Annotation Кажуть, що в Індії вовки крадуть дітей І виховують їх по-своєму, по-вовчому. А на Мадагаскарі росте дерево-людожер, у Бразілії — дерево-корова. Правда все це чи міф?



Сторінка1/17
Дата конвертації29.04.2016
Розмір2.52 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Annotation


Кажуть, що в Індії вовки крадуть дітей і виховують їх по-своєму, по-вовчому. А на Мадагаскарі росте дерево-людожер, у Бразілії — дерево-корова. Правда все це чи міф? Відповідь на ці та багато інших питань ви знайдете у книзі кандидата біологічних наук Ігоря Івановича Акимушкіна «Стежкою легенд». В ній розповідається, як учені крок за кроком відкривають таємниці природи. У поведінці тварин так багато незвичайного! Деякі загадкові явища природи людям, не знайомим з біологією, здавалися надприродними. А релігія завжди спекулювала на неуцтві. Автор викриває релігійні міфи та «чудеса». Ви дізнаєтесь про пташине молоко, про манну небесну, про риб'ячі та криваві дощі і про те, чому несуться півні, а кури співають. Допитливий читач знайде тут багато цікавих фактів. Ігор Акимушкін

ВСТУП

ВІД ТОТЕМА ДО СВЯТОГО ХРИСТОФОРАТЖУКУРИТА — ПРАБАТЬКИБИКИ! БИКИ!МИСЛИВСЬКА МАГІЯПОЗБАВЛЕНІ МЕЖ СИЛИ ПРИРОДИЩЕ РАЗ БИКИКІШКА-БОГИНЯ І КіШКА-ВІДЬМАМАНГУСТА-ЧАРІВНИК

ГЛИБИННА КНИГАЧУДО-ЮДО РИБА-КИТСТРЕФІЛ-ПТАХІНДРИК-ЗВІР, УСІМ ЗВІРАМ ЗВІРЗАМОРОЖЕНИЙ СЛОНСИБІР ДАЄ СЛОНОВУ КІСТКУ

«ФІЗІОЛОГ» УЧИТЬ…»ХТО ТАКИЙ «ФІЗІОЛОГ»!ЦЕРКВА РЕДАГУЄ АНТИЧНОГО «БРЕМА»МУРАХОЛЕВ, ОЛЕНЬ — ВОРОГ ЗМІЇ І ПТАХ ФЕНІКС

ЛЕГЕНДА ПРО БЛАГОЧЕСТИВЕ ЧУДОВИСЬКОЗВІР, ЯКОМУ ЗАБРАКЛО МІСЦЯ В НОЄВОМУ КОВЧЕЗІВІД КТЕЗІАСА ДО ПЛІНІЯ СТАРШОГОВІД ІОВА ДО МАРКА ПОЛОПОСТАЧАЛЬНИКИ УНІКОРНАСАМОРОБНІ ЄДИНОРОГИЩЕ ОДИН ПРЕТЕНДЕНТ

ФАБРИКАНТИ ВАСИЛІСКІВВАСИЛІСК У КОЛОДЯЗІ!ЧОМУ КУРИ СПІВАЮТЬ, ЯК ПІВНІ, А ПІВНІ НЕСУТЬСЯРОГАТА ГАДЮКА — ПРАБАТЬКО ЛЕГЕНДИЖЕНІ АНВЕР

СИРЕНИ КАЗКОВІ Й НАТУРАЛЬНІРИБОХВОСТІ БОГИ Й БОГИНІВОНИ БАЧИЛИ ЇX НА ВЛАСНІ ОЧІВИСТАВКИ РУСАЛОКСЛОНИ — РОДИЧІ МОРСЬКИХ ДІВ

СВЯТИЙ ГЕОРГІЙ І ДРАКОНСВЯТИЙ ГЕОРГІЙ — РУСЬКИЙ БОГАТИРПОГАНСЬКИЙ ГЕРОЙ ЗМІНЮЄ ІМ'Я Й БОГІВ«КАК ВО ГРАДІ БИСТЬ, ВО ЛАОСІ…»«ДРАКОН» ЛІЛІПУТКЛАДОВИЩА ДРАКОНІВВІДБИТКИ ПАЛЬЦІВ ПРАВЕДНОГО НОЯКАМ'ЯНІ ЗМІЇ СВЯТОГО ПАТРИКАФАНТАСТИЧНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ «ЗЕМНИХ СИЛ»

«ЧУДОТВОРНІ» ДОЩІРИБ'ЯЧИЙ ДОЩМАННА НЕБЕСНА«КРИВАВИЙ ДОЩ»«КРИВАВИЙ СНІГ»КРОВ НА ПРОСКУРІ

«МАНДРІВНІ ВОГНІ»ШПИГУНИ З ВЕНЕРИБОЙТАТА ПРИЙШЛА!БЛИСКАВКИ ВИГОТОВЛЯЮТЬ ЛЕТЮЧІ ТАРІЛКИ«ВОГНІ СВЯТОГО ЕЛЬМА»ЧОМУ СВІТЯТЬСЯ ГНИЛЮЧКИ!«ДАМА ПІД СЕРПАНКОМ»«ВОГНІ ГНОМІВ»

«ВОЛА ПОБИТИ КАМІННЯМ…»ЗА ЩО ВІДШМАГАЛИ ПРОТОКУ!«ПОВІШЕНА СВИНЯ»ЧИ БУЛИ ХРУЩІ У НОЄВОМУ КОВЧЕЗІ!НЕ ВСІ ЩУРИ ОТРИМАЛИ ПОВІСТКИ ДО СУДУ

У СТРАХА ОЧІ ПО ЯБЛУКУЧОМУ ЇХ ВВАЖАЮТЬ ПЕРЕВЕРТНЯМИ!«ДЕМОНИ» ТРОПІЧНИХ ЛІСІВ«ОЛЬМ — СТРАШНИЙ ДРАКОН»СТАЄННИЙ ДІДЬКОВІДЬМИНІ КІЛЬЦЯ

МІСТЕРІЇ КАЖАНІВДРУЗІ ЧОРТАФАРАОНОВА ПОМСТАКАЖАНИ «БАЧАТЬ» ВУХАМИАКУСТИЧНЕ «ЧУТТЯ ДОТИКУ»

ШОСТЕ ЧУТТЯ«БЕЗЗВУЧНІ» КРИКИ РИБИ І КИТІВРАДАР ВОДЯНОГО СЛОНАЧИ МОЖНА БАЧИТИ ТЕПЛО!ТЕРМОЛОКАТОРИ ЗМІЙПТАХИ ОРІЄНТУЮТЬСЯ ЗА СОНЦЕМ

НЕСПОДІВАНІ ВІДКРИТТЯДІТИ У ЗВІРИНОМУ ЛІГВІСУМНА ІСТОРІЯ АМАЛИ І КАМАЛИКРОКОДИЛЯЧІ СЛЬОЗИ«ПТАШИНЕ МОЛОКО»ДЕРЕВО-КОРОВАДЕРЕВО-ЛЮДОЖЕРМЕТЕЛИКИ ЛЕТЯТЬ ДО АФРИКИМУРАШИНИЙ ТУАЛЕТ ПТАХІВ

МУДРІСТЬ І СЛІПОТА ІНСТИНКТУ«ВИНАХІДЛИВІ» ТВАРИНИПТАШКА-ШВАЧКА І МУРАШКИ-БОЧКИЯЗИК-САМОСТРІЛМОРСЬКІ АВТОМАТНИКИ І ЗМІЇ-СНАЙПЕРИЗОЗУЛИНІ ТАЄМНИЦІЗ КИМ ПОВЕДЕШСЯ, ВІД ТОГО Й НАБЕРЕШСЯІНКУБАТОРИ В ДЖУНГЛЯХ«БОЖЕСТВЕННИЙ РОЗУМ» ДУРНИЙ!«РОЗУМ» ТВАРИНЯК ПРАЦЯ ВИВЕЛА МАВПУ В ЛЮДИ

notes1234567891011121314151617181920212223242526272829303132333435363738394041424344454647484950515253545556575859606162

Ігор Акимушкін
СТЕЖКОЮ ЛЕГЕНД
Оповідання
про єдинорогів і василісків,
про драконів і летючі тарілки,
про те, як плачуть крокодили,
про шосте відчуття
та про багато іншого

 

©   http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література  



 

Переклали з російської Л. СИЛАЄВА та В. СОЛОГУБ Малював Б. ЖУТОВСЬКИЙ Перекладено за виданням: И. АКИМУШКИН, Тропою легенд, издание второе, изд-во ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1965.  



ВСТУП

 



Наука встановила, що Земля існує міліарди років, а людина — лише кількасот тисячоліть. Щоб уявити собі це наочно, прирівняймо всю історію розвитку Землі до однієї доби (зберігаючи відносні масштаби геологічних періодів) і матимемо досить-таки цікаву картину. На початку доби, опівночі, утворилася наша планета. За дванадцять годин, опівдні, на дні стародавнього океану вже ворушилися перші грудочки живого білка. На 16 годину 48 хвилин з найпростіших білкових тіл розвинулися черв'яки, раки, молюски, губки і водорості. Згодом з'явилися риби. О 21 годині 36 хвилин закінчилася палеозойська ера і настало царство динозаврів. За 40 хвилин до кінця доби всі ящери вимерли і Землю почали завойовувати ссавці. І тільки о 23 годині 59 хвилин 56 секунд з'явилася нарешті людина. Але історична епоха — час, коли людське суспільство еволюціонувало від дикунства до сучасної цивілізації, — тривала всього секунди. Отож поміркуйте самі, чи спроможна була людина за коротку хвилю свого існування досконало вивчити усі явища природи, що розвивалися нескінченно довго? Нині наука досягла небувалого прогресу, основні закони будови матерії вивчено, проте в світі існує ще багато таємниць. Безперечно, всі вони будуть розкриті людством. Та сотні років тому, коли наука тільки-но ступала перші непевні кроки по шляху прогресу, світ людині повнився загадками. Не володіючи знаниями, люди, однак, намагались якось пояснити різні загадки, безліч яких пропонував їхній увазі кожен новий день. То чи варто дивуватися, що ці пояснення у відповідності з «філософією» кам'яного віку — вірою У всюдисущих духів — мали надприродний характер? Невігласи й досі перебувають у полоні цих застарілих «теорій» і, незважаючи на успіхи науки, схильні наділяти природу містичним змістом. Багато які прояви життя, інстинкти і пристосованість тварин дуже складні, хитромудрі й доцільні. І що більше ми пізнаємо життя природи, то більше знаходимо в ній дивовижного. Натуралісти початку минулого століття зачудовано хитали головою, захоплюючись величчю творця, який обдарував природу такою гідною подиву мудрістю. Але наука розвивалася, накопичувала знання, і залізна логіка фактів примусила зоологів наступного покоління переглянути традиційну точку зору щодо мудрого творця природи. Ця проблема виявилася куди складнішою, ніж уявляють її богослови, що розрубують усі гордієві вузли суперечних питань універсальною формулою — «несповідимі путі господні». Творця природа не має, і в той же час всі її складові частини «працюють» напрочуд злагоджено, вони на диво урівноважені, ніби їх створено за планом надто завбачливого конструктора. Неважко все це приписати справі рук бога, та нелегко розгадати істинні закони світобудови. Завдання науки дуже складне: терпляче розплутати усі невидимі ниті біологічних взаємовідносин, усі вузли невирішених проблем походження життя та різноманіття його пристосувань. Тепер ми знаємо, що усе в світі підпорядковане природним законам розвитку матерії. І ніяка сила не може порушити їхнього правильного плину: після ночі завжди наступає день, після весни — літо. Ні чаклунством, ані волею богів та героїв не можна змінити напрямок і період обертання Землі навколо Сонця. Але візьміть священні книги будь-якого народу, міфи будь якої релігії, будь-якого вірування: у них усе інакше. Там усі сказання повні дивовижних чудес і протиприродних дій. Бог чи боги змінюють рух світил, ходять по воді, мов по паркету, море розступається перед натовпом обраних богом утікачів і поглинає полчища їхніх ворогів, а стіни фортець руйнуються від звуків архангельських сурм. Ще за прадавніх часів перед людьми поставало питання: чому світ зовсім не такий, як зображують його релігійні вчення, чому немає в ньому чудес, описаних у священних книгах. Чому не подибуємо в житті велетів, що пересувають гори, драконів, що дихають вогнем, та інших неймовірних створінь, якими населяють світ давні легенди? Чому боги, як гості, не сідають вже за один стіл з людьми, а Афіна-Паллада не скеровує смертоносні списи героїв? Грецький історик Павзаній уважав, що зіпсовані звичаї — причина того, що в світі усе йде не так, як за давніх добрих часів. Засмучені людськими вадами боги покинули Землю. Чудеса перестали вершитися. Справа, звичайно, не в цьому. Світ лишився колишній, змінилася людина, вірніше — її погляд на світ. Замість обожнених сил. дію яких первісна людина бачила в кожному прояві стихій, люди навчились розпізнавати природний бік явищ. Вони вивчили походження дня і ночі, встановили, що Сонце і Місяць не сяючі божества, а космічні тіла. Для сучасної людини, що вміє на багато років уперед передбачити затемнення, це явище — один із доказів точності нашого пізнання законів природи. Людям, не знайомим з наукою, затемнення завжди здавалося надприродним лихом. Звичайно вважали, що якесь чудовисько поглинає світило, і тому воно починає темнішати. У Стародавній Індії Місяць під час затемнення викрадав демон Рагу, у Стародавньому Китаї — дракон. Римляни під час затемнення сурмили, калатали в горщики й каструлі, кидали до неба смолоскипи й волали: «Місяцю, переможи!» — намагаючись допомогти йому в боротьбі з невідомим страховиськом. Мешканці джунглів Південної Америки, вважаючи, що Місяць переслідують собаки і шматують його (від крові, що цебеніла з ран, сяєво його стає тьмяне й багряне), зчиняють страшенний галас і стріляють у небо, щоб відігнати від Місяця собак. У інших народів Місяць і Сонце ковтає ягуар (мовою південноамериканського племені тупі «затемнення» визначається довгою фразою: «ягуар з'їв Сонце»). Індіяни-алгонкіни гадали, що Місяць чорніє, коли бере на руки свого сина. А коли Місяць віддає сина своєму чоловікові — Сонцю, то затьмарюється Сонце. — Але ж ні Сонце, ні Місяць не мають рук? — заперечив їм дослідник, що занотував цю легенду. — Ти нічогісінько не тямиш, — відповіли йому індіяни. — Вони завжди тримають поперед себе напнені луки — ось чому не видно їхніх рук. — Кого ж вони хочуть встрелити? — А хіба ми знаємо?.. Про «теорії», що ними різні народи пояснюють затемнення, можна написати грубу книжку — так їх багато. Фантазія здатна створити силу-силенну варіантів навколо одного факту. Та тільки наука пояснила нам істинні причини загадкового явища. Затемнення — лише одне серед тисяч природних явищ, яким релігійна уява в період дитинства людського розуму надавала надприродних властивостей. Мета даної книги довести фактами, як і чому народжувались ці легенди, що лежить у їх основі. Звільнивши легенду від шкаралупи марновірних домислів, ми найчастіше знаходимо в її основі природний факт, який люди, не маючи знань, не змогли правильно пояснити. А жерці й служителі різних культів спритно користалися з цього невміння і по-своєму, містично, витлумачували загадкові явища природи.  

ВІД ТОТЕМА ДО СВЯТОГО ХРИСТОФОРА


ТЖУКУРИТА — ПРАБАТЬКИ

 

Усе незрозуміле, фантастичне завжди привертало релігійну думку. Завважте, що в церковних міфах звичайно фігурують не нормальні тварини, а химерні істоти на зразок крилатих биків, людей з пташиними крильми, василісків, драконів, єдинорогів. Ці монстри сильніше діють на уяву. Адже віруючі не мають сумнівів щодо існування химер, описаних у священних текстах. Для них це не просто містичні символи, а істоти реальні, хоча й надприродні. Ми побачимо, що людська уява створила фантастичні образи цих страховиськ не під враженням небесного видива. Їх неймовірні риси і надто натуральний характер розвивались, як це не дивно, природним шляхом під впливом фактів і спостережень, одержаних з арсеналу природи.



Перш ніж перейти до історії міфологічних і казкових створінь, розглянемо одне загальне питання: чому людина почала ставитись до деяких тварин, як до надприродних істот? Де історичні корені звіриного символізму в релігії та міфології? Очевидно, це питання ми не розв'яжемо, якщо не розглянемо хоча б стисло інше: як виникла сама релігія? Чи існувала вона вічно як нагальна потреба людської душі, на зразок природженого почуття голоду, страху, любові (так вважають богослови та ідеалісти), чи це лиш «дитяча» хвороба людства, що вразила його на певній стадії соціального розвитку. Розповідь почнемо здалеку, з глибини давноминулих віків і тисячоліть. Задовго перед тим, як людина зробила перші кроки, Землю населяли дивні істоти: духи грому, вітру, райдуги і Сонця. Фантастичні тварини жили пліч-о-пліч з ними. Серед них були удав Боллунку і змія-райдуга Мінді, індик Кіпара, ящірка Мільбілі та інші могутні тжукурита — прабатьки. Ці тварини поводились і мислили, як люди. Вони кочували країною, де зупинялись — будували житла, добували вогонь, копали криниці, щоб знайти воду. І безживна пласка рівнина, якою була до них земля, вкривалася лісами, на ній виникали гори й ріки. Так розповідають австралійські міфи. Давно це було, дуже давно, світ тоді був молодим, а людські племена щойно зароджувались. Кожний людський рід походить від тварини-велетня — тжукурита. Ось чому в Австралії є люди-змії, люди-ему, люди-ящірки. Та й не тільки в Австралії: у Північній і Південній Америках деякі племена індіян ведуть свій початок від Ворони, Ведмедя, Ягуара або Гримучої Змії. У багатьох народів існують міфи про містичну спорідненість людей і тварин. Учені називають цю початкову форму релігійних уявлень тотемізмом («тотем» мовою індіян оджибве — «його рід»). Тотемізм виник на ранніх стадіях первісної общини, він тісно пов'язаний з ловами та збиранням. Тварини й рослини, які давали людям їжу та одяг, набули в їхній уяві першорядного, а згодом і магічного значення, стали об'єктами культу. Кожний рід обрав серед представників місцевої фауни чи флори міфологічного родоначальника й покровителя — тотема. Тварин обраного виду заборонялося вбивати. Члени роду зобов'язані були всіляко захищати своїх тотемних тварин. Стилізовані фігури тварини-предка вирізьблювали на зброї, стінах помешкань або на тотемних стовпах біля кожного селища. Вечорами перед зображеннями тотемів гуртувалося плем'я, і казкарі починали свою захоплюючу розповідь про життя і подвиги предків — фантастичних тварин, наділених почуттями людей і могутністю богів. Мальовничі образи, породжені фантазією первісних поетів, населяли оповиті мороком ліси і гори, моря й ріки. Поступово розповіді про діяння уявних предків набули священною характеру релігійної міфології. Відтоді історію життя предків і присвячені їм обряди дозволялося знати лише чоловікам. Люди гадали, що за допомогою чаклунства й магічних церемоній вони зможуть вплинути на всемогутнього тотема-покровителя й примусити здійснити їхні бажання, забезпечити успішне полювання чи відігнати недругів. Адже світ первісній людині повнився ворожими стихіями. Перед численними небезпеками люди почували себе безпорадними немовлятами. Здавалося, ніби довкола оселилися добрі й злі сили. Щоб загодити їх, людина схилялася перед стихіями, речами, тваринами, від яких залежало її життя. Первісний мисливець, безсилий перед шаленством бурі, перед зимовою холоднечею й смертоносними епідеміями, цілковито залежав від ласки природи, від її датку й стихійного лиха. Саме в цьому — головна причина зародження в людей надприродних уявлень. А причини безпорадності перед навколишнім світом крилися в надто низькому рівні економічного розвитку первісного суспільства. Людина тоді ще не вміла ані будувати міста, ані сіяти збіжжя, ані розводити тварин. За знаряддя виробництва правили лише камінні сокири, довбні й ловильні ями, а єдиним харчем були зібрані в лісі плоди й коріння, м'ясо та шкури упольованих тварин. І ми бачимо, що перші релігійні уявлення, які з'явилися в людей кам'яного віку, тісно пов'язані з трудовою діяльністю. Це уявлення про всемогутність стихійних сил, про велич природи, її тваринного і рослинного царства. Віра у надприродне зародилася не відразу — не водночас з людиною. Хоч яке сутужне було життя перших мавполюдей, пітекантропів і синантропів, релігійних обрядів, бодай найпростіших, вони не мали. Розвиток інтелекту пітекантропів був ще на дуже низькому рівні, їхній мозок не був здатний до абстрактного мислення — до винаходу фантастичних уявлень про світ. Схиляння перед надприродними силами, що ніби панують над природою, вперше з'явилося, мабуть, у неандертальців — давніх предків людини. Жили неандертальці п'ятдесят — сто тисяч років тому. 1938 року радянський учений О. П. Окладников знайшов у печері Тешик-Таш (Узбекистан) поховання хлопчика-неандертальця, череп якого був обведений своєрідним частоколом з десяти увіткнутих у землю козлиних рогів. Мабуть, роги гірських козлів, улюбленої дичини неандертальців з Тешик-Таша, мали, на їхню думку, якесь магічне значення. У печерах Швейцарії і Німеччини археологи знайшли черепи ведмедів, забитих неандертальцями. Кожен череп дбайливо обкладений камінням, і вся споруда мала вигляд примітивного вівтаря. Поклоніння ведмедеві було дуже поширене серед відсталих народів Сибіру та Північної Америки. Очевидно, у глибині доісторичних печер учені знайшли ранні джерела цього первісного релігійного культу, породженого найдавнішим фахом людства — мисливством.  

БИКИ! БИКИ!


 

Визначне відкриття в історії археології зробила людина, на ім'я Марселіно Саутуоля. Та не слави він здобув собі, а горя. Він помер усіма висміяний і знехтуваний. Ще дві живі істоти причетні до відкриття Марселіно Саутуоли — дитина й собака. Це сталося в Іспанії восени 1868 року за тридцять кілометрів на південний захід від міста Сантандер, що лежить на березі Біскайської затоки. Альтаміра — назва тутешньої місцевості. Це невеликий пагорбок, з вершини якого відкриваються мальовничі краєвиди. («Альтаміра» іспанською мовою означає «погляд з височини»). На півдні й заході небо підпирають снігові шпилі Кантабрійських гір, а на півночі безмежна просторінь океану зливається з крайнебом. Вершиною пагорба йшов мисливець. Він шукав свого собаку. Той раптово зник посеред зеленої луки, ніби його хап ухопив. Коли мисливець прибув на місце дивної пригоди, то побачив вузьку розколину, в глибині якої жалібно скавучав пес. Нелегко було визволити з-під землі друга, що потрапив у халепу. Довелося розкидати великі каменюки, аби розширити вхід до підземелля. Про свою приключку мисливець розповів власникові Альтамірського пагорба адвокатові Марселіно Сдутуолі. Саутуола, великий аматор археології, звичайно, не проминув нагоди обстежити печеру, що лежала так близько біля його оселі. З неспокійним серцем спустився він до підземного грота. Ось обірвались сліди мисливця, який шукав тут собаку. Далі глиняста долівка печери була така чиста й гладенька, ніби до Саутуоли ніхто й ніколи по ній не ходив. Та, пройшовши ще кілька кроків, дослідник надибав незграбні камінні й кістяні сокири, ножі, молотки. Безперечно, ці начиння зробили люди, однак дуже давні! Двадцять або й сорок тисяч років тому вподобали вони цю печеру. Вона стала їхньою домівкою й фортецею, майстернею й храмом. Тут ховались вони від лютої холоднечі льодовиків, що насувались, від шалу вітру й хижих звірів. Незграбну камінну зброю печерні мешканці прикрасили малюнками мамутів, бізонів, диких коней. Зі своїми знахідками Саутуола приїхав до Парижа на з'їзд археологів, але його «камені з малюнками» не справили великого враження на людей науки. Минали роки. Саутуола наполегливо провадив розкопки. Однак дивне адвокатове захоплення поділяла лише його п'ятирічна донька Марія. Якось вона ублагала батька взяти і її до печери. Удвох вони опустилися до похмурого житла предків. Батько заходився розкопувати наносні шари в просторому гроті в кінці довгого й вузького коридора. Дівчинка зі свічкою в руках пішла далі. Навпомацки добулася кінця підземного залу, його склепіння нависало над самою головою. Доросла людина могла б дістатися сюди лише поповзом. Марія з острахом подивилась на стелю і враз упустила свічку. Лементуючи: «Торос! Торос!» — «Бики! Бики!» — кинулась вона до батька. Саутуола засміявся. Звідки могли з'явитися тут бики? Однак, підійшовши до стіни, що настрахала його доньку, він укляк. На стелі серед камінних брил, що здавалися горбами тугих м'язів, стояли, лежали, спокійно ремиґаючи, й бігли, пронизані списами мисливців, бики. Бізони! Багато бізонів. Здавалося, що тільки вчора їх намалювала рука чудового майстра чорною, червоною та жовтою фарбами. Саутуола доторкнувся рукою до одного малюнка: малюнок був вогкий, на пальцях залишилась фарба. Про нечуване відкриття Саутуола написав книжку й подай її 1880 року на Міжнародний конгрес археологів у Ліссабоні. Але йому не повірили. Археологи не могли припустити, щоб доісторична людина займалася живописом, — треба ж отаке вигадати! Саутуолу оголосили шахраєм і містифікатором: пін, бачте, сам розмалював свою печеру. Жоден фахівець і подивитись не захотів на настінні малюнки Альтамірського грота. Та слава про знахідку Саутуоли поширилась по всьому світі. Люди здалеку приїздили поглянути на фрески в підземній галереї дона адвоката. Їх вражало величезне багатоколірне [1] панно, що розляглося на всю довжину підземного залу — п'ятнадцять метрів з кіпця в кінець. Бізони, тури, дикі коні й кози — двадцять п'ять звіриних постатей, і майже всі натуральної величини! — розбрелися по стелі. Щоб помилуватися доісторичними картинами, у підземелля крізь вузький хідник чи не плазом спустився навіть іспанський король і такий був уражений, що залишив на стінах печери свій автограф. «Альфонс XII» — випалив він на камені полум'ям свічки. Лише вчені, як і досі, не цікавилися «красним мистецтвом» троглодитів.

Малюнки биків на стіні Альтамирської печери.  

Через 16 років після відкриття в Альтамірі французький археолог Еміль Рів'єр, діставшись до печери Ла-Мут (на південному заході Франції), на превеликий свій подив, теж виявив на її стінах зображення звірів. Еміль Рів'єр був відомішою постаттю в науковому світі, аніж Саутуола. Тому його колеги цього разу вирішили з'ясувати істину на місці: завітали до грота Ла-Мут. І до Рів'єра деякі дослідники знаходили дивні гравірування на стінах печер. Та їх працям, як і повідомленню Саутуоли, не надавали значення. Після відкриття у гроті Ла-Мут думка фахівців раптово змінилася — від заперечення схилилася до визнання художнього хисту печерних мешканців. З того часу в багатьох країнах — в Іспанії, Франції, Італії, Радянському Союзі, Скандінавії і в Північній Африці — знайдено печери з настінним малюванням. Відомо понад сімдесят таких печер. Що ж то були за люди, які в добу первісного дикунства зуміли створити такі довершені зразки анімалістичного живопису? І з якою метою працювали вони, прикрашаючи фресками грубі стіни підземель, — чи тільки задля власної утіхи?  



МИСЛИВСЬКА МАГІЯ


 

Люди, які малювали в печерах, жили двадцять-сорок тисяч років тому. То були кроманьйонці, нащадки неандертальців. Зовні вони вже замало різнилися від сучасної людини, а їхнє художнє обдарування свідчить про досить високий духовний розвиток. Але їм не пощастило з кліматом: якраз у той час, коли кроманьйонці успадковували печери й палеолітичну культуру неандертальців, на Землі почалось найбільше — рісське зледеніння. З півночі насунули велетенські крижані гори. Табуни звірів залишали непривітний край і тисячами гинули від холоду. Людям стало важко добувати собі їжу. Від крижаного вітру вони сховалися в печерах, у мороці підземель, ледь освітлених тьмавим полум'ям камінних світильників, наповнених лоєм, з ґнотами із моху. Не знаючи істинних законів природи і не вміючи за їх допомогою оволодіти грізними стихіями, люди намагалися знайти будь-який шлях до таємниць природи, щоб полегшити тягар свого суворою існування. Ми вже знаємо, що уявлення про надприродні сили, які нібито правують світом, зародилися ще у неандертальців. Зробивши це фантастичне «узагальнення» спостережень над світом речей і явищ, людина фантазувала далі: їй здавалося, що вона спроможна вплинути на всемогутніх духів, приборкати їх і змусити виконувати її бажання шляхом певних дій, зовні схожих з породженими явищами. Коли, наприклад, лити з даху воду [2], то це, можливо, викличе дощ? А дужче дмухнути — здійметься вітер? А коли пронизати списом зображення звіра — пощастить на полюванні? Спробували. Випадковий збіг посилив надії. Тут, певна річ, не обійшлося й без дурисвітів: з'явилися доморослі чаклуни — посередники-фахівці між «духом» і людьми, перші служителі релігійного культу. Ошукую чи і залякуючи, вони зуміли прищепити темним побратимам шанобливу віру в свої здібності. Так народилась іще одна найдавніша форма релігії — магія, тобто чаклунство. Богослови твердять, що нібито є різниця між «чистою» релігією і марновірством, до якого вони відносять магію. Марксистська наука заперечує попівські претензії. Релігія — це віра в надприродне, хоч у я к і її би формі вона проявлялась: чи то у формі тотемізму, чаклунства, віри в духів, ворожбу, чудеса, прикмети, чи то у формі єдиного бога — небесного монарха, який править натовпом, що славословить його святих угодників, та дев'ятьма розрядами янголів [3]. Відомо кілька різновидів магії — лікувальна, шкідлива й виробнича, пов'язана з добуванням засобів існування. Багато які, а на думку деяких археологів, навіть усі малюнки й скульптури тварин у картинних галереях печерної людини мають магічний характер. Часто-густо тут зображено поранених тварин, пронизаних стрілами чи причавлених самоловами. Поверх деяких обрисів звірів намальовано сокири, стріли, дрючки; інших забивають камінням. Безперечно, це мисливське чаклунство: заганяючи здобич силою художнього хисту в пастку, люди сподівалися надати плоті й крові сценам успішного полювання, видряпаним на стінах печер. І досі австралійські мисливці, перш ніж податися на лови кенгуру, «убивають» списами його обрис, намальований на піску. Завдаючи ударів малюнку, люди вірили, що вранці у лісі повториться драматична сцена, яку вони розіграли на стіні за допомогою кольорової глини. Віра в удачу додавала сили мисливцеві, а успіх зміцнював віру Нові витвори чаклунства прикрашали стіни похмурих жител. У глибині найнеприступніших печер, у кривих і вузьких тунелях, подалі від очей невтаємнччених виникали справжні «храми» чародійства їхні стіни геть усі були поцятковані магічними символами й фігурами зачарованих тварин.  
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка