Центр дитячої та юнацької творчості Олександрійського району сценарії обрядових свят м. Олександрія



Сторінка1/6
Дата конвертації29.04.2016
Розмір0.85 Mb.
  1   2   3   4   5   6


Центр дитячої та юнацької творчості

Олександрійського району

СЦЕНАРІЇ

обрядових свят


м. Олександрія

У даній збірці подаються матеріали щодо організації і проведення обрядових свят для дітей різних вікових категорій

Розраховано на керівників гуртків художньо-естетичного напряму, педагогів-організаторів, класних керівників, заступників директорів з виховної роботи..

Упорядник: Попкова Н.А., методист Центру дитячої та юнацької творчості Олександрійського району.
Відповідальний за випуск: Демченко О.В., директор Центру дитячої та юнацької творчості Олександрійського району.

Свято Миколая у родині

Хата, стіл, лава. Діти допомагають мамі. Мама пече балабушки.


Мама (місить тісто ):

Ану, Катрусю, подай мені лист. Будемо викладати на нього балабушки.

Бери, допомагай. Бо Св. Миколай усе бачить і чує. Як побачить, що не допомагаєш, то не буде вам дарунків.

Хлопчик:

Мамо, мамо, хто він є, Св. Миколай?



Мама:

Ой, діточки, то довга історія, а я не маю часу розповідати. Підіть

попросіть розказати тата. Він краще знає.

Дівчинка:

Повідайте нам, тату.



Хлопчик: Повідайте!

Тато: Жінко, а ти кликала на вечір кумів та сусідів?

Мама: Та а як же! Прийдуть. Казали, що прийдуть. А ти розкажи дітям, що просять.

Діти: Повідайте нам, тату!

Тато: Слухайте, бешкетники. Ось, сідайте поруч....

То було, діточки, дуже давно. Десь 500 років тому. Жив у однім краю, служив Господу Богу і людям єпіскоп Миколай.

Це була добра і порядна людина. Він помагав усім людям, які вірували в Ісуса Христа. А найперше він помагав тим людям, яких спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його при цому не бачили. Приміром, в одної жінки вмер чоловік. І було тій вдові дуже тяжко жити. Бо сама вона тепер утримувала малих дітей та хворих старих батьків. Одного разу прокидається вона, застилає ліжко, а під подушкою знаходить вузлик, набитий грішми. Здивувалась вона дуже. Помолилася Господу Богу, подякувала щиро за те добро, а сама одразу мала на думці, що то робота Св. Миколая. І відтоді тій вдовиці велося дуже добре, бо Св. Миколай допоміг їй від щирого серця. Тож вона і дітей поставила на ноги, і її рідні одужали. І було ще багато подібних випадків. Ото ж пішло з того часу і по сьогодні, що ми святкуємо свято Св. Миколая.

Отож нині, може дасть Бог, і до нас прийде Св. Миколай.



Мама:

Прийде, чому ж не прийде. Наші дітки чемні, слухняні, помічники по господарству.


Заходить дядько.

Дядько: Слава Ісусу Христу!

Мама: Слава навіки!

Тато: О, вже дядько прийшли, а ти, жінко, все ще пораєшься коло печі.

Дядько: Така завірюха надворі, то я й думаю собі, піду раніше, поки не смеркло.

Тато і мамо: Сідайте, грійтеся!

Дядько ( до дітей):

А ви тут як? Як наука в школі? А ти хлопче, що далі збитки робиш?

Іду я ось щойно вашім подвір'ям. Дивлюся, а за сараєм щось чорне, страшне стоїть і гарчить. Аж я злакався, та подумав, що не годиться втікати, не взнавши, що ж воно і до чого. Ще просунувся трохи вперед, а воно як би десь пропало, а голос чути:

В хаті цій живе хлопчисько,

Називається Петро,

До науки він не дуже,

А до шкоди о-го-го!

- За кого б отой голос таке казав, чи не знаєшь?



Хлопчик схилив голову, йому соромно...

Мама: Кажи де напакостив. Чому мовчиш? Чи не ти ото, часом, у тітки Мотрі вікно розбив? Зізнавайся!

Хлопчик: Я… Тільки ж я не хотів. То ж я в кицьку сніжку пустив, а вона... (плаче)

Заходять сусіди, куми. Вітаються та сідають.

Кум: А що це воно за веремія у хаті? Ти що плачешь, Петрику? Певно, щось накоїв?

Кума: Та він же такий гарний хлопець, та не міг він щось страшне скоїти? А вже коли щось і вийшло, то не зі зла, не з охоти, правда?

Хлопчик: Так!

Кума: Бачите, він більше не буде. Не будешь?

Хлопчик: Ні, не буду!

Тато: Сідайте, прошу в нашій хаті. Будемо скоро св. Миколая стрічати.

Кум: То не завадило б і заколядувати. Бо щось дуже тихо в хаті. І Різдво Христове вже скоро, а ми не колядували.

Колядують. Стукіт у двері.

Мама: Мабуть, Миколай. Піду, двері відкрию.

Чути : „А хто, хто Миколая любить?”



Св. Миколай: Слава Ісусу Христу!

Усі: Навіки слава!

Св. Миколай: Ішов я луками і лісами, снігами й наметами і до вашої оселі прийшов. Казали мені добрі люди, що в цій хаті діти гарні і слухняні, добрі. Я хотів їх бачити. А ну, дітки, покажіть, що вмієте, що знаєте. А хто з вас молитву знає?

Дівчинка:

Отче наш, що єси на небесах!

Нехай святиться ім'я твоє,

Як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний

Дай нам сьогодні

І прости нам провини наші,

Як ми прощаємо

Винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу,

Але визволи нас від лукавого!

Бо твоє є царство, і сила, і слава навіки.

Амінь.

Хлопчик:

Боже Великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Полі і світу промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас усіх просвіти,

В чисій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

Св. Миколай обдаровує дітей, примовляючи:

Учися, дитинко, хай розум не спить,

Дорогу в науку всім треба любить...

Навчайтесь, навчайтесь, поки молоденькі.

До школи щодня поспішайте, любенькі...

На прощання всі дякують Св. Миколаю за ласку, добро. Він благославляє присутніх.

Вечорниці

(Сценарій українськиї вечорниць для учнів середніх та старших класів)

Після свята Миколая до Великого Пoстy в селах України кожного вечора збиралась молодь на вечорниці.

Вечорниці – це клуб сільської молоді, де молоді люди знайомилися, зближалися, пізнавали один одного для подружнього життя... На вечорниці збиралися тільки дівчата та хлопці.

Приміщення прикрашене у вигляді селянської хати (піч, стіл з рушниками, скатертинами з вишивками).



Ведучий: Україна! Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світяться яскраві зорі! Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі могили в степу, обеліски та прекрасна народна пісня.

Лунають українські пісні....

Ведуча: Українська пісня... Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юність, красиву і ніжну. Який митець не був натхнений її мелодіями! Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх?

Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава.



Ведучі виходять, з'являється хазяйка вечорниць, починає застеляти стіл скатертиною, чепуритися.

Господиня: Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Що то молодість, цілу ніч прогуляли б, тільки б музика та пісні. І то ж споконвіку так ведеться. І ми колись... Як згадаю... Літа-літа! Летять, наче орли сизокрилі. (Співає)

„Ой, верніться, літа мої,

Хоч до мене в гості....”

Непомітно заходить літня жінка, підхоплює пісню...



Жінка: „Не вернемось, не вернемось.

Немає до кого.

Було б же нас шанувати,

Як здоров'я свого.”



Господиня: Ой, Наталко, налякала ж ти мене. А я тут молодість згадала, та так сумно стало.

Жінка: Не треба, Катре, не край мого серця (Співають разом).

„Ой за гаєм зелененьким

Брала вдова льон дрібненький,

Вона брала-вибирала,

Тонкий голос подавала.....”

У двері хтось стукає. Співаючи, заходять дівчата в українському вбранні.

Дівчата: Добривечір у вашій хаті!

Жінки: І вам вечір добрий. Заходьте, сідайте, будь ласка, у нашій хаті на нашій лаві.

Дівчата: Чи ж нам пристало сідати, нам пристало пісню співати (співають):

„В кінці греблі шумлять верби, що я насадила,

Нема того миленького, що я полюбила.

Нема мого миленького – вже й рочок минає,

Пішла б його виглядати – дороги не знаю.

Зашуміла дібровонька листом зелененьким,

Як поїхав мій міленький конем вороненьким.”

Господиня: Просимо гостей до хати, просимо, просимо сідати.

Дівчата (сідають, виймають вишивання, дві пораються біля печі, жінки сідають за прядку):

„Сядем, сядем, заспіваєм

Аж усе, що тільки знаєм,

Поки підем спати,

Щоб раненько встати...”

Господиня: Дівчата, голубоньки, не крайте серце, веселої співайте.

Дівчата співають веселі пісні...

Одна із дівчат: А де ж наші хлопці?

У цей час чується пісня „Ой на горі та й женці жнуть”, яку співають хлопці, що йдуть на вечорниці.

Хлопці: Пустіть до хати!

Дівчата: Гарненько попросіть!

Хлопці стукають.

Дівчата: Агов, хто такий?

Хлопці: Пес рябий, баран крутолобий, ведмідь клишоногий, пустіть до хати!

Дівчата: Не пустимо в хату, дуже вас багато!

Хлопці: Пустіть, бо гірше буде!

Дівчата: Ми як візьмемо рогатини, полатаєм ваші спини.

Хлопці: ( видають, що злякалися) Дівчатонька, голубоньки, та ми ж прийшли не битися, та ми ж прийшли миритися, гостинці принесли, і музик привели!

Музики грають. Дівчата пускають до хати хлопців, але вони вдають, що сердяться. Дівчата починають іх зачіпати. Виходить одна, починає, пританцьовуючи співати:


„Полюбила коваля, така доля моя,

Я ж подумала – кучерявий, а в нього чуба немає...”



Хлопець до неї співає:

„Галя, Галя чорнобрива, чого в тебе брови криво,

На козака задивилась, та й брівоньки іскривились...”

Дівчата: „А до мене Яків приходив,

Коробочку раків приносив.

А я тії раки забрала,

А Якова з хати прогнала!”



Хлопці:

„По дорозі жук, жук, по дворі чорний,

Подивись на мене, дівко, який я моторний...”

Хлопці починають танцювати „Гопака”.

Господиня: Хоч не знаєм звідки ви, чи з полудня чи з півночі в нашу хату зайшли, просимо, просимо всіх сідати із дівчатами пісную заспівати!

Співають пісні.

„Ой, дівчино, шумить гай...”

„Ой, дівчино, шумить гай,

Кого любиш, забувай, забувай.

Нехай шумить, ще й гуде,

Кого люблю, мій буде, мій буде...”



Господиня: А згадаймо, як колись молоді жили, про що мріяли, як любили.

Інсценізуються уривки з класичних українських п'єс І.Нечуя-Левицького ”Кайдашева сім”я”, Г.Квітки-Основ”яненка „Сватання на Гоначірвці”.

Потім проводитсься гра: «Хто знає більше народних пісень, що почитнаються на чоловічі та жіночі імена». Змагаються хлопці та дівчата, звучать уривки з пісень, які називаються.

Господиня: А хто з вас смішне нам щось розкаже?

Читають народні усмішки, гуморески. Співають веселі пісні.

Дівчата:

Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою,

Сидить сова на воротах, крутить головою,

Він, сердега, як побачив, та через городи,

Заплутався в бур”яні та й наробив шкоди.

Хлопці:

В Шамраївці густо хати, вітер не провіє,

Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє.

Дівчата:

Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

Сидить гуска над водою, вирячила очі.

Я до неї гиля, гиля – вона й полетіла,

Коли б не втік осокою, була б Гриця з'їла.

Хлопці (починають прощатися): Дякуємо господині! (кланяються)

Господиня: Спасибі і вам, будьте здорові.

Дівчата (співають пісню):

„Ой у вишневому саду, саду

Там соловейко щебетав,

Додому я просилася,

А він мене все не пускав...

Весна іде – красу несе,

І тій красі радіє все...”

Дівчата і хлопці співають разом:

Скільки б не співали, а кінчати час,

Кращі побажання ви прийміть від нас.

І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.

На Андрія робиться дівицям надія

Вечорниці-фантазії

(Сценарій свята для дітей середнього та старшого шкільного віку)

На перший зимовий місяць, 13 грудня, припадає свято Андрія. В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права – єдина ніч в році, коли парубкам вибачають люди всі бешкети. Цьому святу ми присвятили вечорниці-фантазії.



(Дія проходить в просторій українській хаті).

Ведучий: Українське народне прислів'я стверджує, що сумний грудень у свято і будень. Та це прислів'я не для молоді. Адже саме в грудні молодь збирається майже щодня. 3 останнім місяцем року пов'язано чи не найбільше народних свят. День Андрія за ім'ям християнського святого Андрія Первозванного випадає на 13 грудня. З цим днем пов'язана значна кількість різноманітних звичаїв, обрядів і повір’їв, а також угадування майбутньої долі, ворожіння, ритуальне кусання калити. Від нього віє чарівною стихією.

(До хати по двоє, троє заходять дівчата).

І дівчина: Дівчата, не роздягайтеся. Побіжимо до криниці по воду. Принесемо її в роті і замісимо тісто на балабушки. Хлопці, звичайно, не даватимуть донести воду, будуть смішити, та ви на них не звертайте уваги...
(Дівчата вибігають, появляються хлопці і ховаються в кутку, чатуючи на дівчат).

I хлопець: Дівчата повертаються, зустрінемо їх!

(Кидаються навперейми дівчатам і кумедними витівками та жартами намагаються розсмішити їх).

II дівчина: Чого причепились?! Не смішіть, не заважайте, ідіть геть!

II хлопець: Макітру вареників на стіл - підемо!

I дівчина: Та вже будуть вам вареники - їжте, хоч лусніть, тільки воду дайте донести!

III хлопець: Ну що ж! Вважайте, що ви нас вмовили.

(Виходять, а дівчата замішують тісто на балабушки).

ІІ дівчина: Спечемо балабушки, позначимо кожна свою кольоровою ниткою і будемо ворожити.

III дівчина: А як будемо ворожити?

II дівчина: А ти дивись та на вуса мотай!

(Дівчата розстеляють рушник на підлозі, розкладають всі балабушки на ньому в рядочок).

ІІ дівчина: Тепер треба впустити до хати голодного пса. Балабушок багато, усіх їх пес не з'їсть... Але знайте, чию з'їсть першу - та дівка першою і заміж вийде.

III дівчина: А чию не з’їсть?

II дівчина: Та ще посидить дівкою рік чи два... Гірше тому, чию балабушку собака надкусить і покине, ту дівчину парубок зрадить.

І дівчина: Давайте ще поворожимо на півня і дізнаємось, ким буде чоловік.

III дівчина: А як на півня ворожать?

І дівчина: О 12-й годині ночі ми посиплемо долівку пшеницею, поставимо в мисочку води і люстерко. Впустимо до хати півня. Якщо півень спочатку нап'ється води - чоловік буде п'яниця, клюне пшениці - господарем буде,а як почне дивитись у дзеркало - гультяєм і ледарем буде!

IV дівчина: А поки що побігли на вулицю, дізнаємось, як буде звати чоловіка.

ІІІ дівчина: А як це робиться?

IV дівчина: Зустрінеш чоловіка чи парубка, спитай, як його звати – так і буде зватись і твій чоловік.

(Дівчата вибігають на вулицю і через хвилину збігаються).

І дівчина: Мого зватимуть Данилом!

ІІ дівчина: А мого – Іваном!

ІІІ дівчина: Богданом!

IV дівчина: Ярославом!

V дівчина: Михайлом!

II дівчина: Сьогодні ворожать цілісінький вечір. Вдома лягайте на нове місце, під ліжком ставте тарілку з водою, будуйте з трісочок місточок і загадуйте сон. Хто переведе тебе через місточок - той і буде суджений.

I дівчина: Йдучи додому, поворожимо на 9-го кілка.

III дівчина: А як це робиться?

І дівчина: Підходиш до тину і починай рахувати кілки. До 9-го кілка добре придивися. Який кілок - такий і суджений: кривий - старий, рівний - молодий, з корою - багатий, без кори - бідний.

II дівчина: Ми тут ворожимо, а хлопці в цей час бешкетують. I їм люди вибачають, бо самі колись молодими були.

(Дівчата виходять, а до хати забігають хлопці).

I хлопець: А ми з Юрком розібрали пліт у Романа Палія! Жодного кілка вранці не знайде. Це йому за те, що не пускає Галю на вулицю.

II хлопець: А ми з Степаном ворота Івана Пісного кинули у річку.

III хлопець: Я бачив, як хлопці з того кутка викотили комусь на дах воза!

(Регочуть всі).

IV хлопець: А ми з Миколою моєму сусідові розкидали стіг сіна по городу, аж до вулиці посипали доріжку! Ото робота завтра буде, а як він буде лаятись!

V хлопець: Та що там сіно?! Мій батько розповідав, що коли він парубкував, то клуню з хлопцями розібрав до ранку моєму дідові за те, що не дозволяв своїй дочці (тепер уже моїй мамі) зустрічатись з ним.

I хлопець: Побешкетували ми добряче, пора додому. Завтра не запізнюйтеся на вечорниці, будемо калиту кусати.

(Виходять).

Ведучий: На Андрія жінки не пекли хліба, не шили, не пряли. Тільки дівчата вранці випікали обрядовий корж з діркою в середині – калиту.

Тісто місили всі по черзі. Калита випікалась солодкою, з медом, і запікали її у печі так, щоб вгризти було трудно – на сухар.

(Вбігають до хати хлопці і дівчата, підвішують на червоній стрічці калиту і закріплюють на кінці палиці. Біля калити стоїть вартовий – пан Калитинський, в руках у нього квач, вмочений у масну сажу):

Пан Калитинський: Я – пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!

(Пан Коцюбинський, один з парубків, “сідає” на коцюбу, і під’їжджає до калити).



Пан Коцюбинський: Добрий вечір, пане Калитинський!

Пан Калитинський: Доброго здоров’я, пане Коцюбинський! Куди їдеш?

Пан Коцюбинський: Їду Калиту кусати!

Пан Калитинський: А я буду по писку писати!

Пан Коцюбинський: А я вкушу!

Пан Калитинський: А я впишу!

(Завдання Калитинського розсмішити Коцюбинського . Якщо розсмішить, той кусати калиту не буде. Його вимажуть сажею. Якщо ні, то має право калиту кусати. По черзі до калити під’їжджають усі парубки).



ІІ дівчина: Знімайте калиту. Розділимо її поміж собою і з’їмо, а вже після цього сядемо за стіл. Дівчата наварили вареників з капустою, напекли пампушок і шуликів.

(Все виставляється на стіл, молодь пригощається. Грає музика, всі танцюють, веселяться).

І дівчина: Пограємось в гру “Панас, хапай нас!”

(Хлопцю зав’язують очі і він “шукає” свою долю).

ІІ дівчина: Дівчата, йтимете додому, будьте обережні! Ті хлопці, яких ми не запросили калиту кусати, заплутають нитками чи мотуззям дорогу. А можуть вискочити зненацька і крикнуть: “Пугу-пугу, козак з лугу!”

(Дівчата виходять і співають):

Ой била мене мати

Березовим прутом,

Щоби я не стояла

І з тим баламутом.

А я собі стояла –

Аж кури запіли,

На двері воду лляла,

Щоби не скрипіли.

На двері воду лляла,

На пальцях ходила,

Щоб мати не почула,

Мене не сварила.

Ой як даремно, мамо,

Що ти така сердита:

Коли була такою, -

Також була бита.

Жнива на Україні

(Інсценівка обряду)

Жнива завжди на Україні починались за тиждень до свята Петра і Павла або через тиждень після нього. До них готувались, як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої праці, бо ж працювали у спеку від зорі і до зорі. До 30-х років нашого століття єдиним знаряддям для збирання хліба був серп і коса. Мабуть тому і назвали цей місяць – серпень. Жнива складаються з зажинок, жнив і обжинок.



І ведуча: Хліб на Україні вважається символом святості, радості, щастя, здоров'я та багатства. Тому жнива завжди були святою справою. Село в цей час завмирало. Вдома лишались тільки хворі, старі і малі. Достиглі поля пшениці і жита чекали мозолястих рук хлібороба. Жнива починались за тиждень до Петра (12 липня), або після нього і обов'язково в легкі (жіночі) дні: середу, п'ятницю, суботу. До схід сонця вирушали возами і пішки цілими валками селяни в поле. Чоловіки у солом'яних брилях, з косами на плечах, мантачками за поясом, а жінки в білих хустках, з серпами в руках.

(На сцені появляється дід у широкому солом’яному брилі з косою і дівчата та молодиці з серпами. Розстеляють білу скатертину, кладуть на неї хліб-сіль та інші наїдки).



Дід (став лицем до сходу сонця, здіймає бриль, хреститься і промовляє): Боже, допоможи щасливо день опровадити - святий хлібець зібрати! Пошли всім здоров'я у ці жнива, а померлим - царство небесне! Збережи хліб наш на ниві від граду, грому, тучі, вітру буйного! (Звертається до жінок і дівчат) Поснідаємо нашвидкуруч, як годиться, і почнемо з поля, що біля дороги.

(Виходять)

II ведуча: Під палючим сонцем з ранку й до темна люди, зігнувшись, працювали до сьомого поту. Лишали всю іншу роботу, аби якнайшвидше впоратись із урожаєм. Якщо хтось мав велике поле, то збирав толоку.

Учасникам її не платили, а лише ситно харчували. Вдовам, хворим, сиротам обов'язково безкоштовно допомагали впоратись на полі. Це свідчить про високі моральні якості нашого народу - щедру душу, добре, чуйне серце, бажання допомогти один одному в скрутну хвилину. Сирітські жнива чудово описав письменник Михайло Коцюбинський в своїй новелі "Харитя".



(На сцені хвора мати і Харитя. Мати сидить і говорить до дочки):

Мати: Що ми робитимемо, доню? От довелося мені злягти саме в жнива... Хліб стоїть у полі невижатий, осипається... І вже не знаю, як мені, бідній, недужій, запобігти лихові... Як не зберемо хліба - загинемо з голоду зимою!..
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка