Держави на політичній карті світу



Скачати 108.46 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір108.46 Kb.
Лекція № 2

Тема: Держави на політичній карті світу.

Мета: проаналізувати типи територій, які виділяють на політичній карті світу; встановити відмінності між поняттями «країна» та «держава»; розглянути форми правління та адміністративно-територіального устрою держав світу
План.

  1. Основні елементи політичної карти світу.

  2. Форми правління та адміністративно-територіального устрою держав світу.




  1. Основні елементи політичної карти світу.

Політична карта світу відображає місце держав у сучасному світі, їх політико-адміністративний устрій. Вивчення її аспектів в динаміці, в історичній послідовності представляє особливий інтерес для географів, істориків, політиків та інших фахівців. Процес формування політичної карти світу складний і тривалий. Він налічує декілька тисячоліть. За цей період карта неодноразово мінялася. Держави з'являлися, міняли свої розміри, межі, зникали з лиця землі.

Основним елементом політичної карти світу є|з'являється| територія. Під територією в міжнародному праві розуміють різні простори|простір-час| земної кулі з|із| його сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір|простір-час| і небесні тіла, що знаходяться|перебувають| в нім. За політико-територіальними| ознаками виділяють території країн і держав.

Країна - територія з позначеними межами, що користується державним суверенітетом або знаходиться під владою іншої держави.

Незалежна держава — це країна, яка реалізує влас­ну внутрішню і зовнішню політику на основі суверен­ної волі своїх громадян або правителя (монарха) і здат­на проводити свою національну політику та відстою­вати національні інтереси на міжнародній арені.

Держава є політичною формою організації суспіль­ства. Вона утворюється як результат виникнення і діяльності публічної влади. Остання є особливою систе­мою, яка керує основними сферами життя суспільства. До основних характерних ознак держави належать:


  1. наявність і функціонування системи владних органів і установ, які у своїй сукупності формують ме­ханізм держави;

  2. існування певної правової системи, встановленої або санкціонованої державою, яка визначає правила поведінки її громадян;

  3. наявність певної, чітко обмеженої території (аква­торії), в межах якої функціонує певна державна влада.

Держава постійно виконує внутрішні і зовнішні функції. До перших належать забезпечення функціо­нування суспільного організму як єдиної системи, збе­реження і диверсифікація в ньому ефективних зв'язків між окремими сферами задоволення інтересів різних верств населення і соціальних груп, боротьба з внутріш­німи деструктивними силами та стихійними лихами. Зовнішня функція держави полягає в захисті держав­них кордонів, цілісності власної території, сувереніте­ту, сприянні розвитку взаємовигідних, справедливих форм співробітництва і взаємодії з іншими державами світу.

З метою реалізації власної суверенної влади над пев­ною територією і населенням, що перебуває на ній дер­жава створює органи управління. До них належать за­конодавча, виконавча і судова влади, прикордонна і митна служби, національна (республіканська) гвардія і збройні сили, інформаційні служби, валютно-грошо­ва система тощо. Всі ці органи діють на чітко відокрем­леній території, яка обмежена з усіх боків сухопутни­ми і морськими кордонами. В їх межах державі нале­жать суходіл, внутрішні води, надра, повітряний прос­тір. Якщо країна має безпосередній вихід до морів і оке­анів, їй належать і територіальні води — це водна смуга шириною 12 морських миль, що прилягає до бере­га. За міжнародними угодами деякі морські держави мають в океанах і морях економічні зони. Вони простя­гаються на 200 морських миль (одна морська миля ста­новить 1852 м). У межах економічних зон державам належить виключне право на розвідування і розробку будь-яких природних ресурсів (корисні копалини на дні і в надрах морів і океанів, риба, водорості тощо).

Держава має виступати на міжнародній арені як єди­ний географічний, релігійний, мовний, культурний, правовий, господарський і геостратегічний організм. Лише за такої умови вона може сподіватися знайти і утримати власне "місце під Сонцем".

У наш час на Землі налічується понад двісті юридич­но і фактично незалежних держав.

Крім незалежних держав на нашій планеті все ще існують залежні території й країни. Останні перебува­ють під політичним або військовим контролем незалеж­них держав. Серед залежних територій і країн виділя­ються колонії, протекторати й підопічні території. Ко­лонії управляються державою-метрополією беззасте­режно. Протекторати володіють більшими правами. Внутрішня їх політика є суверенною. Протекторати на­дають якійсь незалежній державі права на здійснення своєї зовнішньополітичної діяльності. Формально в Європі протекторатами є: Монако (протекторат - Франція), Сан-Марино (протекторат - Італія), Ліхтенштейн (протекторат - Швейцарія), Підопічні тери­торії тимчасово передаються за рішенням Організації Об'єднаних Націй (ООН) певній країні з метою здійснен­ня нею управління внутрішньою і зовнішньою політи­кою цих територій.

Спірні території. Це території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 пунктів і те­риторій, які є предметами суперечок, а в 100 з них наяв­на гостра конфліктна ситуація. Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або незадоволеність ними країн; нав'язані силою кордо­ни (наприклад, колонізаторами); поділ території, на якій мешкає один народ або етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об'єктах (наприк­лад, в Африці, Південно-Західній Азії).

Основні спірні території об'єднують у такі групи:

1) території, які ООН визнає «де-юре» і вимагає на­дання їм незалежності:

- Палестина (окупована Ізраїлем);

- Західна Сахара (окупована Марокко);

2) території, які існують «де-факто», але не визна­ються ООН:

- Тайвань (Китай вважає цю країну невід'ємною своєю частиною і вимагає возз'єднання);

- о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і зна­ходиться в архіпелазі Коморських островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);

- міста Сеута і Мелілья (володіння Іспанії на пів­ночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до скла­ду своєї державної території);

3) фактично спірні території:

- Фолклендські (Мальвінські) Острови - предмет суперечки між Великою Британією й Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз'єд­нання зі своєю державною територією;

- штат Джамму і Кашмір - спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є «га­рячою точкою» Азії;

- територія площею 508 км2 на лівому (ірансько­му) березі р. Шатт-ель-Араб, в гирлі якої Ірак побудував нафтоекспортний порт Фао, спричинила восьмирічну ірано-іракську війну за володіння цією зоною;

- прикордонні спірні території в басейні Амазонки між Еквадором і Перу. В 1941-1942 рр. внаслідок вій­ни з Еквадором Перу закріпила за собою більшу части­ну цих територій.

Наявність спірних територій на планеті часто зумов­лює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих «гарячих точок». Причинами їх появи та­кож можуть бути соціально-політичні протиріччя, що мають національно-релігійне забарвлення (Ліван, Кіпр, Північна Ірландія-Ольстер, Туреччина, Іспанія, Росія та ін.), боротьба внутріконтинентальних країн за вихід до моря тощо.

Більшу частину нашої планети займає Світовий оке­ан. Води відкритих морів і океанів, які не належать до чиїхось територіальних вод і економічних зон, перебу­вають у спільному користуванні всіх країн, навіть якщо деякі з них не мають безпосереднього виходу до моря. Тут кожна держава світу може ловити рибу, перевози­ти людей і вантажі, проводити військово-морські ма­неври. Вільно літають над Світовим океаном і літаки.

Згідно з міжнародно-правовим режимом дна морів і океанів та його надр за межами континентального шель­фу та національної юрисдикції держав морське дно є відкритим для використання всіма державами виключ­но в мирних цілях. Морські наукові дослідження в та­ких районах можуть здійснюватися та контролюватись Міжнародним органом з морського дна, створення яко­го передбачено Конвенцією ООН з морського права (1982). Міжнародний договір 1971 р. забороняє плану­вання ядерного та інших видів зброї масового знищен­ня на морському дні та в його надрах.

У 1959 р. укладено міжнародний договір, за яким жодній державі не належить Антарктида. Будь-яка країна може проводити в ній наукові дослідження. За­боронено тут і будівництво військових баз та розробку родовищ корисних копалин.

Таким чином, майже весь суходіл нашої планети поділений між окремими державами, що діють на ос­нові різних принципів організації влади. Ці принципи насамперед зумовлені особливостями державного ладу. Він може бути як монархічним, так і республі­канським.
2. Форми правління та адміністративно-територіального устрою держав світу.
Монархічна форма правління виникла в умовах рабовласництва і почала домінувати у середні віки. У наш час збереглися переважно формальні ознаки монар­хічного правління. У класичному розумінні цього сло­ва монархія - це форма державного правління, за якої найвища влада в країні належить одній особі - монар­хові. У різних країнах його називають по-різному: ко­роль, імператор, шах, султан, цар, князь, емір тощо. Монархії бувають абсолютними і конституційними. Більшість з існуючих нині монархій є конституційни­ми. Реальна влада в таких країнах належить парламен­ту (законодавча) і уряду (виконавча). Монарх виконує лише представницькі функції, є певним символом дер­жави. Прикладами конституційних монархій є пере важно європейські та подібні до них за устроєм держа­ви: Велика Британія, Норвегія, Данія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Монако, Ліхтенштейн, Люксембург, Японія, Марокко.

За абсолютної монархії влада монарха практично нічим не обмежена. У цих країнах уряди або інші орга­ни влади відповідальні лише перед монархом як гла­вою держави. Монарх може радитися з ким завгодно, але рішення приймає одноосібно. Парламенту або вза­галі немає, або ж він є лише дорадчим органом. До та­ких держав належать Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бруней та ін. Ще однією формою державного правління є теократич­на монархія. Це папська держава Ватикан, яка займає один квартал (44 га.) в центрі Риму. Тут монарх є гла­вою церкви, а політична влада належить духівництву.

У світі нині нараховується 30 монархій (див. додаток 4). Най­більше їх в Азії і Європі, три в Африці і одна в Океанії. Серед них є імперія (Японія), королівства (Велика Бри­танія, Швеція, Бельгія та ін.), князівства (Андорра, Ліхтенштейн, Монако), герцогство (Люксембург), сул­танати (Бруней, Малайзія, Оман та ін.), емірати (Бах­рейн, Катар, ОАЕ).

Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн (див. додаток 5) – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Країни співдружності можуть здійснювати незалежну політику, а їх мешканці є громадянами своїх держав.

Республіка це форма державного правління, за якої всі вищі органи влади або обираються народом, або формуються парламентом, який обирається народом. Нині у світі переважають держави з республіканською формою правління. їх понад 140. Республіканська фор­ма правління виникла дуже давно. Так, Афінська де­мократична республіка існувала ще в V—IV ст. до н. є., Римська аристократична республіка в V—II ст. до н. є.

За республіканського ладу законодавча влада нале­жить парламенту, виконавча - уряду. Розрізняють президентські й парламентські республіки. У перших президент очолює уряд і має доволі значні повноважен­ня (США, деякі країни Латинської Америки, які взяли собі за взірець форму правління США). У парламент­ських республіках роль президента менша. Уряд тут очолює прем'єр-міністр (Індія, Німеччина, Італія та ін.). Суто парламентськими республіками, де президента не­має взагалі, можна назвати Канаду та Австралію.

У світі існує також одна джамахирія – Лівія. У країні ліквідовано політичні партії й уряд, парламент у його класичній формі. Нею керують первинні народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою.

За формами адміністративно-територіального устрою всі країни світу поділяють на унітарні та феде­ративні.

Унітарна держава є єдиним цілісним утво­ренням, що складається з адміністративно-територі­альних одиниць (областей, провінцій, районів тощо), які чітко підпорядковані центральним органам влади. Унітарні держави мають єдину конституцію і єдину ієрархічну систему державної влади. Області, провінції, райони мають лише органи виконавчої влади. Вони не наділені жодними законодавчими функціями. У наш час, коли ефективність державного управління стає одним із головних чинників ефективності функціону­вання самої держави, більшість країн світу є унітарни­ми. Така форма адміністративно-територіального устрою вважається найбільш ефективною і життєздатною. До унітарних держав належать Японія, Франція, Італія, Греція, Польща, Естонія, Угорщина та ін.

Федеративні держави мають у своєму складі само­врядні території (республіки, штати, землі, області, краї, кантони тощо). Ці території хоча і входять до скла­ду єдиної союзної держави, проте мають досить значну автономію, їм притаманні деякі ознаки незалежних держав - власна конституція, парламенти, президент тощо. До федеративних держав належать переважно великі багатонаціональні держави - Росія, Бразилія, Індія, США, Нігерія, Канада та інші (див. додаток 6).

Конфедерація є юридичним об'єднанням суверен­них держав, яке створене з метою забезпечення їхніх загальних інтересів і реалізації спільних проектів (Швейцарський союз). Конфедерація створює цент­ральні органи влади, які володіють повноваженнями, делегованими їм державами - членами союзу. Право­вою основою конфедерації є договір. При федеративно­му устрої такою основою є конституція.

Інтенсивні процеси територіальної диференціації у світі наприкінці XX ст. породили своєрідні форми дер­жавного устрою та характерні особливості взаємодії між країнами. Так виникли протодержави — це дер­жавні утворення, які набули майже всіх ознак само­стійної держави, формально залишаючись у складі іншої. Так, до складу Російської Федерації входить протодержава Татарстан. Вона навіть має право зносин з іншими країнами. Шотландія, перебуваючи у складі Великобританії, нині вже має не лише власний парла­мент, а й свою валюту. Власні паспорти-посвідчення ввела на своїй території іспанська Каталонія.



Контрольні запитання для перевірки знань:

  1. Що таке держава і чим вона відрізняється від країни?

  2. Скільки незалежних держав на Землі?

  3. Дайте характеристику складових території, яка належить державі.

  4. Які типи залежних територій і країн вам відомі?

  5. Що таке монархія? Наведіть приклади монархій.

  6. Що таке республіка?Наведіть приклади республік.

  7. Чим відрізняються унітарні і федеративні дер­жави?

  8. Наведіть приклади унітарних та федеративних дер­жав.

  9. Що таке конфедерація?


Література:

  1. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. - Львів: Видавничий дім „Панорама”, 2003.-580 с.;

  2. Масляк П.О. Країнознавство: підручник.-К.: Знання, 2007.-292 с.

  3. Решетов І. К, Вірченко П. А. Методичний комплекс для самостійної роботи студентів спеціальності «Економічна та соціальна географія» з курсу «Країнознавство». – Харків, 2008. – 146 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка