Англіцизми в сучасному українському Інтернет-сленгу: причини вживання та способи адаптації



Сторінка1/6
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.35 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Masarykova univerzita

Filozofická fakulta

Ústav slavistiky

Ukrajinský jazyk a literatura


Bogdana Mykytiuk

Англіцизми в сучасному українському Інтернет-сленгу: причини вживання та способи адаптації
Magisterská diplomová práce
Vedoucí práce: doc. Halyna Myronova, CSc.

2015


Prohlašuji, že jsem magisterskou diplomovou práci vypracovala

samostatně s využitím uvedených pramenů a literatury.
...............................................................

Bogdana Mykytiuk



Děkuji doc. Haly Myronové, CSc. za inspiraci, motivaci a trpělivost, kte mi poskytovalа během psa této diplomové práce.


ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………6



Теоретична частина

Розділ 1: Сленг як лінгвістичне явище…………………………………………………….8

Розділ 2: Інтернет як новітній засіб комунікації………………………………………....14

2.1. Історія розвитку Інтернет-комунікації……………………………………….14

2.2. Роль нових медій в сучасному суспільстві…………………………………..21

2.2.1. Комунікаційна та інформаційна функції………………………..…22

2.2.2. Поняття віртуальної культури……………………………………...23

2.3. Характеристика спілкування в мережі……………………………………….24

2.3.1. Специфіка комунікації в Інтернеті…………………………………24

2.3.2. Особливості спілкування в Інтернеті………………………………26

2.4. Лінгвістичні особливості спілкування в соціальних мережах…………..…29

2.4.1. Роль англійської мови при Інтернет-комунікації…….……………30

2.4.2. Форми комунікації он-лайн…………………………………………31

2.4.3. Особливості вживання мови в соціальних мережах…………...….38

2.5. Інтернет-лінгвістика та перспективи її розвитку……………………...…….46

Практична частина

Розділ 3: Причини вживання Інтернет-сленгу та англіцизмів…………………………..51

3.1. Спосіб проведення анкетування…………………………………………...…51

3.2. Гендерна, вікова та соціальна характеристика респондентів………………52

3.3. Мовне середовище та володіння іноземними мовами…………………...…53

3.4. Користування соціальними мережами……………………………………….54

3.5. Частота використання соціальних мереж……………………………………56

3.6. Контент та наповнення соціальних мереж…………………………………..57

3.7. Технічні засоби для комунікації у мережах…………………………………58

3.8. Вживання англіцизмів у соціальних мережах……………………………….59

3.9. Частота й причини вживання англіцизмів…………………………………..61

3.10. Різниця між повсякденним мовленням та мережевою комунікацією……64

3.11. Вплив комунікації он-лайн на мовлення…………………………………...66

3.12. Спосіб заповнення анкет респондентами…………………………………..69

Розділ 4: Способи адаптації англіцизмів…………………………………………………72

4.1. Загальний аналіз зібраного матеріалу………………………………………..72

4.2. Графічна адаптація…………………………………………………………….74

4.3. Граматична адаптація……………………………………………...………….76

4.3.1. Іменники………………………………………………………..……76

4.3.2. Дієслова………………………………………………………………78

4.3.3. Прикметники………………………………………………………...80

4.3.4. Прислівники………………………………………………………….81

4.3.5. Вигуки………………………………………………………………..82

4.4. Морфологічна адаптація……………………...……………………………….83

4.4.1. Суфіксація……………………………………………………………83

4.4.2. Префіксація………………………………………………...………...85

4.4.3. Словоскладання…………………………….………………………..85

4.5. Адаптація фраз та абревіатур…………………………………………………86

Висновки……………………………………………………………………………………89

Resumé………………………………………………………………………………………91

Список використаної літератури………………………………………………………….94

Додаток (зразок анкети)…………………………………………………………………...99



ВСТУП

Представлена на захист магістерська робота присвячена дослідженню адаптації англомовних запозичень, котрі вживаються носіями Інтернет-сленгу під час комунікації в соціальних мережах. Як відомо, початок нового тисячоліття характеризується глобалізаційними процесами та джіджіталізацією, які суттєво впливають на розвиток суспільства, поведінку індивідів, а також на їхні мови й мовлення.



Актуальність теми. Завдяки Інтернету, який став загальнодоступним та загальнопоширеним явищем, розвитку технічних пристроїв, котрі уможливлюють безперервну комунікацію он-лайн, а також популяризації соціальних мереж як домінантних майданчиків для спілкування, соціалізація й комунікація в Інтернеті стали невід’ємною частиною сьогодення. Новий спосіб спілкування має свою специфіку та особливості, які є об’єктом зацікавлення значної кількості вітчизняних й зарубіжних лінгвістів, однак мовлення мережі настільки динамічне й мінливе, що потребує постійного вивчення та кодифікації. Тема мовлення в Інтернеті є дуже популярною протягом останнього десятиліття серед молодого покоління українських мовознавців, однак залишається чимало аспектів, які все ще потребують детального дослідження, зокрема – проблема англомовних запозичень та способів їхньої адаптації. Нам вдалося з’ясувати причини чому українські Інтернет-користувачі використовують англомовні запозичення, а також, проаналізувавши зібраний в ході написання магістерської роботи матеріал, визначити основні способи адаптації англомовних запозичень, які можуть зацікавити дослідників сучасного українського сленгу, Інтернет-мовлення й термінології, українсько-англійських мовних зв’язків та українських соціальних мереж зокрема.

Мета даного дипломного дослідження полягає в аналізі найголовніших причин побутування та популярності англомовних запозичень в українському Інтернет-сленгу, а також виділенні основних способів та закономірностей адаптації англіцизмів у мовній системі української мови.
Визначена мета обумовила низку нижченаведених завдань:

  • Пояснити феномен соціальних мереж як одного з головних майданчиків для спілкування сучасності;

  • Дати визначення поняттю «Інтернет-сленг», дослідити його особливості, підстави для виникнення та побутування;

  • Визначити причини активного вживання англіцизмів при комунікації у соціальних мережах; за допомогою власного дослідження з’ясувати, чому учасники спілкування надають перевагу використанню англомовних запозичень замість українських відповідників.

  • Класифікувати основні способи адаптації англомовних запозичень на фонетичному, словотвірному та граматичному рівнях мови;

  • Дослідити вплив Інтернет-сленгу та запозичених англіцизмів на мовну систему української мови, і, зокрема, на офіційне та повсякденне мовлення українців.

Методи дослідження. Під час збору та опрацювання накопиченого матеріалу в дипломній роботі було використано такі методи дослідження як описовий, зіставний, статистичний, спостереження та компонентного аналізу.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу (6-7), теоретичної частини (8-46), практичної частини (47-88), висновків (89-90), резюме на чеській мові (91-93) та додатка (99-102).

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ 1: СЛЕНГ ЯК ЛІНГВІСТИЧНЕ ЯВИЩЕ

Мовний процес кінця XX — початку ХХІ ст. характеризується посиленням ролі неформальних, нелітературних елементів у мовленні. Це виявляється не лише в масовій дестандартизації розмовної мови, а й у проникненні сленгу до інших стилістичних рівнів, наприклад, в мовлення засобів масової інформації та в художню літературу. Варто лише поглянути на сучасну прозу, послухати радіо, подивитись телевізор, пройтись вулицею, поспілкуватись у невимушеній атмосфері, аби зрозуміти, що мова пістрявіє життям, вона налаштована на вираження почуттєвих тонкощів, на емоційне різноманіття, на експресію. Очевидно, що сучасне мовлення тяжіє до нестандартної лексики, використовуючи при цьому всі можливі стилістичні засоби: інфантильні вкраплення, згрубіле, перенасичене мовлення, елементи мовної гри та адаптовані запозичення. Проте, найрізноманітнішим та найцікавішим мовним середовищем є Інтернет. Саме при комунікації он-лайн користувачі соціальних мереж, блогів та форумів повністю проявляють свою мовленнєву креативність, творячи неологізми, вдалі порівняння, використовуючи прийоми мовної гри та адаптовуючи запозичення.

Український дослідник сленгу та неформальної лексики Тарас Кондратюк вважає, що розмовне мовлення є найбільш продуктивним для дослідження, оскільки в ньому якнайповніше відображається вся сукупність проявів людської особистості. Це визначається засадничими властивостями цієї мовної структури. Таким чином, розмовне мовлення та сленг характеризуються особливими умовами функціонування, до яких відносяться відсутність попереднього обдумування висловлювання та пов’язану з цим неможливість попереднього відбору мовного матеріалу, безпосередність мовленнєвого спілкування між його учасниками, невимушеність мовленнєвого акту, що зумовлена відсутністю офіційності між комунікантами та в самому характері висловлювання. Усі перелічені чинники у сукупності утворюють найсприятливіший ґрунт для реалізації мовної експресії та застосування лексичних засобів її творення (Кондратюк, 2006, с. 6).

Термін «сленг» є запозиченням з англійської мови, однак етимологія слова не з’ясована і має безліч гіпотез. Так, існують такі пояснення походження цього слова (Кондратюк, 2006, сс. 17-19):



  • «Циганська» гіпотеза (Ф. Гроуз) — слово зводиться до циганського slang — «мова», саме таке трактування протрималось до XIX ст.;

  • Дж. Хоттен пов’язав «сленг» зі значенням «пута, кайдани», з якого пізніше розвинулось значення «мова арештантів»;

  • З кінця XIX ст. з’являється «скандинавське» пояснення слова (В. Скіт). Німецький лінгвіст О. Ріттер дав цікаве пояснення slang як аглютинації сполуки слів beggars (thieves’, gypsies) language, але воно видається малоймовірним.

  • Найприйнятнішою та найбільш популярною версією є пояснення Е. Партріджа, який виводить slang від англійського Past Participle дієслова to slingSlang is language slung about»), підтверджуючи свою думку наявними у літературній мові висловами to sling words, to sling the bat.

У процесі семантичного розвитку слово ототожнювалось із такими поняттями, як арго (argot), жаргон (jargon), мова циган (lingo, gibberish), злодійська мова (cant).

Сучасне розуміння терміну з’являється вже у 20х роках XIX ст., і на сьогодні під словом «сленг» розуміють нелітературну лексику, що складається зі слів та значень з відтінком особливої неформальності, та які не обмежені за сферою або територією поширення. Однак, зважаючи на агломовне походження, ми вирішили з’ясувати як окреслюють цей термін англомовні джерела.

Так, зокрема, Оксфордський словник англійської мови он-лайн визначає сленг як тип мовлення, що складається зі слів і фраз, які вважаються неформальними. Сленг зазвичай вживається при мовленні та використовується у деякому усталеному контексті або певною групою людей. Зазначається, що термін походить із середини XVIII століття, однак його етимологія невідома.

Американські лінгвісти Бетані К. Думас та Джонатан Лайтер у своєму дослідженні «Is Slang a Word for Linguists» (pp. 14-15) провели огляд визначень, даних даному поняттю іншими американськими дослідниками у середині ХХ століття. Проаналізувавши зібраний матеріал, вчені виділили такі основні характеристики сленгового мовлення :



  • Занижена стилістика – сленг занижує пристойність або серйозність висловлювання. Вживання його під час формального мовлення є часто неочікуваним або неприйнятним для інших комунікантів. Однак, вживання сленгу в такій ситуації може також свідчити про довіру або інтимність мовця при звертанні до аудиторії;

  • Соціальна самоіндентифікація – використання терміну свідчить про фамільярність мовця з тим, про що він говорить, або з групою людей, які розуміють, про що він говорить, чи вживають цей термін;

  • Табуйованість – неприпустимість вживання сленгових виразів при спілкуванні з особою вищого соціального статусу.

  • Евфемістична функція - сленгізми використовуються для позначення «заборонених» або нецензурних слів, аби уникнути дискомфорту при їх висловлюванні, а також задля нівелювання незручностей, коли співрозмовнику слід самому домислювати незавершений вислів або фразу.

В українському мовознавстві немає єдиного визначення цього терміну. Однак, під час нашого дослідження, нам вдалось з’ясувати, що у сучасному мовознавстві терміни «сленг» та «жаргон» ототожнюються між собою та використовуються на позначення одного і того ж мовленнєвого явища. Для прикладу наведемо визначення обох понять, які подані у «Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів» (Єрмоленко, Бибик, і Тодор, 2001): сленг – варіант професійної мови, слова та вирази, що використовуються у спілкуванні людей різних вікових груп, професій, соціальних прошарків (с. 160); жаргон - соціальний діалект, яким користуються мовці, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, професією, віком, ситуацією. Відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, існує не окремо, а на основі певної мови (с. 60).

Перші спроби кодифікації українського неформального мовлення були розпочаті ще наприкінці ХІХ століття та стосувалися лексики злочинців, військових, ремісників й молоді, однак таких досліджень було дуже мало і вони мали скоріше описовий характер. Активне вивчення особливостей професійного та вікового мовлення розпочинається з другої половини ХХ ст. і набуває популярності наприкінці минулого століття. У 60–80-х роках ХХ століття тему субстандартних мов розробляли О. Горбач і Й. Дзендзелівський. На цей же час припадають також перші теоретичні роботи, присвячені проблемі тлумачення термінів “арго”, “жаргон” і “сленг”. Однак справжнього розквіту жаргонологія та вивчення сленгізмів сягнуло вже наприкінці минулого століття завдяки працям Лесі Ставицької, яку можна вважати однією з найвизначніших дослідників української неформальної лексики та жаргонізмів. Вчена тлумачить сленг як практично відкриту мовну підсистему ненормованих, стилістично знижених лексико-фразеологічних одиниць, які виконують, оцінну (звичайно негативну) та евфемістичну функції (Ставицька, 2005, с. 42). Л. Ставицька стала фактично першим мовознавцем, хто почав займатися проблематикою ненормативного мовлення в українській мові. У передмові до книги «Український жаргон. Словник», вчена стверджує, що дослідження українського жаргону та сленгу довгий час були неможливими через тоталітарний режим, який заперечував існування всього українського, а також через небажання українських лінгвістів вивчати мову такою, якою вона є, а не такою, якою вона мусить бути (с.9). Дослідниця є автором чотирьох словників, в яких вона намагається кодифікувати жаргонну та нецензурну лексику: «Короткий російсько-український словник контрастивної лексики» (2002), «Короткий словник жаргонної лексики української мови» (2003), «Український жаргон. Словник» (2005) та «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників» (2008), а також монографії «Арго, жаргон, сленг. Соціяльна диференціація української мови» (2005).

Повертаючись до визначення терміну «сленг», на наш погляд, цікавою є думка вже вище згаданого українського дослідника Тараса Кондратюка: «сленг – надзвичайно потужна, жива, вільна мовна стихія, що відіграє роль індикатора нашої індивідуальної й соціальної психології», яку він подає у вступі до свого «Словника сучасного молодіжного сленгу» (с. 7).

Окремої уваги заслуговують роботи харківського мовознавця Світлани Мартос, зокрема, її численні публікації на теми молодіжного та локального сленгів. Дослідниця тлумачить поняття «сленг» як динамічну за своєю природою субсистему, яка варіюється залежно від певних етномовних та культурних особливостей регіону (Матос, 2005, с. 82). Серед її праць варто виділити дослідження мови молодіжних субкультур, зокрема футбольних фанатів («Сленг як складова молодіжної субкультури» (2003)), локального сленгу жителів міста («Проблема дослідження мовного побуту міста» (2001)), а також молодіжного сленгу («Молодіжний сленг: міф чи реальність?» (2003), «Молодіжний сленг як складова мови міста» (2004), «Молодіжний сленг: комунікативний аспект» (2005)).

Чимало мовознавців (Т. Кондратюк, К. Котелевець) вважають за одне з найкращих тлумачень поняття сленг визначення російського вченого В. Хом’якова, − «сленг – відносно стабільний для певного періоду, широкорозповсюджений та загальнозрозумілий пласт нелітературної лексики і фразеології в середовищі живої розмовної мови, вельми неоднорідний за своїм генетичним складом та ступенем наближення до літературної мови; має яскраво виражений емоційно-експресивний оцінний характер, що часто є протестом – насмішкою над соціальними, етичними, естетичними, мовними та іншими умовностями й авторитетами» (Котловець, 2012, с. 327-328).

У нас була можливість прослухати курс лекцій «Соціолекти в слов’янських мовах» у Львівському національному університеті, створений львівською дослідницею сленгу професором Людмилою Васильєвою. Ось яке визначення сленгу подає вона: «Сленг – субстандартний, неформальний, стилістично знижений, емоційно забарвлений мовний субкод (підсистема мови) порівняно значного за кількістю прошарку населення, який складається з лексико-фразеологічних одиниць, що використовуються у невимушеному спілкуванні з метою здійснення певних мовленнєвих функцій. Сленг інкорпорує арготизми, професійні та групові жаргонізми, вульгаризми, чужомовні запозичення, територіальні діалекти тощо».

Цікавими є праці молодшого покоління мовознавців. Зокрема, київська вчена Ірина Щур визначає сленг як нелітературну (інтердіалектна, напівдіалектна, неформальна, субстандартна, професійна) лексику, яка побутує за межами літературної мови та характерна переважно для усного мовлення. Крім того, сленгом слід вважати фамільярний стиль мови в певній галузі, розмовний варіант професійного мовлення або жаргон, групові говірки, субстандартну емоційно забарвлену лексику. Сленг характеризується прозорістю своїх меж, здатністю приймати та пропускати крізь себе величезну кількість мовних одиниць і, таким чином, збагачувати словниковий склад мови новими експресивно забарвленими лексемами. І. Щур розділяє сленг на загальний, тобто той, який є загальновживаним, та спеціальний, тобто такий, що вживається лише у вузькій сфері, пов’язаній з професійними або соціальними групами (Щур, 2006).

Катерина Бондаренко, яка у своїй дисертації досліджувала порівняльний аспект побутування сленгу в українській та англійській мовах, вважає, що сленг – це особливий соціостилістичний субваріант субстандарту з наскрізною соціодемографічною дистрибуцією, особливою соціопсихологічною мотивацією вживання, соціостилістичною зниженістю повідомлення, домінуванням конотативного компонента над денотативним, неодмінно більш чи менш вираженою експресивно-емотивною та евалюативною семантикою, неоднорідністю складу.

Розглянувши думки усіх вище наведених мовознавців, ми визначаємо сленг як емоційно-забарвлену лексику, яка виникає й існує внаслідок установки на інтимний, фамільярно-знижений стиль розмови за соціально-мовної єдності тієї чи іншої групи мовців.


РОЗДІЛ 2: ІНТЕРНЕТ ЯК НОВІТНІЙ ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ.

2.1. Історія розвитку Інтернет-комунікації

На сьогоднішній день дуже важко оцінити ту роль, яку відіграє Інтернет у нашому житті. Проте, уявити сучасне суспільство без всесвітньої мережі неможливо.

Інтернет, будучи колись мережею для обміну інформацією між науковцями, за 45 років свого існування перетворився на ключовий інструмент глобалізації та технологізації. Завдяки можливості легко та фактично миттєво обмінюватися даними між комунікантами, що знаходяться у сусідніх кімнатах або на різних континентах, мережа стала невід’ємною та незамінною частиною сучасності.

Передісторією для створення Інтернету стали розробки та розвиток перших комп’ютерів у 50-их роках 20-го століття. Ідея обміну пакетами даних виникла у найбільших дослідницьких центрах Сполучених Штатів, Великобританії та Франції. Розвиток інформаційних мереж отримував фінансову підтримку від уряду Сполучених Штатів, оскільки в майбутньому такі технології планувалося використовувати у військових та наукових цілях.

Винайдення Інтернету

Днем, коли було винайдено Інтернет, прийнято вважати 2 вересня 1969 року. Група вчених Каліфорнійського університету на чолі з Леонардом Кляйнроком, провідним спеціалістом в галузі комп’ютерних мереж та обміну пакетними даними, провели вдалий експериментальний обмін даними між двома комп’ютерами. У своїй автобіографії Кляйнрок написав, що у цей день Інтернет «зробив свій перший подих»: науковцям вдалося здійснити обмін першими бітами інформації між університетським комп’ютером та спеціалізованим міні-комп’ютером професора. Проте перше справжнє повідомлення за допомогою мережі було надіслано дещо пізніше, 26 жовтня 1969 року. Кляйнрок, що перебував у Каліфорнійському університеті, намагався надіслати по буквах слово login на комп’ютер Стенфордського наукового інституту. І хоча система дала збій після надсилання двох перших літер, її було згодом полагоджено і вже ввечері того ж дня її функціонування було повністю відновлено (Kleinrock, 2010). У грудні 1969 року у мережі знаходилось чотири перших он-лайн сторінки – веб-сайти Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, Стенфордського наукового інституту, Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі та Університету Юти.


Перший е-мейл

Перший е-мейл було надіслано вже у 1971 році. Це зробив вчений Рей Томлінсон, комп’ютерний інженер, що працював у американській компанії Bolt Beranek and Newman (BBN), яка спеціалізувалась на розробках технічного забезпечення та наукових дослідженнях. Йому вдалося надіслати довільний рядок літер між двома мікрокомп’ютерами, які, однак, знаходились в одному приміщенні та були з’єднані між собою за допомогою Інтернету. Для того, аби визначити реципієнта та розташування машини, на яку має бути надіслане повідомлення, Томлісон вибрав символ @, який відмежовував ім’я користувача від імені його комп’ютера.



Перша комп’ютерна мережа

Перші комп’ютерні мережі були створені військовими службами США з метою обміну інформацією між дослідницькими сайтами наукових інститутів. На початку такий обмін відбувався лише за допомогою цифр, проте, згодом, програмне забезпечення вдалось адаптувати для обміну літерами. Перша мережа була створена Агентством передових досліджень Міністерства охорони США (the U.S. Departament of Defence’s Advanced Research Projects Agency) у 1968-1969 роках. Мережу було названо ARPANET і вона використовувалась здебільшого у військових цілях, зокрема в дослідницькому інституті NASA. Ключовою перевагою спілкування в мережі став автоматичний обмін інформацією протягом мінімального часу.

ARPANET була представлена громадськості в середині 70-их років, уже після того як інтерфейс та дизайн мережі було скориговано, проте доступ до користування Інтернетом був обмежених (Ward, 2009). На початку 80-их років мережа стала доступною для звичайних громадян. Почали формуватись перші електронні дошки оголошень, спілкування в яких відбувалось за допомогою комутованих телефонних мереж, що об’єднували комп’ютери друзів, сусідів або інших малих соціальних груп. У 1979-80 роках в Університеті Північної Кароліни було створено USENET – мережу, яка була доступна всім бажаючим. Важливою функцією USENET стала можливість поширювати он-лайн форуми, або, як їх також називають, новинні групи.

У 1983 році мережа ARPANET трансформувалась в Інтернет завдяки оновленням та редагуванню. Цей проект було фінансовано з державного бюджету США, який мав на меті поєднати між собою різні комп’ютерні мережі за допомогою спеціального комунікаційного протоколу ТСР/ІР. Прототип Інтернету був потенційно динамічним інструментом, однак доволі складним у використанні. На початку 90-их Тім Бернерс-Лі створив World Wide Web – своєрідний набір програмного забезпечення, який суттєво спростив комунікацію комп’ютерів між собою у мережі (Cailliau, 1995).



Розвиток миттєвих повідомлень та чат-румів

Перші спроби уможливити синхронне спілкування за допомогою Інтернету відбулись на початку 90-их років, коли ряд університетів США розпочав розробку додатків UNIX, які відомі під назвами “talk”, “etalk” та “ntalk”. Проте, з технічних причин, такі сервіси здобули популярність вже аж наприкінці століття, фактично ставши світовим феноменом.

Окрім обміну повідомлення, користувачі даних майданчиків надавали можливість створити власну сторінку (профіль), де розміщувалась інформація про самого користувача, список його друзів, створений з метою дефініювання людей, з якими користувач спілкується. Крім того, сервіс сповіщав інших користувачів про присутність або відсутність у мережі власника сторінки. Також з’явилась можливість блокувати інших користувачів, з якими власник профілю не бажав спілкуватись. Найпопулярнішим з таких сервісів слід вважати ICQ, що з’явився у 1996 році. Піку своєї популярності ICQ, або аська, як називають цей сервіс українські користувачі, досягнув у середині 2000-их років. Згодом він був витіснений соціальними мережами та альтернативними чат-румами. Однак, ICQ залишається і надалі доволі популярним сервісом миттєвих повідомлень, особливо у Східній Європі та на території Росії (Baron, 2008, pp. 45-48).

Розвиток публічних форм спілкування

Початковими спробами уможливити групове спілкування посередництвом мережі слід вважати ньюзгрупи, які стали прототипом для перших форумів – публічних веб-сайтів для спілкування. Усі зареєстровані користувачі мають доступ до прочитання вже опублікованої на сторінці інформації та публікації власної. Темою для обговорення на таких форумах могло бути будь-що: від літератури, спільних захоплень чи історії міста до сексу.

У 1986 році було створено так звані лістсерви (listservs)– спеціальне технічне забезпечення, яке надавало можливість поширювати повідомлення між кількома реципієнтами водночас. Такі розсилки не втрачають своєї популярності і сьогодні. Здебільшого, їх використовують бізнес-компанії та організації для спілкування із своїми членами.

Революційним способом спілкування в мережі стала поява блогів. Ця назва походить від терміну “weblog”, який було вперше вжито Джоном Баргером з метою описати ті сайти, які користувачі створюють для того, аби поділитись з іншими своїми зацікавленнями. Згодом цей термін трансформувався у звичне для всіх слово блог (Wortham, 2012). 10 років по тому, блоги стали домінантною частиною мережі. Тематика блогів дуже різноманітна: від якісних новин аж до особистих щоденників. Важко сказати, скільки саме блогів існує в мережі на сьогоднішній день. Через простоту у використанні та легкість створення, блоги не втрачають своєї популярності.

Перше повідомлення, написане кирилицею у Живому Журналі (ЖЖ), з’явилось у 2001 році. Його автором став викладач слов’янської літератури в Університеті Татру Роман Лєберов. Публікацію було написано російською мовою. Перші користувачі ЖЖ представляли його своїм друзям, а ті – своїм. У такий спосіб Живий Журнал швидко здобував популярності та радше нагадував соціальну мережу російських Інтернет-професіоналів. Чимало з них були журналістами, що сприяло поширенню альтернативної інформації у мережі. Фактично, Живий Журнал став інструментом для спілкування та поширення думок, які відрізнялися від офіційної позиції Кремля. Згідно зі статистикою, яку наводить ВВС, у 2012 році Росія займала друге місце із загальною кількістю 3 мільйони акаунтів у ЖЖ. У 2006 році популярність російського Живого Журналу різко впала; це було пов’язано з купівлею LiveJournal компанією SUP, власником якої були особи, наближені до тогочасної російської влади. Користувачі боялись, що такими діями влада намагається піддати цензурі єдиний майданчик для спілкування, де насправді можна було відкрито висловлювати свої думки (Greenall, 2012).

На відміну від інших держав, навіть зараз, з приходом нових медій та соціальних мереж, ЖЖ не втрачає своєї популярності у Росії. Навпаки, найбільші соціальні мережі (ВКонтакте, Facebook та Одноклассники) тільки сприяють поширенню статей із ЖЖ серед більшої аудиторії. В інформації про веб-сайт сказано, що 80 з ТОП100 сучасних російських блогів розміщені саме у ЖЖ.

Окрім LifeJournal, на сьогоднішній день існує чимало інших платформ, призначених для створення блогів. Найпопулярніші з них (Russell, 2013):


  • Worldpress – загалом, 19% усіх сторінок в мережі створено саме на цій платформі;

  • Blogger – платформа від Google, завдяки простоті створення та використання, популярна серед авторів-початківців;

  • Tumblr – гібрид соціальних мереж та блогів, дуже простий у використанні, навіть з мобільного телефону;

Одним із різновидів блогу є мікроблог – це платформа, що уможливлює публікацію в Інтернеті невеликого за розміром контенту, тобто, тексту, картинок, посилань, коротких відео або інших медій. Мікроблоги здобули популярність серед груп друзів та співробітників, які часто публікують різного роду повідомлення і слідкують за оновленнями своїх колег. У такий спосіб вони фактично створюють специфічну Інтернет-спільноту. Найпопулярнішим сучасним мікроблогом є Twitter, який підтримується постійно зростаючою кількістю додатків та сервісів для поширення різного роду інформації (TwitPoc – для завантаження зображень; PollyTrade – купівля та продаж акцій). Мікроблогінг утвердився як неймовірно популярний інформаційний канал у бізнесовій та приватній сфері. Друзі використовують його, щоб залишатися на зв’язку, бізнес-асоціації – аби координувати зустрічі та поширювати корисні посилання, знаменитості й політики – для публікацій дат своїх концертів, лекцій чи публічних виступів. Перевагою мікроблогів є оперативність і лаконічність. Кількість символів у повідомленні обмежена, а, отже, автор повинен вмістити усю важливу інформацію в єдине речення. Відповідно, переглядаючи стрічку новин у Twitter, читач отримає інформацію максимально швидко і без зайвих деталей (Stoller, 2009).

Розвиток соціальних мереж

Соціальні мережі стали справжньою революцією в сфері комунікації та спілкування. Їх по праву можна вважати феноменом 21 століття. Стрімкий розвиток технологій та загальносуспільні настрої всіляко сприяють популяризації цих платформ для спілкування.

Американські експерти у галузі Інтернету та комунікації Данах М. Бойд та Нікол Б. Еллісон дають наступне визначення соціальним мережам: «Це вебові сервіси, що дозволяють індивідам створювати публічний або напів-публічний профіль у межах системи; висвітлювати список інших користувачів, з якими вони перебувають в контакті; можливість перегляду списку контактів тих, хто є у системі. Характер і перелік контактів може варіюватись у залежності від того чи іншого сайту» (Ellison&boyd, 2013, p.152). Вчені стверджують, що соціальні мережі унікальні, оскільки дозволяють людям створювати і публічно демонструвати свої соціальні стосунки. З цим твердженням важко не погодитись, адже сьогодні ніхто не використовує соціальні мережі для знайомств. Радше навпаки, для підтримки вже існуючих зв’язків. Соціальні мережі об’єднують користувачів зі спільними зацікавленнями та слугують їм для контакту між собою. На цих платформах не прийнято створювати власні групи, більшість користувачів намагаються приєднатись до вже існуючих, які найбільше відповідають їхнім смакам.

Данах М. Бойд та Нікол Б. Еллісон виділяють такі основні ознаки соціальних мереж (Ellison&boyd, 2013, pp.153-172):



  • Можливість створити власний профіль. Після реєстрації користувач змушений надати свої приватні дані, які згодом програма згенерує в особистий профіль нового члена спільноти;

  • Наявність списку друзів, які також є зареєстрованими учасниками соціальної мережі. Зазвичай, він доступний для перегляду іншими користувачами і створюється кожним особисто. Необхідно надіслати запит людині, яку б ви хотіли додати до списку друзів. Проте, запис відбудеться лише за згоди особи, яку додають;

  • Більшість соціальних мереж мотивують користувачів завантажувати свої фото, додавати відео- чи аудіо-контент, а також різноманітні мультимедії. У більшості мереж доступне моделювання власного профілю;

  • Доступність профілю теж може бути врегульована його власником;

  • Більшість соціальних мереж надають можливість публікувати повідомлення безпосередньо у профілі користувача. Такі тексти публічні та доступні всім користувачам, які можуть висловлювати свою реакцію на сказане у коментарях під повідомленням;

  • Чимало соціальних мереж пропонують власні сервіси миттєвих повідомлень.

Першу соціальну мережу було створено у 1997 році. Вона називалась SixDegrees.com. Сервіс надавав можливість створення профілю та додавання людей у список друзів, проте ці функції вже були наявними в існуючих до цього майданчиків для мережевого спілкування (наприклад, ISQ та Classmated.com), однак у 1998 році було додано можливість переглядання цього списку. SixDegrees позиціонували себе як інструмент для зв’язку та спілкування. Мережа здобула чималу популярність, але була нерентабельною з бізнесової точки зору, тому у 2000 році її було закрито. Причиною вважають непідготованість суспільства та невідповідність тогочасних технологій.

У період з 1997 по 2001 рік було створено чимало схожих сайтів. Можливість мати свою власно сторінку та список друзів стали дуже популярними, і у 1999 році ця опція буде додана і у LifeJournal.

В 2001 році було створено першу соціальну мережу, які об’єднувала між собою професіоналів – Ryze.com (сьогодні її відповідником є популярний в Європі LinkedІn.com).

У 2002 році стартував новий проект Friendster.com, який був додатком до Ryze.com з метою знайомств користувачів, котрі мали спільні інтереси. Проте, згодом, через низку технічних та соціальних причин, Friendster.com втратив свою популярність.

2003 рік слід вважати початком справжнього розквіту ери соціальних мереж, котрі стали комунікаційними майданчиками для людей з однаковими зацікавленнями. У цей час виникають бізнесові соціальні мережі, які не втрачають своєї популярності і до сьогодні – LinkedІn, Path та Xing, Couchsefring.com – всесвітньо відома соціальна мережа для мандрівників, Flikr – популярний сервіс для публікування фотографій й багато інших.

Також, у 2003 році в США було створено відому соціальну мережу MySpace. Її творці намагались відтворити переваги Friendes’a та уникнути помилок, через які перша соціальна мережа занепала. Засновники MySpace не вводили суворих обмежень щодо безпеки спілкування та приватності, а також всіляко заохочували старих користувачів Friendes’a приєднуватися до нової мережі. Крім того, у MySpace постійно з’являлися нові додатки, необхідні для підвищення комфорту користувачів. Було запроваджено опцію персоналізації сторінки.

У 2004 році американські підлітки почали масово долучатися до MySpace. Кількість користувачів зростала, і вони самі почали формувати окремі групи за інтересами. Однак, у 2005 році веб-сайт було втягнуто у скандал, що розгорівся внаслідок розгортання стосунків сексуального характеру між дорослими та неповнолітніми користувачами мережі. Після цього регулювання безпеки спілкування стрімко зросли, що спровокувало зменшення популярності сторінки.

До цього часу соціальні мережі були розповсюджені переважно на території Сполучених Штатів Америки, проте MySpace став першою мережею, яка здобула загальносвітове визнання.

Попри популярність MySpace як сервісу для спілкування, який не був прив’язаний до жодних зацікавлень чи тематики, соціальні мережі для людей, що походять з певних соціальних груп, не припинили існувати. Радше навпаки, здобували дедалі більшу прихильність в суспільстві. Найяскравіший приклад Facebook. Він був створений у 2004 році гарвардським студентом Марком Цукенбергом як локальна мережа для студентів. Зараз у Фейсбуці налічується понад 1 мільярд активних користувачів з усіх країн світу. Сьогодні – це найпопулярніша соціальна мережа, яка допомагає людям з цілого світу залишатись на зв’язку одне з одним, ділитися подіями у своєму житті, фотографіями, музикою та відео. Слоган Фейсбуку звучить так: «Facebook допомагає підтримувати зв’язок з рідними та близькими», що є найкращою характеристикою для цієї соціальної мережі.

Згідно з даними статистичного порталу Statista.com, станом на початок 2015 року Facebook налічує понад 1,366 мільйонів активних користувачів. Слідом за ним ідуть дві китайські комунікаційні платформи – QQ і Qzone, які налічують 829 і 629 мільйонів користувачів відповідно. На четвертому місці знаходиться популярний серед користувачів смартфонів сервіс миттєвих повідомлень WhatsApp – 600 мільйонів користувачів. Для порівняння: популярна у Східній Європі російська соціальна мережа ВКонтакте займає 16 місце у цьому списку та налічує 100 мільйонів користувачів.

Згідно з даними українського видання Watcher.com, яке спеціалізується на Інтернет-маркетингу та соціальних медіях, станом на березень 2013 року Facebook був четвертою найпопулярнішою соціальною мережею в Україні. Йому передують російські соціальні мережі ВКонтакте та Одноклассники, а також відеосервіс Youtube (Мінченко, 2013).

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка