанести шкоду безпеці, економічним і політичним інтересам держави.

На думку В. Артемова, якщо порівняти визначення, які в цих законодавчих актах розкривають поняття „таємниця” та „секрет”, то результати лексичного аналізу підтверджуються. Якщо проводити юридичний аналіз поняття „інформація з обмеженим доступом”, то виникає цілком справедливе запитання: ким та на якій підставі обмежений доступ до інформації? На це питання надважливо шукати відповідь країнам, в яких демократія тільки встановлюється, де революційний ентузіазм борців за свободу доступу до інформації стримується не менш енергійним опором структур влади та підпорядкованих їм спецслужб.

На думку Ю. Мірошника, найбільшу суспільну небезпеку в сфері державної таємниці становлять такі загрози: втрата таємної інформації, викривлення останньої, несанкціоноване користування таємною інформацією, використання таємних інформаційних ресурсів зі злочинною метою. Вони мають серйозні наслідки, які вимагають оцінки з позиції забезпечення національних інтересів. Завжди існує загроза, що система захисту таємної інформації не дасть бажаних результатів, її буде використано у злочинних цілях. Надання суспільним відносинам у сфері охорони державної таємниці процесуального характеру дозволяє певною мірою подолати вказану загрозу, створити організаційно-правовий механізм впливу на соціальні процеси.

Для ефективного розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням державної таємниці, розробляються процедури, які дозволяють зупинити, нейтралізувати, ліквідувати прояви протиправного доступу до закритої інформації у сфері безпеки. Серед них визначено такі: попередження, зміни у підходах до захисту національних інтересів, поступка у соціально-політичних орієнтирах на користь відмови від активного відстоювання інтересів безпеки. Це потребує впровадження інших підходів і методів: угода – метод погодження інтересів, боротьба – оперативні форми протидії отриманню таємної інформації.

Закон України „Про державну таємницю”, який діє на сьогодні в нашій державі, є єдиним нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречування, розсекречування її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Державна політика щодо державної таємниці є складовою засад внутрішньої та зовнішньої політики, за визначенням ВРУ, тому питання захисту державної таємниці в Україні, на нашу думку, потрібно удосконалити на тому рівні, який би забезпечив нормальні умови її функціонування щодо охорони державної таємниці, захисту інформації з обмеженим доступом, сприяв би закриттю можливих каналів витоку секретних відомостей, запобіганню втрати матеріальних носіїв секретної інформації.

Розглядаючи законодавство, яке регламентує технічний захист відомостей, що становлять державну таємницю, слід зауважити, що неузгодженими є деякі норми, які регламентують порядок створення підрозділів і служб технічного захисту інформації. Так, у Законі України „Про державну таємницю” міститься норма, яка однозначно передбачає обов’язковість створення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, що проводять діяльність, пов’язану з держав-ною таємницею, режимно-секретних органів на правах окремих структурних підрозділів. До складу РСО входять підрозділи режиму, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державних таємниць залежно від специфіки діяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. Проте одночасно в Україні діє інша правова норма, що не закріплює обов’язковість створення РСО, але передбачає можливість приймати рішення щодо цього відповідними керівниками на свій розсуд. Вважаємо, що потреби у створенні даного режимно-секретного органу немає в даній сфері, тому що ці підрозділи регулюють роботу з секретними документами та здійснюють охорону державної таємниці.

На думку А. Благодарного, для ефективної роботи режимно-секретних органів і підвищення статусу, який би чітко регламентував роботу даних підрозділів, потрібно забезпечити прийняття нормативно-правових актів, які б на високому правовому рівні належним чином регламентували режим допуску до державної таємниці України в цілому та структурних підрозділах зокрема, здійснити удосконалення правового регулювання системи технічного захисту секретної інформації, яка б відповідала всім сучасним загрозам інформаційній безпеці, підвищити ефективність створення спеціальних умов роботи працівникам РСО щодо забезпечення та облаштування приміщень, які безпосередньо містять відомості, що становлять державну таємницю [6].

На нашу думку, питання розробки та удосконалення державної таємниці перш за все потрібно розпочати із внесення змін і доповнень до Закону України „Про державну таємницю”. Департаменту захисту інформації ДПА України необхідно покращити та посилити роботу над охороною державної таємниці, захистом інформації з обмеженим доступом, порядку поводження з документами, що містять інформацію з обмеженим доступом, у тому числі з грифом обмеження доступу „Для службового користування”. Крім того, для ефективної роботи при перевірках особливу увагу потрібно звертати на організацію роботи керівників органів державної податкової служби України та їхніх структурних підрозділів щодо виконання вимог нормативно-правових актів з питань охорони державної таємниці, аналізу ефективності заходів, що приймаються, щодо закриття каналів можливого витоку секретних відомостей, виявлення та попередження порушень щодо забезпечення режиму секретності, які можуть призвести до втрати секретних документів, матеріальних носіїв інформації з обмеженим доступом або розголошення секретних відомостей.

Чільне місце щодо порушень і недоліків, що безпосередньо знижують ефективність роботи у даній сфері займає таке питання, як здійснення контролю за станом режиму секретності, також недопущення необґрунтованого допуску та доступу осіб до державної таємниці, що нерідко нехтується, виявлення та закриття каналів витоку секретної інформації у процесі оперативно-розшукової діяльності підрозділів податкової міліції, своєчасне розроблення та реалізація заходів, що забезпечують охорону державної таємниці.

Так, ст. 15 Закону України „Про захист інформації в автоматизованих системах” встановлює, що у державних установах та організаціях можуть створюватися підрозділи, служби, які організовують роботу, пов’язану із захистом інформації, підтримки рівня захисту інформації в автоматизованих системах.

Основними недоліками, на які доцільно звернути увагу, є порушення режимних умов при розробці та зберіганні секретних документів і матеріалів, у тому числі оперативного характеру, недостатня кількість спеціально обладнаних приміщень, сейфів, відсутність охоронної сигналізації. Умови, створені в окремих перевірених структурах державної податкової служби України, не гарантують надійного зберігання документів і матеріалів обмеженого користування, а також секретності робіт, що виконуються.

На думку А. Благодатного, досліджується такий елемент структури складу правопору-шень, передбачених ст. 212-2 КпАП, як суб’єкт. Проте необхідно мати на увазі, що він є спеціальним. У даному разі – це особи, яким надано допуск і доступ до державної таємниці в установленому порядку. Серед них, у свою чергу, можна виділити громадян із посадових осіб. Чинний КпАП містить близько 200 складів, суб’єктом правопорушення у яких є посадова особа. Також потрібно зауважити, що у розвитку законодавства простежується тенденція до збільшення кількості таких складів, оскільки при проведенні економічних і політичних реформ великого значення набувають зміцнення дисципліни у сфері управління та підвищення відповідальності посадових осіб за виконання своїх обов’язків. Водночас чинний КпАП не містить норми, яка б давала визначення поняття посадової особи, що негативно впливає на діяльність правоохоронних органів. Таке визначення повинно бути закріплено у Кодексі України про адміністративні проступки, у своїй основі воно повинно співпадати з визначенням поняття службової особи, закріпленим у ст. 364 Кримінального кодексу України, хоча, на думку деяких фахівців, у ньому доцільно передбачити і деякі особливості, характерні лише для виконання владних повноважень у сфері виконавчої діяльності.

Аналізуючи законодавство України та Росії, можна стверджувати, що росіяни однозначно визначилися у даному питанні. На жаль, українські законодавці, приймаючи через два роки після доповнення росіянами свій закон, у статті 21-1 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державну таємницю”, не урахували наведених положень. Тому в українському правовому полі дана проблема знову не вирішена. Не вдалося зафіксувати фактів її обговорення й у вітчизняній юридичній літературі, тоді як у російських джерелах це питання вивчалося [7].

У будь-якій державі діє складна система права та ієрархія його норм, що не завжди узгоджені між собою. Треба зазначити, що в українському законодавстві щодо питання, що розглядається, існує колізія одночасно діючих двох груп, однакових за юридичною силою правових норм у ранзі законів. З одного боку, Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України „Про адвокатуру”, з іншого – законів України „Про інформацію” та „Про державну таємницю”. Для вирішення цієї колізії не можна абсолютизувати вимоги окремих законів, не потрібно стверджувати, що у кримінальному процесі слід застосувати вимоги Закону „Про адвокатуру” і не треба зважати на Закон „Про державну таємницю”, важливо спробувати знайти механізм їхньої взаємодії в існуючих умовах. Згадаємо, що поняття „законність” означає точне й неухильне виконання діючих законів та інших правових актів, які відповідають їм, органами держави, посадовими особами і громадськими організаціями [8]. У статті 14 „Основні принципи, які стосуються ролі юристів”, прийнятих 27.08-07.09.90 р. восьмим конгресом ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, також вказано: „… Юристи повинні… у всіх випадках діяти … відповідно до закону та визнаватися нормами…”.

На даному етапі звернемо увагу на те, що дана проблема має два нерозривно пов’язані аспекти: 1) допуску й доступу до державної таємниці як організаційно-правових елементів її охорони; 2) відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Недопустимо низьким залишається рівень обізнаності окремих працівників у норматив-них питаннях забезпечення охорони державної таємниці, захисту інформації та шляхах його практичного вирішення. Лише через цю проблему значна частина працівників органів державної податкової служби не знає порядку визначення і віднесення інформації до державної таємниці, правил обробки секретної інформації захищеними засобами ЕОТ, порядку передачі секретних документів і матеріалів на доповідь та іншим виконавцям, свої обов’язки щодо контролю за наявністю секретних документів, правильністю ведення внутрішнього опису, своєчасного списання відпрацьованих секретних документів і їхнього повернення до секретного діловодства.

Підсумовуючи викладене вище, можна зазначити, що основними причинами порушень чинного законодавства з питань охорони державної таємниці є те, що організаційний рівень діяльності керівництва окремих структур державної податкової служби України має безсистемний характер роботи щодо забезпечення режимних заходів. Вони здійснюються епізодично, без обґрунтованого аналізу та довгострокового планування, частина заходів тривалий час залишається не реалізованою.

Безперечно таке ставлення до цих режимних питань у разі витоку секретної інформації не дозволить встановити джерело витоку інформації та прийняти рішення про своєчасне та адекватне реагування, особливо, що стосується оперативно-розшукової діяльності.

У сфері захисту інформації з обмеженим доступом сучасне суспільство має право вимагати, щоб законодавство забезпечувало досягнення балансу інтересів громадян, оскільки у країнах із розвиненою демократією охорона державної таємниці відповідає інтересам не лише держави, а й суспільства, конкретної особистості. Громадянину як патріоту та платнику податків повинно бути небайдуже і саме збереження державної таємниці, і матеріальні витрати, які несуть держава та суспільство заради підтримки режиму таємності та для ліквідації наслідків розголошення інформації з обмеженим доступом.



Література:

1. Благодатний А.М. Деякі проблеми адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю // Збірник наукових праць. – Київ, 2002. – № 16.

2. Мірошник Ю. Державна таємниця як складова забезпечення національної безпеки // Право України. – Київ, 2004. – № 9.

3. Артемов В. Правові проблеми захисту інформації з обмеженим доступом на шляху до НАТО // Підприємство, господарство і право. – Київ, 2006. – № 10.

4. Марченко Л.С. Інформаційна безпека України. – К., 2004.

5. Ліпкан В.А. Національна і міжнародна безпека. – К., 2006.



6. Тищенко Є.Ф. Допуск і доступ до матеріалів кримінальних справ, що становлять державну таємницю: окремі організаційно-правові проблеми // Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. – К., 2001. – № 22.

WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я тут навчаюсь


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка