Бригадир м. Б



Скачати 139.89 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір139.89 Kb.
УДК 159.92

БРИГАДИР М. Б.

к. психол.н., доцент кафедри психології та соціальної роботи Тернопільського національного економічного університету, shulgay@rambler.ru

Україна, Тернопіль

СТАНИ ЗМІНЕНОЇ СВІДОМОСТІ ТА МОЖЛИВОСТІ САМОПРОЕКТУВАННЯ

У статті з позицій системного підходу здійснено теоретичний аналіз наукових досліджень проблематики самопроектування, описано особливості перебування людини у станах зміненої свідомості та можливості їх використання при здійсненні самотворення, визначено етапи та умови здійснення самопроектування.

Ключові слова: самотворення, самопректування, змінені стани свідомості.



Постановка проблеми. Проектування – є особливим типом організації мислительної роботи, якому уже понад 5 тис. років. Щоразу появу проектувальної діяльності пов’язують із потребою виходу за стандартні умови, ситуацію, коли не вистачає традиційної організації наявного знання. В сьогоденні актуальності набуло питання можливості самопроектування. Сучасність потребує активної, свідомої духовної особистості, яка може розвязати проблеми соціуму і при цьому не втратити власного психічного здоров’я. Проте невизначені та недосліджені практичні механізми створення та реалізації психологічних проектів розвитку особистості.

Мета статті здійснити теоретичний аналіз наукових досліджень з проблематики самопроектування, визначити механізми реалізації процесів самотворення та самопроектування.

Виклад основного матеріалу. Психологія переходячи у стан посткласичної науки набуває іншого, відмінного від традиційного змістового наповнення. В основу дослідження та наукового пошуку лягають проблеми пов’язані саме з особистістю та можливістю її розвитку та самореалізації. При цьому все частіше людину розглядають в контексті її активності як суб’єкта, який свідомо діє та відповідально контактує із довкіллям. Останні кілька десятиліть активно обговорюється проблема можливості самотворення та самопроектувння.

Ідея самопроектування має давнє походження, ще філософи епохи Відродження надавали людині спроможностей власного творення. Реанімувавши ідеологічні переконання Античної доби, вони пропагували людину як надцінність, яка спроможна творити себе. При цьому особистість змушена оволодіти характеристиками суб’єкта та власноруч свідомо творити себе та свою реальність.

Термін «самопроектування» має декілька змістових значень. У психології він розуміється як форма психотехнічної практики, зміст якої полягає у зміні психічних станів та властивостей індивіда (В. І. Клейман) [1]. Часто термін «самопроектування» використовується у менеджменті та пов’язується із процесом формування нових навичок та вмінь взаємодії в економічному та соціальному просторі (Л. Д. Гітельман) [2]. Натомість В. С. Безрукова під самопроектуванням розуміє створення образу, до якого прагне людина, при цьому створюючи план його досягнення у форми мрії, самозобов’язань, програми особистісного розвитку [3].

Більш ширше тлумачення поняття «самопроектування» отримало в працях А. А. Попова, він його пояснює з позицій діяльнісного освоєння і творення схем та норм власної організації [4]. Також дослідник зазначає, що самоконструювання особистості відбувається в межах певного культурного простору і здійснюється завдяки процесам інтеріоризації (привласненні соціального досвіду та трансформація його у особистісні конструкти). Від індивіда вимагається включення суб’єктності, яка проявляється у самовизначенні.

Ю. С. Тюнников пов’язує самопроектування із соціалізацією та особистісною значимістю, що можна відстежити через вивчення ціннісних орієнтацій індивіда, його прагнень, устремлінь та переконань [5]. На його думку самоконструювання особистості можливе через створення технологій, основу яких має формувати самоідентифікація.

Н. В. Чепелєва, досліджує питання самопроектування в межах постнекласичного, герменевтичного підходу, де людина осмисливши соціокультурний та особистий досвід, стає відповідальним автором і самотворцем. Основою створення особистісних проектів є наративи, міфи, легенди про себе, особистісні концепції [6, с.8].

М. Боришевський у власному науковому пошуку, процес самоконструювання особистості позначає терміном «самотворення». Його основу складає духовність, яку науковець пов’язує із сходженням особистості до найвищих ціннісних інстанцій [7, с. 40]. Завдання самотворення – видобути особистістю своєї самості у згоді із собою. В такому контексті процес самоконстрювання можна вважати вищим рівнем прояву самопроектування, який ґрунтується на духовних вищих потребах та задією креативний потенціал індивіда. Основу самотворення становить особистісна ідентифікація, яка вимагає від людини бути реальним суб’єктом. Саме через суб’єктність особистість взмозі задіяти процеси творення самого себе.

На думку М. О. Бердяєва в процесах творчості завжди має бути задіяна інтуїція, яка черпає енергію із підсвідомого і через усвідомлення творчого задуму творить задуманий образ [8, с. 62]. У його працях творчість – це здійснення людиною свідомого вибору між добром і злом [8, с. 79]. Тому процес самотворення, самопроектування здійснюється при постійному залученні ціннісно-моральних переконань. Із зміною аксіологічного поля суб’єкта, змінюється процес його самопооектування.

Слід зазначити, що процеси самоконструювання людини відбуваються безперервно, так як це необхідна умова особистісної характеристики, оскільки це процеси розгортання власної суб’єктності. Традиційно особистість трактується як динамічна складна структура, яка діє відповідно до власної мотивації, ціннісних орієнтацій, волі та спрямованості. Якщо відбувається проектування особистості всупереч її внутрішньої сутності та її спроможностями у результаті з’являються «каліцтва» [7, с. 41].

А. Менегетті, з позицій філософії, визначає самотворення особистості процесом видобування себе відповідно до проекту власної душі [9]. Тут слід акцентувати увагу на принципі природовідповідності та згоди індивіда із соціальним оточенням. Самопректування має відбуватись у гармонії із довкіллям та природними індивідуальними властивостями особистості. Водночас такий процес в собі поєднує внутрішнє індивідуальне, психічне та соціальне. Перше виступає як первоначало, стрижень, який щоразу ініціює розвиток людини та її самовдосконалення. Друге – обумовлює життєву доцільність прогнозованих змін.

Довший час в психології панувала органіциська точка зору на перебіг психічних процесів, відповідно до якої, все психічне є продуктом матеріальних процесів, які відбуваються в головному мозку. Так корегування їх функціонування засобами нейропсихології, біохімії, генетики, молекулярної біології, мають забезпечувати внесення запрограмованих відповідних коректив. Це безумовно можна зробити і як свідчить практики дуже успішне у випадках цілеспрямованого порушення нормального функціонування свідомості. Усі спроби застосувати вказані методи у лікувальному аспекті є або загалом недієвими, або їх ефективність є короткотривалою. В свій час на цьому акцентував увагу З. Фройд, запровадивши нетрадиційні, на той час, методи терапії. Він розширив розуміння структури психіки, ввівши додатковий сегмент індивідуального несвідомого. Його ідеї підхопили і розширили К. Юнг, О. Ранк, В. Райх, А. Адлер та ін. [10]. В результаті цього впродовж 20 ст. створилась велика кількість шкіл глибинної психології, які ширше трактували психіку людини та акцентували увагу на різноманітних душевних травмах, які людина пережила у різні періоди свого народження та життя. Хоч вчення психоаналізу та его-психології ґрунтуються на визнанні органічних травм, вони їх проектують на сферу свідомості, досліджують та вивчають їх вплив в реальній поведінці та діях людини. Саме у цих наукових напрямках відстежуються перші спроби позбавлення психології біологізму та органіцизму в аспекті пояснення виникнення та функціонування психічного так як аналізу піддаються несвідомі прояви психіки, які мають не лише індивідуальне, але і колективне походження. Щодо особистості то тут на перший план виступає індивідуальний досвід пережитого, який міститься у пластах свідомого та несвідомого.

Події, які відбуваються останнім часом у світі, примушують людей все частіше звертатись до духовності, а вона ґрунтується на глибокому особистісному переживанні, не приймає присутності матеріальної вигоди та примушує індивіда бути суб’єктом, нести відповідальність за свої дії і вчинки. Духовне вихолощення на індивідуальному рівні супроводжується відчуттям втрати сенсу життя, відчуженням, а як наслідок зростає кількість емоційних та соматичних розладів. Втрата духовності на рівні соціуму призводить до хибних цілеустремлінь, основне спрямування яких знищення всього живого і самих себе.

Ефективним каталізатором духовного загострення особистості є використання різноманітних технік медитацій та духовних практик, які здатні ввести людину у стан зміненої свідомості. Станіслав Гроф вивчаючи стани зміненої свідомості, констатував їх високу ефективність у випадках позитивного перетворення особистісних структур [11].

Головний мозок функціонує у різних станах, традиційно їх поділяють на свідомі та несвідомі. Останнім часом дослідники активно вивчають змінені стани свідомості. На рівні фізіологічних досліджень, вони фіксуються як альфа-хвилі роботи головного мозку. Тоді спостерігається стан (від 7 до 12 циклів в секунду), який є найбільш оптимальним, природнім і продуктивним для роботи головного мозку. При виникненні альфа-хвиль у мозку починають з’являтись зв’язки між зовнішнім оточенням, свідомим, несвідомим (інтуїтивним). Ззовні у людини спостерігається стан, який науковці називають гіпнотичним трансом.

Дослідники виявили позитивний вплив альфа-хвиль головного мозку: 1) на фізіологічному рівні відбувається покращення кровопостачання головного мозку, у 8-10 разів пришвидшуються відновлюючи процеси в організмі, відбувається енергетичний перерозподіл в і знімаються м’язові блокади; 2) активізовуються всі психологічні процеси, в цей час мозок отримує доступ до великого об’єму інформації, так як відбувається спвіпадання ритму кори головного мозку із частотою хвиль Шумана (природнім ритмом пульсації атмосфери Землі), в людини активізовується інтуїція, натхнення, креативність; 3) в людини відкривається здатність до самопроектування, вона взмозі налаштовувати свою психіку в потрібному руслі (долати проблеми пов’язані із здоров’ям, психічними проблемами, реалізовувати власні мрії в реальність) [12].

Змінені стани свідомості з’являються у певних умовах, мають ознаки зовнішнього прояву та є корисними, або шкідливими для людини. Вони можуть бути спровоковані фізіологічними, психічними, фармакологічними впливами на людину, ззовні проявляються як відхилення від загального нормального стану. Залежно від активності людини, вони є довільними та мимовільними. Перші можливі тоді, коли людина проявляє себе суб’єктом і цілеспрямовано входить у стан зміненої свідомості з певною метою, другі – є наслідком впливу на людину оточення.

Причини появи змінених станів свідомості можуть бути такими: послаблення чутливості органів відчуттів, або дефіцит рухової активності (монотонна стимуляція, заточення); підвищена чутливість органів відчуття, надмірна рухова активність, висока емоційність (психоемоційне виснаження, розумова напруга, травматичні неврози, паніка, реакції гніву); психічне захоплення (довге спостерігання за показниками приладів, щира молитва, надмірне захоплення проблемною задачею і т. ін.); послаблення критичності – пасивний стан розуму (нірвана, мрійливість, сонливість, релакс); вплив психосоматичних чинників (дисфункція щитовидної залози, наднирників, дефіцит сну, епілептичні приступи, вживання наркотичних речовин, барбітуратів, надмірної кількості алкоголю) [13].

Змінені стани свідомості мають ряд характерних ознак: порушення в процесі мислення, зникає зв’язок між причиною і наслідком; втрачається відчуття часу; послаблюється воля, зникає самоконтроль; виникають крайні емоційні прояви; може з’явитись відчуття відокремлення тіла і душі, змінюється відчуття тіла; спотворюється сприймання; змінюються смисли та значення; можуть з’являтись унікальні та неповторні суб’єктивні переживання; відчуття відродження; гіперсугестивність.

С. Кардаш спробував прокласифіквати змінені стани свідомості і розділів їх на дві групи: звужені стани свідомості, розширені стани свідомості [14]. До першої відносяться трансові стани, які можна досягти завдяки аутотренуванню, через різноманітні ритуали, сеанси самонавіювання, гіпноз, медитацію. При цьому відбувається фіксація на певному образі, відчутті, обмежується коло сприймання.

В медитативних техніках встановлюється зв’язок між свідомим та несвідомим, через нього відбувається передача символічної інформації, яка із несвідомого потрапляє у свідоме та потребує трактування. В багатьох східних цивілізаціях розроблені медитативні техніки, які успішно вводять людину у стан трансу (йога, дзен). Гіпнотичний вплив викликається дією сторонньої людина (лікаря) і характеризується підвищеною навіюваністю та керованістю, при цьому стан трансу досягається через загальмування кори півкуль головного мозку.

Розширені стани свідомості – це особливі психологічні та психофізіологічні стани, які досягаються через особливе дихання, завжди є усвідомленими, контрольованими, керованими, в них присутні вольові зусилля, наміри. Одна із технік досягнення такого стану – метод холотропного дихання.

С. Гроф експериментально підтвердив доцільність використання вказаного методу. Буквальне значення слово «холотропний» означає «звернений до цілісності», або «рух до цілісності» [11]. В холотропному стані якісно змінюється свідомість, але при цьому не втрачається орієнтація в просторі, часі та повсякденній дійсності. Слід зауважити, що західна психологія та психіатрія традиційно трактують холотропні стани як патологічні (окрім сновидінь) і не вбачають в них терапевтичного ефекту. Протилежну точку зору відстоює С. Гроф, він зауважує, такі змінені стани свідомості відкривають нові знання, які розкривають секрети функціонування свідомості та людської душі.

Особливість холотропного стану характеризується тим, що в ньому враховуються та розв’язують наслідки родової травми та надособисті (трансперсональні) складові психіки (всі види спадковості, расова, колективна, психогенетична пам’ять, кармічні переживання, архетипи).

В холотропних станах з’являється можливість залучення глибинних внутрішніх розумових здібностей пацієнтів, які забезпечать процес зцілення та перетворення. Головна роль при цьому належить духовності людини.

У С. Грофа до структури психіки окрім свідомого та несвідомого, входить ще і трансперсональне, надособистісне (воно дещо інше у змістовому контекстному наповненні як надсвідоме у З. Фройда). Науковець акцентує увагу на психіці як душевному та духовному станах. Він вважає, що одна із самих важливих досягнень холотропних досліджень є усвідомлення того, що духовно-душевні кризи (які традиційно лікуються медикаментозно) є періодами перешкод на шляху докорінної зміни особистості і її духовного відкриття. При наданні правильної допомоги, відбувається емоційне та психосоматичне зцілення, психологічні зміни та розвиток свідомості [11]. Саме в такі моменти відбувається само проектування та самотворення.

Дослідник водночас застерігає, що слід розмежовувати важкі психічні захворювання та духовно-душевні кризи, інколи вони мають спільні зовнішні прояви, але їх походження і наслідки є відмінними. Холотропні стани зцілюють «духовні загострення», після яких наступає полегшення, така обставина дає змогу особистості проявити духовні якості та вийти на більш вищий рівень духовного життя та духовного знання. Холотропні стани водночас супроводжуються зміною свідомості та проявом особистості себе як суб’єкта.

Підсумовуючи вище викладене слід зазначити, що необхідною умовою самопроектування є наявність у особистості ознак суб’єкта. Вони нами трактується у широкому контексті, коли людина сама стає творцем свого власного життя. Як зазначає А. В. Брушлінський людина як суб’єкт є цілісністю психічних станів, процесів та властивостей на свідомому рівні та сукупністю несвідомого [15, с. 10]. Така характеристика проявляється у людини через суб’єктність, здатність творити власне життя, самого себе. Особистість виражає власні суб’єктні здібності через прояви душевності: бажання, почуття та розум [16, с. 253]. Дії суб’єкта є самостійними, а отже відповідальними та рефлексивними.

Другою важливою умовою самопроектування є наявність духовності та моральності в суб’єкта. Вони водночас є основою, мотиваційною спонукою та змістом конструктивної діяльності особистості. Будучи інтегральною характеристикою духовність вдало поєднує емоційне та раціональне і проявляється у системі ціннісних орієнтацій людини. Описана характеристика здійснює зв’язок індивіда з оточенням так, як духовне завжди містить загальнолюдське, соціокультурне, національне і є позитивним.

Ми спробували визначити етапи психологічного самопроектування: 1) самопізнання (пізнання людиною самої себе, своїх властивостей, особливостей, здібностей і задатків; самопізнання відбувається у сукупності механізмів самоспостереження, рефлексії, самоаналізу, самооцінки); 2) самоідентифікація (один із ґенералізуючих елементів особистості, стратегічний напрямок руху суб’єктності, постає як модель бажаного образу Я, який діє у певному соціокультурному просторі); 3) самоконтроль (проявляється у свідомій регуляції людиною власною поведінкою та активністю, є невід’ємним компонентом самосвідомості, вказує про наявність у особистості відповідальності); 4) самотворення (найвищий рівень особистісного, є поєднанням віри, цінностей, очікувань та самосприймання).

Висновки. Самопроектування є формою психотехнічної практики, завдання якої, зміна психічних станів та властивостей особистості, відповідно до культурного простору в якому вона перебуває та потреб і напрямків її самовизначення. Процес самотворення ґрунтується на духовних потребах та цінностях суб’єкта, завжди має відбуватись у згоді із соціальним оточенням та індивідуально-психологічними особливостями людини.

Численні наукові дослідження довели високу ефективність станів зміненої свідомості при позитивному перетворенні особистісних структур. Перебуваючи у них, головний мозок починає продукувати альфа-хвилі, які співпадають із хвилями Шумана, саме в цей період відбувається активізація несвідомого та інтуїтивного, які стимулює енергію суб’єкта до самопроектування.



Література

  1. Казаков И. С. «Самопроектирование» - аналіз понятия // Вестник СГУТиКД. – 2011. - № 2 (16). – С. 130-133.

  2. Гительман Л.Д. Преобразующий менеджмент. Лидерам реорганизации и консультантам по управлению: Уч. пособие. – М.: Дело, 1999. – 496 с.

  3. Безрукова B.C. Педагогика. Проективная педагогика. – Екатеринбург: Деловая книга, 1996. – 344 с.

  4. Попов А.А. Педагогика и тьюторство в пространстве трансцендентальной реальности (обоснование места возникновения открытого образования) // Педагогика самоопределения и проблемный поиск свободы. – Барнаул, 1997. – С. 42–67.

  5. Тюнников Ю.С. Социокультурное и педагогическое проектирование: проблемы взаимодействия // Известия высших учебных заведений. Северо-Кавказский регион. Общественные науки. – 2000. - № 1. – С. 100.

  6. Чепелєва Н. В. Дискурсивні засоби самопроектування особистості // Наукові записки. Серія «Психологія і педагогіка». – 2013. – Вип. 24. – С. 7-11.

  7. Боришевський М. Концептуальні засади самотворення особистості. // Психологія особистості. – 2013. – № 1(4). – С. 39-47.

  8. Бердяєв Н. А. О назначении человека / Н. А. Бердяев. – М. : Изд-во "Республика", 1993. – 383 c.

  9. Менегетти А. Введение в онтопсихологию – М. : Б. Ф. "Онтопсихология", 2008. – 138 с.

  10. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности./ Л. Хьелл, Д. Зиглер – СПб.:Питер, 2003. – 608 с.

  11. Гроф С. Психология будущого – [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.koob.ru/grof_stanislav/psihologia_budushego

  12. Стимуляция альфа-волн: преимущества и недостатии– [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.mindmachine.ru/articles/alfa.htm




  1. Тарт Ч. Измененные состояния сознания/ Пер. с англ. Е. Филиной, Г. Закарян. — М.: Изд-во Эксмо, 2003. — 288 с.

  2. Кардаш С. Измененные состояния сознания. – Донецк:ИКФ "Сталкер", 1998.- 416 c.

  3. Брушлинский А. В. Проблема субъекта в психологической науке // Психол. журн. – 1991. – Т. 12. – №6. – С. З-10.

  4. Слободчеков В. И., Исаев Е. И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. – М.: Школа-Пресс, 1995. – 384 с.


References

1. Kazakov I. S. «Samoproektirovanie» - analIz ponyatiya // Vestnik SGUTiKD. – 2011. - № 2 (16). – S. 130-133.

2. Gitelman L.D. Preobrazuyuschiy menedzhment. Lideram reorganizatsii i konsultantam po upravleniyu: Uch. posobie. – M.: Delo, 1999. – 496 s.

3. Bezrukova B.C. Pedagogika. Proektivnaya pedagogika. – Ekaterinburg: Delovaya kniga, 1996. – 344 s.

4. Popov A.A. Pedagogika i tyutorstvo v prostranstve transtsendentalnoy realnosti (obosnovanie mesta vozniknoveniya otkryitogo obrazovaniya) // Pedagogika samoopredeleniya i problemnyiy poisk svobodyi. – Barnaul, 1997. – S. 42–67.

5. Tyunnikov Y.S. Sotsiokulturnoe i pedagogicheskoe proektirovanie: problemyi vzaimodeystviya // Izvestiya vyisshih uchebnyih zavedeniy. Severo-Kavkazskiy region. Obschestvennyie nauki. – 2000. - № 1. – S. 100.

6. Chepeleva N. V. DiskursivnI zasobi samoproektuvannya osobistostI // NaukovI zapiski. SerIya «PsihologIya I pedagogIka». – 2013. – Vip. 24. – S. 7-11.

7. Borishevskiy M. KontseptualnI zasadi samotvorennya osobistostI. // PsihologIya osobistostI. – 2013. – № 1(4). – S. 39-47.

8. Berdyaev N. A. O naznachenii cheloveka / N. A. Berdyaev. – M. : Izd-vo "Respublika", 1993. – 383 c.

9. Menegetti A. Vvedenie v ontopsihologiyu – M. : B. F. "Ontopsihologiya", 2008. – 138 s.

10. Hell L., Zigler D. Teorii lichnosti./ L. Hell, D. Zigler – SPb.:Piter, 2003. – 608 s.

11. Grof S. Psihologiya buduschogo – [Elektronniy resurs] — Rezhim dostupu: http://www.koob.ru/grof_stanislav/psihologia_budushego

12. Stimulyatsiya alfa-voln: preimuschestva i nedostatii– [Elektronniy resurs] — Rezhim dostupu: http://www.mindmachine.ru/articles/alfa.htm

13. Tart Ch. Izmenennyie sostoyaniya soznaniya/ Per. s angl. E. Filinoy, G. Zakaryan. — M.: Izd-vo Eksmo, 2003. — 288 s.

14. Kardash S. Izmenennyie sostoyaniya soznaniya. – Donetsk:IKF "Stalker", 1998.- 416 c.

15. Brushlinskiy A. V. Problema sub'ekta v psihologicheskoy nauke // Psihol. zhurn. – 1991. – T. 12. – №6. – S. Z-10.

16. Slobodchekov V. I., Isaev E. I. Osnovyi psihologicheskoy antropologii. Psihologiya cheloveka: Vvedenie v psihologiyu sub'ektivnosti. – M.: Shkola-Press, 1995. – 384 s.

Brygadyr M. B.



candidate of psychological sciences, associate professor of the department Psychology and Social work Ternopil National Economic University, shulgay@rambler.ru

Ukraine, Ternopil
MODIFIED STATES OF CONSCIOUSNESS AND SELF DESIGN POSSIBILITIES

The article with the system approach the theoretical analysis of research issues self-design, the features of human presence in the states of altered consciousness and their possible use in the implementation of self-creation, the stages and conditions of the self-design.

Keywords: self-creation, self-design, altered states of consciousness.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка